Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Довідка «КК».
Володимир Абросимов, .com.ua,18.10.2005 р.
Юрій Залевський, rh.net, 21-25.04.2006 р.
Подобный материал:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   50

Вони такі - справи сумські...


Початок великого шляху

Ще під час перебування Володимира Щербаня на посаді заступника голови Донецького міськвиконкому за ним закріпилася слава чиновника, котрий займається бізнесом у сфері торгівлі продуктами та громадського харчування. Коли 1995 року його було призначено губернатором Донецької області, експерти стверджували, що перемогу Щербаню у значній мірі забезпечив саме його бізнес.

А конкретно – «Комерційно-торговельна господарська асоціація «Справа всіх». Назва цього підприємства часто фігурує серед співзасновників бізнес-структур, співвласницею яких є (чи була в минулому) дружина Щербаня – Ірина Миколаївна.

Згодом губернатор почав розширювати сферу ділових інтересів у Донецькій області. Відомо, що В. Щербань звертався до керівництва вугільної галузі в Києві із проханням передати вуглевидобувні підприємства регіону під юрисдикцію місцевої влади.

У боротьбі за вплив на енергетичному ринку зіштовхнулися інтереси Володимира Щербаня та Павла Лазаренка, який контролював горезвісні ЄЕСУ. Володимир Петрович разом зі своїм (нині покійним) однофамільцем Євгеном Щербанем на регіональному рівні прагнули запровадити ту саму схему, котру Лазаренко намагався нав'язати всій країні. А саме – вони домагалися, аби підприємства регіону купували енергоносії лише у компанії «Індустріальний союз Донбасу».

Показовим став конфлікт між обласним керівництвом і металургійним лобі регіону. Щербані затіяли досить зухвалий проект: об'єднати два металургійних гіганти в Маріуполі – «Азовсталь» і комбінат ім. Ілліча. Звісно, передбачався патронат над «реформованим» металургійним комплексом з боку облдержадміністрації. Однак, металурги чинили затятий опір. Київ опинився перед дилемою: якщо не втрутитися у конфлікт кардинальним чином, події можуть почати розвиватися за неконтрольованим сценарієм. Але, кого підтримати у цьому протистоянні? Можливо, в іншому випадку центр діяв би інакше, якби на той час Кабінет міністрів не очолював Павло Лазаренко. Його специфічне ставлення до групи Щербанів і визначило результат справи. У підсумку «металургійна війна» коштувала Володимирові Щербаню кар'єри в Донецьку. 18 липня 1996 року його звільнили з посади губернатора.


Від Сум не зарікайся

Протягом трьох років після звільнення Щербань спрямував усю свою енергію на розвиток власного бізнесу. Не забував, звісно, підтримувати контакти з «відповідальними» товаришами з Києва. Нарешті, в 1999 році він отримав довгоочікуване призначення. Але цього разу його направляли керувати менш багатою на великі промислові підприємства областю – Сумською. Довелося задовольнятися тим, що дали.

Володимир Щербань відразу поринув у боротьбу за вплив на бізнес у регіоні. Для цього необхідно було відтіснити від прибуткових сфер тих, хто їх вже контролював – сумську ділову еліту та місцеве чиновництво. І тут замало було бути просто засланим варягом – треба було бути дуже затятим варягом. Багатьох спостерігачів донині гризуть сумніви щодо стерильності методів господарювання команди Щербаня.

У Сумській області губернатор відразу ж взяв в «оборот» майже всю харчову промисловість. За що його команду позаочі почали називати «харчоблоком». Щербань контролював через своїх довірених осіб молочні комбінати, сироварні, птахофабрики, хлібокомбінати, переробні підприємства. Мав намір «приватизувати» і місцеве нафтогазодобування. Нагадаємо, що «Ахтирканафтогаз» забезпечує 40% нафти, що видобувається в Україні, та 30% газу!

Довідка «КК».

