Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Михайло Можаєв, rh.net, 17.05.2005 р.
Віктор Чивокуня, «Українська правда», 18.05.2004 р.
Також дивись статтю «Рейдерство по-донецьки»
Подобный материал:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   50

Сергій Салов: «Ольмезов - єдина помилка нової влади у Донбасі»


«Помаранчеві» борці за демократію були абсолютно впевнені, що після звільнення Геннадія Васильєва «донецькі» повністю втратять контроль над прокуратурою. Як виявилося, в «основному» регіоні – Донбасі – Геннадій Андрійович цілком міг відбутися опосередкованим керівництвом – через Олександра Ольмезова, свого кума і соратника. Тим паче, що статус Ольмезова тепер вищий – у зв’язку з ліквідацією посади міського законника від прокурора міста він піднявся до заступника прокурора області по місту Донецьку. Методи, втім, залишилися ті самі, і «телефонне» право, як і раніше, процвітає у регіоні, владу якого обіцяли оновити найрадикальніше.

Міцність становища Ольмезова не похитнули навіть ті 150 тисяч євро, які українській державі доведеться найближчим часом сплатити адвокату Салову. Нагадаємо, ще 1999 року Олександр Дмитрович «склепав» адвокату Сергію Салову політичну справу, внаслідок чого Україну і було покарано Європейським судом з прав людини.

Втім, Салов, який виграв справу проти України, особливої радості від винесення цього рішення не відчуває. Попри обіцяне оновлення влади на всіх рівнях, адвокату доводиться боротися із тими самими людьми, що й за часів «режиму». «Ольмезов, котрий колись незаконно мене затримав і сфабрикував проти мене справу, залишився на високій посаді у прокуратурі. Це єдине кадрове призначення нової влади у Донецькій області, яке викликало у мене глибокий внутрішній і зовнішній протест», — зізнався адвокат в інтерв’ю нашому кореспонденту.

Відповідаючи на запитання, як він ставиться до тих осіб, які заарештували, судили його і сьогодні залишилися при владі, Сергій Салов, відповів: «Це є непорозуміння і помилки, які неодмінно будуть виправлені. Сподіваюся, що після рішення Європейського суду це вирішиться. Гадаю, поки до них просто не дійшли руки. Я дуже хочу підкреслити, що найменше претензій у мене до судді Олександра Тупицького, того самого, якого Кучма радив підвісити за одне місце. Я по-людськи розумію, який тиск він прийняв на себе, звільнивши мене з-під варти. Власне, він в цій ситуації виявився найбільш постраждалим.

А серед конкретних осіб, які брутально і систематично порушували права людини, але мають здатність втримуватися на плаву за будь-якої влади, Салов назвав нинішнього заступника прокурора області Олександра Ольмезова. «Передусім це, звісно, Олександр Ольмезов. Це людина, яка відіграла вирішальну роль у «справі Салова». Він давав санкцію на мій арешт, який Євросуд визнав незаконним, за його прямою вказівкою мене тримали в ІТУ м. Донецька не день, як тоді вимагав закон, а одинадцять днів. Причому в єдиній камері, де немає нар, а лише голі бетонні стіни. Вночі мене возили до прокуратури на допити, під час яких він пропонував мені виступити перед камерою і заявити, що фальшиві листівки я не з поштової скриньки виймав, а це Олександр Мороз мені підігнав їх цілу машину і ще дав грошей, щоб я їх розповсюджував. Він запевняв, що після цього мене звільнять, і відповідати доведеться лише за адміністративне правопорушення. «Тим більше що попереду другий тур виборів», - додавав Ольмезов. Я відповів: «Ні». Попросив його: «Переведіть мене до СІЗО, більше не можу сидіти у цій камері в ІТУ». Відповідь була такою: «Ти там будеш стільки, скільки нам потрібно». І так тривало, доки я важко не захворів. А потім 11 листопада, за дві доби до другого туру, коли вже не було сенсу мене там тримати, мене перевели до СІЗО. До речі, по цьому епізоду я навіть в Україні зумів домогтися визнання дій Ольмезова неправомірними. Мені присудили компенсацію моральної шкоди у 3 тисячі гривень, яких вже протягом чотирьох років я не можу отримати. І цей, з дозволу сказати, «законник» тепер обіймає посаду заступника прокурора області.

