Geum.ru

Удк 32+329. Д67 ббк 66. 2(4 Укр)+76

Вид материалаДокументы

Содержание


Кранц Янош
Олексій Виноградов, «Pro-test»
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   50
Кранц Янош

Янош Кранц хоч і вважався керівником організованого злочинного угруповання, але був справжнім бізнесменом – умілим, далекоглядним і беручким. Недарма тоді його називали у пресі «молодою зіркою українського підприємництва». Приїхавши з Молдови, Кранц вів свої справи в Луганську, там і жив.

1987 року уродженець Молдови Янош Кранц створив у Луганську один з найперших у місті великих кооперативів по виробництву товарів народного споживання. Бізнес його процвітав доти, поки 1990 року Валерій Доброславський (Доброслав) не організував у Луганську регулярну злочинну групу з колишніх спортсменів і став обкладати даниною всіх кооператорів, підприємців і торговців. Першим у цьому списку був саме Кранц. Припускають, що раптовий від'їзд бізнесмена до Донецька був пов'язаний з тим, що йому не вдалося знайти спільної мови з Доброславом.

Заступником директора на його підприємстві був місцевий «авторитет» Ігор Савчук. Савчук і познайомив Кранца з Анатолієм Рябіним (він же Рябий) з Донецька, що частенько наїжджав у сусідній обласний центр (там, до речі, був засуджений за шахрайство). А вже Рябін звів Кранца зі своїм близьким приятелем Кушніром, з яким вони мали якісь спільні справи й плани.

За відомостями, що є у кримінальній справі, у середині 1992 року Кранц поконфліктував із директором фірми «Люкс» Ахатем Брагіним, відомим також як «Алік Грек». Брагін на той час був уже однією з ключових фігур у бізнесі Донбасу, причому його вплив невпинно зростав. І Ахать Хафізович запропонував Яношу Юхимовичу об'єднатися у фінансовому плані, разом вести справи. Кранц відмовився, вважаючи, що справжній бізнесмен має бути самостійним, «сам грати свою гру».

Таким чином, до кінця 1992 року Кранца вважали одним з найбагатших людей Донбасу й України. У його власності знаходилося кілька заводів з виробництва лакофарбових виробів у Донецьку й Луганську, будувалися нові потужності; значна частка в статутному фонді успішного тоді Донвуглекомбанку; корабель-»сухогруз» на 3 тисячі тонн із командою з 16 чоловік, що мав право заходити в іноземні порти; два магазини; одне із кращих на той час у Донецьку кафе «Червоний кут» на бульварі Пушкіна. З тих пір у Донецьку ходила приповідка, що «найкоротша вулиця у місті починається від «Червоного кута» і закінчується в'язницею/могилою». Мав Кранц і багатий офіс у Калінінському районі Донецька.

Біля цього офісу (вулиця Овнатаняна, 4) Кранца й застрелили 10 листопада 1992 року – на День радянської міліції – о 17:50. Постріли пролунали, коли він виходив з офісу разом зі знайомим художником, якого того дня запросили для обговорення спільного творчого проекту. Кранцу подобалися роботи живописця. Частину з них Кранц навіть порекомендував своїм знайомим придбати за чималі гроші, що й відбулося. Також низка картин прикрашала стіни холу Кранцового офісу. А того вечора обговорювалося серйозне замовлення на оформлювальні роботи, яке так і не вдалося реалізувати.

Кранц і художник вийшли з приміщення, завернули за ріг, де їх очікувала службова машина. Вбивці напали ззаду. Їх анітрохи не бентежила присутність численних свідків – адміністративний персонал «Донецькбудтрансу» і «Кранцколориту», закінчивши роботу, також виходив з офісу.

