Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки та бібліографічні матеріали до найвизначніших дат
| Вид материала | Документы |
- Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 7685.46kb.
- Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних, 2795.13kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
Літературна Дніпропетровщина
Літературна Дніпропетровщина – поняття надзвичайно широке, складне, багатогранне, так само, як і весь літературний процес, від самого початку й до наших часів.
Нині. виповнюється 70 років Дніпропетровській організації Національної спілці письменників України, а роком раніше минуло 120 років від дня виходу першої української книги на Придніпров’ї.
Але, безперечно, літературне життя в нашому краї зародилось набагато раніше. Припало це на ті часи, коли Україна була підневільною колонією Російської імперії і коли діяли сумнозвісні валуєвський циркуляр (1863) та емський указ (1876) про заборону не тільки писати і друкувати українською мовою, але взагалі її вживати. Тож і перші літературні твори, створені на Придніпров’ї, були виключно російськомовними.
Першим відомим нам письменником нашого краю стала жінка – Олена Андріївна Ган (1814-1842), уроджена Фадєєва, талант якої високо оцінив відомий критик Белінський, а редактор популярного у ті часи російського журналу “Библиотека для чтения” О.Сенковський назвав її російською Жорж Санд. Дуже коротке життя прожила ця непересічна жінка, ще коротшим був її творчий шлях, але вона отримала визнання своєї творчості ще за життя.
Можна згадати також, що дві доньки Олени Андріївни теж стали видатними письменницями. Це – Олена Блаватська та Віра Желіховська. Правда, творили вони за межами нашого краю, отже про них ми говорити не будемо.
Із розвитком промисловості на Катеринославщині, зростала кількість населення, з’являлись все нові й нові освітні, культурні, наукові заклади, збільшувалась кількість інтелігенції, серед якої було чимало літературно обдарованих людей.
У кінці 50-х рр. XIX ст. у Катеринославі утворилось перше літературне товариство під назвою “Піквікській клуб” (за назвою романа англійського письменника Ч. Діккенса). Ініціаторами його створення були Баллін, Єлагін і Стопановський – літературні і громадські діячі нашого краю. Члени цього літературного товариства, збираючись на квартирах, обговорювали проблеми свого часу, читали новинки літератури і власні твори. Це об’єднання було невеликим за кількістю учасників та й проіснувало недовго, але своєю діяльністю дало поштовх подальшому розвитку літературного процесу в нашому краї.
У 70-90-х рр. XIX ст. виникає багато періодичних видань: таких, як “Екатеринославский Листок” (1882-1884), пізніше – “Днепр” (1884-1885, редактор і видавець О.К.Бєляєв); “Степь” (1885-1886, редактор Т.В.Биков, видавець О.І.Єгоров); “Днепровская молва” (1898-1901, редактор-видавець М.В.Биков), “Придніпровський край” (з 1898, редактор-видавець В. В. Святковський).
На жаль, дуже швидко ці періодичні видання були заборонені або за публікацію не дозволених цензурою матеріалів, або за антиурядову спрямованість деяких статей. Багато приватних періодичних видань з’явилось наприкінці XIX – початку XX ст. Більшість їх видавались катеринославськими промисловцями і не відповідала вимогам та інтересам інтелігенції. На сторінках цих видань майже не друкувались літературні твори, лише інколи зустрічались переклади з іноземних журналів.
Лише з появою щотижневої літературно-громадської газети “Степь” письменники Катеринослава отримали можливість донести до читача своє художнє слово.
Саме в цей час 1883 року і з’явилась на Придніпров’ї перша українська книга. Це було видане окремою книжкою оповідання, написане в жанрі анекдоту, яке називалось в дусі часів: “Жар-птиця, або з паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи”. Її автором був дрібний урядовець, 25-річний А.Кащенко, якому судилося стати першим українським письменником Придніпров’я. Він писав переважно в історичному жанрі, оспівуючи Запорозьку Січ, події, що відбувались у нашому краї.
