Geum.ru

Методичні рекомендації щодо вивчення історії у 2006/2007 навчальному році

Вид материалаМетодичні рекомендації
Подобный материал:
Методичні рекомендації щодо вивчення історії

у 2006/2007 навчальному році


Кількість годин на вивчення історії у 5, 7 –11 класах у 2006/2007 навчальному році залишилась незмінною. Вивчення всесвітньої історії та історії України доцільно синхронізувати. Проте вчитель може організувати вивчення учнями програмового матеріалу зазначених двох курсів історії як послідовно, так і паралельно; планувати повторювально — узагальнювальні уроки після вивчення кожної теми, навіть якщо такі уроки не передбачені програмою.

У 2006/2007 навчальному році учні 5–6 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи «Історія України. Всесвітня історія. 5–12 класи» (Київ, «Перун», 2005 р.), а учні 7–9 класів за програмою «Історія України. Всесвітня історія. 5–11 класи (Київ, «Шкільний світ». 2001 р.). Триватиме перехід старшої школи на профільне навчання. При цьому зберігається кількість годин на вивчення історії залежно від напряму.

Для класів суспільно-гуманітарного профілю чинними є програми з історії України (журнал «Історія в школах України», № 4, 2003 р.), всесвітньої історії (журнал «Історія в школах України», № 2, 2002 р.), а також видані окремою брошурою у видавництві «Педагогічна преса», 2004 р.

Для класів інших профілів чинними є програми опубліковані в пресі та видрукувані окремими брошурами у 2001 р. (Київ, «Шкільний світ». ), та у 2004 р. («Педагогічна преса»).

Програми, як і раніше, позбавлені жорсткого поурочного поділу. Відповідні шрифтові позначення не є обов’язковою схемою поділу на уроки, а стосуються лише змісту. Вчитель на власний розсуд може обирати їх за теми уроків. Теми можуть переставлятися місцями, одначе так, щоб не порушувалась хронологічна канва. Учитель також має право довільно визначати кількість годин на вивчення тем, але без вилучення одних на користь іншим. Обласні, районні та міські методичні кабінети не вповноважені регламентувати розподіл учителем навчальних годин у межах тем.

У 2006/2007 навчальному році особливу увагу варто звернути на вивчення історії 6 класу. Вперше навчальною програмою передбачено інтеграцію історії України та всесвітньої історії. Важливим компонентом програми є «Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів». Вони представлені у вигляді переліку вмінь і навичок, яких мають набути учні в процесі вивчення кожної теми.

За результатами вивчення курсу учні мають набути низку компетенцій. По-перше, це загальнонавчальні вміння: аналізувати інформацію; виділяти головні ідеї в тексті чи розповіді вчителя; співставляти та порівнювати однотипні явища, інформацію з різних джерел; самостійно будувати відповідь, використовуючи різні джерела інформації; оцінювати окремі факти, події; формулювати нескладні висновки та узагальнення тощо. По-друге, це предметно-історичні вміння:

визначати дати та хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям; встановлювати послідовність та тривалість подій, віддаленість від сьогодення; співвідносити дати подій з певним періодом; правильно користуватися лінією часу;

визначати географічне положення країни; показувати на карті місця історичних подій; читати історичну карту, використовуючи її легенду;

самостійно вичленовувати інформацію з тексту та позатекстових компонентів підручника з історії; аналізувати нескладні та адаптовані історичні джерела; визначати та використовувати під час відповіді історичні терміни та поняття; розповідати про історичні події та явища й описувати їх; надавати стислу історичну характеристику видатним діячам; формулювати емоційно-ціннісну оцінку історичних подій і діяльності історичних осіб; визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ та подій.

Так, у результаті уроку «Давня Індія» в учнів мають бути сформовані наступні предметно-історичні вміння: показувати на карті Індію, визначаючи її місцеположення, місце найдавнішої цивілізації, визначати кордони імперії Маур’їв; порівнювати природно-географічні умови Індії та країн Передньої Азії та Єгипту; називати особливості буденного життя мешканців Індської та Гангської цивілізацій; визначати внесок царя Ашоки у створенні імперії та оцінювати його роль в історії Індії; пояснювати, як суспільне життя індійців пов’язане з варнами та кастами; називати час створення Індської цивілізації та обчислювати, скільки років тому було утворено імперію Маур’їв; застосовувати та пояснювати поняття та терміни «дхарма», «раджа», «брахман», «варни», «касти».

Результати уроку «Утворення імперії Олександра Македонського» мають бути такими: показувати на карті напрямки походів Олександра Македонського, місця основних битв Східного походу, визначати кордони створеної Олександром імперії; називати місця основних битв Східного походу в хронологічній послідовності; розкривати причиново-наслідкові зв’язки подій Східного походу; оцінювати риси вдачі Олександра Македонського, використовуючи писемні джерела; визначати місце Олександра Великого в історії Стародавнього Світу; порівнювати імперію Олександра Македонського з імперіями Стародавнього Сходу; застосовувати та пояснювати поняття та терміни «гегемонія», «македонська фаланга», «діадохи», «еллінізм».

Плануючи свою роботу з курсів історії стародавнього світу та історії України в 6 класі, вчитель має пам’ятати, що опрацювання основних подій, фактів, явищ та формування загальнонавчальних та предметно-історичних вмінь повинно відповідати рівню пізнавальних можливостей дітей 11–12 років.

Досягнення передбачених даною програмою навчальних результатів можливе тільки за умов поєднання активних та інтерактивних форм, методів і технологій організації пізнавальної діяльності учнів на уроках. Такі форми активно впроваджує в навчально-виховний процес Сергій Решетов (м. Сімферополь, АРК), Надія Гузик (м. Южне, Одеська обл.).

