Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Спогади колишнього міліціонера
Подобный материал:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   50

Під заступництвом «Святої Діви Марії»

Спогади колишнього міліціонера


День перший. Прокуратура


10 листопада 2003 р. Я не пам'ятаю, що мені снилося. Та й чи снилося що-небудь взагалі? Пригадую лише пронизливі трелі електричної канарки. Відкриваю очі. Темно. Дзвінок не замовкає. Встає дружина. Стрілки годинника вказують на п’яту ранку. Час для візитів, як розумієте, не надто вдалий. «Я запитаю хто», - каже Світлана, натягаючи халат. У такий час не приходить навіть двірничка Лєна, щоби вижебрати пару гривень в рахунок зарплати за прибирання східцевого майданчика і похмелитися. Світлана вертається й розгубленим голосом каже: «Міліція, я не відчинила».

Дивно, що може знадобитися колишнім колегам від відставного підполковника? Чи може вони раптом вирішили привітати мене із Днем Радянської міліції, святом, яке раніше протягом багато років ми відзначали цього дня? Лише тепер остаточно прокидаюся, встаю і виходжу на балкон. Світає. Біля сусіднього під'їзду стоять «жигулі» звичайного цивільного кольору, видно лише куточок держномерного знака автомобіля, але він не синій, як у міліцейських машин, а білий. У тому, що це міліція, починаю обґрунтовано сумніватися. Повертаюся до кімнаті, канарка щебече щосили. Дзвоню до міліції по «02» і прошу перевірити, хто ж це так наполегливо хоче потрапити до мене у квартиру під виглядом стражів закону. Голос чергового оператора обіцяє перевірити. Закурюю і під остогидлий щебет виходжу на балкон. Визираю на вулицю й мимоволі зауважую, що лампочку над входом до під'їзду хтось завбачливо вимкнув. На вулиці ані душі, місто ще спить. Знову дзвоню на «02» і дізнаюся, що ніяка міліція до мене завітати не повинна. Прошу надіслати наряд з райвідділу. Світлана - ну просто золота дружина - простягає мені філіжанку кави і схвильовано запитує: «Хто ж це там?»

Варіантів небагато, точніше три. Або прокуратура вирішила провести в мене черговий обшук. Або мої колишні компаньйони вирішили привітати мене із Днем міліції бейсбольними бітами. Або... Невже кандидат на крісло Генпрокурора все ж дав команду терміново розібратися із тим, що відбувається на Покровському ринку?

За прокурорськими я ще скучити не встиг, до бейсболу байдужий, як і більшість співвітчизників, у доброго царя не вірю вже давно, тому вирішую дочекатися міліціонерів. А оскільки на моторність чергового наряду райвідділу я не дуже сподіваюся, знову виходжу на балкон із цигаркою. Уже майже розвиднілось, і я помічаю під вікнами знайому міліцейську фізіономію. Ну що ж, прийшов час зустрічати гостей.

За вхідними дверима - сюрприз: підполковник міліції, з яким я майже сорок років тому починав займатися боксом в одній секції. Запрошую гостей до квартири, їх двоє... Поки я чемно розмовляю з підполковником, моя лагідна дружина командирським голосом розтлумачує його молодому напарникові деякі положення Закону України «Про міліцію».

Мета візиту зрозуміла. Прокурор відділу з нагляду прокуратури Донецької області Ігор Вікторович Лайло, котрий от уже кілька місяців, вочевидь, жити не може без мене і моїх компаньйонів по бізнесу, і, мабуть, так скучив, що аж надіслав посеред ночі за мною двох старших офіцерів УВС області. Почувши заповітне слово «прокуратура», Світланочка стає у позу розлюченої кобри і з запалом починає розповідати розгубленим міліціонерам усе, що вона думає про прокурорів, не забуваючи при цьому й Генерального, особливо майбутнього. Користуючись зніяковілістю гостей, вислизаю до ванної кімнати і хоч трохи привожу себе в порядок. За п'ять хвилин бадьорий, поголений, одягнений я з'являюся на кухні, де на мене чекає чергова філіжанка кави. Гості від кави ввічливо відмовляються. О 5:50 ми вже в машині, яка швидко прямує порожніми вулицями до будівлі прокуратури області. Приїхали. Мовчимо. Чекаємо майже годину...

Нова команда. Прямуємо з Донецька у прокуратуру м. Макіївки. Безглуздих запитань до свого ескорту щодо мого юридичного статусу не ставлю. По тому, з якою швидкістю вискакує з автомобіля слідом за мною молодший за віком міліціонер, коли я виходжу покурити, зрозуміло, я затриманий.

9:00, Овва! Які люди! На зеленій «Хонді» до Макіївської міської прокуратури під'їжджає саме він, «гаряче любимий і шанований» мною Ігор Вікторович Лайло. Прокурор відділу прокуратури області. Прощавай, рідна міліція! Хай живе прокуратура!

