Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
А чи існував «хлопчик»?
Перша половина 90-х минула в Донбасі під знаком знищення старих кримінальних «авторитетів», які контролювали міста регіону. До цього мартирологу потрапили Анатолій Боблак (Єнакієве), якийсь Мєдвєдь (Костянтинівка), Володимир Писаревський (Макіївка), Попов (Торез), Валерій Бімбат (Маріуполь), Кархан Толебаєв та Євген Минайлук (Донецьк). Під методичний відстріл потрапили відомі «злодії в законі» В'ячеслав Фролов, Едуард Брагінський, а також близькі до їхнього кола Михайло Дворний, Акоп Акопян, Анатолій Дутко й інші. Такими ж «урожайними» стали й наступні три роки. Проте кількість розкритих злочинів можна порахувати на пальцях.
Ці вбивства – кривава доріжка, яка тягнеться до відомих нині донецьких підприємців. Розкриття хоча б одного з цих злочинів може дати можливість притягнути до кримінальної відповідальності дуже впливових людей регіону. Щоправда, авторство кілерів Немсадзе щодо злочинів, які можуть бути замовлені «хазяями Донбасу», виглядає суперечливим. Версії Генпрокуратури ґрунтуються хутчій на аналітичних висновках, аніж на фактах. І якщо розстріл 45-річного підприємця Михайла Дворного (за припущенням оперативних служб, він курував питання наркобізнесу, рекету, викрадення машин і скупки краденого) і двох його випадкових гостей 6 вересня 1994 року, ще можна вважати справою рук «немсадзівських автоматників», то смерть Григорія Долідзе – навряд чи.
Один із двох братів Долідзе був убитий у Єнакієвому 3 лютого 1998 року. Убивцю затримали, але цього мало – йому ще й оформили щиросердне зізнання. Злочинцем виявився 46-річний рецидивіст (п'ять «ходок на зону»), який не мав жодного стосунку до угруповання Немсадзе, і мешкав у Південнокомунарську. Блатний «авторитет» був налаштований на мирний результат бесіди.
На слідстві й суді він стверджував, що його постріли в Долідзе не були зумисними. За його словами, щойно сівши в машину, він звернув увагу, що з відділення на передній панелі стирчить предмет, схожий на руків’я пістолета. Незабаром бесіда переросла в погрози. Григорій Долідзе вимагав змінити свідчення у справі про викрадення його людини (за іншою версією – його самого). Отримавши відмову, Долідзе нібито дістав з кишені куртки пістолет і пообіцяв вистрілити. Його візаві також вихопив пістолет з «бардачка» й натиснув на спусковий гачок. Осічка. Тоді він вирвав зброю з рук Долідзе і тричі вистрілив. Від отриманих поранень Григорій помер ще до приїзду «швидкої».
Судово-медична експертиза виявила в убивці легкі тілесні ушкодження, які могли бути заподіяні йому в салоні автомобіля. У самому авто виявили два пістолети, один – із заклиненим затвором. Це також підтверджувало подані свідчення й доводило необхідність самозахисту. Знайшлися свідки, які повідомили, що й раніше Григорій Долідзе прагнув примусити свого опонента до зміни свідчень по кримінальній справі. Проте слідство визнало перевищення заходів, необхідних для самооборони. Як результат – убивцю засудили до двох років позбавлення волі умовно…
Цілком ймовірно, що вбивця цей був «підставним», а вся справа – такою ж «липою» як роль Вередюка в смерті Александрова. І що замовлення на вбивство Долідзе було отримане від людей, до яких потім перейшов контроль над Єнакієвим і які сьогодні балотуються в депутати. Однак довести їхню причетність практично неможливо. Убивця Долідзе зник безвісти. Брат покійного Григорія – Геннадій загинув у Грузії. Тому, не виключено, що для прокуратури існує спокуса «переформатувати» історію восьмирічної давнини під участь затриманих бойовиків Немсадзе. Тоді їхніх свідчень вистачить для початку слідчих дій проти окремих впливових осіб у Донецьку.
Те ж саме стосується й розстрілу 15 грудня 1998 року на проспекті Металургів у Маріуполі кримінального «авторитета» Івана Ханчі, який контролював половину цього портового міста. Незадовго до вбивства він звільнився з колонії й намагався відтиснути молодих «хазяїв регіону», які захопили його бізнес.
Замість резюме
На думку людей поінформованих, розгром банди Немсадзе – безумовно, заслуга заступника міністра МВС Володимира Євдокимова, який нещодавно повернувся в органи, та начальника департаменту карного розшуку МВС Василя Паскала.
У справі Немсадзе надзвичайно ретельно проведена саме міліцейська робота. Знайдено і вилучено чимало вагомих речових доказів, зокрема, велику кількість вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухівки, сумнівна бухгалтерська документація. Відкопано трупи. Проведено впізнання, очні ставки й допити. Затримано майже два десятки колишніх і діючих бойовиків. Оперативною роботою керував особисто начальник УМВС України в Донецькій області Михайло Клюєв, а особистий контроль здійснював міністр Юрій Луценко.
