Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
«ІЗ МАФІОЗНОЇ ПІРАМІДИ ВИСМИКНУЛИ ОКРЕМІ ЦЕГЛИНКИ, АЛЕ ВОНА ПРОДОВЖУЄ СТОЯТИ»
(Інтерв’ю з Олегом Солодуном)
Ще донедавна ніхто й уявити не міг, що Олег Солодун, відомий на всю країну своїми сенсаційними викриттями високопоставлених працівників міліції, про котрого колеги відгукувалися як про зрадника, а журналісти – як про безстрашного борця проти мафії, стане начальником краматорської міліції. А його товариш і напарник Михайло Сербин у цьому ж місті, де зникають люди і «заказуху» ніхто не розкриває, очолить той самий ВБОЗ, звідки їх обох колись вигнали, піддавши анафемі. Сьогодні Олег Вікторович Солодун бореться зі злочинністю вже не з підпілля, але все ще відчуває себе в тилу ворога.
– Ваше призначення є для мене аргументом на користь чинної влади. Хоча нещодавно за будь-яких «розкладів» це видавалося фантастикою…
– Для мене це призначення також стало сюрпризом. Наприкінці лютого нас викликав Михайло Клюєв, призначений начальником обласної міліції. Я, звичайно ж, очікував балаканини, обіцянок розібратися тощо. Бесіда тривала чотири години. Результатом її став один з перших його наказів – про наше поновлення на службі в органах – мене і Михайла Сербина. П’ятнадцять із половиною років вимушеного прогулу – в трудову.
Я вже не хотів працювати в міліції. Ми домагалися відновлення через суд тільки заради того, щоб змити пляму – в мене у Ворошиловському суді тягнувся розгляд позову. У Європейському суді розглядався позов до УМВС України в Донецькій області із приводу проведення стосовно мене оперативно-розшукових заходів без відкриття оперативно-розшукової справи...
Я представляв інтереси своїх родичів у судах і планував зайнятися адвокатурою. Але коли нова влада заявила про намір боротися з корупцією в міліції і нам запропонували брати в цьому участь, ми зрозуміли, що треба йти і переробляти міліцію.
За останні роки ми із Сербином познайомилися з усім українським політикумом, пройшли всі кола. Нам допомагав спочатку тільки народний депутат Шеховцов. Інші радили залишати країну, як Мельниченко, особливо після того як ми написали заяви про притягнення до кримінальної відповідальності Потебенька і Смирнова – за невжиття заходів за нашим зверненням від 23 травня 2001 року, напередодні замаху на Ігоря Александрова. У серпні 2002-го передали Піскунові ці ж матеріали, і він почав розслідувати, хоча спочатку казав: «Провина Вередюка доведена».
2002 року я балотувався в народні депутати, випереджав і Охріменка, і Комара, але Олег Володимирович Солодун з Макіївки (я – Вікторович, а він – Володимирович) одібрав у мене п'ять тисяч голосів. Тоді я довідався, що таке двійник. У Слов'янську в першому турі президентських виборів попрацював. Був від Ющенка головою комісії в третьому турі, хоча сам безпартійний... Просто вирішив для себе – якщо перестану боротися з режимом, режим цей мене знищить.
– А п'ять років тому як ви зважилися протиставити себе системі, привселюдно заявити про зв'язок свого керівництва із криміналом і таке інше? І, перепрошую за некоректність, як вам удалося при цьому вижити?
– Одного разу Святослав Михайлович Піскун зустрів нас здивованим вигуком: «О! А ви ще живі?..» Героїв тут немає. Ми з Михайлом Сербином працювали в рамках своїх обов'язків. І не думали про жодне протистояння.
Вересень 1998 року, 21:00. На літньому майданчику однієї з кав’ярень убивають кримінального «авторитета» Єрмака й ще трьох людей з угруповання «17 дільниця». Наш безпосередній начальник, керівник ВБОЗу Бантуш за годину говорить, що це робота Шпортюка, який повинен звільнитися.
