Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька Україна» (5 клас)

Вид материала

Содержание

П.Сагайдачний – 1616 рік – морський похід на Кафу

Подобный материал:

Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька Україна» (5 клас).

Підготувала

вчитель історії

Ремезівцівського НВК Жеграй Ірина Миколаївна

Вступ.

Historia est magistra vitae: «Історія – вчителька життя». Можна навести і протилежні цьому латинському виразу слова, що історія нічому не вчить, що історія – кривава нескінченна бійня. ( Гегель ). Але знов і знов, з віку в вік люди і народи ставлять собі питання: «Звідки ми? Хто ми? Куди ми йдемо? Чим скрутніші часи – тим гучніше звучать ці питання . Наче молитва , наче заклик, який покликаний чарівною силою вирішити всі колізії історичної долі, прояснити майбутнє, освятити минуле, наповнити змістом і надією сучасне!..

В наш динамічний час зміни відбуваються надзвичайно швидко. Прискорення історії відчувається у сфері технології, економіки, побуту і, безумовно позначається на зміні соціальної психології. Такий надмірний динамізм викликає загрозу розвитку традицій, відриву людини і народу від свого історичного коріння, втрати історичної, врешті-решт національної свідомості. Тому наше завдання, як вчителів історії полягає у тому, щоб виховувати наших учнів у дусі патріотизму, формувати з них людей – носіїв національної свідомості, вихованих на загальнолюдських та національних цінностях. Саме в цьому плані роль історичної освіти переоцінити неможливо. Про це свідчать досвід Франції та Німеччини, Японії, США, Індонезії та інших країн.

Так, відомо, що завдяки підручникам Ернеста Лавіса, написаними ще у 1884-1913 рр. і за якими навчаються і по сьогоднішній день, національне минуле Франції стало основою прищеплення учням початкової школи республіканської ідеології. На перше місце була поставлена священна любов до Батьківщини розуміння держави як гаранта національної єдності, а демократії – як дочки революції. Саме завдяки патріотичному духу, який був прищеплений у початковій школі підручниками Лавіса, французькі солдати витримали чотирирічне перебування у брудних окопах Першої Світової війни, а у Другу Світову – полум’я Опору не згасало під чобітьми нацистів.

Це є лише один приклад виховання свідомого громадянина своєї держави. І таке завдання стоїть перед сучасною Україною. « Ми мусимо навчитися чути себе українцями».. ці слова Івана Франка залишаються актуальними сьогодні, через 100 років після того, як були сказані. Однак зреалізувати їх не так легко. І тут важливе місце посідає викладання історії в школах, а перш за все - початок вивчення даного предмету у 5 класі.

Добре відомо, що саме на перших уроках у п’ятикласників формується образ історії як шкільного предмету. І від вчителя залежить, будуть діти любити цей предмет чи ні.

Не є секретом, що початок вивчення шкільного курсу історії є досить складним, як для вчителів так і для учнів. Адже п’ятикласники на початковому етапі не володіють ще сповна системою навчальних вмінь та навичок, які пов’язані з окремими видами діяльності за текстом, особливо його аналізом і логічним осмисленням. До того ж, далеко не у всіх учнів висока техніка читання. Додається ще й те, що у 5 класі учні проходять процес адаптації у дещо новому шкільному середовищі, серед нових учителів. Все це і ряд інших моментів є своєрідною перешкодою для успішної роботи . У зв’язку з цим дуже важливо на перших уроках зацікавити учнів, зробити так, щоб п’ятикласники полюбили історію, зацікавилися нею, а для цього необхідно наблизити учнів молодшої шкільної ланки до такого навчального середовища, у якому вони б почувалися комфортно, затишно, могли б вчитися і фантазувати, вільно творити. Такого результату можна досягти завдяки використання на уроках історії ігрових елементів , дидактичних ігор.

