Ucraina terra Cosaccorum: Україна земля козацька

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Хід уроку Ii. сприйняття і первинне засвоєння нового матеріалу Запитання учням Освіта і наука Григорій Сковорода (1722-1794). Залиш печалі світу, марнотність всіх діянь Літописи, література, усна народна творчість В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша Самійло Величко Семен Дивович Театр, музика, архітектура, живопис Максима Березовського Степан Ковнір. Iv. підбиття підсумків уроку Гетьман Кирило Розумовський Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання Відновлення Гетьманщини Відновлення влади гетьмана. Нові обмеження автономії. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Шаповалова Людмила Иннокентьевна Оригинальное (авторское) сочинение, 85.68kb.
• Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька, 221.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 17.85kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 26.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 12.99kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• Держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець, 771.2kb.
• Земля І люди в повісті О. Кобилянської "Земля", 25.79kb.
• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.

Тема: Культурна розбудова України в період Гетьманщини.

Цілі: ознайомити учнів з особливостями розвитку культури гетьманської України (початок русифікаційних процесів на Лівобережжі, відплив козацької інтелектуальної еліти до Росії), основними тенденціями розвитку освіти, науки, літератури та мистецтва у II пол. ХVІІ-ХVІІІ ст.

• визначити особливості розвитку бароко в Україні, розкрити причини асиміляторських тенденцій розвитку національної еліти, порівняти зміни змісту літе­ратурних творів польського і геть­манського періодів історії Украї­ни, з'ясувати значення творчості Г. Сковороди для історії українсь­кої культури;

• продовжувати виховувати лю­бов, гордість, повагу до історії ук­раїнської культури; естетичні смаки учнів на основі мистець­ких пам'яток козацьких часів; моральні якості патріотів батьківщини; відразу до нищення культури шляхом розкриття суті асиміляторської політики російського царату.

Обладнання:

1) уривки з творів С. Яворського, Г. Сковороди, Г. Грабянки;

2) портрети історичних діячів Ф. Прокоповича, І. Мазепи, Г. Ско­вороди, С. Яворського, В. Григоровича-Барського, М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського, І. Григоровича-Барського;

3) ілюстрації: гравюра із зоб­раженням корпусу Київської ака­демії, фотографія сторінки ба­рокового тексту, надрукованого громадянським шрифтом, Михай­лівський Золотоверхий собор у Києві, Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві, Цер­ква св. Катерини в Чернігові, Миколаївська церква у Ніжині, собор св. Юра у Львові, корпус на території Києво-Печерської лаври, гравюри Леонтія Тарасевича, іконостас із села Водиця-Деревлянська, ікона Покрови Богородиці із зображенням Бог­дана Хмельницького, портрет стародубського полковника Михай­ла Миклашевського, «Козак Мамай», вертеп;

4) історична карта «Гетьман­щина»;

5) музичні твори: уривки ба­рокових творів М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

Історичні портрети та ілюст­рації поєднуються за допомогою комп'ютерної програми Роver-Роіnt у презентацію, яка демон­струється учням паралельно з розповіддю.

Тип уроку — урок засвоєння нових знань.

Форма уроку — традиційна.

ХІД УРОКУ

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ І КОРЕК­ЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ (7 хв)

Запитання і завдання учням

1. Визначте особливості роз­витку української культури пер­шої половини XVII ст.

2. Які навчальні заклади дія­ли в Україні у І половині XVII ст.?

3. Як вплинуло на розвиток освіти книгодрукування?

4. Які напрямки літератури розвивалися у І половині XVII ст.?

5. Які галузі мистецтва на­були найбільшого розвитку в першій половині XVII ст.?

II. СПРИЙНЯТТЯ І ПЕРВИННЕ ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ (27 хв.) Урок відбувається під су­провід музики українських ба­рокових композиторів.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ

Бароко. Приблизно із сере­дини XVII і до кінця XVIII ст. художня й інтелектуальна творчість українців була так чи інакше обумовлена розвитком стилю бароко. Бароко в пере­кладі з італійської означає «хи­мерний», «чудернацький». Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілився в ар­хітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження роз­кішних оздоб, підкреслена деко­ративність, грандіозність. Поява цього стилю тісно пов'язана з тією дивовижною епохою та її приголомшливими подіями, і сам він допомагав краще відобразити і зрозуміти дух епохи. Задоволь­няючи смаки знаті, стиль бароко підкреслював велич і розкіш, зоб­ражав життя як захопливу теат­ральну дію, а талановито розіг­рану в пишних декораціях виста­ву умів перетворити на живе жит­тя. Формі він віддавав перевагу перед змістом, складності — пе­ред простотою.

Очевидно, останнє і зробило бароко особливо привабливим для українців. Проміжне розташуван­ня між східною православною і латинізованою західною культу­рою природно схиляло їх до син­тетичного мислення і вимагало синтетичного стилю. Бароко не принесло в Україну нових ідей — радше воно запропонувало нові прийоми, такі як парадокс, гіпер­бола, алегорія, контраст, і ці прийоми допомагали культурній еліті краще усвідомлювати, чіткіше тлумачити, ретельніше розробляти старі істини.

Русифікація. Невпинний по­ступ продуктивних сил України обумовлював необхідність роз­витку освіти, науки, появи нових видів знань, дедалі ширшого втягнення різних верств населення в духовне життя. Але на Лівобе­режжі й Слобожанщині ці про­цеси гальмувалися політикою російського самодержавства. Посту­пово українська мова витісняла­ся не тільки з діловодства, а й з літератури та школи. Натомість повсюди запанувала мова російська.

