Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
Прайс імперії
Коли я розповіла цю історію знайомим бізнесменам, ті аж руками сплеснули: за їхніми відомостями, ціну на свою власність Щербань-молодший «загнув» лише для політичних опонентів. Взагалі ж, він готовий продати все майно недорого та оптом. Мені вдалося дістати «підножні списки» підприємств, які розпродаються. Завдяки цьому прайсу вдалося довідатися, що за банк «Владімірскій» зі страховою компанією «Страховий капітал» у навантаження просять усього $9 млн. – щось на кшталт «два в одному». За «Сумиагроцукор», що включає в себе шість підприємств (саме ті, куди селян примушували здавати цукровий буряк, про що ми розповідали у першій частині), хочуть $15 млн. (з них – десять, кажуть, готівкою). Більша частина обласного машинобудування йде оптом усього за $10 млн. (ВАТ «Нафтопроммаш», насосний завод, «Червоний металіст»). $5 млн. коштує «Сумирибхоз». У таку ж суму оцінено чотири птахофабрики «пакетом». У двічі дорожче – десять хлібокомбінатів із зерноелеваторами на додачу. Ахтирський та Сумський м'ясокомбінати «тягнуть» на $6 млн. – разом!
Рекламуючи цей неймовірний прайс-лист, вбачаю своїм громадянським обов'язком попередити потенційних покупців, що разом із привабливою власністю вони ризикують придбати комплекс серйозних (кримінальних) проблем. По-перше, акції багатьох підприємств, як розповідалося у попередніх серіях, були придбані не зовсім чесним шляхом, а саме – відбиралися силоміць. (Нагадаю, що проти Щербаня порушено кілька кримінальних справ, зокрема, за вимагання акцій.) Сплата податків здійснювалася, м’яко кажучи, недбало. Що ж до банку, то тут можуть виникнути проблеми із закладеним у нього під кредити комерційним структурам комунальним майном. (Особисто я, взагалі, вважаю це схемою переведення народного добра до рук «сім'ї»).
По-друге, окрім кримінальних справ і темних «хвостів», бізнес Щербаня має репутацію «скарбнички» «донецьких» та їхніх лівих союзників на майбутніх парламентських виборах. Легко припустити, що частина величезних коштів, виручених від продажу, буде спрямована на виборчу кампанію, а точніше – на покупку прохідних місць кандидатських списків рейтингових партій і блоків. Особливо та частина, яку покупці добра Щербаня погодяться віддати вагомою готівкою.
Зникнути, аби повернутися?
Після другої подачі цього серіалу мене запитали: чи знаю я, чим ризикую і чим ризикує видання, публікуючи таку гостру і детальну інформацію про дуже небезпечних людей? Відповідаю: так, знаю. І, як і всі, не хочу, аби майбутнє моєї країни визначали темні схеми політиків, яких було скинуто народним опором на хвилі загальної ненависті до старих порядків. Тому гадаю, що правоохоронним органам, напевне, варто перевірити інформацію, що шириться діловими колами, згідно якої частина вільних коштів акціонерного банку «Владімірскій» разом із грішми, одержаними з продажу власності, переводиться на рахунки нерезидентів через донецькі банки «Родовід», «Донміськбанк» (власність Р.Ахметова – ред.) та інших. (Це й не дивно, якщо врахувати ареал проживання Артема Щербаня).
Інша частина розміщена на позабалансових рахунках, її планується використати на виборчу кампанію 2006 року. Думаю, що відстежити це, а також контакти основних продавців «імперії», тобто – членів «бригади» разом із «бригадиром», за допомогою електронних засобів зв'язку не становить складності для компетентних структур, відповідальних за економічну і фінансову безпеку держави й народу. Мені вдалося встановити, що до головних розпорядників «залишками розкоші» належать Ігор Стельмах (він зараз очолює «Владімірскій»), Євген Шумейко та Сергій Драло, який виступає засновником у багатьох «щербанівських» фірмах.
Зупинити розпродаж активів «бізнес-імперії», накласти арешт на рух акцій у рамках порушених кримінальних справ і затримати в межах законодавства «хлопчиків» екс-губернатора в принципі можна було давно. Чому цього не зроблено, а списки об'єктів на продаж переходять з рук до рук, не знаю. Але багато хто, як і я, здогадується. Можливо, впливові вітчизняні або російські структури мають намір стати «новими Щербанями», вирішивши, що після президентських виборів змінилися лише таблички з іменами на кабінетах, а система залишилася кучмівською. Так не повинно бути! Тому ситуація вимагає найглибшого вивчення.