Великим успіхом можна вважати арешт 14 членів ОЗУ в Москві. Деталі цієї події також оприлюднені. Московські детективи, за орієнтировками українських колег, вистежили й затримали зв'язкового – одного з лідерів бандгрупи Геронтія Лепсая. Він і «здав» місця, де перебували інші злочинці. Але Немсадзе заарештувати не вдалося. Зараз донецькі міліціонери не приховують, що епізод, коли місцевий «Беркут» на бронетранспортері штурмував заміську резиденцію Ахметова – готель «Люкс», і був спробою захопити Ґіві Немсадзе, який, за агентурними відомостями, переховувався за суцільною семиметровою огорожею «Люкса». Однак жодних слідів «Папи» в розкішному маєтку не виявилося. Це завдало відчутного удару по планах оперативників, які прагнули довести існування зв'язку між кривавим рекетиром і хазяїном «Люкса».
Після провалу операції в «Люксі» справа «донецьких кілерів» перейшла до Генпрокуратури, від якої й залежить, чи будуть упіймані оперативниками злочинці сидіти за ґратами, чи вийдуть на свободу за недоведеністю факту злочину.
Принагідно – детальніша розповідь про вищезгадане затримання донецьких злочинців у Москві за версією видання «КомерсантЪ».
Отже, вийшовши на слід 33-річного жителя Донецької області Геронтія Лепсая, російські оперативники встановили за ним зовнішнє спостереження. Це дозволило довідатися адреси помешкань усіх членів угруповання. Справа в тому, що бандити, дотримуючись жорсткої конспірації, між собою не спілкувалися. Тільки Геронтій щотижня приїжджав до кожного, щоб видати матеріальну допомогу, на яку й жили в Москві та Підмосков'ї українські бандити. До речі, за словами російських міліціонерів, жили непогано. Наприклад, один з українців орендував квартиру в елітному будинку на Ленінському проспекті в Москві за $6 тис. на місяць. Операцію із затримання членів угруповання було проведено в ніч із 27 на 28 січня водночас за шістьма адресами на південному заході Москви й Підмосков'я. Усього було затримано 14 чоловік.
Серед затриманих у Росії Ґіві Немсадзе не виявилося. Кримінальний «Папа» дотепер перебуває в міжнародному розшуку, і, зрозуміло, що на волі. (Джерело - «КомерсантЪ»)
Мовчання прокурорів
Про злочини минулих років
Обставини гучних злочинів минулих років з якихось незрозумілих причин вперто приховує від громадськості Генеральна прокуратура України. На початку серпня правоохоронні органи Донеччини, одержавши від затриманих осіб оперативну інформацію, почали розкопки на території області. Шукали трупи, поховані за не таких вже й давніх часів розквіту «української демократії з бандитським обличчям». Знайшли - кістяки, а також тіла різного ступеня розкладу. Далі з вуст високопосадовців пролунало кілька заяв, і, здавалося, галас навколо справи «про донецькі трупи» перевершить найгучніші скандальні розслідування, пов'язані зі «злочинами режиму Кучми».
Однак сенсації не сталося. Після багатообіцяючого початку та багатозначних виступів наприкінці серпня несподівано, наче за помахом чарівної палички, замовкли навіть найгорлатіші київські журналісти. Представники силових структур Донецької області зараз категорично відмовляються допомагати пресі висвітлювати обставини справи, посилаючись на сувору заборону, що надійшла з Києва, а саме - від Генеральної прокуратури. Засекреченими залишаються не лише місця поховання та кількість знайдених трупів. Офіційним шляхом кореспондент «ДК» не зміг довідатися в обласній прокуратурі навіть те, за якою статтею Кримінального кодексу порушено кримінальну справу! Як вдалося зрозуміти з невиразних слів працівників органів, наприкінці серпня Генпрокуратура забрала справу з облпрокуратури і негласно, але суворо наказала усім помовчувати!
Можна подумати, що підопічні Святослава Піскуна раптом згадали, що існує таємниця слідства, і саме в цій справі вирішили її дотримувати, аби не злякати підозрюваних. До речі, усі розшукувані - досить забезпечені бізнесмени, кожен володіє кількома іномарками. А отже, зникнути можуть швидко і надовго.
По слідах, що вистигли
Повна завіса таємничості навколо цієї справи та прозорі натяки, що про неї громадськість так нічого і не довідається, змусила кореспондента «ДК» скористатися розрізненими джерелами інформації. Поряд із робочою версією Генпрокуратури, отриманою з неофіційних джерел, стали у нагоді й свідчення жителів Будьонівського та Пролетарського районів Донецька, на території яких розгорталися ці події.
Отже, у перших числах серпня працівниками УВС Донецької області та облпрокуратури було виявлено таємні поховання декількох трупів на околицях селища Чулківка. Згідно зі свідченнями затриманих осіб, поховані були жертвами кримінальних «розборок», а також приватні підприємці, котрих до цього вважали зниклими без вісті. Виявилося, що тіла та скелети мають сліди прижиттєвого насильства. Спочатку повідомлення МВС містило інформацію про п'ятьох убитих. Згодом, 22 серпня, прокурор Донецької області Олексій Баганець на прес-конференції заявив, що знайдено вже три поховання, в яких виявили 11 трупів. Поховання відносять до періоду 1995-2002 років.
