України Любові Богдан Використані також світлини Юрія Безкровного І Віктора Гіржова Культурний центр України в Москві. М.: Олма медіа Групп, 2008. стор. Ця книга
| Вид материала | Книга |
СодержаниеПитання для вирішення |
- Книга є першою у серії видань «Україна на Старому Арбаті», 2798.29kb.
- Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
- Кабінету Міністрів України від 28. 11. 2007 n 1059-р "Про перенесення робочих днів, 13.79kb.
- Міністерство внутрішніх справ україни, 3009.03kb.
- Г. Н. Владимирская программа для общеобразовательных учреждений Русский язык 5-9 классы, 447.96kb.
- Міністрів України від 14., 38.13kb.
- Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 р. N 440 ( 440-2008-п ) Про реалізацію, 137.67kb.
- України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
- О туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури згідно з Указом Президента, 76.08kb.
- Програма діяльності кабінету міністрів україни «український прорив: для людей,, 1445.21kb.
Питання для вирішення
Навесні 2003 року в Москві пройшла нарада керівників двох федеральних українських організацій — Об’єднання українців Росії (ОУР) та Федеральної національно-культурної автономії (ФНКА) «Українці Росії», в якій взяли участь керівники 40 регіональних українських організацій. Вони розглянули хід виконання рішень ІІІ Конгресу українців Росії (2002рік), питання організаційної єдності та інформаційного забезпечення діяльності українських організацій Росії.
Було також прийнято Постанову рад ОУР та ФНКА «Українці Росії», в якій, зокрема, містилися прохання й пропозиції, що стосувалися Культурного центру України в Москві:
— Створити у складі Культурного центру повноцінну «Українську книгарню» з потужним відділом «Книга-поштою» для розповсюдження в усіх регіонах Росії української літератури, періодики, відео- та аудіокасет, компакт-дисків, предметів української символіки, сувенірів тощо;
— Частіше направляти працівників Культурного центру в регіони Росії для вивчення діяльності українських організацій, надання їм практичної допомоги;
— Сприяти розробленню в Культурному центрі методичних матеріалів для вивчення української мови, літератури, предметів народознавчого циклу, допомоги українським самодіяльним колективам.
Всі поставлені питання абсолютно вмотивовані і справді вимагають невідкладної уваги, про що неодноразово йшлося й у цій книзі. Проте розв’язати їх можна лише на державному рівні. Йдеться про обидві держави — Росію й Україну. Наївно думати, що це суто внутрішні проблеми Культурного центру.
Скажімо, організація в «Українській книгарні» відділу «Книга–поштою» та розширення асортименту її товарів за рахунок аудіо- і відеопродукції, української символіки, сувенірів і т.д. вимагають додаткового фінансування з боку української держави (введення нових ставок, закупівля продукції, придбання спеціального торговельного обладнання, організація реклами і т.ін.). Так само необхідно фінансувати розширення методичної роботи з українськими організаціями в Росії. Скажімо, постійно зростає потреба у підготовці й розповсюдженні друкованих методичних матеріалів з питань пропаганди української культури в Росії. Крім того, Центр повинен мати ресурси для системного проведення науково-практичних зустрічей і «круглих столів» із залученням учасників з російських регіонів. Це дозволить предметніше розглядати конкретні проблеми української діаспори, піднесе звучання самої «української теми» в російському житті, сприятиме розповсюдженню об’єктивної інформації про Україну і українство.
Значні фінансові труднощі Центр долає в ході масштабних презентацій регіональних українських осередків в рамках проекту «Діаспора». Запрошення великої кількості учасників мистецьких колективів, інших представників української діаспори, їх розміщення і харчування в Москві — все це проблеми, що стають іноді непереборними. Звичайно, левову частину витрат має б взяти на себе російська сторона, але й Культурний центр хотів би почуватися вільніше у фінансовому плані в таких екстремальних ситуаціях. Створення фінансово забезпеченого механізму реалізації проекту «Діаспора» могло б у найближчі роки кардинально змінити на краще ситуацію в роботі з українською діаспорою в Росії.
В Центрі працюють курси української мови, проте цього вже мало. Настав час поглиблювати й розширювати роботу за рахунок вивчення кількох українознавчих дисциплін, залучення ширших прошарків іншомовного населення до вивчення української мови і культури. Все це можна і треба робити, проте лише за умови цільового фінансування.
Взагалі потреби української освіти в Російській Федерації залишаються фінансово не забезпеченими. Найскромніший формат вирішення проблеми на федеральному рівні вимагає придбання для всіх регіонів засобів навчання української мови, як іноземної, та українознавства у вищій школі. Йдеться про основні засоби (навчальні комплекти всіх рівнів навчання та підручники з української мови і літератури, українознавства) і допоміжні засоби (аудитивні, візуальні, аудіовізуальні).