Лайло та молодик років тридцяти, що прибув із ним, запрошують мене до кабінету з дуже серйозною табличкою «Слідчий з особливо важливих справ». Молодик виявляється не просто молодиком, а слідчим з особливо важливих справ прокуратури м. Макіївки. Проценко Ігор Олексійович.

Пропонують сісти. Миттєво згадую прислів'я «Якщо прокурор каже: «Сідай» - відмовлятися негоже» і всідаюся на стілець. Поки Проценко вмикає комп'ютер, а Лайло розпаковує ноутбук, озираюся. У кабінеті скромненько, але зі смаком, доларів тисяч так на 10. Проценко і Лайло свіжі та бадьорі, мабуть не о п’ятій ранку їх з ліжка підняли. Щось у кабінеті не так, озираюсь на всі боки: безлад. У кабінеті слідчого з особливо важливих справ немає особливо важливої деталі - портрета Президента. Відсутність портрета Генерального прокурора зрозуміла. Король помер, а прогорлати «Хай живе король!» поки не вдалося. Хоча, не сумніваюся, що кілька тисяч портретів давно вже заготовлені й чекають свого часу. А от із Президентом «лажанулися». Недобре це.

Проценко відкриває папку кримінальної справи, що лежить перед ним, тим самим делікатно нагадуючи мені, що я не в Ермітажі. Повідомляє, що його призначено старшим слідчої групи по кримінальній справі та просить мене пред'явити документ, який засвідчує мою особу. Може, прізвище не розчув, думаю я, і простягаю водійське посвідчення. Поки секретар робить ксерокопію, остаточно розумію, що привезли мене сюди не чай із бубликами пити і навіть не як свідка. І причина очевидна - донецька газета «Острів», Інтернет-видання «Україна кримінальна» та моє інтерв'ю, розміщене у статті Володимира Бойка «У краю неляканих прокурорів». Не читали? Дарма. Бо розповів я в тім інтерв'ю про те, як донецькі товариші під «дахом» в особі Геннадія Андрійовича Васильєва ще за його депутатства «нагріли» мою дружину на 50 тисяч доларів.

Дотепер не можу пробачити собі, що тоді, в далекому 1998 році, я розповів Світлані про будівництво нового ринку, ініціатори якого брати Носатови Ігор і Сергій та їхній родич Борлов шукали компаньйонів. Компанія називалася «Свята Діва Марія» Спочатку Світлана здивувалася такій незвичній для бізнес-компанії назві, але коли я розповів дружині про те, що люди там зібралися набожні, (я дійсно тоді так вважав) а сама компанія, окрім того, займається благодійністю і будує церкву, Світлана погодилася.

Номінально, очолював компанію президент Ігор Носатов і генеральний директор Борлов, брат дружини президента. Молодший Носатов, Сергій, у той час, якщо й значився у штаті підприємства, то богоугодними справами не займався, а невеликими партіями возив бензин із Росії.

На момент вступу моєї дружини в товариство статутний капітал компанії нараховував аж 50 гривень. Одночасно з моєю дружиною до складу членів товариства було введено Андрія Вікторовича Чурилова, сина колишнього першого заступника начальника УКГБ у Донецькій області Чурилова Віктора Васильовича. Як з’ясувалося згодом, члени товариства Носатов, Носатов, Борлов і Чурилов ані грошей, ані якого-небудь майна, окрім згадуваних раніше 50 гривень, у товариство не вносили. Фактичне керування справами компанії здійснював Чурилов В.В. і його, як він казав, учень, Ігорь Носатов. Чурилов В.В. і Носатов І.А. завжди наголошували на своїх близьких стосунках із сильними світу цього, котрі, як нам казали, є спонсорами будівництва храму.


Окрім Світлани, знайшлося ще декілька простаків, які також погодилися увійти до числа засновників Компанії. Ними виявилися: директор будівельної фірми, яка будувала храм і підрядилася будувати й ринок, Бєлік, підполковник СБУ у відставці Кравченко, підприємці Сазонов і Спірін, директор великої будівельної організації Кірнос і ще кілька людей.

До статутного фонду прийняті члени Товариства з обмеженою відповідальністю внесли ні мало ні багато 600 тисяч доларів. При цьому Чурилов, брати Носатови і Борлов, котрі не внесли жодної копійки, мали 45% у статутному фонді. Як вони пояснювали - по-перше, «за ідею», а по-друге - як представники «даху», зв'язками з яким вони так хизувалися. Окрім того, 10% у статутному фонді призначалося споруджуваному храму.

