Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76
| Вид материала | Документы |
- Удк 347. (77+78) ббк 67. 9 (4 Укр) 303, 252.7kb.
- Развитие тезауруса классификационных рубрик по физике полупроводников, 199.49kb.
- "земельне право україни", 1354.1kb.
- Задания на карантин 7-а класс Укр., 6.86kb.
- Методические указания Воронеж 2009 удк 616. 329-002-08(072), 569.91kb.
- Удк 656 08; 629 072 ббк 52. 5: 88., 1958.04kb.
- Учебное пособие Москва, 2008 удк 34 ббк 66., 20999.29kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Рафаел папаян, 3846.74kb.
- Удк 159. 9 Ббк 88. 8 А 733, 2819.09kb.
Вірний Мурза донецьких «ханів»
Із серії публікацій-досьє «Нелякані прокурори Донеччини».
Ця стаття про нового-старого прокурора Донецької області Віталія Мурзу. Через свою виняткову непублічність і те, що він керував у ті недалекі часи, коли були відсутні навіть натяки на свободу слова, цей прокурорський чиновник не надто добре знайомий донецьким ЗМІ, а отже, і громадськості. Спробуємо висвітлити деякі аспекти його життя та діяльності. Сподіваємося, це допоможе нашим читачам краще розібратися у тому, хто є хто у Донецькій обласній прокуратурі.
«Екзамени» на профпридатність екстерном
Мурза Віталій Вікторович народився 24 жовтня 1963 року в селі Мирне Тельманівського району Донецької області. 1988 року майбутній прокурор Донецької області закінчує Харківський юридичний інститут за фахом «правознавство».
Свою прокурорську діяльність вчорашній випускник починає досить круто, одним стрибком долаючи всі ті перешкоди, які зазвичай стоять на шляху тих, хто мріє домогтися визнання на правоохоронній ниві. Звичні для «держслужбовця»-початківця силових відомств «іспити» на надійність та вміння сподобатися начальству Віталій Вікторович «здає» екстерном і майже відразу ж стає старшим слідчим прокуратури Кіровського району Донецька.
До 1997 року Мурза вже очолює один із основних відділів прокуратури Донецької області, який займається наглядом за дотриманням законів органами СБУ, державної митної служби та прикордонної охорони. Згодом Віталій Вікторович керує прокуратурою Будьонівського району Донецька. Втім, зовсім недовго, до 2000 року – поки не повертається у прокуратуру Донецької області, де знову обіймає керівну посаду, але вже у відділі, до функцій якого належить нагляд за дотриманням і застосуванням законів на транспорті.
Незабаром для Віталія Мурзи настає «зоряний» час. Видряпуючись службовим сходам нагору – до омріяного крісла прокурора Донецької області – він залишає позаду навіть старших колег – заступників головного регіонального прокурора. У грудні 2003 Мурза врешті стає прокурором області, замінивши на цій посаді Віктора Пшонку.
Тихіше їдеш – далі будеш
Для того, аби зрозуміти у чому полягав феномен швидкого кар'єрного зростання Мурзи, поміркуємо над одним питанням. А чи доречно казати, що Віталій Вікторович «обійшов» своїх колег у прагненні стати першою особою серед законників області?
Загальновідомо, що для успішного просування угору кар'єристові зовсім не в останню чергу необхідна наявність великих амбіцій. А такої риси у характері Віталія Вікторовича, за словами його колишніх товаришів по службі, щось не помічалося. Але це там, за кордоном, заохочується здорове честолюбство та ініціативність працівника, а у нас, у країні, яка й дотепер ще не позбулася «совкового» менталітету, ціняться інші категорії. Уся фішка в тому, що саме відсутність амбіцій у Віталія Мурзи й зіграла на його користь!
Хтось назве Віталія Вікторовича самураєм, відданим своєму хазяїнові, хтось вірним сторожовим собакою. Але, так чи інакше, сумнів не залишається лише щодо одного: Мурза, повністю виправдуючи своє колоритне прізвище (мурзами на Сході називали сановників, представників феодальної знаті при дворі правителя, хана – ред.), завжди вірою й правдою служив Геннадієві Васильєву, з яким його пов'язувало давнє знайомство і тривалі зв’язки.