Беремося перевіряти цю версію. А вся робота з організованими угрупованнями будується на тому, що або одне угруповання «зливає» інше, або існує розкол усередині й одна частина угруповання «зливає» іншу.
До нас потрапляє касета, з якої довідуємося: 11 мільйонів доларів ОЗУ «17 дільниця», виявляється, перегнала в Іспанію (я навіть не знав тоді, що в Краматорську можна стільки «нашкребти»), і людина з Іспанії говорить із Яворовським (у банді «17 дільниця» він був заступником Єрмака з економічних питань) про купівлю нерухомості. Там напитали для них три вілли, одна – в сусідстві з віллою Шварценеггера...
Починаємо розуміти, що Рибак (керівник «Укрліги» – фірми, через яку відмивалися всі гроші «17 дільниці», обвинувачений у замовленні Александрова) украв частину грошей угруповання разом з Яворовським. Єрмак виявив недостачу, Яворовський не зміг пояснити своєму патрону, де гроші, і вбив Єрмака. То навіщо потрібно було це вішати на Шпортюка? Шпортюк – кримінальний «авторитет», він стояв біля витоків створення «17 дільниці» – ОЗУ, яка, крім Краматорська, контролювала Слов'янськ, Дружківку, Червоний Лиман, частину Костянтинівки, і була доволі могутньою, щоб протистояти іншим донецьким ОЗУ. Сім мільйонів доларів у рік з однієї тільки Дружківки мала «17 дільниця».
Шпортюк – кум київського Черепа (кримінальний «авторитет», був застрелений у Києві в грудні 2001 року. – авт.), він би Рибака з Яворовським за цю крадіжку в банки законсервував. Але Рибак погодив розстріл Єрмака в Донецьку... Герман (заступник Єрмака з бандитських «розборок») довідується, що вбивство Єрмака починають вішати на Шпортюка, а вчинив його Яворовський, і з Німеччини передає касету, яка викриває Яворовського.
А наш шеф наполягає: працюємо по Шпортюку. Доповідаємо вище – починаються перевірки. Пізніше, коли судили Германа, він говорив: «Сербин із Солодуном обійшлися «17 дільниці» у півмільйона доларів. Ці гроші пішли на хабарі міліції й прокуратурі».
Його запитали: а не дешевше було б їх убити? Він відповів: «Так сталося, що спочатку цього не зробили, а потім вони здійняли такий галас, що було вже пізно». Але в матеріалах ГПУ в справі про вбивство Александрова таки фігурують свідчення про три замахи на мене й два на Михайла Сербина, хоча ці епізоди не доведені.
20 січня 1999 року протягом сорока хвилин особисто доповідаю Малишеву – тодішньому начальникові обласного УБОЗу, про бандитські гроші, перекинуті в Іспанію, про те, що Яворовський убив Єрмака, і про те, що мій шеф – також член ОЗУ. Обіцяє розібратися, потім довідуюся, що Малишев дав команду забрати нас із ВБОЗу. Але як це зробити? Я не п'ю, на роботу не спізнююся, показники хороші, 1 липня 1999-го мав отримати погони підполковника. Один з перевіряючих – зараз начальник УБОЗу області Прокопенко – якось відкликав мене убік покурити: «Послали, щоб я тут накопав на тебе. По-чесному нічого не знайшов, а по-нечесному я відмовився».
Ми вирішили із Сербином офіційно зареєструвати два секретних рапорти – на випадок, якщо нас не стане, щоб це збереглося. У рапортах написали, що наш шеф Бантуш є членом ОЗУ. Чергова комісія з ГУБОЗу (Київ) перевіряє – і Рибак привозить комісії сто тисяч доларів.
У вересні 1999 року за годину нас обох звільняють. Формулювання – за порушення дисципліни. Ми – до міністра МВС, там лише обіцянки. Тодішній заступник міністра Кравченка – Джига (зараз відомо, що він добряче дотичний до «справи Ґонґадзе») – присилає нову комісію. А ця комісія обійшлися угрупованню «17 дільниця» вже у 180 тисяч доларів.