За словами Баганця, не всі загиблі були бізнесменами, деякі з них були членами організованих злочинних угруповань. «Я не знаю, звідки взялася інформація про те, що усе це - трупи бізнесменів. Насправді, за свідченнями заарештованих, як мінімум два з них належать людям, що займалися бізнесом».
До 14 вересня із трьох поховань у Чулківці та з шурфів селища Новий Світ було витягнуто 13 трупів. Затримано кількох людей. Але усе це здійснюється в умовах надзвичайної секретності.
На зорі незалежності
Як вдалося з'ясувати, відомство Піскуна причетними до таємних поховань вважає членів угруповання Ґіві Немсадзе. Цю групу обвинувачують загалом у 24 убивствах, жертвами яких стали такі відомі у кримінальному світі Донбасу люди, як Євген Минайлук (Сєдой), Михайло Дворний, Григорій Долідзе, Іван Ханча. Раніше гучні розстріли названих осіб вважалися нерозкритими. Сам Немсадзе зник і зараз оголошений у розшук. Разом із ним розшукується ще близько десяти членів його угруповання, усі вони – відносно молоді люди віком від 30 до 40 років. Кожен мав свій бізнес у Пролетарському чи Будьонівському районах - магазини, кіоски, СТО, автозаправки тощо.
Уродженець Сухумі Ґіві Джвебович Немсадзе осів у Донецьку ще за радянської влади. Одружився у Донецьку у 1979 році. Прописаний у Будьонівському районі. Чим Ґіві займався до 1991 року, достеменно невідомо. Подейкують, працював шофером. Коли 1992 року в Україну линули хвилі вихідців із Кавказу, Будьонівський і Пролетарський райони стали для уродженців Грузії негласною вотчиною. Тут у гаражах почали гнати «оковиту» безліч підпільних горілчаних заводів, які належали грузинським хлопцям. Збагачувалися етнічні угруповання і на іншому незаконному бізнесі. Саме тоді Ґіві й став великим босом, сформувавши з міцних хлопців свій кримінальний колектив.
Чи була банда Немсадзе частиною більшої банди чи «працювала» на «своїй» території цілком самостійно, незрозуміло й дотепер. Відомо лише, що працювала група винятково на території Пролетарського і Будьонівського районів, а вищу ієрархію угруповання складали люди із грузинськими прізвищами.
Спочатку банда підбирала «кадри» у розкішному спортзалі ПТУ №21. Перевага надавалася спортсменам - здоровенним «квадратним» хлопцям, які не пили, не курили. Сам Ґіві став лідером групи, вочевидь, завдяки своїм організаторським здібностям: кажуть, вмів «вирішувати питання», тобто роздавати хабарі потрібним людям, зокрема, і столичним чиновникам. Інформації про те, чи працював Немсадзе на якій-небудь офіційній роботі, немає. Хоча й зараз на ім'я втікача зареєстрований цілий автопарк: Ґіві є власником одночасно шести (!) автомобілів: «Тойота лендкрузер», «Тойота корона», БМВ 5-ї та 7-ї моделей, «Хонда акорд» і ВАЗ-21103. Подейкують, що він особисто або через підставних осіб володіє величезними магазинами, автозаправками та іншими об'єктами.
Хазяїн всія пролетарки
Група Немсадзе спеціалізувалася на вимаганні, пограбуваннях та розбоях. «Мокрухи» застосовувалися, переважно, задля усунення конкурентів чи підтримання дисципліни всередині банди. Обізнані люди розповідають, що виконавців смертних вироків Ґіві винагороджував новенькими автомобілями ВАЗ-21099, причому лише білого кольору. Саме за кількістю припаркованих білосніжних «дев'яносто дев'яток» і можна було здогадатися про місце збору банди. Зв'язок у «гівчиків» також був висококласним. Ще на зорі мобільної телефонізації банда була оснащена не громіздкими стільниковими телефонами першого покоління, а крихітними радіопередавачами.
Пізніше зі спортзалу ПТУ 21 банда перебазувалася у кафе «Зимовий сад», розташований у парку імені Горького. Біля закладу дуже часто було припарковано по кілька білих автомобілів. Стверджують, що власниками білих машин була бандитська еліта, «гвардія Немсадзе», перевірені у справі люди, які навіть під катуваннями могли втримати язик за зубами.
Усіх членів банди було попереджено, що у випадку зради інтересів хазяїна відступників навіть у в'язниці «замочать». Таке ж покарання загрожувало й «порушникам трудової дисципліни», котрі ставили під сумнів авторитет Ґіві. Таких вбивали і закопували у відлюдних місцях. Однак за межами «трудового колективу» «гівчики» дозволяли собі розслабитися, поводилися нахабно, влаштовували мордобої на молодіжних дискотеках, а часто й зовсім «ішли по бєспрєдєлу» за принципом «Так ми ж банда!»