Розвиток освіти та книговидавництва на національній основі гальмувався дискри­мінаційними захода­ми російського цара­ту. Зокрема, у 1720 р. на Лівобережжі було заборонено друкувати українські книги, за винятком книг цер­ковного змісту. За ви­конанням цього ука­зу встановлювався контроль, а винні в його пору­шенні жорстоко каралися. Тому не випадково багато цікавих істо­ричних та художніх пам'яток поширювалися лише у вигляді ру­кописів.

Відривалася від свого націо­нального коріння й козацька старшина. Прагнучи якнайшвид­ше здобути права російського дво­рянства, її представники відмежо­вувалися від усього українського, запроваджували звичаї (навіть у побуті), моральні норми та ду­ховні цінності своїх північних сусідів. У свою чергу, російська культура, користуючись могут­ньою підтримкою з боку держа­ви, міцніла і розвивалася. В XVII столітті ми бачимо потік моло­дих людей із Московії, що здобу­вали освіту в Україні, потік ук­раїнських викладачів до шкіл Росії. Із середини XVIII ст. юна­ки з України їхали до Москви та Петербурга здобувати технічну освіту, навчатися в університетах та Академії наук. Відірвані від природних основ свого народу, вони практично нічого не роби­ли для розвитку власної націо­нальної культури.

Запитання учням

1. Чому російському урядові була вигідна асиміляція ук­раїнців?

2. Чому українська еліта не чинила опору асиміляторській політиці російського уряду?

У XVII—ХVIII ст. на шляху духовного розвитку жителів Пра­вобережжя виникало багато пере­шкод. Тут недоторканними збер­ігалися всі органи й установи, які виникли раніше. Спроби відкри­ти нові школи та інші навчальні заклади наштовхувалися на опір магнатів і шляхти. Всі державні, освітні та духовні установи запо­лонила польська мова. Нею пи­салися політичні трактати і ви­давались книги, велося викладан­ня і церковна служба. Українсь­ка мова вживалася на побутово­му рівні й зберігалася лише у се­редовищі селян та міських низів.

Та український народ витри­мав і цей натиск самодержавства й варшавського уряду. Його кращі представники навіть за цих несприятливих умов зробили по­мітний внесок у культурну скар­бницю України.

ОСВІТА І НАУКА

Освіта. Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старши­ни, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу — в Київській академії. Протягом пер­шої половини XVIII ст. почали діяти також нові навчальні зак­лади — колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові.

Центром освіти на Правобе­режжі була Київська академія. Тут студенти вивчали сло­в'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, істо­рію, географію, математику, ас­трономію, природознавство, бо­гослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знан­ня з тих чи інших предметів. Сту­денти вчилися тут дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували свої сили в ораторському мистецтві, намагалися до­хідливо і чітко висловлювати власні думки. Викладала в ака­демії група професорів, серед яких широтою наукових інте­ресів виділявся Феофан Прокопович. У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства, пу­стого красномовства, сліпого на­слідування авторитетів.

Академія мала велику бібліо­теку, в якій налічувалося близь­ко 12 тис. томів. Значні кни­гозбірні належали представникам козацької старшини. Відомо, на­приклад, що велику бібліотеку мав гетьман І. Ма­зепа. Сучасники свідчили, що вона вражала не лише своїми розмірами, а й підбіркою книг. Тут були представ­лені зарубіжні й вітчизняні автори, зберігалися різні хроніки та літопи­си. Про зацікав­леність українсь­кої старшини різними науками свідчить, зокрема, той факт, що у бібліотеці М. Ханенка зберігався гербарій, а та­кож підручники з фізики та гео­графії. Не менші книгозбірні мали монастирі, школи, пред­ставники польської шляхти.

Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах Запо­розьких Вольностей діяли спе­ціальні школи, наприклад, для підготовки військових канцеля­ристів та інших адміністративних службовців. Функціонувала му­зична школа, де проходили відпо­відну підготовку обдаровані хлоп­чики. Тут діяла також Головна січова школа, де викладались піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова справа.

Наприкінці XVIII ст. в Ук­раїні почали діяти перші про­фесійні школи. До них, зокрема, належали госпітальна школа в Єлисаветграді (нині Кіровоград), артилерійська школа і штур­манське училище в Миколаєві.

Книгодрукування. Певні зміни спостерігались у видавничій справі. Протягом XVIII ст. удос­коналювалася техніка друку, по­ліпшилось оформлення книжок. В Україні, як і в Росії, у книго­друкуванні було запроваджено громадянський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Пер­шу друкарню з граждянського шрифтом в Україні було відкри­то у 1764 р. в Єлисаветграді. Зго­дом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. Але книжки зали­шалися дуже дорогими. їх могли придбати лише заможні люди.

Переживала важкі часи шкільна освіта на Правобережжі та західноукраїнських землях. Тут поступово занепадали братські, а натомість відкривалися като­лицькі й уніатські навчальні зак­лади. Певні зміни на краще на правобережних українських зем­лях відбулися лише після прове­дення польським урядом шкільної реформи. У краї було відкрито низку нових навчальних закладів, налагоджено підготовку педагогічних кадрів.

Наукові знання. Зміни в госпо­дарському розвитку сприяли по­ширенню наукових знань. Сотні юнаків — вихідців з України на­вчалися в Академії наук у Петер­бурзі, заснованій 1725 р., та в Мос­ковському університеті, відкрито­му в 1755 р. Залишаючись у Росії, вони працювали у державних установах, Синоді, у вищих навчаль­них закладах. І лише деякі з них поверталися в Україну і прилуча­лися до духовного розвитку свого народу.

Певних успіхів було досягну­то в галузі медицини. З'явилися перші підручники, які викладали основи медичних знань, описува­ли різні хвороби. Значна увага приділялася боротьбі з епідеміч­ними захворюваннями. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Ук­раїні аптека.

Математична наука також по­чала набувати практичного спря­мування. Наприклад, до підруч­ника І. Фальковського увійшли еле­менти практичної математики, матеріали з тригонометрії, ци­вільної та військової архітектури.

