Ucraina terra Cosaccorum: Україна земля козацька

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание Протилежна точка зору Орієнтовний варіант виступу групи 2 (за пунктом плану 2) Протилежна точка зору Орієнтовний варіант виступу групи 3 Протилежна точка зору Орієнтовний варіант виступу групи 4 Протилежна точка зору Орієнтовний варіант виступу групи 5 Протилежна точка зору Орієнтовний варіант виступу групи 6 Тип уроку Хід уроку Запитання учням Поняття для повторення Вивчення нового матеріалу Політика москви відносно україни Бесіда з учнями Розповідь учителя Запитання учням 1. Ставлення до союзу з москвою ... Полное содержание

Подобный материал:

• Шаповалова Людмила Иннокентьевна Оригинальное (авторское) сочинение, 85.68kb.
• Використання ігрових елементів на уроках історії України у процесі вивчення теми «Козацька, 221.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 17.85kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 26.72kb.
• Україна управління освіти славутської міської ради, 12.99kb.
• Козацька демократична конституція, 466.79kb.
• Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
• Держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець, 771.2kb.
• Земля І люди в повісті О. Кобилянської "Земля", 25.79kb.
• Cлово до читача Вступ Розділ І. Історико-теоретичні, методологічні основи українознавства, 8835.25kb.

План

1. Гетьман і старшина

2. Запорізькі козаки та селяни

3. Українська церква і Переяславська Рада 1654 р

4. Уряд Польщі

5. Уряд Москви

6. Туреччина та кримські татари

7. Підбиття підсумків

Орієнтовний варіант виступу групи 1 (за пунктом плану 1)

Б. Хмельницький підтримував дипломатичні відносини з Москвою. Починаючи з 1648 р. до моменту, коли відбулася Переяславська рада (1654 р.), обидві сторони встигли обмінятися 25 повноважними посоль­ствами та послами. Цей факт свідчить про те, що ідея військово-політич­ного союзу між Україною та Росією не виникла несподівано. Хмельниць­кий наполягав на союзі з Москвою, навіть погрожував їй, коли не отримував своєчасної підтримки з боку росіян. Тож, ураховуючи історич­ну перспективу відносин України з іншими державами-сусідами, коло­сальний економічний занепад та відсутність будь-яких сподівань на мирне співіснування України з Польщею, можна зробити висновок, що Переяславська угода 1654 р. була історичною необхідністю.

Протилежна точка зору

Ще й досі польські підручники з історії тлумачать, що причини На­ціонально-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького пояснюють­ся особистим конфліктом Б. Хмельницького й Чаплинського, а про саму Національно-визвольну війну йдеться як про повстання [9]. Дійсно, в той час сусідські монархічні держави розглядали Національно-визвольну війну на Україні як звичайний козацько-селянський бунт, який очолив розбій­ник та бунтівник... Мрії Б. Хмельницького нічим не відрізнялися від мрій інших ватажків селянських бунтів. Так, наприклад, під час селянських повстань у Росії І. Болотніков, а пізніше С. Разін також мріяли покінчити з багатіями, хай навіть і православними земляками, та захопити владу в Росії чи в її окремому регіоні з метою встановлення звичайної монархії. Б. Хмельницький був людиною свого часу, а тому наприкінці його геть­манування вже очевидним стало пропагування тенденцій монархічного напрямку з боку гетьмана та його родини. Водночас формувалася нова еліта придворних: С. Богданович-Зарудний, П. Тетеря, С. Мужаловський, батько та брат І. Виговського, батько І. Мазепи, Лісницький та інші... Тут слід зважати на те, що монархом Хмельницького ні в Росії, ні в Європі ніколи б не визнали, бо велику роль на той час відігравав чинник крові, а Хмельницький мав польські корені. Тож перспектива стати монархом могла закінчитися для Хмельницького визнанням його як самозванця, що прагне польського престолу. Гори трупів та річки крові за плечима Хмель­ницького вели його лише одним фатальним шляхом, в кінці якого виднілися башти московського Кремля та плаха з сокирами. Озброєна, роз­лючена козацько-селянська маса під проводом Хмельницького із самого початку свого виступу проти Польщі вже була приречена зробити фаталь­ну помилку в історії України.

Орієнтовний варіант виступу групи 2 (за пунктом плану 2)

Як би там не було, але український селянин твердо розумів, що краще бути холопом у російського боярина, ніж бидлом (по-польськи - худобою) у польського пана. Запорожець у сідлі - це колишній фільварковий селя­нин у польському ярмі, але й Запоріжжя не могло умістити в собі все українське селянство, тому тікати доводилось на російські землі. На від­міну від Б. Хмельницького та старшини, український селянин не вагався з вибором: Крим, Туреччина чи Росія - тут усе було зрозуміло, адже голов­не - мир, земля та рідна віра. Колишня київська «колиска» нагадала про себе - звідси і хліб із сіллю назустріч В. Бутурліну, звідси, врешті, і Хар­ківщина. Народ український, ніби могутній віл, зрушив з місця і повернув на схід, а тому, хто б не був гетьманом - чи Хмельницький, чи хтось ін­ший, - жодний не зміг би зупинити цього могутнього велета.

Протилежна точка зору

Запорожці неодноразово у своїх листах застерігали Хмельницького, щоб той був обережним у стосунках з Москвою, вони добре знали росіян. На відміну від темних селян, старі запорожці багато бачили на своєму віку та добре розуміли, що успадкована від Рюриковичів підступність та при­щеплена Золотою Ордою деспотичність можуть заподіяти багато шкоди для України. Іван Сірко навіть не присягнув російському цареві. Досвід­чені у відносинах з Польщею, вони знали, чого від неї чекати. Досвід минулих повстань навчив запорожців домагатися свого від Польщі дріб­ними, але частими повстаннями, використовуючи татар та лякаючи тур­ками. Запорожці й надалі могли захищати Україну від шляхетського сва­вілля, але «відриватися» від Польщі в бік Росії було величезною фатальною помилкою.

Орієнтовний варіант виступу групи 3 (за пунктом плану 3) Крім невеликої групи духовенства прокатолицької орієнтації, більша частина православного духовенства на чолі з ніжинським протопопом Максимом Филимоновичем сприйняла українсько-російську угоду як довгоочікуване возз'єднання розгублених долею родичів. Немов євреїв із єгипетської неволі визволили Україну від польської влади російські брати. Навіть ім'я Хмельницького, Богдан, свідчило, що він - богом дана люди­на, яка може примножити православне братство та об'єднати його в єди­не ціле. Необхідність об'єднання двох православних народів була настіль­ки очевидною, що годі було й думати, повертатись у католицьке ярмо чи під могутню руку Аллаха.

Протилежна точка зору

З наближенням часу до укладання союзу з Росією все зловіснішими були знамення, які надсилав Бог.

Ось перше з них. Незадовго до укладання Переяславської угоди де­рев'яний шматок від розірваного ядром воза влучив у голову сину Богда­на - Тимошу та поранив його на смерть.

Наступне знамення. «...Прибули в Україну посли від трьох держав,- пише І. Огієнко в книзі «Українська церква»,- що хотіли взяти до себе нашу землю - від Москви, Турції та Польщі.

Посли прибули в Україну з багатими гостинцями: гостинці польські були загорнуті в килим, турецькі — в дорогий шовк, а гостинці москов­ські... в рогожку...

