Апн україни Збірник наукових праць VІ міжнародної науково-практичної конференції (21 травня 2009 р.) Київ 2009
| Вид материала | Документы |
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
- Бібліографічний покажчик наукових праць, 3125.96kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.
ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Шелест І.І.
(м.Київ)
Політика є тією сферою суспільства, яка активно впливає на соціальну діяльність в цілому. Політика охоплює своїм впливом усі сторони суспільного життя , вона може сприяти прогресу, прискорювати суспільний розвиток або уповільнювати його, і навіть відкидати суспільство назад. Саме цим зумовлюється інтерес до політики, політичної діяльності і особистості в ній як з боку суспільства так і з боку науковців. Політична діяльність є специфічним видом людської діяльності, що має регулювати, збалансовувати, узгоджувати інтереси між суб’єктами політики, сприяти досягненню в суспільстві громадянського миру та взаєморозуміння [2].
Особистість у політиці (політична особистість) – це сукупність особливостей, рис та типових проявів мислення і поведінки людини, яка займається політичною діяльністю або приймає активну участь в політичному житті. Таке визначення дає змогу вважати, що політичною особистістю може бути не тільки політичний лідер, але й рядовий громадянин суспільства [3].
В роботі представлені результати емпіричного дослідження , проведенного під нашим керівництвом слухачкою ІПК ДСЗУ Л.Кієнко і спрямованого на вивчення особливостей мотиваційної спрямованості особистості у політичній діяльності. Спрямованість особистості – одна із ієрархічних підструктур, що за визначенням Платонова входять до динамочної функціональної структури особистості. Риси, що утворюють цю підструктуру, в більшості своїй не мають безпосередньо вроджених задатків, а формуються шляхом виховання [1].
Спрямованість особистості – це сукупність стійких мотивів, що спонукають її до тієї чи іншої діяльності. При вона відносно незалежна від наявних ситуацій, визначається властивостями особистості інтересами, нахилами і переконаннями [1].
Спрямованість особистості визначає цілі, які ставить перед собою людина, прагнення, якими вона діє.
Спрямованість особистості можна визначити також, як систему відносин особистості до навколишньої дійсності, яка виражається: у ставленні до суспільства, колективу і в цілому до інших людей; ставленні до праці та результатів і продуктів праці; ставленні до самої себе, до своєї особистості. У відповідності з вищезгаданим вирізняють спрямованість особистості на взаємодію, спрямованість на справу (задачу) та особисту спрямованість, тобто спрямованість на себе.
Спрямованість на задачу (СЗ) відображає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисне прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками та вміннями. Як правило, такий працівник прагне до співробітництва з колективом і досягає найбільшої продуктивності в роботі, намагається обґрунтовано довести свою точку зору, яка, на його думку, вважається корисною для виконання того чи іншого завдання.
Спрямованість на взаємодію (СВ) має місце тоді, коли вчинки особистості зумовлюються її потребою в спілкуванні, бажанням підтримувати добрі стосунки з товаришами по справі. Така особистість виявляє інтерес до спільної діяльності, хоча її особиста фактична допомога у виконанні завдання іноді може бути мінімальною і не сприятиме успішному виконанню завдання.
Спрямованість на себе (СС) створює перевагу мотивів власного благополуччя, прагнення до особистої першості, престижу. Така особистість частіше за все зайнята сама собою, своїми почуттями, переживаннями і мало реагує на потреби людей, що її оточують, ігнорує співробітників. У роботі така особистість бачить, насамперед, можливість задовольнити свої домагання незалежно від інтересів інших.
Отже, спрямованість особистості може зумовлювати успіхи і невдачі у діяльності, зокрема політичній, у взаєминах з іншими людьми.
Мотиваційну спрямованість особистості у політичній діяльності визначали за допомогою анкети Б.Басса [4].
В процесі емпіричного дослідження з метою визначення мотиваційної спрямованості було опитано 100 осіб, із них 50 осіб займаються політичною діяльністю, а 50 — не займаються. У кожній вибірці половину становили чоловіки, а половину жінки. Результати дослідження представлені у таблицях. Достовірність результатів перевірена методами математичної статистики (критерій φ Фішера).
