Львівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів 2003 лекція
| Вид материала | Лекція |
- Соловій Галина Романівна, 135.13kb.
- Національний Університет "Львівська Політехніка", 313.77kb.
- Оголошення дтго «Львівська залізниця» про намір передати в оренду об’єкти державного, 15.96kb.
- Міністерство освіти І науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 593.71kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1259.1kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1080.17kb.
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 1068.44kb.
- Міністерство Освіти І Науки України Національний університет “Львівська політехніка”, 2021.84kb.
- М. Львів, вул. Квітнева 6 (навчальний корпус №29 Національного університету «Львівська, 44.61kb.
- Практикум з філософії (для студентів усіх форм навчання) львів 2003, 1859.62kb.
Лекція 11.
Епоха розділеного царства (3).
- Юдея виживає у добу Ассирійської імперії.
Після дев’яностолітнього правління династії Давида у Єрусалимі вона була перервана вступом на престол у 841 р. цариці Атталії. Політика альянсів з безбожними царями, яку проводив Йосафат, привела на трон доньку Ахава і Єзавелі менш, ніж через десятиліття після смерті Йосафата. Однак незабаром на престолі була відновлена лінія Давида. Протягом цього періоду, коли вісім царів династії Давида правили Юдеєю, найбільш значною релігійною ерою було царювання Єзекії, сучасником якого був пророк Ісая.
Аталія – царство терору.
Зі смертю свого сина Ахазії Аталія у 841 р. отримала престол (2 Цар. 11:1). Щоб зміцнити свої позиції як правителя вона наказала стратити всіх потенційних спадкоємців з царської сім’ї і тим самим започаткувала політику терору. Врятувався лише малолітній син Ахазії Йоаш, який протягом семилітнього царювання Атталії (841-835 рр.) переховувався у храмі (2 Цар.11:2-3; 2 Хр. 22:10-12).
Після смерті Йосафата наступили зміни і в релігійному кліматі. Як і її мати Атталія була ревною прихильницею Ваала і пропагувала практику ідолопоклоніння у Єрусалимі і у всій Юдеї. Навіть речі посвячені для Храму використовувалися для поклоніння Ваалу (2 Хр.24:7). Однак у опозиції до стану речей перебував священик Єгояда, який у зручний час зумів привести до влади Йоаша. Атталія була заарештована і страчена у палаці.
Йоаш (Єгоаш) (835-796 рр.).
Прихід до влади (2 Цар. 11:4-19)
В Юдеї до 63 р. до н.е. опозиція регентству Аталії організувалася і зміцніла. Прихід до влади патріотичних сил в сусідньому Ізраїлі, сприяв зростанню незадоволеності жорсткими методами правління останньої представниці дому Омрі. Змову проти Аталії очолив первосвященик Єгояда, зять цариці. Бунтівників підтримали багато вельмож, царська гвардія і столичне жрецтво. Народ також активно співчував змовникам, оскільки пов'язував своє тяжке становище з гнівом Господом на засилля культів Фінікії. В храмі 7-річний Йоаш був помазаний на царство і від його імені, згідно стародавньої традиції, був укладений договір з народом.
Народний гнів обрушився на представників чужоземних культів. Були знесені жертовники Ваала, а його головний жрець Маттан пошматований натовпом (2 Цар. 11:18). За наказом Єгояди була убита цариця Аталія. Замість неї регентом при малолітньому царі став первосвященик Єгояда.
Зовнішні проблеми
Наслідком перемоги в Ізраїлі і Юдеї патріотичних партій стала закрита для міжнародних союзів політика обох держав, що привело до їх ослаблення і зробило менш захищеними перед зовнішньою загрозою. Результатом став похід Хазаїла, царя Арама, на Ізраїль. Єгу нічого не міг протиставити йому. В декількох битвах ізраїльська армія була розбита і Дамаск заволодів всіма зайорданськими землями. Нарешті, Газаїл зміг встановити свій контроль над найважливішими торговими шляхами регіону. Проте на цьому дамаський цар не зупинився. Він пройшов через всю територію Ізраїлю у напрямі Філістії і узяв місто Гат, що було стратегічним пунктом по дорозі в Іудею.