І, показуючи Раді на ці подарунки, о. Рурський сказав палку промову. «От трёх царей, или волхвов,- казав він,- поднесли были младенчестовавшему Христу Спасителю дары: золото, ладан и смирна; дары сии предзна­меновали бытие, страдания и возвращение на небо. Злато предрекало царствование, ладан - погребение, смирна - Божественность. Так и сии дары, поднесенные тремя царями младенчествующему народу, знаменуют участь его: чем покрыты, или одеяны дары сии, тем покроется и народ, ими прельстившийся. Дары польские покрыты ковром, то и народ с поляками будет иметь ковры; дары турецкие покрыты тканью шёлковою, то и народ облечётся в шёлк; дары московские покрыты рогожами, то и народ, соединившийся с москвитянами, оденется в рогожки и под рогожки.... И сии предзнаменования вернее и превосходнее всех оракулов на свете...». Піз­ніше з'ясується, що черкаський протопоп Федір Рурський на сто відсотків мав рацію. Та якщо, крім цього згадати, якого листа надіслали запорожці Хмельницькому, застерігаючи його «...усердно досматривать» під час під­писання пакту, щоб не трапилось лиха, та випадок з присягою цареві, а ще додати, що посли українські зустрілися з царем у Москві в «столбовой избе» чомусь саме 13 березня 1654 р,, то можна зробити лише єдиний висновок: Бог попереджав нас - українців, але ми його не почули.

Орієнтовний варіант виступу групи 4 (за пунктом плану 4)

Розглядаючи політику Польщі відносно України під час Національно-визвольної війни, тільки дивуєшся з того, наскільки вона була безкомп­ромісною. «Лишь тогда мы помиримся с рабами своими, - отвечала Речь Посполита, - когда им на шеи свои сабли положим!»[20]. Варто згадати лише один бій на Дріжиполі під Ахматовим 29-30 січня 1655 р. Битва велася вночі на лютому морозі, причому билися врукопашну, на полі бою лежали цілі гори трупів, і військо закривалося ними, наче окопами. Число вбитих з обох сторін сягало 15 тис. Особливо виділився польський воєна­чальник С. Чарнецький, загін якого в цей час вирізав 16 тис. мирних жителів. До речі, пізніше той самий С. Чарнецький розриє Богданову могилу та викине його кістки на поталу.

За всю історію України поведінку поляків часів Визвольної війни 1648-1657 рр. можна порівняти лише з поведінкою німецьких дивізій СС під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Хіба можна таке забути? Хіба варто ще щось додати до того, що українсько-російська угода 1654 р. була бажана, корисна та об'єктивно необхідна українському народу.

Протилежна точка зору

Не можна забувати, що Польща була однією з наймогутніших держав Європи, для повної перемоги над якою в українців бракувало сил. Про це не міг не знати Б. Хмельницький. Піднявши повстання проти Речі Поспо­литої, гетьман уже із самого початку війни був приречений потрапити у «глухий кут». Таким кутом для України стала Росія. Не можна стверджу­вати, що політика Польщі була настільки безкомпромісною відносно України, що не залишала жодних шансів українцям на федерацію з по­ляками та литовцями. Влітку 1655 р. Польща розпочала війну зі Швецією. Хмельницький разом з Бутурліним громили поляків на їхній же землі. Ян-Казимир утік у Сілезію. Становище Польщі було жалюгідним. На­решті з'явилася нагода примусити Польщу визнати український народ як рівноправний з поляками... Ян-Казимир сам посилає до Хмельницького свого посла - Станіслава Лібовицького, який пропонує гетьману розі­рвати союз з Росією та створити федерацію трьох народів: поляків, литов­ців, українців на рівноправних засадах.

З боку Хмельницького - відмова...

Навесні 1656 р. поляки знов присилають свого посла пана Лянскоронського. Знову звучить та сама пропозиція, і знову відмова з боку Хмель­ницького. Полякам нічого не залишається, як звабити до союзу Росію, яка допоможе вигнати шведів. Польща і Росія укладають митну угоду та утво­рюють альянс проти шведів «за спиною» у Хмельницького. Обурений гетьман погоджується на таємну угоду зі шведами проти поляків.

Ян-Казимир знову посилає до Хмельницького посла пана Беневського: «Что мешает вам, гетман, сбросить московскую протекцию? Московский царь никогда не будет польским королем. Соединитесь с нами, старыми соотечественниками, как равные с равными, вольные с вольными» [13].

І знову - відмова ...

Останні шанси на федерацію рівноправних народів вмирають разом із Хмельницьким 27 липня 1657 р. Чи не фатальної помилки у відносинах з Польщею припустився Б. Хмельницький тричі поспіль?

Орієнтовний варіант виступу групи 5 (за пунктом плану 5). У книзі «Історія України» Н. Полонська-Василенко пише, що союз Росії з Україною «...був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй панування на сході...» [ 15]. Прохання Б. Хмельницького прийняти Україну «під високу царську руку» не викликало у Москви ніякого здивування. Уряд Москви вважав, що рано чи пізно доля все одно виведе Україну з Росією на спіль­ний історичний шлях. Звичайно, Москві було вигідно, щоб Україна, опинившись на цьому шляху, виявилася слабкішою за Москву, але союз з Росією Україні був потрібний не менше - вона прагнула цього як ковт­ка свіжого повітря. Незадовго до смерті Б. Хмельницький відповідав польському послові: «Я одной ногой стою в могиле, и на закате дней не прогневлю Бога нарушением обета царю московскому», — писав М.Костомаров в «Історичних оповіданнях» [13].

Крім того, все те, чого прагнула Моква на зовнішньополітичній арені, ні в якому разі не заважало й Україні: шлях до Чорного моря та на захід, панування на сході. Дві рідних сестри Україна й Росія складали могутній альянс серед європейських країн, якому судилося стати запорукою збереження життя і культури обох народів аж до наших днів, тому угода між двома державами, яка сталася у 1654 р., була історичною необхідністю.

Протилежна точка зору

Москва «закинула гачок», на який обов'язково мав потрапити Хмельницький та його старшина. Н. Полонська-Василенко писала в книзі «Іс­торія України»: «Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському по­слові Станіславу Лібовицькому: «Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому». Заможна старшина в особах П. Тетері, С. Зарудного та ін., у свою чергу, таємно від Хмельницького вимагала, щоб цар дав свої грамоти на володіння маєтками. Такий стан речей задовольняв московський уряд. Як вважав О. Оглоблін (за словами Н. Полонської-Василенко), то була «пер­ша щілина в єдиному українському фронті». Москва вдало використовувала помилки Б. Хмельницького: «...кожне необережне слово, кожну не­ясну фразу у звертаннях гетьмана до московського уряду, щоб зреалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя», - писав Д. Дорошенко у книзі «Нарис історії України».

І все ж таки, якби Хмельницькому вдалося втілити в життя свої монархічні амбіції та передати владу більш здібній людині, то, можливо і вдалося б врятувати Україну від московської сваволі. Але, на жаль, Юрій Хмельницький, як показала історія, не мав не лише монархічних здібнос­тей, а й навіть звичайного адміністративного хисту. Передаючи владу своєму сину Юрію, Хмельницький припускається другої, після Переяс­лавської угоди, ще більш безглуздої помилки, яка стала фатальною для всього українського народу. Короткочасне правління Юрія стало доброю нагодою для Москви швидко переорієнтуватись у бік зростання свого впливу на Україну, адже «невдала спроба» І. Виговського була вже давно запланована у Москві.