З подачі журналіста Володимира Бойка відомо, що коли Васильєв був Генпрокурором, Ольмезов отримував вказівки безпосередньо від нього, оминаючи обласну прокуратуру. Отже, є підстави вважати Ольмезова «людиною Васильєва». Це стосується як родинної, так і фахової сфери.

Звісно, Геннадій Андрійович не забував віддячити лояльному підлеглому і кумові за сумісництвом. Втім, якщо можна пролити світло на побічну діяльність Олександра Дмитровича у вільний від боротьби за законність час. Причому зразок цієї діяльності стоїть буквально у центрі Донецька. Йдеться про кав’ярню «Еллада» - новий символ престижності для донецької «золотої молоді». А офіційною власницею цього закладу є донька Ольмезова.

А ще подейкують, що кав’ярню цю було збудовано за кошти, які були виділені бюджетом на ремонт будинку міської прокуратури. Тож у «рідній» для Геннадія Васильєва прокурорській сфері у Донецьку поки що ажур повний, і оновлення влади жодним чином не розхитало цю давню корупційно-свавільну правоохоронну систему…

Михайло Можаєв, rh.net, 17.05.2005 р.


Як це було?

27 квітня Страсбурзький суд із прав людини одностайно ухвалив визнати прийнятною для розгляду скаргу Салова на порушення Україною ст. 5 п. 3 і ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини.

У Європейському суді з прав людини добігає свого логічного завершення історія, зафіксована для прийдешніх поколінь на захищених від старіння цифрових записах Миколи Мельниченка. Це справа донецького адвоката Салова. Якщо хтось забув – нагадаємо: йдеться про той самий випадок, коли, згідно з аудіоархівом майора, Кучма вимагав від губернатора Донецької області Януковича піддати екзекуції геніталії судді місцевого суду шахтарського краю.

Це давня історія, коріння якої виходять ще з минулих президентських виборів. Адвокат Сергій Салов був заарештований у Донецьку 31 жовтня 1999 року, саме в день всенародного голосування. Згодом він був засуджений до п’яти років позбавлення волі з відстроченням виконання вироку на два роки та позбавленням права займатися адвокатською діяльністю.

Салова засудили за перешкоджання здійсненню виборчих прав громадян (стаття 127 частина 2 Кримінального кодексу України). Прокуратура Донецька обвинуватила адвоката у поширенні п’ятьох листівок із повідомленням «про смерть Кучми від алкогольної інтоксикації». І після восьмимісячного перебування в СІЗО він був засуджений. Сам Салов стверджує, що листівки знайшов у поштовій скриньці – вони виглядали як свіжий номер газети «Голос України».

«Та газета зовні нічим не відрізнялася від справжньої. Я її передплачував перед тим десять років. Уже коли у моїй справі проводилася експертиза, то було виявлено, що підробку газети можна довести лише при її збільшення у 500 разів. Так от, я дістав газету зі скриньки, показав на кухні сусідам, ми обговорили: «Ну, помер Кучма – не помер, не відомо». Потім на наступний день показав ще двом людям на вулиці, і через якийсь час мене заарештували», - пригадав Салов.

Після оприлюднення записів Мельниченка з’ясувалося, що справою проти Салова переймалися особисто Кучма і губернатор Янукович. Зокрема, як чути із записів, Янукович погодився з Кучмою, що треба «підвісити на ніч за яйця» суддю Куйбишевського райсуду Донецька Олександра Тупицького.

Чим викликав гнів першої особи держави рядовий суддя заштатного суду? Тим, що відправив справу Салова на додаткове слідство, зазначивши, що у діях донецького адвоката немає ознак кримінального злочину за статтею «перешкоджання здійсненню виборчих прав громадян».

Натомість суддя зазначив, що в діях Салова є ознаки поширення завідомо неправдивих відомостей чи, можливо, навіть наклеп на Президента. Міська прокуратура могла вибрати перший варіант, однак тоді Салову світив максимум штраф у 500 гривень. У другому випадку це було кримінальне покарання. Прокуратура Донецька обрала цей варіант. Чим дуже здивувала Салова: «Якби вони пішли шляхом наклепу на Кучму, то тоді йому довелося би свідчити по справі!».

