Апн україни Збірник наукових праць VІ міжнародної науково-практичної конференції (21 травня 2009 р.) Київ 2009

Вид материала

Содержание

Значущість старших поколінь і збереження їхнього психічного здоров’я як основи професійного самовизначення
Оцінка персоналом освітніх організацій впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях
Методика та організація дослідження.
Аналіз основних результатів дослідження.
По масиву в цілому

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

Література:

Тугаринов В.П. Избранные философские труды. - Л.:Изд-во ЛГУ, 1988. - 344 с.
Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. - Киев: Наук.думка, 1976. - 156 с.
Головных Г.Я. Ценностные ориентации и перестройка общественного сознания//Философские науки. - 1989. - № 6. - С.85-89
Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. - Харьков.: Вища школа-Изд-во ХГУ,1988.-149 с.
Человечество и цивилизация на пороге нового тысячелетия (материалы "круглого стола")//Коммунист. - 1989. - № 5. - С. 67-81.
Братусь Б.С. Аномалии личности. - М.: Мысль,1988. - 301с.
Мартынюк О.И. Жизненные цели личности: понятие, структура, механизмы формирования. - Киев: Наук.думка, 1990. - 124 с.
Макаров М.Г. Категория "цель" в философии. - Л.: Наука, 1979. - 188 с.
Шевеленкова Т.Д. Специфика психологического подхода к изучению ценностных явлений//Психологические аспекты человеческой деятельности. - М., 1978, - С. 62-68.
Здравомыслов А.Г., Ядов В.А. Отношение к труду и ценностные ориентации личности//Социология в СССР. - Т.2. - М., 1965. - С. 195-202.
Личность и ее ценностные ориентации: Информационный бюлл. ИКСИ АН СССР; № 25/40, вып.2. - М., 1969. - 157 с.
Ядов В.А. Диспозиционная концепция личности//Социальная психология: Теория.История.Эмпирические исследования. - Л., 1979. - С. 106-121.
Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности/Под ред.В.А.Ядова.- Л.:Наука, Ленингр.отд-ние, 1979.- 264 с.
Фромм Э. Психоанализ и этика – М.: Республика, 1993.

Теоретико-методичні засади професійного самовизначення особистості в умовах європейської інтеграції

С.І. Болтівець

(м. Київ)

Соціально-психологічна семантика європейської інтеграції України за аналогією до паравану інтернаціоналізму в масовому повсякденному усвідомленні сприймається як антитеза московському колоніалізму, хоч це не зовсім так. Тезаурус значень, які охоплює латинське поняття integer, integra, integrum охоплює позначення незачепленості, неторкнутості, неушкодженості, незайманості, цнотливості, незакомплексованості, непохитності і в цілому є відповідником означення – цілий, здоровий. Тому integro є природним рухом повернення до попереднього стану цілісності і здоров’я українського суспільства і Української держави, нового її початку, відновлення на засадах integritas – бездоганності, чистоти, правильності її розвитку, чесності, безкорисливості, непорочності. Власне саме поняття integratio, integrationis і позначає процес цього відновлення [1, с. 313], тобто повернення до gratia – принадності, приємності, чарівності, витонченості, прихильності, милості, великодушності, впливу, авторитету, суспільної волі, значущості, дружніх взаємин, вдячності, милості Божої і благодаті [1, с. 258-259].

У геопсихологічному контексті професійне самовираження кожного українського громадянина детерміноване глобальною місією України в цілому, гармонійністю внутрішньосуспільного усвідомлення тих значень, що закономірно заохочують і спонукають дорослу людину до особистісного зростання. У тому саме випадку, якщо кожна людина вбачатиме у формуванні репрезентацій іншими власну подібність, втілену в праобразах, означених К.-.Г. Юнгом як архетипи – відмінні в деталях, проте незмінні в своїй основі репрезентації спільних за походженням осіб.

