Geum.ru

Апн україни Збірник наукових праць VІ міжнародної науково-практичної конференції (21 травня 2009 р.) Київ 2009

Вид материалаДокументы

Содержание


Я-концепція особистості в контексті суб'єктно-вчинкової парадигми
Постановка завдання.
Висновки та рекомендації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

розділ ІІ


проблеми психології праці в контексті діяльності служби зайнятості


Я-КОНЦЕПЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СУБ'ЄКТНО-ВЧИНКОВОЇ ПАРАДИГМИ

Киричук О.В.,

Логвиненко В.П

(м.Київ)


Вихідні передумови

У статті, в контексті суб'єктно-вчинкового підходу в психології, розглядаються психологічні механізми трансформації Я-концепції апліканта на ринку праці. Серед психологічних механізмів особливе місце тут належить самооцінці свого внутрішнього світу, зокрема: Я-фізичного, Я-психічного, Я-соціального і Я-духовного.

Аналіз психологічної літератури засвідчує, що дослідження пов'яані із Я-концепцією, так чи інакше ґрунтуються на теоретичних положеннях, які зводяться до чотирьох основних джерел6 а) основоположний підхід У Джемса; б) символічного інтеракціонізму Ч. Кулі та Дж. Міда; в) уявленнях про ідентичність, які розвинені Е.Еріксоном; г) у феноменологічній психології Карла Роджерса.

Самооцінка як психологічне утворення в психологічному просторі особистості та як один із функціональних механізмів самоусвідомлення залежить від "Я-концепції" особистості та рівня її суб'єктності, але самооцінка також впливає на "Я-концепцію" і може визначати напрямок її розвитку, зумовлюючи її деформації, зменшення конгруентності, створення образу “Я-фіктивного", чи сприяючи її більшій ясності та інтегрованості, визначаючи те, як людина будує своє життя.

Я-концепцію людини можна уявити як сукупність "Я-образів" (Я-фізичне, Я-психічне, Я-соціальне, Я-духовне). Самооцінка як складова Я-концепції відображає "Я-сприймаючого-себе" і "Я-оцінюючого-себе", "Я-судячого-себе" і виявляється в актах особистісного самовизначення та самоактуалізації. Це якісна характеристика суб'єкта життєдіяльності. Високий рівень самооцінки відображає високий рівень особистісних, професійних і суб'єктних властивостей, адекватність домагань, розвинену антиципаційну сферу, високий рівень саморегуляції, стійкість уявлень щодо себе, основою чого є стійка образна сфера. Звичайно, вказані психологічні властивості є тільки необхідною умовою, за відсутності яких самооцінка не може бути адекватно високою.

Самооцінка є інваріантою, тобто невід'ємною і функціонально залежною частиною саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку. Ці три механізми та конструювання, творення свого буття є механізмами процесу суб'ектогенезу - від рівня відносного суб'єкта, через рівень моносуб 'єкта, полісуб'єкта, метасуб'єкта до абсолютного суб'єкта [1] .

Слабкість процесів самооцінювання та нездатність усвідомити себе в якості предмета діяльності на рівні відносного суб'єкта, зокрема, саморозвитку, Нездатність до концептуалізації та інтеріоризації власного психічного простору зумовлює використання механізмів психологічного захисту для підтримки внутрішнього балансу особистості "як необхідної умови адаптації індивідуальної свідомості до оточуючого середовища за наявності внутрішнього конфлікту", і, в результаті, зумовлює створення неадекватної самооцінки. Неадекватність самооцінки є одним із чинників незадовільного саморозвитку, як спонтанній неусвідомлюваній реакції на наявність внутрішнього конфлікту.

Що стосується Я-концепції, то як відомо, її трансформації можуть відбуватися як в деструктивному, так і в конструктивному напрямку.

Трансформації "Я-концепції" в деструктивному напрямку виявляються в знецінюванні себе, неприйнятті себе чи прийнятті себе як засобу в досягненні зовнішніх цілей, в невротизації, в деградації особистості і у все більшому перетворенні на об'єкт життєдіяльності із все більшим виявом реактивної активності.

Трансформації "Я-концепції" в конструктивному напрямку виявляються у все більшому перетворенні людини в суб'єкт свого життя із все більшим виявом суб'єктно-вчинкової активності на різних рівнях суб'єктності – вчинку самопізнання, істини, добра, краси, екзистенції.


