Апн україни Збірник наукових праць VІ міжнародної науково-практичної конференції (21 травня 2009 р.) Київ 2009

Вид материала

Документы

Содержание Психологія, економіка та ринок праці в україні Профорієнтаційна освіта дорослих. Психогальванометричні дослідження під час навчання менеджерів Психологія праці та навчання менеджерів Психогальванометричні дослідження у психології

Подобный материал:

• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Програма конференції включає проведення пленарного та секційних засідань, презентацію, 55.12kb.
• Бібліографічний покажчик наукових праць, 3125.96kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Гнибіденко І. Ф., Жуков В.І., Лукашевич М. П., Маршавін Ю. М., Туленков, 1563.21kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ, 4064.21kb.

Актуальність дослідження зумовлена перш за все тим, що нинішня фінансова криза зачепила майже всі країни світу. Наслідками кризи вже стала серія банкрутств провідних компаній та поширення її на реальний сектор господарства, падіння попиту на ринках, стагнація провідних економічних систем тощо. Однак найважливіші наслідки кризи це - соціальні: падіння рівня зайнятості та зниження рівня життя населення. Соціально-психологічні процеси, пов’язані з нинішньою кризою, з одного боку, виступають її наслідками, а з іншого – негативно впливають на функціонування фінансового та реального секторів економіки і тим самим посилюють кризові явища в суспільстві.

Утім, ще задовго до фінансової кризи, як підкреслив Генеральний директор Міжнародної Організації Праці Хуан Сомавіа, ми знаходилися в умовах кризи, позначеної глобальною бідністю, зростаючою соціальною нерівністю, тіньовою економікою та виснажливою працею. Глобалізація принесла багато успіхів, але вона характеризується також незбалансованістю, нечесністю та непослідовністю. Він закликав зосередитися на допомозі людям та виробництві, діяти мужньо та інноваційно. Глобальна фінансова криза, за словами керівника МОП, приведе до збільшення безробіття більш як на 20 млн. чоловік. Крім цього, прогнозується збільшення числа «працюючих бідних», тих, які живуть на менш ніж 1 долар в день, - на 40 млн., а тих, які обходяться 2 доларами в день, - більш ніж на 100 млн.чол. За окремим оцінками, з огляду на досвід попередніх криз,  наслідки цієї кризи в деяких країнах можуть бути відчутними ще й у 2020 році.

Негативні наслідки кризи в усіх сферах економічної діяльності все більше відчуває й Україна, де зайнято майже 12 мільйонів людей. Кожне підприємство шукає свій вихід з фінансової кризи, і в більшості випадків це – скорочення чисельності або штату працівників, простої через відсутність замовлень,  введення неповного робочого дня, примусово – добровільні відпустки за свій рахунок тощо. При цьому число безробітних значно перевищує кількість вакансій. Згідно з деякими песимістичними прогнозами, криза затягнеться від 2 до 5 років і буде коштувати нашій країні більше 50 млрд. дол.

Таким чином падає рівень заробітної плати та збільшується заборгованість з неї, зменшуються надходження до бюджетів усіх рівнів, відрахувань до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування. Водночас збільшується чисельність громадян, які потребують державної підтримки. Зниження дохідної частини Державного бюджету ставить під загрозу фінансування соціальних програм.

В результаті цих процесів не лише падає рівень життя населення, а й відбувається певний злам цінностей, загострюються соціально-психологічні проблеми українського суспільства, розв’язання яких суттєво ускладнюється в умовах соціально-політичної нестабільності. І, як відомо, саме соціально-психологічні явища більшою мірою, аніж економічні чинники відбиваються на тривалості та якості життя людей. Якщо раніше безробіття пов’язувалося перш за все з матеріальною нуждою, то нині все більше – з душевними, психосоціальними та психосоматичними наслідками. Втрата роботи, як відомо, викликає стрес і може спричини стан депресії, відчаю, життєвої кризи, яка долається з великими зусиллями, і навіть думки про суїцид.

Фінансова криза в Україні спричинила зростання злочинності. Крім цього, слід враховувати, що соціальне відновлення може розпочатися лише після подолання економічної кризи.

Уряд України вживає різні заходи з метою пом’якшення соціально-психологічної напруги в суспільстві. Однак в суспільстві переважає невдоволення діями влади, які часто оцінюються негативно, і багато громадян змушені розраховувати самі на себе. Фінансова криза вимагає від соціальних інституцій адекватного реагування на процеси і наслідки кризи з тим, щоб обмежити її негативні соціально-психологічні наслідки, виробити відповідні концепції та підходи до розв’язання проблем, нової стратегії соціально-психологічного супроводу процесів. Вихід з такої ситуації уможливлюється критичним переосмисленням становища, концентрацією уваги на вирішенні своїх проблем, навчанням, зміною професії тощо. За кордоном в соціальній роботі клієнтів готують до того, що тимчасове безробіття є неминучим в процесі тривалої трудової діяльності. Більше того, аналізуючи наслідки розвитку технічного прогресу, американський економіст Єремі Ріфкін у своїй книзі «Кінець праці» дійшов висновку, що праця сама себе ліквідує, оскільки 20 відсотків населення зможуть прогодувати решту 80 процентів. Утім, навіть в умовах кризи працівники, як виявили вчені Рурського університету в Німеччині, відчувають прив»язаність до свого підприємства. Однак при цьому вони обмежують можливості свого кар’єрного зростання. Попри різні соціальні проблеми оптимістичні настрої сильніше виражені серед представників інтелектуальної праці. Рядові працівники відносно рідко висловлюють необхідність підвищення кваліфікації, а, втративши роботу, важче повертаються на ринок праці, оскільки безініціативна довгорічна праця на одному підприємстві знижує здатність до змін. Цікаво також, що в умовах кризи жінки працюють дещо краще, ніж чоловіки, тобто більш ефективно, якісно і акуратно. Водночас британські дослідники Пол Тіффін, Марк Пірс і Луїз Паркер виявили, що чоловіки важче переживали соціальні невдачі, що ставало причиною психічних захворювань. Відомо, що характерною ознакою в умовах криза є втома і так звана «хвороба менеджерів» або «вигорання», які, однак, менше проявляються при здійсненні самоконтролю працівників. Цікавими є також результати дослідження англійських вчених щодо задоволеності працею в умовах кризи, згідно з яким на першому місці знаходяться перукарі, далі кухарі і косметологи, які часто контактують з клієнтами і отримують від цього задоволення, а внизу шкали перебувають секретарки та маклери нерухомості. Таким чином, подолання кризи на соціально-психологічному рівні пов’язано також з використанням комунікативних методів, оволодінням продуктивними способами поведінки, переосмисленням життєвих стратегій, вмінням долати конфлікти тощо. Варто уникати порівнянь роботи працюючих, визначення певних рейтингів тощо, оскільки, як доведено, це знижує якість і ефективність праці.