Якщо історію визначити як скарбницю людської мудрості, то перше знайомство з нею – це, безперечно, одне з найдивовижніших таїнств. Справжні відкриття, щирі захоплення й найцінніший досвід… Ще здавна люди приучали дітей до історії – не як до науки, але завжди як до цілющого джерела пам’яті про свою землю, свій рід, себе самого. І саме для учнів 5 класу перше знайомство з історією проходить через художньо- емоційне слово вчителя, його вміння, майстерність і своєрідне чуття педагога познайомити дітей із минулим. Не останнє місце, а можливо й, центральне відіграє тут підручник, який би мав бути гарно ілюстрованим і нести пізнавальне, виховане й розвиваюче навантаження для учнів. Тому, вчителю слід докласти багато зусиль для того, щоб історія не стала для п’ятикласників обтяжливим предметом, а перетворилася на цікаву мандрівку у минуле. Цьому якраз у великій мірі сприяє введення в традиційний навчальний процес дидактичних ігор, спеціально направлених на розвиток дитини, її пам’яті, уваги, просторової та часової уяви, інших психічних функцій.

Сама по собі навчальна діяльність спрямована на засвоєння колективом вимог базової шкільної програми, що не завжди поєднується з творчою діяльністю, і, як не парадоксально, може призвести до гальмування інтелектуального розвитку дітей. Звикаючи до виконання стандартних завдань, мета яких закріпити базові навики, що мають одне правильне розв’язання і, як правило, єдиний, заздалегідь вирішений шлях його досягнення, діти практично не мають можливості діяти самостійно, ефективно використовуючи власний інтелектуальний потенціал, набутий життєвий досвід. З іншого боку, виконання лише типових завдань збіднює особистість дитини, оскільки в цьому випадку висока самооцінка учнів і оцінка їхніх здібностей учителем залежить, головне від старанне, від старанності. Однак не враховується виявлення таких індивідуальних якостей, як вигадка, кмітливість, здібність до творчого пошуку, аналіз та синтез, уміння робити власні висновки.

Таким чином, для зростання творчо-пошукової активності дітей, важливої в однаковій мірі як для тих, розвиток яких відповідає віковій нормі або ж випереджає її так і для відстаючих у своєму розвитку, вчителеві потрібно використовувати збагачення школярів навчальною інформацією. Власне, нових шляхів у цьому не потрібно відкривати: виконати головне завдання можна, зокрема, за допомогою гри.

2.1. Дидактичні ігри на уроках історії, як один

із шляхів підвищення ефективності

пізнавальної діяльності учнів.

Немає нічого простішого, аніж гра, немає нічого складнішого, аніж гра. Немає нічого таємнішого, аніж гра. Чому? А спробуємо відповісти на звичайне запитання: «Що таке гра?».

У стародавніх греків слово «гра» означало «займатися дитинством», у євреїв поняття «гра» пов'язане зі сміхом, пустощами. Г. Спенсер визначав, що гра — це біологічна функція організму тварини та людини. К. Гросс розглядав гру як властивість високорозвинених організмів. 3. Фрейд вважав, що гра — це вираження глибинних інстинктів та потягів. Е. Берн розглядав гру як послідовність трансакцій, заснованих на індивідуальному плануванні. А для

Й. Хейзинга гра — це штучно сконструйована модель, яка імітує ті чи інші сторони життєдіяльності людини.

В 11-томному словнику української мови наводиться чотири визначення слова «гра» і величезна кількість словосполучень. У словнику російської мови зазначається сім основних значень цього слова — це і заняття дитини, і швидка зміна плям фарби, і властивість напоїв, і виконання спеціальної ролі та інше. Словник англійської мови нараховує одинадцять визначень слова «гра».

Психологічна теорія діяльності в рамках теоретичних поглядів

Л. С. Виготського та А. Н. Леонтьєва виділяє три основних напрямки людської діяльності — трудову, навчальну та ігрову. Тому, мабуть, потрібно використати «лезо Оккама» (англійський філософ Уїльям Оккам зазначав: «... сутності не потрібно збільшувати без потреби») і дати просте та ємнісне визначення: «Гра — це діяльність».

Особливе місце посідає гра в житті дитини. У дошкільному віці діти живуть грою, вона є необхідністю, головним видом діяльності. Через гру дитина пізнає світ, входить у світ людських стосунків та взаємодій. Не менш важливу роль виконує гра у школі. Без гри немає ні дитячого життя в школі, ні розвитку дитячого колективу. Правильно сконструйована педагогічна гра більше, ніж будь-яка діяльність, дозволяє розвивати самостійність дитини, враховуючи її вікові особливості.

Ігрова діяльність на уроках сприяє підвищенню зацікавленості до предмета і полегшує засвоєння складних теоретичних понять. Таким чином, гра, яка є необхідністю та основним видом діяльності дитини, одночасно стає головним засобом і навіть умовою інтелектуального розвитку учня.