Родинні структури В.Щербаня, засновані на Сумщині: ТОВ «Нафтогазсервіс», ТОВ «Русь», ТОВ «Товтехсервіс», ТОВ «Автогаз», ЗАТ «Сумська лляна компанія», ТОВ «Енергосервіс», ТОВ «Суми-теко», ТОВ «Буднафтогаз», ТОВ «Кінотеатр «Дружба», ЗАТ «Фаворит», ТОВ «Теплоінвест», ТОВ «Агросервіс Капітал», ТОВ «Сум-реєстр-консалтинг», ТОВ «Вікторія грант», ТОВ «ДС-індустрія», ТОВ «СІД», ТОВ «ДІС», ТОВ «Суми енерготранс», ТОВ «Телекомпанія «Сумителеефір», ТОВ «Агроконтакт», ТОВ «Експрес телесервіс+», ТОВ «Сумигаззбут», «Агротехсервіс», «Агрохім», «Агросоюз», ТОВ «Агроколос», ТОВ «Прогресінвест», «Сумиагропромбіржа», ТОВ «Автотранспортна компанія МУСТАНГ», ТОВ «Горобина», «Корпорація «Північно-східна промислова група», «Суми-продіндустрія».

Ці підприємства володіли Сумським, Ахтирським, Роменським, Лебединським м'ясокомбінатами; Білопольским, Глухівським, Роменським молоко-, сирзаводами; Сумською кондитерською фабрикою, птахо- та хлібопідприємствами, плодоконсервними заводами області. До цього списку також варто додати Сумський порцеляновий та насосний заводи, тощо.

Дружина Щербаня – Ірина Миколаївна – мала безпосередній стосунок до низки суспільних і комерційних організацій. Підконтрольними І. Щербань називають такі організації – Благодійний фонд «Вічність», ТОВ «Фірма «Ставрон», ТОВ «Ставрон-мода», ТОВ «Дон-Чексил», ТОВ «Ардикс», МСП «Міс Елегант».


І прокуратура іже з ним…

Після затримання В. Щербаня в США у багатьох з його колишніх партнерів, мабуть, затремтіли колінця. Адже не зміг би він звести таку величезну бізнес-імперію без подільників. Більшість підприємств були «приватизовані» Володимиром Щербанем завдяки…прокуратурі.

Ще в грудні 2001 року колишній голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Верховної Ради Юрій Кармазін направив Генеральному прокуророві України Михайлові Потебеньку подання щодо фактів зловживання службовим становищем, вимагання майна, протидії законній господарській діяльності з боку посадових осіб правоохоронних органів Сумської області.

Як зазначено у поданні, «протягом 1999-2001 років прокуратурою Сумської області та інших органів державної влади за замовленням голови Сумської облдержадміністрації Володимира Щербаня цілеспрямовано здійснювалася протиправна діяльність по перерозподілу майна та економічному краху деяких підприємств на догоду певним комерційним структурам».

Багато сумських підприємств було «передано» з рук місцевої прокуратури до рук губернатора В. Щербаня. Про найобурливіші та найскандальніші історії писала обласна газета «Панорама».


Методи переконання

Відпрацьовано все було чітко. Спочатку перевірки проводили усі, хто тільки міг: СЕС, управління стандартизації і метрології, КРУ, податкова, «архітектура», задіювали навіть управління пожежної охорони. Вилучалися документи, чинився серйозний тиск на керівника. Далі щодо нього порушувалася кримінальна справа за статтею, котра передбачає чималий строк. Деяких незговірливих власників великих пакетів акцій заарештовували, а під час слідства змушували віддати або продати акції за заниженою ціною. Після передачі акцій відпускали, а справи закривали. Загалом, якщо не брати до уваги днів, проведених у камері прикутим до батареї, все «по понятіям».

Довідка :

За такою ж «оригінальною» схемою діяли родичі колишнього Генпрокурора України Святослава Піскуна, коли «вибивали» з керівників хлібокомбінатів контрольний пакет акцій.

Як зазначається у поданні Комітету по боротьбі з організованою злочинністю, завдяки такій методиці за два роки було перерозподілено власність близько 50-ти підприємств Сумської області.

Здавалося би, прийшов час повернути все назад. Особливо, якщо врахувати, що практично всі слідчі, які вели ті справи, дотепер працюють в області і перебувають при здоровому розумі та твердій пам'яті. Але, за неофіційним даними, слідство проти В. Щербаня має у своєму розпорядженні заяви лише від семи керівників, котрі зажадали повернення свого майна і сатисфакції за свої п'ятирічні приниження.


М'ясорубка для м'ясокомбінату

17 квітня 2000 року за вказівкою колишнього прокурора області Олександра Доброрєза слідчим прокуратури міста Суми Олександром Коноваловим було порушено кримінальну справу проти голови правління ВАТ «Сумський м'ясокомбінат» Віктора Палиги за підозрою в крадіжці майна в особливо великих розмірах. Йому інкримінувалося те, що він дав вказівку на виділення співробітникові Держінспекції охорони праці двокімнатної квартири в будинку, котрий будувало підприємство. До Віктора Палиги застосували ст. 86-1 КК України – статтю, за якою за радянських часів «просто» розстрілювали.