Орієнтовний варіант виступу групи 6 (за пунктом плану 6). Турки й татари дотримувалися політики очікування і були незацікавлені у перемозі жодної зі сторін, довівши це своїми зрадами під Зборовом (1649), Берестечком (1651), Жванцем (1653). Беручи участь у війні чи то на боці Польщі, чи то України, татари мали неабияку вигоду, бо війна була основним джерелом прибутку цього «дикого народу». Україна, таким чином, продов­жуючи війну з Польщею, дозволяла татарам виснажувати себе чим далі, тим більше. Тимчасові союзи з татарами не мали ніякої перспективи, так само не було її і в союзі з турками. Хмельницький чудово розумів, що об'єднати два різних народи - все одно, що «одружити вовка з вівцею». Головним чинни­ком непорозуміння між турками і українцями була віра, між татарами і українцями - віра, спосіб життя та засоби існування. Як ми вже бачили вище, повернення під владу Польщі становило велику небезпеку для всього українського етносу. У зв'язку з цим, союз України з Росією був необхідним та закономірним, бажаним та корисним.

Протилежна точка зору

Дізнавшись про договір між Україною та Росією, Кримське ханство із зрадливого союзника перетворилося в небезпечного ворога українського народу. Великий візир Османської Порти спустив своїх завжди злих та голодних собак на хвору та слабку від війни рідну неньку-Україну. Мохамед Дервіш вирішив, що для Порти найкращим буде дотримання нейтраліте­ту: дати ханові свободу вибору щодо підтримки будь-якої із ворогуючих сторін, але на користь Туреччини. Після того, як відбулася Переяславська Рада, татари зруйнували поселення на Поділлі, Брацлавщині і Південній Київщині. У цій місцевості орда спалила 270 містечок, 1000 церков, тата­ри забрали до Криму 200 тис. людей. За цих підстав, звичайно, виникає питання: чи не занадто дорогу ціну заплатив український народ за Пере­яславську Раду? Помилка, на яку свідомо пішов Хмельницький, стала фатальною для всієї України, особливо після смерті старого гетьмана: в добу Руїни татари з турками «клювали» Україну, немов орел прикуте до скелі тіло Прометея.

V. Підбиття підсумків

Учитель. І Богдан Хмельницький, і старшина були дітьми свого часу, вихованими в традиціях політичного, культурного і соціально-еко­номічного розвитку Речі Посполитої, де феодалізм ще не вичерпав себе, як у Західній Європі. Саме цим можна пояснити існування монархічних тенденцій наприкінці гетьманування Хмельницького, зневажливе став­лення до селянської маси, що спричинило колосальні демографічні втра­ти та поступовий занепад соціально-економічного розвитку України.

Звертання по допомогу (політичну, військову, фінансову, продовольчу) до інших держав давало останнім можливість втручатись у внутрішню і зо­внішню політику Козацької держави, що позбавляло її політичного манев­рування і робило її політику несамостійною. Наслідком руйнівних подій під час Визвольної війни були постійні хитання аж до крайнощів: то унія з Поль­щею та Литвою, то васалітет Туреччини, і, нарешті, протекторат Росії.

Учитель пояснює учням, що чітко визначитися стосовно того, чи була Переяславська Рада фатальною помилкою, чи то була історична необхід­ність, на сьогоднішній день і досі неможливо. Історики завжди трактують цю подію залежно від політичних поглядів, яких вони дотримуються.

Рефлексія

Учитель звертається до групи експертів:

1. Чого ми досягли?

2. Як, на вашу думку, чи поглибили ми знання з обговорюваної проблеми?

3. Чи вдалося нам проаналізувати позицію різних суспільних верств і церкви щодо українсько-московської міждержавної угоди 1654 р.?

4. Ми з вами намагалися розглядати історичні події, виходячи із прин­ципів історизму. На скільки нам це вдалося?

5. Чи дійшли ми спільного висновку? Якщо ні, то чому?

Учитель пропонує класу повернутися до результатів голосування, яке було проведене на початку уроку, та пропонує провести повторне голо­сування з того ж питання (кількість голосів записує на дошці). Якщо кількість голосів з обох боків змінилась, вчитель зосереджує на цьому увагу учнів.

Експерти повідомляють та аргументують оцінки класу.

Учитель висловлює подяку учням за активну участь у дискусії.

Додаток 1. Роздавальний матеріал до рефератів з теми «Прагнення гетьмана і старшини до союзу з Москвою під час Національно-визвольної війни 1648—1657 рр.»

«...Православный Великия Росия государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии самодержец восточной, которого мы уже 6 лет безпре-станными молении нашими себе просим...»

(«Переяславская Рада. Из статейного списка русского посла на Украину В. Бу­турлина»)

«Гетману очень хотелось затянуть Московское государство в войну с Польщею. После Зборовского договора он был огорчен отказом царя помочь ему. Когда при­ехал к нему гонец толковать о пограничных делах, Хмельницкий, по своему обычаю сдержанный в трезвом виде и откровенный в пьяном, бывшы тогда навеселе про­изнёс ему такие речи: «Что вы мне про дубьё и про насеки толкуете? Вот я пойду, изламаю Москву и всё Московское государство; да и тот, кто у вас на Москве сидит, от меня отсидится: зачем не дал он нам помощи на поляков ратными людь­ми?»

(Костомаров И. « Малоросийський гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий»)

«Мы не знаем, как представлял себе Хмельницкий своё отношение к Москве, но можно сильно сомневаться в том, чтобы он думал о создании какой-либо проч­ной и тесной связи. Союз с Москвою, к которому он стремился, был только со­ставною частью целой системы союзов, которую он приготовлял против Польши. Так как Москва представляла себе этот союз не иначе как в форме присоединения Украины к Московскому государству, то Хмельницкий, стараясь попасть ей в тон, высказывал готовность признать над собою власть Московского царя...» (Грушевский М. С. «Очерк истории украинского народа»)

«Очевидно, Хмельницький зібрав старшинську раду, на якій остаточно було обговорено умови державного об'єднання, накреслені задовго перед тим, ще в 1651 р. Гетьман із старшиною уявляли собі об'єднання України з Росією в широких межах, маючи на увазі не тільки територію Запорізького Війська, але й всю Малу Русь з населенням...»

(Крип'якевич I. П. «Богдан Хмельницький»)

«Эти мартовские резолюции на петиции Хмельницкого и старшины, под именем «статей Богдана Хмельницкого», сыграли весьма важную роль, став осно­вою устройства Украины в течение целого столетия. Но такая роль припала им совершенно незаслуженно: петиции не заключали в себе никакой продуманной программы, были составлены наскоро (о весьма существенных вещах козацким послам высланы были наказы уже вдогонку), многое вошло сюда просто по тра­диции из договоров с польским правительством. Такой традиционный характер в значительной степени имеют пункты о козачьем войске, которому посвящено в этих петициях главное внимание. Все эти подробности о козацком реестре, уста­новленном в размере 60 тыс., о правах казачьих семейств, о содержании козацких чинов и т. п. — вопросы все второстепенные, в сравнении с теми, какие в дей­ствительности выдвигала теперь жизнь: об общегосударственной власти гетмана, об автономии Украины и т. п.».

(Грушевский М. С. «Очерк истории украинского народа»)

«...петиции не договаривали до конца очень многого, чтобы не расстраивать только что налаживавшихся отношений». (Там же)

«...одна старшинська група, яка вимагала від царського уряду негайних гарантій на свої «вольности», вимагала, щоб цар дав свої грамоти на володіння маєтками, показує, що цю справу затіяла саме заможна старшина, серед якої було не­мало шляхти. Проводирями цієї групи можна вважати Тетерю і Лісницького, в дальших переговорах разом з ними виступає і військовий суддя Самійло Зарудний».