Подолання нинішньої кризи потребує дещо глибшого розуміння суті даного явища. Категорія «криза» походить від грецького «сrisis» і означає рішення, поворотний пункт. В сучасних дослідженнях поняття «криза» використовується для характеристики проблем, яких не можна уникнути і розв’язати протягом короткого часу і звичним способом” [9, с.172], як «поворотний пункт життєвого шляху», що виникає в ситуації неможливості реалізації сформованого замислу [1, с.6], як пік оновлення внутрішнього світу людини, що “знімає” кожну сформовану її якість” [2, с. 162], як передумова розвитку будь-якої макро- чи мікросистеми [3,c. 282], як ситуативна характеристика функціонування будь-якого суб’eкта, що є наслідком невизначеності в його зовнішніх та внутрішніх середовищах [4,c.7]. Криза трактується також як загострення протиріч, що загрожує життєстійкості системи [5, c.12], як зміна становища, різкий перехід від стабільності до розбалансованості, результат одночасної спільної негативної дії зовнішніх та внутрішніх факторів, як ситуація, позначена високою небезпекою, станом невпевненості, відчуттям невідкладності.

Таким чином, криза характеризує складну соціально-психололгічну ситуацію, що позначена наявністю гострих суперечностей, необхідністю змін та пошуку нових способів вирішення назрілих проблем, що має привести до якісно нового стану чи функціонування певної соціальної системи.

Нинішню фінансову кризу називають також «кризою людського егоїзму», оскільки його причини значною мірою лежать у площині нераціонального споживання, прагнення до легкого збагачення, швидкого отримання надприбутків, вигідних кредитів та депозитів з максимальною дохідністю при мінімальних ризиках. Тому подолання кризи дає певний шанс усвідомити безперспективність такого ставлення до матеріальних цінностей, легкого заробляння грошей і є поштовхом до наступного, «антиeгоїстичного», більш реалістичного етапу розвитку і вироблення оптимальних стандартів споживання.

Криза позначається також на процесі управління, яке, з одного боку, має бути більш ефективним, спрямованим на вирішення складних проблем, однак, саме в такій ситуації далеко не завжди приймаються оптимальні рішення. Оскільки управлінці діють в значно складніших соціально-психологічних умовах, перебуваючи під тиском обставин. Крім цього, збільшується потік інформації, частина якої є недостовірною, багато чинників залишаються поза увагою менеджменту. Управлінці частіше, ніж у звичайній ситуації, керуються не об’єктивними даними, а емоційним сприйняттям дійсності, піддаються настроям суспільства, політичному тиску тощо. В результаті бракує осмислення складних процесів, важко дається цілісне бачення проблем. Нерідко не досить конструктивну роль відіграють засоби масової інформації, які підігрівають певні настрої суспільства, посилюють стрес та недовіру до фінансових інститутів.

Не завжди ефективно діють групи з розробки антикризових заходів, оскільки дотримуються стереотипних підходів, комплектуються за службовим принципом, коли їх члени перебувають в адміністративній залежності і тим самим певною мірою сковані у підготовці певних рішень. Рідко залучаються представники відповідних громадських організацій, експерти, що представляють іншу точку зору. Так, В.Василенко [6,c.23] вважає, що управління в кризовій ситуації є процесом роботи під тиском обставин, що вимагають від керівників кращого аналізу, планування, спрямування і контролю низки взаємозалежних операцій для прийняття швидких і раціональних рішень з невідкладних питань. Отже, подолання кризи пов»язано також з оптимізацією управління з урахуванням його соціально-психологічної складової.

Таким чином, вказані соціально-психологічні ознаки кризових явищ вимагають переосмислення економічної і соціальної політики, яка здійснювалась упродовж багатьох років, здійснення давно очікуваних реформ. Слід враховувати також, що нині світова економіка в результаті кризи входить в нову фазу свого розвитку, яка вимагає перегляду економічної системи, що сформувалася в першій половині двадцятого століття. Нова модель істотно відрізнятиметься від своєї попередниці. У нових умовах функціонування глобальної економіки економічна модель України теж має зазнати помітних трансформацій.

Особливої уваги потребує моніторинг ринку праці, соціально-психологічного стану людей, враховуючи що негативні емоції, страх, занепокоєння тощо характеризують не тільки громадян, які втратили роботу, потрапили в скрутне економічне становище, а й їх рідних, близьких, друзів і тих, хто працює, однак втрачає впевненість у своїй подальшій зайнятості, отже мільйони наших співгромадян.


Література:

1.Жизненный путь личности / Под ред. Л.В. Сохань. – К.: Наукова думка, 1987. – 280 с. 2. Менеджмент для магистров: Учеб. Пособие для вузов. – Сумы: «Унив. книга», 2003. – 762с. 3.Коротков Э.М.Концепция менеджмента. – М.: ИКК «ДеКа», 1997. – 304с. 4.Антикризисный менеджмент и превентивные методы управления. – СПб: Питер, 2001. – 432с.  5.Гончаров М.И. Консалтинг в антикризисном управлении (теория и практика) – М.: Экономика, 2005- 45с. 6.Антикризове управління підприємством: навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – К.: ЦУЛ, 2003. – 504с.

ПСИХОЛОГІЯ, ЕКОНОМІКА ТА РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ

В.Г. Федоренко

(м. Київ)

Процеси, що відбуваються на ринку праці і у сфері зайнятості, тісно пов'язані з процесами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сферах, в оподаткуванні та інвестиційній діяльності, освіті та організації профнавчання. Від того, наскільки успішно функціонує економіка, у якій фазі економічного циклу вона перебуває, як сполучаються ринкові засади функціонування і державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб'єктів ринку залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості й рівень безробіття.

Сучасна економічна наука довела, що на стан зайнятості населення справляють безпосередній вплив процентні ставки по кредитах та депозитах, інвестиційна активність суб'єктів підприємництва, система оподаткування, структура державного бюджету й державних витрат, співвідношення фондів нагромадження і споживання в домогосподарствах тощо. Усе це підкреслює надзвичайне значення вивчення закономірностей організації робочих місць і функціонування ринку праці в тісному зв'язку з вказаними економічними явищами.