Я весь час сподівався, а раптом знайдеться у МВС хтось чесний. 13 грудня 1999-го ми помітили за собою зовнішнє стеження, а того дня саме мали одержати «дюссельдорфську касету», яка тепер проходить доказом у справі Александрова. Результат – убитий Куля, який мав передати касету від Германа. Та пізніше цю касету ми все-таки одержали й збиралися показати її в передачі Александрова.
Починали ми все так, як належало. Отримано оперативну інформацію, її треба перевірити, а наш начальник відмовляється. Але те, що згодом уся система стане на його бік, ми тоді не припускали. А тому просто змушені були захищатися. Яке тут геройство, елементарне самозбереження.
Наступний крок – працівники міліції біля будинку Сербина оточили його машину з чотирьох боків і підкинули 400 таблеток «екстазі» на суму 10 тисяч доларів. Півроку просидів він в Артемівському СІЗО «за зберігання наркотиків». Перший суд визнав Михайла винним, після другого справу було закрито за відсутністю складу злочину.
– Чому Герман взявся вам допомагати? Де зараз він й інші герої описуваних подій? Що залишилося від угруповання «17 дільниця»?
– Нам нерідко «зливали» компромат. Герман захотів розповісти правду про гроші ОЗУ і зробив аудіозапис своєї розмови з Яворовським – так звану «дюссельдорфську касету». Довідавшись про касету, Рибак та інші починають одразу ж здавати Германа. Потім була його екстрадиція, суд. Зараз він одержав довічне.
Шпортюк сидить за перший розстріл у Краматорську – убивство Білецького (Білета) в 1992 році. Угруповання «17 дільниця» більше не існує. Бантуш – на пенсії, за моїми відомостями, керує безпекою на «Криворіжсталі». Минулого року у Краматорському міському суді виграв у мене позов про захист честі й гідності (моя думка: довічні судді – це біда!), але Донецький апеляційний суд, хоч як мене там не люблять, не дозволив цьому рішенню набути законної сили. Справа про обвинувачення братів Рибаків в убивстві Ігоря Александрова зараз слухається в Луганську. І друг Бантуша Яворовський – серед 12 обвинувачуваних у бандитизмі (убивство Александрова – лише один з епізодів, які розглядалися в Луганську, там ще є вбивства Єрмака, Собка, Кулі, замах на начальника податкової служби Слов'янська).
– Ми наближаємося до історії вбивства Ігоря Александрова. Ви належали до складу слідчої групи. Чи всі винні в убивстві Александрова постали перед судом? Його вбили за те, що він уже встиг сказати, чи за те, що лише збирався? Чи багато ще таємниць у цій справі?
– До моменту нашої зустрічі з Александровим у нас уже й руки опустилися. Він прочитав усе, що організували проти нас у краматорській пресі. Тільки народний депутат Шеховцов написав правду – за що сидів Сербин. Александров запросив, нам втрачати нічого: більше людей знатиме – більше шансів у нас. Тож у вересні 2000 року з’явилася його перша з нами передача «Без ретуші». Планували півгодини, вийшла година прямого ефіру.
В Александрова було вже своє протистояння із владою, але ця передача викликала шок: Артемівськ, Червоний Лиман, Слов'янськ – половина області побачила, а потім приїжджали ще з Маріуполя, від Бойка, у якого також своє непорозуміння із владою існувало. У нього – свій канал, купили цю передачу й там прокрутили.
Прокуратура повинна відреагувати, ми ж прізвища називаємо, говорив Александров. Та замість реакції, на яку він чекав, – розслідування щодо людей, згаданих у передачі, – в нього самого почалися неприємності. Він зрозумів, на що наступив, та його це не зупинило. Навпаки, 4 жовтня в Києві, в «Irex Промедіа», зорганізував нам прес-конференцію на тему «Хто в Донбасі організовує замовні вбивства». Журналістів, телекамер була маса. І ГУБОЗ підготувався – вручив усім свій прес-реліз.
