Geum.ru

Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки та бібліографічні матеріали до найвизначніших дат

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Катеринославська Санітарна Комісія


4 лютого 1879 року (24 січня) на засіданні Катеринославської міської думи під керівництвом міського голови П.В.Кулабухова та в присутності 45 гласних була заслухана заява гласного Б.І.Горовіца з пропозицією прийняти в Катеринославі “Заходи в санітарному відношенні для попередження епідемічних захворювань взагалі, та з огляду зарази, що з’явилася в Астраханській губернії зокрема”.

Серед запропонованих гласним 20 пунктів санітарних заходів, першим був пункт про створення в місті Катеринославі при міській думі постійної Санітарної Комісії (Комітету).

Цього вимагала й стаття 103 Міського Положення 1870 року, згідно якої “Міська дума зобов’язана вживати заходи на захист народного здоров’я проти заразних та епідемічних захворювань”, для чого й запроваджується особливий санітарний нагляд.

Міська дума, обговоривши обидва документи та визнавши санітарне становище Катеринослава незадовільним, приймає рішення про вибрання особливої комісії за участю лікарів для підготовки детальної доповіді по оздоровленню міста.

5 лютого (25 січня) було обрано комісію у складі десяти чоловік: Г.А.Залюбовського, І.Н.Філіп’єва, І.Я.Гуревича, Н.Ф.Ольшевського, Ф.А.Кнотте, Б.І.Горовіца та інших.

18 лютого на засіданні Міської думи було заслухано “Доповідь комісії з влаштування Санітарної частини в м. Катеринославі”.

Після всебічного обговорення доповіді, в якому взяли участь доктор Кнотте, юрист Вукашев та інші, міський голова запропонував вирішити питання:

1. Чи згідна дума на створення Санітарного Комітету з 2-х відділень:

– одного – дорадчого, що складається з голови та чотирьох членів, обраних думою;

– та другого – виконавчого, що складається з 4 санітарів, 20 робочих, 20 коней і візків.

Дума постановила:

1. Обрати в перше відділення голову та двох членів, а у друге відділення додати ще одного санітара (усього – 5).

2. Призначити утримання голові – 50 крб. на місяць, санітарам – по 40 крб. на місяць.

Призначено було утримання і членам комісії. За рішенням міської думи місто було поділене на 4 частини й за кожною закріплений один санітарний наглядач, п’ять санітарів та п’ять коней з візками. Крім того один санітар був призначений для спеціального нагляду за базаром та бойнею.

19 лютого відбулись вибори голови та членів Санітарної Комісії. Головою був обраний гласний І.Н.Філіп’єв, а членами П.А.Латинський, і І.Я.Гуревич.

В доповнення до цього міська дума вказала, що в комісії можуть брати участь: губернський лікарський інспектор, міський лікар, губернський ветеринарний лікар, усі лікарі, які проживають у місті, поліцмейстер, повітовий справник, член від земства, депутати з боку духовного, військового, навчального та інших відомств і закладів.

На засіданні міської думи 25 лютого замість Лабинського, який відмовився від членства в комісії, до її складу був обраний потомствений почесний громадянин М.М.Хрінников, а в кандидати – колезький радник Я.Р.Михайлов і купець М.Я.Аптекман. До складу комісії з правом дорадчого голосу, за власним проханням, увійшов лікар Василь Скрильников.

Цим засіданням завершилося створення у м. Катеринославі Санітарної Комісії – Комітету й закладено початок його постійної діяльності в галузі санітарії.

Уже на наступному засіданні думи, Санітарний Комітет доповідав про огляд міських приватних боєнь, де проводився забій худоби для щоденного вживання в їжу жителями міста та багато інших питань. Тоді ж з подачі Комітету міська дума видає Обов’язкові Постанови для жителів м. Катеринослава:

1. Про порядок утримання в непошкодженості та чистоті вулиць, бруківок, тротуарів, стічних ринв, ровів тощо.

2. Про чистку дворів, про облаштування й чистку помийних і відхожих місць.

3. Про влаштування й утримання боєнь та користування ними.

4. Про заходи щодо дотримання чистоти в приміщеннях для продажу їстівних припасів та напоїв і до забезпечення нешкідливості їх:

–– Правила для торговців у м’ясних, рибних, бакалійних, борошняних і пряничних крамницях.