Постановка завдання.

Мета експериментального дослідження – виявити вплив психотренінгу на трансформацію Я-концепції безробітних в критичний період їх життя, через зміну самооцінки.

На початковому етапі дослідження висунуто припущення про те, що спеціально сконструйований тренінг виявлення та актуалізації психологічних ресурсі, може:
  • розширити діапазон усвідомлення власної психічної реальності, потреб і мотивів життєдіяльності в її цілісності;
  • зумовить переструктурування та збільшення інтегрованості "Я-концепції";
  • зростання рефлексивності, покращення самооцінки;
  • набуття учасниками тренінгу навиків саморегуляції, аналізу та виявлення шляхів вирішення проблем;
  • цілетворення та смислопобудови, збільшення соціально-комунікаційної компетентності.

Виклад основного матеріалу.

В результаті тренінгу [6] самооцінка переважної більшості учасників зросла (див. Діагр.1).



Діагр.1 Показники самооцінки учасників тренінгу за вхідним і вихідним тестуванням (%).

Найнижчою за абсолютними показниками виявилася самооцінка безробітних з малорозвиненим комунікаційним ядром (див. Табл.1).

Порівняльна таблиця величини зростання (%) показників індивідуально-психологічної сфери безробітних в результаті тренінгу

Підгрупи
Самоактуалізація %
Ясність

Я-конц. %
Самооцінка

%
Ком.

Ядро %
Спрям-ність на соц. діял. %
Прид-сть до соц. діял. %

чоловіки
1,7
3
11
7
14



жінки
3,3
5
9
3
5



молодші (20-39 рр)
1,7
3
13
7
3
4

старші (40-59рр)
5
5
5
0,5
3
4

безробіття до 6 місяців
1,7
5
8
7
3
6

безробіття більше 6 м.
3,3
5
11
5
6
8

з вис. рівн. розв. Ком. Я.
5
5
6
0
7
16

з низ.рів. розв. Ком. Я.
0,1
0,1
12
10
6
27

З високою самооцінкою
3,3
4
3
2
8
7

З низькою самооцінкою
1,7
0,2
9
3
5
3

Вся група
5
5
10
7
16
13

Після тренінгу зростання їхньої самооцінки порівняно з іншими учасниками було найбільшим, однак за абсолютним значенням вона все ж залишалася мінімальною. Зростання самооцінки становило 12 % ~ це одна з найбільших змін в результаті тренінгу. Більших змін зазнала лише придатність до соціальної діяльності (27 %) в підгрупі з малорозвиненим комунікаційним ядром завдяки збільшенню їхньою соціально-комунікаційної компетентності та самооцінки.

Дуже низькою виявилася самооцінка молодих безробітних (віком до 40 років), в той час як у старших безробітних (віком від 40 до 60 років), тобто тих безробітних, які мають значний стаж роботи, професійну компетентність, самооцінка є дещо вищою. Порівняння груп за часом безробіття виявляє, що нижчою є самооцінка у тих безробітних, які перебувають в цьому статусі до півроку, тобто тих безробітних, які ще не достатньо адаптувалися до ситуації безробіття і до свого статусу безробітного.

Самооцінка учасників молодшого віку під впливом тренінгу зросла максимально. Зростання становило 13 відсотків. Самооцінка учасників, термін безробіття яких ще не досяг критичної відмітки 6 місяців, після якої, як правило, спостерігаються особистісні зміни, зросла на 8 відсотків, що менше, ніж у довготривалих безробітних ( %). До тренінгу самооцінка чоловіків і жінок була одного рівня, а в результаті тренінгу більше зросла самооцінка чоловіків. Зростання становило 11 відсотків у чоловіків і 9 відсотків у жінок.

Загалом, підгрупи з високим рівнем розвитку комунікативного ядра і з високою самооцінкою виявили середні і низькі показники змін, тобто вони характеризувалися середньою чутливістю до психологічних впливів, але вони залишали за собою "лідерські позиції"" в абсолютних значеннях цих параметрів. Тобто, ймовірно, їм притаманна певна психологічна стійкість і адекватна реакція на зміни зовнішнього середовища, що зумовлює їх досить високу адаптивну здатність.