Стрілянина велася з автоматів, що на той час уже виглядало неабиякою сенсацією. Один із кілерів, підбігши, штовхнув художника й гаркнув: «Лежати!». Той упав на землю й обхопив голову руками. Згодом свідки описували одного зі злочинців як молодика років двадцяти, середнього зросту, худорлявої статури, зодягненого в довге плащове пальто. Після розправи вбивці побігли до білого автомобіля марки «жигулі», який очікував за метрів сто п'ятдесят, і зникли. Поруч з трупом виявили п'ять гільз: три пістолетні, дві автоматні. Нападників було двоє, за ймовірністю це були наймані вбивці.

Жорстоке вбивство ретельно розслідувалося. Але жодних доказів того, що до злочину хоч якось причетний «Алік Грек», здобуто не було. Директор «Люкса» приїхав на похорони свого знайомого, який так і не став бізнесовим партнером, висловив співчуття рідним і близьким загиблого. У справі про розстріл Кранца опитано близько 350 чоловік, понад 120 з яких слідчі розглядали в якості свідків. Дотепер убивці й організатори злочину не встановлені.

Після цього Рябін і Кушнір зробили свої висновки і стали на стежку війни з «Аліком Греком» і його командою. Самі вони, по суті, опинилися у підпільному становищі: постійно міняли помешкання, уникали зайвих контактів, хоча ні легальний, ні кримінальний бізнес при цьому не припиняли.

Після загибелі Яноша Кранца становище лідера в його угрупованні зайняв Євген Кушнір, який і став головним натхненником й організатором подальших бойових дій. Власність же, що залишилася після вихідця з Молдови, контролював переважно Рябін, який був основним компаньйоном і соратником покійного. Ходили чутки, ніби Рябий тепер вже сам пропонував співробітництво Брагіну. Але той відмовився.. (Олександр Тищенко

ссылка скрыта)


Кузьмін Ренат


Прокурорський рупор реваншизму


На загальному тлі повернення до влади «професіоналів» на кшталт Щербаня, реанімація в прокурорському кріслі Рената Кузьміна не привернула надто багато уваги… Доки ця людина не відкрила рот... Саме він дав можливість обвинуваченому у причетності до кількох убивств депутатові кримського парламенту А. Мельнику виїхати з країни. І саме він озвучив безглузді «корупційні» обвинувачення на адресу Юрія Луценка. Керівник Секретаріату Президента Віктор Балога назвав Рената Кузьміна «людиною, якій не місце в органах прокуратури».

Так хто ж він – Ренат Кузьмін? Людина, котра фактично стала прокурорським рупором реваншу кучмізму? Пропонуємо увазі читачів «Острова» матеріал наших колег з нового донецького сайту Pro-test.org.ua


Стрімкий марш-кидок: від стажиста районної прокуратури до заступника прокурора області.

Старший із трьох братів, Ренат Равільович Кузьмін народився 12 липня 1967 року в Донецьку. У 1992 році закінчив Українську юридичну академію, одержавши спеціальність «правознавець». На сьогодні він – кандидат юридичних наук, а також старший радник юстиції. Залишається лише дивуватися неймовірній працездатності «невтомної бджілки»-Рената Равільовича, котрий зумів захистити свою «кандидатську» («Застосування господарсько-управлінських санкцій як засіб детінізації економіки» – ред.) у 2000 р., в умовах важкої, без лапок, роботи на посаді прокурора міста Макіївки.

Свою кар'єру заступник Генпрокурора розпочав у серпні 1984 р. зі скромної посади інспектора прокуратури в Донецькій області, на якій він пропрацював два роки. З 1986 по 1988 рік Ренат Кузьмін проходив службу у Внутрішніх військах МВС СРСР, а згодом, протягом трьох років, працював юристконсультом Донецького виробничо-торговельного трикотажного об'єднання.

Початок «темних 90-х» Ренат Кузьмін зустрів, працюючи стажистом Донецької природоохоронної міжрайонної прокуратури (1991). Потім, у серпні 1991 року, стажувався у прокуратурі Ленінського району Донецька, а вже у квітні 1992 року став старшим помічником районного прокурора, а за місяць його ж заступником.