Про те, як заступник Мурзи розділяв і панував
Варто зазначити, що Васильєв як типовий представник «донецьких», не лише мав купу політичних та економічних інтересів у Донецькому регіоні. Він, на відміну від багатьох місцевих «царків», завжди у певній мірі був незалежним від «хазяїна» Донбасу –всемогутнього Рината Ахметова. У цьому Геннадій Андрійович був схожий хіба що на донецького бізнесмена і нинішнього голову РНБО Віталія Гайдука чи на братів-олігархів Клюєвих.
Тому, коли в листопаді 2003 року Геннадій Васильєв пересів у крісло Генпрокурора, він видав досить корисний для себе указ. Геннадій Андрійович призначив своїм заступником колишнього заступника Пшонки Рената Кузьміна, який хоча й був багато в чому протеже Васильєва, але, на думку обізнаних людей, уже тоді почав зближатися із Ахметовим.
Таким чином, Геннадій Васильєв, наблизивши до себе здібного та амбіційного, на відміну від Мурзи, Рената Кузьміна, трохи віддалив його від «хазяїна» Донбасу.
Водночас, Васильєв, умощуючись у кріслі колишнього Генпрокурора Святослава Піскуна, котрий вже тоді розраховував на своє поновлення у посаді, почував себе не дуже затишно. А тому не забував прикривати тили, намагаючись зберегти свій вплив у Донецькому регіоні. У зв'язку із цим, навряд чи варто дивуватися тому, що місце прокурора «рідної» Донецької області Васильєв пригрів для свого найвірнішого і прогнозованого в діях ставленика – Мурзи, хоча той і не мав надзвичайного авторитету серед колег.
Наприклад, колишнього заступника Пшонки Володимира Гальцова, який виконував обов'язки прокурора області в період між призначенням першого заступником Генпрокурора та підвищенням у посаді Мурзи (29 листопада – 23 грудня 2003 р.), завбачливий Васильєв у своїй вотчині не залишив, хоча й підвищив до головного прокурора АРК, зробивши його своїм «смотрящим» у Криму.
Рік і два місяці тиші, аби про Мурзу, раптом що, призабули...
За ті 14 місяців, які Мурза пропрокурорив на новій посаді, нічим особливим він запам'ятатися не встиг. Та й чи намагався?
Жодного резонансу непублічний виконавець волі Васильєва та ще й у підконтрольних тоді місцевій владі ЗМІ не викликав. Інтереси донеччан, що шукали справедливості, захищав та ігнорував не більше і не менше, ніж попередні прокурори. Видатними успіхами у шляхетній справі зниження рівня регіональної злочинності не відзначився.
Словом, нічого насправді цікавого чи гучного за час його перебування на посаді і не згадати. У пам'яті спливає лише депутатський запит Григорія Омельченка на ім'я Віталія Мурзи «щодо притягнення до кримінальної відповідальності працівників податкової міліції Донецька за грубі порушення конституційних прав громадян і побиття людей», який у прокуратуру Донецької області був надісланий вже після Помаранчевої революції, у січні 2005, і на який за відсутності Мурзи, котрий перебував на лікарняному, відповідав його заступник – Шорін.
Певна річ, що ніяких «працівників», ніякої «міліції» до кримінальної відповідальності не притягнули...
Хто на лікарняному, а хто й мітингує
Як би там не було, але головним прокурором Донеччини Віталій Мурза пробув недовго – до лютого 2005 року. Ледь відгриміла Помаранчева революція, Генпрокурором став спритний Піскун, який швидко зметикував, звідки й куди віє політичний вітер, а Мурза втратився свого всемогутнього заступника і, відповідно, насиджене місця в головному кабінеті обласної прокуратури.
Подейкують, що незадовго до відставки Мурзі порадили залягти на дно і подивитися, чим обернеться для нього прихід нової влади. Віталій відразу ж взяв лікарняний лист і «лікувався» майже цілих два місяці. За цей час Донецьком поширилися чутки, що в столиці України Мурзі вже підшукали заміну в особі прокурора Олексія Баганця.
Чутки незабаром підтвердилися, і протягом кількох днів біля стін обласної прокуратури з'являлися, м'яко кажучи, не бідно вдягнені «студенти», які не поспішали називатися і мітингували проти призначення Баганця, котрий «розвалив справу Ґонґадзе». Авторитетна донецька газета «Остров» в організації цих мітингів підозрювала тоді Геннадія Васильєва.