За результатами тестування виявилося, що у людей з високою самооцінкою виявляються певні закономірності у структурі і змісті "Я-концепції", яка зазнає змін в напрямку збагачення - диференційованості та інтегрованості, та зміні стану - спрямованості на розвиток, готовності до змін, але основні елементи залишаються тими ж, тому ми вважаємо їх характерними, це - переконання у власній об'єктивності, експресивності, незалежності, вмінні бути собою, здатності до саморегуляції та спрямованості на соціальну взаємодію.

За даними кореляційного аналізу вимальовується досить чіткий образ безробітної людини з високим рівнем самооцінки. До початку тренінгу встановлено слабкий обернений зв'язок самооцінки із саморегуляцією: із здатністю до збереження психічного тонусу та працездатності за несприятливих умов (r = -0.43); із стресостійкістю (г= -0.26); із терпимістю до дискомфорту (г= 0), тобто більша частина учасників із високою самооцінкою мала низький рівень саморегуляції, а це означає, що вірогідність високого рівня суб'єктності та саморозвитку у них дуже мала.

Після тренінгу зросли показники зв'язку із стресостійкістю (г=0,45, р<0,05), а інші показники саморегуляції зв'язку з самооцінкою не виявили. Із інших психологічних властивостей зв'язок із високою самооцінкою виявили тільки розвинена здатність до індивідуального підходу та агресивно-наступальна позиція, а саме, спрямованість на використання людини, з якою взаємодієш, нав'язуючи свою волю та обмежуючи її свободу (г= 0.44, р<0,05), а також характерними є деяка лояльність переконань щодо засобів досягнення цілі (г = 0.40). Це характеристики переважно праксіологічної сфери, але якщо ще врахувати досить тісну кореляцію із неадекватністю самооцінки (г= 0.61, р<0,05), то можна зробити висновки щодо неузгодженості і в аксіологічній сфері - розходження термінальних та інструментальних цінностей. Також досить характерною є самодостатність (г= 0.50, р<0,05) та середні придатність до соціальної діяльності (г= 0.48, р<0,05) і спрямованість на соціальну взаємодію (г= 0.56, р<0,05).

Зазначимо, що молодь з високою самооцінкою виявляє деякі відмінності, що визначаються їх віком та іншою позицією на ринку праці, ніж у старших безробітних. Експресивність, терпимість до дискомфорту у молоді вищі, агресивно-наступальна позиція виражена , більшою мірою, а їх зв'язок із самооцінкою набагато тісніший (г= 0.80-0.82, р<0,05). Суттєвою відміною молодих і старших безробітних є те, що у молоді висока самооцінка базується на аутосимпатії (г = 0.88, р<0,05), досить високій здатності сприймати свої слабкі сторони, не знижуючи самооцінки (г- 0.55, р<0,05) та досить високому рівні розвитку комунікативного ядра (г= 0.52, р<0,05), і виявляє тісний зв'язок із спрямованістю на аутотентичність (г= 0.75, р<0,05) із самоактуалізацією (г= 0.58, р<0,05). У старших безробітних висока самооцінка виявляє негативну кореляцію із самоактуалізацією (г= -0.47, р<0,05), спрямованістю на аутентичність (г= -0.48, р<0,05), із саморегуляцією (г= -0.53 р<0,05), тобто тобто базується на досить високій адаптованості до своєї ситуації, на відчутті самодостатності (г= 0.60, р<0,05) і специфічних власних переконаннях щодо себе.

Специфічний зміст "Я-концепції" як основа самооцінювання є більш характерним для старшого віку, тоді як для молоді більш характерним є стан "Я-концепції" - самоактуалізація та суб'єктогенез (переважно нижчих рівнів).