В результаті нашого дослідження були встановлені особливості мотиваційної спрямованості політиків і людей, які не займаються політикою (рис. 1-4).
Рис.1 Мотиваційна спрямованість опитаних політиків і не політиків (за абсолютними значеннями параметрів: СД – спрямованість на діяльність, СВ – спрямованість на взаємодію, СС – спрямованість на себе.)
Рис. 2. мотиваційна спрямованість опитаних політиків і не політиків (за кількістю опитаних із домінуванням: СД – спрямованості на діяльність, СВ- спрямованості на взаємодію, СС- спрямованості на себе)
Рис. 3. Види спрямованості опитаних чоловіків і жінок: (СД – спрямованість на діяльність, СВ – спрямованість на взаємодію, СС – спрямованість на себе).
Рис.4. Порівняння видів спрямованості підгруп чоловіків і жінок політиків і не політиків (СД — спрямованість на діяльність, СВ — сйрямованість на взаємодію, СС — спрямованість на себе).
Виявилося, що серед респондентів домінуючою є мотиваційна спрямованість на діяльність, справу. Мотиваційна спрямованість на діяльність більше виражена у групі політиків, ніж у групі тих, хто не займається політичною діяльністю. Вона є домінуючою у більшого числа осіб і сила її вираженості більша. При цьому у жінок-політиків дана спрямованість зустрічається частіше, ніж у чоловіків.
Спрямованість на взаємодію є більшою у тих, хто не займається політичною діяльністю і за частотою, тобто кількістю осіб, у яких вона є домінуючою і за силою вираженості. При цьому мотиваційна спрямованість на взаємодію у жінок, які не займаються політичною діяльністю, зустрічається набагато частіше і має більшу силу вираження, ніж у чоловіків. Мотиваційна спрямованість на себе в обох підгрупах (політиків і тих, хто не займається політичною діяльністю) значно розрізняється за частотою вираження, але за середнім значенням цього параметру вона практично однакова. Ця відміна зумовлена тим, що мотиваційна спрямованість на себе зустрічається в усіх категоріях підгрупи "не політиків", і в чоловіків і у жінок, а у підгрупі політиків спрямованість на себе виражена набагато більше у чоловіків-політиків, ніж у жінок. У жінок-політиків зустрічаються тільки поодинокі випадки спрямованості на себе. Статистично підтверджено, що даний вид мотиваційної спрямованості жінкам-політикам не властивий.
Виявилося, що підгрупи чоловіків політиків і тих чоловіків, які не займаються політичною діяльністю, майже не розрізняються за видами мотиваційної спрямованості.
Спрямованість на діяльність однаково виражена в обох підгрупах. Спрямованість на взаємодію зустрічається більше ніж удвічі частіше у чоловіків-політиків, ніж у тих, які не займаються політикою
Спрямованість на себе майже вдвічі переважає у чоловіків, які не займаються політикою. Однак, у випадку наявності мотиваційної спрямованості на себе у чоловіків-політиків сила її вираження є більшою, ніж у чоловіків не політиків. Тобто, ті чоловіки-політики, які спрямовані на себе, більше орієнтовані на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, вони більш агресивні в досягнення статусу, мають більшу потребу у владі, більше схильні до суперництва, ніж чоловіки, які не займаються політикою.
Порівняння підгруп жінок політиків і "не політиків" виявляє досить суттєву відміну, а саме:
Жінки, які займаються політикою, більше спрямовані на діяльність і майже не спрямовані на себе. Тобто, жінки-політики більше зацікавлені у вирішенні ділових проблем, виконанні роботи якомога краще, вони виявляють більшу здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, здатні нехтувати прямою винагородою заради досягнення мети спільної цілі. Вони займаються політикою переважно не заради статусу, винагород, а заради досягнення мети самої справи. Однак, це ще й може означати, що на відміну від чоловіків-політиків у політичній діяльності вони не схильні вбачати сферу професійного самовизначення і самореалізації.