Другим українським письменником у Катеринославі став Іван Манжура, поет, етнограф, фольклорист, який виступав деякий час під псевдонімом Іван Калічка.
І, хоч, імперська влада заборонила українську мову, та все ж поодинокі книги забороненою мовою, хоч зрідка проривались у світ. Велику роль в популяризації творів українських авторів зіграли і прогресивні періодичні видання. На сторінках газети “Степь” друкувались І.Манжура, Я.Новицький, письменниця Тетяна Сулима-Бичихіна, драматург з Новомосковська Г.М.Бораковський, поет М.Кузьменко.
На початку нашого століття в Катеринославі з’явився український часопис “Дніпрові хвилі”. Його поява була обумовлена як загальним станом тогочасного суспільства, так і завдяки подвижницькій діяльності прогресивних діячів міста.
На сторінках часопису знайшли своє місце, як поетичні, так і прозові твори, тут друкувались К.Гай-Шкода, А.Кащенко, І.Манжура, Я.Новицький, Т.Сулима, Д.Яворницький, В. Алешко, Т.Поліщук та інші.
Усі вищеназвані імена сьогоднішньому читачеві або маловідомі, або й зовсім незнайомі.
Довгі роки радянська влада замовчувала творчість цих письменників, оголосивши їх твори шкідливими, а самим письменникам, приліпивши ярлики українських буржуазних націоналістів, занепадників тощо. І.Манжура був допущений до радянського читача під маркою демократа і мало не революціонера.
Попри всі заборони, царизм все ж таки фізично не знищував письменників. Радянська ж влада, на словах оголосивши дозвіл на українську мову, на ділі фізично винищила майже всю українську довоєнну інтелігенцію. Не минула ця страшна доля і літераторів Дніпропетровщини, репресії почалися ще наприкінці 20-х років. Були розстріляні, замордовані у концтаборах, або розігнані практично всі придніпровські письменники.
1924 року у Катеринославі виник літературний гурток Спілки селянських письменників – літературної організації, що існувала в Україні. Плужани друкувались на сторінках місцевої газети “Зірка”, яка згодом стала головним друкованим органом Дніпропетровської письменницькій організації. У 1930 році у Дніпропетровську було створено філію Всеукраїнської Спілки пролетарських письменників, вона протрималась до 1934 року, коли на I з’їзді було створено єдину Спілку письменників України. Тоді ж у Дніпропетровську виникла її обласна організація, першим керівником якої став поет Петро Георгійович Харламов. Син робітника, він і сам був робітником, брав участь в громадянській війні. Друкувався в обласних газетах і журналах, у 1933 р. видав свою першу, і як виявилось, останню збірку віршів “Эхо эпохи”. Головна її тема – завод, робітники, натхнення, праця, партія, революція – але й це не врятувало більшовицького поета від більшовицького терору.
На той час, коли Т. Харламов став головою, Дніпропетровська письменницька Спілка була майже знищена – кого розстріляли, кого розігнали. Крім відповідального секретаря, до неї входили: Микола Минько, автор повістей “Манівцями”, “Кокусники”; його дружина поетеса Олена Шпота, поети Павло Кононенко та Марк Шехтер, нарисовець Микола Чебураєв, єврейський письменник Мейер Альбертон, прозаїк Олександр Бейлінов (Билінов) та оповідач Володимир Роздольський.
Не встигла молода організація встати на ноги, як її секретаря П.Харламова заарештували за сфабрикованою самими ж чекістами справою, згодом він був розстріляний.
Після нього відповідальним секретарем став Микола Чебураєв, який працював помічником по пресі при першому секретареві обкому КПУ М.М.Хатаєвича. Лише 2 роки очолював він спілку письменників, а в 1938 році був розстріляний.
Цього ж році було розстріляно М.Минька, Олену Шпоту кинуто до катівні, схопили В. Роздольського та М. Альбертона, останній, пройшовши муки, тортури, Сибір, тільки через 18 років повернувся додому.