Наприклад, професор В. Шевчук у прогностичному проекті «Глобальна місія України – на часі!» [2, с. 2-4], підтверджує праобраз рільничої України, посилаючись на британських фахівців: «Україна є однією з найважливіших держав, потенціал яких допоможе знайти бодай на певний час вихід із продовольчої кризи, яка насувається на світ» [2, с. 3]. І далі: «Як одна з небагатьох країн, що володіють антиентропійними силами, провідними суб’єктами глобальної безпеки, Україна має згуртувати міжнародні сили, спроможні рятувати людей від загрози загибелі внаслідок голоду» [2, с. 4]. Ці репрезентації підтверджують праобраз України, увічнений в її небесно-золотому Державному прапорі. Але якщо діяльнісний праобраз вільної рільничої, хліборобської праці на рідній ниві забезпечує внутрішню ідентифікацію в своїй основі сутності життя українців, то зовнішнє-споживацьке означення ареалу побутування як «житниця Європи», організація московським керівництвом на її теренах голодоморів 1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 років доводить це фактом визнання навіть нащадками монголоїдних племен Золотої Орди у минулому XX столітті сутності архетипу, знищення якого можливе тільки засобами голодної смерті української нації.

Психологічна позиція тієї частини української людності, що збереглась після названих голодоморів, визначається генетично детермінованими характерологічними властивостями співчутливості, милосердності, низькими порогами (ліменами) толерантності у ставленні до страждань, болісних переживань та дискомфорту будь-яких інших, доброзичливості у прийнятті інших і їхньої інакшості, людяністю. Поряд з цим, відзначена багатьма дослідниками схильність до мрійливості, що є рушійною силою креативних можливостей людини як виразно притаманна з-поміж інших етносів власне українській ментальності, співвідноситься зі своїм символічним вираженням у небесній блакиті верхньої частини Державного прапора України.

Підтвердженням цього є ідея українського космізму, оприлюднена в ювілейній доповіді одного з найстарших українських психологів, доктора психологічних наук, професора, почесного члена Академії педагогічних наук України Олександра Васильовича Скрипченка з нагоди його 85-ліття на круглому столі Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова «Навчання і психічний розвиток» 14 грудня 2006 року.

«Український космізм, - сказав у цей день О.В. Скрипченко, - завдяки розробленню космічної проблематики Кибальчичем, Ціолковським, Корольовим і багатьма іншими українськими вченими і винахідниками, підніс на перше місце Київ, а на друге – Санкт-Петербург. Продовжувалось розроблення експериментальних апаратів для космосу в Інституті психології Євгеном Олександровичем Мілер’яном, але нині вже і ще немає». До названих імен освоювачів неба варто додати й імена творця гвинтокрила, вертольоту Ігоря Сікорського, ученого й інженера зі світовим ім’ям, творця першого турбореактивного двигуна академіка Архипа Михайловича Люльки. Реактивні двигуни «Ал» - «Архип Люлька», відкрили перед військовими літаками можливості літати швидше за 400-500 км на годину – швидкість, яку не могли перевершити поршневі двигуни. Двоконтурні двигуни «Архип Люлька – 31ФП» й донині піднімають в небо сучасні військові реактивні літаки Су-30МК, Су-30МКІ і Су-37, даючи їм змогу «виконувати фігури вищого пілотажу підвищеної складності: „кобра”, поворот „на вертикалі”, переворот на „дзвоні”, розворот на „кобрі”» [3, с. 6].

Повертаючись на землю, варто відзначити, що аграрна система Сполучених Штатів Америки, як свідчить про це «Енциклопедія Сучасної України» Національної академії наук України, була створена українськими вченими і господарями, названими на латинський лад фермерами від латинського firmarius – орендар, - втікачами від поневолення й винародовлення на рідній землі [4].

Чинник свободи, як видно із закономірностей чотирьох хвиль політично-господарської еміграції українців впродовж останнього століття (в середньому кожне 25-ліття, що відповідає фертильному (від латинського fertilis – плодючий, плідний, запліднювальний, який дає потомство [1, с. 232]) віку кожного покоління українського народу, й дає підстави для достатньо вірогідного передбачення після 4-х попередніх 5-ї хвилі української інтелектуальної та економічної еміграції) підтверджує значущість волелюбності українців як їхньої архетипової властивості, відзначену ще в XVII столітті розробником філософсько-психологічної теорії щастя, професором Києво-Могилянської академії і навчителем Г.С. Сковороди Георгієм Кониським.