Розглядаючи з психологічної точки зору ринок праці в Україні, необхідно відмітити зниження її інтелектуального потенціалу, який визначає її роль і місце у світовому “табелі про ранги”. За прогнозами ЮНЕСКО, досягти високого рівня національного добробуту можуть тільки ті країни, які мають серед працездатного населення 40–60% фахівців з вищою освітою. А США та Японія планують мати серед усіх працюючих майже 90% таких фахівців. На думку експертів, це дасть можливість цим країнам досягти значного економічного ефекту. Якщо ми в Україні не звернемо увагу на науковців і фахівців з вищою освітою, ми й надалі будемо пасти задніх. У двадцяти розвинених країнах, в яких працює 95% учених світу, прибуток на душу населення щорічно збільшується на 200 доларів, а в країнах, де науковців небагато, – лише на 10 доларів.

У руслі цих тенденцій спостерігається перенесення до слаборозвинених країн виробництв з високим рівнем матеріальних та енергетичних затрат, а також екологічних ризиків. Водночас, високорозвинені країни заохочують імпорт інтелектуального капіталу.

Виходячи з зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватись на нових технологіях, з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення. Одною з таких форм вкладення капіталів є інвестиції.

Інвестиційна діяльність охоплює всі сфери народного господарства – і сферу матеріального виробництва, і соціальну. Роль держави у вирішенні цієї проблеми має принципове значення.

Раніше інвестиційна діяльність розглядалася як така, що спрямована на відтворення основних фондів шляхом капітальних вкладень у народне господарство. У ринкових умовах інвестиціями є всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиції справляють вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання і добробуту населення країни, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Аналізуючи розвиток економічної системи, виділяють три головні функції інвестицій у процесі розширеного відтворення: вони (інвестиції) дають змогу забезпечити, по-перше, економічне зростання і якісне оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі на рівні як окремого підприємства, так і національної економіки в цілому; по-друге, здійснення прогресивних структурних змін у суспільному виробництві, які торкаються найважливіших макроекономічних пропорцій; по-третє, реалізувати досягнення науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва як на мікро-, так і на макрорівні. При цьому важливе значення має оптимізація найважливішої макроекономічної пропорції – співвідношення між нагромадженням і споживанням, від якої залежать темпи зростання виробництва, рівень споживання населення і ефективність суспільного відтворення.

Сучасна економічна ситуація в Україні зумовлює зміни у співвідношенні нагромадження і споживання, спрямовані на підвищення результативності господарювання всіх суб’єктів суспільного виробництва, інтенсифікацію процесу відтворення. Йдеться про те, щоб за допомогою економічних регуляторів в усіх суб’єктах господарювання нагромадження більш результативно впливало на зайнятість робочої сили, раціоналізувало попит, а фонд споживання, у свою чергу, все більше спрямовувався на розширення того виробництва, яке повніше покриватиме зростаючий попит, підвищення якого стимулює вкладення інвестицій, що, у свою чергу, сприяє зростанню вітчизняної економіки.

Досвід розвинутих країн свідчить, що на співвідношення нагромадження і споживання істотно впливає інтенсифікація розширеного відтворення, впровадження інноваційної моделі розвитку. Вони повинні знизити коефіцієнт нагромадження, оскільки для одержання одного відсотка приросту національного доходу можна буде зменшити норму виробничого нагромадження. Отже, першочерговим для української економіки є підвищення ефективності використання всіх елементів нагромадження, інвестиційних ресурсів на всіх стадіях їхнього кругообігу.

При розгляді проблем розширеного відтворення в економічній літературі акцент ставиться на процесі нагромадження як на головному чиннику забезпечення економічного та соціального ефекту. При цьому інвестиційний процес розглядається як складова процесу нагромадження. У макроекономічному аналізі проблем розширеного відтворення процес формування фондів нагромадження і споживання неможливо відірвати від процесу формування інвестиційних ресурсів, пошуку коштів для інвестиційної діяльності як чинника розширеного відтворення та ліквідації диспропорцій у розвитку національної економіки. Аналіз показує, що відтворювальний процес обов’язково зумовлює збалансування інвестицій, нагромадження і споживання. Тому пошук подолання диспропорцій у розвитку економіки України повинен передбачати досягнення збалансованості найважливішої відтворювальної пропорції: інвестиційний фонд – фонд нагромадження – фонд споживання.

Макроекономічний аналіз показує, що важливе значення має розгляд функціональної структури валового внутрішнього продукту, а в ньому – тієї його частки, яка використовується для здійснення інвестування. Ґрунтуючись на цих даних, можна простежити взаємозв’язки, які складаються між динамікою інвестицій та валовим внутрішнім продуктом, а також структурою останнього, також їх вплив на організацію робочих місць.

У розвинутих країнах світу відносно високий рівень інвестування підтримується за рахунок великих інвестицій у докорінну реконструкцію виробництва й розвиток нових галузей економіки, що дає нові робочі місця. Суттєву роль тут відіграє й економічна політика держави, яка за допомогою податкових важелів, а особливо прискореної амортизації, стимулює фірми і компанії збільшувати обсяги інвестицій. У розвинутих країнах світу 30–40% інвестицій здійснюються самою державою. За рахунок держави фінансуються інвестиції в галузі виробничої і соціальної інфраструктури, а в деяких країнах, крім того, і в житлове будівництво. Це може бути загальним орієнтиром для оптимізації інвестицій і структури валового внутрішнього продукту України.

Слід зазначити, що в Україні тривалий час виділялось недостатньо коштів для розширення виробництва, що затримувало організацію робочих місць. При цьому основна маса капітальних вкладень спрямовувалась на нове будівництво, що в кінцевому підсумку поглиблювало технологічну диференціацію виробництва і в даній галузі, і в національній економіці в цілому. Збільшувались інвестиції у позанормативне незавершене будівництво, невстановлене обладнання і запаси. Усе це призвело до невиправданого перенапруження української економіки, де питома вага зносу діючих основних виробничих фондів значно більша порівняно із впровадженням нових. На початку 90-х років негайної заміни потребували близько 25% основних фондів, у тому числі майже 40% машин і обладнання.