Розгром письменницької організації вчинили такий, що від неї не залишилось і сліду, і знов повстало питання про створення письменницької організації у Дніпропетровську.
Це відбувалось у страшні тридцяті роки, коли “Ім’ям Союзу Соціалістичних Республік” було репресовано 500! українських письменників.
По війні Дніпропетровська письменницька організація нараховувала у своїх лавах усього трьох письменників: Олександра Билінова, Сергія Завгороднього, Анатолія Хорунжого.
З 1939 по 1941 рік очолював Спілку О.Билінов, єдиний, кого не зачепили репресії. Він же головував і кілька років по війні. А з 1948 року відповідальним секретарем було призначено Сергія Завгороднього, молодого літератора.
Треба було відроджувати письменницьку організацію. Дніпропетровськ тоді лежав у руїнах, тільки починав відбудовуватись, а в місті вже працювали літературні групи та гуртки при вузах, заводах, клубах, поновила роботу літературна студія “Плавка”.
Згодом з’явилися молоді таланти – і перший серед них студент ДДУ Павло Загребельний, який згодом став відомим письменником, багаторічним головою Спілки письменників України. У передмісті Дніпропетровська, в козацькому селищі Ломівка починав свою творчість теж студент ДДУ Олесь Гончар.
В 50-х роках зріс цілий ряд талантів: Федір Залата, Федір Ісаєв, Микола Карплюк, Микола Чорнобривець, Іван Шаповал, Віктор Баграновський, Семен Данилейко, Фросина Карпенко, Олексій Крилов, Тамара Леонова, Петро Біба, Ганна Камінна, Дмитро Луценко, Аполлінарій Мацевич, Василь Сологуб.
Пізніше, у 60-70 рр. прийшли прозаїки Леонід Залата, Борислав Карапиш, Панас Ногін, Валентина Зубова, Любов Коваленко, Ігор Коваленко, Клавдія Фролова, Семен Широков, Володимир Буряк, Володимир Заремба, Олексій Дашевський, Валентин Чемерис. З’явились письменники-фантасти: Леонід Панасенко, Віктор Савченко, Василь Головачов.
Є серед дніпропетровських письменників і гумористи: Олекса Вусик, Андрій Коцюбинський, Леонід Комаров, Сергій Лебідь, Микола Кучер, Григорій Шиян.
Багато також і хороших поетів: Наталка Нікуліна, Ганна Світлична, Михайло Чхан, Олександр Зайвий, Олесь Завгородній, Віктор Корж, Любов Голота, Петро Шаповал, Сергій Бурлаков, Володимир Грипас, Костянтин Чернишов, Дмитро Демерджі, Михайло Селезньов, Олексій Стариков, Анатолій Шкляр, Ігор Пуппо, Юрій Кібець, Майя Кашель, Олександр Стовба. Нині частина з них вже покинула ціе світ, інші продовжують творити.
А, починаючи вже з 90-х років, до Спілки письменників Дніпропетровщини влились свіжі сили, це Віктор Веретенников, Григорій Гарченко, Валерій Ковтуненко, Михайло Кудрявцев, Ірина Прокопенко, Микола Семенюк, Володимир Сіренко, Віталій Старченко, Олександр Хургін, Іван Данилюк, Валентин Собчук.
Для того, щоб змалювати більш повну картину літературного життя краю, треба сказати про письменників-земляків, які не за власним бажанням змушені були покинути батьківщину і опинились далеко за її межами. Треба було мати багато життєвих сил, щоб продовжувати творчу роботу у відриві від рідного коріння.
Трагічно склалась доля вигнанців Василя Чаплі (Чапленка), Панаса Феденка, Івана Труби, Галі Мазуренко, які так і померли на чужині.