Жінки, які не займаються політикою, більше спрямовані на взаємодію. Тобто, жінки, які не займаються політикою, більше орієнтовані на спільну діяльність, може іноді не узгоджуватися із досягненням бажаної цілі діяльності. Вони схильні за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, однак часто не враховуючи інтереси людей, чи за схильності до маніпулювання нехтуючи чужими інтересами. У них сильна потреба в схваленні і емоційній причетності.
Більша вираженість такої психологічної властивості як спрямованість на діяльність у підгрупі політиків зумовлена саме тим, що ця властивість більше притаманна жінкам-політикам, ніж усім іншим категоріям опитаних.
За результатами кореляційного аналізу спрямованість на себе в усіх підгрупах перебуває в оберненому зв'язку з іншими видами спрямованості. Тобто, люди, які спрямовані на себе у діяльності, інших видів мотиваційної спрямованості, як правило, не виявляють. Характерною рисою групи політиків є домінування одного з видів спрямованості, переважно на справу, тоді як для "не політиків" можлива досить сильна вираженість двох видів спрямованості із домінуванням однієї з них.
В результаті нашого дослідження були встановлені особливості мотиваційної спрямованості політиків і людей, які не займаються політикою.
Виявилося, що серед респондентів домінуючою є мотиваційна спрямованість на діяльність, справу. Мотиваційна спрямованість на діяльність більше виражена у групі політиків, ніж у групі тих, хто не займається політичною діяльністю. Вона є домінуючою у більшого числа осіб і сила її вираженості більша. При цьому у жінок-політиків дана спрямованість зустрічається частіше, ніж у чоловіків.
Спрямованість на взаємодію є більшою у тих, хто не займається політичною діяльністю і за частотою, тобто кількістю осіб, у яких вона є домінуючою і за силою вираженості. При цьому мотиваційна спрямованість на взаємодію у жінок, які не займаються політичною діяльністю, зустрічається набагато частіше і має більшу силу вираження, ніж у чоловіків.
Мотиваційна спрямованість на себе в обох підгрупах (політиків і тих, хто не займається політичною діяльністю) значно розрізняється за частотою вираження, але за середнім значенням цього параметру вона практично однакова. Ця відміна зумовлена тим, що мотиваційна спрямованість на себе зустрічається в усіх категоріях підгрупи "не політиків", і в чоловіків і у жінок, а у підгрупі політиків спрямованість на себе виражена набагато більше у чоловіків-політиків, ніж у жінок. У жінок-політиків зустрічаються тільки поодинокі випадки спрямованості на себе. Статистично підтверджено, що даний вид мотиваційної спрямованості жінкам-політикам не властивий.
Виявилося, що підгрупи чоловіків політиків і тих чоловіків, які не займаються політичною діяльністю, майже не розрізняються за видами мотиваційної спрямованості.
Спрямованість на діяльність однаково виражена в обох підгрупах. Спрямованість на взаємодію зустрічається більше ніж удвічі частіше у чоловіків-політиків, ніж у тих, які не займаються політикою.
Спрямованість на себе майже вдвічі переважає у чоловіків, які не займаються політикою.
Однак, у випадку наявності мотиваційної спрямованості на себе у чоловіків-політиків сила її вираження є більшою, ніж у чоловіків не політиків. Тобто, ті чоловіки-політики, які спрямовані на себе, більше орієнтовані на пряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників, вони більш агресивні в досягнення статусу, мають більшу потребу у владі, більше схильні до суперництва, ніж чоловіки, які не займаються політикою.
Порівняння підгруп жінок політиків і "не політиків" виявляє досить суттєву відміну, а саме:
Жінки, які займаються політикою, більше спрямовані на діяльність і майже не спрямовані на себе. Тобто, жінки-політики більше зацікавлені у вирішенні ділових проблем, виконанні роботи якомога краще, вони виявляють більшу здатність відстоювати в інтересах справи власну думку, здатні нехтувати прямою винагородою заради досягнення мети спільної цілі. Вони займаються політикою переважно не заради статусу, винагород, а заради досягнення мети самої справи. Однак, це ще й може означати, що на відміну від чоловіків-політиків у політичній діяльності вони не схильні вбачати сферу професійного самовизначення і самореалізації.