Григорій Сковорода (1722-1794). Безумовно, найсамобутнішим українським інтелектуалом того часу був Григорій Савич Сковорода. Син бідного козака з Ліво­бережжя, Сковорода у 12-літньому віці вступив до Києво-Могилянської академії. Учився він дов­го — то в академії, то на Заході — і, як каже легенда, чергував лекції з мандрівками по всій Цент­ральній Європі, «щоб краще пізнати людей». Вивчивши лати­ну, давньогрецьку, польську, німецьку і старослов'янську мови, він чудово знав філо­софські праці давніх і нових ав­торів. Між 1751 і 1769 р. Сково­рода з перервами викладав у Пе­реяславському і Харківському колегіумах, однак незвичність його філософських поглядів і педагогічних методів спричинила гоніння з боку духовних ієрархів. Зрештою Сковорода був змуше­ний залишити офіційну педагогі­ку і розпочати життя мандрівно­го філософа.

Сковороду називають «україн­ським Сократом». Пішки обходя­чи рідне Лівобережжя і Слобо­жанщину, зустрічаючись із різни­ми людьми, він з усіма вступав у диспути, в усіх випитував їхні по­гляди на життя. Свої бесіди філо­соф заводив і на ярмарках, і в дорозі, і на відпочинку в сільських садках. Найбільше його цікавило питання про людське щастя: як люди розуміють його, як домагаються, і в чому на­справді полягають призначення і щастя людини. За Сковородою, ключ до щастя — у самопізнанні й проходженні того шляху, для якого кожен «за єством своїм» призначений. Не треба людині ні багатства, ані слави, головне — бути незалежним від «миру» і мирських турбот. Такі переконан­ня привели філософа до відкри­тої критики старшини і духівниц­тва за те, що вони гнобили селян.

Завдання учням

• Послухайте вірш Г.Сковоро­ди, як на вашу думку, чому він хоче втекти від світу?

Залиш печалі світу, марнотність всіх діянь,

Щоб в небо возлетіти, на хвилю чистим стань...

Кинь світ оцей закутий.

Він завше — темний ад.

Паде хай ворог лютий; линь в гори, світлий град...

Творча спадщина Сквороди досить розмаїта: тут і вірші, й байки, і підручники з етики та поетики, і філософські трактати. Живучи в гармонії з тим, що він так активно проповідував, манд­рівний філософ заслужив любов простого народу, а багато його висловлювань увійшли в народні пісні та думи. На могилі своїй Сковорода заповів написати: «Світ ловив мене, але не впіймав».

ЛІТОПИСИ, ЛІТЕРАТУРА, УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Література. Усі особливості барокового стилю відбилися у творчості так званих «перелітних птахів» — українців, що здобули освіту в польських або західноєв­ропейських університетах, а потім повернулися до Києва і виклада­ли в академії. Ці «європейські уми» високо цінував Петро І, що покладав на них великі надії, до­ручаючи їхньому піклуванню найважливіші церковні та культурно-освітні установи в Росії. Особливу популярність серед них здобули Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало, Симеон Полоцький, але було і ба­гато інших, хоч, може, не таких відомих. Принаймні між 1700 і 1762 р. понад 70 українців і біло­русів обіймали вищі церковні посади в Російській імперії. І хоча росіян в імперії, природно, було набагато більше, вони за той же час зуміли висунути на ці посади лише 47 осіб.

Досягаючи вершин кар'єри на півночі й проводячи там більшу частину життя, «перелітні птахи» усе-таки встигали дещо зробити і за свої «київські» роки. Наприк­лад, Прокопович ще в ті часи, коли викладав пиїтику в Київській академії, написав свою знамени­ту драму «Володимир» (1705), що оспівує хрещення Русі. Цікаво, що цей патріотичний твір, у яко­му Київ названий «другим Єруса­лимом», Прокопович присвятив одночасно Петрові й Мазепі, а любов до Києва аж ніяк не пере­шкодила автору «Володимира» стати головним ідеологом петровських реформ, спрямованих нацентралізацію і секуляризацію суспільства. Стефан Яворський, ректор Київської академії й автор елегантних віршів українською, польською і латиною, у 1721 р. обійняв вищу посаду в російській церкві. Вже в Росії він написав «Камінь віри» — палкий трактат проти протестантизму.

Робота в групах (по 4 учні)

Завдання учням

• Послухайте уривок з вірша С. Яворського. Як він ставиться до книг?

В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,

В путь, моє сяйво, ідіть!

Втіхо й окрасо моя!

Іншим, щасливішим душам поживою будьте однині,

Інші блаженні серця нектаром, медом поживним;

З вами на світі, книжки, солодко жити було.

Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша,

Ви повсякчасна любов і раювання моє.

Не лише зміст творів являє собою химерне плетиво слів, навіть їх зовнішня форма була яскравим відображенням епохи: одні й ті самі букви у слові не були схожі між собою, вони ніколи не писалися в один ря­док: час від часу одна чи кілька букв вискакували поверх рядка чи спускалися нижче нього. Текст віршів міг розташовуватися у вигляді трикутника, квітки, іншого візерунка.

В українській літературі XVII - XVIII ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а праг­нули узагальнити їх, викласти свій погляд на події тощо. Першим серед них став «Літописець» не­відомого автора. Наприкінці XVIII ст. великою популярністю користувалася «Історія Русів або Малої Росії» іншого невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до «святих місць») відомий твір «Мандрування» В. Григоровича-Барського. Живою образною мо­вою автор описав враження од відвідування Угорщини та Австрії, Італії й Греції, Єгипту та Сирії. Цей твір не втратив свого пізнавального значення і понині.