Треба сказати, що спочатку я не звертав особливої уваги на розповіді про таємничий «дах» - я на той час обіймав цілком пристойну посаду в міліції і вважав, що цілком здатен самостійно захистити себе та інтереси своєї родини. А тому думав, що батьки-засновники «дахом» іронічно називають усе того ж Чурилова з його неосяжними зв'язками. Прозріння наступило пізніше, коли ринок був збудований і почав працювати, причому чомусь зовсім не приносячи прибутку. Засновники досить швидко з'ясували, куди генеральний директор Компанії Борлов діває отримані від торгівців гроші, видаючи їм замість чеків касового апарату з дозволу сказати «квитанції», надруковані на комп'ютері. На той час я вже вийшов на пенсію, одержав від дружини доручення на керування її часткою у Компанії і був неабияк здивований, коли усвідомив, що вся діяльність керівництва ТОВ «Свята Діва Марія» зводиться до приховування доходів від оподатковування та спільних пиятик із настоятелем храму Покрова Пресвятої Богородиці.

Після бурхливих зборів засновників Борлова було усунуто від керівництва. На його місце був призначений новий директор Сорокін, а до районної прокуратури було надіслано заяву про виявлені в діяльності колишнього керівництва ринку ознаки цілого букету злочинів. Якими ж наївними ми були, гадаючи, що в прокуратурі обуряться такими фактами, як, наприклад, співпраця Компанії «Свята Діва Марія» із фіктивними фірмами. Замість цього невідомий нам до того «дах» панів Носатових і Борлова, котрий так опікувався будівництвом храму, направив на ринок фізично розвинених молодих людей, які жорстоко побили Сорокіна і пограбували (з нього зняли годинник і відібрали гроші). Засновників було вигнано з ринку, а директорський кабінет знову зайняв Борлов. Воно й не дивно - на енергійних молодих людях були куртки із шевронами фірми «Мангуст», яка здійснює охорону Г.А.Васильєва.

Сталося це ще 2002 року. Відтоді я та інші обдурені засновники намагалися домогтися правди. Я неодноразово зустрічався з помічником Васильєва Рафаелем Ізмаїловичем Кузьміним, але усе намарне. Про мене Геннадій Андрійович згадав лише влітку 2003 року після публікації в «Грані плюс» статті В.Бойка «Прокурор «милістю божою». У статті розповідалося про церковно-кримінальний бізнес Г.Васильєва на прикладі Покровського ринку. Незважаючи на те, що тоді я ще не виносив цю тему на люди (ніде правди діти – сподівався все ж переконати Геннадія Андрійовича мирними шляхами повернути гроші) і давати інтерв'ю відмовився, тим не менш, як повідомили мені надійні джерела, Васильєв дав вказівку прокуророві Донецька Ольмезову «винищити до третього коліна» усіх тих, у кого шляхом обману наближені до Васильєва люди видурили 600 тисяч доларів.

Наприкінці своєї останньої статті на цю тему - «У краю неляканих прокурорів», опублікованої в «Острові» та «Україні кримінальній» - В.Бойко написав про те, як прокуратура порушила кілька справ, намагаючись залякати обдурених бригадою Васильєва «правдошукачів», причому «слідчий одержує вказівку будь-що заарештувати М. А. Халаджі». Напевно, прочитавши статтю, перший віце-спікер і вирішив перевірити, чи виконав слідчий його високе веління, чи ні. Перевірив. Виявляється, не виконав. І старшого слідчого прокуратури Київського району м. Донецька Адейкіна, котрий раніше мною займався, від керівництва слідчою групою усунув, а Проценка призначив. Отут я й зрозумів, чому мене рано-вранці з ліжка зірвали і в Макіївку привезли. Заарештовувати!


Ех Бойко, Бойко, ну написав би ти у своїй статті про «Неляканих прокурорів», що дана була вказівка, аби пограбованим горе-бізнесменам украдені гроші в них повернули. Може й інша команда надійшла б. Адже мізкуватий ти, Вовчику, хлопець, а не додумався!

Почувся запах дорогих парфумів – симпатична секретарка принесла ксерокопію мого водійського посвідчення. Почався допит. І це був явно не допит свідка. Хоча відразу зауважу: допитували ввічливо, коректно та професійно. Ще о 9-00, коли мене лише привезли у прокуратуру, Проценко одразу пояснив, що свідок Кирнос після очної ставки із мною, був допитаний втретє і змінив свідчення на абсолютно протилежні. І тепер я доставлений для проведення повторної очної ставки. Відразу з'ясувалося, що Кирноса немає в місті, і поки його розшукують, будуть проведені очні ставки з іншими свідками. Я ж чудово розумів, що мене доставлено в прокуратуру за вказівкою Геннадія Андрійовича Васильєва, і завдання слідчого - будь-якою ціною обвинуватити мене у скоєнні якого-небудь злочину.

Формально мова йшла, про розкрадання надзвичайно дорогих заправних блок-пунктів - на щось більше фантазії васильєвських холуїв не вистачило. Виявляється, ще 1995 року, до того, як моя дружина вступила в це ТОВ, Компанія «Свята Діва Марія» володіла невеликою автозаправкою, яка була розташована в м. Донецьку на перехресті проспекту Полеглих Комунарів та вулиці Харитонова. АЗС складалась із двох іржавих заправних блок-пунктів із розведеним пальним і шлакоблоковою будкою для оператора. Регулярні поставки контрабандного пального здійснював, мабуть, Носатов-молодший, а оператором АЗС була дружина генерального директора ТОВ компанії «Свята Діва Марія» Борлова.