Серйозний, концептуальний підхід до справи передбачає підготовку і видання підручників та методичних посібників: інтегрованого підручника з української мови для 7–11 класів; підручників з українознавства для середнього і старшого шкільного віку та для студентів вузів; підручників для недільних шкіл і навчально-допоміжних комплектів для вчителів; посібників з методики викладання української мови, як іноземної.
Звичайно, що розв’язання цих, як і багатьох інших важливих для діаспори питань, виходить далеко за межі можливостей Культурного центру і вимагає міждержавного порозуміння та співпраці. Проте Центр міг би стати координуючим органом у реалізації конкретних програм і проектів. За його участю в Москві можна було б організувати курси підвищення кваліфікації викладачів української мови та українознавчих дисциплін вузів Російської Федерації.
Щодо відряджень працівників Культурного центру, то ми робимо все, що в наших силах. Лише в останні роки наші люди побували в Башкортостані, Татарстані, в Сибіру, Ханти-Мансійському окрузі, на Поволжі, в Лазаревському (Сочі), де працює семінар-лабораторія традиційної культури українців Росії... Та маємо пам’ятати, що українські осередки діють в Карелії, Саха (Якутія), Хабаровському, Приморському краях, Мурманській, Магаданській, Камчатській та багатьох інших областях. Ми відчуваємо необхідність постійного контакту з ними, свою відповідальність за підтримку їх роботи. Проте можемо собі дозволити не більш як 1–2 поїздки в рік — не вистачає грошей. Тоді як відрядження в регіони компактного проживання українців в Росії мають бути значно частішими, а їх географія повинна постійно розширюватися. Цього можна досягти за рахунок цільових коштів з бюджету, виділених Державному комітету України у справах національностей та міграції або Міністерству закордонних справ України. Очевидно, слід порахувати, скільки грошей потрібно для того, щоб охопити нашим реальним впливом близько 70 регіональних українських організацій, кількість яких, до речі, продовжує зростати. Марно сподіватися на те, що Культурний центр, який знаходиться на госпрозрахунку, самостійно, без підтримки держави, вирішить це важливе завдання. З іншого боку, Росія мала б допомогти в комп’ютеризації українських організацій, що значно спростило б зв’язок з ними.
Мабуть, найкраще, якби питання, що стосуються української сторони, поступово розв’язувалися в рамках реалізації державної програми «Закордонне українство до 2005 року». До речі, на згаданій нараді ця програма була названа «декларативним документом», як така, що не має фінансового забезпечення. У всякому випадку Культурний центр України в Москві міг би сподіватися на пильнішу увагу держави до його фінансових скрут і можливостей. Адже мова йде про багатомільйонну українську діаспору Росії, яка є частиною нашого народу, що залишається значною мірою неосвоєним політичним, культурним, інтелектуальним ресурсом.
Ми й сьогодні ще достеменно не знаємо, скільки українців живе в Росії, хоча значна частина цих людей зберегла свою національну ідентичність, готова працювати в ім’я й на благо України. За визнанням Президента України Леоніда Кучми, вони ще не дістають належної підтримки від України й часом їхня енергія вигасає, на зміну ентузіазмові приходять апатія та зневіра. Крім усього іншого втрачається важливий конструктивний елемент у механізмі наших відносин з іншими державами.
Президент звернув особливу увагу й на інший важливий аспект роботи з українською діаспорою:
«Зрештою, потрібен і державний, і суто людський інтерес до того, як і чим живуть наші українські брати, розкидані близькими та далекими світами, чим можна було б підтримати їх та їхні сім’ї. Підтримувати передусім у тому розумінні, щоб не рвалися зв’язки таких спільнот з історичною батьківщиною.
Вбачаю в цьому материнський обов’язок незалежної України».
Отож, якщо ми збираємося повноцінно виконувати материнський обов’язок, якщо ми хочемо спромогтися на цілеспрямовану, довготривалу, стратегічно продуману й повсюдну підтримку української діаспори, як носія української культури, мови, духовності, самобутності в Росії, то необхідно не тільки ефективніше використовувати потенціальні можливості Культурного центру України в Москві, але й створювати його філіали в регіонах. Незначні в масштабах держави й глибоко продумані, цільові фінансові затрати окупляться сторицею, матеріалізуються в активізації українських культурних, просвітницьких, освітніх організацій.
«Прапор України на Арбаті». С. 392—394.