До речі, коли я дописувала останні рядки, мені повідомили, що Володимир Щербань подає у відставку з посади голови Ліберальної партії «через вимушену відсутність і безпідставні обвинувачення». Втім, це зовсім не означає, що його прізвище не з'явиться в партійному списку, наприклад, донецьких друзів-товаришів. Тим паче, що коштів для «політичної реанімації» у колишнього сумського губернатора, як ви зрозуміли, прочитавши три серії цього розслідування, хоч і Верховну Раду з усім її потрухом купуй! Але не вірте тим, хто каже, що «бабло» переможе і зло, і добро...
Олена РУБЦОВА, ua, 25.05.2005 р.
Сльоза комсомолки
Відразу після публікацій низки статей про пана Щербаня та його «бригаду» політрада Ліберальної партії України попросила свого Голову не палити й без того дірявий партійний човен і зійти на берег. Це Щербань і зробив, написавши відповідну заяву. Подейкують, що її було прислано з Майамі. Та це малоймовірно, оскільки ще торік сумському губернаторові був закритий в'їзд до США. Але і в Україні наш «в'язень совісті» навряд чи строчив свою заяву. Бо в Україні – Луценко. Тож, не інакше, як писав він свого листа десь у Москві, чи у яких-небудь Пєтушках, чи деінде. І запахло «сльозою комсомолки»...
Володимир Щербань склав перед політрадою повноваження голови Ліберальної партії України і попросив прийняти його відставку. А текст його звернення був таким:
«Шановні друзі-однопартійці!
Звертаюся до вас у цей непростий для мене час із проханням виважено, без зайвих емоцій сприйняти ту ситуацію, яка склалась через мою вимушену відсутність і неможливість виконувати належним чином обов’язки Голови Ліберальної партії України.
Із засобів масової інформації вам відомі ті, на моє переконання, необґрунтовані обвинувачення, які висунули проти мене правоохоронні органи. Їхні дії більше нагадують політичне шоу, аніж розслідування справжньої кримінальної справи, за яким стоїть банальне бажання звести рахунки із опонентами та нова «революційна доцільність». І ви знаєте, що в такому становищі опинився не я один. Кожен день ви чуєте про нові сенсаційні «викриття» злочинів попередньої влади, безпідставні звинувачення на адресу багатьох громадян, яких до суду позбавляють свободи і таким чином обмежують у можливості повноцінно себе захистити. При цьому цинічно нехтується конституційний принцип презумпції невинуватості та право лише суду виносити вирок щодо провини особи. Влада намагається провокувати суспільство на пошук саботажників та ворогів. Це хибний шлях, який не веде до злагоди і порозуміння в країні.
Але своє звернення я пишу не для того, щоби давати оцінку політичній ситуації в країні або в чомусь виправдовуватися. Я буду використовувати всі законні методи, щоби захистити себе та відкинути ті обвинувачення, що висунуті проти мене. Але це вимагає часу, і, можливо, досить тривалого.
Я розумію, що партія не може чекати результату розслідування тих «справ», які було порушено проти мене, і не хочу аби через це гальмувався розвиток Ліберальної партії України та її підготовка до парламентських виборів. Тим більше я не хочу навіть припустити будь-якої можливості чергового розколу в партії, якого прагнуть наші політичні супротивники.
Протягом десяти років я очолював Ліберальну партію України. Разом із вами ми пройшли складний шлях, поширюючи в українському суспільстві ліберальну ідеологію.
Не все мені вдавалося, були як досягнення, так і помилки, але наше рішення про підтримку на виборах президента В.Ф. Януковича помилковим не вважаю – воно є обґрунтованим і доцільним.
Не завжди я достатньо приділяв увагу розбудові партії, спілкуванню з партійним активом, але я завжди керувався ліберальними принципами, ніколи не чинив тиск на вас з метою прийняття політичних рішень і у відкритих дискусіях відстоював свою позицію, аргументував її, намагався враховувати всі думки, що висловлювались однопартійцями.
Вважаю, що Ліберальна партія України спроможна досягти значно більшого і подолати всі негаразди. Для нашої молодої держави дуже важливо, щоби в ній вільно розвивалась ліберальна думка, носієм якої є члени Політради і наш партійний актив.
Я завжди намагався керуватись головним принципом лібералізму – захист людської гідності, формування самоповаги в суспільстві, неприпустимість ігнорування особистості, її прав і свобод. Цим ліберальним принципом я керуюсь і в прийнятті дуже важливого для мене рішення.