Історичні пісні та думи, бала­ди і перекази відображали нуж­денне життя селянства й рядово­го козацтва, знущання над ними з боку старшини. З'явилося чи­мало дум і пісень, які викривали основні вади тогочасної дійсності, закликали народ до соціальної непокори. В усній на­родній творчості прославлялися ватажки повстанців — Максим Залізняк, Іван Гонта, Олекса Довбуш, змальовувалися Полтавська битва та інші видатні події з жит­тя України, засуджувалася ліквідація царизмом Запорозької Січі. У піснях звучали мотиви свободи і наступності героїчних традицій українського народу.

Літописи. Виходили з Київсь­кої академії й письменники іншо­го типу. Це були не священики і не викладачі академії, а ті випускники або недоучені студен­ти, що замість духовного шляху обрали кар'єру козацьких хорун­жих і писарів. Навчившись дечо­го у своїх професорів, вони аж ніяк не перейнялися їхньою лю­бов'ю до богословських диспутів і пишних панегіриків. Захоплені проблемами сучасності й найб­лижчої історії, ці академісти ста­вали козацькими літописцями.

У XVIII ст. в Україні з'явили­ся історичні праці, написані у формі літописів. їх автори, Самійло Величко і Григорій Грабянка, описали події Визвольної війни українського народу. Читач знаходив на сторінках цих оригі­нальних праць багато цінних фактів з історії відносин Украї­ни й Польщі, України і Росії. Літописи містили цікаву інформа­цію про хід воєнних дій та мир­них переговорів ворогуючих сторін, замальовки тогочасних історичних діячів — гетьманів, представників генеральної стар­шини, царських вельмож, польських магнатів, православно­го духовенства. Аналізуючи не­давнє минуле, Грабянка, як і Ве­личко, рішуче підтримує претензії козацької старшини на соціаль­но-економічне і політичне пану­вання в Україні.

Завдання учням

• Послухайте цитату з літопи­су С.Величка. Як він визначав причини повстання Б. Хмель­ницького? Чому?

«Польські королі, як їм і подобало, були пани ласкаві і милостиві до своїх підданців, людей Русі та козаків... Однак пани, порушуючи королівську волю, наклали на весь сармато-козацький... народ ярмо нововигаданих своїх прав та утяжень...»

Процес поступової ліквідації Гетьманщини також знайшов відгук у літературі. Так, у 1762 р. перекладач генеральної канце­лярії Семен Дивович написав дов­гу полемічну поему «Розмова Великороссії з Малоросією», у якій відстоював право України на ав­тономію. У тім же дусі писав свої твори Григорій Полетика. Яскра­ве уявлення про менталітет ко­зацької еліти дають збережені щоденники і записки Миколи Ханенка, Якова Маркевича і Пилипа Орлика.

ТЕАТР, МУЗИКА, АРХІТЕКТУРА, ЖИВОПИС

Театр. Основою українсько­го театру стали народні ігри та обряди, у яких драматична дія по­єднувалася з діалогами, співами, танцями, перевдяганням тощо. Театралізовані видовища («Коза», «Піп і смерть») розігрувалися на майданах і ярмарках, збирали ба­гато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

В Острозькій школі, Київсь­кому колегіумі, братських шко­лах влаштовувалися свої театра­лізовані вистави — так звані шкільні драми. Ставилися драма­тичні дії на релігійні або міфо­логічні теми. Акторами виступа­ли здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час драми невідомих авторів — «Слово про збурення пекла», «Трагедія руська», а також «Роз­думи про муки Христа, рятівни­ка нашого» Іоанникія Волковича. В антрактах драм ставилися ко­медійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У ті часи виник і вертеп — різдвяний ляльковий театр. Вер­тепи показувалися у спеціально зробленій двоповерховій дере­в'яній скрині: на верхньому по­версі розігрувалися вистави на релігійні сюжети, а на нижньому— з народного життя. Вертеп дуже подобався дорослим і особливо дітям.

У XVIII ст. виник також кріпосний театр. У маєтках бага­тих поміщиків і промисловців влаштовувались вистави, в яких грали кріпаки.

Музика. Невід'ємною складо­вою духовного життя народу за­лишалася музика. Численні бан­дуристи, кобзарі, лірники вико­нували пісні про тяжке життя тру­дящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників. У містах з'явилися нові музичні цехи.

У XVIII ст. зросла професій­на майстерність композиторів і виконавців. Далеко за межами України славилися імена компо­зиторів Максима Березовського та Артема Веделя. Справжньою шко­лою для багатьох поколінь українських, а також російських композиторів стала творчість Дмитра Бортнянського. Він напи­сав 45 хорових концертів, багато творів для фортепіано, симфоній. Музичну творчість композитора високо оцінювали сучасники на батьківщині й за кордоном.

Запитання учням

• Наше ознайомлення із куль­турою тогочасної України супро­воджується бароковою музикою українських композиторів. Які інструменти ви чуєте? Який настрій створює така музика?

Архітектура і скульптура. Украї­нська архітектура та образотворче мистецтво II половини XVII—ХVIII ст. розвивалися під потужним впли­вом мистецтва бароко.

Визначальні риси європейсь­кого бароко в українській архі­тектурі набули яскравої своєрід­ності, діставши назву українсько­го, або козацького, бароко. Най­більшою самобутністю відзнача­ються барокові споруди на зем­лях Гетьманщини й Слобідської України часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки україн­ської барокової архітектури збе­реглися й у Західній Україні та в дерев'яному народному будів­ництві всіх українських земель.

Справжніми шедеврами світо­вої архітектури є українські ба­рокові споруди: Софійський та Михайлівський Золотоверхий собо­ри у Києві, Хрестовоздвиженський у Полтаві (1709), Покровський у Харкові (1689). Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696—1701), церква св. Катерини в Чернігові (1716), Миколаївська церква у Ніжині (XVII ст.), собор св. Юра у Львові (1747-1762).