Криваві гастролі
В особливих випадках зграя робила вилазки за межі свого округу. Зокрема, розстріл 45-річного підприємця Михайла Дворного (за припущеннями оперативних служб, він займався наркобізнесом, рекетом, викраденням машин і скупкою краденого) відбувся 6 вересня 1994 року в Куйбишевському районі Донецька, де мешкав цей «авторитет». Кілер випустив у Дворного та двох його випадкових гостей два магазини з автомата АКМС-74. Зараз Генпрокуратура дотримується версії, що цей злочин вчинила банда Немсадзе. Серед злочинів, які Генпрокуратура інкримінує «гівчикам», - убивство Кархана Толєбаєва - директора Пролетарського ринку, розстріляного на вулиці Звєрькова 18 травня 1994 року (див. глави «Толєбаєв Кархан» і «Минайлук Євген»).
На світанку 23 липня 1996 року бандити у приватному будинку, розташованому в районі Путиловки, розстріляли відразу п'ятьох чоловік. Були вбиті брати Володимир і В'ячеслав Дьячкови, Олександр Нікітін та дві дівчини - Наталя Селютіна і Надія Зюзіна.
На рахунку угруповання й розстріл Григорія Долідзе в Єнакієвому. У листопаді 1998 року Ґівіні стрільці в офісі біля заводу «Тібо» у Пролетарському районі Донецька з пістолета ТТ розстріляли братів Мішакових, а разом із ними Олега Шаталова, Юрія Максимова та Сергія Фінкельштейна. Саме їх вони й закопали в одній ямі, виритій у посадці неподалік від селища Чулківка.
15 грудня 1998 року на проспекті Металургів у Маріуполі був розстріляний Іван Ханча, який контролював половину цього портового міста. Незадовго до вбивства він вийшов із колонії.
10 жовтня 2001 року в офісі МП «Попутник» люди Немсадзе задушили Володимира Шевельова і Сергія Власова. Трупи вивезли до селища Новий Світ та скинули у старий шурф. Тіла розстріляних 4 квітня 2002 року в Пролетарському районі братів Андрія та Сергія Асланових, а також Ігоря Кравця та Валерія Зиманова були знайдені в шурфі в селища Новий Світ.
Усі ці злочини - обвинувальна версія Генпрокуратури. Але не виключено, що насправді усе було не зовсім так.
До речі, Немсадзе в кримінальній війні і сам якось став жертвою замаху. Увечері 5 лютого 1994 року в парку імені Горького в Пролетарському районі двоє невідомих із автоматичної зброї обстріляли його автомобіль. Немсадзе і його супутники були поранені, і доставлені в лікарню. Під час обстрілу загинув випадковий перехожий.
Ще не хепі енд?
На сьогодні усі згадані вище злочини практично розкрито, справа за малим - спіймати самих злочинців, а це, в принципі, справа часу. Однак дивно, що керівники силових структур не поспішають давати сенсаційні інтерв'ю. Така таємничість і заборона на поширення будь-якої інформації по справі наштовхує на різні неприємні думки.
Зокрема, загальновідомо і доведено судом, що угруповання Рябіна-Кушніра-Алієва діяло за вказівками з Києва та за замовленнями «дніпропетровського клану». Генпрокуратура вже обвинуватила Павла Лазаренка у тому, що він замовив банді вбивства Євгена Щербаня в Донецьку та Вадима Гетьмана в Києві.
За словами свідків, що виступали в суді у справі банди Кушніра, влітку 1996 року Павло Лазаренко особисто зустрівся із третім «співголовою банди» Магомедом Алієвим (Магою) за межами України і запропонував убити Євгенія Щербаня за два мільйони доларів. Після цього вони зустрічалися ще раз у Києві, в отелі «Національ».
Вважається, що Лазаренко усунув конкурента своєї корпорації «Єдині енергетичні системи України», оскільки Щербань збирався поставляти енергоресурси в Донбас безпосередньо з Росії.
Із питанням поставок енергоресурсів пов'язують ще два вбивства: Олександра Шведченка (президента баскетбольного клубу «Шахтар - АСКО» і керівника українського представництва газової компанії «Ітера-Енерго»), якого було розстріляно 26 березня 1996 року, та Олександра Момота (президента АТ «Данко», також причетного до енергобізнесу), вбитого 16 травня 1996 року.
Можливо, група Немсадзе працювала не лише на себе, але й, за прикладом групи Кушніра, виконувала замовлення, котрі надходили з інших областей. Тоді засекреченість справи та похмурі попередження, що про її деталі широкий загал так ніколи й не дізнається, стають зрозумілими.
ОЗУ «Люкс» - біографія бійців Ахметова та «Ґіві»
Нещодавнє повідомлення про затримання в Москві 14 учасників організованого злочинного угруповання, керованого якимось Ґіві Немсадзе, залишилося практично непоміченим українською громадськістю.
І вже зовсім небагато хто звернув увагу на коментарі співробітників міліції про те, що ниточки від угруповання Немсадзе ведуть до українського парламенту. Але виборець повинен знати своїх героїв-депутатів. Як чинних, так і тих, хто прагне зайняти місця під куполом Верховної Ради. За словами начальника управління МВС України в Донецькій області Михайла Клюєва, членів банди Немсадзе підозрюються у тісних зв'язках із держслужбовцями найвищого рангу та з народними обранцями. А також із кандидатами в депутати до парламенту нового скликання. Зокрема, за неофіційною інформацією, з мільярдером Ринатом Ахметовим. Саме з пошуками бойовиків Ґіві були пов'язані резонансні обшуки у фірмі «Люкс» на території донецької резиденції Ахметова у вересні минулого року - з показовим використанням бронетехніки.