Упровадження програми має ґрунтуватися на новій педагогічній етиці, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, творче співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра), зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально структуровані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація на розвиток творчості, творчої активності, творчого мислення, здібності до адекватної діяльності в нових умовах.

Готуючись до викладання історії стародавнього світу та історії України з найдавніших часів, вчитель має пам’ятати, що вивчення основних подій, фактів, характеристика історичних осіб, прищеплення вмінь працювати самостійно і робити висновки, оперувати набутими знаннями у своїй суспільній практиці повинно відповідати рівню пізнавальних можливостей дітей 11–12 років.

Оскільки курс історії стародавнього світу містить значну кількість історичних понять і на кожному уроці слід засвоїти найголовніші, то вчитель повинен уміти класифікувати їх у відповідності до змісту навчального матеріалу:

економічні — поняття про види господарського життя, економічних процесів, реформ; соціально-політичні, що передають соціальні відносини, політичну будову держави; історико-культурні (культура, матеріальна і духовна).

Викладаючи курс історії в 6 класі вчителю варто за допомогою певних методичних прийомів виховати в учнів належність до кола західної цивілізації, розуміння здобутків стародавнього світу в утворенні всесвітньої культури людства, зацікавити їх історичною спадщиною людства і підвести до усвідомлення того, що головні образи і зразки культури перших цивілізацій продовжують жити самостійним життям у наступних епохах, і лежать у підвалинах сучасної культури, літератури, релігії, наукових знань сучасних народів світу.

Три аспекти вимагають особливої уваги в умовах нинішнього часу розвитку українського суспільства. Акцент на вивчення державницького розвитку, питання співвідношення (чи навіть співіснування) наукового методу та релігійного світогляду та ґендерність окремих аспектів курсу. Розглянемо особливості основних блоків.

Історія первісного суспільства. Складність розділу, присвяченого виникненню людини та суспільства полягає в тому, що існує певна розбіжність не тільки між релігійними поглядами і науковими концепціями з приводу еволюції людини, але й в трактовці досить непростих для сприймання учнями палеоантропологічних та археологічних джерел. А все ж таки важливість розділу визначається тим, що в цю добу були зроблені відкриття, що сприяли подальшому розвитку людської цивілізації. Складність у підготовці та проведенні занять полягає в тому, що протягом декількох уроків учителю доведеться розглянути відрізок часу більш ніж у 2,5 млн. років і показати наскільки він є яскравим і динамічним.

При викладенні тем первісного суспільства вчитель підкреслює, що освічена людина повинна знати історію й інших країн та народів. На фоні подій цієї історії доречно вписуються вже в першому розділі теми про первісні часи на території України. Учні розуміють, що історія України є невід’ємною часткою всесвітньо-історичного розвитку.

Історія Стародавнього Сходу. Розділ знайомить з найдавнішими цивілізаціями Єгипту, Передньої Азії, Індії та Китаю. Ці суспільства мали спільні шляхи господарського і суспільного розвитку: (іригаційне) рільництво, право власності громад на землю, боргове рабство, деспотична монархія, чиновницький апарат управління тощо. Хронологічні рамки не є єдиними для країн Стародавнього Сходу. Знайомство з Єгиптом, Передньою Азією починається з утворення держав у долині Нілу і в Месопотамії (IV тис. до н. е.) і доводиться до перського завоювання. Подальша історія цих країн розглядається як частина історії всього Середземномор’я. Ознайомлення з історією Індії та Китаю також починається з доби стародавніх держав у долинах Інду (ІІІ тис. до н. е.) і Хуанхе (ІІ тис. до н. е.) і доводиться до перших століть нашої ери.

Уже викладаючи історію первісного суспільства, вчитель знає, що в основу вивчення матеріалу підручника покладений цивілізаційний принцип. Цей розділ закінчується тим, що первісні люди, еволюціонуючи, впритул наблизились до утворення перших цивілізацій.

Так, у сфері виробництва елементами еволюційних змін було виникнення галузей господарства відтворення (рільництва та скотарство), виділення ремесла і процеси виникнення міських центрів, поява розвинутого товарообміну, використання унікальних природних ресурсів (солі, металів, будівельного лісу). Але виробничий фактор в «чистому« вигляді існувати не може, бо сам залежить від інших факторів. Наприклад, всі перелічені виробничі фактори були в кельтів, проте державного утворення їм створити не вдалося.

Говорячи про соціальну сферу, вчені визнали, що перші форми соціальної організації з’явились ще в первісні часи. Це поява племені як територіально-економічної одиниці і сім’ї як елемента продовження роду та існування конкретної людини. А зв’язок між ними здійснювався через відносини власності, отже, розвиток соціальної структури доповнює механізм виникнення держави.

Суть третього компоненту полягає в тому, що в межах певних регіонів сформувались етнокультурні комплекси. Найбільш чітко ця система діяла в процесах виникнення писемності.

Усі ці три системи не могли існувати без взаємодії однієї з другою. І тільки така взаємодія могла привести до виникнення цивілізаційного або державного рівня. Виходячи з цього положення на підставі аналізу взаємодій цих систем, пропонується виділити два шляхи розвитку цивілізацій, умовно назвавши їх «давньосхідний» та «європейський». Для першого шляху була притаманна домінація природнокліматичного фактору, який забезпечував ефективність основних напрямів економіки.