Справжньою ж причиною порушення справи стала його відмова передати контрольний пакет акцій підприємства одній з підшефних Володимиру Щербаню структур.

20 квітня 2000 року Віктора Палигу заарештували. Коли перша справа почала розвалюватися, навздогін їй порушили ще дві. Коли ж підслідний погодився передати акції підконтрольній Щербаню фірмі, його дії перекваліфікували на «недбалість». Його звільнили з-під варти, а справу припинили за амністією.


Агрохолдинг

Починаючи від квітня 2000 року, заступник прокурора області Степан Молицький порушив 19 кримінальних справ проти керівників сільськогосподарських підприємств області, котрі відмовлялися передати акції структурам того ж Щербаня і не бажали співпрацювати з донецькими фірмами.

Слідство велося в кращих традиціях 30-х років: людей змушували давати свідчення не лише проти себе, але й проти тих, кого потрібно було посадити. Зокрема, проти голови Сумської райради Миколи Кузьміна, коли той відмовився видати кредит майже на 1 мільйон гривень із районного бюджету підконтрольній губернатору структурі.


Гумова справа

17 листопада 2000 року старшим слідчим міської прокуратури Олександром Коноваловим було порушено кримінальну справу проти першого заступника голови правління ВАТ «Гумотехніка» Володимира Чепурного. За тією ж самою, колись розстрільною, 86-ою статтею КК України. Його також заарештували. У ході слідства вимагали передати акції підприємства ТОВ «Міжрегіональний центр фондових технологій». Після того, як Чепурний передав акції, його звільнили, а справу закрили – за амністією.

У 2001 році співробітниками обласної прокуратури були порушені кримінальні справи щодо керівників ТОВ «РТІ-сервіс», ТОВ «Регенерація» і ЗАТ «Сумський завод гумовотехнічних виробів». Причиною переслідувань стали все ті ж акції.

До речі, 10 травня 2005 року Володимир Чепурний загинув в автокатастрофі. Разом із ним у машині їхав начальник міжрайонного відділу по боротьбі з хабарництвом при МВБЕЗ Олександр Закалюжний. Пасажир помер від поранень через два дні. Дотепер правоохоронні органи не визначилися із версією щодо аварії. Проте відомо, що В. Чепурний був одним із основних свідків по «справі Щербаня». А Закалюжний повернувся до міліції всього лише за кілька місяців до трагічного ДТП, та навіть за такий короткий період встиг розкрити кілька складних справ, пов'язаних із «донецько-сумським» угрупованням…


Що чекає на Щербаня в Україні?

Спостерігаючи за тим, як в Україні «загасають» корупційні скандали, у Щербаня є шанс не лише залишитися на волі. У нього залишилося багато впливових друзів, а людей у прокуратурі - які люблять гроші - ще більше. А гроші у В.Щербаня є…

Володимир Абросимов, .com.ua,18.10.2005 р.


Ю

Юшко Ігор


Лапки загребущі


Інформація про продаж «Укрсоцбанку» італійцям (чи точніше про перехід його у спільне управління Пінчука з італійцями, які або прикриють його інтереси, або виступлять «прокладкою» при продажі росіянам, або виконають обидві ці функції) повинна серйозно занепокоїти двох людей – Ігоря Юшка та Бориса Тимонькіна. Вони друзі по яхтклубу та соратники по бізнесу в прямому і переносному значенні слова. У прямому - тому, що працюють в одному банку. У переносному - тому що в них є особистий бізнес - обкрадання олігархів, яким вони служать. І займаються вони цим бізнесом досить успішно.

Ігор Олегович Юшко народився 21 серпня 1961 року в м. Маріуполі і дуже гнівається, коли його вітають із днем варення 21 липня через помилку в довіднику на кшталт who is who. Має дві вищі освіти - Жданівський металургійний (1983) і Харківський інженерно-економічний (1987) інститути. У 1983-1992 роках працював на металургійному комбінаті «Азовсталь»: розливальник сталі, майстер, старший майстер, провідний інженер. Із 1992-го - перший заступник голови, згодом голова правління Першого українського міжнародного банку (Донецьк). 1998 року обраний депутатом Верховної Ради України у мажоритарному окрузі. Заступник голови комітету ВР з фінансів і банківської діяльності (1998-2001 рр.). Член ради Національного банку України (2000 р.). У грудні 2001 року призначений держсекретарем Міністерства фінансів України, а за три тижні - міністром в уряді Анатолія Кінаха. У листопаді 2002 року, тільки-но до керма виконавчої влади прийшли донецькі (Янукович і Ко) був моментально звільнений. І це перший очевидний парадокс у його офіційній біографії. Чому донецькі звільнили свого ж донецького стало відомо потім, і то лише вузькому колу осіб. Один із представників цього кола і повідав нам деякі цікаві факти. Але спершу невеличка приповідка. Казка буде попереду.