Вихід із такої негативної ситуації і подальший розвиток вітчизняної економіки потребує інноваційно-інвестиційного пожвавлення, оновлення основних фондів на принципово новій, конкурентоспроможній основі. Відтворення основних фондів на рівні як окремого регіону, підприємства, так і національної економіки в цілому має спиратися на науково обґрунтовану інвестиційну політику в умовах ринкового трансформування. Важливе значення для підвищення ефективності інвестиційної діяльності має поліпшення технологічної структури інвестицій за рахунок збільшення питомої ваги витрат на відтворення активної частини основних фондів – машин та устаткування.

Аналіз показує, що за останні роки технологічна структура інвестицій в економіку України поліпшилась. Якщо в 1995–1997 рр. спостерігалося падіння питомої ваги витрат на устаткування, то у 2004 р. відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування: з 27% у 1995 р. до 54% у 2004 р. Позитивним є також те, що у 2004 р. зменшилася питома вага інвестицій у будівельно-монтажні роботи: з 66% у 1995 р. до 40% у 2004 р.

В умовах ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень, яке здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Найприйнятнішим для розв'язання цієї проблеми є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Головною передумовою для визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз, який повинен визначити граничний розмір капітальних витрат, виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестування.

Необхідно підкреслити, що останніми роками гостра потреба в інвестиціях для структурних перетворень, інноваційної діяльності виникла в найрозвинутіших регіонах України, які значно відрізняються часткою (внеском) у ВВП держави. Такою є, зокрема, Київська область (включаючи Київ), яка за внеском у ВВП перевищує такі високо-індустріальні області, як Донецька, Дніпропетровська, Харківська.

Досвід розвинутих країн свідчить, що найважливішу роль у процесах інвестування відіграє фондовий ринок, активне функціонування якого сприяє залученню, концентрації та перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь перспективних галузей економіки та окремих підприємств. Економіка України, її регіонів не може ефективно розвиватися без ринку цінних паперів, що повнокровно функціонує. На жаль, сьогоднішній стан фондового ринку регіонів країни не відповідає тій ролі, яку він повинен відігравати у створенні сприятливого клімату, підвищенні ділової активності в регіоні.

З метою оздоровлення ситуації на регіональних фондових ринках України, створення умов для активізації інвестиційної діяльності необхідно здійснити ряд заходів. Серед основних слід виділити такі:

• становлення на організованому фондовому ринку регіону сталого вторинного ринку акцій перспективних, інвестиційно привабливих емітентів;
  
• організація розміщення і обігу на регіональних фондових біржах корпоративних облігацій виробничих підприємств і банків регіону;
  
• випуск регіональних і муніципальних позик із залученням у регіон не тільки стратегічних, а й портфельних інвесторів.
  

Доцільно розробити багатопланову програму розвитку регіонального фондового ринку, створення і функціонування інвестиційно-позикової системи, яка мобілізує вільні грошові ресурси населення, підприємницьких структур області, зовнішніх інвесторів, а також міжрегіональне співробітництво для інвестування регіональних проектів. Для підвищення ефективності економіки слід істотно піднести роль амортизаційних відрахувань, ефективно використовувати прискорену амортизацію.

Що необхідно для виходу з кризи:

а) закріпитися на перспективному ринку збуту України;

б) прагненням одержання прибутку на довготривалій основі;

в) доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції;

г) використання відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили як важливого чинника зниження собівартості продукції.

Поки ж не досягнуто збільшення відповідної маси фінансового капіталу для реалізації пріоритетних інвестиційних проектів, якісні структурні зрушення в розвитку української економіки, оновлення основних фондів і робочих місць можливі лише за рахунок маневру існуючими інвестиційними ресурсами й удосконалення діючого механізму регулювання інвестиційної діяльності.


УДК: 37.047-053.8


ПРОФОРІЄНТАЦІЙНА ОСВІТА ДОРОСЛИХ.

Н.А. Побірченко

(м. Київ)

У статті розкрито особливості профорієнтаційної освіти для дорослих – викладачів профтехучилищ, вузів, вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. До особливостей профорієнтаційної освіти дорослих віднесено профорієнтаційну мотивацію, професійні домагання, установки, схильності щодо внесення змін в професійну діяльність через само змінювання особистості та професійну придатність до соціальної ситуації життєдіяльності людини.


Доросла людина реалізує свій потенціал, досвід, здібності, здебільшого в праці, удосконалюючи власний професіоналізм. Успішність праці дорослого залежить від того, які професійні цінності спонукають його на досягнення, яка професійна мотивація є складовою його діяльності.

Підкреслимо, що профорієнтаційна освіта дорослого профілактує розвиток його розуміння необхідних чинників у підвищенні професіоналізму.

В чому ж виявляється і як розвивається таке розуміння? Якщо профорієнтаційну освіту віднести до особливої галузі науки про професії, то її закономірності впливають на людину на всіх етапах її активної життєдіяльності. Профорієнтаційна освіта та її провідна стратегія – професійне самовизначення, є неперервними процесами, в яких взаємодіють зовнішні умови і внутрішні можливості особистості покликані стимулювати і спрямовувати дорослого на самовдосконалення власного професійного потенціалу. Особистість дорослого зацікавлена в професійному вдосконаленні технологій професійного самовизначення. Показником досконалого професійного самовизначення у дорослого є наявність технологій саморозвитку, набутого досвіду, професійних знань, умінь, навичок. Критеріями досягнення у професійному самовизначенні дорослого є набутті професійно-орієнтованні компетенції. До таких ключових компетенцій віднесено: уміння використовувати у професійному самовизначенні інноваційну за змістом профінформацію; навички самоорганізаційного пошуку нового ресурсу професійної діяльності; потреби в удосконаленні структури професійної діяльності, що стимулює дорослого до внесення змін в особистісне та кар’єрне зростання.

Таким чином, самостійно організована дорослим профорієнтаційна освіта супроводжує професійний і кар’єрний розвиток особистості на всіх етапах активної життєвої та професійної діяльності. Вважається, що профорієнтаційна освіта, взаємодіючи з неперервним розвитком особистості, сприяє визначенню дорослим того власного психологічного простору, в якому йому комфортно жити і працювати Під профорієнтаційною освітою дорослого будемо розуміти процес кількісних, якісних і структурних перетворень системи психічних якостей особистості. Такі перетворення обумовлені зовнішніми вимогами організаційної культури поведінки, зокрема, умовами комунікативно-інформативної соціалізації, та профорієнтованого середовища, що актуалізує особистісне змінювання. Профорієнтаційна освіта спрямовує особистість дорослого на самоапробацію набутого професійного досвіду і в поєднанні з соціальними цінностями. У процесі апробації професійного досвіду зовнішні чинники профорієнтації підсилено взаємодіють з внутрішніми індивідуальними можливостями.