Саме це обурило Кучму. Слухаємо плівки Мельниченка:

«Кучма: Крутили-крутили ваші суди і повернули її назад і сказали: це треба розглядати не як поширення, а як образу Президента. Це я повинен їхати до них і давати свідчення. Тому візьміть цього суддю, блядь, за яйця подвєсь, хай повісить одну ніч!».

На що Янукович відповів: «Ми розберемося».

Вочевидь, після цієї розмови в кабінеті Кучми хтось «переконав» суддю змінити свою думку. Привозять Салова на суд, а Тупицький, який спочатку відхилив обвинувачення за статтею «перешкоджання здійсненню виборчих прав громадян», заявляє, що судити Салова будуть… саме за це.

Що ж трапилося? Донецький обласний суд задовольнив протест обласного прокурора Пшонки (зараз заступник Генпрокурора Васильєва). Цей протест був незаконним, оскільки його було подано з порушенням термінів. Через 30 днів, хоча на це було лише 7 днів.

При цьому суддя повернувся до тієї статті обвинувачення Салова, проти якої він сам протестував. Достеменно невідомо, чи були проведені з його статевими органами якісь маніпуляції, однак згодом він із рядового судді став головою райсуду.

А Салова засудили до п'яти років тюрми із дворічною відстрочкою. Протягом цього часу він інших злочинів не скоював, тож до в'язниці його не садили. Однак зараз він вважається судимим. І йому заборонено займатися адвокатською діяльністю.

Салов 2001 року звернувся до Європейського суду з прав людини, доклавши до скарги розшифровку розмови між Кучмою та Януковичем із газети «Товариш». І от нарешті Європейський суд остаточно визнав справу прийнятною до розгляду. За це проголосували всі сім суддів одноголосно, включаючи і представника України Буткевича.

Салов каже, що це рівносильно перемозі, оскільки до цього Євросуд п'ять разів звертався до Міністерства юстиції України, перевіряючи його заяву. Тепер суд запропонував Салову до 30 червня 2004 надати до Страсбургу кошторис усіх своїх збитків, спричинених незаконним арештом та засудженням. Одночасно суд рекомендував владі України у той же строк знайти можливість укласти з Саловим мирову угоду з виплатою належної грошової компенсації.

Салов назвав «Українській правді» свої вимоги – його реабілітація, а також 50 000 доларів компенсації (адже чотири роки у нього була заборона на професію). Якщо Україна як відповідач погодиться на мирову, то виникне мальовнича мізансцена: платити гроші доведеться уряду, який очолює той самий Янукович, котрий доклав руки до визнання Салова винним.

Найцікавіше, що якщо Україна не погодиться на мирову, то суд може почати розгляд справи Салова на початку осені 2004 року. І в разі перемоги донецького адвоката платити всю ту ж компенсацію Салову доведеться... тому ж таки уряду Януковича. Капкан!

У другому випадку ефект програшу влади України підсилиться тим, що в цей самий час Янукович буде активно балотуватися в президенти.

Віктор Чивокуня, «Українська правда», 18.05.2004 р.


Оприщенко Олександр

«… У місті Шахтарську жертвою нападу став мер міста В. Д. Шелудько. Чиновникові, який ішов на роботу, хлюпнули в обличчя кислотою. Метою акції було залякування. Щоправда, через рік по тому наступний замах на мера закінчився вже смертю. За матеріалами правоохоронних органів, цей злочин скоїло угруповання, яке прагнуло взяти під контроль кілька прибуткових підприємств, зокрема, міський ринок. У місцевої влади стосовно цього були інші плани.

Минув ще тиждень, і в тому ж Шахтарську двоє кілерів обстріляли з автоматів калібру 5,45 і 7,62 міліметра автомобіль «жигулі» п'ятої моделі, в салоні якого знаходилися президент АТ «Медіта» 41-річний Олександр Оприщенко й троє охоронців. У результаті обстрілу сам Оприщенко і його 30-річний водій Олександр Побігун загинули, інші пасажири дістали поранення. Автомобіль додаткової охорони, який супроводжував «жигулі» (в ньому знаходився керівник служби безпеки АТ «Медіта» Ракитянський і двоє співробітників), почав переслідувати «опель», у якому відходили кілери.