Не одне тисячоліття людина використовувала ігри у навчанні або навчала за допомогою ігор. У певні часи, особливо в доцивілізаційний період розвитку людини, гра була практично єдиним варіантом освіти. Поступово набувала досвіду, розвивалася педагогіка, але гра не зникала з арсеналу вчителя. Стародавні греки (згадаймо апріорі Зенона або методи Сократа та Платона) та середньовічні схоласти (так звані «адвокати диявола» нагадують гру «Від противного») використовували гру в навчанні. Науковий підхід до освіти практично не змінив поглядів на гру. Коменський та Сухомлинський, Макаренко та Амонашвілі — цей список видатних педагогів, що зверталися до гри, можна подовжувати довго. Але, незважаючи на багатий практичний досвід, і в наш час питання гри не досліджені повною мірою. Існує велика кількість різноманітних поглядів на гру в освіті. Навіть у термінології.

Процес освіти неможливий без дидактики, але поняття «дидактична гра» викликає багато запитань. У педагогічній літературі існує декілька поглядів на цей термін:

будь-яка гра є дидактичною грою (всі ігри, навіть розважальні,, містять у собі елементи навчання);
всі навчальні ігри є дидактичними (дидактика вивчає теорію навчання, таким чином, дидактичні ігри і є навчальними);

• частина навчальних ігор — інтелектуальні ігри є дидактичними (всі навчальні ігри поділяють на сюжетно-рольові, дидактичні, рухливі та інші, існують й інші види, але дидактична гра складає частину навчальних ігор).

На наш погляд, поняття «дидактична гра» є дуже різноплановим поняттям, яке охоплює або об'єднує всі підходи.

Не існує єдиного підходу в дидактичній науці і щодо статусу гри, її розглядають як:

засіб навчання;
метод навчання;
форму навчання.

Разом з тим потрібно зазначити, що гра є і засобом, і методом, і формою навчання. Все залежить від підходу, на основі якого розглядають це питання.

Як і у будь-якій грі, дидактичній грі притаманні загальні ознаки, висловлені

Й. Хейзингом:

умовний характер гри (відділяє гру від унітарної дійсності);
добровільна участь у грі (гра під примусом вже не гра, а виконання певних дій);
обмеженість гри (часовими, просторовими, матеріальними та іншими рамками);
невизначеність гри (розвиток та результати гри часто програмовані, але не визначені, оскільки залежать від змінних факторів — учасників, часу, простору та іншого);
емоційність гри (тільки зацікавлена людина стане учасником
гри, що надає грі емоційне забарвлення).

Хотілося б додати до цього переліку загальних ознак і розвиваючий фактор. Кожна гра дає певний результат, навіть негативний, що впливає на розвиток людини.

Дидактична гра — це гра, яка допомагає вчителю не тільки урізноманітнити навчання, але й організувати процес розумового розвитку дитини.

Використання дидактичних ігор на уроках історії дає можливість не тільки нейтралізувати зверхність, монотонність оповіді учителя, стимулювати позитивні емоції, але й створити атмосферу здорового змагання, яке змушує школяра не просто механічно згадувати відоме, а й мобілізувати всі свої знання, думати, добираючи відповідне, зіставляти та оцінювати.

У дидактичних іграх процес навчання набуває інших, незвичайних форм навчання — політ фантазії, самостійний пошук, новий погляд на звичайні ситуації, переосмислення фактів. Гра створює атмосферу здорового змагання, змушує по-новому використовувати накопичені знання й застосовувати їх не тільки механічно, але й відповідно до умов гри. Важливим є ще те, що не під тиском обставин, а за бажанням самих учнів, під час навчальної гри відбувається багаторазове повторення матеріалу в різноманітних формах.

Взірцем великої майстерності була педагогічна діяльність Платона ( 427-347 рр. до н.е.), який твердив про неприпустимість насильницького викладення наук дітям і бачив переваги творчої діяльності: « Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб… Потрібно не по насильницьки викладати дітям науки, а через гру, тоді краще побачиш, хто, до чого схильний».

Більшості ігор притаманні такі головні риси: вільна розвивальна діяльність, яка використовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не тільки для результату ; творчий, в значній мірі імпровізаційний, інтерактивний характер цієї діяльності, емоційна піднесеність, суперництво, змагання, здорова конкуренція, наявність правил, висвітлюють зміст гри в тому, що будучи по суті розвагою, вона переростає в навчання, творчість, модель людських стосунків.