(Крип'якевич I. П. «Богдан Хмельницький»)

«Цікаві прізвища деяких з прохачів: батько та брат Виговського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, Силуян Мужаловський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1653 рр., зі свояком та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному. М. Грушевський та А. Яковлєв не надавали йому значення. О. Оглоблін, навпаки, вважає, що то була «перша щілина в єдиному українському фронті».

(Полонська-Василенко Н. «1сторія України»)

«Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові Станіславу Лібовицькому: «Я став уже паном всієї Руси і не віддам її нікому». (Там же)

«— Что мешает вам, гетман,— говорил Хмельницкому польский послан­ник,— сбросить московскую протекцию? Московский царь никогда не будет польским королём. Соединитесь с нами, старыми соотечественниками, как равные с равными, вольные с вольными.

— Я одной ногой стою в могиле,— отвечал Хмельницкий,— и на закате дней не прогневлю Бога нарушением обета царю московскому. Раз я поклялся ему в верности, сохраню её до последней минуты. Если мой сын Юрий будет гетманом, никто не помешает ему заслужить военными подвигами и преданностью благо­склонность Его Величества, но только без вреда московскому царю, потому что как мы, так и вы, избрали его публично своим государем и обязаны ему сохранять постоянную верность!»

(Костомаров Н. И. «Исторические произведения»)

«Історичне значення рішень Переяславської Ради полягало насамперед у тому, що, з'єднавшись з Росією в межах єдиної російської держави, Україна була врято­вана від поневолення шляхетською Польщею і поглинання султанською Туреччи­ною».

(«Тези до 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654 -1954рр.)»)

Додаток 2. Роздавальний матеріал до рефератів з теми «Переяславська Рада — очима запорозьких козаків та простого люду»

«Але це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським май­ном, а й над їхнім життям; такою великою є необмежена свобода польської шлях­ти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжанин на галері».

(«Історичні постаті України: історичні нариси»)

«...А о гетмане Богдане Хмельницком и о всем войске запорожском бояре и думные люди приговорили, чтоб великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии изволил того гетмана Богдана Хмельницкого и все войско запорожское з городами ихи с землями принять под свою государскую високую руку, потому, что паны и вся Речь Посполитая на православную християнскую веру и на святые божии церкви восстали и хотят их искоренить...»

(Сахаров А., Троицкий С. «Живые голоса истории»)

«Таку думку поділяв весь руський люд і навіть найзавзятіші вояки з-посеред запорожців не були винятком. Грабувати та нищити ляхів здавалося гідним по­хвали, бо це були погани, тобто католики, але московити були їхніми братами, і монарх, що правив у Москві, білий цар, як вони його називали, був поборником православної віри».

(Проспер Меріме. «Богдан Хмельницький»)

«К сим словам весь народ возопил: волим под царя восточного, православного, крепкую рукою в нашей благочестивой вере умирати, нежели ненавистнику Христову поганину достати».

(«Переяславская Рада. Из статейного списка русского посла на Украину В. Бу­турлина. Хрестоматия по истории СССР»)

«Головним поштовхом до повстання виступало прагнення народних мас позбутися соціально-економічних лих, і для багатьох українців те, як ці проблеми вирішити — при своїй владі чи чужій, — було справою другорядною».

(Субтельний Орест. «Україна. 1сторія»)

«Православная религия связывала украинских крестьян с русской церковью, поэтому польский католицизм, а также еврейство были для них чужими. Таким образом, украинский национализм имел скорее антисемитский и антипольский оттенки, чем антирусский. Гетман Богдан Хмельницкий, популярный народный герой XVII века, был по происхождению поляком, но возглавил движение укра­инских крестьян против польских господ и принёс присягу Москве. Украинские, или малороссийские, крестьяне себя с великороссами не смешивали, но в более широком смысле признавали себя русскими и говорили на заметно сходном языке».

(Карр Эдвард. «История советской России»)

«И когда будете писать вы пакты, то извольте, ваша гетманская мосць, сами усердно досматривать, чтобы в них не было чего-нибудь лишнего и отчизне нашей шкодливого, а предковечным правам и вольностям нашим противнаго и неполезнаго».

(Яворницький Д. І. «Історія запорозьких козаків»)

Додаток 3. Роздавальний матеріал до рефератів з теми «Ставлення до українсько-російської міждержавної угоди 1654 р. української церкви»

«Політичне з'єднання України з Москвою логічно вело до з'єднання церков­ного — це добре розуміли верхи української церкви, і тому вони рішуче стали проти цього з'єднання, мало йому довіряючи».

(Огієнко І.І. «Українська церква»)

«У день приїзду царського посла Бутурліна до Києва, 16 січня 1654 р., митро­полит Косів правив у Софійському соборі молебна й сказав промову, від якої плакало духовенство. По молебні Бутурлін з докором запитав митрополита, чому він про приєднання України «Его царскому величеству челом николи не бивал, и не писывал, и Его царской милости к себе не поискал». Косів ухилився від пря­мої відповіді, сказав, що про зносини гетьмана з Москвою він нічого не знав, а тепер уже буде молитися Богові й за царя...»

(Там же)

«Косів 1651 р. зрадив запорожців, здавши Київ військам Радзивілла, а 1654 р. не хотів визнати рішень Переяславської ради, заявляючи, що «він з духовними людьми живе сам по собі; ні під чиєю владою». Хмельницький на ці виступи мит­рополита відповів: «Ти, отче митрополите, якщо в доручених нами справах не будеш стояти проти ляхів і якщо задумав би інакше нашу раду перемінити і щось нове дозволити понад нашу волю, то, напевно, будеш у Дніпрі!»

(Крип'якевич І. П. «Богдан Хмельницький»)

«Пізніше з'ясувалося, що Косів мав прямі зв'язки з польським урядом і по­слані ним ченці подали до польських гродських судів «маніфестації», що духо­венство не хоче виходити з-під влади короля.

Насправді група, яка підтримувала опозицію митрополита, була невелика, складалася з кількох багатих ігуменів, таких, як печерський архімандрит, яких зв'язували соціальні інтереси і традиції з польськими магнатами».

(Там же)

«Проте знайшовся й другий протопоп — протопоп ніжинський Максим Филимонович, голова московської партії, що 23 січня 1654 р. привітав царського посланця Бутурліна відповідною промовою і в цій промові порівняв визволення українського народу з-під польської влади з визволенням жидів із єгипетської не­волі. Це була загальна думка простого народу».

(Огієнко І.І. «Українська церква»)

Література

1. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / АН України.— К.: Наук, думка; 1992.—544 с.

2. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / Сост. и ист.-биогр. Очерк Ф. П. Шевченко.— К.: Либідь. 1990.— 400 с.

3. Грушевський М. С. Історія України, приладжена до програми вищих і почат­кових шкіл і нижчих класів шкіл середніх.— К.: Вид. дім «КМ Асаdemia», 1994.- 256 с.

4. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: У 2 т. К.: Глобус, 1992.— Т. 2.— 349 с.

5. Заичкин И. А., Почкаев И. Н. Русская история: популярньїй очерк IX—сер. XVIII.- М.: Мысль, 1992.- 797 с.

6. Історія України XV—XVIII ст. 8 кл.: Навчально-методичний посібник для вчителів, студентів / В. Я. Білоцерківський, Т. І. Пікалова, П. Д. Ордин­ський — X.: Скорпіон.— 320 с.