Ракитянський навіть двічі вистрілив з помпової рушниці, на що ті також відповіли пострілами. Зрештою «опелю» вдалося відірватися від переслідувачів.

У результаті проведення оперативно-розшукових заходів співробітниками управління карного розшуку УМВС України в Донецькій області підозрюваного у причетності до цього злочину було затримано.

Зауважимо, що на цей час до замовних убивств у Донецькій області вже звикли як пересічні громадяни, так і правоохоронці. «Ретельність» останніх, щоправда, проявлялася лише в гучному галасі довкола замовних убивств, обіцянках взяти справу під «особливий контроль» і таке інше. Згодом усе сходило на пшик. Колись резонансні справи вже в якості безнадійних «глухарів» опинялися на полицях архівів УМВС, де й успішно продовжували покриватися пилом. А тим часом високі міліцейські чини сурмили на сторінках газет про високу ефективність боротьби зі злочинністю й про те, що в регіоні стає все спокійніше...

На вулицях у регіоні і справді ставало спокійніше – відстріл незручних представників підприємницького та кримінального світу на той час уже добігав кінця. Простіше кажучи, кілерам фактично вже не було в кого стріляти...»


П

Павленко Юрій

«8 вересня 1998 року нащадка того самого броварника Олексія, на честь якого названо один із сортів донецького пива, ліквідували на східцевій клітині другого поверху будинку № 22, що на бульварі Шкільному. На директора, який повертався додому, напало троє злочинців, озброєних металевими заточками і вогнепальною зброєю. Поранений Павленко зумів вибігти з під'їзду, та добили його вже на вулиці: пострілом з пістолета у голову.

Напередодні загибелі свого керівника Донецький пивоварний завод знаходився в епіцентрі скандалу, пов'язаного з американськими інвестиціями й можливістю зміни власників-акціонерів. У грудні 1993 р. тодішній директор ЗАТ «Донецький пивоварний завод» Олексій Павленко вирішує укласти договір із зареєстрованою у США компанією D.B.S. America Inc. про створення спільного підприємства. До речі, на думку незалежних експертів, ця компанія була лише офшором, зареєстрованим десь у Каліфорнії, а всі її господарі знаходилися в межах України. Передбачалося, що українська сторона володітиме 51% акцій (у рахунок чого заводом на користь СП передавався цілісний майновий комплекс підприємства). Внесок іншого засновника складав $331 тис. Плюс до цього D.B.S. America Inc. зобов'язувалася передати права на якісь торговельні марки, які нібито належать їй – що, хутчій за все, було лише фантазією, покликаною хоч якось замаскувати при держреєстрації жахливий диспаритет паїв, які засновники вносили до статутного фонду (адже вартість виробничих потужностей заводу становила не менш $5 млн.)

У квітні наступного 1994 р. відбулася подія, яку згодом Павленко не раз привселюдно характеризував як «найбільше «кидалово» всіх часів і народів». Не без допомоги тієї ж D.B.S. America Inc. тодішній директор пивзаводу виїжджає лікуватися за кордон. За статутом спільного підприємства право першого підпису на цей час передається голові наглядової ради СП і президентові D.B.S. America Inc. Юрієві Дороніну. Саме за відсутності директора на розрахунковий рахунок пивзаводу зі Сполучених Штатів переводять обумовлену угодою суму в доларах. Але гроші там пролежали лише два банківських дні: за розпорядженням Дороніна валюту відправляють назад за океан – нібито для закупівлі сучасної технологічної лінії. Більше на ДПЗ ні «зелених», ані нового устаткування від таємничих американських партнерів ніхто не бачив.

Минуло чотири роки. Від серцевого нападу помер багаторічний керівник підприємства Олексій Павленко, і його повноваження перейшли до сина Юрія. Дуже дивно, на думку багатьох, загинув і президент D.B.S. America Inc. Доронін, який чомусь випав із власної іномарки, рухаючись на величезній швидкості по заміській трасі.