Як тільки армія Арама виявилася на межах Іудеї, Йоаш пішов на переговори. Йому вдалося відкупитися від Хазаїла, віддавши йому все золото з царської і храмової скарбниць (2 Цар. 12:18-19). Однак через деякий час Єрусалим все-таки був пограбований сирійцями, а Йоаш поранений. Слуги у палаці використали ситуацію, щоб відімстити Йоашу за вбивство Захарії і стратили його (2 Хр. 24:23-25).
Можна з упевненістю сказати, що Ізраїль, Іудея і Філістія визнали владу Арама, що став на той час домінуючою державою в Сирії і Палестині. В нашому розпорядженні є незначні дані, але все таки на їх підставі можна припустити, що Арам значно розширив сферу свого впливу на північ від Дамаску, можливо аж до Східної Анатолії, а також підпорядкував собі Аммон, Моав і Едом.
Оскільки Йоаш став царем саме завдяки Єгояді, то цей священик визначав державну політику до кінця свого життя (2 Цар.12:3). Зі стратою Атталії відбулося знищення і поклоніння Ваалу: було зруйновано його вівтарі і вбито священика (2 Хр. 23:17). Єгояда ініціював завіт, яким юдеї підтвердили свою обіцянку служити Богу (2 Цар. 11:17). Доки він жив переважало істинне поклоніння, хоча деякі місця поклоніння іншим богам ще залишилися (2 Цар. 12:4). Проте після смерті Єгояди Йоаш під впливом дружин знову відновив ідолів (2 Хр. 24:17), не звертаючи уваги на застереження пророків, а Захарія син Єгояди навіть був побитий камінням за свої застереження (2 Хр. 24:20-22).
Ремонт храму
Під час правління попередніх царів Храм і його служіння перебували у стані глибокого занепаду. За порадою Єгояди Йоаш підтримав регулярне збирання пожертвувань для підтримки храму (2 Хр. 24:10). З відновленням діяльності Храму стала очевидною необхідність проведення ремонтних робіт. З цією метою по всій країні було розіслано священиків для збирання коштів, однак це не дало значного ефекту. Тому у 812 р. вирішено застосувати інший метод – було поставлено спеціальну коробку праворуч від вівтаря і населення жертвувало у неї чимало коштів, що дало змогу розпочати ремонт Храму.
Амація (797-767 рр.)
З 791 р. його співправителем став син Уззія (2 Хр. 25; 2 Цар. 14).
Внутрішня політика
На початку свого правління він навіть не наважувався покарати вбивць свого батька, але зміцнившись у владі, повелівав стратити їх. Потім Амація спробував реорганізувати армію. Швидше за все, він знову ввів розподіл народного ополчення по родах, але поставив над ними своїх командирів. Одночасно він хотів набрати найманців з Ізраїлю, і вже досяг угоди про це з Йоашем. Наявність загону найманців зробила б царя більш незалежним і укріпила б його владу. Це дуже не сподобалося жрецтву, що застосувало весь свій вплив, щоб примусити Амацію відмовитися від послуг іноземців (2 Хр. 25:5-6).
Війна з Едомом
Амація провів успішну військову кампанію проти Едома, який вийшов з підкорення Юдеї в середині минулого століття при Йорамі. Юдеї заволоділи столицею Едома містом Сеїр (2 Цар. 14:7). Мабуть, Амації все ж таки не вдалося дістати вихід до Червоного моря; він зміг захопити території на південь від Мертвого моря і північну частину Синаю.
Війна з Ізраїлем
Після перемоги над Едомом в Юдеї отримали розповсюдження культи едомлян, підтримувані самим царем. Потім почалася війна між Ізраїлем і Юдеєю, про причини якої нам мало що відоме. У битві біля Бет-Шемешу (790-791 рр.) юдеї зазнали поразки, їх армія розбіглася, а сам Амація потрапив в полон до Йоаша. Ізраїльські війська звитяжно увійшли до Єрусалиму, зруйнували частину кріпосної стіни і захопили скарбниці царського палацу і храму (2 Цар. 14:11-14). Поки Амація знаходився в полоні, влада в країні перейшла в руки його сина Азарії, який в Книзі Хронік носить ім’я Осія або Узія. Амація був звільнений лише у 782-781 рр., що, можливо, було виявом дружньої політики Єровоама ІІ щодо Юдеї.