Зміст "Я-концепції" безробітних з високою самооцінкою виявляє такі переконання, які можна назвати характерними для високої самооцінки всіх людей. Це - переконання у власних об'єктивності, експресивності (г= 0.67, р<0,05), незалежності, вмінні бути собою (г= 0.51, р<0,05), стресостійкості (г= 0.54, р<0,05). Головним результатом тренінгу стало зростання інтегрованості та ясності "Я-концепції" і збільшення її ролі та ролі соціально-комунікаційної компетентності у процесі самооцінювання (г= 0.65 та 0.44 відповідно). Це відобразилося у зростанні сили зв'язку самооцінки із зазначеними характерними переконаннями щодо себе, а саме: з експресивністю, умінням бути собою, незалежністю, об'єктивністю ( г = 0.77, р<0,05), а також виникли досить тісні зв'язки з іншими переконаннями, такими як: здатність до саморегуляції (г= 0.53, р<0,05), здатність сприймати себе та інших як розвивальну ситему (г= 0.55, р<0,05), здатність відмовитися від стереотипів у сприйнятті інших (г= 0.75, р<0,05), переконання у власній придатності і спрямованості до соціальної взаємодії (г= 0.40 та 0.36, р<0,05).

Самооцінка після тренінгу базувалася на відчутті соціальної та особистісної ідентичності та деякою мірою на відчутті самоефективності (г= 0.59 та 0.39 відповідно, р<0,05). Останнє є особливо важливим, оскільки воно виявляє ставлення до предметної діяльності, тому не дивно, що зв'язок із придатністю до соціальної взаємодії став дещо тіснішим (г= 0.52, р<0,05).

Самооцінка як фактор особистісного розвитку по різному виявляє свою роль в учасників із високим і низьким її значенням.

У підгрупі з низькою самооцінкою рівень самооцінки є складовою фактору, що визначає таку латентну змінну як відчуття соціальної та особистісної ідентичності. Факторне навантаження на самооцінку тут становить 0,54. Іншими складовими цього фактору є спрямованість на соціальну взаємодію (0,79), придатність до соціальної діяльності (0,78), суб'єктивна переконаність у власній придатності до неї (0,54), рівень розвитку комунікаційного ядра, зокрема, здатність до індивідуального підходу, уміння бути собою, (0,68), спрямованість на автентичність, Саме низька самооцінка як складова цього фактору зумовлює кризу ідентичності. А це в свою чергу призводить до посиленого використання психологічного захисту і неусвідомлення власної психічної реальності, в результаті чого процес набуває характеристики циклічності і результатом є негативні зміни "Я-концепції" в напрямку невротизації особистості безробітного. На зовнішньому плані це виявляється як пасивно-очікувальна активність з працевлаштування, що є самим неефективним видом активності із працевлаштування (хаотичний пошук роботи або відмова від пошуку).

У підгрупі з низькою самооцінкою рівень самооцінки є складовою фактору, що визначає таку латентну змінну як відчуття соціальної та особистісної ідентичності. Факторне навантаження на самооцінку становить 0,54. Іншими складовими цього фактору є спрямованість на соціальну взаємодію (0,79), придатність до соціальної діяльності (0,78), суб'єктивна переконаність у власній придатності до неї (0,54), рівень розвитку комунікаційного ядра, зокрема, здатність до індивідуального підходу, уміння бути собою, (0,68), спрямованість на автентичність, на розвиток (бачення людини як розвивальної системи), відчуття ідентичності як розливальної системи (0,64). Саме низька самооцінка як складова цього фактору зумовлює кризу ідентичності. А це в свою чергу призводить до посиленого використання психологічного захисту і неусвідомлення власної психічної реальності, в результаті чого процес набуває характеристики циклічності і результатом є негативні зміни "Я-концепції" в напрямку невротизації особистості безробітного. На зовнішньому плані це виявляється як пасивно-очікувальна активність з працевлаштування, що є самим неефективним видом активності із працевлаштування. І основна роль психологічного тренінгу як психологічної допомоги даній категорії безробітних полягагає в збільшенні їх самооцінки та сприянню усвідомлення ними власної психологічної реальності, в тому числі і власних психологічних ресурсів.

У підгрупі з високою самооцінкою рівень самооцінки є складовою фактору, що визначає таку латентну змінну як тривожність чи збуджено-чутливий стан як вияв внутрішнього дисонансу. Факторне навантаження на самооцінку тут становить 0,66. Іншими складовими цього фактору є неадекватність самооцінки (0,90), низька здатність до збереження психічного тонусу та працездатності у несприятливих умовах (-0,69), низька стресостійкість (-0,63), підвищений нейротизм (0,49), досить висока здатність до індивідуального підходу (0,67), та вміння не претендувати на свободу іншої людини (0,50), що. можливо, пов'язано з досить високою експресивністю (0,47).