Ще живуть у Чикаго поет Юрій Коломієць, в Едмонтоні (Канада) – Яр Славутич. За довгі роки не втратили зв’язків з рідною землею, знайшли сили творити і видавати свої твори, займатися науковою чи громадською діяльністю. Довгий час їхня творчість, як і їхні імена замовчувались офіційною радянською пропагандою. І все ж, як світло далеких зірок проходить через темряву космосу, так пройшовши роки і відстані, дійшли до нас голоси наших колишніх співвітчизників.
За останні роки письменницька організація зазнала втрат – виїхали в інші краї чи покинули цей світ ветерани пера. Але життя продовжується, в лави організації влились молоді сили, прийнято до спілки поета Михайла Дяченка, прозаїків Олександру Кравченко й Тетяну Клебанську, останню, на жаль, передчасно забрала тяжка хвороба, виявлено довіру молодим поеткам Наталі Кривенко, Оксані Ігнатенко та зовсім юній Марії Дружко.
Сьогодні Дніпропетровська організація є однією з найстаріших і найбільших в Україні. В її лавах понад 60 літераторів, від маститих класиків до юних паростків, на жаль, неможливо в цій статті перелічити усіх. Очолює Спілку з грудня 2002 року поет і прозаїк Леся Степовичка, перший голова-жінка.
Письменницька спадщина Дніпропетровщини надзвичайно багата, творчість багатьох письменників і поетів давно вийшла за межі нашого регіону, багатьох з них знають не тільки в Україні, а й за її межами. Наші письменники друкувались більшістю мов колишнього Радянського Союзу, перекладались мовами далекого зарубіжжя, зокрема: болгарською, німецькою, французькою, іспанською, польською, італійською, чеською, словацькою, англійською та іншими. Попереду грандіозні творчі плани...
Література Дніпропетровщини твориться не ізольовано від іншого світу, вона органічно пов’язана з літературним життям України і усього світу і є часткою всесвітньої літератури. І треба цю літературу вивчати і знати, бо вона не бідніша і не гірша від літератур інших народів, бідні наші знання про неї.
Ми – є ми живі, ми творимо сучасну національну літературу
Із історії ДОО НСПУ
Дніпропетровську обласну письменницьку організацію у різні часи очолювали:
1934–1935 – поет Петро ХАРЛАМОВ. Репресований як “ворог
народу”, розстріляний. Посмертно реабілітований.
1935-1937 – Микола ЧЕБУРАЄВ, репресований, розстріляний.
Посмертно реабілітований.
1937-1938р. – прозаїк Олександр БИЛІНОВ. Спілку розігнано і
знищено органами ГПУ. Єдиний, хто вцілів від репресій 30-их років.
1948-1960, 1966-1968 рр. – Прозаїк Сергій ЗАВГОРОДНІЙ, увійшов в
історію як реформатор спілчанської справи.
1960-1966 – прозаїк Михайло НЕЧАЙ.
1968-1979 – прозаїк Федір ЗАЛАТА.
1979-1989 – поет Сергій БУРЛАКОВ.
1989-1993 – прозаїк Валентин ЧЕМЕРИС.
1994-2002 – прозаїк Віктор САВЧЕНКО
Мені судилося довірою моїх колег, очолити одну із найкрупніших в Україні письменницьких організацій, що має свій склад, свою історію і свої творчу палітру.
Сьогодні Дніпропетровська організація НСПУ нараховує 60 членів, із них 47 осіб проживають у м. Дніпропетровську, 3 – у м. Дніпродзержинську, 4 – у м. Кривому Розі, 2 – у м. Павлограді,4 – в районах області.
Наймолодшому членові НСПУ сьогодні – 20 років, найстаршому – 83, близько половини членів НСПУ – пенсіонери та люди похилого віку.
Письменники Катеринославщини-Дніпропетровщини пережили тяжкі часи цькування, переслідування і винищення багатьох працівників пера за їх українські погляди і літературний доробок. Ось їхні імена:
Андріян Кащенко. Творчість його була заборонена до 1990 року.