Та свого неминучого звільнення перечекати Мурзі так і не вдалося. Зроблено це було, щоправда, не найкращим чином – у той момент, коли Мурза усе ще перебував на лікарняному. Втім, заперечувати рішення Генпрокуратури в суді Мурза тоді й не намагався, а заліг на дно ще глибше, зникнувши із прокурорського обрію.
Тихіше води, нижче трави
Віталій Мурза тишком-нишком, подалі від політичних негараздів, перебрався на роботу в Донецький національний університет на кафедру кримінального права і процесу (економіко-правовий факультет). Тут він рахувався доцентом. 2003 року Мурза захистив «кандидатську» на тему «прокуратура в державному механізмі УРСР ( 1922-1933 р.)».
Відхід Віталія Вікторовича у «тінь» залишився тоді поза увагою журналістів, котрі вже давно втратили будь-який інтерес до його нудної персони. Цікаво, що у вузах Донецька працює ще, як мінімум, один Віталій Мурза, котрий навряд чи має який-небудь стосунок до нашого героя. Віталій Петрович Мурза, автор понад 170 наукових праць викладає у Національному медичному університеті ім. Прочаніна. Отже, не так вже й легко було би відшукати якомусь настирливому «писаці» екс-прокурора області серед донецьких викладачів!
Як сховатися у виборчому списку
Не можна назвати виходом Мурзи із тіні і його спробу стати нардепом на минулих парламентських виборах. Упевнений, не кожен виборець (а таких знайшлася мізерно мала кількість, далека від прохідних трьох відсотків – ред.), який вирішив віддати свій голос за виборчий блок «Держава-Трудовий Союз», звернув увагу на прізвище Мурзи, що стояло під номером 15 у списку кандидатів у народні депутати.
От якби в резюме цього кандидата, окрім року народження, членства у «васильєвській» партії «Держава», освіти та місця роботи й проживання зазначалося, що Мурза керував «донецькою» прокуратурою до Помаранчевої революції, кількість бажаючих проголосувати за цю політичну силу (чи силоньку?) запевне би зменшилася. Це чудово розумів і сам Васильєв. Бо чим же ще, як небажанням зайвої «засвітки», можна пояснити той факт, що Геннадій Андрійович запхав свого вірного «зброєносця» Мурзу хоча й у теоретично прохідну («державники», вочевидь, очікували від виборів-2006 більшого) частину списку, але все ж значно нижче за редактора одного з відділів підконтрольного йому ж (Васильєву – ред.) телеканалу «Київська Русь» Раміля Замдиханова ( № 4 у списку – ред.)?
Про братів по району та про братів «по Васильєву»
По-справжньому про Віталія Вікторовича згадали лише після 10 жовтня цього року (2006 – ред.), коли суддя рідного йому Кіровського району Донецька Іван Подолянчук прийняв сенсаційне рішення відновити Мурзу, котрий через багато місяців після свого звільнення подав позов до суду, на посаді прокурора Донецької області. Через якийсь час, всупереч своїм попереднім заявам, із Кіровським судом чомусь несподівано погодилася і Генпрокуратура в особі свого голови Олександра Медведька, який звільнив від виконання обов'язків Олексія Баганця і призначив на його місце Віталія Мурзу.
Варто зазначити, що на думку багатьох юристів, у тому числі й самого Баганця, судове рішення, прийняте Подолянчуком, було, м'яко кажучи, неправомірним. Адже, по-перше, строк позовної давності заяви Мурзи давно минув, а, по-друге, згідно з чинним законодавством, заява мала бути подана за місцем знаходження відповідача (у цьому випадку Генпрокуратури), тобто, до Печерського районного суду Києва. Але, незважаючи на ці вагомі аргументи, уже 24 жовтня, у пенатах обласної прокуратури «васильєвського» Мурзу місцевій владі і правоохоронцям Донеччини представляв ніхто інший, як «васильєво-ахметовський» Кузьмін!