Можна припустити, що даний фактор свідчить про саморозвиток недовільного рівня у даних безробітних. Дійсно, здатність до особистісного зростання, як і до самовизначення, саморозвитку є атрибутивними властивостями людини. Однак, це функції, що виявляють залежність від соціалізації людини та її природної активності. Зазначимо, що перші два фактори в цій підгрупі — це фактори соціалізації та активності: (Р1— самоактуалізації та відчуття соціально-особистісної ідентичності, Р2— готовності до соціальної взаємодії і діяльності). В класифікації діяльності із саморозвитку виділяють три рівні: недовільну, довільну та постдовільну діяльність.

Недовільний вид діяльності із саморозвитку виникає, коли в "Я-концепції" людини з'являється внутрішній конфлікт, порушення внутрішнього балансу, гармонії зі світом і собою, коли з'являється неузгодженість "Я-реального" та "Я-ідеального". У цьому випадку зміни виявляють себе в спонтанних неконтрольованих діях, які мають неусвідомлюваний фрагментарний характер. Іноді це виявляється у протилежному явищі - занадто сильному контролі, що має характер насилля над собою, за рахунок чого і досягається результат. Основною проблемою цього етапу є неусвідомлення власної психічної реальності в якості об'єкта такої діяльності. Це слідує із специфіки саморозвитку як виду діяльності, де людина виступає і суб'єктом і об'єктом діяльності, а предметом діяльності виступають психічні новоутворення, що формуються в умовах даної діяльності. Іншою проблемою даного етапу саморозвитку є посилене використання захисних механізмів. Висока самооцінка учасників в поєднанні з високим показником її неадекватності свідчать про неузгодженість образів "Я", а підвищені вразливість, нейротизм свідчать про посилене звертання до механізмів психологічного захисту, тобто даний фактор є фактором довільного саморозвитку. Спонтанність, фрагментарність, хаотичність є властивостями які характеризують хаотичну активність як стратегію поведінки із працевлаштування, що належить до групи неефективних. І роль психологічного тренінгу в цьому як виду психологічної допомоги безробітним полягає в сприянні усвідомленню ними власної психічної реальності як об'єкта діяльності із саморозвитку і себе як суб'єкта цієї діяльності. Таке зростання їхнього рівня суб'єктності є механізмом переходу на вищий -довільний рівень діяльності та звертання до більш ефективної - конструктивної активності як стратегії поведінки із працевлаштування.

Таким чином, можна стверджувати вплив психотренінгу на трансформацію Я-концепції безробітних в критичний період їх життя, через зміну самооцінки. При цьому вдалося виявити такі закономірності:

1) висока самооцінка властива молоді, яка розвивається і здійснює саморозвиток, і людям старшого віку, які почувають себе адаптованими до соціальної реальності;

2) ті люди, які розвиваються, тобто здійснюють діяльність із саморозвитку, суб'ектогенезу, мають вищу самооцінку, ніж: інші за тих же чи подібних умов;

3) більшу адекватність самооцінки забезпечує розвиток направлений всередину на досягнення своєї внутрішньої суті ("Я-істинного", "Я-глибинного"), який веде до збільшення рівня суб'єктності і в результаті охоплює все життя людини, ніж розвиток направлений назовні, який веде до досягнення чогось чи володіння чимось у зовнішньому середовищі.

Висновки та рекомендації.

Експериментально підтверджено припущення про те, що спеціально сконструйований тренінг виявлення та актуалізації психологічних ресурсів розширив діапазон усвідомлення власної психічної реальності, потреб і мотивів власної життєдіяльності в її цілісності, зумовив переструктурування та збільшення інтегрованості "Я-концепції", зростання рефлексивності, покращення самооцінки, набуття учасниками навиків саморегуляції, аналізу та виявлення шляхів вирішення проблем, цілетворення та смислопобудови, збільшення соціально-комунікаційної компетентності.