Валеріян Підмогильний. Блискучий прозаїк і перекладач з французької. Репресований у 1937 році, загинув безслідно на Соловках.
Галя Мазуренко. Поетеса. Змушена була емігрувати на Захід, до НСПУ була прийнята лише у 1992 році у віці 92 років.
Валеріян Поліщук. Репресований і розстріляний у 30-х роках.
Микола Минько розстріляний, його дружину, поетесу Олену Шпоту – відправлено до катівні.
Василь Чапля (Чапленко). Врятувався еміграцією.
Трохим Романченко. Був переслідуваний за творчість органами ГПУ-НКВД.
Дмитро Яворницький. Був переслідуваний за “буржуазний націоналізм”, виганявся із ним же створеного історичного музею.
Микола Кузьменко. Зазнав трьох арештів, від катівень совєцького режиму порятувався власною смертю.
Віталій Самійленко. Змушений припинити творчість після 1917 року.
Павло Темченко. Репресований органами НКВД.
Панас Феденко, Василь Саєнко. Від сталінського ока змушені були утікати, емігрувавши на Захід.
Григорій Епік. Репресований у 30-их роках, висланий на Соловки, безслідно загинув у водах Білого моря.
Сава Божко. Репресований у 30-их роках, загинув.
Іван Кириленко. Розстріляний в застінках НКВД.
Борис Тенета. Репресований, у Лук’янівській в’язниці наклав на себе руки.
Олесь Досвітній. Знищений совєцькою системою.
Максим Лебідь, Михайло Дубовик, Володимир Штангель, Віталій Чигирин, Михайло Олійник – розстріляні в різні роки.
Олекса Саєнко – репресований.
Петро Єфремов, Михайло Пронченко, Михайло Могилянський – переслідувалися більшовицьким режимом, загинули.
Свирид Мусіяка. Репресований, помер на засланні.
Павло Кононенко. Багатолітній в’язень сталінських таборів у Сибіру.
У новітні вже часи, починаючи із 60-их років, переслідувалися, були під наглядом, виганялися за наказом КДБ з роботи Гаврило Прокопенко, Віктор Корж, Володимир Заремба, Володимир Сіренко, Віктор Савченко. О.Завгородній змушений був через нагляд КДБ на певний час емігрувати до Естонії.
Іван Сокульський. Двічі репресований (1968, 1976), виключений з університету за «націоналістичні» погляди. Багатолітній в’язень совєцького ГУЛАГу, помер, підірвавши здоров’я після 14 років ув’язнення.
Михайло Романушко переслідувався, змушений був виїхати до Казахстану, де зник без вісти.
Олександр Кобринський. В’язень психушок, депортований за вільнодумство до Ізраїлю.
Михайло Чхан. Зазнав переслідувань.
Небагато хто вцілів, знищено було цвіт українського письменства. Вічна пам’ять страдникам, нашим дорогим побратимам! Наскільки б рясніше квітнув наш письменницький сад, наскільки б багатшою була літературна поліфонія Придніпров’я, якби їм не було утнуто пера і не забрано здоров’я, а більшості й життя!
Дніпропетровська організація НСПУ пишається тим, що до її складу входили і прославили рідний край своїми творами видатні представники красного письменства, такі як Олесь Гончар, Павло Загребельний, Іван Сокульський, Наталка Нікуліна, Олександр Зайвий, Ганна Світлична, Михайло Чхан та інші.
Внесок Дніпропетровської обласної організації Національної Спілки письменників України в культурну ауру Придніпров’я.
Національна Спілка письменників України сьогодні більше не є ідеологічним органом соціалізму, політичної влади, вона припинила бути і “годівницею”, якою була задумана Й.Сталіним. Принцип “соціалістичного реалізму” вмер разом із тоталітарним режимом СРСР. Відмерла ідеологічна цензура, а разом із нею пішли у небуття і численні привілеї. В кінці 80-их років минулого століття саме в стінах Спілки письменників України визрів Народний Рух, що заходився розхитувати совєцький режим аж до його зруйнування. Сьогодні Спілка оновлюється, очищується від намулів і стереотипів минулого. Нова доба Незалежності України покликала до переосмислення ідеологічних цінностей, до творення нових поезій і прози, нових за духом і змістом. Серед наших письменників два доктори та одинадцять кандидатів наук – це потужній творчий потенціал, яких вони реалізують на своїх робочих місцях.