7 жовтня – друга передача «Без ретуші». Александрову після цього телефонували з СБУ, за нами встановили зовнішнє спостереження. 1 березня 2001 року – прес-конференція в УНІАН «За що нас переслідують?» Повідомляємо про існування «дюссельдорфської касети», яка викриває не тільки нашого начальника Бантуша, але й всю міліцейсько-прокурорську верхівку у зв'язках із кримінальним світом. «Бери Ігорьошку Черепа і рушай до Угорщини, наші тридцять відсотків», – говорить підполковник міліції в розмові зі Шпортюком, пропонуючи йому «наїхати» на угорську фірму, яка заборгувала краматорському підприємству 700 тисяч доларів (всі суди позаду, залишилося вибити борги).
Ми знайшли експерта в НДІКЦ УМВД, який надав висновок: «Касета автентична, ознак монтажу немає». Нещодавно зустрів цього експерта: «Якби б ви знали, що мені довелося пережити!»
13 квітня 2001 року – третя передача Александрова. Це була Страсна п'ятниця...
Список потенційних жертв ми передали Александрову ще під час другої передачі, і він запитав: «Але тут немає першого номера! Хто ж перший?» «Ви, Ігорю» – відповідає Сербин, і Александров кладе цей список до сейфу зі словами: «Почекаємо, коли правоохоронні органи за ним прийдуть і почнуть із ним працювати». А на третій передачі Александров говорить: «Минуло півроку, ніхто за списком не прийшов, а людей за цим списком продовжують відстрілювати. А що у вас новенького?» Ми розповідаємо про «дюссельдорфську касету», про те, що вона автентична, і обіцяємо оприлюднити її у четвертій передачі. Рибак, Бантуш, Яворовський більше нікого не цікавлять, про них уже все сказано. Але вони на волі, а хтось і далі скоює нові злочини. Чому? Про це ми й пообіцяли розповісти телеглядачам у четвертій передачі, яка мала називатися «Донбас кримінальний», але так і не з’явилася в ефірі.
В Александрова перед четвертою передачею почали відбирати телебачення, та він закликав нас не здаватися. Потім нам часто казали: «Це ви винні у його смерті». Про те, що ми йому зобов'язані життям, я ніколи не забуваю, і цей борг ніколи не зможу повернути. Але кожен тоді робив своє. І ми не знали, хто з нас буде наступним.
Після третього ефіру ми з Сербином були в міністра МВС Смирнова -і він розмовляв з нами, знаходячись у нетверезому стані, й теж обіцяв розібратися. Ми подали йому звернення, у якому перерахували всіх, кого вже вбито, і всіх, хто стане наступними жертвами. Сербину сказав про це особисто Рибак: «Куди ви лізете, тут уже й без вас он у яких людей лоби зеленкою помащені!» Майбутні жертви – всі, хто йде слідами «17 дільниці»: ми з Сербином і Александров, а також ті, хто шукає вкрадені гроші банди. Про це, повторюю, було відомо міністрові внутрішніх справ, і в тому, що він не вжив жодних заходів щодо захисту Александрова, і його згодом убили, є присутня як мінімум недбалість.
– То ж кому конкретно загрожувала четверта передача?
– Вона мала стати підсумковою, з'єднати в єдине ціле всі острівці інформації, всі ниточки. Замовні вбивства пов'язані між собою, а не розкриваються вони тому, що існує корупційний зв'язок міліції й прокуратури з тими, хто чинить убивства, – такою була основна думка четвертої передачі. Не розкриваються злочини тому, що в керівництві прокуратури Краматорська – Артем Пшонка, тому що обласну прокуратуру очолює його батько – Віктор Пшонка. А обласною міліцією керує Володимир Малишев – ось вони, герої четвертої передачі. У ній Ігор Александров мав намір показати компрометуючі фотографії. Наприклад, фото, на якому Артем Пшонка обіймається з бандитами із «17 дільниці» ще до того, як опинився на посаді заступника місцевого прокурора. На «дюссельдорфській касеті» йому приділена особлива увага – кримінальні лідери обговорюють, які «слабкості» Артема Пшонки можна використати, щоби впливали на його батька.