А вже в тому, що давні колеги по спільній роботі у прокуратурі Донецької області та спільному «хазяїну», Ренат Кузьмін і Віталій Мурза й тепер порозуміються і зможуть «вирішити» будь-які проблеми, принаймні, в межах Донеччини, сумніватися не варто.
Кузьмін Колесникову: я лихо арештом відведу. А Мурза допоможе
Існує ймовірність того, що першою такою «проблемою» для Мурзи стане здійснення арешту «замовлених» зверху Пенчука і Воробйова, котрі раніше обвинуватили нардепа Бориса Колесникова у вимаганні.
За інформацією київського сайту «Майдан», ще на день народження Бориса Колесникова (25 жовтня 2006 року – ред.) нинішній заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін зробив нардепові безцінний подарунок, змінивши статтю постанови Генпрокуратури, за якою було припинено кримінальну справу проти Колесникова, з «недоведеності» на «відсутність складу злочину». А тим часом Колесников разом із колишнім слідчим ГПУ Такташовим написали зустрічну заяву, що містить обвинувачення на адресу «замовників справи Колесникова та лідерів організованого злочинного угруповання (!!!) Пенчука і Воробйова!»
Кузьмін, у свою чергу розуміючи, що замовлена йому кримінальна справа, у Києві не пройде, розписав вищевказану заяву на представленого за день до іменин Колесникова нового прокурора Донеччини. І Мурза нібито вже підписав постанову про порушення кримінальної справи і тепер готується арешт Пенчука і Воробйова.
Мурза, він і в Африці – Мурза. Чи старий, чи новий...
Якщо все вищевикладене підтвердиться, то саме час прогнозувати, якою буде подальша доля Пенчука і Воробйова. Вочевидь це стане справжнім випробуванням не лише для них. Водночас це буде й перевіркою на міцність української демократії, і здатність Мурзи виконувати накази своїх «хазяїв».
До слова, жодних офіційних заяв від прес-служби Донецької облпрокуратури з приводу порушення кримінальної справи щодо Пенчука і Воробйова на адресу громадськості не надходило. Як, втім, і будь-яких інших повідомлень. Складається враження, що після призначення Мурзи головним законником області прес-служба прокуратури припинила свою діяльність. Та й навіщо ота прес-служба Мурзі? Не вчили його подібних «дурниць»!
Артем ФУРМАНЮК, PRO-test.org.ua, ua, 28.11.2006 р.
ЗаМУРЗАна ПРОКУРАТУРА
Перше грудня – це такий день, коли законослухняним громадянам України краще взагалі не виходити з дому. А якщо вже трапляється невідкладна потреба залишити родинне вогнище, то пересуватися вулицями треба дрібними перебіжками, притискуючись до дерев і парканів, наче у випадку штормового попередження чи наближення торнадо. Втім, природні катаклізми тут ні до чого, оскільки стихійне лихо має виключно рукотворний характер. У цей десь своє професійне свято відзначає совість нації, її найчесніші та найсумлінніші люди – працівники органів прокуратури. І тому пересічний громадянин, якого доля не винагородила погонами державного радника юстиції, сильно ризикує потрапити під колеса якогось «Мерса» чи BMW X5 із п'яним прокурором за кермом.
І знову свято, і знову радість
Багато років поспіль у перший день зими автор цих рядків вітає пегасів своєї Музи – генеральних і просто прокурорів, їхніх заступників, помічників, начальників відділів і управлінь, слідчих та інших богообранців, пойменованих у статті 56 Закону України «Про прокуратуру». Одним словом – усіх своїх годувальників, котрі не дають журналістові вмерти з голоду, щоденно підкидаючи сюжети для статей, фейлетонів, памфлетів і навіть книжок.
Вибрати об'єкт для привітання – завдання не з простих. Бо онде скільки їх – чесних, не корумпованих, зголоднілих за правдою – аж очі розбігаються. Хіба не заслужили на тепле слівце заступники Генпрокурора Ренат Кузьмін, Віктор Кудрявцев, Тетяна Корнякова, Сергій Винокуров, чиї подвиги в ім'я законності та правопорядку наводять жах на решту 47 мільйонів мешканців України?