Отже, у той час, поки маріупольський хлопець Ігор Юшко заробляв кардіологічний діагноз у спекотному цеху «Азовсталі» (або, правду кажучи, десь неподалік виробництва) у Києві торгував комп'ютерами такий собі Борис Владиславович Тимонькін. Типовий представник категорії людей, про яких Жириновський влучно й автобіографічно сказав «мама – росіянка, тато – юрист», Тимонькін був мажором радянського часу. Його тато – відомий юрист, вважався фаховим київським адвокатом, котрий «відмазував» торгашів від юридичних проблем. Тому він легко влаштував сина до Київського інституту народного господарства; а потім у Державний комітет УРСР з постачання народного господарства – мрію казнокрада. Там Боря постачав народне господарство в стилі Попандопуло – «це мені, це теж мені…», а 1987 року зорганізував у Києві кооператив із продажу комп'ютерів і виробництва програмного забезпечення. Гроші возив спортивними сумками. Потім зійшовся із батьком та сином Порошенками, кілька років працював у Петра Олексійовича фінансовим директором «Укрпромінвесту». Від Порошенка перейшов до донецьких: увійшов до складу засновників ПУМБу. І от у цьому йому допоміг Ігор Юшко. Так склалося, що Боря Тимонькін, (за компанію зі ще одним колишнім шефом Мінфіну Ігорем Мітюковим) був серед засновників Київського яхтклубу. А Юшко катався на яхті в маріупольському яхтклубі. А познайомилися вони через ще одного яхтсмена – Юрія Маслова. Згодом він очолював одеську філію ПУМБу, а від 2003 року – ту ж філію «Укрсоцбанку». На нього ім’я друзі згодом оформили невеликий пакет акцій банку. Цікаво, що крім Тимонькіна і Маслова, були ще й інші співвласники ПУМБу, прізвищ яких ніхто ніколи особливо й не чув. Наприклад, якоїсь Лариси Потатуєвої - директриси готельного комплексу «Вікторія». Цей затишний комплекс донецькі олігархи полюбляють відвідувати разом зі своїми дівулями. Але повернемося до наших «баранів».

Треба зауважити, що Юшко потрапив у банк майже випадково. На зорі незалежності Олександр Олексійович Булянда – багаторічний керівник «Азовсталі» помітив його і відправив на навчання до Німеччини. Згодом Юхим Звягільский, котрий, як подейкують, був далеким родичем Юшкового тата, підтримав його кандидатуру. Врешті, на нього поставив Роберт Спілман. Це такий унікальний кадр, який вмовив ще тоді не надто досвідченого голову НБУ Віктора Ющенка тримати у своєму голландському банку практично всі валютні резерви України. Сам банк Mees Pierson був засновником ПУМБу. А ПУМБ був потрібний головним акціонерам – Булянді та Звягільському, як такий собі квиток до престижного клубу, де представники східного регіону України можуть сидіти пліч-о-пліч із західними фінансистами. Засідання ради акціонерів зазвичай проводилися в Лондоні: чудовий привід отримати візу. Нині Роберта Спілмана витиснули з Mees Pierson, і він є генеральним директором голландської компанії «Істерн проспект».

Ходять чутки, що саме Спілман вимовив епохальну фразу «Я думав, він працює на мене, а він працював на себе», яка круто змінила кар'єру Юшка. Сталося це 1996 року. Тоді іноземці саме провели перший аудит в ПУМБі і з'ясували, що два топ-менеджери -

Юшко і Тимонькін (заступник голови і співзасновник, останнє чомусь трималось у таємниці) ПУМБу скуповують акції, махлюють із грішми, виводять їх за кордон і чинять купу усіляких злодійських підлот своїм хазяям. Подробиці через стільки років уже мало хто пам'ятає, але зміст зрозумілий. І тоді Булянда вирішив замінити Юшка на свою довірену людину - Віктора Пантелеєнка. Іноземці були проти. Юшко виявився мерзотником, але це був ЇХНІЙ мерзотник. Швидше за все, він діяв у змові із закордонними акціонерами, які допомагали йому взаємовигідно вкладати гроші «Азовсталі» за кордоном. Виходець із «червоного директорату» Пантелеєнко «західників» не влаштовував.