Ще раз підкреслимо, що профорієнтаційна освіта дорослого – це система зовнішніх стимулів, завдяки яким особистість дорослого самоудосконалюється в неперервності професійному розвитку.

Профорієнтаційна освіта дорослого, що є складовою професійної освіти, спрямовує особистість на розвиток прагнень щодо побудови кар’єри.

Таким чином, профорієнтаційна освіта дорослого охоплює професійне навчання, професійну адаптацію, кваліфікаційне і кар’єрне зростання.

В окремих випадках у профорієнтаційній освіті відбувається професійна перекваліфікація і переорієнтація. Всі складові профорієнтаційної освіти вимагають взаємодії особистості з професійними досягненнями. План професійних досягнень не є результатом одноразового вибору. Це постійне проектування, де кожен вибір потребує профорієнтаційних знань, умінь, компетенцій. Встановлення дорослим взаємозв’язку між вибраною професійною та змістом запропонованої профорієнтаційної освіти називають професійною переорієнтацією.

Проблемам професійної переорієнтації в науці приділено недостатньо уваги. Дослідження проводяться у контексті вирішення проблем життєвого, соціального, особистісного самовизначення і пов’язуються з розвитком особистості та її самосвідомості (І.С. Кон, М.Х. Тітма); соціальної зрілості і формуванням самосвідомості (І.С.Кон, М.Р.Гінзбург); самореалізацією особистості (В.Ф.Сафін, О.І.Вітковська).

Серед особистісних чинників професійної переорієнтації найчастіше виділяють особливості пізнавальної сфери і характеру дорослого (П.А.Шавір, Г. С. Костюк, Б.О. Федоришин, В.П. Зінченко та ін.); самооцінки і Я- концепції (Є. О. Климов, І.С. Кон, Е. Еріксон, Р.Бернс та ін.); мотиваційно-ціннісні утворення (Є.О.Клімов, Г.С.Костюк, П.А.Шавір, М.Х. Тітма та ін.). У дослідженнях, які розглядають переорієнтацію як планової діяльності, окреслені основні риси ефектів життєвих перспектив. І.С. Кон відзначає, що з переорієнтацією пов’язано остаточне самовизначення. При цьому самовизначається набутий рівень кваліфікації, обсяг і тривалість готовності до нової праці; дається характеристика переобраної конкретної спеціальності. Є. О. Климов та М. С. Пряжніков вважають побудову профорієнтаційного плану кульмінаційним пунктом переобрання професії. Особистий план переобрання професії складається з мети (професія, спеціальність), шляхів її досягнення, розуміння зовнішніх умов і можливих перешкод при реалізації наміченого плану, а також внутрішніх психологічних умов перевибору.

На нашу думку, взаємозв’язок і взаємопроникнення так званого первинного професійного самовизначення та особистісної і переорієнтації вдало відображено у дослідженнях О.І. Вітковської, В.В.Синявського, В.В.Кобченка. Вченими пропонується розглядати професійну переорієнтацію особистості у трьох головних аспектах: як проблему самореалізації особистості, як проблему прийняття рішень і як проблему профадаптації. При цьому головним психологічним змістом самореалізації виступає самоактуалізація здібностей і набутого досвіду. Переорієнтацію віднесено до категорії ціннісно – обґрунтованого вчинку. Результати вирішення зовнішніх суперечностей, а також профадаптації – як узгодження внутрішніх і зовнішніх стимулів індивідуальної, організованої профорієнтаційної освіти.

Незважаючи на велику кількість досліджень, загальноприйнятого розуміння призначення профорієнтаційної освіти дорослого досягти не вдається. Це пояснюється, безперечно, складністю і багатогранністю цього психологічного феномену. Пропоную визначення професійної переорієнтації як «процес прийняття рішень щодо перевибору змісту і спрямувань….». Зміст поняття «професійне самовизначення» при цьому полягає в усвідомленні особистістю себе як суб’єкта конкретної професійної діяльності. Передбачається удосконалення самооцінки індивідуально – психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами переобраної професії до спеціаліста; усвідомлення своєї ролі в даній системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання нової діяльності та реалізацію своїх здібностей; саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Підкреслимо, що знайомство з новою професією знову таки починається з профорієнтації, з її профінформаційної складової.

Освоєння новообраної професії починається з професійного навчання безпосередньо в умовах нової професійної діяльності. Результатом такого навчання стають нові професійні знання, уміння, навички та удосконалення набутого досвіду Професійні знання як об’єктивно необхідні відомості щодо змісту нової праці складаються із сформованих та використовуваних на практиці компонентів. Вони складають основу професійної обізнаності і культури, а також зміст алгоритмів і технологій досягнення бажаних результатів праці. Професійні вміння включають техніки і групи дій (елементів загальної технології діяльності), які застосовуються в ході виконання обов’язків і функцій в процесі діяльності. В основі цих дій лежать навички як надбані здатності особистості виконувати певні професійні функції.

Профорієнтаційна освіта дорослого передбачає нестандартність та індивідуалізацію підходу до розробки завдань самоуправління процесом професійної переорієнтації, потребує оновлення методів, критичного самоаналізу і вияву дослідницьких якостей розуму. Дорослому необхідно володіти науково – дослідницькою компетенцією, як системою професійно – важливих якостей. Саме якості визначають здатність до вивчення ситуації професійної переорієнтації та створення практичного простору для розвитку вмінь з самоорганізації процесу переобрання професії. Дана компетентність виявляється в індивідуальній культурі опрацювання профінформації.

Профорієнтаційну освіту дорослого складають уміння визначати, планувати, організовувати і правильно використовувати свої життєві ресурси; мати широкий діапазон комунікативних вмінь; черпати інформацію і користуватися нею;розуміти власну професійну проблему у зв’язку з іншими. Дорослий має робити вибір, ухвалювати рішення, тонко відчувати проблемну ситуацію, з якою стикається більшість досвідчених спеціалістів.

Отже , профорієнтаційна освіта визначається нами як така, що передбачає оволодіння дорослим само управлінською культурою створеного ним середовища для власної професійної переорієнтації.

Процес професійного самовизначення , що здійснює дорослий, слід розглядати як взаємодію трьох систем: з одного боку, - це особистість, як складна саморегулююча відкрита система, з іншого – сукупність засобів зовнішнього впливу на професійну діяльність, і з третього – вимоги нових професій до особистості.

