Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
«Клан Януковича» взяв у лещата «групу Ахметова-Колесникова»
Ні для кого не є секретом, що за фасадом найбільшої української партії – Партії регіонів – триває запекла підкилимна боротьба. Як не є таємницею й те, що зовні монолітна й «одноголосна» політична сила насправді складається щонайменше з двох протиборчих угруповань.
Протягом останніх кількох днів спостерігається явна перевага на користь одного з партійних кланів, який пов'язують із діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем.
Вітчизняні політологи та політичні оглядачі ЗМІ давно помітили, що за винятком декількох фігур, котрі ще прагнуть зберегти видимість самостійної політичної гри (на кшталт Євгена Кушнарьова), «Регіони» досить чітко поділені на дві групи. У пресі вони отримали назву «старих» і «молодих» донецьких. Відповідно неформальними лідерами груп називають, з одного боку Віктора Януковича та Миколу Азарова, з іншого боку – Рината Ахметова та Бориса Колесникова.
До «старих донецьких» (т.зв. «апаратників»), зараховують тих «регіоналів», за плечима яких – роки роботи у виконавчій владі, особливо, - у ті часи, коли Віктор Янукович уже очолював Кабінет Міністрів. Також до групи входять депутати, особисто зобов'язані ВФЯ та Азарову своєю управлінською кар'єрою й успіхами в бізнесі. Зокрема до групи «старих донецьких» Януковича-Азарова зараховують Звягільського, Рибака, братів Клюєвих, Стояна, Хару та ін. Близькі до них і «червоні директори»: Богуслаєв, Скударь.
Натомість група Ахметова-Колесникова – це переважно представники донецького бізнесу, які нажили свої статки за роки «дикого капіталізму». Термін «молоді донецькі» можна застосовувати до них у повній мірі: їхній середній вік – десь близько 35 років. Окрім акул донецького бізнесу до групи Ахметова-Колесникова належить і чимала кількість народних обранців, безпосередньо пов'язаних із Ринатом Леонідовичем: менеджери фірми «Люкс», ФК «Шахтар». Винятком із правил серед членів «ахметовського клану» є Раїса Богатирьова та Тетяна Бахтєєва (остання, як відомо, особистий лікар Бориса Колесникова, і родичка Рината Ахметова).
Не заглиблюючись в історію питання «донецьких» чвар та інтриг, зауважимо, що приблизно рік тому в партії ледь не змінився лідер: «молоді донецькі» всерйоз замислювалися над тим, щоби скинути з поїзда команду збитих льотчиків Януковича. І сьогодні опоненти «Регіонів» не проминають нагоди, аби вбити черговий клин у стосунки між Віктором Федоровичем та Ринатом Леонідовичем. Досить несподіване обрання Януковича на посаду прем'єр-міністра перекроїло карту партійних інтриг: у ВФЯ з'явилася можливість стати реальним політичним гравцем, позбувшись ролі «живої ікони», у рамки якої його посилено вштовхували «молоді донецькі».
Журналістам добре відомо, що Партія регіонів практично ніколи не виносить сміття з хати. Якими б глибокими не були внутрішньопартійні конфлікти і протиріччя, їхнє обговорення та вирішення завжди відбуваються у вузькому колі й за зачиненими дверима: на розсуд мас-медіа і громадськості завжди подаються лише готові рішення. ПР – не «Наша Україна», де кожен хоч трохи помітний політик час від часу намагається грати першу скрипку. Розбіжності у «біло-блакитному» таборі, як правило, залишаються таємницею за сімома замками і про їхнє існування доводиться дізнаватися або від своїх джерел у партійному середовищі, які воліють залишитися невідомими, або за непрямими ознаками.
Перший тиждень нового політичного сезону позначився саме тим рідкісним випадком, коли партійні розбіжності «регіоналів» все-таки вихлюпнули на поверхню. У сфері публічних заяв це виглядало так: Раїса Богатирьова (читай Ахметов-Колесников) досить жорстко осмикнула Ганну Герман (Янукович-Азаров), котра нібито від себе особисто висловила думку, що Януковичу варто підтримати кандидатуру Віктора Ющенка на президентських виборах 2009 року, особисто в них участі не беручи і своєї кандидатури не висуваючи.
«Такі стратегічні рішення, як участь політичної партії в президентських чи парламентських виборах, буде визначати з'їзд партії. Зараз некоректно це обговорювати», – заявила Богатирьова журналістам 5 вересня.
Зовсім очевидно, що Герман не ризикнула би робити подібні заяви без санкції свого патрона, і водночас, досить ймовірно, що Богатирьова осадила колегу по партії, попередньо одержавши схвалення свого.
Цікаво й наступне. Буквально того ж дня, 5 вересня, випереджаючи заяву Богатирьової, на сайті «КІД» з’явився розгромний матеріал на адресу Герман та її заяви про підтримку переобрання Ющенка. Ганну Миколаївну хіба що нецензурними словами не назвали, а вже проїхалися по ній – хай Господь милує. Сіль у тому, що «КІД» у журналістських колах розглядають не інакше як сайт, фінансований Борисом Колесниковим.
Це – на поверхні. А в глибині – тихе невдоволення «молодих донецьких» своїми «старшими братами». До уряду Януковича увійшли переважно представники «старих» (не беручи до уваги відверто реанімованих кучмістів на кшталт Толстоухова): Янукович, Азаров, Рибак, Клюєв. Єдиний виняток – Василь Джарти (котрий по суті є представником не стільки ахметовського, скільки відносно автономного «макіївського» клану).
У парламентській фракції Партії регіонів ситуація для «молодих донецьких» склалася не набагато краще. До обрання Януковича прем'єр-міністром керівництво фракцією також було окуповано групою Януковича. Із дев’яти заступників лідера фракції інтереси Ахметова представляли лише Богатирьова і Колесников. Після формування нового Кабміну в серцях «молодих» зажевріла надія на реванш. Однак, скористатися нею вони змогли далеко не в повній мірі.