За словами начальника першого оперативно-розшукового бюро МВС Росії Юрія Карасьова, після перевірки на причетність до злочинів, скоєних у Росії, підозрюваних переправлять до України. Але коли це відбудеться, Карасьов не сказав. Зволікання росіян цілком зрозуміле: у них у руках опинився компромат, який можна використати у передвиборній кампанії в Україні. А також при вирішенні газового питання. Іншими словами, як вважають багато експертів, Москва на прикладі затримання «люксів» прямо дала зрозуміти «регіоналам» Ахметову і Януковичу, що ті знаходяться «на гачку». Наслідки подібної залежності можна легко передбачити. Днями екс-міністр з надзвичайних ситуацій Давид Жванія повідомив, що Ахметов уже продав росіянам 50% своїх бізнес-активів. Багато хто схильний розглядати цей факт як перші результати кремлівського шантажу майбутнього українського парламентарія.
Ґіві Немсадзе та його військо
Операція співробітників правоохоронних органів з виявлення та затримання активних членів організованої злочинної групи, очолюваної відомим у кримінальних колах Ґіві Немсадзе (прізвиська – «Папа», «Ґівчик»), триває. Сам Ґіві поки залишається на волі. Є всі підстави вважати, що на лаву підсудних він так і не потрапить. Або Немсадзе будуть переховувати, або на нього чекає доля його ж жертв. За словами правоохоронців, на рахунку угруповання «Папи» не менш 57 убивств та безліч інших особливо тяжких злочинів: розбій, рекет, завдання тяжких тілесних ушкоджень, викрадення людей.
У столицю Донбасу родина Немсадзе переїхала із Сухумі. Батько Ґіві і двох його братів - звичайний роботяга, мати працювала лікарем. Колишні пацієнти дотепер із вдячністю згадують її чуйність, доброту та професіоналізм.
Старший брат Гурам, 1946 року народження, певний час чесно і сумлінно працював на шахті, але потім вліз у кримінал і двічі перевиховувався у місцях не надто віддалених. Під час однієї з відсидок він познайомився з Яшкою Самсоном, що, цілком ймовірно, і визначило не лише його долю, але й майбутнє його молодшого брата Ґіві. Гурам, на прізвисько «Дєд», був великим авторитетом у кримінальному середовищі Донецька, і не «коронували» його в злодійську масть лише через його пристрасть до наркотиків. Третій брат - Вахтанг до криміналу жодного стосунку не мав і не має. Він працював і працює таксистом.
Коли ж прийшли смутні перебудовні часи, а згодом відбувся розпад Союзу, Ґіві вирішив, що саме час серйозно заявити про себе. Можливості для цього були: під бандитським прапором «Папи» об’єдналися рішуче налаштовані бійці-спортсмени, які вже почали були губитися в хаосі нового життя. Насамперед Ґіві підім'яв під себе весь Пролетарський район. Основного свого конкурента, якогось Пецика, Ґіві нібито прикінчив власноруч, чим здобув собі славу рішучого, швидкого на розправу кримінального лідера.
До 1992 року бригада «Папи» була практично сформована і розгорнула активну діяльність. Але поки тільки на території Пролетарського і Будьонівського районів Донецька. Базою угруповання став парк ім. Горького.
Комерсанти, що потрапили в облогу спортивних братків Ґіві, обурювалися, але справно платили данину. Вони чудово знали, що стається з тими, хто намагається повстати проти диктату молодчиків «Папи». Конкурентів і незпокірних ліквідовували швидко і зухвало, найчастіше на очах у безлічі свідків. І не обмежувалися вбивствами лише конкретних незручних для них людей – «мочили» усіх, хто був поруч із ними, без розбору, навіть жінок. Так завойовувався «авторитет» банди, на шляху якої краще було не стояти.
До міліції скаржитися були марно - бандитські гроші і зв'язки вирішували усе. Детективам середньої ланки, які намагалися хоч якось боротися зі свавіллям «братків», старші колеги і прокурорські працівники нещадно руйнували кар'єри, виганяли їх зі служби, а то й саджали. Ще б пак, якщо з рук Ґіві та йому подібних годувався навіть генерал Варака (начальник міського УВС), нині покійний, його заступники та їхнє керівництво з обласного апарату.
Сходження на кримінальний олімп
Одним із перших від рук Ґівіних нукерів загинув норовливий 34-літній директор МЧП «Тимур», більш відомий як директор Пролетарського ринку, він же злочинний «авторитет» «Казах» - Кархан Толєбаєв. Вранці 18 травня 1994 року його розстріляли з автоматів. Розкрили це вбивство лише влітку 2005 року.