Професійне самовизначення в ідеальному варіанті має забезпечити гармонійне поєднання потреб соціальної ситуації розвитку, психологічних властивостей особистості та вимог професії, що реалізується в умовах ринку. Кредо сучасної профорієнтаційної освіти дорослого можна було б сформулювати так: «Потрібна людина на потрібному місці».

При виборі свого робочого місця, людина вибирає те місце в житті, яке вона хотіла б зайняти, вступаючи в ту або іншу професійну групу, і те положення (матеріальне, соціальне, службове), якого вона хотіла б досягти, завдяки своїй професійній діяльності. Тобто, визначає, яка праця є їй прийнятною, які результати праці її задовольняють, яких результатів роботи на професійній ниві вона очікує тощо. Вона аналізує те, що може зробити. А тому, ефективність професійного самовизначення залежить від сформованості її «Я» образу. Співставлення її реального, ідеального та динамічного професійного «Я» образу на кожному рівні підструктури особистості складає основний зміст профорієнтаційної освіти дорослого.

«Приміряння» професії до власної індивідуальності розширить та конкретизує межі «потрібного» у встановленні власної професійної індивідуальності.

Сукупність такого роду роздумів у дорослого сприяє побудові ним професійних планів, що характеризуються конкретністю, перспективністю, адекватністю реальним соціальним умовам. Свідомі професійні зміни дорослий може зробити, якщо стає суб’єктом розвитку власного внутрішнього світу, що дозволяє йому керувати обставинами власного життя і самим собою.

Усвідомлене відношення дорослого до власної професійної переорієнтації передбачає:

• знаходження особистісного смислу в зміні професії;
  
• бачення проекту власного професійного життя;
  
• взяття відповідальності за прийняття рішення щодо зміни;
  
• об’єктивна самооцінка ситуації зміни.
  

Свідомі зміни праці можуть бути лише у тому випадку, якщо вони глибоко мотивовані, якщо усвідомлюється суспільна значимість праці, правильно оцінюється свої психофізичні можливості і зміст тієї професії, на яку йому доведеться змінити. Цьому приятиме збалансований облік особистих інтересів і здібностей, набуті права на професійну самореалізацію з одного боку і соціально – економічну доречність з іншого; функціонування оптимальної життєвої програми, яка відображає повноту та цілісність прояву життя, різнобічних реалізацій здібностей у їх повноцінному застосуванні та прийняття професійних рішень з оптимальним наближенням до власної особистості.

Завдяки профорієнтаційній освіті у дорослого зміцнюється рефлексія власного внутрішнього світу. У процесі подолання труднощів при досягненні власних цілей дорослий переконується у якостях, що сприяють формуванню власного оточення.

Отже функція профорієнтаційної освіти дорослого полягає в актуалізації психологічного потенціалу особистості, формуванні ціннісного відношення до професійної діяльності, розвитку таких якостей, як відповідальність за своє професійне становлення, толерантність до будь-яких видів діяльності, мотивація досягнення успіху, проектування розвитку здібностей та почуття віри у власні можливості.

Однією з особливостей професійного самовизначення дорослого є природність потреби його особистості . В ній відображено потяг до пізнання суті життя і себе. Настає час, коли у дорослого актуалізується потреба в персоналізації. Тоді його професійне самовизначення набуває змісту проблемної та значущої ситуації для самозмінювання. Потреба в самозмінюванні викликає глибинні переживання, виникає внутрішній конфлікт, з’являються різні способи реагування на зміни в поведінці.

Самовизначення у дорослого ґрунтується на інтересах та прагненнях особистості, які вже сформувались і є стійкими.

На що слід спрямовувати профорієнтаційну освіту дорослого, щоб сприяти знаходженню ним особистісного смислу в професійному самовизначенні?

1. 
   Сприяти розширенню і більш глибшому усвідомленню суті особистісного значення власного професійного самовизначення шляхом самопізнання та самоаналізу.
   
2. Сприяти розумінню факторів, що блокують активність та мотивацію професійного самовизначення.
   
3. Сприяти переходу особистості від зовнішнього підкріплення до само підкріплень професійних досягнень, надаючи статус практичним діям. Наприклад заняттям психогімнастикою, як засобу, що приносить задоволення самим фактом рухової активності; творчим методам, як відкриттям власного професійного потенціалу, тощо.
   

Самі реалії внесення змін в професійну діяльність слід розглядати, як напрям конкретизації профілю діяльності. Тобто, особистість в даний віковий період, як правило, визначається лише з напрямом удосконалення діяльності. Професійне самовизначення дорослого правомірно розглядати як постійно діюче явище профорієнтаційної освіти. Розвиток індивідуальних якостей особистості не завершується , а продовжується протягом усього життя, в тому числі професійного. Однак, як би там не було, але перший і часто доленосний професійний вибір людина робить саме у підлітковому чи юнацькому віці. Дорослий потребує профорієнтаційної допомоги у професійному самовизначенні протягом всього активного життя.

Сучасна інформаційно-сервісна освіта швидко старіє і спеціальні знання предметних дисциплін потребують нових технологій засвоєння. З досвіду сучасної професійної освіти відомі шляхи розв’язання цієї проблеми через введення в практику навчання профорієнтаційної освіти. Така освіта сприятиме посиленню діяльнісно-орієнтованого навчання, що підвищить вимоги до самоосвіти; актуалізуватиме моделювання професійного середовища в якому відтворюються реальний зміст профорієнтаційних напрямів.

Профорієнтаційна освіта дорослого потребує організації нової системи підвищення кваліфікації кадрів, в якій провідну роль відіграють не стаціонарні навчальні курси, а спец курси з практико – орієнтованих дисциплін. Диференціація професій в системі профорієнтаційної освіти дорослого фіксує вимоги до фахівців певної кваліфікації, удосконалює форму свідоцтв, сертифікатів, ліцензій.

Розробка змісту ключових компетенцій дорослих, які включають професійні знання та уміння, пізнавальні уміння, психомоторні уміння, психолого – особистісну готовність, якості особистості – чесність, відповідальність, соціальні уміння – комунікабельність, толерантність, готовність до співпраці, сприятиме самореалізації дорослим індивідуального плану профорієнтаційної освіти. Провідну технологію сучасної профорієнтаційної освіти дорослого складають способи економічного мислення, самореалізована організація раціональної поведінки та ділові зв’язки в бізнесі та здатність до підприємницької діяльності.