7. Історія в школі.— 2001.— № 10.

8. Історія в школі.—2001.—№9.

9. Історія та правознавство.—2004.—№ 4(8).

10. Історичні постаті України. Іст. нариси / Упоряд. та авт. вст. ст. О. В. Болдирєв,—Одеса: Маяк, 1993.— 384 с.

11. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф. П. Шевченко.— 2-е вид.— Львів: Світ, 1990.— 408 с.

12. Карр Э. История Советской России: Пер. с англ. / Предисл. А. П. Ненарокова.— М.: Прогресс, 1990.— Кн. 1: Том 1, 2. Большевистская революция. 1917-1923.-780 с.

13. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография / Сост. и ист.-биогр очерк В. А. Землинского.— К.: Из-во при Киев. ун-те, 1989.— 736с.

14. Огієнко І. І. Українська церква: Нариси з історії Української православної церкви: У 2-хт.— К.: Україна, 1993.— Т. 1, 2.— 284 с.

15. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т.— Т. 2: Від середини XVII ст. до 1923 року.— 2-е вид.— К.: Либідь, 1993.— 608 с.

16. Рибак Н. С. Переяславська рада. Роман: У 2 т.— К.: Рад. шк., 1988.— Т. 1.— 479 с.

17. Сахаров А. Н., Троицкий С. М. Живые голоса истории.— М.: Мол. гвардия, 1978.-352 с.

18. Субтельний О. С. Україна. Історія: Пер. з англ. Ю. І. Шевчука.— 2-е вид.— К.: Либідь, 1992.-512 с.

19. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет).— К.: Либідь, 1993.— 504 с.

20. Чистякова Е. В., Богданова А. П. «Да будет потомкам явлено...»: Очерки о русских историках II пол. XVII в. и их трудах.— М.: Изд-во УДН, 1988.— 136 с.

21. Шевченко Т. Кобзар.— Киев: Рад. шк., 1987.— 608 с.

22. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII в.: Пособие для учителя / Сост. П. П. Епифанов., О. П. Епифанова.— М.: Просвещение, 1989.— 288 с.

23. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. / Под. ред. П. С. Сохань.— К.: Наук, думка, 1990.— Т. 2.— 560 с.


Олексин Ю.

Переяславська Рада.

Договір між Україною і Росією

Цілі уроку:

— вивчити причини та суть договору між Украї­ною і Росією;

— сприяти формуванню в учнів власного погляду на Переяславську Раду;

— виховувати їх у дусі національного патріотизму, готовності до боротьби за її незалежність;

— розвивати вміння пра­цювати з різними історич­ними джерелами та робити їх аналіз.

Тип уроку — урок ви­вчення нового матеріалу.

Методи: евристична бе­сіда, диспут.

Засоби: тексти історич­них джерел.

Учні повинні знати:

— яку політику прово­дила Москва відносно Ук­раїни;

— суть договору між Ук­раїною і Росією;

— яким було ставлення різних верств українського громадянства до союзу з Москвою.

Учні повинні вміти ана­лізувати історичні джерела та висловлювати свою точку зору на основі їх аналізу.

ХІД УРОКУ

Вступне слово вчителя

Сьогодні ми вивчатиме­мо дуже цікаву тему, знан­ня фактичного матеріалу якої допоможе нам зрозу­міти величезний пласт по­дальшої історії України.

Пропоную вам розгля­нути цей матеріал за допо­могою історичних джерел і фактів. Аналізуючи їх, вчи­туючись у них, кожен з вас по-своєму сприйме й переживе події більш як 300-літньої давності.

Запитання учням

Які проблеми, на вашу думку, ми повинні розгля­нути сьогодні на уроці?

(Обговорення можливих варіантів відповідей (див. «Учні повинні знати»)).

Чи є потреба у вивченні цієї теми? Обґрунтуйте свою точку зору.

Вислухавши варіанти, запропоновані учнями, підбиваючи підсумок розмо­ви з ними, вчитель повідом­ляє, що в грудні 2005 року виповнилося 410 років з дня народження Б.Хмельниць­кого; оголошує мету робо­ти на уроці.

Учитель. Перш ніж пе­рейти до вивчення накрес­лених проблем, давайте спробуємо пригадати вже знайомі поняття. Це допо­може нам у процесі вивчен­ня нового матеріалу.

Поняття для повторення: козаки; визвольна війна; Визвольна війна під прово­дом Богдана Хмельницько­го; козацька старшина; геть­ман; цар; Порта, Оттоманська імперія; Москов­щина; козацька республіка; битва під Берестечком; Білоцерківський мирний до­говір.

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Розповідь учителя

Із самого початку по­встання Богдан Хмельниць­кий час від часу звертався до Москви з проханням в ім'я спільної православної віри прийти козакам на допомогу в боротьбі з Поль­щею. Він погрожував навіть війною, якщо вона не по­дасть такої допомоги. Знач­ну роль у справі союзу України з Москвою відіграва­ло східне духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво між Б. Хмельницьким і царем. Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Мос­ковський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати мир із Польщею.

Завдання І

На підставі міркувань, викладених у підручнику Н. Полонської- Василенко «Історія України» і наведе­них нижче, дайте відповіді на запитання.

1. Чому, незважаючи на неодноразові звернення Ук­раїни із самого початку ви­звольної війни проти Поль­щі, Московщина не погод­жувалась на запропонова­ний союз у цій боротьбі?

2. Чому лише після 1652 року такий союз проти Польщі набув реальних рис?

ПОЛІТИКА МОСКВИ ВІДНОСНО УКРАЇНИ

(Полонська-Василенко Л. Історія України: У 2 т. Т. 2: Від середини XVII сто­ліття до 1923 р. — К.: Либідь, 1992. — 608 с. — С. 22—23)

В. Ключевський так ха­рактеризував політику Москви супроти України: вона «протягом 6 років при­глядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмель­ницького, попсована тата­рами під Зборовом і Берес­течком, хилилася до упад­ку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усоби­цею, і нарешті, коли Украї­на вже знищилася дорешти, її прийняли під свою високу руку».

Наводячи цю цитату, М.Грушевський пояснював справу так:

«Увесь хід історії Східної Європи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політич­ну унію з Москвою в початках своєї боротьбі з Польщею, ще повна сил, повна людності, не зневіре­ної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здат­ною бути опозицією Моск­ви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхну­ти на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умис­но дали поборюкатись ук­раїнській козаччині з Польщею і дійти дійти до останнього обопільного зни­щення... аби ввійти з свіжи­ми силами між обезкровле­них противників і взяти ко­заччину вже не в роді рівно-рядного союзника, а підруч­ного, котрого можна було б звести до ролі прислужни­ка, підданого «холопа».

У Москві добре врахува­ли і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний Москві з різних поглядів:

— він відкривав шлях до Чорного моря і на захід;

— він забезпечував Росії панування на сході;

— головне — стратегіч­не становище України за­грожувало Москві або захопленням її (України) Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Б. Хмель­ницький;

— союз з Україною був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала 300 000 випробувано­го, досвідченого, найкращо­го на Сході Європи війська.

Всі ці умови робили союз з Україною конче не­обхідним для Москви.

Бесіда з учнями

1. Ви познайомилися з різними поглядами на це питання. Чому, на вашу

думку, Москва не бажала ба­чити Україну рівноправним союзником?

2. Що спільного в по­глядах на це питання В.Ключевського і М.Грушевського?