Я складаю сьогодні перед Політрадою повноваження Голови Ліберальної партії України і прошу вас прийняти мою відставку. На цей час, вважаю, керівництво партією повинна взяти на себе Президія Політичної Ради партії.
ua, 25.05.2005 г.
СКМ підозрюють у фінансуванні Щербаня -
екс-губернатора Сумської області
За інформацією газети «Коммерсантъ», міністерство юстиції США направило до України низку запитів щодо походження $2 млн., використаних екс-губернатором Сумської області Володимиром Щербанем як заставу для звільнення з-під варти у США. Посилаючись на свої достовірні джерела, газета пише, що зазначена сума прийшла з рахунку, який має певний стосунок до компанії System Capital Management. Котра у свою чергу заявляє, що жодних грошей для звільнення пана Щербаня не переводила.
Достовірне джерело у правоохоронних органах повідомило, що в ході розслідування американське відомство отримало банківські документи, у яких зазначено, що безпосередньо перед звільненням пана Щербаня з-під варти на рахунок флоридської компанії Balan Company International (за даними того ж відомства, Джордж Балан має до неї безпосередній стосунок) у банку Wachovia Bank з рахунку, що має відношення до української компанії System Capital Management у кіпрському банку Cyprus Popular Bank Ltd надійшли $2 млн., повідомляє газета.
.com.ua, 21.09.2006 р.
Ринат Ахметов викупив Щербаня в американців
Народний депутат України Ринат Ахметов підтверджує, що СКМ заплатило заставу за звільнення Володимира Щербаня з американського ув'язнення. При цьому олігарх уточнив, що два мільйони доларів СКМ передала не особисто Щербаню чи родичам, а афілійованій компанії, яка й внесла заставу.
Відповідаючи на запитання про те, чи просив його про заступництво особисто Щербань, Ахметов сказав: «Як же він міг просити, перебуваючи у в'язниці?», і тут же запевнив пресу, що «якби попросив – я би йому не відмовив».
Ахметов також сказав, що в нього зі Щербанем дуже теплі стосунки ще з часів, коли той був губернатором.
Некоронований король Донбасу сумнівається, що зможе працевлаштувати Щербаня за квотою Партії регіонів. «Я не займаюся працевлаштуванням, – повідомив журналістам олігарх, – У нього є величезний досвід, і, як мені здається, репутація. Я не можу запросити його до себе на роботу. Хіба що помічником народного депутата, але він, звісно, не погодиться».
.com.ua,10.11.2006 р.
Щербань натякнув, що він сам і Ринат Ахметов – брехуни
Щербань розповів про деталі свого перебування у США, і повідомив, що має чимало друзів, які могли внести заставу для його звільнення з американської в'язниці.
«Я їхав не тому, що я когось боявся, просто я розумів, що змінилася влада. Я розумів, що ми не потрібні цій владі, я поїхав відпочивати. У США я відпочивав 10 років поспіль», – заявив В. Щербань. За його словами, дочекавшись його від'їзду, політичні опоненти оголосили його злочинцем. Щербань сказав, що, ставши жертвою цькувань з боку засобів масової інформації, обшуків у його будинку, повідомлень про картини, несплату податків, він почав побоюватися, що, у випадку повернення в Україну, його пояснень ніхто і слухати не стане.
В. Щербань розповів, що перебував у п'ятьох в'язницях на території США. Його заарештовували двічі, а не один раз, як повідомлялося раніше. Вдруге Щербаня заарештували після того, як спецслужби США отримали інформацію, що він збирається втекти до Росії. «Мені було страшно, я не знав, що на мене чекає» – згадує В. Щербань.
Він був дуже здивований, що його заарештували як потенційного втікача, тоді як він подав документи на отримання політичного притулку в США. У ході судового процесу, він переконався, що інформація про намір утекти до Росії спецслужби США отримали від українських колег.
Заставу, необхідну для звільнення з в'язниці, вніс Ринат Ахметов, втім, В. Щербань, сказав, що міг звернутися і до інших друзів.
«Я перебував у в'язниці, подзвонив дружині й попросив переказати синові, аби він звернувся до моїх друзів за допомогою і попросив внести за мене заставу». За півгодини, як стверджує Щербань, він подзвонив дружині й довідався, що Р. Ахметов погодився внести заставу з рахунків компанії «СКМ».
Від «Обкому»: нагадаємо, що відразу після прибуття до Києва Щербань заявляв, що виїхав з України, бо не хотів, аби «помаранчеві» повісили його на ліхтарному стовпі на Хрещатику.