Література:


1. Абашкіна Н.В. Актуальні проблеми сучасної професійної освіти у світовому педагогічному просторі. // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Зб. наук. праць / За ред. Л.Л. Товажнянського та О.Г. Романовського. – У двох частинах. – Ч.1. – Харків: НТУ «ХПІ», 2002. – С. 178-175.

2. Вітковська О.І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації: Монографія. – К.: Наук. світ, 2001. – 91 с.

3. Єгорова Є.В. Психологічне дослідження професійного самовизначення старшокласників з різним типом усвідомлення проблеми вибору професії. // Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні. – Харків: ОВС, 2002. – С. 384-394.

4.Єгорова Є.В. Психологічні проблеми розвитку особистості у процесі набуття професії // Педагогіка та психологія професійної освіти. – 2007. - №3. – С. 99-105.

5. Побірченко Н.А. Професійна орієнтація як наукова дисципліна // Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання безробітних: - Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / Упорядник В.Є. Скульська – К.: ІПК ДСЗУ, 2006. – 311с., С. 56-62.

6. Синявський В.В. Професійна орієнтація: стан і перспективи розвитку // Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання безробітних: - Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / Упорядник В.Є. Скульська – К.: ІПК ДСЗУ, 2006. – 311с., С. 69-81.


ПСИХОГАЛЬВАНОМЕТРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ МЕНЕДЖЕРІВ

Чапка Мірослав

Верхньосілезька вища педагогічна

школа ім. кардинала А. Хльонда

(Польща)

Вступ

Психологічні дослідження поведінки людини під час роботи не є новинкою, проте протягом років значно розширився діапазон цих досліджень, які збагачено новими дослідницькими знаряддями. Протягом кількох десятків років у світовій літературі все більшу увагу присвячують проблематиці психологічної обумовленості роботи менеджерів. Цей напрямок – повністю виправданий, оскільки менеджери, через своєрідність своєї професії, повинні володіти специфічними особистісними рисами характеру. Додатково слід підкреслити той факт, що вони реалізують свою діяльність в умовах підвищеного стресу, що при невмінні переборювати стрес може призвести до фатальних наслідків для здоров’я. У цій статті буде представлено можливість використання психогальванометра для дослідження майбутніх менеджерів, тобто студентів, які навчаються на спеціальностях, пов’язаних із менеджментом та економікою.

Психологія праці та навчання менеджерів

Аналізуючи літературу з галузі психології праці з останніх кількох десятків років, можна зауважити значне розширення питань, якими займається ця наука. Початки психології праці у Польщі сягають періоду перед ІІ світовою війною. В той час використовували поняття «психотехніка». Як зазначає Б. Бєґєльсен – Желязовскі (B. Biegeleisen – Żelazowski), психотехніка розвивалася в основному в напрямку професійного консультування, а її застосування у промисловості полягало в основному підборі працівників¹. Такий підхід був продовженням того, що започаткував родоначальник психотехніки Г. Мюнстерберґ (H. Münsterberg), який займався дослідженням психофізичних особливостей окремих людей з метою викриття рівня їх придатності для реалізації визначених професій або полегшення вибору найбільш відповідної для них професії, посади або способу навчання»². У «Енциклопедії психології» з 1998 року читаємо – «на даний час психологія праці є галуззю знання, яка стоїть на роздоріжжі, що спричинене швидкісними змінами технологічного та економічного характеру»³. З плином часу у психологічних словниках можна спостерігати різні визначення психології праці, що є наслідком зміни простору психологічних досліджень, пов’язаних з працею. Наприклад, у словнику з 2005 року, можемо прочитати: «психологія праці – термін, якому надають перевагу більшість психологів, на відміну від промислової психології та психології організації»⁴. У цьому ж словнику стверджують, що промислова психологія та психологія організації – це галузь прикладної психології, що включає психологію організації та управління персоналом, військову та економічну психологію ( … ) причому – як підкреслюють – багато дослідників минулих років надають перевагу скороченій назві – «психологія організації»⁵. Перелічені тенденції є наслідком факту розширення зацікавлення психологів працею не тільки у промисловості, але й в організаціях загалом. У психологічному словнику з 2009 року подано визначення, скажімо, психології організації, психології праці та організації, а також психології праці та здоров’я.

Причому, слід звернути увагу на те, що психологія праці та здоров’я (occupational health psychology - OHP) визначається наступним чином: «галузь прикладної психології, на стику психології праці та психології здоров’я, що займається використанням психології з метою покращення якості відчуттів, пов’язаних з працею, охороною та пропагуванням здоров’я, безпеки та доброго самопочуття працівників»⁶. Представлене визначення вказує на щораз більшу зацікавленість психології праці питаннями здоров’я осіб, які працюють у різного роду організаціях. Формування вміння менеджерів впоратися зі стресом можна приєднати до простору досліджень психології праці та здоров’я.

Психогальванометричні дослідження у психології

Психогальванометричні дослідження у психології не є новинкою, що підтверджує, скажімо, Й. Петер (J. Peter) у своїй книзі «Історія психології»⁷. Психогальванометр – це пристрій, що служить для визначення рівня провідності шкіри, завдяки діяльності симпатичної нервової системи, що дає можливість поставити діагноз рівня активізації організму ( фото 1 ). Провідність шкіри англійською мовою «Galvanic Skin Response» ( GSR ), у перекладі –«шкірно-гальванічна реакція». Використання психогальванометра у психології охоплює простір наукових досліджень за допомогою діагнозу аж до використання психотерапії. Пізніше буде представлено деякі з можливих використань психогальванометра:

- дослідження субстанції, тобто автономне розрізнення без участі свідомості. Шкірно-гальванічна реакція (GSR) – викликана подразниками, які не може спостерігати досліджувана особа, проте які викликають у неї емоційну реакцію,

- визначення GRS – показника почуттів. Існує висока взаємозалежність між GRS та інтроспективними висловлюваннями на тему почуттів. Дослідження показали, що показник GRS є більш імовірним, ніж вербальний показник,

- GRS легко визначається та може бути дуже точним дослідним інструментом процесів детермінації – починаючи від періоду немовляти досліджуваної особи,

- GRS у стані гіпнозу – це інформація емоційного профілю, наприклад, інформація, яка викликана гіпнотичними подразниками,

- GRS – це показник розумової праці, при врахуванні таких змінних, як складність, швидкість, цілеспрямованість, інтелектуальні зусилля тощо,

- GSR – змінна, що визначає перебіг процесів візуалізації, що відносяться до емоційної діяльності, моторики тощо,

- GSR використовується для десенсибілізації, опираючись на biofeedback,

- GSR – основна змінна у приладах, що служать для викриття брехні⁸.