– Наскільки мені відомо, суть роботи оперативника полягає саме в тому, щоб різними шляхами отримувати від криміналітету потрібну інформацію. І бандити, і ті, хто їх ловить, і виглядають однаково, і говорять схожою мовою, і в одних лазнях паряться. Це я про те, що саме фото, на якому разом зображені бандити й правоохоронці, нічого не доводить.
– Бантуш так і казав, що підтримувати зв'язки з криміналом – його робота. Питання стосується лише наслідків. Що відбулося після з'яви цього фото? Якщо бандити, зображені поруч із працівником міліції, після того як вони поспілкувалися, опинилися у в'язниці – це результат оперативної роботи. А якщо бандити процвітають, розвиваючи свою злочинну діяльність, а працівник органів покращує свій матеріальний добробут – ми маємо справу з корупцією. Артем Пшонка сьогодні – заступник прокурора Краматорська. Можете уявити, як мені працюється з ним «в одній команді»? Зараз у мене на столі – матеріали до майбутньої кримінальної справи, тут інтересам держави завдано збитків на суму близько ста тисяч гривень. Я знаю, хто тут забезпечує «дах», кому віднесли «відкат», тому не можу поручитися за перспективу цієї кримінальної справи, поки Артем Пшонка має можливість наглядати за ходом розслідування.
– Повернімося до Александрова. Виконавці його вбивства – рядові члени ОЗУ «17 дільниця», замовники – брати Рибаки, керівники «Укрліги». І, звичайно, по цій справі проходить «замовник» ледь не всіх інших резонансних злочинів у Краматорську (убивства Жемова й братів Карпенків, фабрикації обвинувачення Вередюка...) – я кажу про екс-керівника червонолиманської міліції Криволапова. А ви вважаєте, що підсудних має бути більше?
– Вважаю, що коли заарештовані Рибаки почнуть говорити, так і буде. Член угруповання, який дає свідчення проти інших членів ОЗУ, може навіть бути звільнений від кримінальної відповідальності – так каже Закон «Про основи боротьби з організованою злочинністю».
Рибаки не мали особистої вигоди у вбивстві Александрова. Результатом їхньої співпраці з органами вже стали квітневі арешти Винничука, Шломіна і Герасименка за фабрикацію версії Вередюка і його отруєння. Рибак по мобільному зв'язався зі Шломіним із СІЗО й попрохав передати тієї самої отрути, якою був отруєний Вередюк, і вони заковтнули наживку, хоча й знали, що за ними стежать – це була комбінація СБУ. Ми із Сербином ще кілька років тому склали перелік із 50 працівників правоохоронних органів, які заплямували себе посадовими злочинами, і серед них були прізвища і цих працівників, і інших, яких наразі ще не затримали.
– Хвилиночку, виходить, що справа про отруєння Вередюка існує? Офіційні органи то підтверджують цю інформацію, то починають спростовувати...
– Цю інформацію в інтерв'ю «Фактам» оприлюднив Олександр Каліфіцький – керівник слідчо-оперативної групи, яка продовжує займатися розслідуванням убивства Александрова. Ігор Криволапов – серед тих, хто створив «бомжацьку» версію вбивства журналіста. Він – з угруповання «Старе місто» (і з району Старе місто – в Краматорську угруповання називалися за районами), і Вередюка обробляли «староміські».
Криволапов отримав установку – готувати псевдоверсію. Він, тодішній начальник кримінальної міліції в Краматорську, обіцяв Благову за виконання ролі «замовника» 20 тисяч доларів, Вередюку за роль «виконавця вбивства» – квартиру й автомобіль. І нагинав своїх підлеглих – нещодавно засуджених в Артемівську дільничних, щоб шукали свідків, яких не вистачає.
Коли Вередюка виправдали, розгубився не лише Криволапов, а й інші фальсифікатори. Герасименко дав команду Шломіну й Винничуку дістати отруту, яку й підмішали в сік Вередюкові (а згодом – одному з помічників Герасименка – Сторожукові). Хто з начальства віддавав наказ Криволапову, він поки що не каже, але йому загрожує довічне ув’знення, і тому є... предмет торгу.