Уззія (791-740 рр.)
Більш визначним періодом в історії Юдеї став час правління Уззії (2 Хр. 26:1, 2 Цар.14:21, 15:1-6), який перетворив країну з васальної держави у могутню силу, а тому вважається найвидатнішим правителем Південного царства після Соломона. Загалом в період царювання Уззії та Єровоама ІІ між Юдеєю та Ізраїлем були дружні відносини, після смерті Амації Юдея перестала бути васалом Північного царства.
Початкові труднощі
Прихід Уззії до влади відбувся в розпачливий період історії Юдеї. Азарія пожинав плоди тривалої політичної кризи. Поразка від Ізраїлю поставила країну на край розпаду, здається що в країні навіть не існувало незалежного уряду. Едом, Єгипет і Філістія постійно чинили набіги на прикордонні області країни, господарство прийшло в занепад, царство виявилося слабим і незахищеним. В дні правління Уззії відбувся найсильніший землетрус, про який пам'ятали через багато століть.
Реформи Азарії
Але Азарія мав велике прагнення зміцнити державу. Він провів повне переозброєння армії (2 Хр. 26:11-15), забезпечивши воїнів за рахунок казни всією необхідною амуніцією і зброєю. Були укріплені кордони, відновлені міста, побудовані нові фортеці для охорони караванних шляхів в пустелі Негев. Велику увагу цар уділяв розвитку сільського господарства і відновленню економічних зв'язків (2 Хр. 26:10).
Військові успіхи
Царювання Азарії відрізняють значні військові успіхи. Він завершив почате ще при Амації підкорення Едому. Юдейська армія вийшла до Червоного моря і захопила порт Еціон-Гебер (2 Хр. 26:2). Було повернуто до Південного царства важливі мідні та залізні рудники в Елаті на узбережжі Червоного моря. Війни з арабами на півночі Синаю закінчилися переходом під контроль Юдеї караванних шляхів в Аравію і Єгипет. Азарія завдав поразки филистимлянам, захопив у них Гат і Ашдод (2 Хр. 26:6-7), зруйнувавши їх міські стіни. Таким чином Юдея отримала вихід до Середземного моря. В результаті успішної кампанії влада юдейського царя розповсюдилася на Трансйорданію - Аммон став платити данину Юдеї (2 Хр. 26:8).
Отримані від війни і торгівлі кошти сприяли активному будівництву по всій країні, а особливо в Єрусалимі. Там була відновлена зруйнована Йоашем міська стіна (2 Хр. 26:9), перебудований палац і зведено багато нових будівель. З багатьма сусідніми державами Азарія налагодив добрі взаємовигідні відносини.
Помилка
Проте йому, так само як і його батькові, не вдалося уникнути конфлікту з священиками. Понад 150 років царська влада належала Дому Давида, а всі вищі священики походили з роду Цадока, первосвященика царя Соломона. Обидві ці гілки влади мали великий вплив на суспільство і між ними звичайно зберігався паритет. Зміцнення авторитету царя після вдалих воєн, різкий приток багатства від вигідної торговельно-економічної політики, розкіш і зніженість царського двору, поява в Юдеї чужорідних релігійних культів викликала різку незадоволеність священиків. Ситуацію ускладнило те, що Азарія узяв на себе деякі священицькі функції. У виниклому протистоянні перевага виявилася на стороні священиків. Азарія захворів проказою відповідно до закону про ритуальну чистоту був вимушений жити зовні Єрусалиму, перебуваючи під домашнім арештом. В столиці від імені Азарії став правити його син Йотам.
Загроза з боку Ассирії
Найбільшою загрозою для Юдеї стала експансія Ассирії. У 745 р. Тіглат-Паласар ІІІ розпочав свої завоювання, підкоривши Вавилон та Урарту. У ході північно-західної кампанії (743-738) він зустрів опір з боку Сирії, а також юдейського царя Азарії (тобто Уззії). Перемігши їх, ассирійці, однак не стали завойовувати Палестину, задовольнившись великою даниною.