На наївній ідеї розкрутитися за рахунок несподіваної заокеанської інвестиції донецькі броварники поставили хрест і на чергових акціонерних зборах нашвидку визнали українсько-американське СП розпущеним. Однак, як засвідчили подальші події, вирішувати цю делікатну справу поспіхом було не варто.

У грудні 1997 р., за кілька днів до закінчення строку позовної давності, D.B.S. America Inc. раптом знову заявила про себе, звернувшись до Донецького обласного арбітражного суду із заявою про відновлення прав власності. Позов ґрунтувався на численних формальних порушеннях процедури розпуску СП, і обласний арбітраж прийняв рішення на користь позивача.

Молодий керівник ДПЗ Юрій Павленко з цим не погодився і заявив, що віддавати фактично задарма невідомим дядькам половину підприємства, яке приносить десятки мільйонів прибутку, він не бажає. Однак його опоненти виявилися наполегливими й послідовними, на них працювали кваліфіковані адвокати і, за неперевіреними чутками, добре налагоджені «неформальні» зв'язки в колах, близьких до вітчизняної Феміди.

Поступово справа перекочувала до Вищого арбітражного суду. На осінь 1998 р. було призначене вирішальне засідання. А за кілька днів до цього, 28 вересня, генеральний директор ЗАТ «Донецький пивоварний завод» Ю. Павленко був убитий у під'їзді власного будинку. Як тоді визнавали слідчі міської прокуратури, злочинці відверто намагалися інсценізувати банальну «хуліганку»: жертву спочатку били кастетами і кілька разів штрикнули загостреною викруткою. І лише коли Павленко, який був високим і сильним чоловіком, зумів вирватися з кільця нападників і кинувся бігти, йому навздогін пролунали прицільні постріли із ТТ – улюбленої зброї донецьких кілерів. Зрозуміло, що вбивць досі так і не знайшли.

Незалежні спостерігачі з регіону, які пам'ятають цю гучну історію, звертають увагу на один тонкий нюанс. На момент убивства Павленко-молодший уже де-факто програв «багатоступеневу» судову тяжбу (що невдовзі після директорського похорону й підтвердив остаточний вердикт ВАСУ). Тому кривавий інцидент лише додав його опонентам клопотів, нічого, в принципі, не змінивши. Звідси народилася перша версія: невідомі недоброзичливці знищили директора ДПЗ, щоби таким жорстоким способом кинути тінь на ділову репутацію нового співвласника підприємства. А на той час уже ні для кого не було таємницею, що фірму D.B.S. America Inc. купило «харчове» крило донецької ФПГ, яку очолює Ринат Ахметов». С.Кузін


Пригодський Антон

Народився 17 березня 1950 р., освіта вища, президент корпорації «Міжрегіональний Промисловий Союз», мешканець міста Макіївки Донецької області. Народний депутат України, член фракції Партії регіонів.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань транспорту i зв'язку, член міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації, керівник Постійної делегації в Міжпарламентській асамблеї Євразійського економічного співтовариства (в якості спостерігачів).

Член групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, Японією, Швейцарською Конфедерацією. (З сайту Верховної Ради України a.gov.ua)

Також дивись статтю: «Бандура Анатолій»


Прасолов Ігор

Народився 4 лютого 1962 р., освіта вища, тимчасово не працює, мешканець міста Донецька. Народний депутат України, член фракції Партії регіонів.

Член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки ефективності функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку в Україні, заступник Керівника Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва.

Член групи з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Чеською Республікою. (З сайту Верховної Ради України http: //gska2.rada.gov.ua)

Також дивись статтю «Рейдерство по-донецьки»


Прутник Едуард

Прутник сповна розплатився із соціалістами за своє обрання головою Держкомтелерадіо

Нещодавно Фонд державного майна позбувся своїх останніх 19% акцій збагачувальної фабрики «Калінінська» у Донецькій області, надавши можливість повноцінно збагачуватися на цьому бізнесі структурам, близьким до голови Державного комітету з телебачення і радіомовлення Едуарду Прутника.