– ОБКОМ, .net, 17.11.2006
Про ланцюги на «Щербатику», або «Донецьких» у МВС прибуває
На центральній вулиці міста Сум віднедавна стоїть дивний пам'ятник: дві студентки, підводячись із лавиці, розбивають ланцюги, які їх сковували. Присвячений він відомим подіям дворічної давнини, коли сумські студенти не допустили беззаконного, на їхній погляд, об'єднання трьох місцевих вузів та насилу з ризиком для себе відстояли своє право мати власну – визначальну – думку щодо цього питання. Щоправда, самих сумчан цей пам'ятник сьогодні трохи потішає: на їхню думку, він вийшов якийсь недолугий. На перший погляд складається враження, що дівчата у кайданах спокійно собі відпочивають на лавиці.
До речі, на думку місцевих жителів, вулиця, на якій розташований цей пам'ятник, трохи схожа на київський Хрещатик. Такою вона стала за часів головування у Сумській обласній адміністрації Володимира Щербаня. Тому називають свою «стометрівку» сумчани з ніжністю – «Щербатиком».
А ще – приїжджим гостинні аборигени демонструють фільм про події літа 2004 року за участю місцевих студентів. Фільм побудовано на основі аматорських зйомок, упорядкованих і трохи прикрашених пізніше на згадку про все пережите. Кіно має назву «Громада може». Зворушливе видовище, навіть чоловіки плачуть, особливо іноземці. Можна уявити, чим ці спогади є для самих сумчан. Особливо – у світлі останніх кадрових рішень Кабміну. Йдеться про появу в Міністерстві внутрішніх справ одного з найяскравіших учасників тих не надто далеких подій. Щоправда, у 2004 році він був з іншого боку студентських ланцюгів...
У «донецьких» – надзвичайно коротка «лава запасних». Це підтверджують і останні призначення. Сьогодні вони призначають на керівні посади тих, хто хоча б не зганьбився в Києві і чиє ім’я не фігурує у гучних столичних скандалах. Нехай навіть і тих, хто давно вже скомпрометував себе на батьківщині або на попередніх місцях роботи в регіонах. Це підкреслює і колишній голова Сумського обласного комітету молодіжних організацій, а нині – начальник управління по зв'язках із громадськістю Чернігівської міськради Олег Медуниця, коментуючи призначення одіозного екс-начальника сумської міліції Миколи Плеханова на посаду заступника міністра внутрішніх справ. Свого часу панові Медуниці, одному з організаторів та керівників акції протесту сумських студентів 2004 року, довелося на собі випробувати всі «принади» «кучмівського режиму» широко представленого на Сумщині тепер уже колишнім губернатором Володимиром Щербанем і Миколою Плехановим разом з усіма його донецькими «орлами».
Плеханова (до того – заступник начальника Донецького УМВД) було призначено керівником Управління внутрішніх справ Сумської області у 1999 році, незадовго до призначення Щербаня головою Сумської обладміністрації. Відразу після цього він почав збирати там усю свою донецьку команду.
«Із Донецької області масово привозили капітанів, які на Сумщині ставали майорами та полковниками, очолювали районні відділи міліції», – згадує Медуниця.
Так, активну участь у розігнанні мирної студентської акції брали «донецький» начальник одного з райвідділів Сумської міліції пан Чміль та заступник Плеханова пан Бессалов. Останній, за словами Медуниці, пізніше був двічі засуджений сумським судом, зокрема, за побиття співробітниками міліції студентів на межі Сумської та Полтавської областей.
Це сталося 6 серпня. Група студентів, непомітно залишивши наметове містечко в Сумах, пішки, із гаслами і транспарантами, рушили до Києва. Протестувальники прагнули не допустити ініційованого Президентом Кучмою об'єднання трьох сумських вузів на чолі з ректором Олександром Царенком – людиною з досить заплямованою репутацією у студентських колах.
Як розповідає Медуниця, ще на початку студентської акції місцева міліція прямо запропонувала хлопцям перенести їхнє наметове містечко куди-небудь подалі від центра міста, погрожуючи, що в іншому випадку вони не гарантують їхньої безпеки.
Пізніше міліція кілька разів намагалася силоміць демонтувати студентські намети, розповідає екс-начальник Сумського обласного комітету молодіжних організацій. Вперше цю спробу вони здійснили 28 червня (у День Конституції – символічно, чи не так?), перебравшись в одяг працівників спеціальних ремонтних служб.