На відміну від гри взагалі педагогічна гра має істотну ознаку – чітко сформовану мету навчання і, відповідно її, педагогічного результату. Ігрова форма занять створюється на уроці за допомогою спеціальних дидактичних прийомів та ситуацій, які виступають як засіб пробудження, стимулювання учнів до навчальної діяльності. Кожна гра має завдання для виконання, які подаються в найрізноманітніших формах з широким діапазоном труднощів від легких і доступних для всіх до вищого щабля у рівні складності. Поступове зростання труднощів завдань дає змогу дитині прогресувати, розвиваючи свої творчі здібності, само актуалізувати себе як творчу особистість.

Розвиваючи дидактичні ігри розв’язують кілька проблем, пов’язаних з розвитком школярів: стимулюють розвиток творчих здібностей; створюють умови, випереджаючі розвиток учня; розвивають особистість найбільш успішно, коли вищий рівень досягаються самостійно. Вони різноманітні за змістом, замість елемента примусу тут панує атмосфера вільної та радісної творчості.

Інтелектуальні розвивальні ігри з історії поступово посіли чільне місце у моїй педагогічній практиці. Вміння включатися в гру не пов’язане з віком, хоча в кожному віці гра має свої особливості. А згодом навички, які придбали учні під час ігрової діяльності у 5,6,7 класах, знадобляться їм у пошуково-дослідницькій роботі, коли вони стануть старшокласниками, студентами.

2.2. Практичне використання ігрових форм роботи з учнями у процесі вивчення пропедевтичного курсу історії України , на прикладі теми « Козацька Україна».

Часте звернення до дидактичних ігор на уроках історії показує, що такі уроки слід проводити і як індивідуальні турніри, і як змагання команд. У випадку командної гри до неї залучений майже весь клас і нікому не доводиться нудьгувати.

Слід відзначити, що зовсім не важко, а навіть значно простіше в методичному плані поєднувати традиційні навчальні заняття із ігровими. Застосування ігрових форм можливе вже і на етапі актуалізації навчальної діяльності учнів, і при вивченні нового матеріалу, і на етапах закріплення, повторення та узагальнення історичного матеріалу.

Наведемо декілька прикладів. Під час читання підручника, зокрема тієї його частини, що містить науково-популярний матеріал, дітям можна запропонувати гру « Три речення». Сенс її в тому, щоби трьома нескладними реченнями, проте змістовними реченнями передати суть прочитаного. Гра може відбуватися як змагання окремих учнів чи змагання рядів ( залучено по одному учню від кожного ряду ), а решта дітей можуть виконувати роль арбітрів.

Великий розвивальний ефект має гра « Дерево пізнання». Умови цієї гри теж дуже прості: учням пропонується до певної частини навчального матеріалу ( можливо, й до цілого уроку) скласти 1-3 запитання _ залежно від рівня підготовленості класу). Запитання занотовуються на маленьких аркушах ( краще, щоб у формі листочків дерева ) і подаються учителеві. Найзмістовніші з них учитель відзначає як запитання-переможці й причіпляє до «дерева пізнання» ( малюнок на ватмані, прикріплений до дошки ). На наступному уроці перевірка засвоєного може відбутися у межах тієї ж гри: учні знімають листочки з дерева, відповідаючи на складені питання. Успішному опрацюванню текстів белетристичних оповідань, що містять історичний зміст ( наприклад оповідань з підручника В.Власова,

О. Данилевської « Вступ до історії 5 кл.» ), сприятиме гра «Чиста дошка». Додатковий пізнавальний ефект може дати обігравання назви «tabula rasa». Вперше пропонуючи цю гру дітям, вчитель може пояснити, що вислів «tabula rasa» прийшов з латинської і означає буквально чисте місце, де можна написати все, що хочеш, а переносно так кажуть про свідомість дітей та неосвічених людей. Перед опрацюванням оповідання вчитель звертає увагу дітей на дошку з підготовленими наперед запитаннями. « Відповіді на них, - пояснює вчитель, - ви знайдете, опрацювавши оповідання. Після читання, в процесі аналізу тексту, ви відповідатимете на них, а я витиратиму опрацьовані. Робота буде успішною, коли на кінець уроку дошка буде чистою». Ефект цієї гри в тому, що вона допомагає розмежувати історичну інформацію та вигадану, адже для нас важливішими є відповіді на питання, які стосуються лише історичної інформації. Проводячи гру не варто переривати відповідями на запитання перше читання оповідань. Натомість і його можна « прибрати в ігрові шати». Так, під час роботи над оповіданням « Із вірою в добро» вчитель може запропонувати дати відповіді на такі питання:

Як почалися мандри Г. Сковороди?
Де навчався майбутній філософ?
У яких місцях доводилось працювати п. Сковороді?
Для чого, вважав філософ, народжується людина?