3. Висловте власну дум­ку щодо цього питання.

Висновок

Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, московити воліли почекати, доки козаки й поляки не виснажать один одного, і вже тоді вдаватися до відпо­відних дій.

Після Берестецької бит­ви і Білоцерківського мир­ного договору став очевид­ним той факт, що подолати ворога самостійно Україні буде важко. Позаяк такий союз був конче потрібним для Москви, що видно з аналізу попереднього дже­рела, Москва й прийняла остаточне рішення.

Розповідь учителя

У 1653 році, коли ук­раїнці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, московити не могли більше зволікати з рішенням.

Запитання учням

Як далі розвивалися події?

Приклад розповіді учнів

Російський цар Олексій Михайлович скликав Земсь­кий собор, який вирішив укласти договір з Україною. Приймаючи це рішення, ро­сіяни сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі, використати Україну як буфер проти Оттоманської імперії й взагалі роз­ширити свій вплив на Ук­раїну.

У 1654 році до Перея­слава приїхали московські бояри, щоб домовитися з Богданом Хмельницьким про союз. Вони обіцяли, що цар залишить Україні її те­риторіальну цілісність, не буде втручатися в управлі­ння державою, не збирати­ме ніяких податків, шану­ватиме українські звичаї, допомагатиме козакам у бо­ротьбі з поляками й татара­ми. У відповідь вони жада­ли одного: присяги ук­раїнців на вірність російсь­кому царю.

Богдан Хмельницький скликав козаків на раду, щоб з'ясувати, під яким госпо­дарем вони хотіли б жити. Висловлювались думки про те, що турецький цар спо­відує мусульманство і дуже утискає християн, кримсь­кий хан теж «невірний» і не раз зраджував українців, по­ляки переслідували право­славну віру і зневажали ук­раїнський народ. Найбільш імовірним союзником зали­шався московський цар. Та й українці доти не так добре знали про реалії російсь­кого житга за браком кон­тактів з Росією. Крім того, до України від самого по­чатку війни надходили обо­зи зі зброєю та продоволь­ством з Росії.

Проте Богдан Хмель­ницький, боячись зради з боку російського царя, зажа­дав, щоб той присягнув, що додержить своїх обіцянок. Та бояри відмовили йому, мо­тивуючи це тим, що російсь­кий цар є самодержець і своїм підданим не присягає.

3 огляду на те, що тоді саме розпочався наступ на Україну поляків і татар, Б. Хмельницьким був зму­шений погодитись на союз із Москвою, і московські посли почали приймати у населення України присягу на вірність московському цареві (відмовляючись від його імені присягнути ук­раїнському народові).

Завдання 2

На підставі суджень, висловлених у підручнику Д.Дорошенка «Історія України» і підручнику І. Мішиної «Всесвітня історія: епо­ха становлення сучасної ци­вілізації (кінець XV—поча­ток XX ст.)» спробуйте з'я­сувати, як ставилися до со­юзу з Москвою:

а) українське духовен­ство та окремі полковники;

б) український гетьман та козацька старшина.

Відповідь оформіть у вигляді таблиці (див. унизу).

1. СТАВЛЕННЯ ДО СОЮЗУ З МОСКВОЮ

(Дорошенко Д. Історія України: 3 малюнками: Для школи й родини / Передм. та комент. В.А. Смолія, В.М. Рички. — К.: Освіта, 1993. – С.120)

«Далеко не все українсь­ке громадянство згодне було на унію з Москвою. Відомий козацький ватажок — полковник Богун та ще дехто зі старшини не захо­тіли присягати Москві. Київське духовенство з митрополитом на чолі та­кож було дуже проти спілки з Москвою, і коли йому довелось-таки прися­гати, то «за слізьми світу не бачило», як оповідає су­часник.

Занадто велика різниця у громадському ладі й куль­турі була поміж Україною і Москвою, щоб ця спілка могла довести до добра для України. На Московщині вже давно встановився са­модержавний царський лад, всі стани були зрівняні в своїм безправ'ї перед царсь­ким деспотизмом; над селя­нами тяжіла кріпаччина. Культура стояла дуже низь­ко і мала всі ознаки азіатсь­кої замкненості, суворості, певної відчуженості від усь­ого іноземного, великого релігійного фанатизму, зі страшною нетерпимістю до чужої віри. В Україні — ви­борний уряд від останньо­го сільського отамана до гетьмана, вільні взаємини з усім культурним світом, ве­лика охота до європейської освіти, свобода слова, дум­ки й друку. Не диво, що ця ненатуральна спілка азіатсь­кої деспотії з вільною ко­зацькою республікою дуже скоро почала відчуватися своїми прикритими сторо­нами».

2. СТАВЛЕННЯ ДО СОЮЗУ З МОСКВОЮ

(Мішина І., Жарова Л., Міхеєв А. Всесвітня історія: епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV—початок XX ст.). — К.: Генеза, 1994. - 352 с).

«Кожна зі сторін по-своєму оцінювала умови со­юзу, беручи до уваги свої зовнішньополітичні інтере­си і можливості. Уряд Ук­раїни вважав, що він іде під братерську опіку московсь­кого православ'я за збере­ження політичної незалеж­ності. У відповідь він ви­магав від царя Олексія Ми­хайловича військової допо­моги в боротьбі з Польщею за возз'єднання всіх украї­нських земель під спадко­вою владою українського гетьмана».

Бесіда з учнями

1. Чи справді одностай­ним було бажання українців приєднатися до Росії?

2. Чи могла Україна обій­тися без союзу з Москвою? З якою із держав світу, бу­дучи на місці Б.Хмельниць­кого, ви вступили б у союз?

Висновок

Ставлення до союзу з Москвою серед різних верств українського грома­дянства було неоднаковим. Окремі полковники та київ­ське духовенство було про­ти цього союзу, слушно га­даючи, що він накине за­шморг на всі права й вольності козацького народу. Гетьман же із козацькою старшиною висловлювали­ся за союз, розглядаючи його лише як військову спілку у боротьбі з Поль­щею. Вони були впевнені, що в цьому союзі Україна збереже політичну неза­лежність.

Верстви українського громадянства	Ставлення до союзу з Москвою
	Позитивне	Негативне
Духовенство
Окремі полковники
Гетьман і старшина

Розповідь учителя

Після Переяславської Ради українські посли по­їхали до Москви і там скла­ли умову між Україною і Московщиною. Договір цей відомий як «Березневі статті» 1654 року.

У них передбачалося: пра­во українців обирати старших зі свого кола і саме через них вносити податки до царсь­кої казни (ст. 1); розміри платні від царського уряду козацькій старшині (ст. 2); пожалування козацькій стар­шині млинів «для прогодо­ваний» (ст. 3); розміри вит­рат казни на козацьку арти­лерію (ст. 4); право Війська Запорозького мати диплома­тичні зносини з іншими дер­жавами, крім Туреччини і Польщі (ст. 5); затверджен­ня маєтків київського мит­рополита (ст. 6—7); відправ­лення російських військ під Смоленськ і на польський кордон (ст. 8); розміри платні козацькій стар­шині, про яку не йшло­ся у ст. 2, та рядовим козакам (ст. 9); наказ донським козакам не по­рушувати миру з Кримським ханством, доки воно буде союзни­ком Війська Запорозького (ст. 10); забезпечен­ня порохом і провіантом козацьких залог у фор­теці Кодак і Запо­розькій Січі (ст. 11).