Або той же колишній прокурор Обухівського району Василь Хрущ – юрист від Бога. Цього року Василь Іванович був звільнений з органів прокуратури і відданий під суд. Ні, не за крадіжку 4 тис. тонн бензину з території Васильківської військової частини А-1789, про яку ми пишемо ось вже півтора року. Цю блискучу операцію пан Хрущ здійснив ще восени 2004 року, під шумок кампанії по виборах Президента України, разом із працівниками Управління СБУ у Київській області та податковими міліціонерами. Поцуплені нафтопродукти стражі закону сумлінно заливали в бензовози фірми «КЛО» і кілька місяців поспіль радували автолюбителів столиці якісним пальним. Що ж стосується пана прокурора, то на отримані гроші він прикупив собі ще одну квартиру – по вулиці Щорса в Києві площею 360 кв.м., автомобілі BMW 745i та BMW X5. Щоправда, за нашими публікаціями проти Хруща було порушено кримінальну справу і прокурор Обухівського району мав дуже реальну перспективу опинитися в камері Лук'янівського СІЗО. Але, як виявилося, Василь Іванович розтринькав не всі гроші, виручені від продажу краденого. Якихось 200 тисяч доларів, занесених одному із заступників Генерального прокурора України, виявилось цілком достатнім для того, щоби Олександр Іванович Медведько витребував справу по Хрущу та розпорядився скасувати постанову про її порушення. Причому, без жодної мотивації.
Так що на лаві підсудних Хрущ опинився зовсім з іншого приводу. Як виявив автор цих рядків, під час бензинової епопеї Василь Іванович тяжко хворів, надавши за місцем роботи листок тимчасової непрацездатності. А в цей час абсолютний двійник Обухівського прокурора – із тим самим прізвищем, ім'ям та по батькові, не кажучи вже про мармизу – весело відпочивав в Єгипті у п'ятизірковому готелі «Савойї». Журналіст написав заяву про порушення кримінальної справи, і пішов Хрущ під суд – за використання завідомо підробленого документа, тобто лікарняного листка. А також за привласнення – шановний читач буде сміятися, але це цілковита правда – 520 грн., виплачених Хрущу в якості «лікарняних».
Одначе юристом Василь Іванович дійсно виявися не абияким. У той час, як Печерський суд м. Києва розглядає кримінальну справу по обвинуваченню громадянина Хруща у вчиненні злочину, передбаченому статтею 358 частина 3 КК України (вироку по справі ще немає), колишній прокурор Обухівського району звернувся до іншого суду – Дарницького – з позовом про поновлення на роботі. Мотивуючи це тим, що скоєння прокурором ганебного вчинку не є перешкодою для виконання ним службових обов'язків. І, взагалі, ніде не сказано, що прокурором району не може бути засуджена людина... І хто після цього насмілиться сказати, що в Україні немає вправних юристів? То ж наші вітання не тільки Хрущу, але й голові Дарницького районного суду м. Києва.
А хіба не заслуговує привітання з нагоди професійного свята перший заступник прокурора Південної Пальміри Сергій Данилін – той самий, що, підробивши документи, одержав у місцевої громади квартиру площею 156 кв. м? Довідавшись про прокурорську аферу, Одеський міськвиконком 22 серпня 2006 року скасував власне рішення про виділення Даниліну шикарних апартаментів та передав це помешкання сімейному дитячому будинку. І ось тепер пан прокурор судиться – мовляв, діти вселялися з таким поспіхом, що позивач не встиг демонтувати сауну і джакузі. Наступне засідання у Малиновському райсуді Одеси призначено якраз на перше грудня. Зі святом Вас, пане Сергію!
Але подвиги цих борців за перемогу законності тьмяніють у порівнянні із щоденним геройством скромної та мужньої людини – прокурора Донецької області Віталія Мурзи. Тож передаємо наші щиросердні вітання Віталію Вікторовичу і дуже просимо з нагоди Дня працівника прокуратури повернути авторові цих рядків 200 доларів. Точніше – 100 доларів США і 500грн.
Мур-мур-мур-мурза
Якщо бути точним, то в боргу перед журналістом опинився не сам Мурза, а очолювана ним прокуратура Донецької області. Причому – винятково через процесуальну грамотність і любов до законів прокурора Ленінського району Донецька Олександра Марахіна. Того самого Марахіна, що вже якось постраждав на теренах правозахисту. Чотири роки тому, коли Олександр Юрійович очолював прокуратуру Київського району м. Донецька, один доведений до відчаю громадянин не витримав, взяв рушницю, підійшов під району прокуратуру і всадив Марахіну в живіт порцію свинцю. Висновків з тієї історії прокурор не зробив жодних і зараз, переведений у інший район, продовжує бавитися законами. Ой, Олександре Юрійовичу, добавитеся...