Так, з одного боку, фракцію очолила все ж таки Раїса Богатирьова – її ж було обрано і координатором коаліційної більшості. Відверто кажучи, будь-яка інша кандидатура була би зовсім не зрозумілою: у Богатирьової – колосальний досвід керівництва партійною фракцією і в кращі, і в гірші для «донецьких» часи. (Подейкують, що була ідея обрати Кушнарьова, як відносно незалежну фігуру, але ні Янукович, ні Ахметов не бажали появи третього центру впливу у фракції). Деякі ЗМІ, наприклад, «Обком», розцінили обрання Богатирьової як великий успіх групи Ахметова. Однак насправді все не так просто.
Незважаючи на перехід до виконавчої влади чотирьох заступників голови фракції (Азаров, Рибак, Клюєв, Джарти), «молодим донецьким» не дісталося жодного з їхніх крісел. Так, першим заступником обраний Василь Кисельов (людина Януковича). Заступником з питань законодавства – Михайло Чечетов (людина Януковича й Азарова). Заступником голови по ідеології – Євген Кушнарьов.
Фактично, група Януковича-Азарова, взявши під контроль виконавчу владу, зберегла у своїх руках важелі впливу і на депутатський біло-блакитний корпус.
«Молоді донецькі», котрі вже неодноразово висловлювали невдоволення тим, що до них «не прислухаються» знову опинилися ні в сих, ні в тих. Цікаво згадати, що в червні, у ході переговорів між ПР і «Нашою Україною» про створення коаліції конфлікт між двома групами також ледь не вихлюпнув назовні: тоді депутати із групи Ахметова-Колесникова обвинувачували Азарова й Клюєва в тому, що вони ведуть переговори не в інтересах партії та фракції, а винятково намагаючись виторгувати віце-прем'єрські портфелі особисто для себе.
Можливо, розбіжності в ПР ще не дійшли до точки кипіння. Принаймні горезвісна донецька дисципліна й закритість не дозволять скандалу перерости у площину публічного з'ясування стосунків (повторимося ще раз – це вам не «Наша Україна»). Принаймні – не за горами партійний з'їзд. Вочевидь, на ньому ми й отримаємо відповіді на запитання про силу впливу двох кланів у партії. Точніше, компроміс буде знайдений і розданий делегатам ще до відкриття з'їзду.
Поки що головне питання, яке потенційно розколює партію - про президентські вибори 2009 року. «Старі донецькі» зацікавлені у збереженні статус-кво з «довічним» прем'єрством Януковича за Ющенка, що поволі слабшає. У «молодих донецьких» є амбіційний план по висуванню власного кандидата. І він не видається фантастичним: погодьтеся, адже ще рік тому ви й не підозрювали, яка Ринат Леонідович приваблива людина, з тонким почуттям гумору і сяючою посмішкою…
.org, 08.09.2006 р.
Як кандидат у президенти ветерана на х... послав
Редакція «Обкому» попереджає: цей матеріал не рекомендується читати дітям до 18-ти років, людям із неврівноваженою психікою та прихильникам Віктора Януковича. Особливо це стосується пенсіонерів і ветеранів, оскільки текст містить ненормативну лексику.
За три дні до президентських виборів в Україні, агентство Рейтер порадувало світ відеокадрами, де головний кандидат від нинішньої влади називає своїх опонентів «козлами». Після перегляду до редакції «Обкому» подзвонило кілька знайомих з-за кордону, які просто-таки «отетеріли» не лише від почутого, але й від побаченого. Людей налякав вираз обличчя Януковича, коли він вимовляв свою промову про «козлів». Навіть шаріковське «Душили, душили!» блякне у порівнянні із садистсько-маніакальним передчуттям розправи над тими, хто заважає жити колишньому рецидивістові, котрий рветься у президенти держави в центрі Європи.
Та якщо ви гадаєте, що «козли» - це межа можливостей Віктора Федоровича, то жорстоко помиляєтеся. Якби світові інформаційні агентства придивлялися до «нового обличчя України» не лише на мітингах Януковича в обласних центрах, але й у глухих українських «Зачепилівках», то могли би порадувати світ і чимось значно крутішим.
Наприклад, у Коростені Житомирської області кілька жителів цього маленького містечка, опинившись на центральній площі буквально поруч із прем'єром, могли переконатися на власні очі, що моральних обмежень для кандидата від влади просто не існує.
Ще до приїзду Януковича на площу увага нашого кореспондента привернула суперечка «людей у цивільному» зі звичайним дідком, котрий на всі пропозиції відійти подалі від доріжки, по якій йтиме прем'єр до сцени, відповідав «Не піду, а якщо застосуєте силу - підірвусь».
І таки не відійшов впертий дідусь від доріжки, поки не поставив прем'єрові своє запитання, яке його так гризло.
Наводимо діалог повністю.
– На якій підставі ви оголосили, що російська мова стане державною в Україні? Тут є корінна нація - українці. А мова - основна ознака нації. Зникає мова - зникає нації... А я не хочу, щоби зникла українська мова.
– Вона не зникає. А друга державна мова була й буде!!! Запам'ятайте це!
– Навіщо? Чому?
– А тому що повинна бути друга державна!!!
– На яких підставах? Якщо це станеться, незважаючи на те, що мені 83 роки, я візьму до рук зброю, автомата візьму і піду захищати право української мови на життя!
– Послухай!!! Послухай!!! Таких, як ти, багато!!! (Сказав прем'єр з неприхованим презирством. Це «ТИ» шокувало старого не менше, ніж уся ця прем'єрська маячня про двомовність).
– «ТИ»? Бачите, він назвав мене на «ТИ»...
У цей момент інші старі з юрбі, натхненні сміливістю дідуся, також почали ставити «другові усіх пенсіонерів» свої накипілі стихійні запитання. Це остаточно вивело кандидата від «доброї й турботливої» влади із себе, і він наказав своїй охороні подбати про 83-літнього порушника спокою.
– ЗАБЕРІТЬ ЙОГО НА Х...!