Найвідоміший архітектор ук­раїнського бароко — Іван Григо­рович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівсько­го монастиря, Покровську церк­ву й церкву Миколи Набережно­го на Подолі в Києві.

Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одну з найкращих споруд Ковніра — кор­пус на території Києво-Печерської лаври — названо його ім'ям.

Завдання учням

• Пригадайте Миколаївський собор у Ніжині. Які особливості цієї будівлі відрізняють її від інших церков міста?

Протягом XVII - XVIII ст. в Україні розвивалося також мис­тецтво скульптури. Автором чис­ленних іконостасів і скульптур, зокрема у Мгарському монастирі, був Сисой Шалматов. Талановиті скульптори працювали й у Західній Україні. З-поміж них найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлен­ня Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.

Гравюра й живопис. У ті часи бурхливо розвивалася гравюра. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасевичі. 1702 р. у Києві вийшов друком «Києво-Печерсь­кий патерик» із 40 гравюрами Леогаія Тарасовича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічни­ми сюжетами й реалістичними зоб­раженнями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко.

Нові мистецькі принципи по­ступово поширювалися в іконо­писі. Своєрідне поєднання іконо­писних традицій із тогочасними художніми досягненнями спосте­рігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича — найвидатніших іконописців ко­зацької доби. Пензлю Рутковича належить частина ікон з іконос­тасів у селах Водиця-Деревлянська, Воля-Висоцька (Львівська обл.). Йов Кондзелевич (1667— після 1740) — автор ікон із Богородчанського іконостасу, вико­наного для Манявського скиту.

З тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Ма­тері. На іконах козацької доби Богородицю зображали в націо­нальному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула іко­на Покрови. Образів Покрови збе­реглося чимало. У нижній частині таких ікон реалістично зображу­валися представники козацької старшини, кошові отамани, геть­мани. Приміром, збереглася іко­на Покрови Богородиці із зобра­женням Богдана Хмельницького. Ще на одному образі серед ко­заків, які просять захисту в Бого­родиці, зображено останнього за­порозького кошового Петра Калнишевського.

Великої популярності набув за тих часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козаць­кими. Чудовими зразками козаць­кого портрета є зображення знат­ного військового товариша Григо­рія Гамалії кінця XVII ст. та стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст.

Надзвичайно популярними були в Україні народні картини «Козак Мамай». Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символіч­не зображення Мамая оберегом.

Запитання учням

• Погляньте на картину «Ко­зак Мамай». Які ідеї втілив у ній художник?

Висновок. Просякнуте живо­творними визвольними ідеями XVII ст., духовне життя українців у XVIII ст., хоч і зазнавало утисків з боку держав-колонізаторів, залишалося розмаїтим і доволі багатим. Кращі здобутки українських митців XVIII ст. — архітектура бароко, картини «Козак Мамай» та ікони народ­них майстрів — не тільки не втратили своєї мистецької вар­тості, а й увійшли до золотої скарбниці світової культури, на­віки прославивши своїх творців і народ, що їх виплекав.

III. УЗАГАЛЬНЕННЯ ї СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ (7хв)

Здійснюється методом бесіди

Запитання для бесіди

1. У чому полягали причини асиміляторських тенденцій роз­витку національної еліти?

2. Порівняйте зміст літератур­них творів польського і гетьмансь­кого періодів в історії України.

3. Яке значення мала твор­чість Г. Сковороди для історії ук­раїнської культури?

4. Визначте особливості роз­витку бароко в Україні.

IV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ (2 хв)

Домашнє завдання (2 хв)

• Спробуйте написати вірш у бароковому стилі або намалюй­те «Козака Мамая» так, як ви його бачите.

• Повторіть тему «Українські землі в середині та наприкінці XVIII ст.».


Вєнцева Н.О.

Гетьман Кирило Розумовський

Дискусійне питання. 1750 р. у Глухові відбулось обрання нового гетьмана. Ним став 22-річний Кирило Розумовський. О. Субтельний писав: «За Розумовського Гетьманщина пережила «золоту осінь» своєї автономії» [27, С. 218]. Чи можна назвати гетьманування К. Розумовського періодом відродження української автономії?

Мета: розвивати вміння визначати характерні ознаки історичного яви­ща, виходячи з особливостей його учасників; характеризувати загальні тен­денції та закономірності розвитку країни в певний історичний період; усвідомлювати суть та розмаїття проявів історичного явища.

Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання

А. Реформи К. Розумовського. Навіть перебуваючи тривалий час в Санкт-Пе­тербурзі, гетьман приділяв багато уваги Україні. Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділили на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Було проведено цілковиту модернізацію війська: удосконалено армію, запроваджено однакове озброєння та уніформу. К. Розумовський виношував плани щодо відкриття у Батурині універ­ситету [4, С. 190].

Відновлення Гетьманщини — політична необхідність. Рішення про відновлення Гетьманщини в Петербурзі було прийнято з політичних мір­кувань: економіко-стратегічний потенціал України намагались вико­ристовувати в майбутніх війнах проти Туреччини, а також у вірогідній війні проти Прусії, відносини з якою на той час дуже загострились.

Відновлення влади гетьмана. Кирило Розумовський без згоди з росій­ськими чиновниками призначав полковників та роздавав землі. Поси­лив позиції козацької старшини. Регулярними стали скликання в Глухові старшинської ради. Поряд з цим пожвавилось господарське життя. Почали відбудовуватись Батурин та Глухів [5, С. 255].

Б. Нові обмеження автономії. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свід­чить той факт, що, крім старих традиційних обмежень (гетьману забо­ронялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.), у цей час з'явилася низка нових: 1754 р. ліквідовано митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди перейшов під пряме імператорське правління; 1754 р. гетьма­ну наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини [4, С. 190].