Із вищевикладеного виходить, що у м. Катеринославі в лютому 1879 р. міська дума на основі ст. 103 Міського Положення запровадила особливий санітарний нагляд – в особі постійно діючого Санітарного Комітету, головним обов’язком якого був нагляд за санітарним станом міста та його мешканців, а також вжиття заходів до охорони громадського здоров’я. Отже цю дату слід вважати початком діяльності державної санітарної служби міста.

Джерелами для даного матеріалу стали “Журнали (Протоколи) заседаний и решений Екатеринославской Городской Думы 3 января-22 февраля 1879 г.”, які зберігаються в державному архіві Дніпропетровська.

Валентина Лазебник

Література:


Гужва З.Г. История глазами санитарного врача.– Днепропетровск: УКО ІМА-прес, 1998.– 208 с.


Гужва З.Г. Следуй своей дорогой.– Днепропетровск: УКО ІМА-прес, 2000.– 160 с.


Риженко С.А., Гужва З.Г. Клятва богині Гігієї. Літопис про становлення санепідслужби Дніпропетровської області до 100-річчя (Історичні нариси).– Дніпропетровськ: УКО ІМА-прес, 2001.– 360 с.


Звільнення Орджонікідзе

60 років

4 лютого 1944 року


Література:


Орджонікідзе // Книга пам’яті України. Дніпропетровська область. Т.5. Криничанський район. Нікополь. Нікопольський район. Орджонікідзе / Головна ред. кол.: В.І.Герасимов та ін.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– Дніпропетровськ: Січ, 1995.– С.593-631.

* * *

Вакуленко С. Дворец для Шатохина: [О Герое Советского Союза И. Шатохине, освобождавшем Орджоникидзе] // Днепров. правда.– 1984.– 4 февр.


Терентьєва Д. “Любіть Вітчизну, як ми любили...” // Прапор юності.– 1987.– 20 черв.


Дробот А. Нечаєва могила // Днепров. панорама.– 1994.– 8 февр.


Звільнення Апостолового та Марганця

60 років

5 лютого 1944 року


Визволення Апостолового

Апостолове. Окуповане 17 серпня 1941 р. Звільнене 5 лютого 1944 р. Військами 3 УФ під час Нікопольсько-Криворізької операції:

46-та армія – 4 гвардійська стрілецька дивізія (полковник Кухарев Гаврило Юхимович) 31-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-лейтенант Утвенко Олександр Іванович).

Наказом ВГК присвоєно найменування Апостолівських: 4-й гвардійській стрілецькій дивізії, 9-ій окремій винищувально-протитанковій артилерійській бригаді (підполковник Грищенко Іван Васильович), 184-му армійському винищувально-протитанковому артилерійському полку (підполковник Поляков Василь Григорович), 68-му армійському інженерному батальйону (майор Кожевников Іван Олександрович).

Військам, які здійснили прорив ворожої оборони й брали участь у боях за Апостолове та на нижньому Дніпрі, наказом ВГК від 6-го лютого 1944 р. Оголошена подяка й у Москві дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат.

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др.– М.: Воениздат, 1985.– С. 39.


Література:


Приказ Верховного Главнокомандующего об освобождении от немецко-фашистских захватчиков гор. Апостолово и железнодорожной станции Марганец 6 февраля 1944 г. // Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов.– Днепропетровск, 1962.– С. 191-192.


Апостолівський р-н // Книга пам’яті України. Дніпропетровська область. Т.1.: Апостолівський район, Васильківський район, Верхньодніпровський район / Головна ред. кол.: В.І.Герасимов та ін.– Дніпропетровськ: Січ, 1993.– С. 30-170.

* * *

Соколов А. Світлого неба вам: До 47-ї річниці визволення району від фашистських загарбників // Будівник комунізму.– 1991.– 29 січ.


Леш М. Юність, обпалена війною // Будівник комунізму.– 1991.– 9 трав.


Как освобождали наш город // Строитель.– 1994.– 22 апр., 6 мая.


Іщенко М. Так звільняли Кут // Вісник Апостолівщини.– 1994.– 11 трав.


Василенко О.І., Дяченко Н.Г. Нескорена Апостолівщина // Вісник Апостолівщини.– 1994.– 13, 16, 28 серп., 2, 20, 27 верес.


Іщенко М. Так визволяли ріднокрай // Апостолів. новини.– 2000.– 20 черв.