Далі посади Кузьміна чергуються наступним чином: заступник прокурора Ворошилівського району Донецька (1994-1995); Донецький природоохоронний міжрайонний прокурор Донецької області (до 1998 року); прокурор Кіровського району Донецька (1998-1999); начальник управління нагляду за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство прокуратури Донецької області (1999).

Наприкінці 1999 року Ренат Равільович стає прокурором міста Макіївки Донецької області. Причому він керує прокуратурою міста в той час, коли крісло мера Макіївки займає одна з найсуперечливіших постатей Донецького регіону і Партії Регіонів – нинішній міністр екології Василь Джарти, який за часів свого перебування на посаді першого заступника голови ДонОДА притягався до кримінальної відповідальності.

У 2003 році Рената Кузьміна підвищують до заступника прокурора Донецької області, на цій посаді він працює майже рік.


Стрибок швидкий, а хто трамплін?

Взагалі, подальший блискавичний зліт Кузьміна службовими східцями експерти пояснюють не його непересічними особистими чи професійними якостями, а наявністю неабиякої підтримки тоді ще майбутнього Генпрокурора (також донецького) і нинішнього голови партії «Держава» Геннадія Васильєва.

Уже наприкінці 2003 року Генпрокурор Геннадій Васильєв «перетягує» свого протеже до Києва, призначаючи одним зі своїх заступників, а за сумісництвом і прокурором столиці України.

Дуже символічним є те, що Геннадій Васильєв починав свою службову кар'єру з посади стажиста в прокуратурі Ленінського району Донецька, як і Ренат Кузьмін, лише на 15 років раніше. Сьогодні ми можемо лише гадати, чи вплинув якоюсь мірою такий цікавий збіг на рішення екс-Генпрокурора пришвидшити кар'єрний зріст свого фаворита Кузьміна, а заразом і двох його братів (про це нижче). Невідомо також, наскільки Геннадій Васильєв схильний до сентиментів, хоча, про його побожність дехто складає цілі легенди (а хтось інший – анекдоти).


Телеефір в обмін на заступництво високопосадовця

Як би там не було, а вихідною точною знайомства сімейства Кузьміних із майбутнім нардепом вважається 1993 рік. Тоді, перед виборами до Верховної Ради-1994, мати Рената – Федора Анатоліївна допомогла «пробити» кандидатові Васильєву бажаний телеефір для своєї передвиборної агітації. Вона працювала редактором телепрограм на Донецькому телебаченні, а невдовзі стала головним іміджмейкером Геннадія Андрійовича.

Після переїзду Рената Равільовича на роботу до Києва, його прізвище, поряд із прізвищами Васильєва та Ківалова, з'явилося також у списку нових членів Вищої ради юстиції України, у функції якого, окрім іншого, входять: формування суддівського корпусу, розслідування дисциплінарних порушень суддів Верховних і спеціалізованих судів і розгляд скарг про притягнення до відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів і прокурорів.


Київське минуле

На посаді прокурора Києва Кузьмін замінив Василя Присяжнюка (рокіровка «Присяжнюк-Кузьмін» ще двічі повториться протягом наступних років – ред.).

Діяльність столичної прокуратури за Рената Равільовича позначилася низкою гучних скандалів, котрі мали до останнього безпосередній стосунок. Якщо в рідному для Кузьміна Донецьку все відбувалося за принципом «не виносити сміття з хати» і під гаслом «шите-крите, у землю зарите», то в Києві, де на той час страх перед навалою «донецьких» майже досяг свого апогею, усе було зовсім інакше.

Дійшло навіть до того, що в центральних ЗМІ з'явилася інформація про майбутнє звільнення Кузьміна за «розвал роботи» та «елементарну нездатність забезпечити житлом працівників столичної прокуратури»! Називалося й ім'я його потенційного наступника. За версією журналістів, змінити Кузьміна на посаді головного київського «законника» мав ще один донецький – Віктор Пшонка! Однак, візьмемо на себе сміливість припустити, що якби не прогриміла «Помаранчева» революція, жодні скандали і жодне ЗМІ не завадили би прокуророві з Донецька і надалі спокійнісінько керувати столичними «чорними мундирами».