З огляду на те, як вели бізнес Носатов і Борлов, навряд чи ці блок-пункти та споруда офіційно значилися за підприємством і вже напевно у звітах діяльність АЗС жодним чином не відображалися - не для того існує «дах», щоби податки платити. Цілком ймовірно, що зазначене обладнання було передано богоугодній компанії у вигляді допомоги на будівництво храму і з дозволу «даху» було «прихватизоване» «божими людьми».

1997 року возити бензин із Росії стало складніше, АЗС закрили і за рішенням зборів засновників заправку продали як недобудовану. Вірніше, продали не саму заправку, а землю, виділену під будівництво АЗС на правах оренди. Два іржавих блок-пункти - металеві коробки - перевезли на територію храму, де вони провалялися до 1999 р., після чого їх перетягнули як металобрухт на територію ринку. А ще за кілька років засновники Покровського ринку, наводячи порядок після звільнення Борлова, який остаточно прокрався, вирішили цей мотлох, що засмічував територію, викинути - цінності заправні блок-пункти не становили жодної, оскільки їхню експлуатацію було заборонено постановою Кабміну, а здати на металобрухт усе не доходили руки. Один із засновників - директор «Донбасводбуду» Кирнос (до речі, близький знайомий Г.Васильєва) - пригнав кран із вантажівкою і перевіз залізяччя на територію своєї бази у двохстах метрах від ринку, де ці самі блок-пункти іржавіли до сьогоднішнього дня. Між іншим, на тих зборах засновників я заперечував проти вивозу блок-пунктів, оскільки за документами вони не значилися і я гадав (яка наївність!), що цей факт, так само як і робота звільненого Борлова із фірмами, які конвертували гроші в готівку, може зацікавити прокуратуру та податкову міліцію.

І от тепер, щоби провчити мене за те інтерв'ю, яке я дав Володимирові Бойку для статті «У краю неляканих прокурорів», наближені Васильєва не вигадали нічого кращого, ніж обвинуватити мене у крадіжці цих задрипаних блок-пунктів. Для цього молодшого брата Носатова викликали у прокуратуру, де він під диктовку написав заяву про те, що в його приватній власності колись перебували заправні блок-пункти вартістю (тримайтеся за стільці!) сто п'ятдесят тисяч доларів, які він кілька років тому без будь-яких документів незрозуміло навіщо залишив на території Покровського ринку. І тепер ці блок-пункти зникли.

Зрозуміло, що навіть аферисти-брати Носатови, котрі разом із мізками, пропили й рештки совісті, не зважилися би заявити про «крадіжку» мотлоху, вартість якого дорівнює вартості металу, з якого він складається, - хоча б через те, що ні Носатови, ні Борлов не були власниками цих блок-пунктів. Для шиття такої справи – ну просто перлини юриспруденції - потрібен був солідний досвід прокурорського «ділопутства». От лише даремно, мабуть, не пояснили в прокуратурі авторові заяви, що за свідомо хибне повідомлення про скоєння злочину передбачено кримінальну відповідальність. Не хочу голослівно запевняти читачів у своїй невинуватості - це за законом буде вирішувати суд (головне - щоби за законом). Тим паче, що я до цих блок-пунктів маю такий самий стосунок, як і до будівництва дамби у Керченській протоці. І якби за всією цією справою не маячила лиховісна тінь тодішнього першого віце-спікера, а нинішнього Генерального прокурора, то слідчі працювали би зараз не зі мною, а з С.Носатовим та його родичами-компаньйонами...


Сеня Носатов - улюблене чадо і брат во Христі прокурорського сімейства Кузьміних

Чаями у прокуратурі не пригощають, але не забороняють час від часу перекурити. Оскільки Проценко не курить, компанію мені складає Лайло. Під час перекуру Ігор Вікторович намагається мене підбадьорити. Хоч і без його піклування я почуваю себе нормально. У розмові Лайло наче між іншим каже мені, що не варто було інтерв'ю давати в газету і, особливо - розповідати про те, як намагався переконати Р.І. Кузьміна повернути внесені на будівництво ринку гроші. Мовляв, сидів би собі тихо, не смикався і тебе би не чіпали, а тепер...

І мені стало лячно. Ні, не за себе, не за своє життя чи свободу. Мені стало лячно від того, що ще молода, близько 30 років, людина з вищою юридичною освітою, прокурор відділу прокуратури області говорить таке, а отже і думає так само. Мені стало моторошно від того, що через якийсь час він так само очолить прокуратуру міста, а, можливо, області чи країни. І так само безкарно буде обкрадати когось, щоби забирати собі чи дарувати наближеним чуже.