У процесі викладання розділу вчителю на певних етапах слід фіксувати в пам’яті учнів той факт, що давньосхідні цивілізації мали загальні особливості розвитку. Ці знання потрібні для аналітичної роботи, при формуванні проблемних ситуацій, логічних завдань. Так, для всіх держав Стародавнього Сходу притаманним було існування сектора «престижної економіки», який працював на певну групу населення цих держав, що виконувала функції організатора суспільних робіт. Існування цього сектора призвело до виникнення міських центрів.

Також важливо запам’ятати, що в умовах Сходу переважна більшість держав у галузі організації політичної влади були «східними деспотіями», де правитель мав необмежену владу і був організатором, в основному рільничого виробництва. Крім цього він був носієм законодавчої, судової та виконавчої влади. Також він був виразником певних релігійних функцій або об’єктом одного з провідних культів в країні.

Перехід від первісного суспільства до перших цивілізацій був прогресивним явищем. Адже це сприяло подальшому розвитку господарства, зокрема іригації, засобів морського та сухопутного транспорту, ремесла, торгівлі та зробило можливим відокремлення розумової праці від фізичної. Були створені умови для створення писемності, наукових знань, літератури, образотворчого і прикладного мистецтва. Отже, на Сході виникли найдавніші в світі осередки високої для свого часу цивілізації і були закладені основи майбутнього розвитку світової культури.

При вивченні розділу «Стародавній Схід» слід врахувати наступні зв’язки, бо тут розкривається ряд процесів, які почали формуватись ще в первісному суспільстві. Зокрема такі, як розвиток рільництва, скотарства, ремесла, виникнення суспільної нерівності, нагромадження і осмислення людських спостережень за природою.

При вивченні історії Стародавнього Сходу, особливо для шкільного навчання, визначальними стають письмові джерела, де є описи конкретних подій, характеристики історичних діячів. Адже по них можна визначати і типові явища, які є характерними для цілої групи держав цього періоду історії. Висвітлення історії окремих країн включає вміння локалізувати історичні процеси в просторі і часі, чому учні вже навчилися, вивчаючи історію первісного суспільства. Тепер же учні повинні набувати вмінь характеризувати географічне середовище країн Сходу, встановлювати хронологічні зв’язки як за послідовністю і тривалістю явищ, так і за їх синхронністю.

У зв’язку з тим, що в цьому блоці знань вивчається історія декількох країн і регіонів, то особливого значення набуває вміння співставляти подібні явища і процеси, які відбувались в окремих країнах. Набуті при цьому знання, як історичні аналогії, з успіхом можуть бути використані при вивченні подібних явищ у інших країнах.

Вивчення історії Стародавнього Сходу – це своєрідний вступ до вивчення історії наступних цивілізацій, і тому до його вивчення слід ставитись з усією серйозністю. Кількість історичних понять значно збільшується і тепер вже вчителю слід розкривати історичні ознаки ряду понять, вводити загальноісторичні поняття: держава, закон, культура та ін. Значно ширшим повинно стати уявлення учнів про історичний процес з усією його багатогранністю, зокрема, про такі сторони суспільного життя: господарську, соціальну, внутрішню і зовнішньополітичну, ідеологічну, побутову, про їх взаємозв’язки і взаємообумовленість. Все це буде зрозумілим учням лише в тому разі, коли вчитель при викладанні матеріалу буде спиратися на конкретні уявлення з історії Стародавнього Сходу.

Дуже важливо, щоб історія Стародавнього Сходу була насичена не тільки військовими подіями. Психологічний досвід доводить, що викладання тем про побутову культуру та духовні пошуки цивілізацій Сходу дозволяє реалізувати ґендерність виховання, привернути увагу учнів до місця жінки в суспільстві і виховати демократичний погляд на стосунки статей в історії.

Історія стародавньої Греції. Історія стародавньої Греції вивчається з часу виникнення першої держави на острові Крит (ІІ тис. до н.е.) і до закінчення доби еллінізму (І ст. до н. е.). Саме територіальне уявлення про цивілізацію Еллади складає неповторну своєрідність перших кроків європейського шляху розвитку. Перші кроки європейського варіанти державності були зроблені на острові Крит та в Балканській Греції. Тут виникли палацові комплекси, які стали першою формою європейського типу держави. Після їх занепаду з приходом дорійців у ХІІ ст. до н.е. розвиток держави розпочався в нових умовах і призвів до появи держави полісного типу. Цей тип базувався на нових реаліях суспільного розвитку грецьких племен, суть яких полягала у збереженні общинно-приватної форми власності на землю. Ремісниче виробництво не носило рис «престижної економіки» і його досягнення використовувались для потреб всіх членів суспільства.

Природні умови регіону характеризувались з одного боку досить обмеженими умовами для високопродуктивного рільництва, а з другого, клімат та корисні копалини давав можливість вести господарство в межах сімейного колективу. Це спричиняло відносну незалежність громадян невеликих грецьких державних утворень. Поява нової економічної системи господарювання у вигляді класичного рабства створило умови для розквіту грецької державності, але короткий час існування цієї системи згодом зумовив перехід до нової системи, яка дозволила поєднати досягнення східних цивілізацій з особливостями полісного типу.

У галузі політичного розвитку Греція спочатку повторювала закономірності монархічного розвитку, але вплив економічних факторів, зазначених вище, привів до утворення перших систем республіканського управління. Особливо важливою подією грецької історії стало виникнення в Аттиці першої в світі демократичної держави. У добу еллінізму (IV–I ст. до н. е.) на зміну республіканським формам знову прийшли форми монархічних систем, які дозволили більш адекватно розвиватись змішаним формам соціально-економічного життя.