Своє справжнє обличчя Віктор Федорович показав, незважаючи ані на натовп людей навколо, ані на кількох розгублених журналістів із мікрофонами у самому центрі перепалки. Поки народ із жахом намагався уявити, а що ж буде, коли Янукович стане президентом, сам кандидат, заспокоївшись по дорозі на сцену, повернувся у потрібне для народу передвиборне амплуа «турботливого і доброго», і почав розповідати, як влада шанує немічних старих і у будь-який спосіб намагається уберегти їх від усіляких принижень.
У цей час один із заступників міліцейського міністра, котрий супроводжував прем'єра у передвиборчій поїздці Житомирщиною, тихо скаржився, як, мовляв, могли допустити ТАКИЙ інцидент. Кого саме стосувалися ці слова - міліції чи спецслужб - невідомо. Але якщо тими днями у місцевих управліннях цих доблесних структур «чиїсь голови полетіли», то причину цього далеко шукати не треба.
Що ж стосується 83-літнього захисника української мови, то він не лише не пішов туди, куди його послав прем'єр, але навіть не пішов із площі до кінця мітингу, незважаючи на спроби охоронців порядку ліквідувати це вогнище нестабільності подалі від очей прем'єра. Не злякався, але... налякав владу, а заразом надихнув ще кількох своїх земляків на незручні запитання вже від мікрофона.
Хамство прем'єра на цьому не закінчилося, а переадресувалося «супровідним особам», з яких він показово почав знімати шкіри.
– Зайчук (тодішній голова пенсійного фонду – ред.), Зайчук!!! Підійди до цієї жінки і розберися з її питанням.
– Папієв!!! (тодішній і теперішній Міністр соціальної політики та праці - – ред.) Розкажи цій молодій мамаші, як будеш піклуватися про малят.
– Рижук!!! (тодішній губернатор Житомирської області - – ред.) Не годиться, що тут сало по 20 гривень за кілограм!!! До суботи (напередодні голосування! - «Обком») завези вдосталь сала по 15 гривень!!!
Але був момент, коли обличчя прем'єра просяяло буквально дитячою усмішкою. Коли бабусі, котрі зустрічали Віктора Федоровича біля Коростеньського порцелянового заводу, сказали йому, що його онук із передвиборної телереклами як дві краплі води схожий на діда, щасливий дід вирішив похвастатися: «Моя дружина каже, що онук успадкував усі мої погані звички. Уявляєте, я з ними усе життя борюся, а він їх все переймає», - підсумував Янукович із абсолютно щасливим обличчям.
Веніамін ТАБАЧНИК, ссылка скрыта, 28. 10. 2004 р.
ХТО ЗНИЩИВ СВОБОДУ НА ДОНЕЧЧИНІ?
Погані наслідки злочинів живуть
довше, ніж самі злочини
Вальтер Скотт
Мафія формується роками. Діяльність злочинного угрупування починається з дрібниць. Коли воно стає організованим, збільшується не тільки масштаб злочинів, а й прагнення його учасників. Словосполучення «українська мафія» стало відомим у світі не менше, ніж «коза ностра». Вона формувалася десятиліттями і метою її було захоплення влади в Україні наприкінці 2004 року. Цього не сталося. Але попри заявлену Президентом Ющенком боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, клани не припинили свого існування. Вони й надалі існують і там, де їхня територія, нічого для народу не міняється. Яскравий приклад тому – те, що відбувалося і відбувається досі у Донецькій області. Регіоні, де була створена імперія в складі України. Імперія, на чолі якої стоїть людина, яку називають «господарем Донбасу» – Ринат Ахметов.
ТЕРИТОРІЯ КЛАНУ. Частина І.
Володимир Ар'єв:
– Новітня історія Донбасу є трагічною. Заможний за совєтських часів промисловий край перетворився на місце, де розподіл на касти є помітним як ніде в Україні. Є група людей, яким можна все, є друга, з якими перша може безкарно робити що завгодно. Переважна більшість донеччан протягом останніх років живе у бідності і страху. Невелика кількість обраних вершить долі інших.
Коріння цього явища – у СРСР. Донецька область – регіон шахтарів та металургів, машинобудівників та хіміків. Завдяки вугільному народному комісару Засядьку, улюбленцю Йосипа Сталіна, а потім і першому секретареві обкому КПРС Дегтярьову, Донбас отримав кошти і став пріоритетною територією. Але сукупна політика компартії щодо Донеччини протягом десятиліть стала фатальною.
Совєтські часи. Шахтар – найпрестижніша професія. Пошана, пільги та гідна зарплатня дозволяють гірникам почуватися вільно у матеріальному плані. Донецька область – найбагатший регіон УРСР.
Сергій Приймачук – колишній працівник міліції. На його очах відбувалася криміналізація регіону.
Сергій Приймачук, начальник міліції м. Слов’янськ у 1994-1999рр.:
– Специфіка донецької зони, що свого часу сюди з’їжджалися люди з усього колишнього СРСР – працювати на рудниках, шахтах, кар'єрах. Це історично обумовлений факт. Багатьох сюди направляли за трудовими нарядами.
Також на Донбасі відсиджували строки – у місцях не надто віддалених. Таке поєднання шахт та зон наклало відбиток на специфіці регіону та позначилося на його майбутньому.
Люди в Донецькій області жили одним днем. Шахтарі знали, що завтра вони можуть не повернутися додому. Розваг, які могли би розвіяти постійний стресовий стан гірників, радянський союз не дозволяв. Кіно і кафе «морозиво» до таких не належали.
Цим скористалися представники криміналітету, які виходячи з місцевих тюрем, не поспішали залишати область, де у людей водититься копійка. Так виникли нелегальні клуби і казино, заборонені в СРСР. Їх «тримали» угрупування, які формувалися за територіальною, а бувало, й національною ознакою.
Сергій Приймачук:
– Їх було дуже багато. У кожному місті, кожному районі були ці формування. Починаючи з 90-х років почалася централізація. Людей на периферії, котрі не підкорялися бандитському центру, як правило, жорстоко карали або вбивали, плюс був «общак». Але це було за злодійськими поняттями і законами.
Перебудова СРСР, за якою Україна отримує незалежність. З темряви виходять так звані «цеховики», у донецькому повітрі запахло величезними грошима.