Вчитель підбиває підсумок вивченого.

Більш жвавому, зацікавленому сприйняттю учнями історичних оповідань сприятиме гра «Герою, оживи!». Перед читанням учитель розподіляє ролі між учнями і далі пропонується звичне для уроків літератури читання за ролями, яке, власне, є своєрідною інсценізацією. Ігровий ефект буде сильніший, якщо решті дітей, як слухачам, запропонувати визначити, хто з « артистів» виконував роль найбільш вдало, чий образ – історично правдивий ( бажано вимагати при цьому від учнів елементів аргументації: по-моєму, на мою думку, мені здається тощо ).

Урізноманітнити форми роботи над текстом підручника допоможе гра « З вуст в вуста». Учням пропонується кількаразовий переказ того самого уривка. У грі беруть участь, скажімо, чотири учні. Троє на момент читання повинні вийти з класу. Коли уривка прочитано, другий учень повертається в клас і довідується про опрацьоване з переказу першого учасника. Тоді цей другий учень переказує почуте третьому учаснику, а третій четвертому . Четвертий учень переказує почуте всьому класові і діти мають змогу порівняти, наскільки точно й повно прочитане відтворене гравцем. Гра привчає висловлюватись точно, лаконічно. Вчитель має скеровувати гру так, аби вона відбувалася організовано та динамічно.

Якщо ви хочете, щоб ваші учні краще запам’ятали дати та події, які вивчали на уроці політайте з ними на „хронолітаку”. На звичайному паперовому літаку, який хлопці роблять за хвилину, напишіть дату, місце події і запустіть „хронолітак”: до кого на парту він сяде, той і опиниться у „іншому часі”. Учень, який опинився у „іншому часі”, повинен розповісти про те, що він там бачив. Діти з задоволенням будуть грати у цю гру, повторюючи вивчений матеріал.

Для повторення вивченого матеріалу можна використати і таку гру як „Герой, дата, подія”. У грі бере участь весь клас. Ведучий проходить повз учасників гри, що сидять за партами і просить одного з учнів назвати героя, іншого – дату, а третього – подію. Перший учень називає ім’я історичної особи, наступний учасник – дату(дати), пов’язані з цією особою, а третій – називає подію(події), пов’язані з ним. Наприклад:

П.Сагайдачний – 1616 рік – морський похід на Кафу

Іван Мазепа – 1709 рік - Полтавська битва

Замість традиційних форм закріплення матеріалу на уроках узагальнення можна провести гру „Знайди зайве”. У запропонованому наборі матеріалів – подій, імен, назв, дат, визначень – кілька елементів відповідають темі, а ще декілька підібрані випадково. Завдання учнів – вилучити зайве. Наприклад. Тема „Україна козацька”:

Запорізька Січ – чайка – Петро Конашевич-Сагайдачний – Софійський Собор – гетьман – бояри – Гетьманщина – Київська Русь – клейноди – Богдан Хмельницький – хрещення Русі – козацька рада – Боплан – ... .

Надзвичайно широкі можливості застосування ігор на етапах закріплення та узагальнення історичного матеріалу. Найрізноманітніші тренінгові ігри ( кросворди, ребуси, лото, вікторини. Змагання, КВК ), ігрові ситуації, створені навколо звичайних вправ, а також рольові ігри дають змогу суттєво модернізувати процес навчання. Так успішно і легко використовується на уроках гра-лото:

1596 р.

Хотинська війна

1489 р.

1616 р.

1556 р.

1621 р.

1569 р.

Заснування першої Запорозької Січі .

Поява греко-католицької церкви.

Похід козаків на місто Кафу.

Укладення Люблінської унії.

Перша згадка про козаків.

Учні легко грають у цю гру, співставляючи дати з подіями, імена із їхньою діяльністю, причому імена можна замінити портретами відомих державних діячів.