Новим елементом у суспільному розвитку Греції в часи формування держави є консолідація суспільства перед загрозою з боку родової знаті, яка або програє цю боротьбу ( і тоді встановлюються демократичні принципи), або йде на певні поступки (і тоді встановлюється олігархічні форми республіки). Так чи інакше, формується новий принцип стосунків громадянина та держави, який базується на принципах колективності, прав та свобод особистості та безпосереднього розуміння взаємообумовленості цих інститутів. Учитель повинен підкреслити не тільки позитивні риси процесів демократизації суспільства, але й показати, що демократія в Греції базувалась на існуванні системи класичного рабства, суть якої полягала в тому, що раби створювали добробут і нещадно експлуатувались всіма громадянами держави. Проте греки створили більш прогресивну державну форму, яка дозволила їхнім відносно дрібним державам вистояти в боротьбі з найпотужнішою імперією Стародавнього Сходу (Персією), а потім і приєднати її землі до своєї цивілізації.

Важливим доказом прогресивності грецького варіанту державності є її культура. Для вивчення цього феномену програма відводить майже третину часу, виділеного на знайомство з історією Стародавньої Греції. Учні переконуються, що система державного управління, створена греками, сприяла розвитку свободи творчості науковців, поетів, митців. Вона мала величезний вплив на сусідні народи.

Особливого значення для України в теперішніх умовах є теми присвячені виникненню демократії. Учитель повинен накреслити не тільки певні обмеження цього способу управління державою, але і відзначити дві найбільш яскраві та дорогі для давніх греків його риси. Це рівність перед законом («ісономія») та рівність слова («ісогорія»), тобто однакове право на свободу слова. Варто також зазначити і той факт, що давні греки не делегували своїх громадянських прав, а здійснювали реальне народоуправління за допомогою народних зборів.

Історія Стародавнього Риму. Останній розділ історії стародавнього світу присвячено вивченню історії Стародавнього Риму. Більшість науковців світу переконані, що римська історія є історією полісного варіанту розвитку перших цивілізацій, хоча є спеціалісти, які вважають його окремим типом розвитку цивілізації. У межах курсу варто показати типологічну спорідненість громадянської общини в Римі та в межах грецьких полісів.

Найголовнішою особливістю римської історії було те, що місто Рим виникло в результаті дії трьох різних племінних спільнот. Взагалі для історії Риму не була притаманна етнічна єдність, по типу якої формувалась грецька державність. В римську історію зробили суттєвий внесок як греки, так і італійські племена, жителі Карфагену, галли, іллірійці і навіть народ, який не можна визначити ні з боку лінгвістичної, ні етнічної приналежності (етруски). Тому навіть в історії самого міста Рим взяли активну участь три племені (триби): латини, сабіни та етруски. Тому з самого початку община в Римі формувалась на принципах сусідства та певного космополітизму. Цей момент в історії міста і держави зберігався протягом всієї історії.

Другим важливим моментом є надзвичайно високій ступінь мілітаризації суспільства і воєнного фактору. Починаючи із завоювання Італії і закінчуючи великими військовими кампаніями ІІІ–ІІ ст. до н. е. римська держава і суспільство формувались в умовах активної загарбницької політики. Вона не тільки приводила до розширення меж держави, але й впливала на формування керівних органів, особливості суспільного життя, традицій та законів. З одного боку, вона привела до формування такої форми політичного управління як республіка, яка ґрунтувалась на принципі демократизму селянства – основної сили римської армії, а з другого — посилила позиції прошарків, які відповідали за комплектацію та керівництво армією і користувались в більшій мірі вигодами від перемог Риму.

Третім моментом у розвитку Римської республіки стало поступове наближення в економічному плані до системи, заснованій на класичному рабстві. Формування цієї системи завершується в ІІ ст. до н. е. і в Римі ця система протрималась майже чотири століття (до кінця ІІ ст. н. е.). Поштовх до формування цієї системи дали Пунічні війни, а з перетворенням Риму в наймогутнішу державу Середземномор’я цей процес розкрився в повному обсязі.

Але такий характер розвитку держави супроводжувався наростанням внутрішніх протиріч, які були пов’язані з такою ознакою полісної структури, як відносно невеликі межі, на яких вона може ефективно діяти. З розростанням території полісна структура втрачала важливі ознаки і входила в суперечку з економічними інтересами і можливостями різних прошарків населення. Це спровокувало гостру політичну боротьбу, яка призвела до кризи суспільної стабільності та боротьби партій популярів і оптиматів. Ця боротьба проходила на фоні гострих внутрішніх (диктатура Сулли, Союзницька війна і повстання Спартака) та зовнішніх (Мітрідатові війни) подій і показала, що в умовах появи приватного землеволодіння полісна форма не відповідає вимогам існування держави. У цих умовах політична боротьба набуває рис громадянського протистояння.

Розповідь про організацію нової системи державного управління слід з пояснення терміну «принципат». Учні повинні підкреслити, що ця влада носила не деспотичний, а військово-бюрократичний характер. Її прикривала видимість республіки і тому головним елементом у підтримці влади імператора стала пропаганда. Учитель пояснює, що пропаганда — це вплив певних політиків на свідомість громадян з метою нав’язати їм певну систему поглядів, яка не відповідає реальному стану речей. Окремі елементи пропаганди існували і на Сході, і в елліністичних державах, але найбільшого розмаху вона досягла в Римі.