Аналізуючи сутність поглядів на людське щастя скіфського мислителя Анахарза Придніпрянського (VII-VI століття до нашої ери), свідчення про життя якого за часів Солона надає Геродот, Григорій Кониський стверджує, що скіфи були предками слов’ян й свободу вони розглядали як щастя людини, а отже – тільки вільна людина може бути щасливою [5, с. 112].

Значущість старших поколінь і збереження їхнього психічного здоров’я як основи професійного самовизначення

"У нас був дід дуже схожий на Бога, – написав Олександр Довженко в "Зачарованій Десні". – А от Бог – схожий на діда…"

Звичай вшановувати дідів, як живих, так і тих, хто відійшов у вічність, прийшов до нас із того давнього предковіччя, у якому губиться не тільки останнє дореволюційне, радянське й пострадянське ХХ століття, але й тисячоліття християнізації нашого народу. Так, в останню перед Трійцею суботу для дідів готувалось сім страв, але якщо всі сім зготувати не вдавалось, вибачення мала просити найстарша з-поміж жінок: "Діди мої, вибачте, що не їли ви і я з вами сім потрав, бо я …" – і мала бути додана причина.

Чеський мандрівник Карл Зап, який на початку ХІХ століття подорожував Україною, був здивований звичаями та вдачею українців, коли дав найнятому ним молодому хлопцеві-візнику 2 гроші на сніданок. Той витратив усього 1 гріш, додавши собі "з власних засобів" хліб, а другий віддав старому жебракові біля корчми. "У ту хвилину мені стало перед ним соромно", – згадує К. Зап. А візник, молодий хлопець, мовив: „Як я про старого діда не забуду, то за мене Бог не забуде!”

На Зелені свята в Україні вшановували найстаршу в родині бабусю, урочисто тягнучи її гуртом через усе село на великій зеленій гілці, залишеній на початок літа ще з травня. Найстарша бабуся уособлювала в собі літо, яке радісно зустрічали односельці. Чи не тому й людей у цьому віці називають літніми, тобто душевно теплими, щедрими, привітними, сонячними, як літо, якого чекали під час лютої зими й мінливої на погоду весни?

Нагадаємо, що позбавлення сім’ї її третього покоління, залишення лише „ядра”, „осереддя”, мінімально необхідного для фізичного виживання потомства, ставить звичаєве, так зване сакраментальне питання: хто наступний? Якщо серед австралійських аборигенів, які в цілому добре ставляться до своїх престарілих родичів, у засушливі періоди трапляються випадки, коли їх залишають помирати від голоду та спраги в пустелі, то в найрозвиненіших формах цей звичай – убивати старих – інтерпретувався навіть як священний синівський обов’язок перед батьками.

Та існував і інший "звичай" – убивати нащадків. Полінезійці щороку вбивали дві третини своїх дітей, ангольські йаги – усіх дітей без винятку, щоб не обтяжувати жінок у похідних умовах, що свідчило про піклування про них, а південноамериканські мбайа – усіх дітей, крім останнього або того, кого вважали останнім. Як і нуклеарна, тобто ядерна сім’я є утворенням, що вивільнилось від тих, хто дав їй життя, а разом із ними – від частини ненароджених дітей, так і наведені приклади раціоналізованої поведінки аборигенів у своїй основі мають однаковий мотив: набуття більшої мобільності, а разом із нею – більших фізичних вигод і можливостей.

Л. Леві-Брюль пояснював байдуже ставлення до дітовбивства у первісних народів тим, що, за їхніми уявленнями, новонароджений ще нічого корисного не робить, тобто ще майже не живе. Тому його не знищують, а просто відкладають його появу на світ.

Чи не за цим принципом матеріалістична свідомість сучасної людини не вбачає вигоди, користі або зиску в найстаршому поколінні, яке перебуває на утриманні держави, одержуючи у своїй масі мізерну пенсію, а отже, „вже майже не живе” в її вигодах, користях і зисках?