Ваш ратний подвиг житиме у віках: Апостолів. новини.– 2002.– 9 лют.


Іщенко М. Танкісти в боях за наш район // Апостолів. новини.– 2002.– 7 трав.


Визволення Марганця


Марганець. Окупований 17 серпня 1941 р. Звільнений 5 лютого 1944 р. Військами 3 УФ під час Нікопольсько-Криворізької операції:

6-та армія – 333-тя стрілецька дивізія (генерал-майор Голоско Онисим Михайлович) 66-й стрілецький корпус (генерал-майор Куприянов Дмитро Андрійович).

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др.– М.: Воениздат, 1985.– С. 150.


Література:


Приказ Верховного Главнокомандующего об освобождении от немецко-фашистских захватчиков гор. Апостолово и железнодорожной станции Марганец 6 февраля 1944 г. // Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов.– Днепропетровск, 1962.– С. 191-192.


Политинформация Марганцевского горкома КП(б)У и городского Совета депутатов трудящихся в обком КП(б)У и облисполком о состоянии гор. Марганца после его освобождения Красной Армией от немецко-фашистских захватчиков // Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов.– Днепропетровск, 1962.– С. 193-194.


Клюєнко Д.М. В боях за визволення України.– К., 1984.– С. 69.


Марганець // Книга пам’яті України. Дніпропетровська область. Т.9: Жовті Води. Марганець. Магдалинівський район. Межівський район / Головна ред. кол.: В.І.Герасимов та ін.– Дніпропетровськ: Січ, 1995.– С.53-88.

* * *

Подвиг ратный – подвиг трудовой // Днепров. правда.– 1984.– 1 февр.


Крючков Є. Відчинили ворота плацдарму // Зоря.– 1984.– 7 лют.


Лещенко М. У ці дні пам'ятного сорок четвертого // Шахтар Марганця.– 1985.– 5 лют.


Біятенко Є. Марганець пам'ятає // Шахтар Марганця.– 1993.– 2 лют.


Дробот А. Нечаєва могила // Днепров. панорама.– 1994.– 8 февр.


Лаврушина Г. Обеліск у дороги // Приднепров. вісник.– 1995.– №5.


Коли говорить пам'ять серця // Шахтар Марганця.– 1999.– 5 лют.


Звільнення Софіївки

60 років

6 лютого 1944 року


Література:


Софіївський район // Книга пам’яті України. Дніпропетровська область. Т.7: Софіївський район. Царичанський район. Широківський район / Головна ред. кол.: В.І.Герасимов та ін.– Дніпропетровськ: Січ, 1995.– С.29-182.

* * *

Александров І. Визволяючи Україну // Сіл. життя.– 1991.– 9 трав.


Лещенко М., Касьян І. За рідну землю // Сіл. життя.– 1993.– 21 жовт.


Касьян І. Важкий початок // Сіл життя.– 1993.– 30 жовт.


Дуброва Р. Не треба мармурів мені... Хай пам’ять буде в полі житом // Зоря.– 1994.– 29 січ.


Жахлива статистика війни // Сіл життя.– 1994.– 3 лют.


Жирок К. Все це було... // Вісті Софіївщини.– 1994.– 7 трав.


За хутір Високий // Вісті Софіївщини.– 1999.– 1 лют.


Звільнення Нікополя

60 років

8 лютого 1944 року


Нікополь. Окупований 17 серпня 1941 р. Звільнений 8 лютого 1944 р. військами 3-го УФ і 4-го УФ під час Нікопольсько-Криворізької операції.

3-ій УФ: 6-та Армія – 66 стрілецький корпус (генерал-майор Куприянов Дмитро Андрійович) у складі: 333-тя стрілецька дивізія (генерал-майор Голоско Онисим Михайлович), 203-тя стрілецька дивізія (генерал-майор Зданович Гаврило Станіславович); 244 стрілецька дивізія (генерал-майор Афанасьєв Георгій Опанасович); 62-га окрема інженерно-саперна бригада (генерал-майор тех/в Шапіро Самуїл Григорович).