Програма історії стародавнього світу в 6 класі містить розділ з історії слов’янства. Найскладнішим питанням цього розділу в ній є проблема долі слов’ян під час Великого переселення народів й зародження українського народу. Сучасні підходи в трактуванні цієї проблеми, тобто історичного значення великого переселення народів, що охопило і слов’янський світ, вбачають у тому, що воно започаткувало поділ слов’ян на етнічні групи, які, залежно від історичних обставин, заклали основи процесів формування сучасних слов’янських народів. Виходячи з археологічних джерел, склавини, представлені Празько-Корчацькою культурою, стали не тільки пращурами українського народу, а й склали основний компонент пращурів словаків, морав’ян і чехів та українсько-польського населення у Верхньому Повісленні. Поляки середньої та північної частини сучасної Польщі мають свої окремі історичні витоки, що сягають Дзєдзіцької культури. Пеньківські старожитності антів на території України були інтегровані Празько-Корчацькою культурою (тобто, склавинами). Це змішане антсько-склавінське населення дало сіверян — пращурів лівобережних українців. Та частина антів, що понесла із собою Пеньківську культуру на Балкани, стала основою болгарського, сербського, хорватського та інших етнічних груп південних слов’ян. Пращурами білорусів та росіян було населення, представлене у V–VІІ ст. Колочинською, Тушемплінською та Іменьківською культурами, яке поступово займало області із балтським та угро-фінським субстратами.

Втім повноцінне засвоєння окресленого кола питань можливе за умови ґрунтовного опрацювання фактажу та понятійного апарату, що не передбачено чинною програмою через нетотожність понять «наука історія» і «шкільна дисципліна історія». Саме тому вилучення з навчальної програми надмірної деталізації в цих питаннях видається цілком закономірним. Щоб уникнути помилок і перекручень під час поверхового викладу або переобтяження учнів інформацією під час докладного пояснення, вчителям можна радити зосередити увагу на найзагальніших твердженнях, закладених у програмі.

Перший рік апробації підручника «Вступ до історії України. 5 клас» Власова В., Данилевської О. засвідчив, що не всі вчителі використовують навчально-виховний потенціал історичних оповідань у жанрі дитячої літератури, які належать до структури параграфів підручника. За авторським задумом робота на уроці має концентруватися навколо історичного оповідання, бо саме воно дає змогу навчити учнів 5 класу вичленовувати історичну інформацію з різноманітних джерел. В основі авторських оповідань лежать документальні джерела, свідчення очевидців, опис пам’яток матеріальної культури тощо. Опрацьовуючи оповідання, вчителі мають звертати увагу на наступне: про яку історичну подію чи постать у ньому йдеться, які з описаних подій є головними, а які другорядними; хто з персонажів є справжньою історичною постаттю, а хто – вигаданою, які факти справжні, а які — вигадані. Діти повинні знаходити в тексті відповіді на поставлені запитання або ставити по кілька запитань до нього. Окрім того, оповідання мають широкі можливості ігрового опрацювання (читання за ролями, інсценізація з відкритим сюжетом, коли учні моделюють ситуацію по-іншому, ніж це передбачено сюжетом тощо). Художньо-белетристичні оповідання є своєрідною стилізацією історичних джерел. З огляду на це оповідання в повному обсязі здебільшого непридатні для докладного переказу. Тому під час роботи з ними треба застосовувати вибірковий або стислий переказ, спрямований на відтворення історичної інформації.

Викладаючи пропедевтичний курс у 5 класі, вчителі подекуди стикаються з труднощами, пов’язаними з формуванням елементарних хронологічних та картографічних вмінь та навичок. Варто наголосити, що підручник містить достатню кількість історичних карт та завдань до них, а також хронологічних задач відповідно до вимог навчальної програми. Справа вчителя – систематично звертатися до відповідних рубрик.

На уроки тематичного оцінювання навчальних досягнень необхідно виносити завдання згідно з вимогами до рівня загальноосвітньої підготовки учнів чинної програми. Неприпустимо надавати цим урокам форми заліків чи контрольних з екзаменаційними білетами. Для проведення уроків тематичного оцінювання можна рекомендувати «Зошит тематичного оцінювання навчальних досягнень з історії України для 5 класу» (авт. Власов В., вид-во «Літера ЛТД»), який є складовою навчального комплекту до курсу. Завдання в ньому спрямовані, насамперед, на вдосконалення та перевірку предметно-історичних умінь та загальнодидактичних компетенцій та згруповані до кожної теми за 4 варіантами (три варіанти на вибір можна використати для підготовки до тематичного контролю та уроків узагальнення).

Важливим є використання в навчанні школярів картографічних посібників-атласів, контурних карт, настінних карт. Вони допомагають продемонструвати динаміку історичних подій, встановити зв’язок між географічним середовищем та місцем тієї чи іншої історичної події.

За останні роки розроблено програмне забезпечення для комп’ютерних класів. У першу чергу це електронні історичні атласи. У CD-атласах використано картографічний матеріал з поліграфічних атласів. Перевагою електронного атласу є те, що кожна карта доповнюється розлогим коментарем, ілюстраціями та запитаннями для самоперевірки. Таке оснащення перетворює CD-атлас на повноцінний навчальний комплекс, призначений як для колективного користування в класі, так і під час виконання домашніх, самостійних, творчих робіт. Керівництво користувача, що його містить кожен CD-атлас, розкриває весь набір його можливостей. На сьогодні видано 4 електронних атласів з історії України для 5, 8 класів та всесвітньої історії для 8–9 класів. Готуються до тиражування 3 атласи з історії України для 7, 10, 11 класів та всесвітньої історії для 7, 10 класів.

Зошити з історії переглядаються учителем один раз на семестр і бал за ведення зошита може (за бажанням вчителя ) виставлятись в журнал.