Так ось, улітку цього року довелося мені їхати до Донецька в надії зробити репортаж про будні працівників Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України. Приводом стало прохання про допомогу, з яким до журналіста звернувся мешканець Макіївки Олександр Куценков. Олександр Миколайович скаржився на експерта-автотехніка з Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Донецькій області на прізвище Павленко, що вимагав у нього хабар за складання експертного висновку. Власне, провини Куценкова в дорожньо-транспортній пригоді не було жодної, але експерт хотів трохи підзаробити і морочив потерпілому голову натяками про 200 доларів.
Незадовго перед тим у мене була досить бурхлива розмова з Міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком щодо кримінально-бізнесової діяльності його підлеглих у Донецькій області. Лунали прізвища і живого тоді ще Єрохіна, і начальника УВБ в Донецькій області Серби. Обговорювали ми й крадіжку бланків техпаспортів на автомобілі, здійснену працівниками донецької міліції в період зміни влади, і «кришування» Генеральною прокуратурою найодіозніших постатей у міліцейських мундирах. Луценко не захищав підлеглих, натомість запропонував допомогти у наведенні порядку в міліцейських лавах. Ось і довелося мені попоїздити навесні та влітку 2006 року маршрутом Київ-Донецьк-Київ.
Одним словом, дзвінок Олександра Куценкова потрапив на підготовлений ґрунт, і вже наступного дня він заходив через пост №3 УМВС України в Донецькій області до Управління внутрішньої безпеки. Але після виконання формальностей, необхідних для передачі міліцейському експерту контрольованого хабара, виявилося, що в Куценкова грошей немає. І передавати йому нема чого. Тож довелося мені зробити широкий жест, витягнути гаманця й у передчутті майбутніх гонорарів за скандальний репортаж вручити заявникові 100 доларів і 500 гривень.
Операція була проведена, на диво, ідеально. Обвішаний мікрофонами, мов ялинка іграшками, Куценков передав експерту Павленку купюри, мічені спеціальною фарбою й переписані в присутності понятих. Після чого зі словами «бальшоє піонерскоє спасібо» став прощатися. Для пасажирів припаркованого неподалік автомобіля ця фраза означала, що передача грошей успішно відбулася й Павленка можна брати «на гарячому». На очах у понятих у експерта були вилучені мічені купюри, зроблені змиви з рук, і матеріали службового розслідування попрямували до прокуратури Ленінського району для порушення кримінальної справи. А ще за пару тижнів міліціонери повідомили Куценкову, що прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу у зв'язку з відсутністю в діях експерта-хабарника складу злочину. Що ж стосується Павленка, то він звільнився з міліції «за власним бажанням».
Про те, як Куценков домагався, щоби в прокуратурі Ленінського району йому видали копію відмовної постанови, можна складати окрему сагу. Звісно, за законом прокурор зобов'язаний направити всім зацікавленим особам копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи з тим, щоби її можна було оскаржити в суді. Але в районній прокуратурі лише мурчали «по фєнє» і показували Куценкову розпальцовку. Ще б пак: прокуратура Ленінського району м. Донецька є кадровим гніздечком сумновідомого Геннадія Васильєва. Тут розпочинав свою кар'єру сам Геннадій Андрійович, сюди на виховання направлялися найдовіреніші васильєвські кадри – як, наприклад, Ренат Кузьмін. Тепер у Ленінській райпрокуратурі очікували результату судової вистави, що розгорнулася в сусідньому Кіровському районі, де домагався поновлення на посаді прокурора області ще один васильєвський висуванець – Віталій Мурза.
За збігом обставин, свій трудовий шлях Мурза розпочинав якраз у прокуратурі Кіровського району (згодом її очолив знаменитий нині борець з корупцією Ренат Кузьмін). Потім була невтомна праця в команді прокурора області Геннадія Васильєва, де разом із Ренатом Кузьміним та його двоюрідним братом Рафаелем Кузьміним Мурза «вдень і вночі» опікувався станом законності й правопорядку.