Сергій Приймачук:
– Почали з'являтися й інші люди, які ще не сиділи, з числа спортсменів, м'ясників, ті котрі мали якісь певні здібності. Адже багато людей у злочинний світ прийшло просто з аферистів. Звичайні наперстночники, «кидали».
Подібне становлення кланів негативно оцінив і російський політик, який пізніше підтримає ці ж клани в їхній боротьбі за владу в Україні.
Володимир Жиріновський, голова ЛДПР:
– Бандити, шахраї вони тоді ще в підпіллі збагачувалися. У тіньовій економіці, цеховики. От вони виграли. Всі інші програли. Зайві жертви, труднощі, погіршення життя, скорочення тривалості життя, хвороби. Тільки мінуси для абсолютної більшості наших народів. Купка авантюристів виграла.
Донецьк, 1992 рік. Важкі часи для шахтарів. Вугілля видобувається як і раніше, відвантажується і вивозиться з шахт. Але заробітна платня чомусь не видається. Тоді гірники ще не розуміють, що гроші фізично не могли до них дійти, оскільки вугілля продається за готівку і не проходить через відомості, а прибуток привласнюють директори об’єднань та шахт. Новітні бізнесмени створюють групу за інтересами і встановлюють зв'язки із Росією. Там вони беруть під контроль копальні у Кемерово.
Основою цієї групи стають Юхим Звягільський – директор донецької шахти імені Засядька, голова корпорації «Дон» Віктор Нусенкіс та керівник «Укрвуглемашу» Олександр Астрахань. Вони фактично починають контролювати усе виробництво вугілля у Донбасі. Водночас ці люди формують свою команду. Вони підтримують молодих осіб, які готові працювати на користь клану. Двоє неофітів – Ринат Ахметов та Віктор Янукович – входять до керівництва донецької групи і посідають близьке до засновників клану місце.
Суто «воровські» поняття стають вже неактуальними. На п'яти старим кадрам все більше наступають молоді і спортивні. Вони вважають себе інтелектуалами і прагнуть абсолютної влади. У Донецьку все частіше починають лунати прізвища, які згодом стають широко відомими.
З листа В'ячеслава Синенка, листопад 2004 року:
«Цей злочин скоїло угруповання Кушніра. Самого Кушніра було поранено бойовиками Брагіна, і потім заарештовано, а вже за місяць після свого одужання у СІЗО м. Донецька, він раптово помер від алергійної реакції на введені ліки»
Сергій Приймачук:
– Кушніра було поранено у перестрілці і помер він у СІЗО. Знову ж за яких обставин помер? Це свідчить про те, що правоохоронні органи вже тоді були куплені. Будь-який злочинець знав, якщо він потрапить до в'язниці за вказівкою кримінальної влади, живим звідти він може не повернутися.
У розборках бере активну участь молодик на ім’я Ринат Ахметов. Він вдало розпоряджається спадщиною ліквідованих «авторитетів». Ахметов стає засновником Донецького міського банку. Цей банк стає «общаком» для грошей клану, очолюваного «Аліком Греком». За нього роль Ахметова зводилася до відповідальності за збереження та збільшення грошей клану. Але після вбивства «Аліка Грека», Ахметов успадковує його кримінальну імперію, і Донміськбанк стає її фінансовою основою. Та на цьому вбивства не припиняються.
Сергій Приймачук:
– Такого кримінального смерчу, який пронісся Донецькою областю, не знала жодна інша область України. Люди зникали десятками, причому переважно молоді люди. Мені відомий випадок, коли семеро молодиків безслідно зникло, але ні родичі, ні друзі жодного з них не здійняли галасу, аби їх розшукати чи довідатися про їхню долю. Вочевидь, розуміли, що усе це не матиме жодного результату. А може й отримали якусь компенсацію... У ці роки було скоєно чимало злочинів, які ще мають бути розкриті.
Травень 1996 – вбито президента компанії «Данко» Момота.
Листопад 1996 – розстріл народного депутата Євгена Щербаня у донецькому аеропорту.
Кінець травня 1997 року – у центрі міста вбито Сергія Романа, власника фірми «Юг». Пізніше ця фірма дістанеться правій руці Ахметова, майбутньому голові Донецької облради Борисові Колесникову.
Жовтень 1997 року – у посадці знаходять труп Любарського, директора гастроному «Білорусь».
З листа В'ячеслава Синенка, листопад 2004 року:
«До 1998 року у м. Донецьку було вбито 35 чоловік. Міліції жодного разу не вдалося затримати вбивць на місці злочину, а підозрювані, що були членами злочинних угрупованнях, з легкістю звільнялися з-під варти, оскільки мали великі гроші».
У період з весни до осені 1998 році вбивають підручних Кушніра. Після цього група Кушніра вважається знищеною. У той самий час до списку вбитих потрапляють: директор пивзаводу «Сармат» та директор «Побуттехніки» – підприємств, які тепер належать Ринату Ахматову. Практично усі вбивства не розкрито до цих пір.
Михайло Клюєв, начальник УВС Донецької області:
– Я би хотів нагадати вам, що убивства, пов'язані із власністю, скоювались і в 2001, 2003 роках. Їх було близько 57, слідство у цих справах провадить прокуратура, ми ж виконуємо окремі доручення.
Сергій Приймачук:
– Багато є ще нез’ясованих обставин. Хто вбив Рябіна? Давайте розкриємо убивство Рябіна, давайте з’ясуємо, як помер Кушнір. Припустимо, Брагіна вони вбили… А хто вбив їх? Хто вбив інших? Директора «Сармату»? Директора «Побуттехніки»? Директора гастроному «Білорусь»? Чому після вбивства Брагіна ФК «Шахтар» успадкував Ринат Леонідович?
З листа В'ячеслава Синенка, листопад 2004 року:
«Усунення Кушніра та його угруповання було здійснено за допомогою спецслужб. Усіх бойовиків Кушніра було жорстоко вбито. Це стало зеленим світлом для татарського угруповання».