Необхідною умовою розширення доступу молоді до вищої освіти, формування прозорої системи вступних іспитів до вищих навчальних закладів є перехід до зовнішнього тестування. Воно має на меті перевірити відповідність знань, умінь і навичок учнів програмовим вимогам, оцінити рівень навчальних досягнень випускників середніх загальноосвітніх навчальних закладів з історії, оцінити ступінь підготовленості випускників загальноосвітніх навчальних закладів для подальшого навчання у вищих навчальних закладах.

Зовнішнє сертифікаційне оцінювання 2005 року дає підстави зробити такі висновки.

Отримані статистичні дані засвідчили, що сертифікаційне оцінювання досягло мети: тест перевірив відповідність знань, умінь і навичок учнів програмовим вимогам, оцінив рівень навчальних досягнень учнів і ступінь підготовленості випускників середніх загальноосвітніх навчальних закладів для подальшого навчання у вищих навчальних закладах. Учасники тестування опанували програмовий матеріал шкільного курсу історії на середньому (42,5 %) та достатньому (41,9 %) рівнях навчальних досягнень.

Успішне виконання завдань, які перевіряли знання дат, подій, фактів, імен тощо, дає змогу зробити висновок, що в навчальному процесі перевагу надають засвоєнню так званих «об’єктивізованих» знань, формуванню вмінь застосовувати конкретно-історичні факти й встановлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Під час вивчення тем перевага надається засвоєнню матеріалу про соціально-економічний, суспільно-політичний, державний розвиток країни і значно менше уваги приділяється дослідженню проблем духовно-культурного життя суспільства.

На низькому рівні засвоєно поняття й терміни, що свідчить про неналежну увагу в навчальному процесі до цієї важливої складової історичної освіти.

Працюючи з історичними джерелами, учні вміють знаходити необхідну інформацію в тексті, але мають труднощі, якщо історичні знання необхідно застосувати в змінених чи нестандартних умовах.

Виконуючи завдання з розгорнутою відповіддю, учасники тестування не могли повно й логічно відповісти на питання, переконливо аргументувати свої думки та зробити висновки й узагальнення, роботи їх були, як правило, багатослівні, але не відповідали умові завдання.

Учасники оцінювання найчастіше не могли встановити логіку історичних подій, виявити розуміння історичного процесу та місця певної події в загальному контексті, що свідчить про недостатній рівень сформованості алгоритмічного мислення й алгоритмічних знань і вмінь.

Трирічний досвід проведення зовнішнього сертифікаційного оцінювання переконливо засвідчує необхідність попередньої підготовки учнів до особливої форми контролю, якою є тестування. Тому доцільно в навчальному процесі разом з традиційними формами перевірки знань і вмінь учнів включати тестові форми контролю, використовуючи все розмаїття форм тестових завдань:

1. Аналізувати на заняттях результати тестування, пояснювати правильні та помилкові відповіді, з’ясовувати причини помилок у відповідях.

2. Проводити внутрішньошкільний моніторинг якості підготовки учнів з історії за допомогою тестування, порівнюючи отримані результати з балами тематичного й поточного оцінювання.

3. Більше уваги в навчальному процесі приділяти завданням на порівняння, зіставлення конкретно-історичних процесів і явищ, учити учнів робити висновки та узагальнення на основі їх аналізу.

4. Уміння розв’язувати історичні задачі, розглядати проблемні ситуації вимагає змін характеру навчання: в ньому повинно бути відведено значне місце організації творчих занять, практичних занять-семінарів. Переорієнтація характеру навчання — це проблемне висвітлення питань історії, формування вміння «бачити» та формулювати проблему, відрізняти факти від їхньої інтерпретації, виявляти різні судження про історичні події та явища, аргументовано висловити власне ставлення.

5. Необхідно привчати учнів на заняттях і в самостійній роботі активно користуватися певними історичними джерелами (аналізувати інформацію, використовувати зміст документів під час відповіді, визначати позицію автора, висловлювати власне ставлення до змісту джерела, формулювати висновки на основі аналізу).

6. Ширше використовувати невербальні джерела — таблиці, схеми, графіки, історичні фотографії та карикатури.

7. Значну увагу на уроці слід приділяти розвиткові вмінь застосовувати відому інформацію в нових навчальних ситуаціях, зокрема під час аналізу незнайомого історичного тексту.

8. Пропонувати учням виконувати завдання в письмовій формі (підготувати реферат, скласти тези статті чи план виступу, написати твір, есе), аналізувати виконані роботи. Це розвиватиме в старшокласників уміння стисло, чітко, аргументовано та відповідно до теми письмово відповідати на поставлене запитання.

Залишається актуальною робота учнів з історичними джерелами, вміння встановити логіку історичних подій, виявити розуміння історичного процесу та місця певної події в загальному контексті. З метою посилення патріотичного виховання учнівської молоді особливу увагу варто приділяти темам, присвяченим Великій Вітчизняній війні. Вчителі історії мають робити наголос на тому, що в історії нашого народу є мало сторінок, які за трагізмом, героїкою, внутрішньою напругою і суперечливістю перевершили б події Великої Вітчизняної війни. Доля склалася так, що Україна потрапила в епіцентр найбільшого в історії людської цивілізації збройного конфлікту. Метою нацистських завойовників стало не лише «освоєння життєвого простору» на Сході, але й тотальне поневолення й фізичне знищення цілих народів. Україна сповна відчула на собі гітлерівський «новий порядок», жертвами якого стали мільйони наших співвітчизників: радянських військовополонених, партизанів, підпільників, цивільного населення. Підриваючи генофонд народу, керівництво Німеччини не лише здійснювало політику відкритого геноциду, але й проводило лінію на обезлюднення України. На примусові роботи до рейху та окупованих країн було вивезено мільйони громадян республіки, значна частина яких не повернулася на Батьківщину.