«Помаранчева революція» застала Віталія Вікторовича на посаді прокурора Донецької області, з якої він цілком міг би попрямувати до тюремної камери – достатньо було лише потрактувати все те, що коїлося в Донецьку під час другого туру президентських виборів, як прояв службової недбалості з боку обласного прокурора. Але доля й цього разу змилостивилася над Мурзою і він тихенько перебрався на кафедру кримінального права і процесу Донецького національного університету – аби вже за рік із «хвостиком», за перебігом усіх мислимих термінів давності, звернутися до Кіровського райсуду з позовом про поновлення на попередній роботі. Позов розглядав давній приятель Мурзи Ваня Подолянчук і ніхто не сумнівався, що Ваньок захистить трудові права свого друзяки. Тож на всі вимоги Куценкова видати йому копію відмовної постанови, він чув у прокуратурі лише одну відповідь: «Ти менше п..ди, бо скоро прийде Мурза, він тобі, б...дь, покаже твої права».
Олександр Куценков – людина наївна. І тому він вирішив і собі звернутися до суду – зі скаргою на постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо експерта Павленка. Ні, Олександр Миколайович не плекав ілюзій щодо донецького правосуддя. Він лише сподівався, що прокуратура буде змушена надати в судове засідання відмовні матеріали, і він, нарешті, дізнається, яким чином прокурор Ленінського району не знайшов складу злочину в діях хабарника, впійманого за руку з міченими банкнотами. Щодня Куценков приїздив з Макіївки до Ленінського райсуду та питав у судді Олещенко, коли ж «її честь» розгляне скаргу. Та одного разу, повернувшись до дому, знайшов у поштовій скриньці цидулку з суду, в якій Олещенко повідомляла, що розглянула скаргу Куценкова за відсутності скаржника, позаяк той систематично не з'являвся на виклики суду. І що підстав для задоволення скарги не вбачається. А ще за кілька днів з Куценковим трапилося нещастя – Генеральний прокурор України призначив Мурзу прокурором Донецької області. І останні сподівання людини випарувалися...
Щоправда, за межами цієї веселої історії залишилося не дуже веселе, як для мене, запитання. Хлопці з прокуратури, а не підкажете, куди ви поділи мої гроші? Оті самі 100 доларів і 500 гривень. Я ж їх, між іншим, цілком офіційно передав Куценкову для проведення оперативно-розшукового заходу. Саме мої гроші переписувалися понятими та мітилися флуоресцентною фарбою. Саме мої гроші вилучалися в експерта-хабарника. І саме мої гроші мали бути долучені до матеріалів кримінальної справи в якості речового доказу. Але справи нема. То ж питання – а де гроші? Куценкову їх у прокуратурі не повертали, мені – тим паче. Собі забрати купюри прокурор Марахін права не мав. Віддати хабарнику – також. Ой, хлопці, здається, ви влипли. Бо через ті кляті 200 баксів, що зникли в надрах прокуратури Ленінського району, вже мають місце не кримінально-процесуальні взаємини між Куценковим і районною прокуратурою, а цивільно-правові. Причому – між прокуратурою області (бо райпрокуратура не є юридичною особою) і київським журналістом.
Одним словом, умовив я Куценкова подати апеляцію на постанову судді Олещенко, а сам звернувся до Апеляційного суду Донецької області з клопотанням визнати мене зацікавленою особою по справі. Засідання призначено на 22 грудня 2006 року і я дуже сподіваюся, що пан Мурза, як відомий правозахисник, особисто з'явиться на судове засідання, вибачиться перед журналістом і поверне йому трудову копійку. Можна гривнями по курсу.
Зі святом Вас, Віталію Вікторовичу. І до зустрічі в суді.
Додаток (В.Мурзі – читати на ніч)
У Палату в кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області
Майдан Правосуддя, 1, м. Донецьк, 83015
Копія: Прокурору Ленінського району
м. Донецька Марахіну О.Ю.
БОЙКА Володимира
К Л О П О Т А Н Н Я
про допущення до участі у справі в якості зацікавленої особи
У провадженні Апеляційного суду Донецької області перебуває апеляція Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м. Донецька від 22.09.2006, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м. Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.