Сергій Приймачук:
– Ахметова називають хазяїном Донбасу? Так. І будь-який громадянин, що має стосунок до бізнесу, чудово знає: в діяльності усіх підприємств, усіх найважливіших галузей в регіоні – скрізь відчувається вплив Рината Ахматова. А в Донецьку цей вплив є просто тотальним. Це ні для кого не є таємницею.
До 2004 року Ринат Ахметов є одноосібним лідером на Донеччині. Він скуповує підприємства в усіх галузях. Головним його активом є металургія, головним хобі – футбольний клуб «Шахтар», який активно і доволі успішно виступає в європейських кубках. А компанії Ахметова активно працюють за кордоном.
Володимир Ар'єв:
– У будівлі за цією адресою в Женеві, Швейцарія, розташована фірма Leman Comodities SA. Вона афільована з компанією «Систем Кепітал Менеджмент», яка належить Ахметову. «Леман комодітіз» займалася збутом 70% продукції металургійного гіганта «Криворіжсталь» ще до його продажу. Компанія керує Авдіївським коксохімічним та Єнакіївським металургійним заводом. Повний склад акціонерів Леман комодітіз невідомий, але ім’я Ахметова достеменно є в цьому списку.
Вже після зміни влади в Україні міністр внутрішніх справ Юрій Луценко заявив, що через «Леман Комодітіз» проводився псевдоекспорт, який завдав Україні збитків на 50 мільйонів гривень. Компанія спростувала звинувачення, але незадовго до того Ахметов виїжджав у Швейцарію. Чи був він у цій будівлі – невідомо. Але господар Донбасу, вочевидь, неодноразово протягом останніх років відвідував країну, де зберігаються його активи.
До 2004 року група на чолі з Ринатом Ахметовим активно акумулює кошти. Невдовзі стає очевидним його бажання контролювати не лише Донецьку область. Вона мала дати йому ресурси для завоювання значно більшої території.
Кандидатом у президенти України стає близький до Ахметова політик Віктор Янукович. Область має забезпечити йому ресурс – не лише матеріальний, а й людський. 98% має віддати голоси для земляка.
Сергій Приймачук:
– Було відстеження кожної людини, як вона реагує на ті чи інші явища. Не шкодуючи коштів, купували керівників. Досить подивитися, як живе Малишев, котрий тоді був начальником УВС.
Михайло Клюєв:
– Він навіть провів прес-конференцію про те, що він іде працювати в якийсь СКМ, заступником у службу безпеки.
Малишев став одним із керівників служби безпеки «Систем Кепітал Менеджмент» – компанії Ахметова. А забезпечити голоси – це завдання отримав права рука Ахметова, голова обласної ради Борис Колесников.
Сергій Приймачук:
– Борис Вікторович Колесников – житель м. Донецька, вихідець із того ж посьолка, що і Брагін та Ахметов. Знаю одне, що почули про нього вперше після того, як було вбито директора фірми «Юг» Романа, а Колесников став її власником. До речі, це вбивство так і залишилося нерозкритим. Згодом він був обраний до обласної ради, а вже там депутати обрали його головою.
– Він має якийсь стосунок до кримінальних структур?
– Безпосередній. За його командою посилалися молодики для залякування людей на виборах мера міста Слов'янська. Це факт.
Схема захоплення влади кланом Ахметова була нескладною. Донецька та Луганська області, де він має вплив, дають вкупі до 5 мільйонів голосів. Це третина справи. Обидві області мають голосувати одностайно. Для цього, окрім тиску на бізнес та директорів підприємств, треба було підвести ідеологічну базу. Такою стала близькість до Росії. Емісари Ахметова їдуть до Москви і домовляються з оточенням Путіна про підтримку свого кандидата.
Путін підтримує Януковича і рекомендує його Кучмі, котрий перебуває у повній залежності від російського колеги. Кучма висуває Януковича. Усі сили, так чи інакше залежні від Росії або російських капіталів пропутінського походження, кидають на підтримку єдиного кандидата великі ресурси.
Володимир Ар'єв:
– Для того, щоби контролювати область і впливати на виборців, треба тримати під контролем тих, хто забезпечує виборців роботою. Всі підприємці на Донеччині дуже швидко були поставлені під єдиний «дах». Як зазначалося одного разу в тижневику «Дзеркало тижня» «…рідко, коли перспективний бізнес має право на існування в регіоні без предметного втручання контролерів. В окремих випадках мова йде про викуп перспективного бізнесу, у більшості – про долю в підприємстві. Найбільш вперті власники в результаті стають найбіднішими. Але це – якщо пощастить».
Володимир Ар'єв:
– Посилення тиску на бізнес, встановлення тотального контролю супроводжувалося діями, чітко описаними в кримінальному кодексі як такі, за які світить в'язниця. Бориса Колесникова – голову донецької облради, праву руку господаря Донбасу Рината Ахметова вже заарештували за одним із таких звинувачень. Його однодумці розцінюють цей арешт як політичну розправу.
Але за період, поки група Ахметова неподільно керувала Донецькою областю, над людьми чинилися фізичні розправи. Дехто навіть за свої принципи заплатив власним життям – підприємці, журналісти, прості люди, які чинили опір несправедливості. Вони сподівалися на те, що нова влада президента Ющенка захистить їх. Але поки що їхні сподівання виявилися марними. Героям наступних історій довелося пережити чимало і тоді, і тепер.
Загнати усіх підприємців – і дрібних, і середніх – під єдиний дах непросто. Для цього потрібен час і чітко організована структура, яка займатиметься тільки цим. За свідченнями очевидців, таке спецугрупування існувало. Головні події розвивалися у 2001–2003 роках.
Олег Бєлоусов, генеральний директор ТОВ «Екосинтез», м. Слов’янськ:
– Є якась структура у Донецьку у вигляді потужної серйозної фірми або декількох фірм, які працюють на різних ринках. Ця фірма домінує над усім, від неї залежить, чи існуватиме десь дрібний бізнес чи ні. Вона призначає своїх представників. У Слов'янську до минулого року була структура «Укрліга». Вона охоплювала Слов'янськ, Краматорськ, Червоний Лиман. Саме через цю фірму, котра мала гроші і владу, і вирішувалися проблеми фінансового плану, проблеми тиску на когось задля вирішення певних питань. Низка вбивств, що сталися тут, зокрема, й Ігоря Александрова, були пов'язані саме із цією структурою.