А методи керівування Рената Равільовича своїми підлеглими заслуговують окремого слова, оскільки із цим пов'язано кілька гучних скандалів.

Ще 2004 року, під час президентських виборів, трудовий колектив Київської прокуратури (разом із районними відомствами) обвинуватив Кузьміна в чиненні тиску на колектив.

26 листопада 2004 р. співробітники прокуратури Києва в ефірі 5-го каналу публічно обвинуватили свого начальника у цьому. За словами старшого слідчого прокуратури Києва Олексія Білого, 40 співробітників прокуратури Києва написали звернення на підтримку Ющенка, але керівництво прокуратури розмістило на офіційному сайті спростування цієї інформації.

Білий розповів, що за вказівкою Кузьміна начальники управлінь та відділів прокуратури Києва зобов'язали всіх підлеглих підписатися під колективним листом, у якому йдеться про те, що звернення 40 співробітників прокуратури було фальсифікацією. Також Білий сказав, що переважна більшість співробітників прокуратури відмовлялися підписувати цей лист. За винятком донецьких, яких за час своєї роботи Ренат Равільович встиг перетягти у прокуратуру Києва та районів ні мало, ні багато – кілька десятків чоловік.

Пам'ятається, на переслідування з боку столичної прокуратури тоді ж скаржилася суддя Печерського райсуду Києва Анжела Стрижевська. Вона навіть подала позов до суду, однак Кузьмін жодного разу на засідання не з'явився.

Після цього інциденту Комітет ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності рекомендував Геннадієві Васильєву звільнити Кузьміна за незаконне втручання у судову діяльність. Звісна річ, тоді до слів комітетчиків ніхто не дослухався.


Скандал за скандалом, або «чутки» про двоюрідних братів Рената

Ще кілька скандалів, у яких фігурує прізвище Кузьміних, пов'язані скоріше з його двоюрідними братами – Рафаелем і Костянтином Ізмайловичами. Перший своєю одіозністю навряд чи поступається Ренату Равільовичу.

Ще в 1994 році Рафіка (так ласкаво, як подейкують, Рафаеля Ізмайловича називає благодійник Кузьміних Васильєв – прим. ред.), на той час помічника прокурора Київського району Донецька, бійці «Беркута» зловили на гарячому при одержанні хабара від двох співробітників Держслужби охорони. Але й тут без допомоги всемогутнього Васильєва не обійшлося. Той дав «потрібні» вказівки начальникові слідчого відділу Донецької облпрокуратури і кримінальну справу спустили на гальмах.

Щоправда, з органів прокуратури після цієї історії Кузьміну-середньому таки довелося піти. Втім, ненадовго. Улітку 1997 року Рафік знову начепив прокурорські погони на посаді помічника прокурора Донецької області Г.Васильєва. Після того, як Г.Васильєв, насидівшись у кріслі обласного прокурора, зосередився на депутатській роботі, Рафаель Ізмайлович отримав посаду помічника народного депутата Васильєва та обов'язки «наглядача» за бізнесом свого патрона. А після призначення Г.Васильєва Генпрокурором Рафік став заступником прокурора Донецької області.

Про братів Кузьміних чимало можуть розповісти і ті, хто наприкінці 90-х і пізніше відвідували донецькі питейно-розважальні заклади, зокрема кафе «Відень» та ресторан «Околиця». Найчастіше буйну вдачу Рафіка мали «щастя» спостерігати саме відвідувачі першого закладу, який знаходився неподалік від редакції газети «Донецькі новини».