Окремо після всіх статей визначалася за­гальна чисельність ко­зацького війська (реєстр) — 60 тисяч осіб, а також те, що ук­раїнці самі між собою мають з'ясувати, хто козак, а хто мужик.

Бесіда з учнями

1. Уважно проаналізуй­те зміст березневого дого­вору 1654 року. Доведіть, що ним узаконювалося входження України до скла­ду російської держави на правах широкої автономії.

2. Які положення угоди особливо обмежували пра­ва України?

3. Які умови договору уклали б ви, будучи на місці Б. Хмельницького?

Висновок

«Березневі статті» в своїй основі визнавали існуван­ня самостійної держави — Гетьманщини, яка повинна була мати республіканську форму правління.

Розповідь учителя

Хоч «Березневі статті» визнавали існування української самостійної держави, однак ми знаємо, що на­справді події розвивалися по-іншому.

Цікаву оцінку «Березне­вим статтям» дає М. Аркас в «Історії України-Русі». Це джерело допоможе нам з'я­сувати, чому ж не викону­вались умови «Березневих статей».

Завдання 3

За допомогою наведено­го джерела визначте причи­ни протиріч, які виникли між урядами України і Московії одразу ж після Пере­яславської ради.

ОЦІНКА «БЕРЕЗНЕВИХ СТАТЕЙ»

(Аркас М. Історія Украї­ни-Русі. — С. 205)

«Це були головні умови, стверджені царем Олексієм Михайловичем того ж таки 1654 року в місяці березолі (марті). Цю дуже важну справу зроблено було з боку Хмельницького і козаків зовсім недбало і нерозум­но, і добре обмірковано було з боку Московського уряду. Статті було списано не дуже ясно, і Московський уряд незабаром по-свойому почав їх перекручувати. Дуже неясно було списано про політичні пра­ва України: не було сказано ясно, чи має право гетьман пересправлятися з чужими державцями. Військо ко­зацьке (60 тисяч) мусило ви­ходити на царську службу за жалування, котре мали давати йому з городського доходу. Але хто і як буде управляти фінансами (гро­шовими справами) на Ук­раїні, про це в умові нічого не згадано. В умові було признано тільки два стани: ко­зацький та міщансь­кий. Через те коли приїхали робити перепис, то простий народ, боячись, щоб не довелось поверта­тись у кріпацтво, увесь записався у міщане, і в списках зовсім не сказано, чи має право московське військо входити в українські міста. А тим часом зараз же після умови впуще­но було чотирьох воєвод з військом московським у Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав, і з цього почалися непорозу­міння і сварки».

Бесіда з учнями

1. Чим пояснити від­сутність конкретності у формулюванні положень «Березневих статтей»?

2. Чи погодились би ви поставити свій підпис під цим документом у тогочас­ному формулюванні?

Висновок

Основною причиною протиріч, які виникли після Переяславської Ради, стала нечіткість формулювань ба­гатьох положень «Березне­вих статтей», чим почав ко­ристуватися московський уряд з метою поневолення України.

Запитання учням

А як розвивалася б Ук­раїна, якби вона не підпи­сала угоди з Росією?

Завдання 4

Розділившись на 2 гру­пи, спробуйте довести, що:

/ група:

— союз із Росією був не­обхідністю, і можливим він був лише з нею;

— Україна не змогла б надалі існувати без Росії;

// група:

— союз із Росією — це не розв'язання проблеми;

— Україна могла б обій­тися без Росії, адже в неї була можливість укласти договори з іншими держа­вами.

Кожна з груп пробує об­ґрунтувати певну точку зору. Якщо хтось із учнів І групи переконано стоїть на позиції учнів II групи або навпаки, він має право до початку імпровізованої прес-конференції пересісти до своїх однодумців.

Учитель. Безперечно, ми могли б довго дискутувати з цього приводу, але фак­том є те, що союз був ук­ладений саме з Росією. Підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, її доля в усьому — доброму й лихому — відтепер була невід'ємно пов'язана з до­лею Росії.

ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання учням

На дошці написані по­няття. Подумайте і скажіть, до якої теми вони є опо­рою?

Поняття: Переяславська Рада; Березневі статті; мож­ливі союзники: Крим, Мол­давія, Туреччина, Росія, Угорщина, Швеція; доля України у складі Росії.

Відповідь. Названі по­няття відносяться до теми сьогоднішнього уроку.

Завдання

Клас ділиться на пари.

Учитель. Кожній парі буде вручена картка зі сфор­мульованим у ній завдан­ням.

Протягом 2 хвилин ви поміркуєте над завданням, обміняєтесь думками один з одним (у парі) щодо мож­ливої відповіді.

Кожна пара повинна обов'язково проговорити відповідь на поставлені запитання. Через 2 хвилини хтось із пари звітуватиме перед класом. Хто конкрет­но відповідатиме на постав­лене запитання — я не знаю, тому кожен у парі готуєть­ся до відповіді. Якщо ж якась пара не впорається зі своїм завданням, воно буде адресоване класу і хтось із вас отримає можливість реалізувати себе через відповідь на додаткове за­питання.

Завдання 5 (однакове для всіх груп)

З точки зору учасника дайте відповідь на питан­ня.

• До чого призвів союз України з Москвою?

Через 2 хвилини заслу­ховують відповіді кількох пар на запитання. Виявляється, воно було однако­ве у всіх.

Учитель. Лишенько, оче­видно, я помилився, бо ж заготовив для вас картки з різними завданнями. Як же бути?

Діти пропонують роз­глянути згадану проблему.

Учитель. Гаразд, тим паче, що це одне з опорних понять уроку, над яким ми ще не працювали.

Можливі варіанти відпо­відей учнів

Союз України з Росією мав такі наслідки:

— повне поневолення України (ліквідація козаць­ких вольностей, поява в Ук­раїні кріпосного права);

— національні, куль­турні, мовні утиски ук­раїнців;

— ліквідація української церкви як такої;

— створення умов, за яких кращі сили України змушені були працювати в Росії й на Росію;

— значна частина ук­раїнців у пошуках кращого життя в наступні століття покинула Україну й виїха­ла за кордон;

— Україна не змогла піти шляхом самостійного розвитку, а стала російсь­кою околицею;

— вступ України 1924 р. до складу СРСР.

Висновок

Учитель. Союз України з Москвою призвів до втра­ти Україною самостійності, державності, самобутності свого розвитку.

І лише 24 серпня 1991 року Україна, проголосив­ши свою незалежність та створення самостійної ук­раїнської держави, відкри­ла нову сторінку в своїй ба­гатостраждальній історії. Ми з вами є і будемо її творцями!

«Історія — це ліхтар у майбутнє, що світить нам з минулого», — як актуально звучать сьогодні ці слова відомого українсько­го історика В.О.Ключевського! В процесі розбудови самостійної української держави слід пам'ятати уроки минулого, знати свою історію і не забувати її героїв!

Звучить пісня «Історія — українська дума».

Підбиття підсумків уро­ку, виставлення й мотивація оцінок

Домашнє завдання: опра­цювати програмовий мате­ріал за підручником.

Рекомендована літерату­ра з теми

1. О. Субтельний. Украї­на. Історія.

2. Д. Бантиш-Каменський. Історія Малої Росії.

3. І. Крип'якевич. Вели­ка історія України.

4. І. Крип'якевич. Історія українського війська.

5. М. Костомаров. Історія України в життєписах ви­значніших її діячів.

6. М. Костомаров. Богдан Хмельницький.


Якименко О. Р.

Переяславська рада 1654 року:

помилка чи історична необхідність?