17-та Повітряна Армія – 1-й змішаний авіаційний корпус (генерал-майор авц. Шевченко Володимир Іларіонович) у складі: 5- та гвардійська штурмова авіаційна дивізія (полковник Коломейцев Леонід Вікторович), 288-ма винищувально-авіаційна дивізія (полковник Смирнов Борис Олександрович); частина сил 305- тої гвардійської штурмової авіаційної дивізії (полковник Михевичев Микола Германович), 244-та бомбардувальна авіаційна дивізія (генерал-майор авц. Клевцов Василь Ілліч), 262-га нічна бомбардувальна авіаційна дивізія (полковник Бєлицький Геннадій Іванович).

4-ий УФ: 3-тя гвардійська Армія – 32-ий стрілецький корпус (генерал-майор Жеребин Дмитро Сергійович) у складі: 266-та стрілецька дивізія (полковник Фомиченко Савва Максимович), 259-та стрілецька дивізія (генерал-майор Власенко Олексій Митрофанович); 61-ша гвардійська стрілецька дивізія (генерал-майор Лозанович Леонід Миколайович) 34-й гвардійський стрілецький корпус (генерал-лейтенант Рябишев Дмитро Іванович); 5-та гвардійська мотострілецька бригада (підполковник Завьялов Микола Іванович); частина сил 32-ї танкової бригади (генерал-майор т/в Кисельов Михайло Захарович).

Наказом ВГК присвоєно найменування Нікопольських: 11-й окремій танковій бригаді (підполковник Филиппенко Дмитро Олексійович), 3-й зенітній артилерійській дивізії (полковник Чаповський Савелій Федорович), 62-й окремій винищувальній бригаді, 326-му армійському інженерному батальйону (майор Козлов Федір Андрійович), 370-му армійському інженерному батальйону (майор Гордієнко Степан Гаврилович), 39-му окремому розвідувальному авіаційному полку (майор Ахматов Олексій Сергійович).

Військам, які брали участь у звільненні Нікополя, наказом ВГК від 8 лютого 1944 р. оголошена подяка й у Москві дано салют 12-ма артилерійськими залпами з 124-х гармат.

Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / М.Л.Дударенко, Ю.Г.Перечнев, В.Т.Елисеев и др.– М.: Воениздат, 1985.– С. 167.


Література:


Приказ Верховного Главнокомандующего об освобождении от немецко-фашистских захватчиков гор. Никополя // Днепропетровская область в годы Великой Отечественной войны Советского Союза (1941-1945 гг.): Сб. документов и материалов.– Днепропетровск, 1962.– С. 194-195.


Клюєнко Д.М. В боях за визволення України.– К., 1984.– С. 79.


Нікополь. Нікопольський район // Книга пам’яті України. Дніпропетровська область. Т.5. Криничанський район. Нікополь. Нікопольський район. Орджонікідзе / Головна ред. кол.: В.І.Герасимов та ін.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– Дніпропетровськ: Січ, 1995.– С.359-590.


Они освобождали Никополь: Из воспоминаний ветеранов Великой Отечественной войны / Составитель М.П.Аверьянов.– Дніпропетровськ: Пороги, 2001.– 252 с.

* * *

Дробот А. Нечаєва могила // Днепров. панорама.– 1994.– 8 февр.


Акульшин Д., Куприн В. Освобождение // Придніпров. вісник.– 1995.– №5.


Костенко И. И пылающий самолет вонзился в эшелон // Днепров. правда.– 1995.– 8 февр.


Бут Н. У войны не женское лицо // Нікопол правда.– 1998.– 7 лют.


Игнатенко Л. Близкое эхо далекой войны // Электрометаллург.– 1998.– 11 сент.

8 февраля – день освобождения Никополя от немецко-фашистских захватчиков // Трубник.– 1999.– 6 февр.


Хроника освобождения // Трубник.– 2000.– 5 февр.


Земля чекала визволителів // Слово.– 2000.– 10 февр.


А город ждал, надеялся и верил // Электрометаллург.– 2001.– 2 февр.


Ігнатенко Л. На підступах до Нікопольської землі // Півден зоря.– 2001.– 6 лют.


Пелых М. 57-й годовщине освобождения г. Никополя от фашизма // Слово правды.– 2001.– №2.– лют.


Кадочникова М. В боях за Никопольский плацдарм // Никопол. известия.– 2002.– 7 февр.


Игнатенко Л. Удар – двумя фронтами // Венал-Визит.– 2002.– 7-14 февр.


Пелых М. Освободителям Никополя – слава // Слово правды.– 2002.– №3.