І я раптом до дрібниць згадав, як у травні 2002 року, знаючи напевно, що всі протиправні дії Носатова і Борлова чиняться від імені Геннадія Андрійовича Васильєва, я звернувся до його помічника Р.І. Кузьміна із проханням розібратися. Кузьмін уважно вислухав мене, пообіцяв допомогти. Ми зустрічалися кілька разів, і в його кабінеті в прокуратурі Донецької області, і на якійсь квартирі у приміщенні фонду «Київська Русь», але я так нічого й не домігся. Уже після другої зустрічі, на яку Кузьмін запросив Носатова, котрий вже був напідпитку, стало зрозуміло, що правди тут мені марно шукати. Та й від кого я сподівався правди домогтися? Наприкінці літа 2002 року «доброзичливці» повідомили мені, що стукаю я не в ті двері. У Носатова І.А. та Кузьміна Р.І., виявляється, спільні бізнес-інтереси, вони нібито разом ставки орендувати збираються і горілку на пару п’ють без просипу, що аж джмелі гудуть... Воістину, немає межі людській наївності. Зараз, після призначення Г.Васильєва Генеральним прокурором України, Рафаель Ізмаїлович Кузьмін став заступником прокурора Донецької області - мабуть, на знак вдячності за особливі заслуги перед патроном...

Якби ми жили в одній із «бананових» республік, я би не здивувався тому, що перед допитом мене не ознайомили з моїми правами чи допитували без участі адвоката. Однак для центру Європи такий стан речей є трохи дивним, про що й повідомив слідчому. Приблизно о 13:20 допит було завершено. Ігор Олексійович роздрукував бланк і почав складати протокол затримання.

У процесі складання протоколу ми трохи посперечалися про те, коли ж насправді мене було затримано. Слідчий вважав, що о 13:20, я ж наполягав на тому, що о 5:50. Зрештою зійшлися на 9:00, а більше трьох годин, які я провів у «приємній» компанії міліціонерів, будучи практично затриманим, залишаться на совісті прокуратури. Погоджуюся. Оформляються протоколи затримання, особистого обшуку. До речі, щодо протоколу затримання.

На складання цього документа слідчий з особливо важливих справ витратив більше години, вочевидь, через те, що чудово розумів, що «закривати» мене в ізолятор тимчасового утримання немає за що. І якщо почнеться об'єктивний розгляд, то саме він, а не ті, хто віддавав йому злочинні накази, може бути притягнений до кримінальної відповідальності. Тож за що мене затримують? Відповідь очевидна. За те, що виступив проти пройдисвітів, котрі під прокурорським «дахом» обкрадають людей.

Дозволяють подзвонити дружині – повідомити про те, що сталося і попросити знайти захисника. «Ощасливив». Бідолашна Світлана. Я розумію, що їй зараз набагато важче, ніж мені. Хоча, судячи з голосу, тримається вона бадьоро.

Слідчі повідомляють, що необхідно провести ще низку слідчих дій з моєю участю, і не заперечують проти перекуру. Куримо разом із Лайлом. Взагалі Лайло вартує того, аби зупиниться на його персоні докладніше. Ігор Вікторович постійно наголошує на тому, що не він старший слідчої групи. Але, судячи з того, що 90% усієї роботи виконує не він, а Проценко, я зрозумів: у прокурора Лайла у цій слідчій групі особливий статус. Не царська це справа - допити влаштовувати. Головне, аби це сумлінно робив хтось інший. А його завдання - нагляд здійснювати: інформацію з учасників слідчих дій витягнути невимушено, принципового співробітника вчасно від справи усунути, перевертня у прокурорському середовищі, котрий відмовляється невинну людину до в'язниці запроторити, виявити і начальству своєчасно доповісти. А там дивись, по закінченню справи пан і похвалить, а може навіть ленний маєток чи, наприклад, власний ринок, подарує; не медальку, то жетончик або личку на погончик підкине. Мине зовсім небагато часу, і я довідаюся, що саме Лайло перед моїм затриманням допитував свідка Кирноса, попередньо «обробленого» Р.Кузьміним, і Кирнос був змушений змінити показання і свідчити проти мене.

На жаль, перекур закінчується і розпочинається тяганина допитів та очних ставок. Я погоджуюся давати свідчення за відсутності адвоката, оскільки провини за собою не відчуваю. Якихось п'ять-шість очних ставок - і всі підозри розвіються. Яка наївність...

Черговий телефонний дзвінок на мобільний телефон слідчого. Варто зазначити, що телефон цей майже не замовкав. Дзвінки були переважно від керівництва - тоді мої слідчі по черзі виходили і доповідали про хід розслідування, отримуючи натомість цінні вказівки. Перевірити, хто саме так настирно надзвонював моїм слідчим, при бажанні, дуже просто – достатньо лише запросити інформацію про вхідні і вихідні дзвінки на мобільні телефони Проценка і Лайла. Цікаво, скільки грошей платників податків витратила прокуратура на ці переговори?