Відомо тільки, чому він так старався – за розкриття вбивства журналіста Криволапову пообіцяли мою теперішню посаду. І підвищення він таки дістав, але начальником він став не в Краматорську, а в глухомані – Червоному Лимані.
– Мені видається неймовірним, що такі високопоставлені працівники міліції (Герасименко – вже начальник київського УБНОНу, Винничук при новій владі отримав призначення на посаду начальника Макіївської міліції) додумалися передавати отруту обвинувачуваному в найрезонанснішому вбивстві журналіста!
– У таких людей на очах шторки. Вони ніби знаходяться у своєму коконі. Переступили межу, після якої легше повіситися, аніж переродитися. Того ж Криволапова вже тричі можна було посадити – міліція знаходила людей, які брали на себе вбивства, вчинені іншими, а потім ці люди зникали. Убивство Благова теж наразі не розкрите, а він був сполучною ланкою між Вередюком і міліцією.
– А брати Карпенки, сини найбагатшого краматорчанина, автоколекціонер Жемов, викрадення й убивства яких, на думку слідства, замовив той же Криволапов...
– Не знаю, хто давав Криволапову вказівки в цих випадках. А до «Старого міста» ведуть ще вбивства «Соломи» і «Чорного».
– Хто замовив убити Александрова? Я маю на увазі, хто найголовніший замовник?
– Не вбити. Двох пацанів – Турсунова і Онишка – послали «поламати» Александрова. На жаргоні це означає завдати важких тілесних, але без смертельних наслідків. Александров заходить зі світла в тінь – удар битою, він підставив руку, бита сковзнула й потрапила у скроню.
Потім вони ще побили його по тілу, але, порівняно з першим, що припав на скроню, це були не страшні удари. Це називається «ексцес виконавця». До речі, один із планів передбачав, що після завдання ушкоджень звинуватити в цьому нас – начебто ми із Сербином зорганізували напад на Ігоря Александрова, щоб зайвий раз привернути увагу до себе і до своїх «божевільних» викриттів.
– Хто придумав звалити вбивство Александрова на Вередюка?
– Хочу висловити вдячність усім журналістам – і тим, хто намагався писати правду, і тим, хто брехав. Якби наші імена перестали з'являтися на сторінках газет і в ефірі, ми б поповнили жалобні списки...
Уперше нас урятував Александров. Удруге – Сергій Гармаш, який у «Дзеркалі тижня» розповів «Кому заважав Александров». Це прочитав Кучма й сказав: «З мене досить одного Ґонґадзе. Розкрити це». Наступного дня Людмилу Александрову викликає губернатор Янукович: «Вашого чоловіка вбили помилково», – говорить він.
–???
– Ось такими ж, напевне, здивованими були очі у вдови загиблого журналіста. Зрозуміло, що шукали не вбивцю, а когось, хто «помилився». А в пошуках відповіді на запитання про «найголовнішого замовника» можна погортати книгу відвідувань «Укрліги» (її копія зараз знаходиться в Генпрокуратурі) – за день до вбивства Александрова бандитський офіс відвідував, за моїми відомостями, Віктор Пшонка. А можна спробувати з’ясувати, кому в Україні був вигідний режим, важливою частиною якого була така міліцейсько-прокурорська машина. Як відомо, після того що трапилося з Александровим, невідомо куди подівся весь уміст його сейфа, усе, що міліція вилучила з його кабінету, у тому числі компрометуючі фотографії, передані Александрову нами, копія «дюссельдорфської касети», дискети – всі ці речові докази досі не знайдені. Не Криволапов проводив обшуки!
Тому я кажу – у справі про вбивство Александрова, є ще незакінчені епізоди. І всі ці запитання до слідства будуть звучати в Луганську, якщо, звичайно, суд вирішить допитати нас із Сербином...
Хтось сидів у прокуратурі й відбирав «зайві» докази. Адже Александров не приховував, що вони існують, ми із Сербином численним комісіям з Києва передавали роздруківки «дюссельдорфської касети», текст роздруківки був у Бантуша й Рибака...