Далі у розпал скандалу стається дивне ДТП, у якому Булянда, його дружина та Пантелеєнко ледве не загинули. Вони їхали на «мерседесі»-320 трасою Донецьк-Маріуполь. І на 28 кілометрі, біля села Єленівка, «мерседес» втратив керування, авто перевернулося, водій Гулєєв загинув. Булянда з дружиною постраждали помірно (травми стегна), їх доставили до лікарні Докучаєвська, а згодом до 4-ї Маріупольської.

Натомість розбитою головою Пантелеєнка займалися нейрохірурги. Втім, я можу й помилятися. Тимчасово питання щодо заміни Юшка знімається. До того ж починається війна Лазаренка з донецьким кланом, Звягільський переховується за кордоном. За великим рахунком металургійним магнатам не до Юшка. І він ще рік тихо скиртує разом із Тимонькіним особистий статок.

Наприкінці 1997 – на початку 1998 року – нова ревізія та нова загроза потрапити у немилість. Але Юшко балотується в депутати, обіцяючи допомогти рідному банку столичним лобіюванням. Проти нього відкрито виступає Пантелеєнко. І знову прикрість – в лютому 1998 року він знову потрапляє в автокатастрофу. Разом із ним їхали два заступники директора «Азовсталі», які загинули. Пантелеєнко відбувається травмами. Юшко перемагає на виборах в окрузі, де голосують «азовсталівці» і місцеві наукові центри (іншого інтелігента серед кандидатів у рідному Маріуполі не знайшлося) та їде до Києва. Тимонькін волочиться за ним слідом у парламент, починає світитися в кулуарах, роздавати інтерв'ю і «вербувати» симпатиків серед літературної братії.

Юшко дуже хоче стати першим заступником голови НБУ (із прицілом на голову) і для цього налагоджує стосунки з новими впливовими іноземцями - групою «Fortis Bank», котра скупила ледве не половину банків і страхових компаній Європи, маючи обіговий капітал понад 400 мільярдів євро. На «Fortis Bank» він вийшов через своїх голландських друзів, оскільки на цей час компанію «Mees Pierson» вже поглинув «Fortis». Саме ці контакти допомогли йому стати спочатку держсекретарем, а згодом і міністром фінансів. На той час «Fortis» отримав контроль над ПУМБом. 18 квітня 2002 року вони призначають головою Наглядової ради свою людину - Й.Байлуса. У них грандіозні плани, в яких Юшко відіграє не останню роль.

Передбачалося, що «Fortis» отримає контроль над великим системним банком в Україні і через нього скупить малопотужні вітчизняні банки та фінансові компанії. Але невдовзі з'ясувалося, що ПУМБ не буде ручним банком навіть у транснаціональної структури з обігом в 400 млрд. євро. Він знаходиться у донецькому регіоні, «пуповиною» свого народження пов'язаний з «Азовсталлю» (уже належала Ахметову) і був потрібен для обслуговування величезного бізнесу «System Capital Management». На подив транснаціоналів проект по створенню «Fortis Ukraine» провалюється. Призначена на вересень 2003 року презентація зривається. Тоді вони переорієнтовують увагу на «Укрсоцбанк». Юшко і Тимонькін на «прохання» іноземних інвесторів здійснюють операцію з «нагинання» Валерія Хорошковського, аби він продав свій банк для реалізації тимчасово відкладеного проекту щодо створення «Fortis Ukraine». Однак (карма у Юшка специфічна) цього разу «підкачав» «Fortis». У нього починаються внутрішні проблеми: він заплутується у фінансовій звітності, зазнає збитків, і план поширення свого впливу на Україну закривається (рада директорів вирішує обмежитися експансією в Польщу).

Готового до акту реалізації майна Хорошковського виручає Пінчук, і за допомогою Юшка купує банк за значно меншу суму, аніж та, на яку розраховував Валерій Іванович. Пінчук стає новим патроном Юшка замість іноземців, які вже остаточно втратили інтерес до нього, зокрема, й до України в цілому (у лютому 2005 р. «Fortis» та інші продали 50% ПУМБу Ринату Ахметову, і нині він безроздільно володіє банком). Навіщо йому знадобився Юшко? Ну, як вам сказати... Він любить усе закордонне. Ланчі в Давосі (де Ігор Олегович їв рибу), Сороса в Києві, Спілберга в США. Пінчук хворий манією своєї високої місії інсталювати Україну у світовий економічний і культурний простір, і йому здається, що, взявши на роботу колишнього протеже «Fortis» Юшка, він діє в рамках цієї своєї місії.