Також, багато варіантів має гра « Аукціон». Щоправда її застосування в 5 класі дещо обмежене. Адже, в 5 класі йдеться не про систематичні знання подій, дат, явищ, персоналій, а лише про елементарні уявлення. Ото ж гру «Аукціон», де « продаються високі бали, а грошовою одиницею є історичні уявлення, можна проводити наприкінці вивчення тем. Так, після вивчення теми « Козацька Україна» можна провести аукціон історичних постатей. Продається найвищий бал, або фішка. Кожен учень може придбати його, назвавши історичного діяча вивчення доби . При цьому імена не повинні повторюватись ( фіксацію «цін» - імен, здійснює окремій учень, записуючи на дошці всі назви, постаті ).Якщо після якогось імені западає тиша, вчитель рахує: один, два, три, вдаряючи об стіл, ніби молотком. Якщо до останнього, третього удару іншу постать не було названо, аукціон припиняється і найвищий бал отримує учень, який останнім назвав діяча епохи. Так само можна проводити аукціон подій, предметів – атрибутів доби ( наприклад козацьких символів тощо ).

З великою цікавістю учні сприймають гру « Низка намиста». У ній можуть брати участь як окремі школярі так і цілий клас. Пропонується тема, скажімо, « Національно-визвольна війна українського народу середини

17 ст.». Перший учасник гри називає ім’я когось з історичних діячів того періоду, наприклад « Богдан Хмельницький». Наступний повторює назване попереднім і додає якесь слово чи словосполучення за темою: « Богдан Хмельницький, Жовті Води,…» Третій повторює твердження попередника і додає своє: «Богдан Хмельницький, Жовті Води, Гетьманщина…». Врешті-решт виходить довгий ланцюг слів – справжнє намисто до певної теми. Учень який довго мовчить, або помиляється, вибуває з гри. Переможцем стає той, хто лишається останнім і правильно повторить всю низку намиста.

Не менш цікавою для п’ятикласників є гра « Реставратор», основна мета якої – реставрувати пошкоджений історичний текст у якому бракує слів, дат, певних назв і т.д. .

Активізації пізнавальних інтересів школярів сприятиме гра «Впізнай героя». Один з учасників гри на хвильку виходить з класу. Діти під керівництвом задумують героя, а тоді пропонують вгадати його. Гравцеві, що вгадує його, дозволено задавати запитання, проте такі, відповідь на які, складають слова « так», «ні», « час від часу».Кількість питань можна обмежити до 5 ти обговорювати, щоб між питаннями пауза тривала не довше 30 секунд. Обумовити також слід і те, що учень, який ставить питання забороненого типу: «Це Петро Сагайдачний» одразу вибуває з гри.

Вивчаючи тему «Ліквідація української козацької держави», можна застосувати таку форму роботи – «Складіть пазли». Це одна з улюблених ігор сучасних дітей. А ілюстраціями слугують портрети гетьмана

К. Розумовського, наказного гетьмана Павла Полуботка, кошового отамана Петра Калнишевського, картина В. Коваля «Остання рада на Січі», вміщені у підручнику. Другим етапом роботи є інформація про складення ілюстрацій, знайдена у підручнику.

Легкими, проте такими, що мають значний ігровий потенціал, є загадки. Їх можна загадувати як окремим учням, так і цілому класу. Наприклад:

Може птах, а може, ні,

Ледь торкається води,

Бо легкий і прудкокрилий,

Має човен той вітрила.

А в негоду просто так.

Веслуватиме козак.

Човен морем знай гуляє,

Бранців з каторг визволяє. ( чайка-човен ).

Ретельні підготовки вимагають рольові та комплексні ігри. Вони мають величезний пізнавальний, розвивальний та виховальний ефект. За спостереженнями вчених, саме рольові ігри є найцікавішими для дітей. Історія з її героїчною тематикою, легендарністю, таємничістю, боротьбою добра і зла є чи не найблагороднішим грунтом для проекції у царину гри. Створенню необхідного ігрового антуражу, підвищенню зацікавленості та творчості учнів сприяє гра « Мандрівник часу» як один із різновидів рольової гри. Для прикладу можна навести конспект уроку «Подорож у козацькі часи» (поданий у додатку).