Письменники Дніпропетровщини, незважаючи на складне сьогодення (відсутність державного фінансування книговидання, відсутність гонорарів, бюро пропаганди літератури та системи книгорозповсюдження) намагаються виживати, пишуть і видають за власний кошт, або з допомогою нечисельних спонсорів свої твори. Питайте в бібліотеках, книгарнях міста та у самих авторів наступні найсвіжіші літературні новинки:
В. Сіренко. “Регіт на палі”. Гумор і сатира.
Л. Залата. “Рубаї”.
В. Старченко. “Глина для Бога”. Поезії.
Ірина Прокопенко. Проза.
Г. Прокопенко. Поезія.
Ю Кібець. “Троянди для Одісея”. Лірика.
Ганна Шепітько. «Співуча гілочка». Пісні.
В. Савченко. «Одкровення пророка Даніїла». Фантастика.
М. Миколаєнко. «Холодна осінь». Поезії, «Вечірній блюз». Вірші.
Г. Бідняк «Рідна мова». Поезії.
Г.Гарченко. «Приходь у гості!» Сатира і гумор.
С. Андреєв. «Вода с отпечатками пальцев». Стихи.
Олександра Кравченко. «Современные романы».
Леся Степовичка. «Стоим на звёздном сквозняке». Стихи разных лет, «Медитації пташиного крила». Поезії.
Ф. Сухоніс. “Україна починається”. Публіцистика.
М. Селезньов. «Избранное. 1-ый том».
М. Чабан. Історія Катеринославської Просвіти.
О.Волик. “В інтересах містера Ейч Джі”. Фантастичні новели.
Готуються до виходу:
нова поетична збірка С. Бурлакова,
“Вибране” В. Коржа,
“Поезії” А. Шкляра,
2-й та 3-й том “Избранного” М. Селезньова,
“Вибране” К. Чернишова
та інші книги.
При Дніпропетровській НСПУ працюють секції поезії та прози. Письменниці Людмила Левченко та Ірина Прокопенко на громадських засадах працюють з творчою молоддю в літературних студіях та в секції дитячої літератури. Віктор Корж, доцент кафедри української літератури веде “Поетичну школу” при ДНУ. Леся Степовичка вела два роки на громадських засадах молодіжну літературну студію ім. П. Кононенка при юнацькій бібліотеці ім. М.Свєтлова. Обдаровані юнаки та дівчата, відвідувачі студій, були відзначені як кращі на всеукраїнських конкурсах поезії у Северо-Донецьку та Києві у 2001-2003 роках. За 2003 рік до НСПУ було прийнято молодих поетес Марію Дружко та Оксану Ігнатенко.
Г.Бідняк став співзасновником і дав притулок Театрові Української поезії, що збирається двічі на місяць за адресою вул. Сєрова,7. Багато років був директором видавництва “Поліграфіст”, є шеф-редактором щомісячної газети “Літературне Придніпров’я”, а А.Шкляр та Г.Гарченко її редакторами. Г.Гусейнов видає як шеф-редактор відомий в Україні і в світі щомісячний літературний журнал “Кур’єр Кривбасу”. Ф. Сухоніс видає як шеф-редактор відомий в Україні і в світі щомісячний науково-популярний та публіцистичний журнал “Бористен”. Головний редактор обласного телебачення. Б. Карапиш – шеф-редактор журналу “Крила”. С.Лебідь – шеф-редактор обласної “Популярної газети”. М. Чабан працює редактором в обласній газеті "Зоря". В.Ковтуненко є директором Театру ім. Шевченка. Ю.Кібець є заступником директора Дніпропетровського цирку. Відповідальний секретар ДОО НСПУ сатирик В. Луценко є редактором журналу “Носоріг літературний”.