А на початку 2004 року брати Кузьміни, у повному складі, по-сімейному гуляли в елітному донецькому ресторані «Околиця», який «тримає» містечковий олігарх Юрій Рубан - куротор донецького боксу і приятель легендарного Геннадія Узбека (подейкують, що до слова Узбека прислухається навіть Ринат Ахметов).

Тоді брати неабияк «заправилися» спиртним і влаштували бійку просто у приміщенні, при цьому, за кращими традиціями ковбойських вестернів, потрощивши весь посуд та меблі. Чи варто дивуватися тому, що й цього разу трьом «богатирям» з Донецька все минулося безкарно? Ресторан «Околиця» знаходиться на бульварі Шевченка у Калінінському районі Донецька, прокурором якого тоді був ніхто інший, як Кузьмін-молодший – Костянтин.


«Майдан», «Околиця», спермотоксикоз і медіа-імперія

Що-що, а «погуляти» Кузьміни вміють! Пропонуємо Вашій увазі ще один приклад відпочинку Рафаеля Кузьміна у вільне від роботи час, і до того кілька інших не менш цікавих фактів, у викладі журналістів авторитетного київського інтернет-сайту «Майдан».

«Близько 9 годин вечора в кафе, що біля станції метро «Арсенальна», сталася зовсім непересічна бійка. Троє молодиків, «чисто по-донєцкі» розчепіривши пальці, намагалися переконати двох дівчат кав’ярні у перевазі групового сексу над індивідуальним. Дівчата чомусь відмовлялися, казали, що от-от у кафе повинні підійти їхні хлопці, і намагалися піти.

Однак «стурбованим» юнакам такі аргументи здалися непереконливими, і вони перепинили дівчинам дорогу. За кілька хвилин до столика й справді підійшли двоє хлопців і почали переконувати «чисто донецьких» дати їхнім подругам спокій. У відповідь «донецькі» влаштували бійку. На галас величезного побоїща (бійка, лементи переляканих жінок, розтрощені меблі, розбитий посуд) з'явилися працівники міліції, які припинили шлюбний турнір і відвели трьох богатирів, стурбованих сверблячкою у причинних місцях, до кімнати міліції по охороні Київського метрополітену на станції метро «Арсенальна».

При складанні протоколу з'ясувалося, що своє статеве завзяття проявляли два водії Генеральної прокуратури (один із них возив охоронців, інший – заступника Генпрокурора Молицького) на чолі зі старшим помічником Генерального прокурора України Рафаелем Ізмайловичем Кузьміним.

Затриманий міліцією Рафаель – мабуть, найвідоміший із братів цієї прокурорської когорти. Всеукраїнську славу принесла йому стаття донецького журналіста Володимира Бойка. У ній розповідається про те, як Рафік за дорученням Геннадія Андрійовича організував «кідалово» донецьких підприємців на 600 тисяч доларів. На ці гроші прочани із прокуратури спорудили біля фамільної церкви Г.Васильєва Покрови Пресвятої Богородиці ще й ринок.

А підприємство з відмивання прокурорських грошей назвали ТОВ «Свята Діва Марія». Геннадій Андрійович на публікацію образився і наказав Рафіку провчити журналіста. Рафаель Ізмайлович, який на той момент був заступником прокурора Донецької області, не довго думаючи (це, схоже, взагалі є характерною рисою усіх братів Кузьміних), домовився із суддею про виготовлення фальшивого виконавчого листа про арешт квартири в Донецьку, котра належить матері та восьмирічній доньці журналіста.

Однак афера розкрилася після того, як державний виконавець на підставі фальшивого документа провів у квартирі обшук і примусово вилучив у 76-ти літньої жінки документи, що свідчать про право власності на житло. Згідно цієї фальшивки, проштампованої дійсною печаткою Київського райсуду Донецька, квартира мала була бути продана, а отримані гроші перераховані Рафаелю Кузьміну.