Цього разу дзвінок приємний для мене і дуже неприємний для слідчих та їхніх начальників. Дзвонить відомий правозахисник та юрист із приватною практикою Сергій Петрович Салов. Я дуже радий його дзвінку і надзвичайно радий його побачити. По-перше, тому, що цю людину, напевно, рекомендував автор серії статей про віце-спікерське і прокурорське свавілля Володимир Бойко, котрий вже знав про моє затримання, а по-друге, тому що не зраділи мої слідчі, почувши це прізвище. Після приїзду Салова дзвінки від керівництва прокуратури почастішали. Вочевидь, дуже вже не хотілося допускати Сергія Петровича до участі у цій справі.

Втомився. Але тепер, коли є захисник, дозволяю собі трохи розслабитися. За вікном уже темно. Бєлік, один із засновників Покровського ринку, також обдурений командою Васильєва на 50 тисяч доларів, привозить мені попоїсти, цигарки, чай, мінеральну воду. Весь день нічого не їв, але голоду не відчуваю. При згадці про ранкову каву паморочиться у голові. Жену дурні думки геть. Зараз не до кави...

Чергова очна ставка із черговим засновником ринку. Як же змінюються люди у кабінеті слідчого. Завжди солідна, самовпевнена, розважлива людина раптом зникає, і в кабінеті залишається якась аморфна істота, перелякана і пригнічена. Про які тут правдиві свідчення може йти мова, коли людинка деморалізована, розчавлена, так і дивись, от-от знепритомніє. …Не знаю, не бачив, не пам'ятаю. Згодом з'ясувалося, що боягузтво – це ще не найгірше, із чим мені ще доведеться зіткнутися.

21.00. Здається, на сьогодні допити скінчилися. Конвой з УВС м. Макіївка. Їдемо до ІТУ Донецького міськуправління міліції. Процедуру прийому-передачі затриманого та поміщення його в камеру описувати не буду. Скажу тільки, що за час перебування в ІТУ у черговий раз переконався в тому, що будь-який міліцейський сержант у багато разів порядніший за васильєвських холуїв із прокуратури.


Ніч. Камера № 19

Після недовгої, але принизливої процедури обшуку, у супроводі прапорщика прямую до камери. Піднімаємося на другий поверх. Моя камера №19 у самому кінці коридору праворуч. Огидно брязкає дверний замок, і я залишаюся сам. Обстановка, правду кажучи, жахлива, але до особливих розкошів я не звик і, єдине, що мені зараз потрібно, то це виспатися і набратися сил. Зморений і в передчутті довгоочікуваного сну вкладаюся на нари, але вже за 15-20 хвилин підхоплююся, як ошпарений - жахливо холодно.

Після декількох невдалих спроб заснути починаю ходити по камері з кутка в куток. Прокручую в голові події цього довгого дня і подумки розмовляю з людиною, яка так «попіклувалася» про мене, запроторивши на ці нари.

Пам’ятаєте, Геннадію Андрійовичу, як у 1998-му, коли я ще носив міліцейські погони, моя дружина Світлана вступила у товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Свята Діва Марія» і внесла до статутного фонду Компанії 50 тисяч доларів США? Сподіваюся, не забули Ви й про те, що окрім неї в це товариство вступили й інші люди, які внесли ще 550 тисяч доларів? За рішенням засновників із цієї суми було виділено 30 тисяч доларів США готівкою як благодійний внесок на будівництво трансформаторної підстанції для храму нинішнього Генерального прокурора. Як розпорядився цими грішми президент компанії Носатов мені достеменно невідомо, бо хоч електропідстанцію й було збудовано, але запевне не за готівку. Швидше за все, на будівництво перераховувалися кошти церковно-парафіяльної ради, а можливо і якого-небудь благодійного фонду. А тому мені цікаво, чи справді ті 30 тисяч доларів, які ми пожертвували, спокійнісінько розійшлися собі між Р.Кузьміним, І.Носатовим та отцем Дмитром, духівником Геннадія Андрійовича, чи це лише брудні наклепи заздрісників Генерального прокурора? А якщо не наклепи, то чи не схожа вся ця показна побожність найближчого оточення Геннадія Андрійовича Васильєва на витончене шахрайство і паразитування на доброчинності? І скільки грошей «відмивається» у такий спосіб?

Побудувавши для церкви трансформаторну будку, керівництво компанії про Бога не забуло. Не вклавши в підприємство жодних коштів, Чурилов, брати Носатови та Борлов приписали собі 45% у статутному фонді компанії, закріпивши при цьому ще 10% за споруджуваним храмом. Про все це Вам, Геннадію Андрійовичу, достеменно відомо. Пам’ятаєте, як 2001 року, розмовляючи на цю тему з Кирносом, Ви заявили, що жодного обману з боку Чурилова, Носатова і Борлова немає, оскільки на 45% вони, мовляв, внесли інтелектуальної власності? Інтелекту у них, батеньку, як у Вас законності. А відсотки ці - швидше за все Ваші. За Ваш «дах» славнозвісний.