Жертви, якими оплачена перемога над нацизмом і фашизмом, навіть сьогодні не підлягають точному підрахункові. Збитки, заподіяні окупантами та бойовими діями, на десятиліття позначилися на економічному розвитку держави, а демографічні, соціальні втрати відчуваються і донині. А хто може описати морально-психологічні наслідки війни, страждання мільйонів вдів, сиріт, інвалідів війни?

Час, що минув від останніх залпів війни, дещо пригасив гостроту сприйняття тих подій, зменшив інтерес молоді до історії війни. Однак для всіх, хто пережив воєнне лихоліття, хто втратив у вихорі війни рідних і близьких, вона залишається близькою і сприймається з невгасимим болем.

Оскільки сьогодні особливу цінність становлять спогади рядових учасників та свідків цих подій, районним (міським) методичним об’єднанням, адміністраціям загальноосвітніх навчальних закладів слід спланувати проведення уроків мужності, тематичних вечорів, виховних заходів за участю ветеранів Великої Вітчизняної війни, тих, хто здобув перемогу, поклавши на її алтар своє здоров’я і життя.

На серпневі засідання рай-(міськ) методоб’єднань рекомендуємо запросити ветеранів Великої Вітчизняної війни. При виборі тем для дослідження по лінії Малої академії наук варто спрямовувати учнів на врахування тематики, пов’язаної з подіями Великої Вітчизняної війни.

На виконання доручення Кабінету Міністрів щодо інформування громадськості про Фаховий висновок робочої групи істориків, підготовлений робочою групою істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія » рекомендуємо провести методичні конференції та науково-практичні семінари, виставки матеріалів у бібліотеках навчальних закладів.

Особливу увагу варто звернути на теми, що стосуються євроінтеграції та вступу України до НАТО. Вступ України до НАТО – як основи загальноєвропейської системи безпеки залишається стратегічним пріоритетом державної політики України і розглядається не лише з точки зору забезпечення безпеки держави, але й як крок, спрямований на приєднання України до співдружності найрозвиненіших держав, котрі сповідують демократичні цінності. Тому, вивчаючи теми: «Формування військово-політичних блоків», «Участь міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту на Балканах», «Світ на межі двох тисячоліть», «Україна в умовах незалежності. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки» в курсі всесвітньої історії та історії України, а також теми «Україна у світовому співтоваристві», «Україна — НАТО» у курсі за вибором «Громадянська освіта» необхідно фокусувати увагу на тому, що впродовж останніх років НАТО зосередив діяльність на запобіганні конфліктам, урегулюванні криз, протидії міжнародному тероризму, наголосити на посиленні його політичної ролі і зростанню внеску у справу збереження стабільності у світі. Значна увага приділяється також висвітленню відносин Україна — НАТО, зокрема інтегруванню нашої країни до Північноатлантичних структур, відкриттю інформаційного центру в Україні тощо.

Нові, раніше недосяжні можливості у вивченні історії відкривають новітні інформаційні технології (далі – НІТ). На уроках історії України та всесвітньої історії почався процес використання педагогічно програмного забезпечення (далі — ППЗ), яке дає широку можливість вчителю використовувати вже готові розробки з проблем уроку, організовувати роботу з картографічними базами даних, текстовою документальною джерельною базою історичних курсів, візуалізацією історичного процесу засобами фото-та відео документів, тестовими завданнями. ППЗ може використовуватися під час роботи на уроці, підготовки міні-проектів, власних презентацій учнів та вчителів.

Під час Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» в номінації «Історія» переможець конкурсу Олександр Худобець (місто Київ) продемонстрував такі можливості. З кінця 80-х років він – один з перших у країні почав застосовувати інформаційні технології на своїх уроках. Сформував систему використання комп’ютерної техніки, створив комп’ютерну базу даних: фактологічний та теоретичний матеріал, візуальний ряд, анімаційні схеми, тестові завдання з урахуванням різного рівня компетентності учнів. Це дало змогу організувати спільну роботу вчителя та учнів під час уроку, залучити дані мережі Інтернет для розвитку вмінь та навичок учнів самостійно здобувати нові знання.

На сьогоднішній день науковцями та науково-методичними колективами України створено низку ППЗ, які певною мірою вирішують проблему організації навчального процесу на уроці історії (див. Додаток рекомендованих МОН України навчальних посібників).

У розробках педагогічне програмне забезпечення має чітку структуру інтерфейсу, яка проходить через всі розробки – це сприяє ергономічним вимогам організації роботи. Передбачена організація роботи через мережу кабінету – тоді встановлюється відповідна мережева версія програми, що дає можливість викладачу створювати самостійні курси (уроки) з урахуванням рівнів компетенції учнів класу.

ППЗ передбачають створення власної інформативної бази, що включатимуть нові надходження та розробки вчителя.

Картографічний матеріал, який вміщено в ППЗ, створює різноманітні варіанти використання його на уроці: карта певного історичного періоду чи події має комп’ютерну обробку і при збільшенні певної ділянки не втрачає чіткості зображення.

Кожний курс забезпечено текстовим матеріалом, який відповідає програмним вимогам і являє собою конспективний виклад основних положень теми: фактологічний, хронологічний, понятійний апарат. Це може бути використано вчителем та учнями при організації додаткової роботи, підготовки до уроку тематичної атестації, дистанційних формах навчання.