Після скандалу, який вибухнув (а втрутитися довелося навіть посольству США в Україні), фальшивий документ судом було відкликано як «помилково виписаний», а Васильєву довелося звільнити Кузьміна з посади заступника обласного прокурора і перевести до Києва, понизивши у посаді. Втім, у Києві на Рафаеля Ізмайловича чекала велика і серйозна робота.

Справа в тім, що в Донецьку Р.Кузьмін контролював медіа-імперію Генерального прокурора – телеканал «Київська Русь», газету «Донецькі новини» (до речі, заступником головного редактора цього видання є дружина Кузьміна – Марина) і безліч дрібніших проектів на кшталт щотижневика «В'язниця і воля». У столиці необхідно було розчистити, так би мовити, плацдарм для розширення прокурорського медіа-бізнесу і, насамперед, вирішити питання про безкоштовну трансляцію по мережах «Волі-кабель» програм «Київської Русі». Вирішенням цього питання і зайнявся Рафаель Ізмайлович одразу після переїзду на роботу до Києва. І часу намарне він не гаяв. Керівництво «Волі-кабель» швиденько обвинуватили у поширенні порнографії без ліцензії (про те, що подібних ліцензій немає і бути не може в прокуратурі якось не второпали) і відправили за ґрати. До речі, точнісінько в такий самий спосіб Геннадій Андрійович став колись власником «Київської Русі». Однак повернемося до наших баранів, тобто одержимих хтивістю працівників Генеральної прокуратури.

Приблизно хвилин за сорок після затримання до кімнати міліції прибули співробітники транспортної прокуратури і звільнили затриманих, розірвавши при цьому протоколи і знищивши усі свідчення.

Від себе додамо, що підконтрольні Кузьміну і Васильєву «Донецькі новини» неодноразово намагалися обілити «чесні» імена донецьких прокурорів у своїх статтях. Одна з таких статей, наприклад, в якій лунали обвинувачення у наклепі на адресу газети «Острів» (де було опублікувало вже згадувану статтю Бойка – «У краях неляканих прокурорів» – ред.), належала «перу» якогось Раміля Замдиханова, котрий обіймає зараз одну із ключових посад на телеканалі «КРТ».


Пристрасті за Прокурором

Після Помаранчевої революції і звільнення Рената Кузьміна з посади прокурора Києва (до речі, його замінив Присяжнюк – прим. ред.), «страсті за Кузьміними» у ЗМІ і суспільстві притихли. А в березні 2005 року Ренат Кузьмін стає заступником прокурора Київської області Юрія Гайсинського. Необхідно зазначити, що в різний час і за різних Генпрокурорів посада заступника прокурора Київської області то суміщалася із посадою столичного прокурора, то – навпаки. Цього разу Кузьміна призначили лише заступником обласного прокурора.

Але, вочевидь, патронам Кузьміна хотілося бачити Рената Равільовича і у кріслі прокурора Києва. Тому 20 червня 2006, мабуть, невипадково саме під час переговорів політичних сил, які перемогли на виборах, щодо формування парламентської більшості, в. о. Генпрокурора Кудрявцев підписав наказ про призначення Кузьміна-старшого прокурором Києва замість Присяжнюка (!), котрий перебував на лікарняному і не був навіть сповіщений про такі кардинальні зміни у своєму житті.

Реакцією на цю звістку стає колективний лист Президенту Ющенку, підписаний 47 співробітниками київської прокуратури, із проханням «втрутитися в ситуацію із призначенням прокурора столиці» і не допустити «необґрунтованої спроби звільнити прокурора міста Києва». У зверненні йшлося таке: «під час керівництва прокуратурою до подій Помаранчевої революції він (Ренат Кузьмін. – прим. ред.) поводився надто жорстоко і зневажливо щодо своїх підлеглих. Його вказівки нерідко мали незаконний характер і переслідували як його власні інтереси, так і інтереси злочинно-олігархічних донецьких кланів».