На той момент бригада Ґіві працювала під ретельним контролем «скарбника» Євгена Минайлука та злодія в законі Фролова на прізвисько «Культяпий». Як виходець із Маріуполя, що мешкав у Донецьку, «Культяпий» контролював виходи до Азовського моря, порти і сам Маріуполь. Однак у 1994 році Фролова та його приятеля – особливо небезпечного рецидивіста Фурсова («Фурсика») розстріляли з автоматичної зброї у дворі будинку в Калінінському районі Донецька. За розрахунками оперативників, злодія вбили бійці «бригади» Морозова з Ясинуватої, що «ходили» під «Аліком Греком», але, звісно ж, до суду ця справа так і не потрапила і дотепер вважається нерозкритою.
Після розстрілу «Культяпого» його обов'язки спочатку взявся виконувати Євген Минайлук, однак не знайшов спільної мови із «Греком», котрий у той час саме підминав під себе основні кримінальні угруповання регіону. Пропозиція Брагіна-»Грека» приєднатися до його співтовариства Минайлук відкинув не роздумуючи. Натомість розумніший та далекоглядніший Ґіві, реально оцінивши ситуацію, погодився на пропозицію «Аліка Грека» і присягнув йому на вірність. Доказом відданості новому хазяїнові стало вбивство колишнього куратора-наставника Минайлука.
Варто зазначити, що «бригада» Ґіві була добре організована й оснащена. У них було навіть щось на кшталт мобільних патрулів патрульно-постової служби. Кілька екіпажів із двох чоловік з посвідченнями охоронної фірми постійно патрулювали район за розробленими маршрутами, стежили, аби чужі не потрапляли на їхню територію. У випадку якоїсь небезпеки патрульні по радіостанції надсилали диспетчерові угруповання умовний сигнал: «На лінії штрихи». Після цього, залежно від ситуації, їм або висилали підкріплення, або з бази миттєво зникало все, що могло хоч якось скомпрометувати бандитів, а самі вони розбігалися хто куди.
Отже, ці самі патрульні «наслідили» під час розбійного нападу на автостоянку біля радгоспу декоративних агрокультур «Тепличний», де вони викрали дві машини, у тому числі й «Жигулі», котрі належали 16-ій міській лікарні. На місці злочину бійці Ґіві втратили одну річ, яка прямо вказувала на те, чиїх це рук справа. Однак незабаром цей доказ безслідно зник з міліції...
Вранці 25 жовтня Минайлук і Марін Померлян, котрий його супроводжував, були розстріляні з автоматів на автостоянці біля площі Будьонного. Свідків події було безліч. Військовослужбовець-прапорщик, що працював в одній з макіївських колоній і випадково опинився поруч кинувся було до таксофону, але шлях йому перепинили два молодики досить рішучого вигляду. Подзвонити не вдалося. Викрадену біля «Тепличного» машину знайшли спаленою біля терикону старої шахти «Майка» у Пролетарському районі. В автомобілі знайшли й обгорілі автомати, з яких розстріляли Минайлука.
До кримінальної «імперії» братів Григорія і Геннадія Долідзе (Орделі) входили Єнакієво та прилеглі міста. Брати славилися крутою вдачею та непомірними амбіціями, які поширювалися навіть на донецький бізнес. Немсадзе вирішив усунути нових конкурентів, які заважали не лише його бізнес-інтересам, але й справам фірми «Люкс», самому Ринату Ахметову, «коронованому» спадкоємцю загиблого «Аліка Грека». 3 лютого 1998 року Григорій Долідзе був розстріляний у машині неподалік від кафе «Центральне» у Єнакієвому. Геннадій одразу після цього зник, але його знайшли навіть у Тбілісі. Однак головно причина вбивства братів Долідзе, як стверджують деякі оперативники, пов'язана з тим, що вони володіли матеріалами, що компрометували Рината Ахметова, і мали намір їх оприлюднити.
У листопаді 1998 року бійці Ґіві в офісі біля заводу «Тібо» у Пролетарському районі Донецька зустрілися зі своїми колишніми «дружбанами» - братами Мішаковими, Олегом Шаталовим («Філоном»), Юрієм Максимовим («Максом») і Сергієм Фінкельштейном («Фільою»). Після нетривалої розмови їм запропонували під’їхати у домовлене місце, де усіх п'ятьох розстріляли з пістолета ТТ, а потім закопали в одній ямі у посадці в селища Чулківка просто в їхніх «БМВ». Причин розстрілу своїх своїми називають декілька. За однією з версій, убиті вкрали чимало грошей у «Папи», за іншою - вони не почули заклику нових хазяїв регіону припинити кровопролиття і зайнятися легальним бізнесом.
15 грудня 1998 року на проспекті Металургів у Маріуполі був розстріляний Іван Ханча. «Ваня-хан», як називали його в кримінальному середовищі, контролював половину портового міста. Незадовго до вбивства він звільнився з 97-й колонії суворого режиму.
Тіла розстріляних
Тіла розстріляних 4 квітня 2002 року в Пролетарському районі братів Андрія та Сергія Асланових, а також Ігоря Кравця і Валерія Зиманова були виявлені в шурфі в селища Новий Світ. І список це далеко не повний.