Рапорт про відставку — скасування гетьманського уряду. К. Розумовський, вихований у царському оточенні, вів життя, подібне до столич­ного: влаштовував бали, бенкети, театральні вистави. А тому трапляло­ся, що він надовго виїжджав до Санкт-Петербурга... Згодом К. Розумовський був висланий у Санкт-Петербург, де Катерина II зму­сила його написати рапорт про відставку. 10 листопада 1772 р. вийшов указ про те, що гетьманський уряд скасовано. Останній гетьман Украї­ни, президент Імператорської академії наук, генерал-фельдмаршал, граф К. Розумовський 30 років після цього жив у Санкт-Петербурзі, за кордоном, у своєму маєтку Петровсько-Розумовському біля Москви [28, С. 295].

ДП	Перевірка засвоєного раніше матеріалу	Вивчення нового матеріалу	Закріплення нового матеріалу
1		Панельна дискусія	Концентричні кола

Вєнцева Н.О.

Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України, Галичини,

Буковини та Закарпаття

Дискусійне питання 1. О. Бойко висловлюється про гайдамацький рух таким чином: «Гайдамацький рух — національно-визвольна боротьба українського народу проти польського гніту на Правобережній Україні» [4, С. 193]. О. Субтельний стосовно гайдамацького руху використовує по­няття, запропоноване англійським істориком Е. Гобсбоном, — «соціальне розбійництво» [27, С. 242]. Думку кого з цих учених ви підтримуєте?

Мета: розвивати вміння визначати характерні ознаки історичного яви­ща, враховуючи умови, за яких воно розвивалось; використовувати різні підходи щодо його оцінювання; розуміти неоднозначність прояву історич­ного явища.

Додаткові аргументи для розв’язання дискусійного питання

А. Гайдамаччина охопила великі території і мала три хвилі. Гайдамацький рух виник у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти поль­ського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина) [4, С. 193].

Б. Протест селянства, міщанства, духовенства. З поверненням католицького духовенства відновилася політика насильницького навернення православних до католицизму або унії. Усе це викликало протест ук­раїнського селянства, міщанства та православного духовенства. Бо­ротьба народних мас проти соціального й національно-релігійного гноблення набула форми гайдамацького руху й тривала протягом май­же усього XVIII ст., в окремі періоди переростаючи у потужні повстання [28, С. 311].

В. Стихійні прояви народного опору. За винятком відносно невеликого числа козаків, що наймалися на службу до польських магнатів, козацтва на Правобережжі більше не існувало. Через те, на відміну від ситуації 1648 р., пригнобленим селянам бракувало сил, щоб організувати пов­стання проти шляхти. І все ж виникали широкі, хоча й стихійні, прояви народного опору. Його учасників називали гайдамаками. Як і «козак», слово «гайдамак» тюркського походження й означає «волоцюга», «гра­біжник». Від початку XVIII ст. й надалі поляки називали так селян-утікачів, які ховалися глибоко в лісах і час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки.

Г. Гайдамаки не мали чітко окресленої ідеології чи планів встановлення соціально-економічної системи. Це було поширеним явищем на світанку новітньої історії Європи. Аналізуючи його, англійський історик Ерик Гобсбон уживає поняття «соціальне розбійництво». На його думку, «соціальні розбійники» поєднували в собі звичайні розбійницькі інстинк­ти й напівальтруїстичні прагнення помститися за гноблених співвіт­чизників шляхом експропріації власності у багатих. Вони не мали чітко окресленої ідеології чи планів встановлення соціально-економічної системи на противагу вже існуючій. Великою мірою цю концепцію Гобсбона можна віднести й до гайдамаків [27, С. 242].

Дискусійне питання 2. У підручнику В. Сарбея, Г. Сергієнко та В. Смолія (1990) висловлюється така думка: «Возз'єднання Правобережної України з Росією було явищем прогресивним» [25, С. 174]. О. Бойко з цього приво­ду висловився в такий спосіб: «Правобережжя з-під влади одного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, дина­мічний розвиток краю» [4, С. 197]. Думку кого з учених ви підтримуєте?

Мета: розвивати вміння оцінювати історичне явище, використовуючи різні підходи; визначати умови, за яких відбувалось історичне явище; з'ясовувати суть історичного явища, добираючи характерні ознаки та факти.

Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання

А. Об'єднання українських земель. Визволення Правобережної України та возз'єднання її з іншими українськими землями у складі Російської дер­жави мало велике значення для українського народу. Складались най­сприятливіші умови для культурного та економічного розвитку України [25, С. 174].

Б. Поновлення позицій православної церкви. Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель (майже 80 %), етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяло консолідації нації [4, С. 197].

В. Зміна правителя не вирішила проблеми іноземного панування. Однак на­прикінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобе­режжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншо­го, що не могло забезпечити повноцінного, динамічного розвитку краю. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми іноземного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення [4, С. 197].

Г. Нова фаза в історії України. Навіть Річ Посполита з населенням 11 млн чоловік і територією 733 тис. кв. км. не була захищена від російського експансіонізму. Внаслідок трьох поділів — 1772, 1793, 1795 років — польсько-литовська держава перестала існувати. Левова частка, тобто 60 % території та 45 % населення колишньої Речі Посполитої, дісталася Росії. До 1795 р. все Правобережжя відійшло до Російської імперії. Іс­торія України вступила в нову фазу [27, С. 225].

ДП	Перевірка засвоєного раніше матеріалу	Вивчення нового матеріалу	Закріплення нового матеріалу
1	Дебати	Панельна дискусія	Дебати
2		„Круглий стіл”

Вєнцева Н.О.