Час, проведений у камері, не підкоряється звичайним законам. Вікон тут немає. А відміряти проміжок часу можна, лише рахуючи краплі з крану, що дзвінко падають у раковину. Дуже приблизно визначаю частоту падіння крапель. Виходить приблизно дві краплі за одну секунду. До камери я потрапив о 22-00, перевірка о 8-00, тобто до неї 10 годин. У годині 3 600 секунд. У результаті нескладних обрахунків виходить 72 000 капель. Курю... Згадую...

Спочатку, влітку 1998 року, було збудована і введено в експлуатацію автостоянку. Згодом постало питання про виділення земельної ділянки для будівництва ринку, а оскільки міськвиконком не поспішав виділяти землю для богоугодної компанії, довелося Чурилову задіювати зв'язки – подзвонив він Вам, Геннадію Андрійовичу, і питання вирішилося. Врешті-решт ринок «Покровський» було збудовано. Щоправда, у процесі будівництва «божі люди», Ваші лакузи, примудрилися не лише продати церковну десятину, але й заборгувати чималу суму підрядникові. Невже не пам’ятаєте? Напевно, пам’ятаєте, адже після того, як нас за Вашої згоди викинули з ринку, підрядник, набрався сміливості, звернувся до господарського суду і виграв справу.

Тоді відновлений за Вашою примхою на посаді генерального директора «Святої Діви Марії» казнокрад Борлов побіг до прокуратури, де написав скаргу до апеляційної інстанції. От тільки підлеглі Ваші (подейкують, що автором апеляції був молодший брат Рафаеля Кузьміна, нині - прокурор Калінінського району м.Донецька) через свою неймовірну безграмотність назвали апеляційну скаргу «апеляційним поданням». Невже Рафаель Ізмаїлович Вам не доповідав? Тоді розповідаю - в апеляційному господарському суді ледве зі сміху не луснули, повертаючи цей унікальний документ без розгляду - справа в тім, що «апеляційні подання» може вносити лише прокурор в інтересах держави, а апеляція писалася від імені «Святої Діви Марії» і була підписана Борловим, а тому повинна була називатися «апеляційною скаргою». Просто в прокуратурі ніколи жодних інших документів, окрім подань, не писали. І лише після втручання «провидіння Господнього» апеляційний суд, нарешті, здався під прокурорським натиском і скасував без будь-яких мотивів рішення про стягнення на користь підрядника заборгованості з Вашої, пане Васильєв, «Діви Марії».

Відкриття ринку відбулося з великою помпезністю і чималою кількістю спиртного, хоча ніхто з високопоставлених друзів Чурилова і Носатова так і не вшанував своєю присутністю урочисту церемонію. За результатами будівництва відбулися збори засновників, на яких президент товариства Носатов І.А. зачитав учасникам акт ревізійної комісії, нібито підписаний її головою Чуриловим А.В., із пропозицією оголосити подяку за успішне закінчення будівництва керівництву компанії.

У процесі експлуатації ринку, яке зводилося лише до безпросвітного пияцтва, підшефні Геннадія Андрійовича, горе-керівники не спромоглися навіть платити заробітну плату співробітникам і заборгували Пенсійному фонду близько 50 тисяч гривень (чим не філія 2-го будинку Старсобесу з відомого роману Ільфа і Петрова?). Окрім того, «божі люди» ще й примудрилися провернути просто класичну аферу з торговельними наметами. Борлов зібрав з торгуючих гроші для придбання наметів, однак ані грошей, ані наметів більшість із них донині так і не дочекалися.

І все було би добре, але через півтора роки такої роботи ревізійна комісія, переобрана засновниками, встановила, що бухгалтерський облік на підприємстві був просто відсутній, а замість нього Борлов вів «чорну» бухгалтерію. Хоча тепер, Геннадію Андрійовичу, я розумію, що засновники зовсім даремно інформували органи прокуратури про виявлені на ринку зловживання. З таким же успіхом можна було би писати в ЖЕК чи на лазне-пральний комбінат.

Тоді ж, на початку 2001 р., коли я був уже пенсіонером і за дорученням представляв у компанії інтереси своєї дружини, я разом з іншими засновниками Компанії довідався, що наші внески на будівництво ринку генеральний директор Компанії Борлов не включив у фінансову звітність, через що офіційний статутний капітал підприємства склав усього 400 тис. грн. У результаті рішенням загальних зборів Борлова було усунено від керівництва компанією, а виконуючим обов'язки був призначений Сорокін...

Чергова цигарка. Клацає оглядове віконце камери. Прапорщик ніяк не второпає, яким дивом колишній підполковник опинився в камері, але запитати не наважується. Служба...