Багато в чому завдяки створенню суспільного резонансу навколо цих кадрових змін наказ про звільнення Присяжнюка і призначення Кузьміна анулював в.о. Генпрокурора Сергій Винокуров – також заступник Медведька. Щоправда, Присяжнюка на посаді так і не поновили – компромісною фігурою став колишній прокурор Львівщини Євген Блажівський. Цікаво, що сам Генпрокурор під час усього цього бедламу «зовсім випадково» опинився у відрядженні.

Після свого чергового звільнення (на посаді прокурора Києва Кузьмін встиг пробути усього три дні, від 20 по 23 червня 2006 р.), Ренат Равільович спробував опротестувати рішення Винокурова у Печерському райсуді Києва. Однак невдовзі він відкликав свій позов, а потім зовсім відмовився від нього.

Виявилося, що напередодні судового засідання за позовом Кузьміна, до судді Малініна, котрий головував на процесі, звернувся із заявою про участь третьою стороною прокурор-криміналіст Києва Олексій Донськой. Останнього тодішній прокурор Києва Ренат Кузьмін незаконно звільнив з роботи. Це сталося в травні 2004 року. За рік, коли прокуратурою Києва керував уже інший чиновник, Донськой через суд поновився на службі.

Донськой стверджував, що його звільнили через розслідування кримінальної справи щодо розкрадань у «Нафтогазі» за часів Ігоря Бакая та його спільника Василя Горбаля – голови «Укргазбанку» на суму понад 42 мільйонів доларів. І у своїй заяві до Печерського суду про бажання вступити в «процес Кузьміна», Донськой небезпідставно заявляв, що за позитивного вирішення позову, він знову стане жертвою сваволі прокурора Кузьміна.

Останнім часом багато говорять про те, що Ренат Кузьмін, як кандидат на прокурорський «трон» Києва, був здебільшого креатурою навіть не «донецьких», а чинного мера столиці – Леоніда Черновецького. Така версія з’явилася після публічних заяв депутата Київради Михайла Бродського. Саме Бродський стверджував, що Черновецький, говорячи про Кузьміна у приватних бесідах, називав його «другом» і «донецьким бєспрєдєльщіком».


Київське сьогодення. І майбутнє?

Так чи інакше, але 5 вересня 2006 року Ренат Кузьмін став заступником Генпрокурора. Наказ про призначення підписав сам Олександр Медведько. І хоча Ренат Равільович, за словами головного прокурора України, «не любить журналістів», самі представники ЗМІ, від простих «писак» до «акул пера», одіозну фігуру заступника Генпрокурора надовго без своєї уваги не залишають, і це не може не радувати – «око» народу не спить!

Останній скандал, пов'язаний із персоною Кузьміна і озвучений в українській пресі, стосувався діяльності останнього вже у новому статусі.

Як відомо, зовсім нещодавно українськими правоохоронцями був затриманий і привезений до Києва депутат АРК Олександр Мельник. Цю людину неодноразово називав лідером наймогутнішого ОЗУ Криму «Сейлем», «на рахунку якої понад 50 убивств», сам міністр МВС України Юрій Луценко. За інформацією МВС, як пише видання «Грані», Мельнику, котрий вже «відмотав строк» у 2001 році, цього разу інкримінують: організацію вбивства трьох підприємців у Саках у 1996 році, вибух сімферопольської фірми «Айсберг» (1995 р.), у результаті якого загинув сержант міліції, та розстріл братів Долда (1995), коли загинув ще один співробітник міліції.

Незважаючи на такі серйозні обвинувачення, які, ризикнемо припустити, підкріплювалися вагомою доказовою базою, новий заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін відмовився надіслати до суду подання на Олександра Мельника. Його відмова стала приводом для українських журналістів охрестити Кузьміна «людиною Ахметова» у Генпрокуратурі. Оскільки саме Мельника довгий час вважали «смотрящім» «короля Донбасу» у Криму.

Олексій Виноградов, «Pro-test», ссылка скрыта, 21. 11.2006 р.