Адміністративно-територіальний поділ та

освоєння земель Нової Січі

Дискусійне питання 1.О. Субтельний про підкорення Кримського ханст­ва писав: «Для історії України, як і всієї Східної Європи, це була епохальна подія. Тюркських кочовиків, чиїм останнім бастіоном у Європі було Крим­ське ханство і чий останній напад на Україну відбувся у 1769 р., нарешті приборкали» [27, С. 225]. Чи погоджуєтесь ви з думкою вченого про «епо­хальне» значення цієї події для історії України?

Мета: розвивати вміння визначати характерні ознаки історичного яви­ща, використовуючи різні підходи щодо його оцінювання; визначати умо­ви, за яких воно відбувалось; прогнозувати подальший розвиток історич­них процесів, враховуючи особливості історичного часу.

Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання

А. Можливість для розвитку землеробства. Нарешті, у 1783 р., якраз коли знищували залишки Гетьманщини, Катерина II оголосила про приєднання ханства до Російської імперії. Для історії України, як і всієї Східної Європи, це була епохальна подія. Тюркських кочовиків, чиїм останнім бастіоном у Європі було Кримське ханство і чий останній напад на Україну відбувся у 1769 р., нарешті приборкали. Степ, який тисячоліт­тями був джерелом небезпеки для осілого люду, що населяв його порубіжжя, нарешті став приступним для селянського плуга [27, С. 225].

Б. Потенційний суперник. Значення мало не стільки використання татар як допоміжного війська (під час національно-визвольної боротьби), скільки забезпечення повстанцями спокійного тилу, бо татари могли пристати на бік Речі Посполитої [6, С. 8].

В. Можливість ліквідувати Січ. За умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору, Кримському ханству надавалась незалежність від султанської Туреччини, фактично воно опинилось у залежності від Російської імперії. Кінець війни 1768— 1774 рр. дав можливість царсько­му урядові ліквідувати Січ, а її землі роздати російським, українським та іноземним поміщикам [28, С. 330].

Варто було б зазначити, що татари постійно були союзниками козаків. Кіннота татар була однією з найсильніших у Європі, фактично жодна українсько-польська битва не обходилась без татар. Лише силами коза­ків Хмельницькому було б важко за тих умов на рівних воювати з поля­ками [6, С. 8].

Дискусійне питання 2. О. Бойко про особливості соціально-економічного розвитку українських земель наприкінці XVII—XVIII ст. пише так: «Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток» [4, С. 203]. Чи погоджуєтесь ви з останньою думкою вченого про те, що підпорядкування української економіки іноземним державам гальмува­ло її розвиток?

Мета: розвивати вміння визначати особливості історичних процесів, використовуючи різні підходи щодо їх оцінювання; виявляти умови, за яких вони відбувались; розвивати вміння використовувати різні джерела інформації; робити висновки.

Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання

А. Стан сільського господарства. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їх панування... Характерною ознакою процесу зростання великого землеволодіння було збільшення земельної власності в Україні російських поміщиків. Найбільшими землевласниками стали О. Меншиков, П. Румянцев-Задунайський, Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин) та інші російські вельможі. Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалося масованим наступом на землі та права козацтва і селянства. Обмеження їхніх прав виявилося і в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого значення набуває феодальна рента. Водночас зберігається натуральна та грошова ренти. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 р., який узаконив закріпачення селянства на Ліво­бережжі та Слобожанщині [4, С. 199].

Б. Ускладнення зовнішньої торгівлі. До того, як наприкінці XVIII ст. були засновані чорноморські порти, зовнішня торгівля майже не розширю­валася. Якщо раніше українські купці підтримували широкі зв'язки з балтійськими портами й західними ринками, то імперська політика спричинила ситуацію, що торгівля перемістилася на Північ. У 1714 р. Петро І змусив українських купців довозити пшеницю до таких росій­ських або контрольованих росіянами портів, як Архангельськ, Рига і Санкт-Петербург [27, С. 229].

В. Розвиток мануфактурного виробництва. Реформи Петра І прискорили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Сло­божанщині. Ще в 20-х роках ХVІІ ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVIII ст. сягнула 40 (крім того, на цих землях розташовувалося понад 200 під­приємств, що становили початкові форми мануфактури) [4, С. 201 ].

Г . Розвиток торгівлі. Розвитку товарного виробництва сприяла й зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Сілезія, Пруссія, Італія, Молдавія, Персія та ін. [4, С. 202]. Швидко формувався єдиний всеросійський ринок, й українські землі ставали його частиною. Особливо торгівля між Росією та Україною пожвавилась після скасування між ними митних кордонів у 1754 р. [25, С. 164].

ДП	Перевірка засвоєного раніше матеріалу	Вивчення нового матеріалу	Закріплення нового матеріалу
1			Дебати
2	Панельна дискусія	„Круглий стіл”

Вєнцева Н.О.

Особливості розвитку культури в другій

половині XVIII ст.

Дискусійне питання 1. Як ви вважаєте, що найбільше вплинуло на культу­ру України XVIII ст.: зміни в суспільних процесах чи європейські культурні тенденції та культура тих народів, у складі яких перебували українські землі?

Мета: розвивати вміння давати характеристику історичному явищу, застосовуючи різні підходи щодо його оцінювання; виявляти тенденції розвитку, типові риси; порівнювати історичні явища.

Додаткові аргументи для розв'язання дискусійного питання

А. Особливості одягу. Побут завжди був віддзеркаленням суспільних про­цесів, особливо рельєфно це можна простежити, вивчаючи історію костюма. Зокрема, наприкінці XVII—XVIII ст. одяг населення свідчив про майнову диференціацію. Якщо селяни та рядові козаки шили одяг з полотна, то феодальна еліта — із золототканих тканин іноземного ви­робництва [4, С. 204].