Програма розвитку літератури Придніпров'я на 2004-2008 роки
14 грудня 2002 року на звітно-виборчих зборах ДОО НСПУ було обрано нове Правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ. До його складу увійшли :
1. СТЕПОВИЧКА Леся Несторівна – Голова Правління ДОО НСПУ.
2. БУРЯК Володимир Дмитрович – заступник Голови Правління ДОО НСПУ.
3. ЛУЦЕНКО Володимир Антонович – відповідальний секретар ДОО НСПУ.
4. КУДРЯВЦЕВ Михайло Леонідович – Голова ревізійної комісії ДОО НСПУ.
5. АНДРЕЄВ Сергій Юрійович. Експерт-рецензент.
6. ГУСЕЙНОВ Григорій Джамалович – відповідальний за зв'язок з регіонами.
7. ДАШЕВСЬКИЙ Олексій Григорович.
8. КІБЕЦЬ Юрій Іванович. – Відповідальний за культурну роботу.
9. ЛЕВЧЕНКО Людмила Григорівна. – Відповідальна за роботу літературних студій та зв’язок із підприємствами.
10. САВЧЕНКО Віктор Васильович.
11. СІРЕНКО Володимир Іванович. – Відповідальний за сектор Дніпродзержинськ.
12. СТАРЧЕНКО Віталій Іванович. – Відповідальний за зв'язок з творчими спілками.
13. ЧАБАН Микола Петрович – Відповідальний за зв'язок із пресою.
Нове Правління окреслило Програму розвитку літератури та реформування літературного життя Придніпров'я Серед заходів цієї програми найважливішими є вирішення проблем:
1) Заснування літературного-мистецького журналу «Січеслав», який би став регулярним органом НСПУ. Видання цього журналу є нагальною необхідністю 5-мільйонного Дніпропетровського регіону, в якому відсутній справжній літературно-мистецький орган для видруку творів прозаїків, поетів, сатириків та літературних критиків Дніпропетровщини.
2) Проведення в місті «Дня письменника», великого гала-вечора у театрі ім. Шевченка або в Оперному театрі з виставкою-продажем книг і т.п.
3) До 70-ліття НСПУ розроблено літературні проекти, серед яких найважливіші:
а) видання «Антологія поезії Придніпров’я ПЛЮС», та «Антологія прози Придніпров’я», яких потребують середні та вищі учбові заклади, а також бібліотеки краю;
б) видання книги «Історія письменницької організації Придніпров’я»;
в) видання книг поетів та прозаїків.
4) Комп’ютеризація офісу ДОО НСПУ.
5) Створення Фонду підтримки членів НСПУ літніх, хворих, одиноких та учасників війни.
Окремо стоїть і вимагає вирішення проблема повернення приміщення ДОО НСПУ, протизаконно відібраного у письменників у 1998 році.
ДОО НСПУ зустрічає свій 70-літній Ювілей, сповнена надії на щасливу прийдешність, відкрита для співпраці з творчими спілками регіону. Сподівається і чекає появи молодих талановитих авторів, що принесуть нові цікаві твори і поповнять її лави дзвінкими неповторними голосами і оригінальними здобутками.
Дорогі читачі, шанувальники української сучасної літератури! Не забудьте привітати своїх улюблених поетів та прозаїків з їх днем народження та зі святом 70-літнього Ювілею! Даруйте їм квіти, телефонуйте, приходьте на творчі вечори!
Ми є, ми пишемо про вас і для вас! Ми живі і література жива, допоки ви нас читаєте! Допоки радісно б’ється ваше серце від живого Слова краси і правди!
З любов’ю, Ваша Леся СТЕПОВИЧКА.
(Матеріал надруковано в авторській редакції).