- Занепад Південного Царства та завоювання його Вавилоном.
Йотам – антиассирійська політика (751-736) (2 Хр.27).
У 750-40 рр. Йотам тісно співпрацював зі своїм батьком і продовжив його політику, розбудовуючи старі та засновуючи нові укріплені міста у Юдеї (2 Хр. 27:3-4). Багато зусиль витратив цар на зміцнення обороноздатності країни. Він також збудував верхні ворота у Храмі (2 Хр. 27:3), однак водночас не припинив поклоніння ідолам довкола Єрусалиму. На його царювання припав початок діяльності впливового пророка Ісаї, який в цілому добре відносився до Йотама, вважаючи його благочестивим царем.
Йотам провів вдалу військову кампанію проти Аммона і знову підкорив аммонітян (2 Хр. 27:5), які повстали після смерті Уззії та змусив їх платити данину. Однак всередині самої Юдеї існувала проассирійська партія, яка висунула у співправителі Йотаму Ахаза.
Зовнішньополітична ситуація була тривожною, загроза Ассирії стала реальною як ніколи. Ізраїль і Дамаське царство утворили коаліцію проти Ассирії неодмінно хотіли бачити серед своїх союзників Іудею. Йотам категорично відмовився брати участь в коаліції, що викликало сильне роздратування Менахема і Рецона. Юдейський цар намагався проводити гнучку політику, підтримуючи відносини і з грізним Тіглатпаласаром, і з єгиптянами.
Ахаз – проассирійська політика (736-725).
Двадцятирічне царювання Ахаза було позначене труднощами (2 Хр. 28:1-27; 2 Цар. 16:1-20). Закриття храму (2 Хр. 28:24). Ідолопоклоніння – 2 Хр. 28:2-4.
Війна з Ізраїлем і Арамом
Найбільш важливим було намагання врятувати країну у протистоянні Ассирії і коаліції антиасирійських держав. Сирія і Ізраїль сподівалися, що Юдея змінить свій нейтралітет. Проте Ахаз, як і його батько, відмовився вступити в союз проти Ассирії, в який окрім Ізраїлю і Арама ввійшли правитель Гази Ганнон, Едом і в якійсь мірі цар Тиру Хірам II. Бачачи тверде небажання Юдеї прилучитися до коаліції, Ізраїль і Арам вирішили силою повалити представників дому Давида і посадити на юдейський престол свого ставленика. Почалася війна, яку іноді називають сирійсько-єфремською. Об'єднана армія Сирії і Араму рушила на Єрусалим. Дорогу їм спробували перегородити війська юдеїв, але зазнали жорстокої поразки, багато воїнів потрапили в полон, а інші втекли в столицю. Єрусалим зачинив ворота і вороги почали облогу. Узяти штурмом добре укріплене місто ізраїльтяни і арамеї на могли, але і відступати не хотіли.
Навала филистимлян і едомлян.
Бачачи скрутне становище Юдеї, филистимляни захопили ряд прикордонних міст (2 Хр. 28:18), а з півдня напали едомляни, грабуючи і спустошуючи околиці і забираючи юдеїв в полон (2 Хр. 28:17). Вони знов відібрали Еціон-Гебер (Ейлат), позбавивши Юдею виходу до Червоного моря.
Допомога від Ассирії
Тим часом Ахаз, замкнутий в Єрусалимі відправив до Тіглат-паласара послів з проханням про допомогу. Цей заклик, підкріплений багатими дарами, був почутий в Ніневії. В 734 р. до н.е. армія Ассирії виступила в похід. Головним своїм супротивником Тіглатпаласар бачив Дамаське царство, що стало на чолі коаліції проти Ассирії. Проте перший удар ассірійців довелося по Філістії. Цар Гази втік до Єгипту, але незабаром повернувся і визнав владу Ассирії. За сприяння Тіглатпаласара в Ашкалоні відбувся переворот і новий правитель повністю підкорився ассірійцям. Контроль над торговими шляхами на півночі Синаю перейшов в руки Тіглатпаласара. Наступного року військові дії в Палестині і південній Сирії продовжувалися, а в 732 р. до н.е. Тіглатпаласар узяв Дамаск. Цар Рецон був страчений і Арам припинив своє існування як незалежна держава, перетворившись на провінцію Ассирії.