Сім'я. Зазнає змін і первинна ланка суспільної організації — сім'я, що була осередком господарського духовного життя. Вона зберігала свій патріархальний характер — її главою був батько або ж дід. Водночас завдяки українській ментальності помітну роль у сім'ї відігравала жінка. Розвиток товарно-грошових відносин у XVIII ст. зумовив по­силення процесу заробітчанства в інших місцевостях, залучення жі­нок та дітей до процесу виробництва, зростання економічної неза­лежності дітей від батьків, що стимулювало розпад традиційної великої сім'ї [4, С. 205].

Б. Мовне питання. Культурний процес в українських землях на рубежі XVII—XVIII ст. значною мірою ускладнювався мовною політикою російського та польського урядів. Спочатку в Польщі 1696 р. було вида­но закон, який виключав українську мову з адміністративного вжитку, зберігши її лише у церковній сфері. Незабаром у мовну політику вніс корективи і царський уряд. У 1720 р. в Києво-Могилянській академії заборонили книгодрукування українською мовою, а з другої половини XVIII ст, на Лівобережжі та Слобожанщині всі освітні заклади під тис­ком влади перейшли на викладання російською мовою [4, С. 208].

Стиль бароко. Починаючи з середини XVII і до кінця XVIII ст. в ху­дожній та інтелектуальній царині панував стиль бароко. Він віддавав перевагу формі над змістом, химерності стилю над простотою, синте­зові над самобутністю. Це було характерне саме для українців — нації, котра перебувала між православним Сходом та латинізованим Захо­дом [27, С. 249].

ДП	Перевірка засвоєного раніше матеріалу	Вивчення нового матеріалу	Закріплення нового матеріалу
1

Література:

1. Бандровський О. Г. Методика викладання історії стародавнього світу в середній школі: Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2002. - 327 с.

2. Баханов К. О. Інноваційні системи технології та моделі навчання історії в школі: Монографія. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. -- 160 с.

3. Баханов К. О. Методичний посібник з історії України. 7 клас. Традиції та інно­вації у навчанні історії в школі. - К.: Ґенеза, 2001. - 296 с.

4. Бойко О. Д. Історія України: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. -656 с.

5. Власов В. История Украины: 8 класс. Учеб. пособие/ Под ред. Ю. А. Мьщыка. - К.: А.С.К., 2001. - 288 с.

6. Гирич І., Євтушенко Р. Суперечливі питання історії України та відображення їх в сучасних підручниках для 7-8 класів // Історія в школах України. - 2000. - №2.-С. 6-9.

7. Горохівський П. І. Історія України. 7 клас. Розробки уроків. - Тернопіль: Під­ручники і посібники, 1999. - 96 с.

8. Дорошенко Д. Історія України: 3 малюнками: Для школи й родини. - К.: Осві­та, 1993. - 237 с.

9. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 1991. - 572 с.

10. Історія України / В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржий та ін.; Під ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. - 416 с.

11. Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавнішого часу до кінця XVIII ст.). /Авт. тексту О. Кучерук. - К.: Спалах ЛТД, 1998. - 216 с.

12. Історія України в особах: Литовсько-польська доба / Авт. колектив: О. Дзюба, М. Довбищенко, О. Русина. - К.: Україна, 1997. - 272 с.

13. Коляда І. А., Власов В. С. Історія України 6-7 класів. Зошит-конспект тем: Проб, навчальний посібник. - 3-є вид., доп. і перероб. - К.: А.С.К., 1998. - 144 с.

14. Коляда І. А., Загребельний Н. І. Історія України. 7клас: Методика навчання. - Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2002. - 336 с.

15. Короткова М. В. Методика проведення игр и дискуссий на уроках истории. - М.: ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 256 с.

16. Котляр М. Ф. Історія України в особах: Давньоруська держава. - К.: Україна, 1996.-240 с.

17. Ладыченко Т. В., Свидерская В. В., Свидерский Ю. Ю. История Украины: Учеб. пособие для 7 кл. средн. общеобразоват. шк. - Запорожье: Премьер, 2000. - 192 с.

18. Лихачов Б. Т. Педагогика. Курс лекций. Учеб. пособие для студ. пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК. - М.: Юрайт, 1999. - 464 с.

19. Лях Р, Темирова Н., История Украины: Учебник для 7-го кл. общеобразоват. учебн. завед. - К.: Генеза, 2003. - 200 с.

20. Лях С. Р., Лях О. К. Історія рідного краю: Запорізький край у козацьку добу (XVI-XVIII ст.): Підручник для 8 класу середньої загальноосвітньої школи. - Запоріжжя: Прем'єр, 2000. - 192 с.

21. Осадчук Р. Використання словесно-діалогічних методів у навчальному процесі // Історія в школі. - № 8-9. - С. 12-16.

22. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2-х кн. - М.: ВЛАДОС, 1999. - Кн. 1. - 576 с.

23. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т.1. До середини XVIІ ст. - К.: Либідь, 1992. - 640 с.

24. Рыбаков Б. А. Мир истории. Начальные века русской истории. — 2-е изд. — М.: Молодая гвардия, 1987. - 351 с.

25. Сарбей В. Г, Сергиенко Г. Я., Смолий В. А. История Украинской ССР: Учебн. пособ. для 8-9 кл. - К.: Рад. шк., 1990. - 272 с.

26. Сергієнко Г. Я., Смолій В. А. Історія України. Навч. посібник для 7-8 класів середньої школи. - К.: Освіта, 1993. - 256 с.

27. Субтельний О. Україна: історія: Пер. з англ. Ю. І. Шевчук. / Вст. ст. С. В. Кульчицького. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Либідь, 1993. — 720 с.

28. Швидько Г. К. Історія України. ХVІ-ХVІІІ століття. Підручник для 8 класу середньої школи. - К.: Ґенеза, 1992. - 384 с..

29. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків: В З-х т. - Т. 1. - К.: Наукова думка, 1990.