А пізніше, коли був затриманий Герман, він підтвердив і доповнив все, про що говорилося на касеті... На відміну від «справи Ґонґадзе», яку вже важко довести до логічного завершення, справу Александрова просто треба вести далі, і все вийде. Це справа – лакмусовий папірець, тест для нової влади.
– Багато людей від «спрута» залишилося на місцях?
– Висмикнуто небагато. Це лише окремі цеглинки, без яких піраміда загалом не постраждала й не розвалиться. Більшість як працювали, так і працюють. Балєв, підтримуючи судове обвинувачення стосовно Вередюка, привселюдно обвинувачував Александрова!.. І нас, і народних депутатів – у всіх смертних гріхах. Начебто це ми вбивці. До чого у прокурорській промові таке політичне підґрунтя?
– Чому ж колишні залишаються?
– А хіба є ким замінити? І хіба можна зробити це відразу? Тому президент сказав – настав час, хлопці, перебудовуватися, давайте працювати, а не служити паханам. І я чекаю, що почнуть працювати по-іншому.
– Ви у своєму міськвідділі суттєво поміняли штат?
– Два заступники з моїм призначенням відразу ж пішли самі. А далі – подивимося. Зараз у людей з'являється вибір, якого в міліції Кучми бути не могло.
Дали Криволапову наказ убивати – він не міг інакше. А зараз існує можливість для тих, у кого на очах ще не встигли з'явитися шторки. Також є співробітники з іншим комплексом – «маленької людини». Отут вони можуть працювати, а вже ось там свого часу для них накреслили межу, серйозно залякали, і тепер вони вже внутрішньо не здатні на якісь кроки.
– Яка ситуація з криміналом у Краматорську зараз?
– Я реєструю всі злочини. Тому в нас злочинів більше, ніж у середньому по області. Зростання злочинності на 30 відсотків – саме стільки приховували, марафетили раніше, аби показати, що обстановка в місті нормальна. А зараз нарешті ми змогли побачити реальну картину. Рівень розкриття злочинів наразі залишився попереднім.
– З такими показниками не боїтеся втратити посаду?
– Я за своє крісло не тримаюся. Це раніше воно вартувало від 50 до 100 тисяч доларів і було золотоносним. Робота в міліції при Кучмі давала неабиякі прибутки. Начальникові міського ВБОЗу ОЗУ «17 дільниця» платила дві тисячі доларів щомісяця за можливість зателефонувати йому в будь-який час з будь-якого питання й 10-15 відсотків від кожного «кидка».
– Ваша думка про Юрія Луценка?
– Ми знайомі особисто. І як про громадянина, маю про нього надзвичайно високу думку. Не хочу хвалити, але те, що він взяв на себе – акт громадянської мужності. Але оскільки він не професіонал, люди з найближчого оточення можуть його підставляти. Приклад: подав хтось ідею видавати дільничним «шкоди», а за що їх ремонтувати після перших же поломок? Їм би «ниви»...
Або ось: хтось нарадив послати в Донецьк внутрішні війська – це не боротьба зі злочинністю. Цих воїнів треба кудись розселити, прогодувати – перша страва, друга, третя, компот. А наші працюють – на обід не ходять. Я попрохав Михайла Клюєва не присилати до нас – на щастя, він мене зрозумів.
Та боротьба з вуличною злочинністю – завдання насправді важливе. Усе з вуличної злочинності починається. Має існувати оперативність, патрульні машини повинні постійно їздити по місту, а не стояти в очікуванні бензину. Заможні мешканці могли б допомогти в цьому – у всіх діти, дружини, усі по одних вулицях ходимо... І коли вже щось трапляється, гроші не допоможуть, як не врятували вони Жемова – на заднім сидінні авто він возив банкноти пачками.
– Нерозкриті викрадення людей за минулі роки по Краматорську, наскільки мені відомо, ще залишаються…
– Всі викрадення будуть розкриті. Питання тільки в тому, раніше чи пізніше. Раніше – якщо почне мінятися система.
Розмовляла Тетяна Зарівна, «Донбас», джерело - «Майдан-Інформ».
Скітьов Дмитро