Як зараз відомо, угруповання Ґіві було розділено на дві частини. Одна займалася легальним бізнесом, інша – «мокрухами» та іншими злочинами. Завдяки своїй жорстокості і нещадності угруповання Ґіві стало власником близька двохсот підприємств у різних областях господарської діяльності. І не лише в Донецьку та області. Інтереси бандитів поширювалися на торгівлю, ігорний бізнес, виробництво фальсифікованих лікеро-горілчаних виробів, ринки металу і пально-мастильних матеріалів. Вони контролювали фінансово-економічну діяльність низки комерційних структур. Окрім того, Ґіві утримував цілий ряд спортивних комплексів.
Розірвані нитки
Оперативники 6-го та оперативно-пошукового відділів управління карного розшуку обласного УВС вхопили тонесеньку ниточку інформації про злочинну діяльність угруповання Ґіві і тепер намагаються розмотати величезний клубок найжорстокіших злочинів, чутки про які розбурхували громадськість ще від початку 90-х років минулого століття. Уже виявлено кілька поховань людей, що вважалися до цього зниклими без вісті. Так, із занедбаних шурфів біля селища Новий Світ Старобешівського району із глибини 15 метрів були витягнуті тіла 17 убитих, у лісопосадці біля донецького селища Чулковка - 5 трупів, похованих у спільній могилі й, як кажуть, заритих просто в машині. Тепер вже можна напевне стверджувати, що усі вони стали жертвами угруповання Немсадзе, яке завойовувала собі території впливу в Донецьку та області і ліквідовували на замовлення впливових бізнесменів їхніх конкурентів.
Не виключено, що «бригада» Ґіві за своєю жорстокістю і кількістю вбитих утримує сумнівне лідерство у масштабах усієї України.
Слідство ще має виявити усі факти злочинів, скоєних угрупованням Немсадзе. От тільки навряд чи вдасться витягти на світ Божий справжніх прабатьків бандитизму на Донбасі та й в усій країні. Новоспечених парламентаріїв захистить їхня депутатська недоторканність.
Олександр Міщенко, Ігор Ребров, t.ua, 26.02.2006 р.
О
Ольмезов Олександр
Хто «кришує» злочини в Донецьку?
…Одними з перших «бунт» проти прокурорів в області спробували підняти активісти Донецького обласного відділення ВГО «ПОРА». Планувалося провести пікет біля стін будинку облпрокуратури. Врешті-решт акція, на пропозицію-прохання тодішнього головного прокурора області Олексія Баганця, відбулася у вигляді офіційної зустрічі останнього із «пористами» та запрошеними на захід журналістами. За кілька днів площу перед будинком зайняли вже представники так званого «Антитяганинного комітету», також обурені бездіяльністю прокуратури, поширенням практики «кришування» ними різних ОЗУ і загальною корумпованістю чиновників. Інформаційне «бомбування» міської прокуратури влаштували і представники громадської організації «Антикорупційний комітет» – бігборди «Проти свавілля прокуратури», котрі вони встановили у місті, привернули до себе чимало уваги. А наприкінці вересня акція протесту провели і місцеві соціалісти. Ще різкіше на адресу Донецької облпрокуратури висловлювалися люди, які до того не один рік чи місяць оббивали пороги кабінетів донецьких законників.
Якщо бути уважними, можна помітити, що, більшість цих «бунтівників» об’єднують дві речі: невичерпаний поки що кредит довіри до голови облпрокуратури Баганця та... абсолютна недовіра до його заступників і підлеглих, представників «старої гвардії». І найодіознішою фігурою серед осіб, що скомпрометували себе, таких як Ливочка, Сюсяйло та ін., безсумнівно, є Олександр Ольмезов. До речі, цей персонаж донині лідирує (!) у соцопитуванні читачів нашого сайту, як ключовий корупціонер. А диму без вогню, як відомо, не буває!
Взагалі, Олександр Ольмезов, який є сьогодні головним прокурором Донецька і, за сумісництвом, заступником прокурора області, відомий ще з тих часів, коли Генпрокуратуру очолював Геннадій Васильєв. Завдяки журналістському розслідуванню В.Бойка свого часу громадськість дізналася про те, що кум Васильєва, яким і є Ольмезов, отримував завдання безпосередньо від Геннадія Андрійовича, а не через обласну прокуратуру. Взагалі, завдяки усталеному в українському колі сильних світу цього принципу «рука руку миє, злодій злодія криє», родинні зв'язки завжди відігравали не останню роль у житті та діяльності Ольмезова. Подейкують, що Олександр Дмитрович має родинні зв’язки і зі своїм найближчим колегою-заступником Олегом Сюсяйлом.
Але запам’ятався голова Донецької прокуратури насамперед не своїми кревними узами, а тією роллю, яку він відіграв у гучній справі адвоката Сергія Салова. Ще в далекому 1999 році, напередодні початку президентських виборів, Ольмезов за замовленням Кучми (як писала газета «Острів») сфабрикував проти адвоката, котрий був тоді довіреною особою кандидата в Президенти Олександра Мороза, так звану «справу про п'ять листівок». Завдяки цьому політичному замовленню Салова протримали у слідчому ізоляторі замість трьох днів, як того вимагає закон, цілих одинадцять. Ольмезов, за словами адвоката, вимагав від нього обмовити О. Мороза і заявити перед телекамерою, що саме лідер соціалістів передавав Салову фальшиві спецвипуски газети «Голос України» про смерть Кучми від алкоголізму. Згодом постраждалий від беззаконня адвокат оскаржив дії прокуратури в місцевому, а згодом і у Верховному, судах, які визнали його правоту. У березні цього року своє рішення прийнав і Страсбургський суд, куди також звертався Салов, і зобов’язав Україну виплатити постраждалому 150 тисяч євро (!) як компенсацію за моральну шкоду. Однак навіть цей факт не завадив перепризначенню і навіть підвищенню на посаді Олександра Ольмезова.