Краматорськ. З одному боку – промислове місто з розвиненою інфраструктурою. З іншого – його називають кримінальною столицею Донбасу. Молоді місцеві підприємці, як правило, міркують над тим, як непомітно почати свій бізнес. Бо якщо починати відкрито і презентабельно – на запах успіху злетяться не лише потенційні консультанти і співзасновники, але й ті, хто захоче тупо урвати частку від майбутнього прибутку.
Історія людини, котра вирішила діяти самостійно, вражає своєю трагічністю і жорстокістю.
26 вересня 2002 року в Києві зникають сини директора закритого акціонерного товариства «Тяжпромкомплекс» Валерія Карпенка: Денис – директор Краматорського відділення «Укрсімбанку» та Дмитро – директор Краматорського пивзаводу. Молоді люди здобували в Києві другу вищу освіту. Тоді ця історія прогриміла на всю Україну.
Валерій Карпенко, генеральний директор ТОВ «Тяжпромкомплекс»:
– Коли це сталося, я, звісно, розумів, що хоч їх і викрали в Києві, київські до цього не причетні. Тим паче була спроба спрямувати слідство зовсім в інший бік. Тоді губернатором був Янукович, я спробував до нього звернутися, але він мене не прийняв. Заступником Януковича працював Логвиненко. Я до нього звернувся із проханням, щоби він звів мене із Колесниковим. Я розумів, що в Ахметова професійна служба охорони, і припускав, що його люди знають всі ці структури, мають свої важелі впливу. Я хотів зустрітися із Колесниковим, аби у свою чергу він звів мене з Ахметовим. Логвиненко пообіцяв, але мені здалося, що згодом злякався.
Батько починає пошуки. Звертається до всіх можливих інстанцій, їде до Києва. Результату немає – злочинці продовжують водити його по замкненому колу, вимагають все більше грошей.
Вже згодом Валерій дізнається про те, що сталося найстрашніше і він ніколи не побачить синів живими.
Валерій Карпенко:
– Цинізм цих відморозків полягав у тому, що вони вбили моїх синів у день викрадення. Викрали і одразу убили. Півтора року водили мене по колу разом зі співробітниками СБУ і Генпрокуратури.
Протягом цього часу злочинці вимагали від Валерія гроші. Над людиною відверто і цілеспрямовано знущалися, бо викуп не був головною метою викрадення. Так підприємця карали за бажання бути самостійним.
Валерій Карпенко:
– Як таких конфліктів із Донецьком або ще десь у нас не було. Просто було кілька ситуацій, після яких я здобув авторитет незалежного підприємця. П’ять із половиною років тому на нас наїхала податкова з Донецької області. Ми вирішили судитися. «Ах судитися?!» І пішло-поїхало...
Останньою краплею було бажання Валерія Карпенка вивести власне виробництво на новий рівень. Місцевий пивзавод, директором якого був його син Дмитро, отримав кредит.
Валерій Карпенко:
– Ми почали розвивати Краматорський пивзавод. Підготували інвестиційну програму, взяли у кредит мільйон доларів, почали процес реорганізації.
Невдовзі після цього сини Валерія Карпенка були убиті.
Слідча група і сьогодні продовжує працювати у Краматорську. Розкриття вбивства потягнуло за собою нескінченний ланцюг інших справ про викрадення і вбивства людей. І все очевиднішим ставав зв’язок «братків» та правоохоронців.
Валерій Карпенко:
– Спочатку мені обіцяли ще минулої восени завершити цю справу. А потім кажуть, волоком, мовляв, зачепили стільки, що фізично не можемо потягнути. Тягнемо одне, а там ще вбивство, тягнемо друге – там ще розкрадання. Що далі – то дужче.
Зараз, згідно заяви Генпрокуратури, відсотків на 95 відомі замовники. Але чи залишиться усе на тому ж рівні? Конкретні виконавці заарештовані. Посередник поки не зізнається. Це підполковник Криволапов, котрий давав конкретну команду, а бандити – це однокласники, з однієї школи. Вони моїх дітей знали. Тому сини не боялися, не очікували нічого від цих відморозків.
Володимир Ар'єв:
– Ця історія стала показовим прикладом для всіх – з кланом краще не боротися. Запропонують залишитися в бізнесі – і то добре. А йти проти господарів Донбасу безглуздо – все одне нічого доброго не вийде. У цьому донеччан переконували тривалий час і до виборів, тих, хто мав іншу точку зору залишилося небагато».
Телепрограма «Закрита зона», « 5-й канал»
ПІСЛЯМОВА ДО ЗАБОРОНЕНОЇ КНИГИ
Якщо пильно поглянути на структуру імперії Рината Ахметова, Бориса Колесникова, то видно неозброєним поглядом, що багатство вищезгаданих осіб накопичувалося винятково «прихватизаційним» шляхом. Ті, хто прагнув вести на діловому полі самостійну гру, вже давно, як висловився Борис Пенчук, або лежить на глибині двох метрів під землею, або добровільно здали свої активи «донецьким», у найкращому разі перейшовши до них на роботу найманими менеджерами. У підсумку Ахметов створює компанію СКМ, у певному сенсі альтернативу ІСД і замикає всі активи фактично на одному банку (Донміськбанк). Вважається, що ІСД було створено наприкінці 1995 року структурами Ахатя Брагіна і Євгена Щербаня для поставок природного газу підприємствам області.
Поставки газу, після штучного роздування цін на нього у 1995–1996 роках, стали найефективнішим способом встановлення контролю приватного бізнесу над тоді ще державними промисловими підприємствами. Стратегія знову створеної структури стала зрозумілою вже в грудні 2001 р., коли представники СКМ Ігор Прасолов і Олег Попов увійшли до складу наглядової ради ВАТ «Харцизький трубний завод», який належав ІСД. Ще троє «спостерігачів» (С. Тарута, В. Науменко, О. Кисельов) представляли «потіснену» корпорацію.