Барбот де Марні Микола Павлович

175 років від дня народження

12 (24) лютого 1829 року

Забутий геолог


Загальновідомо, що початок промислової розробки залізних руд Кривбасу відбувся завдяки зусиллям Олександра Поля у 1881 р., з відкриттям акціонерного “Общества Криворожских железных руд”. На той час Криворіжжя з його мінеральними багатствами вже понад століття перебувало під пильним оком вчених – природознавців, завдяки праці яких був відкритий й вивчений залізорудний басейн. Один з них – М.П. Барбот де Марні – видатний російський геолог середини ХІХ ст., короткі відомості про якого збереглися, на жаль, переважно у дореволюційних енциклопедичних виданнях. Гірничий інженер Микола Павлович Барбот де Марні (1829-1877) здобув вищу освіту у Санкт-Петербурзькому гірничому інституті. Після цього вирушив на Урал, де взяв участь у геологічній експедиції, здійсненій у 1853-1859 рр. під керівництвом відомих учених – геолога Ернеста Гофмана (1801-1871) і палеонтолога Мориця Грюневальда (1827-1873).

Ернест Карлович Гофман у середині ХІХ століття вважався одним з найкращих російських геологів Ще в 1820-х рр. він почав дослідження Уралу. У 1837 р. став професором університету Св. Володимира в Києві, де і залишався п'ять років, здійснивши за цей час кілька наукових поїздок у Київську, Подільську, Херсонську і Таврійську губернії. У 1845 р. Гофман був призначений професором мінералогії Санкт-Петербурзького університету і займав цю посаду до 1863 р. Паралельно до 1865 р. він був директором Імператорського Мінералогічного товариства. Впродовж семи років, у 1853-1859 р., Гофман з експедицією кожне літо відвідував середній Урал, результатом чого було створення капітальної праці – геологічних карт казенних дач гірських Уральських округів з докладним геологічним описом досліджених місцевостей.

Свій внесок в цю роботу вніс і М.П. Барбот де Марні. Судячи з усього, досвід праці в експедиції Гофмана справив досить сильний вплив на формування молодого фахівця. У 1861 р. М.П. Барбот де Марні був зарахований до складу експедиції, що досліджувала район ріки Манич на Північному Кавказі. У 1863 р. (в 36 років) Барбота де Марні обирають професором геології до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. У 1864 р. дослідник вивчив геологічну будову Пермської та Вологодської губерній і довів, що більша частина пластів, які вважалися пермськими, відноситься до тріасового періоду. У 1865 р. М.П. Барбот де Марні, мабуть, наслідуючи приклад свого вчителя Гофмана, досліджував з геологічного боку Волинську, Подільську, Херсонську губернії. У 1874 р., після взяття російськими військами Хівинського ханства в Середній Азії, дослідник вирушив туди й незабаром склав опис Закаспійського краю (сучасна територія Туркменістану, частини Казахстану та Узбекистану). М.П. Барбот де Марні належить також геологічний опис Астраханської губернії. Численні праці цього дослідника публікувалися в російських “Горном журнале”, "Записках Минералогического общества", «Трудах отдела геологии и минералогического общества естествоиспытателей». В енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона зазначалося, що “ці праці користуються популярністю не тільки у Росії, а й за кордоном”.

Перші спроби ґрунтовно дослідити мінеральні скарби Криворіжжя відносяться до другої половини XVIII ст., коли для вивчення краю Російська Академія наук спорядила кілька експедицій, зокрема, Василя Зуєва та Василя Ливанова, які й стали першовідкривачами криворізьких руд. Існують відомості, що протягом ХІХ ст. дослідженням покладів займалися деякі спеціалісти (гірничі інженери В.Піленко, П.Кульшин), однак перший науковий геологічний опис криворізьких залізних руд належить М.П.Барботу де Марні. У 1869 р. він опублікував результати досліджень – “Геологічний нарис Херсонської губернії”, де, крім геологічного опису залізорудного басейну, були вивчені вік гірських порід та стратиграфія залізорудного басейну. Дещо згодом працю М.П. Барбота де Марні продовжив гірничий інженер С. Конткевич, який в “Горном журнале” за 1880 р. опублікував детальний опис та склав першу геологічну карту Кривбасу. А ще через кілька років розпочався промисловий видобуток корисних копалин.

М.П.Барбот де Марні належить до числа небагатьох науковців, які своєю працею сприяли розкриттю природного потенціалу Кривбасу.