Багато хто з тих, хто почув про перепризначення донецького «законника» і чекав приходу нової влади, не могли повірити своїм вухам. Серед них і представники так званої «Групи 26» – люди, які за часів режиму Кучми прагнули домогтися, аби винні у тяжких кримінальних злочинах, скоєних проти їх рідних та близьких, відповіли за законом. Треба зазначити, що серед цих злочинів переважають убивства та завдання тяжких каліцтв представниками донецької еліти і, за їх же замовленнями, працівниками правоохоронних органів. Ще в 2001 році в дорожньо-транспортній пригоді, що сталася з вини родича високопосадовця із правоохоронних органів, загинув чоловік Лариси Гросман. А в травні 2000 року на пішохідному тротуарі в Донецьку внаслідок наїзду «Лексуса», який належить керівництву «Індустріального союзу Донбасу», була травмована дочка, і загинула онучка Людмили Микитиної. Справами цих двох жінок, як і багатьох інших представників «Групи 26», безпосередньо «займався» пан Ольмезов. Результату нема і донині. Неодноразово доводилося чути і від Микитиної, і від Гросман про те, як брутально та неетично поводився Ольмезов під час розмов з ними – нерідко ображав і посилав відкритим текстом. Із приходом нової влади він нібито притих, але слідство й досі не зрушилося з мертвої точки.
Не один рік прагнуть домогтися від Ольмезова виконання своїх прямих службових обов'язків і активісти донецької громадської організації «Правовий захист». Їхній лідер Вадим Черкас переконаний у тім, що Ольмезов разом із прокурорами Ливочкою та Сюсяйлом перебувають у змові з тими продажними донецькими суддями, які фактично узаконюють неправомірні рішення донецьких райвиконкомів щодо відводу земельних ресурсів. А таких «землевідводів» у Донецьку – хоч греблю гати. За інформацією Черкаса, представниками від прокуратури у скандалі щодо чергової великої забудови у мікрорайоні Мирний були саме Ольмезов і Сюсяйло, які й займалися підготовкою запевне слабких судових протестів. Окрім того, як неодноразово заявляв відомий у Донецьку адвокат Сергій Осика, спритний пан Ольмезов встиг знайти спільну мову із фактичним хазяїном мережі супермаркетів «Амстор» Вагаровським, чиї інтереси він періодично лобіює у своїй «правоохоронній» діяльності.
Не можуть через цю діяльність Ольмезова, вирішити «свої» проблеми і багато донецьких підприємців. Хоча, здавалося б, вони не належать до найбіднішого та беззахисного прошарку суспільства. Навіть шанований в Україні та за її межами доктор медичних наук, академік Олександр Селезньов не може домогтися того, аби охоронялася його інтелектуальна власність, і дотримувалися авторські права на торгівельну марку «Фіто-чай доктори Селезньова». Як наслідок – цілющий чай, що носить його ім'я, виготовляється зараз не ним, а підпільним цехом у Донецьку. Незважаючи на те, що цей «підпільний» чай не пройшов експертизи, а, значить, не відповідає санітарним і споживчим стандартам, випуск продукції підпільним цехом не зупиняється ні на мить. За неофіційними відомостями, такого чаю випускається на суму близько 8 тис. доларів, які до податкової, звісно, не доходять. Мало того, нинішні «хазяї» торговельної марки неодноразово били академіка (тілесні ушкодження середньої ваги задокументовані судмедекспертизою), вимагаючи від нього відкликати судові позови. Незважаючи на ці кричущі факти беззаконня, і порушення Ольмезовим двох фактових кримінальних справ, а також обіцянки останнього «вирішити питання», віз і нині там. За словами Селезньова, прокуратура дотепер не допитала одного з винуватців у побитті людей – старшого лейтенанта міліції Болотова. Ольмезов ніяк не може його знайти, хоча місцезнаходження «перевертня в погонах» не є таємницею навіть для самого науковця!
Зрозуміло одне: доки прокуратуру міста будуть очолювати такі фігури, як Ольмезов, про дотримання законності в Донецьку не варто й мріяти! Солодко буде жити лише тим, хто вміє з усіма домовитися і з усього отримати зиск як головний прокурор міста. Безперечно, що не на прокурорську зарплату побудував він елітне кафе «Еллада», розташоване неподалік від Донецької ОДА, яке стало своєрідним символом свавілля влади в місті. Офіційною власницею цього закладу є дочка пана Ольмезова, а саме кафе було побудоване із численними порушеннями законодавства. Артем Фурманюк, org.ua, ZONA.in.ua