Останній державний пакет акцій Центральної збагачувальної фабрики «Калінінська» (Горлівка, Донецька обл.) був проданий Фондом держмайна 1 листопада на біржових торгах за номінальною вартістю – 736,12 тис. грн. Як стало відомо «Діловій столиці», покупцем цінних паперів стала компанія «Східавтотранс» з міста Димитрово, яка належить до сфери впливу власника контрольного пакета акцій «Калінінської» Едуарда Прутника (на початок 2006 р. він був бенефіціаром 51% акцій підприємства). «Східавтотранс», за даними Українського Гельсінського союзу, є співвласником телевізійного каналу «НТН», який вважається флагманським медіаактивом Едуарда Анатолійовича. З огляду на це, можна зробити висновок, що пан Прутник став ключовим власником збагачувальної фабрики в Горлівці.

ЦЗФ «Калінінська» потрапила до орбіти пана Прутника ще 2001 року. До цього, у середині 90-х років, підприємство, яке було підрозділом ГП «Донецьквуглезбагачення», передали в оренду компанії «Радон» Володимира Скубенка. Надалі орендоване майно приватизували, а 1998 року на його базі було створено нині існуюче ВАТ «ЦЗФ «Калінінська», у якому орендарі отримали контрольний пакет – 73,98% акцій, а потім позбулися його на користь Едуарда Прутника. Фондові держмайна в «Калінінській» дістався пакет у 26,02%, який він зменшив до 19%, продавши частину цінних паперів на сертифікатних аукціонах в 1998-1999 р. Починаючи з 2000 р. приватизаційне відомство чинило спроби позбутися частки, що залишилася у статутному фонді підприємства, однак до останнього часу вони були безуспішними, оскільки сторонніх інвесторів цей пакет не цікавив, а приватні власники збагачувальної фабрики і без нього почували себе вільготно. Той факт, що продаж акцій все ж відбувся наприкінці нинішнього року, можна вважати своєрідним «жестом доброї волі» пана Прутника щодо голови Фонду держмайна Валентини Семенюк, котра намагається виконати приватизаційний план-2006. Адже парламентська фракція партії Валентини Петрівни (СПУ) зробила вагомий вклад в обрання Едуарда Анатолійовича керівником Держкомтелерадіо, одностайно проголосувавши за його кандидатуру.

ЦЗФ «Калінінська», яка володіє потужностями по переробці близько 1,5 млн. т. вугілля на рік і приносить доходи на рівні 75 млн. грн. щорічно, не є найвагомішим вугільним активом пана Прутника. У його сферу впливу входить також збагачувальна фабрика «Комсомольська», яка знаходиться у вже згаданому місті Димитрово Донецької області, на ній структури екс-нардепа перед приходом у Горлівку відточили свої навички управління вугільно-збагачувальним бізнесом. Потужності «Комсомольської» дозволяють переробляти близько 4,5 млн. т. вугілля на рік, при цьому останнім часом вона навіть перевищувала цей рівень, видаючи на-гора більше 4,6 млн. т. вугільного концентрату щорічно. Окрім збагачувальних фабрик, до активів пана Прутника входить і підприємство вугільного машинобудування – донецьке ТОВ «Східвуглемаш», яке було створене на базі Моспинського ремонтно-механічного заводу, що випускає шламові насоси, дробарки та іншу продукцію.

Втім, не вугіллям єдиним багатий нинішній голова Державного комітету з телебачення і радіомовлення. Одним із важливих напрямків його бізнесу вважається сільське господарство – зокрема, йому приписується контроль над компанією «Східагро», яка від 2000 р. вирощує кукурудзу та соняшник в Артемівському районі Донецької області більш ніж на 3,5 тис. га землі, а також виробляє молоко та м'ясо. У сукупності акції вугільних і аграрних підприємств є непоганим доважком до його найзначнішого активу – 33%-вій частці в маріупольській «Українській промислово-транспортній компанії», яка володіє «50% -1» акція «Азовмашу» – стовпа залізничного машинобудування СНД. А з огляду на те, що в 2007 р. державні «50%+1» акція «Азовмашу», швидше за все, будуть виставлені на продаж, пан Прутник разом зі своїми партнерами по УПТК Ринатом Ахметовим і Олександром Савчуком має всі шанси стати ще й повноправним вагонобудівним магнатом.

ссылка скрыта, s.com.ua, 10 листопада 2006 р.

Пшонка Віктор