«Але більшість із них ми знали на обличчя, - говорить Медуниця. – Місто ж – маленьке...»
Пізніше, у ніч на 1 серпня, деяких учасників акції так звані правоохоронці затримали і відправили у Ковпаківський райвідділ міліції. Їх звинуватили у порушенні правопорядку. Але обурення серед сумчан зростало, люди, котрі вже не хотіли терпіти знущання з боку влади, почали виходити на вулиці міста, і стало зрозумілим, що ані учасників акції, ані їхніх активних і пасивних прихильників ніхто й ніщо вже не залякає. Та й втрачати їм, мабуть, уже не було чого. Біля стін Ковпаківського райвідділу утворився масовий мітинг протесту проти незаконного затримання студентів.
З того часу підопічні Плеханова, вже не соромлячись, відкрито атакували протестувальників, задіюючи навіть загони «Беркута». Тоді громадяни, прорвавши міліцейську блокаду, оточили наметове містечко і почали захищати його.
Сам же Плеханов у цей час «не світився» і не робив жодних публічних заяв. Лише одного разу начальник сумської обласної міліції, коментуючи дії своїх підопічних, які закидали наметове містечко креазотом (надзвичайно отруйною речовиною, якою покривають залізничні шпали), заявив, що креазот – цілком безпечна речовина.
Також, за словами Медуниці, міліція під керівництвом Плеханова активно працювала тоді на певні політичні сили. Прослуховувались офіси опозиційних політичних партій і громадських організацій, готувалися масштабні провокації проти тоді ще кандидата в Президенти Віктора Ющенка, для загонів «донецьких» організовувалось голосування за відкріпними талонами.
До речі, подейкують, що Віктор Янукович і Микола Плеханов – великі приятелі. Очевидці розповідали, як гаряче вони обіймалися під час одного з візитів Віктора Федоровича до Сум.
А за сумнівну діяльність у Сумах Плеханова так і не було покарано. Справу «зам'яв» тодішній прокурор Святослав Піскун, через брак доказів – прямих письмових вказівок у деяких делікатних випадках, як, наприклад, зі студентами, тодішній головний міліціонер Сумської області не давав...
А після другого пришестя Януковича у Кабмін Плеханов був навіть працевлаштований «за фахом». 10 серпня 2006 року він став начальником Управління з питань діяльності органів юстиції секретаріату Кабінету міністрів. І от тепер новий щабель кар'єри...
Потрібно сказати, що це призначення є показовим, та не єдиним. Ще до переходу Плеханова із секретаріату Кабміну в «соціалістичне» МВС Цушка, у жовтні ця структура вже поповнилася двома донецькими кадрами. А саме Ігорем Білозубом і Миколою Куп'янським.
Незважаючи на те, що призначав їх ще Луценко, уже тоді в оточенні міністра говорили, що це компромісний крок, продиктований необхідністю затвердження начальника ГУБОЗ України парламентським комітетом по боротьбі із корупцією та оргзлочинністю, котрий очолює один із «орлів Кравченка» Микола Джига. Інші кандидатури через парламент могли просто не пройти. Водночас, колишні колеги Куп'янського й Білозуба по роботі в Донецьку оцінюють їх як професіоналів. Оцінки морально-етичним якостям неоднозначні і суперечливі, тому наводити їх не має сенсу, усім не догодиш…
Хоча біографії наших героїв промовляють самі за себе. Зокрема, Ігоря Білозуба можна назвати кадром колишнього начальника Донецької обласної міліції, колишнього начальника охорони Рината Ахметова, а нині нардепа Володимира Малишева. Зокрема, Білозуб працював заступником Малишева ще тоді, коли той очолював Донецький УБОЗ. І він же змінив його на цій посаді, коли протеже Ахметова очолив УМВС області. Після Помаранчевої революції Ігор Білозуб пішов на пенсію, але друге пришестя Віктора Януковича у Кабмін стало сигналом для мобілізації перевірених кадрів, у результаті чого Білозуб обійняв посаду начальника ГУБОП України.
Разом із ним, у ГУБОЗ прийшов і його заступник по Донецькому УБОЗ Микола Куп'янський. Він знову став заступником Білозуба, але тепер уже в Києві. До цього очолював Миколаївське обласне УМВС, де й одержав генеральське звання.
У результаті операції «Анти-Луценко» і приходу в міністерське крісло соціаліста Цушка, Куп'янського підвищили у посаді, зробивши заступником міністра.
От така донецька команда буде тепер боротися зі злочинністю в Україні.
ссылка скрыта, 14.12. 2006