„Зі старшими людьми, – вважав український філософ Анатолій Скрипник, – справа стоїть дещо складніше. Тут начебто жертвою теперішнього стає не майбутнє, а минуле. Але з розширенням соціального наслідування зростає роль осіб, які мають великий життєвий досвід. Група, що легко звільняється від тягаря, напевно, виявляється більш мобільною і пристосованою до тривалих переходів, раптових нападів, військових дій взагалі. Одначе, придбавши в одному, вона втрачає в іншому, більш суттєвому: в різноманітності умінь, навичок, знань і, взагалі, в багатстві духовного життя. Природа й історія в своїй селективній діяльності виявляються мудрішими, ніж будь-яка колективна розсудливість. Зло у вигляді вимушеного або навмисного жертвування частини людей заради збереження і добробуту решти є, очевидно, наслідком нездатності оволодіти умовами існування в цілому”.

Як бачимо, миттєві „користі”, конкретні „вигоди” й пожиточні „зиски” містять у собі постійну загрозу обернення на ніщо доти, доки людина не оволодіє власними умовами існування в цілому. І насамперед – у їхній тяглості з покоління в покоління власної сім’ї, родоводу, нації, обведеної колом своєї мови, історичної пам’яті й самоусвідомлення.

Так, Януш Корчак за два тижні до того, як він вирушив у безсмертя вагоном, що йшов до газових камер Треблінки разом із двома сотнями дітей-сиріт, занотував у „Щоденнику”: „Я мушу присвятити батькові багато місця: я реалізую у своєму житті те, до чого він сам прагнув і до чого так болісно протягом стількох років прагнув дід.

І мати. Та про це потім. Я – і мати, і батько. Знаю це й тому багато розумію. Прадід мій був склярем. Я радий: скло дає людям тепло і світло.

Тяжка це річ – народитись і навчитись жити. Мені лишилося куди легше завдання – померти. Після смерті знову може бути тяжко, та про це не думаю. Останній рік, останній місяць чи година.

Хотілося б померти, зберігаючи присутність духу та в повній свідомості. Не знаю, що я сказав би дітям на прощання. Хотілося б тільки: вони вільні самі обирати свій шлях”.

Життєвий подвиг Януша Корчака був подвигом і його батька, і його діда, і його прадіда, про яких він згадав у передостанньому записі „Щоденника” 21 липня 1942 року, немов узагальнюючи ти забираючи воєдино снагу „тепла і світла”, необхідну для втілення того життєвого призначення, що припало на синівську долю.

Безсумнівно, життя Януша Корчака, його, за словами Василя Сухомлинського, подвиг вражаючої моральної сили і чистоти, піднесли людську гідність, усвідомлення вартості людського життя й незнищенності людського духу до найбільшої височини.

Наскільки ж вагомим у повсякденному оволодінні життєвими колізіями є досвід старших поколінь? Чи витребуваний він?

Для виявлення тих вартостей, які вносять старші за нас покоління у розв’язання життєвих зіткнень, протиріч та збереження нашої особистісної стійкості у життєвих випробуваннях, нами розроблено новітній тест значень, уособлюваних старшими поколіннями, для тих, кому вони дали життя, що визначає психологічні засади особистісного самовизначення людини в значущій діяльності за умови відновлення цілісності єства власної етнічно-родової самості.

Література:

Трофимчук Мирослав, Трофимчук Олександра. Латинсько-український словник / Мирослав Трофимчук, Олександра Трофимчук. – Львів : Видавництво Львівської Богословської Академії, 2001. - 694 с.
Шевчук В. Глобальна місія України – на часі! / Володимир Шевчук // Дивосвіт : (прогностичний проект). - 2008. - №1. - С. 2-4.
Сорока М. Він підняв землян у небо / Микола Сорока / Дивосвіт (До сторіччя від дня народження Архипа Люльки). - 2008. - №1. - С. 5-7.
Енциклопедія Сучасної України. - К.: Національна академія наук України, Наукове товариство ім. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001-2006. - Т. 1-6. - 824. с.; 872 с.; 696 с.; 700 с.; 728 с.; 712 с.
Пелех П. М. Психологія в Київській академії в XVIII ст. / Петро Михайлович Пелех // Нариси з історії вітчизняної психології XVII-XVIII ст.. - К.: Рад. Школа, 1952. - С. 80-122.

ОЦІНКА ПЕРСОНАЛОМ ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ЗМІН НА ЗМІНИ В ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Карамушка Л.М.