Як бачимо, саме в грі приховано практично безмежні можливості оновлення процесу навчання історії, особливо коли йдеться про п’ятикласників. Сьогодні суспільство стоїть перед дилемою: з одного боку, необхідність у створенні ігрової освітньої системи з ігровими підручниками, методиками та іншим; з іншого, як писав А. Макаренко, створити ідеальну гру, що підходить для всіх неможливо. Гра стихійна і розвивається відповідно до законів людського суспільства, постійно змінюючись. Якраз пошук компромісу, поєднання ігрових моментів із іншими методичними прийомами, інноваційними технологіями , дозволить зробити крок у наступне майбутнє.

Висновки

Шкільна історія переживає сьогодні один із найцікавіших етапів у своєму розвитку. Вже сформована концепція історичної освіти в Україні. Здійснена чітка систематизація навчальних курсів. Щоразу вдосконалюється методика викладання шкільної історії. Як наслідок цього процесу створюються нові навчальні технології покликані створювати педагогічні умови для виховання в учнів ставлення до власного життя як до творчого процесу, сприяти задоволенню учнями фундаментальних життєвих потреб в існуванні, у зростанні ( творчому розвитку), у прагненні побудувати власний життєвий світ та жити в ньому, пробуджувати в учнях інтерес до самоактуалізації та самореалізації своєї особистості. А саме базис, фундамент для реалізації цих завдань історичної освіти закладається ще у 5 класі. Саме тут діти знайомляться з історією, починають усвідомлювати себе її складовою частиною і як та губка всмоктують в себе ту інформацію, яку ми їм подаємо. Досвідом доведено, що чим міцніший фундамент, тим стійкішою буде надбудова і від будівничих ( вчителя) залежить із якого матеріалу стоятиме будівля. А щоб дитина не стояла осторонь цього потоку інформації, необхідно безпосередньо включити учня у процес засвоєння і осмислення знань. І як свідчить практика, у великій мірі цьому сприяє використання різнобічних методологічних прийомів на уроках, зокрема таких як ігри. Адже, граючись діти пізнають складний, часом суперечливий матеріал, але при цьому не стомлюються і не вважають його нецікавим. У навчальному плані такі уроки сприяють зростанню розумового рівня дитини, розвитку раціонального мислення та логіки. У комунікативному плані – гра – найкращий засіб спілкування, під час якої учасники понад усе цінують вміння приходити на допомогу. Під час спільної ігрової діяльності виявляються і соціологізуючі фактори, серед яких вміння жити у суспільстві і рахуватися з ними, відстоювати свою точку зору. І, нарешті, гра виховує, бо лише в сприятливій атмосфері дитина може вирости, чуйною, доброзичливою до спілкування.

Підсумовуючи результати використання ігрових завдань на уроках історії у 5 класі, можна зробити такі висновки: ігрові завдання можна використовувати на різних рівнях: репродуктивному, реконструктивному і творчому;

такі завдання дозволяють формувати знання термінів, дат, географічних назв та ін., тобто всіх складових елементів історичних знань школярів;
найбільш ефективними ігрові завдання виявляються на повторювально-узагальнюючих уроках. Це пояснюється тим, що для використання ігрових завдань учні повинні мати певний запас знань і володіти певними уміннями та навичками, які формуються на уроках історії.
Ігрові завдання можна використовувати під час проведення уроків будь-яких типів;
ігри допомагають урізноманітнити позаурочну діяльність під час вивчення історії;
використання ігрових завдань дозволяє суттєво урізноманітнити методику викладання історії та підвищити рівень пізнавального інтересу школярів.

Крім того, слід пам’ятати і про різні активні форми роботи учнів з навчальним матеріалом та фольклором на уроках історії. Така організація роботи дозволяє максимально використовувати здібності учнів до активної діяльності. Крім того має і виховний ефект: учень самостійно опрацьовує навчальний матеріал з історії, в нього з’являється відчуття впевненості у собі, в своїх силах, прослідковується взаємозв’язок між учнем та культурною спадщиною рідного народу під впливом якого формується національна свідомість школяра. У зв’язку з цим доречно згадати думку видатного французького історика Марка Ферро: « Не треба себе обдурювати: образ інших народів або власний образ, який живе в наший душі, залежить від того, як у дитинстві нас навчали історії . Це запам’ятовується на все життя… Те, що задовольняло нашу першу зацікавленість, пробуджувало наші перші емоції, залишається назавжди».

Blog

Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька Україна» (5 клас)

Содержание