Результатами проведення тренінгу по виявленню та актуалізації психологічних ресурсів стали наступні зміни:

- гармонізація "Я-концепції", актуалізація суб'єктного потенціалу на вищих рівнях функціонування особистості (на рівні полі та метасуб'єкта;

- актуалізація творчого та професійного потенціалів особистості;

- формування навичок аутентичної активності і виявлення свого єства у впливі на світ (зовнішній і внутрішній), а саме, у саморозвитку себе як суб'єкта життєдіяльності та сприяння суб'єктогенезу іншої особистості.

Дане дослідження не покликане виявляти чинники низької чи високої самооцінки людини взагалі, оскільки це не являється предметом нашого дослідження, оскільки для цього довелося б вивчати онтогенез людини, починаючи з перинатального розвитку. Предметом нашого вивчення є зміни особистості у критичний період її життя. За умов відсутності психічних патологій ці зміни можна вивчати тільки через зміст "Я-концепції" особистості, змін у ній внаслідок особистісної рефлексії взаємодій "Я-глибинного" чи "Я-істинного" і "Я-реального" (термін дещо неточний у нашому розумінні, що відповідає "Я-поведінковому", "Я-характерологічному на даний момент".

Самооцінка є структурою "Я-концепції", яка досить виразно відображає зміни. Людина входить у важку життєву ситуацію з уже сформованою самооцінкою. Залежно від того якою, низькою чи високою є її самооцінка, її чутливість до зовнішніх впливів, що спричиняють зміни особистості буде різною. Те, що матиме особисте значення у однотипній важкій життєвій ситуації для людей з високою самооцінкою, може не мати особистісної ваги для людей з низькою самооцінкою. Спільним, тобто таким, що має особисте значення для всіх людей, які опиняються у ситуації безробіття, є відчуття ідентичності, особистісної та соціальної. Чим сильніше це відчуття, тим стійкішою буде самооцінка, а опосередковано і психологічне здоров'я людини, до руйнівних впливів важкої життєвої ситуації. Якщо відчуття ідентичності є в особистості, то важка життєва ситуація, життєва криза може спричинити особистісне зростання, чи його прискорення, спричинити суб'єктогенез із переходом на вищі рівні суб'єктності. Тобто відбуватиметься постійний процес трансформації "Я-концепції" у суб'єктно-вчинкову активність із поступовою зміною її змісту та ієрархії (домінантних елементів).

Якщо людина потрапляє у важку ситуацію, маючи низьку самооцінку, особливо, якщо це людина старшого віку, то за відсутності психологічної допомоги інших людей прогноз несприятливий - відбуватиметься руйнування її психічного здоров'я.

Для людей з високою самооцінкою прогноз несприятливий у випадку, якщо у них низький показник самоактуалізації та соціально-комунікативної компетентності. Рівень самооцінки, самоактуалізація і соціально-комунікативна компетентність - це параметри, які легко вимірюються існуючим психодіагностичними методиками. Виявити, наскільки сформованим є відчуття особистісної та соціальної ідентичності, можливо як за допомогою тестування, так і в процесі психологічної бесіди. Тому, нашою практичною рекомендацією для служби зайнятості є обов'язкове введення психологічної допомоги для зазначених категорій безробітних.

Література:

1.Киричук О.В., Карпенко З.С. Рівні суб'єктності та індикатори духовності людини //Психологія та педагогіка /Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. - № 3, 1995.

2.Киричук О.В.Карпенко З.С. Метаморфози духу, До питання про предмет гуманітарної псимхології//Психологія та педагогіка /Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. - № 4, 1994;

3.Киричук О.В., Карпенко З.С. Аксіологічні проекції духовності //Цінності освіти і виховання: Наук. метод. зб. / За заг. ред О.В.Сухомлинської. - К., 1997. - 224 с.

4.Киричук О.В. Стратегії поведінки аплікантів на ринку праці та їх психологічні характеристики //Психологія особистості безробітного/ Матеріали ІІ-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції. -К., 2005. - С.5-17).

5.Киричук О.В. Теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної діяльності аплікантів //Ринок праці та зайнятість населення / Бюлетенеь ІПК ДСЗУ, 2006, №2.- С.31-34.

6. Логвиненко В.П. Психологічні чинники, що забезпечують трансформацію Я – концепції із зростанням рівня суєтності особистості / Психологія праці та управління: Збірник наукових праць V Всеукраїнської науково –практичної конференції – К, 2008 С.100-112

ББК 88.5