Від першого дня експлуатації ринку під керівництвом Сорокіна, з'ясувалося, що підприємство насправді зовсім не є збитковим, а нібито відсутність прибутку пояснюється тим, що Борлов просто приховував його від оподатковування. У результаті вжитих новим керівником Компанії заходів, доходи зросли майже вдвічі, підприємство почало сплачувати податки і регулярно виплачувати зарплату співробітникам. Аудиторською перевіркою було встановлено, що значні суми Борлов перераховував на фірми, котрі обготівчували гроші.

Про виявлені в діях Борлова ознаки посадових злочинів Сорокін за пропозицією засновників неодноразово інформував прокуратуру Калінінського району, однак жодної відповіді ми так і не одержали, перевірка заяв не проводилася, винних у систематичному ухилянні від сплати податків та інших злочинах до відповідальності, звісно, притягнуто не було...

Шум у коридорі - почалася перевірка, отже, ранок. Умиваюся холодною водою. Бадьорить. Не кваплячись, роблю зарядку, закурюю. Лягаю на холодні нари, намагаюсь трохи покуняти до приїзду конвою. Марно...

За рік після звільнення і незграбних спроб своїх компаньйонів Носатових і Чурилова продати представникам концерну «Енерго» власні частки в компанії, Борлов звернувся з позовом до суду про його, буцімто, незаконне звільнення з посади. Приблизно в той самий час А.І. Кирнос розповів мені, що мав бесіду з Геннадієм Андрійовичем, і той був дуже невдоволений зміною керівництва компанії. Тоді ще Г.Васильєв сказав Кирносу, що довкола мене останнім часом багато бруду. Пригадали, Геннадію Андрійовичу? Не звернув я тоді уваги на ці слова, а завбачливий Кирнос, аби не псувати добрих стосунків із майбутнім Генеральним прокурором, швиденько оформив на мене доручення на управління його часткою у підприємстві.

Десь у січні-лютому 2002 року прокурор Донецька Ольмезов, суворо дотримуючись вказівок члена колегії Генеральної прокуратури (і, зауважимо, - свого кума) Г.Васильєва, викликав мене до себе і намагався нарозумити, вимагаючи негайного відновлення Борлова на посаді генерального директора. Буцімто прокуророві мільйонного міста, більше нема чим зайнятися.

Сподіваюся, Ви, Геннадію Андрійовичу, не забули, як напередодні цього Ви розглядали прохання викинути нас із ринку, подане Віктором Васильовичем Чуриловим, котрого непорядні менти на кшталт Халаджі позбавили на схилі літ можливості прикупити ліків і зайву цукерку улюбленому онукові? А ще чолобитної Вашого духівника отця Дмитра - коли «святий отець» у гарячковому маренні слізно просив «за хлопчиків» - братів Носатових і Борлова - які й храм будували, і пости дотримують, і слово Боже пошановують, а їх колишні менти з підприємства за крадіжку грошей і несплату податків вигнати хочуть. Пригадуєте?

Ясна річ, через три місяці, незважаючи на усі терміни позовної давності (а минув майже рік), злодій і казнокрад Борлов рішенням судді Переверзєва (до речі - колишнього начальника слідчого відділу прокуратури Донецької області) був поновлений на роботі. Усвідомлюючи свою абсолютну безкарність, Борлов не чекаючи скликання загальних зборів засновників, які й мали виконати рішення суду і видати наказ про поновлення його на роботі, поновив себе на роботі сам. У лютому 2002 р. на підприємство приїхали брати Носатови і Борлов у супроводі понад десяти Ваших, Геннадію Андрійовичу, охоронців. Ринок просто захопили, Сорокіна побили і пограбували, а нові хазяї захопили бухгалтерські документи, печатки, штамп та всі товарні запаси, що належали моєму підприємству «Трейд-сервіс». Усе це було реквізовано «божими людьми», вкрай знахабнілими від вседозволеності й безкарності. А недоторканість їм забезпечували Ваші вірні нукери.

Після виходу статей: «Прокурор милістю Божої», «Христопродавці із прокуратури», «У краю неляканих прокурорів», нас - пограбованих засновників, які сумлінно внесли гроші до статутного фонду Компанії «Свята Діва Марія» - почали викликати до прокуратури. Додумалися навіть до того, що у нас по домівках провели обшуки. І в тому, що за усім цим свавіллям стоїте Ви, Геннадію Андрійовичу, тепер, коли я опинився у цій камері, немає жодного сумніву. Якби Ви були непричетні до цих безчинств, то після першої ж публікації прокуратура порушила би кримінальну справу і об'єктивно розібралася би в тому, хто в кого і скільки вкрав. Насправді ж ні про який об'єктивний розгляд і мови не ведеться, а напівп'яне марення Носатова про те, що нас наказано «винищити до третього коліна», повністю підтверджується. От лише незрозуміло, що може пов'язувати зовсім не простого депутата Верховної Ради України, кандидата на посаду Генпрокурора з такими пройдисвітами?