З нашої точки зору, передусім, цікавими є ті можливості використання психогальванометра, які можна використати під час дослідження процесу навчання студентів зі спеціальністю менеджмент. До них можна зарахувати: дослідження GRS – показника розумової праці, беручи до уваги складність, швидкість, цілеспрямованість, інтелектуальні зусилля студентів під час навчання, а також дослідження GSR – змінної, що визначає перебіг процесів візуалізації, що відносяться до емоційної діяльності, моторики, які пов’язані з цим процесом.

Нижче буде наведено конкретні приклади застосування психогальванометра під час дослідження студентів в процесі навчання.

Фото 1. Психогальванометр




Джерело. Вікіпедія – вільна енциклопедія

Використання гальванометра під час навчання менеджерів

Для даного дослідження можна використати, наприклад, психогальванометр, виготовлений підприємством «Unisar» м. Бидгощ. Апарат створено, спираючись на передові технології, а GSR простежують за допомогою комп’ютера, що дає можливість спостерігати за цією реакцією у кожному з можливих випадків. Комплексне оснащення приладу для дослідження складається з: психогальванометра, кабелю USB, блоку живлення та кабелю із зондом.( що зображено на фото 1).

Технічні параметри даного психогальванометра є наступними:

- живлення – 4 акумулятори AA 4,8V/0,7AH,

- витрата струму – приблизно 28 мA,

- час активної роботи – приблизно 20 год.,

- час зарядження – приблизно 8 год.,

- вимірювальна напруга 0,5-2V/DC,

- комунікативний інтерфейс COM ( за допомогою USB-з’єднання ),

- параметри трансмісії 9600b/s. 8N1n.

Беручи до уваги обмежені рамки статті, мусимо поминути опис програми психогальванометра.

У вступі було вказано значення впливу стресових умов праці менеджера на стан його здоров’я. Враховуючи складність роботи менеджера, а також високу відповідальність за правильність її оцінювання та реалізацію, менеджер мусить володіти вмінням діяти в умовах непевності, багатошаровості проблеми, обмеженого часу прийняття рішень тощо, як і повинен відзначатися високим рівнем емоційної інтелігентності.

Під емоційною інтелігентністю слід розуміти – комплекс таких здібностей, як: «здатність достатньої мотивації та витривалості у прямуванні до мети, незважаючи на невдачі, вміння опановування потягу та відкладення на потім його заспокоєння, опановування настрою та вміння відмежовуватися від проблем, які погіршують здатність тверезо мислити, здатність не перейматися настроями інших людей та здатність оптимістичного бачення майбутнього»⁹. Про значення емоційної інтелігентності для досягнення успіху, наприклад, пишуть наступне Р.К Купер і А. Саваф (R.K. Cooper i A. Sawaf): «якщо рушійною силою інтелігентності у бізнесі ХХ століття був інтелект, то, згідно із все більшою кількістю доказів – у наступаючому XXI столітті цю роль відіграватиме емоційна інтелігентність, а також пов’язані з нею форми практичної та креативної інтелігентності»¹⁰.

З метою формування рівня емоційної інтелігентності студентів слід опрацювати проблемні завдання, які мають розв’язати студенти. Важливе значення має те, щоб ці завдання поступово ускладнювати, тобто, щоб перше проблемне завдання складалося не більше, ніж з трьох елементів (1 рівень) та для його реалізації виділявся відповідно довгий часовий проміжок. Один елемент відповідає даному діапазону знань з конкретного простору, наприклад, фінанси, управління кадрами, маркетинг тощо. У міру того, як студент здобуватиме знання, слід розширювати кількість елементів, з яких складатиметься дане завдання, а також зменшувати час, необхідний для його реалізації. Це співвідношення представлено на схемі 1. Воно є наслідком практики, оскільки в міру підвищення складності завдання в стосунку до виконання, відносно скорочується час, необхідний для його виконання, оскільки слід відокремити та взяти до уваги багато питань, що пов’язані між собою. Завдяки скороченню часу, необхідного для виконання завдання та при одночасному збільшенні кількості його елементів, такий же ефект можемо отримати під час формування емоційної інтелігентності студентів.

Схема 1. Ступені складності завдання та час, необхідний для його реалізації




Джерело. Особисте опрацювання


Під час виконання завдання студентом протягом наперед визначеного часу, проводимо вимірювання його GSR.

Спостереження за опором шкіри студента за допомогою психогальванометра за допомогою комп’ютера будуть перетворені в зорову та слухову інформацію, що створить картину рівня активації, іншими словами – рівня мобілізації емоцій, збудження, напруги, чуттєвості, розслаблення, спокою організму тощо.

Зібрана та перетворена інформація буде передана досліджуваній особі, що дозволить суттєво модифікувати активність та контроль над власною біологічною активністю. Цей контроль можна проводити як над будь-якими діями, так і над автономними діями нервової системи.

Основним використанням цього методу є:

- систематичне переборення вразливості,

- усвідомлення досліджуваною особою тісного зв’язку між «психікою» та «соматикою»,

- набуття вміння перебувати у розслабленому стані у стресових ситуаціях.

Підсумок

Робота менеджера, особливо в країнах, що характеризуються сильною мінливістю правових норм та швидким темпом розвитку, вимагає від нього високої психічної витривалості в різного роду стресових ситуаціях. Під час управління людьми в організації виникає чимало ситуацій, коли менеджер мусить відзначатися особливою витримкою та володінням собою. Під час різного роду переговорів з контрагентами менеджер також мусить володіти вмінням приховувати будь-які емоції, оскільки це може зрадити його слабкі риси. Саме тому таким важливим є навчання майбутніх менеджерів, на рівні вищої освіти, володіти над своїми емоціями та радити собі в стресових ситуаціях. Завдяки психогальванометричним дослідженням стає можливим проведення поточного контролю самими студентами своїх реакцій в складних ситуаціях. Вірна підготовка студентів до виконання обов’язків менеджера дасть їм можливість отримати перевагу над своїми контрагентами, а відповідне формування їх емоційної інтелігентності значною мірою обмежить можливість загрози психічного стану здоров’я менеджера.