- Жінки, які не займаються політикою, більше спрямовані на взаємодію. Тобто, жінки, які не займаються політикою, більше орієнтовані на спільну діяльність, може іноді не узгоджуватися із досягненням бажаної цілі діяльності. Вони схильні за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, однак часто не враховуючи інтереси людей, чи за схильності до маніпулювання нехтуючи чужими інтересами. У них сильна потреба в схваленні і емоційній причетності.
- Більша вираженість такої психологічної властивості як спрямованість на діяльність у підгрупі політиків зумовлена саме тим, що ця властивість більше притаманна жінкам-політикам, ніж усім іншим категоріям опитаних.
За результатами кореляційного аналізу спрямованість на себе в усіх підгрупах перебуває в оберненому зв'язку з іншими видами спрямованості. Тобто, люди, які спрямовані на себе у діяльності, інших видів мотиваційної спрямованості, як правило, не виявляють. Характерною рисою групи політиків є домінування одного з видів спрямованості, переважно на справу, тоді як для "не політиків" можлива досить сильна вираженість двох видів спрямованості із домінуванням однієї з них.
Слід відзначити неабияку роль мотивації в активізації уваги до аспектів ситуації, релевантних мотивам. Ідеться про особливу вибірковість уваги, детерміновану актуальною потребою. Таким чином, пізнавальні процеси невід'ємні від особистості та її мотиваційної сфери.
Розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції (мотиви), потреби й мета - є основою складової мотиваційної сфери особистості.
Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна розмаїтість мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб, цілей.
Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб, поглядів і. цілей, тим більше розвинута її мотиваційна сфера.
Література:
- Варій М.Й. Загальна психологія – 2 – видання. – К.: МАУП, 2000.- 136с.
- В.І.Гаєвський Філософія політики. – К.: Вища школа, 2005.- С.58
- Лісовий В. Культура – ідеологія – політика. – К., 1997.
- Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних. Метод. Посібник. Київ, 2000.
- Психологія. За ред. Члена – кореспондента АПН України Ю.Л.Трофімова. Київ «Либідь» 2001. – 558 с.
УДК 377
ПРОФЕСІЙНА КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ:
ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Алєксєєва А.В.
(м. Київ)
Актуальність: проблема професійної конкурентоздатності є найбільш актуальним та, в той самий час, недостатньо розробленим питанням психології праці, що підкреслює необхідність та важливість його докладного вивчення та дослідження.
Зокрема недостатньо розробленою залишається проблема впливу особистісних детермінант та чинників на розвиток здатності індивіда до професійної конкуренції на ринку праці.
Отже, враховуючи важливість та недостатню розробленість зазначеної наукової проблематики дане дослідження присвячено визначенню психологічних детермінант професійної конкурентоздатності
Об’єктом дослідження є конкурентоздатність особистості як суб’єкта професійної діяльності.
Предметом дослідження є особистісні детермінанти та когнітивні проекції професійної конкурентоздатності особистості.
Гіпотезою дослідження є припущення про те, що соціально-комунікативна компетентність та здатність особистості до адекватного ризику є значущими детермінантами її професійної конкурентоздатністі, яка має також відповідні когнітивні репрезентанти та проекції.
В дослідженні було застосовано наступний психодіагностичний комплекс:
Методика для визначення професійної конкурентоздатності особистості [1].
Методика «Соціально-комунікативна компетентність» Г.В. Протасової [1].
Методика для визначення ступеню ризику.
Модифікований варіант репертуарних граток Д. Келлі „Ваші особистісні риси” (Алєксєєвої А.В.) спрямована на дослідження внутрішнього семантичного простору особистості, з урахуванням значущих професійних стосунків та особливостей професійного самовизначення.
Експериментальною базою дослідження були безробітні, що перебувають на обліку у центрах зайнятості та проходять перенавчання за фахом „психологія”, а також слухачі Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, що здобувають першу вищу освіту.
Кількість досліджуваних становила 57 осіб.