Ігор Олегович на відміну від свого роботодавця в хмарах не витав. Із ПУМБу йому довелося піти з двох причин. По-перше, він спробував вивести великий пакет акцій банку в офшор і зробити ці акції недосяжними для «донецьких», чого вони би йому ніколи не пробачили. По-друге, люди Ахметова не дозволили б йому та його іноземним партнерам гратися їхніми грішми. Тому він вирішив іти туди, де хазяїна можна обкрадати, не побоюючись одержати битою по шиї.

І от у такий спосіб утворився зворушливий тандем мрійника Пінчука та фінансового практика Юшка. Ігор Олегович одразу зрозумів, що Пінчук не надто петрає у банківській справі. Та й у фінансах взагалі. Це вам не труби і не феросплави. І обіймаючи посаду віце-президента «Інтерпайпу», перевів усі грошові питання на себе. Від квітня 2004 року він стає членом наглядової ради НАСК «Оранта» (одним із акціонерів якої є «Укрсоцбанк»). Із вересня того ж року – головою наглядової ради «Укрсоцбанку». Головою правління цього банку є Боря Тимонькін, і вони орудують разом. Сенс їхніх оборудок був однаковим, і в банку, і в «Оранті».

Способів було чимало, але як приклад наведу лише ту схему, котра зрозуміла мені як дилетантові. Через свої підставні фірми друзі за гроші банку скуповували макулатурні цінні папери за явно завищеною ціною, потім продавали їх тій же структурі дешевше, а різницю клали в кишеню. Цінні папери затримувалися в банку досить недовго, але сама операція приносила непогані прибутки. Окрім того, через близьку до колеги Юшка по парламенту фігуру – Таріела Васадзе, «Оранта» входить як співзасновник у перестрахувальну компанію «Гарант-ре», і через неї виводить за кордон «лівачок». У тому числі й ті мільйони, які вдалося вкрасти у Пінчука. Паралельно Юшко по старій пам'яті змінює свого колишнього приятеля Мітюкова на посаді голови структурки, через яку доять іноземців. Я маю на увазі через Іпотечну асоціацію: на її фінансування розвели, здається, французів. З Іпотечної асоціації є користь як з лобіста інтересів дочірньої структури банку «Укрсоцбуд», котрий займається нерухомістю та будівництвом. Там також є інтереси Юшка, і знову ж Пінчук про них нічого не знає.

Втім, не факт, що не знає. Справа в тім, що італійці, які нібито купують банк, почали проводити свій неформальний аудит. І були дуже занепокоєні тим, що побачили. Тепер Banca Intesa терміново ввела в керівництво трохи своїх котролерів, перед якими Тимонькін і Юшко змушені звітувати за кожен свій крок. Цікаво, що рішення «поставити «смотрящєго» у пінчуковських партнерів виникло після того, як казахські покупці частини «Оранти» (точніше офшори «Туран-Алема») викрили описану вище аферу із цінними паперами. Тимонькін, котрий не попався на цій справі, почувається спокійніше. А от Юшко не знає, як йому тепер правильно дивитися в очі Пінчуку: відводячи погляд чи прямо, мовляв, не вір наклепам, подивись в мої чесні очі: я нічого не крав.

Ходять чутки, що, «натиривши» грошей Пінчука, Ігор Олегович подумує про те, щоби прикупити у своїх партнерів по «сумнівних операціях» з «Гарант-ре» частину акцій такого собі «Фінекс- Банку». Цей банк як перехідний червоний прапор був спочатку власністю Ржавського і називався «Корал-Банк». Згодом його продали і перейменували на «Кримський універсальний банк». А на початку минулого року він знову змінив хазяїна. Якщо це таки станеться, ми рекомендуємо, аби не руйнувати традицію, знову перейменувати банк. Наприклад на «Юфінекс». А Ігорю Олеговичу, мабуть, доведеться пройти курс лікування від «білокомірцевої клептоманії». Адже у самого себе красти не будеш! Хоча звичка - справа серйозна. Розум не хоче, а лапки тягнуться…

Юрій Залевський, rh.net, 21-25.04.2006 р.


Я


Янукович Віктор