Поява в ХТЗ людей із СКМ означала початок переділу власності цього підприємства. Відбувалося це за наступною схемою: у травні 2003 року Антимонопольний комітет (АМК) України дав дозвіл ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» на придбання акцій ВАТ «ХТЗ». Причому цей дозвіл було надано за умови, що ЗАТ «СКМ» протягом шести місяців від дня ухвалення рішення АМК припинить відносини контролю Харцизького трубного заводу із корпорацією «Індустріальний союз Донбасу». У підсумку, поставляючи до Росії свої труби, компанія Ахметова упритул наблизилася до спільного з росіянами вирішення тих самих газових питань. До того ж, як зазначають деякі ЗМІ, Володимир Путін є одним із основних пайовиків приватної компанії «Укрросенерго», котра поставляє газ в Україну і купує у Харцизького трубного заводу, який належить СКМ, устаткування.
Ще одна цікава деталь: структуру ІСД свого часу фактично вигадав і розробив покійний Олександр Момот. За версією деяких незалежних експертів, його загибель була безпосередньо пов'язана з інтересами «донецьких» у цій галузі. Як кажуть, він забагато знав... У той самий час його рідний брат успішно підхопив «прапор» і працює на СКМ у кріслі голови «Данко» й донині... У зв'язку з усіма цими обставинами напрошується ще одне питання: кому було вигідним розпалювання україно-російського газового конфлікту? І чиї інтереси буде захищати «Росукренерго»? А може не даремно Віктор Янукович обіцяє вирішення газових питань уже сьогодні? Але якою буде ціна цих питань для України завтра, коли прийде час розраховуватися за сьогоднішні дії політиків?
«Донецькі» не пробачають тих, хто наважується чинити їм опір. Вони не забули й Костянтина Воробйова, котрий неодноразово чув на свою адресу погрози вже під час правління нової влади. І незважаючи на те що бізнес Воробйова важко порівнювати з гігантською імперією Ахметова- Колесникова, обидва олігархи, вочевидь, спати спокійно не можуть, доки не відберуть у Воробйова розроблені ним ідеологічні символи. Тим часом довкола Воробйова вже утворюється смертельна вирва: починають зникати люди, які свого часу займалися документами у його справі...
Убитий в 1996 році Євген Щербань на момент своєї смерті мав досить серйозний як політичний, так і бізнесовий вплив не лише в регіоні, але й у Києві, затьмаривши до того моменту образ Ахатя Брагіна. Після його смерті підконтрольні йому активи потихеньку перетекли до структур, що стали згодом... спонсорами футбольного клубу «Шахтар». Зокрема, одна з перших в Україні компаній стільникового зв'язку, що виникла як складова бізнес-імперії Євгена Щербаня, стала потім називатися DCC і очолила список спонсорів ФК «Шахтар», а колишній співробітник компанії Щербаня Валерій Степаненко це саме DCC і очолив...
ЗАТ «Донецький пивоварний завод» після смерті Юрія Павленка став називатися ЗАТ «Сармат», і його емблема також почала красуватися на спонсорському щиті донецького футбольного клубу. Туди ж потрапила і «Побуттехніка» – відразу ж після смерті свого керівника С. Гуцула. В імперію, підконтрольну Ринату Ахметову, успішно влилися фірми «Юг» та « Київ-Конті», які очолив близький друг Рината Ахметова Борис Колесников, котрий на той момент ще й став заступником Ахметова у футбольному клубі. До сфери інтересів «футболістів» потрапив і Донецький металургійний завод, на який до своєї смерті мав величезний вплив покійний Юрій Абрамзон.
Убитий у Шахтарську голова АТ «Медіта» Олександр Оприщенко, на той час, як багато хто прогнозував, міг «переплюнути» кого завгодно в регіоні, почавши розвивати свій бізнес із нуля. Саме Оприщенко став піонером на ниві перших приватних аптечних холдингів у Донецькій області, діагностичних центрів, поставок до України бензину з Литви. До 1998 року Оприщенко досяг небувалого размаху у бізнесі і потихеньку переходив у сферу енергетичного бізнесу. Серед друзів і бізнес-партнерів Олександра Оприщенка були Євген Щербань, Григорій Суркіс та інші відомі в Україні люди.
У той час здіймалася на ноги корпорація «АРС», що оголосила «війну» структурам Григорія Суркіса по всій Україні. Енергетика Донбасу стала яблуком розбрату між двома кланами – донецьким та київським. Суркіс на той момент погодився віддати «донецьким» энергокомпанії Донбасу. Однак був ще Оприщенко, котрий не бажав ставати «під папу», маючи своє бачення розвитку регіональних енергокомпаній. Клани вирішили цю проблему в єдиним відомий для них спосіб. Із кілерів, які стріляли в Оприщенка, на сьогодні живим залишився один, котрий весь час перебуває в стані глибокого наркотичного ступору.
Активи, які належали покійному Олександрові Оприщенку, невдовзі перейшли до інших рук, близьких до структур, що є «спонсорами» відомого футбольного клубу. А кошти на його банківських рахунках у розмірі майже 10 мільйонів доларів вже за кілька днів після його смерті несподівано зникли – було заведено кримінальну справу, та численні перевірки так і не дали результатів. Як свідчать очевидці, після вбивства Оприщенка деякі члени місцевого ОЗУ в Шахтарську, яких і підозрювали у знищенні бізнесмена, враз придбали автомобілі та особняки, вартість яких доходила до декількох сотень тисяч доларів. Оскільки жодного бізнесу ці злочинці не мали, висновок напрошується один.
До речі, Ринат Ахметов вчинив 1999 року справжній фурор, запросивши на посаду головного тренера «Шахтаря» легендарного Анатолія Бишовця і офіційно оголосивши його річну зарплату – понад мільйон доларів на рік. Трохи пізніше Ахметов почне купувати футболістів за десять мільйонів доларів. А в той самий час заводи та шахти у містах Донецької області банкрутували і закривалися, а міста ставали «мертвими» через відсутність там будь-яких перспектив і робочих місць.