Оцінювальна дискусія

На попередньому уроці вчитель до­ручає учням підготувати виступи з питань теми, що досліджується, і використати отриману інформацію уроці під час дискусії. Теми виступів були запропоновані вчителем так, щоб учні могли висловити ставлен­ня до Переяславської ради від імені представників різних верств насе­лення і країн. Клас ділиться на гру­пи відповідно до тем виступів і гру­пу експертів, яка буде відстоювати протилежну точку зору (група готу­ється вчителем).

1-а група: Гетьман і старшини.

2-а група: Запорозькі козаки і се­ляни.

3-а група: Українська православна церква.

4-а група: Урядовці з Москви.

5-а група: Урядовці з Польщі.

6-а група: Туреччина і кримські та­тари.

7-а група: Експерти.

Кожній групі слово для виступу на­дається по черзі.

1-а група. Богдан Хмельницький підтримував дипломатичні відноси­ни з Москвою, починаючи з 1648р. Обидві сторони обмінялися 25 по­сольствами та послами. Це свідчить про те, що ідея військово-політич­ного союзу між Гетьманщиною і Московським царством не була випадковою. Хмельницький напо­лягав на союзі з Москвою. Подаль­ше мирне співіснування України з Польщею було неможливе, тому Переяславська угода 1654 р. з мос­ковською владою була конче необ­хідною.

Група експертів. На той час Національно-визвольна війна роз­глядалася правлячими колами як козацько-селянський бунт. Хмель­ницький був людиною свого часу, атому наприкінці свого гетьману­вання він почав тяжіти до монархіч­ної влади. У такій якості Хмель­ницького ні в Москві, ні в Європі ніколи б не визнали.

2-а група. Українські селяни чіт­ко розуміли, що краще бути холо­пом у московського боярина, ніж худобою у польського пана. Запо­рожці — це вчорашні селяни, що прагнули позбутися польського яр­ма. Український селянин не вагався за вибором: Крим, Туреччина чи Московія. Головне — це мир, земля та рідна віра.

Група експертів. Запорожці у своїх листах радили Хмельниць­кому обережно ставитися до Моск­ви. Маючи досвід панування Поль­щі, вони знали, чого від неї чекати. Відрив від Польщі в бік Москви був фатальною помилкою.

3-а група. Переважна частина православного духовенства на чолі з ніжинським протопопом Макси­мом Филимоновичем сприйняла українсько-російську угоду як дов­гоочікуване возз'єднання. Вони на­віть й думати не хотіли про повер­нення у католицьке ярмо чи під мо­гутню руку Аллаха.

Група експертів. Бог надсилав знамення з наближенням часу до укладення союзу. Так, дерев'яний шматок від розірваного ядром воза влучив у голову сину Богдана — Тимоша та поранив його на смерть. Бог попереджав українців.

4-а група. Союз був потрібний Москві, бо відкривав шлях до Чор­ного моря і далі — на Захід. Україні цей союз був також потрібний во­на — прагнула його, наче ковтка сві­жого повітря.

Група експертів. «Москва вда­ло використовувала помилки Хмельницького, щоб якомога ширше реа­лізувати свій вплив на українське життя», — писав Дорошенко у книзі «Нарис історії України».

5-а група. Поляки поводилися з українцями під час Визвольної ві­йни 1648-1657 рр. дуже жорстоко. Так, під час битви під Ахматовим

29-30 січня 1655 р. за наказом поль­ського воєноначальника Чернець­кого було знищено 16 тис. мирних жителів.

Група експертів. Польща була однією з наймогутніших держав Єв­ропи. Про це не міг не знати Б. Хмельницький. Піднявши по­встання проти Речі Посполитої, гетьман вже із самого початку війни був приречений потрапити у «глу­хий кут», вихід із якого був можли­вим лише в союзі з Москвою.

6-а група. Турки і татари дотри­мувалися політики вичікування і не були зацікавлені у перемозі жодної зі сторін, довівши це своїми зрада­ми під Зборовом (1649 р.), Берес­течком ( 1651 р.) і Жванцем (1653 р.). Підтримуючи то Польщу, то Украї­ну, вони дбали лише про власну ви­году, бо війна була основним джере­лом прибутку цього «дикого» наро­ду. Тимчасові союзи з татарами не мали ніякої перспективи.

Група експертів. Дізнавшись про договір між Україною і Моск­вою, Кримське ханство із зрадливо­го союзника перетворилося на не­безпечного ворога українського на­роду.

Вчитель пояснює учням, що чітко визначитися стосовно того, чи була Переяславська рада помилкою, чи то була історична необхідність, на­віть сьогодні неможливо. Історики завжди трактують цю подію залеж­но від політичних поглядів, яких вони дотримуються.

Учитель звертається до груп.

1. Чого ми досягли ?

2. Чи поглибили ми знання з об­говорюваної проблеми ?

3. Ми з вами намагалися розгляда­ти історичні події, дотримую­чись принципів історизму. На­скільки нам це вдалося ?


Шамрай О.

Українські землі у II половині XVII ст.

Урок-КВК

Мета: повторити й узагальнити вивчене, підвищити пізнавальну активність учнів, розвивати навички індивідуальної та групової підготовки до уроку, роботи з додатковою літературою.

Обладнання: карта, портрети гетьманів, схеми битв Національ­но-визвольної війни, пісні, вірші.

Тип уроку — урок-КВК.

Перед уроком за 2 тижні учні ознайомлюються з темою і от­римують індивідуальні та гру­пові завдання, список літерату­ри для вивчення. Учні класу поділяються на 2 команди.

ЕТАПИ УРОКУ	ДІЯЛЬНІСТЬ УЧИТЕЛЯ	ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ	ФОРМИ РОБОТИ
1. Повторення вивченого матеріалу (5 хв)	Пропонує тестові завдання (додаток 1). Можлива гра «Історичний хокей»	Відповіді на тести. За кожну правильну відповідь — кольорова картка	Тести
2. Брейн-ринг (12 хв)	Дає завдання (письмові) командам: а) довести, що Гадяцька унія була нереальним проектом; б) дати порівняльну характеристику Івана Сірка і Дмитра Дорошенка; в) учні отримують схему однієї з битв визвольної війни та завдання — згадати її назву і розповісти про неї коротко, але образно, використовуючи художню літературу	Після колективного обговорення доводять свою думку, обґрунтовуючи її. Роблять відповідні записи в зошитах. Робота з пам'ятками. Розповідь про одну з битв, її героїв з використанням віршів, народних дум, прислів'їв	Колективна робота. Усні відповіді. Робота з художньою літературою
3. Відгадування загадок (7 хв)	Пропонує історичні загадки (дода­ток 2) і підбиває підсумок	Відгадують історичні загадки, обмінюються питаннями-загадками (по 3-4)	Загадки
4. Конкурс капітанів (З хв)	Завдання: за встановлений час написати назви творів, у яких висвітлюються героїчні сторінки козацької історії	Колективно, одночасно з капітанами, письмово готують відповіді, які також зараховуються	Міжпредметний зв'язок
5. Домашнє завдання (12 хв)	Підготовка до рольової гри «Підписання угоди з Москвою у 1654 р.»	Беруть участь у рольовій грі. Може розігруватися сцена суперечки між Б. Хмельницьким і І. Богуном або засідання козацької ради (додаток 3)	Дискусія, рольова гра
6. Підсумки	Підбиває підсумки КВК, виставляє оцінки за отриманими рейтинговими картками		Рейтингове оцінювання знань