У кожному ППЗ передбачені посилання на ресурси Інтернет, що при наявності підключення до Мережі дає можливість організації роботи з контрверсійними підходами при вивченні матеріалу.

Наявність опцій «Друк», «Пошук» розширюють можливості учителя при підготовці до уроку, організації роботи з різними джерелами, базами даних, ілюстративним матеріалом.

При наявності відео-проектора або мультімедійної дошки використання ППЗ зекономить вчителю час для організації творчої діяльності з предмета.

ППЗ доцільно використовувати під час підготовки до уроку, як вчителем, так і учнями, організації дистанційної освіти. Бази даних дають можливість ознайомитись з фактологічною стороною подій, життєвим шляхом, політичною біографією історичних діячів. Диски мають певну кількість відео-фрагментів документального характеру, які передають «подих епохи», що робить можливим застосування їх під час уроку як засіб актуалізації навчальної діяльності учнів, узагальнення знань, спонукання та активізації пізнавальної діяльності школярів. Великий обсяг текстової інформації дає можливість використати її як додаткове джерело знань для учнів. Позитивним є також велика кількість статистичного матеріалу, що дає простір для розвитку вмінь та навичок аналізувати школярів.

Зручна система пошуку за персоналіями, хронологічними даними розширює застосування цього ППЗ у практиці роботи вчителя. Матеріали мають систему гіперпосилань, розраховану на пересування в рамках проекту.

Логічним продовженням проблем впровадження НІТ у практику викладання історичних дисциплін у сучасній школі є використання мережі Інтернет вчителем та учнями під час підготовки уроку, шкільних семінару, лекції, проектів. На сьогоднішній день в Мережі представлені матеріали наукових досліджень, документальні архіви, що містять текстові, фото-, аудіо-, кіноматеріали, які дозволяють організувати різноманітні форми роботи від час занять. Також доцільно використовувати візуальні реконструкції об’єктів культурного характеру, що сприяє розвитку історичної уяви учнів, певному «зануренню в епоху».

Необхідно зазначити, що Інтернет-ресурси дають можливість для розповсюдження, обміну практичним педагогічним досвідом між учителями-предметниками, школами, що працюють в рамках проектної діяльності.

Основним у плані методичної допомоги є сайт МОН України www.mon.gov.ua, де міститься інформація про програмні вимоги у викладанні навчальних предметів, інструктивні листи тощо.

У вересні 2005 року за сприяння МОН України було відкрито освітній портал «Острів Знань», де, користуючись інтуїтивною навігаційною системою з Головної сторінки вчителі, учні та їх батьки можуть отримати додаткову інформацію з проведення занять, виховних заходів, у форумі обмінятися думками з дискусійних питань.


Інтернет-сайти

Основні Інтернет-ресурси з історії Стародавнього світу (рекомендуються для отримання додаткової інформації)

www.livius.org - наукові праці, дослідження з історії Стародавнього світу

archaeology.kiev.ua - Східноєвропейська археологія

www.kemet.ru - портал, Культура та мистецтво Стародавнього Єгипту

members.tripod.com - історія Стародавньої Месопотамії

www.ancient-china.net - Стародавній Китай

www.stoa.org - стародавня та класична історія

synnegoria.com - сім чудес світу

me.ru - історія Стародавнього Риму


Інтернет-адреси загального характеру

www.academicpress.com - академічна література

www.britannica.com - Енциклопедія "Британіка"

www.internetri.net/vv - BCEBIDO: наука, освіта, технології


Історичні та педагогічні сайти

www.sociology.org - соціологічні науки

www.sil.org/ethnologue - етнографічні дослідження

www.TheHistoryNet.com - електронний історичний журнал

www.utm.edu/research/iep - філософська енциклопедія

www.nsta.org - міжнародне об'єднання шкільних вчителів

www.aboutislam.ws - Іслам як він є


Музеї

www.hermitagemuseum.org - Державний Ермітаж (Санкт-Петербург, Росія)

mistral.culture.fr/louvre - Лувр (Париж, Франція)

www.metmuseum.org - музей мистецтв Метрополітен (Нью-Йорк, США)

museoprado.mcu.es - Національний музей Прадо (Мадрид, Іспанія)

www.christusrex.org/www1/vaticano/0-Musei.php - музеї Ватикана

www.moma.org - Музей Сучасного Мистецтва (Нью-Йорк, США)


Серед розмаїття інтелектуальних змагань з історії належне місце посідає турнір юних істориків, що проводиться щорічно з 1999 року. Турнір, на відміну від олімпіад, де результати зараховуються в особистій першості, є відкритим змаганням колективу учнів-однодумців.

Система підготовки та участі в турнірі дає можливість навчитись широко користуватись джерельною базою, а також сформувати в школярів уміння лаконічно висловлювати свої думки, швидко реагувати на складні запитання, прислухатися до порад своїх колег під час гри. Одночасно формуються такі важливі для молодої людини якості, як уміння вислухати та поважати думку суперника на ту чи іншу історичну проблему, яка відрізняється від власного бачення.

Турнір виховує компетентну особистість, яка здатна в різних життєвих ситуаціях відстояти свою особисту позицію, використовуючи власні знання та вміння.

За останній рік вийшли друком методичні посібники з історії. Це «Методика викладання історії» (авт. Пометун О., Фрейман Г.), «Методика викладання історії. 5 клас» (авт. Власов В., Островський В.), «Методика викладання історії. 6 клас» (авт. Ладиченко Т.).

Необхідна інформація щодо організації навчально—виховного процесу з суспільних дисциплін подається на сторінках журналу «Історія в школах України».