Наприкінці 90-х «донецькі», в результаті незрозумілого поглинання активів підприємств, (власники яких дуже часто або були вбиті, або безслідно зникали) сконцентрували на своїх активах колосальні кошти. Чималу підтримку клану надавав Леонід Кучма, котрий удруге став президентом здебільшого завдяки адмінресурсу, контрольованому його ставлеником Віктором Януковичем.
Як розповідав авторові цих рядків народний депутат України Михайло Волинець, Кучма в обмін на підтримку на виборах віддав Ахметову і Ко весь бюджетний ресурс вугільної галузі, і процес української реструктуризації вугільних підприємств відбувався під пильним контролем Рината Леонідовича. Схема була дуже простою: за сприяння тодішнього міністра вугільної промисловості Сергія Тулуба у Донецьку область спрямовувалися кошти на закриття шахт, їхню реструктуризацію, створення нових робочих місце для шахтарів та на підтримку життєдіяльності шахтарських селищ, що залишилися без шахт... Робочі місця повинні були створюватися в процесі будівництва донецького метро.
Так на кожну із близько 200 шахт Донецької області, що підлягали ахметовько-тулубівському плану реструктуризації, виділялося близько 2 мільйонів доларів США.
У результаті шахти закривалися, підривалися приміщення, жодних нових робочих місць не створювалося, шахтарські селища вимирали, а залякані головні інженери шахт тремтіли, ставлячи свої підписи про одержанням величезних сум, які так ніхто і не побачив. А тим часом Ринат Леонідович Ахметов повідомляв про ще одну покупку дорогого футболіста – західні газети писали, що черговий новачок «Шахтаря» буде одержувати зарплату майже у півмільйона доларів на місяць.
До кінця 90-х вся область була вже під повним контролем «донецьких». Виняток становив лише голова ММК ім. Ілліча Володимир Бойко, з яким приятелював Леонід Кучма, і, як розповідають, не дозволив Ахметову поглинути маріупольський металургійний гігант. А всі інші більш-менш прибуткові підприємства поволі перетікали у власність структур, близьких до Ахметова та його правої руки Бориса Колесникова. Водночас лави спонсорів футбольного клубу «Шахтар» поповнювалися все новими й новими підприємствами.
Займатися бізнесом у регіоні без попередньої аудієнції «у Рината» було вже нереально і безглуздо. До власників структур, які успішно розвивалися чи мали комерційну цінність, приїжджали «ботаніки» – люди від Ахметова, котрі пропонували власникам стати просто менеджерами, а їхні підприємства продати.
Далекий 1983 рік. Куйбишевська районна прокуратура відкриває кримінальну справу за фактом вбивства громадянина Олексія Прохорова, що проживав у Донецьку. У ході розслідування з'ясовується, що громадянин Прохоров, більше відомий у кримінальному середовищі як «Утьонок», був картярем і підтримував дружні відносини із Ахатем Брагіним, («Аліком Греком»), якимось Василем Стельмашенком (прізвисько «Картавий»), Брагіним Рушаном («Рушан») та Брагіним Саїдом («Сучок»).
Основною версією слідства було вбивство із помсти за програний у карти будинок. Втім, не будемо заглиблюватися у суть цієї історії, оскільки зараз нас більше цікавлять фігуранти справи, аніж причини злочину. Отже, слідство встановило, що будинок, біля якого з мисливської рушниці і вбили Прохорова, був виграний останнім у карти в якогось громадянина Просвєтова. На допиті цей самий Просвєтов розповів, як до нього була застосована шахрайська схема, котра і сьогодні застосовується, як зараз кажуть, для «розводу лохів».
Отже, за два місяці до вбивства Просвєтов у жителя Донецька якогось Вагіна купив вівчарку. Після угоди Вагін запропонував обмити покупку. Для цього він запросив до будинку Просвєтова своїх знайомих: А. Брагіна, А. Прохорова і В. Стельмашенка. Після того як хміль ударив у голову, гості запропонували хазяїну зіграти в карти. Після зіграних кількох партій Стельмашенко раптом заявив Просвєтову, що той програв 30 тисяч рублів (це 1983 рік!). Наступного дня, як стверджує Просвєтов, до нього знову приїхали Стельмашенко, Прохоров і Брагін та, погрожуючи, почали вимагати в нього програні гроші. Зрештою на сплату карткового боргу пішов будинок, котрий охороняла «обмита» вівчарка. За тридцять тисяч рублів на початку 80-х можна було купити дві «Волги».
У ході розслідування цього вбивства у поле зору слідчих потрапили матеріали про дуже схожий замах, здійснений також із дробовика. Потерпілим у цьому випадку був продавець горлівського колгоспного ринку Михайло Ляшко. Цікаво, що спочатку він чомусь приховував справжнє походження своїх поранень. Міліції він казав, що одержав поранення правої ноги, лівої руки, грудної клітки та живота, коли палив у дворі сміття. Нібито до багаття випадково потрапив мисливський патрон. Цю брехню підтвердили і добрі знайомі Ляшка, вже відомі нам Ахать Брагін та Василь Стельмашенко. Аналогічні пояснення дав і начальник потерпілого, помічник завідуючого ринку, на якому той працював, Геннадій Узбек. Але пізніше і їхню, і свою брехню спростував сам Ляшко, розповівши міліції, що поранення він одержав від пострілу з мисливської рушниці, здійсненого незнайомим чоловіком. Навіщо вся компанія брехала правоохоронцям, незрозуміло. Вочевидь, їм було що приховувати.
Отже, коло наближених уже на початку 80-х було вузьким і специфічним. І аж ніяк не знайдення міфічного золота стало початком для мільярдних капіталів, а, хутчій, вправність рук і рушничний дріб. І ще одна деталь впадає в око при вивченні тогочасних документів. Начальником Куйбишевського РВВС, на території якого відбувалися всі описані злочини, був тоді майор міліції Володимир Малишев (сьогодні – народний депутат від Партії регіонів). Так, саме той, котрий згодом стане генералом, очолить міліцію області, а після відставки піде керувати охороною Рината Ахметова. Вузьке коло і довге коріння. (Сергій Кузін, ссылка скрыта)