(м.Київ)

Постановка проблеми

Аналіз літератури [1-21] та соціальної практики показує, що соціально-економічні зміни, які відбуваються в суспільстві, виступають по відношенню до освітніх організацій, як зовнішні зміни, що створюють широкий соціальний контекст, в якому функціонують освітні організації.

Виходячи з цього, однією із актуальних проблем в сфері психології управління змінами в освітніх організаціях виступає, на наш погляд, проблема, яка полягає у вивченні особливостей сприйняття персоналом освітніх організацій впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організацій та основних мотивів введення змін в освітніх організаціях.

З метою дослідження цією проблеми нами було визначено ряд завдань дослідження:

1.Визначити сприйняття персоналом освітніх організацій міри впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях;

2.З’ясувати сприйняття персоналом освітніх організацій основних ініціаторів змін в освітніх організаціях;

3.Проаналізувати сприйняття персоналом освітніх організацій основних мотивів введення змін в освітніх організаціях та їх вираженості;

4.Визначити взаємозв’язок між сприйняттям персоналом освітніх організацій міри впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях та сферою освіти.

МЕТОДИКА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Дослідження проводилось в ряді освітніх системи середньої та вищої організацій трьох регіонів України – Центрального (м. Київ та Київська обл.), Східного (м. Полтава та Полтавська обл.), Західного (м. Кам’янець-Подільський та Хмельницька обл.). Окрім того, брали участь і представники деяких інших регіонів, які навчались на курсах в Університеті менеджменту освіти АПН України. Окрім названого інституту, в дослідженні брали участь слухачі підвищення кваліфікації Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (м. Біла Церква), Полтавського обласного інституті післядипломної педагогічної освіти), працівники Національного технічного університету України „КПІ” та Кам’янець-Подільського державного університету, а також ряду шкіл традиційного та нового типу м. Києва.

Всього в дослідженні прийняло участь 359 працівників освітніх організацій. Опитувані представляли дві основні сфери освіти: середню (66,7%) та вищу (34,3%). За посадою опитувані утворили дві основні групи: 31,1% складали керівники освітніх організацій, 68,9% – працівники освітніх організацій.

Використовувався опитувальник, розроблений автором.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ.

1. Оцінка персоналом освітніх організацій впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях

Що стосується сприйняття впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях, то дослідження виявило, що переважна більшість опитаного персоналу освітніх організацій визнали вплив таких змін. Як видно із табл. 1, відповіді опитаних (по масиву в цілому) на питання „Зазначте, будь ласка, якою мірою соціально-економічні зміни, які відбулися в суспільстві протягом трьох років, вплинули на введення змін в організації, в якій Ви працюєте”, розподілились таким чином. Більше, ніж половина опитаних (59,3 %), констатувала вплив соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях. При цьому вони або однозначно зазначили, що „зміни вплинули” (34,4%) або відповіли, що зміни „скоріше вплинули, ніж не вплинули” (24,9%). 26,3% зазначили, що їм „важко відповісти” на це питання, і лише 13,9 % відповіли, що соціально-економічні зміни не вплинули на зміни в освітніх організацій. До того ж, із них лише незначна частина (всього 3,6% опитаних) однозначно сказали, що соціально-економічні зміни не вплинули на зміни в освітніх організаціях. Тобто, в цілому можна констатувати, що „зовнішні зміни”, тобто соціально-політичний контекст, в якому функціонують освітні організації, відіграє суттєву роль у виникненні змін в освітніх організаціях

Таблиця 1.

Сприйняття працівниками освітніх організацій впливу соціально-економічних змін в суспільстві на зміни в освітніх організаціях

(в % від загальної кількості опитаних)

№ з/п	Сприйняття впливу соціально-економічних змін на зміни в освітніх організаціях	По масиву в цілому	Середня освіта	Вища освіта
1.	„Так, вплинули”	34,4	39,4	33,3
2.	„Скоріше вплинули, ніж не вплинули”	24,9	24,3	26,0
3.	„Важко сказати”	26,3	27,2	24,4
4.	„Скоріше не вплинули, ніж вплинули”	10,3	9,8	11,4
5.	„Ні, не вплинули”	3,6	3,8	3,3

Blog

Апн україни Збірник наукових праць VІ міжнародної науково-практичної конференції (21 травня 2009 р.) Київ 2009

Содержание