Результати дослідження:
Психологічними критеріями конкурентноздатності за психодіагностичною методикою є визначеність професійних планів, оригінальність, прагнення до саморозвитку.
Дослідження професійної конкурентноздатності особистості здійснювалось на кількох рівнях, що зумовлено поліаспектністю цього складного психосоціального феномену.
Так, на когнітивному рівні високий рівень конкурентноздатності супроводжується ідентифікацією себе з успішною людиною, а також з ідеальним претендентом на робоче місце з точки зору роботодавців, та віддаленістю власного образу „Я”, від образу невдахи.
Отже, на рівні когнітивної самосвідомості людина, що усвідомлює у себе наявність певних якостей, які, на її думку, відповідають образу успішної людини, має високий потенціал конкурентноздатності (r=0,48; p<0,01), отже має достатньо високі потенційні можливості працевлаштування на сучасному ринку праці.
Реалістичність працевлаштування для досліджуваних з високим рівнем конкурентноздатності підтверджує також взаємозв’язок конкурентноздатності з відчуттям відповідності вимогам роботодавців в контексті їх уявлень про ідеального претендента на робоче місце (r=0,34; p<0,01).
Цілком органічним є також віддаленість образу „Я” індивіда з високим рівнем конкурентноздатності від образу невдахи, що є важливою умовою актуалізації професійного потенціалу (p=-0,34; p<0,01).
Отже, конкурентноздатність особистості пов’язана із самоідентифікацією з успішною людиною та відчуттям себе ідеальним претендентом на робоче місце, тоді як відчуття себе невдахою негативним чином впливає на потенціал конкурентноздатності.
Когнітивними проекціями конкурентноздатності на рівні „Я-концепції” є такі компоненти образу „Я” як: рішучість (r=0,72; p<0,01), орієнтація на успіх (r=0,58; p<0,01), комунікативність (r=0,58; p<0,01), оригінальність (r=0,54; p<0,01), конструктивність (r=0,47; p<0,01), експресивність (r=0,46; p<0,01), вміння ризикувати (r=0,46; p<0,01), емоційність (r=0,41; p<0,01), наполегливість (r=o,38: p<0,01), творчі здібності (r=0,28; p<0,05).
Отже, серед виділених особистісних рис можна визначити мотиваційні, вольові, комунікативні, емоційні та пізнавальні властивості особистості, які є певними когнітивними репрезентантами конкурентноздатності.
Стрижневою детермінантою конкурентоздатності на рівні гіпотетичного припущення є соціально-комунікативна компетентність, яка охоплює наступні складові: толерантність до невизначеності, незалежність, комунікативна адаптованість, орієнтація на досягнення успіху та фрустраційна толерантність.
Відображенням низького рівню соціально-комунікативної компетентності є нетерпимість до невизначеності, низький рівень розвитку комунікативних здібностей, надмірний потяг до конформності, орієнтація на уникнення невдач та фрустраційна нетолерантність.
Отже, проявами соціально-комунікативної компетентності є гнучкість у спілкуванні, комунікативні здібності; відсутність тривоги у ситуації невизначеності, схильність до непередбачуваності, несподіванок, здатність легко змінювати свою думку; низький рівень конформності, здатність відстоювати свою думку; адекватна самооцінка та рівень домагань; надання переваги орієнтації на досягнення поряд із прагненням уникати невдачі; активна позиція по відношенню до труднощів та ускладнень.
Необхідною передумовою конкурентоздатності особистості на ринку праці є також здатність до адекватного ризику, що передбачає можливість ефективно діяти в ситуації невизначеності та нечіткості, що на рівні особистісної властивості є дуже істотнім чинником розвитку потенціалу конкурентоздатності.
Результати емпіричного дослідження свідчать про те, що соціально-комунікативна компетентність є стрижневою детермінантою конкурентоздатності особистості. Головним чинником, що впливає на актуалізацію потенціалу конкурентоздатності серед складових соціально-комунікативної компетентності є орієнтація на успіх (r=0,63; p<0,01). Так, особистість, головною мотивацією якої є орієнтація на успіх, а не прагнення уникати невдач має значно вищі можливості для повноцінної професійної самореалізації, ніж ті, які прагнуть за будь-яких умов уникати невдач та не зорієнтовані на досягнення успіху у власній діяльності.