Павленко А.В. вимагав від Куценкова О.М. хабар в розмірі 200 доларів США, передача хабара була здійснена під контролем працівників Управління внутрішньої безпеки УМВС України в Донецькій області, отримані на хабар гроші – 100 доларів США та 500 грн. – вилучені в Павленка А.В. й долучені до матеріалів дослідчої перевірки, але відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району м. Донецька вирішив, що таку мізерну суму хабаром вважати не можна. Через що у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в діях Павленка А.В. складу злочину. При цьому вилучені в Павленка А.В. гроші повернуті їхньому власникові не були. Більш того, відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району навіть не поцікавився, кому ж саме ті гроші належать.
Цим інформую суд та відомого своєю безкорисливістю прокурора Ленінського району про те, що вилучені в Павленка А.В. гроші належать мені, й потрапили вони до експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області за таких обставин.
Я є журналістом, зокрема, співпрацюю з радіо «Свобода», Інформаційним агентством «Обозреватель», тижневиком «Свобода», газетою «Вечірні вісті», виданням «Інтернет-Репортер» та ін. У липні 2006 р. я був відряджений до Донецька Інформаційним агентством «Обозреватель», де мав підготувати репортаж про хабарництво в лавах міліції. За інформацією, що мала редакція, кілька працівників органів міліції в Донецькій області, зокрема, експерт НДЕКЦ Павленко А.В., систематично вимагають в громадян хабарі. З цього приводу до редакції Інформагентства «Обозреватель» звернувся мешканець м. Донецька Куценков О.М., який стверджував, що експерт НДЕКЦ Павленко А.В. вимагає від нього 200 доларів США.
За погодженням із керівництвом Міністерства внутрішніх справ України, я виїхав до Донецька, де мав передати в Управління внутрішньої безпеки УМВС в Донецькій області скаргу Куценкова О.М., взяти участь у операції по викриттю експерта-хабарника та, у випадку затримання Павленка А.В., підготувати публікацію про роботу УВБ. Зустрівшись з Куценковим О.М., я порадив йому звернутися з заявою до УВБ УМВС в Донецькій області та передати Павленку А.В. 200 доларів США під контролем працівників УВБ. Але з’ясувалося, що в Куценкова О.М. такої суми немає. Тоді я в присутності громадянина Кудінова О.Г. передав Куценкову О.М. власні 100 доларів США та 500 грн., які були в присутності понятих помічені флуоресцентною фарбою та вручені Павленку А.В. в якості хабара.
Одначе в наступному відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району вирішив, що в діях експерта НДЕКЦ відсутні ознаки злочину й у порушенні кримінальної справи щодо Павленка А.В. було відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України. При цьому відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району не вирішив питання про повернення власникові вилучених у Павленка А.В. грошей. А точніше – подарував мої гроші хабарнику.
Якби кримінальна справа щодо Павленка А.В. було б порушена, то належні мені гроші були б долучені до матеріалів справи в якості речового доказу. У випадку наступного закриття цієї справи або постановлення вироку по справі подальша доля речових доказів вирішувалася б у відповідності до п.5 ч.1 ст. 81 КПК України («...гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам») і я мав би можливість отримати свої гроші назад. Але слідчий прокуратури Ленінського району, відмовляючи в порушенні кримінальної справи проти Павленка А.В., чомусь вирішив, що я такий самий безкорисливий, як і районний прокурор, і що задурно готовий подарувати експерту-хабарнику 100 доларів США та 500грн.
Таким чином, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Павленка А.В. порушує не тільки права Куценкова О.В., але й мої права, зокрема – майнові. Відповідно до ст. 99-1 КПК України постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується. Оскільки оскаржувана Куценковим О.В. постанова слідчого прокуратури Ленінського району явно стосується моїх інтересів, –
п р о ш у :
1. Визнати мене зацікавленою особою при розгляді апеляції Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м. Донецька від 22.09.20062, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м. Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.
2. Допустити мене в якості зацікавленої особи до участі в розгляді апеляції Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м. Донецька від 22.09.2006, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м. Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.
3. Заслухати в судовому засіданні мої особисті пояснення.
27.11.2006
Володимир БОЙКО, ссылка скрыта, 01.12.2006 р.