Важливим чинником актуалізації потенціалу конкурентоздатності особистості є комунікативна компетентність (r=0,58; p<0,01) особистості, яка передбачає володіння індивіда навичками спілкування, вміння гнучко змінювати тактики та стратегії комунікативної взаємодії та автентично презентувати себе у спілкуванні.
Конкурентоздатна особистість також відрізняється низьким рівнем конформності, що передбачає автономність (r=0,43; p<0,01) у вчинках та судженнях, незалежність від зовнішніх авторитетів, здатність відстоювати власну позицію та життєві смисли, що безпосереднім чином визначає здатність особистості до реалізації власного професійного вибору на сучасному ринку праці.
Важливим та найменш дослідженим чинником, що зумовлює конкурентоздатність особистості є толерантність до невизначеності (r=0,37; p<0,01), яка передбачає здатність до прийняття рішень та роздумів над проблемою в умовах, коли невідомі всі факти та можливі наслідки, можливість переживати позитивні емоції у нових неструктурованих ситуаціях, що сприймаються не як загроза, а як виклик, а також здатність витримувати напруження кризових, проблемних ситуацій.
Важливим чинником, що зумовлює здатність особистості до професійної конкуренції є адекватна схильність до ризику (r=0,28; p<0,05), що сприятливим чином впливає на можливість підвищення соціального статусу особистості. В даному випадку мається на увазі помірність вираженості цієї якості, тоді як надмірна схильність ризикувати перетворюється на авантюризм, що, навпаки, може негативним чином впливати на статусне зростання індивіда.
Висновки: Отримані дані дозволяють визначити певну структуру внутрішніх детермінант конкурентоздатності, головною серед яких є орієнтація особистості на досягнення успіху, що передбачає наявність адекватно високої самооцінки та рівня домагань, а також вміння гнучко коректувати цілі в залежності від досягнень та, відповідним чином, керувати власним професійним розвитком.
Комунікативна компетентність та особистісна автономність визначають здатність особистості до успішної презентації себе як фахівця, зокрема незалежність від усталених думок та стереотипів позитивним чином співвідноситься з розвитком творчих здібностей індивіда, отже здатністю до створення нових оригінальних продуктів власної діяльності.
Найменш дослідженою, але, в той самий час, найбільш цікавою детермінантою професійної конкурентоздатності є толерантність до невизначеності, яка є важливою передумовою підприємницької діяльності, а також визначає рівень розвитку креативних здібностей індивіда, що є необхідною передумовою творчої самореалізації у будь-якій діяльності.
Здатність ризикнути також часто зумовлює успішність людини у багатьох сферах життєдіяльності та безпосереднім чином співвідноситься з домінуванням певної мотивації – на досягнення, за умови певного ризику, або на відсутність невдачі, коли надмірна обережність позбавляє також цілком ймовірного шансу на успіх. Підкреслюючи надзвичайну важливість даної особистісної властивості слід також зауважити, що її розвиток є найбільш складним, оскільки схильність до ризику є психофізіологічною властивістю, отже слід враховувати також певні властивості темпераменту особистості, вплив яких є досить константним протягом життя, але разом з тим залишає все ж таки певний «простір» для відповідних змін та модифікацій в процесі життєдіяльності.
Таким чином, професійна конкурентноздатність особистості як психологічний феномен має наступний комплекс детермінант: орієнтація на успіх, комунікативна компетентність, автономність, толерантність до невизначеності та адекватна схильність до ризику.
Отже, професійна конкурентоздатність особистості є складним психосоціальним феноменом, який має низку детермінант, які визначають механізми його розвитку, що має певне значення в контексті дослідження відповідної проблематики психології праці та професійної самореалізації особистості.
Література:
1. Методи психодіагностики в системі професійної консультації безробітних. Методичний посібник (книга 2). – Київ – 2001. – С. 165- 166.