Покарання Ізраїлю
Наступний удар припав на Ізраїль. Трансйорданські володіння, Галаад і Галілея були відторгнуті від Ізраїльського царства і управлялися намісниками Ассирії, населення захоплених територій було насильно забране в Месопотамію. Завоювання Ассирією супроводжувалися руйнуваннями міст, що підтверджується археологічними розкопками в Хацор і Мегіддо. Царство Пекахія сильно скоротилося в розмірах і на нього була накладена данина.
Визнання васальної залежності від Ассирії
2 Цар. 16:9-13. Поки Тіглат-паласар залишався в Дамаску, де спорудив жертовника на честь своєї перемоги, туди прибув з візитом юдейський цар Ахаз. Він привіз багаті дари своєму визволителю, засвідчив добровільне підкорення Іудеї і прийняв зобов'язання виплачувати данину. Завдяки цьому йому вдалося провести країну через скрутні обставини, Юдея продовжувала розвивати економіку, багатства були менш зосереджені в руках нечисленної аристократії, як це було в Ізраїлі.
Однак, Ахаз був грішним царем і повністю відданим ідолопоклонінню, він навіть помістив у храмі предмети поклоніння іншим богам. На знак пошани до повелителя Ассирії Ахаз звелів побудувати в Єрусалимі такого ж жертовника як в Дамаску. При Ахазі в Юдеї все більше поширення стали набувати культи Фінікії і Сирії, що викликало обурення священників і пророків. Тому відношення до цього царя у біблійних авторів значною мірою негативне.
Єзекія – праведний цар (2 Хр. 29) (725-697)
Впродовж 29 років Єзекія був видатним політичним і релігійним правителем Юдеї (2 Цар. 18:1). Також зазнавши облоги з боку Ассирії у 701 р., він зумів вивести країну з кризи. В останню декаду свого життя він мав співправителя Манасію.
Релігійна реформа
Зважаючи на те, що його батько був промотором поклоніння ідолам, Єзекія розпочав своє царювання з найбільшої в історії Південного царства реформи (2 Цар. 18:3-6). Вважаючи, що падіння Самарії та Ізраїлю було результатом їх непослуху Богу та порушення умов Завіту, Єзекія закликав Юдею до послуху Богу. Оскільки Юдея вже була васалом Ассирії, то Єзекія підтвердив це становище.
Повторне відкриття Храму
Одним з перших його кроків було повторне відкриття Храму та його реставрація (2 Хр. 29), а також повне очищення від усіх ідолів. На урочисте святкування Пасхи були запрошені усі коліна Ізраїлеві (2 Хр. 30). З Єрусалиму реформація поширилася по всій країні, очищаючи націю від поклоніння ідолам і навертаючи її до Бога (2 Хр. 31:1). Було створено спеціальну систему матеріального забезпечення левитів та священиків, відповідальністю яких було служіння Богу.
Війна з Ассирією
Підготовка до війни
Звістка про загибель Саргана ІІ (705) під час походу до Малої Азії викликала загальне тріумфування серед скорених народів (2 Цар. 18:7). Вавілонським царем знов став Мардук-апла-іддін (704-702 р. до н.е.), давній ворог правителів Ассирії. Спираючись на союз з Еламом, він приступив до створення широкої коаліції проти Ассирії. Мардук-апла-іддін відправив своїх послів з листами і дарами до всіх правителів залежних від Ассирії держав, у тому числі і до Єзекії. В Єрусалимі зміцнилися позиції партії антиАссірії, що вважала, що не можна упускати таку слушну нагоду добитися незалежності. Пророча партія Ісаї як і раніше доводила необхідність змиритися перед ассірійцями. Мабуть пропозиції Мардук-апла-іддіна зустріли з схваленням. Відомо, що до коаліції увійшли Тир, Іудея, Ашкалон, Арад, Едом, Аммон, Моав і інші. Вони перестали платити дань завойовникам. Розуміючи всі труднощі боротьби з могутньою імперією, бунтівні царі вжили оборонні заходи. Правитель Тиру спішно укріплював міста в своїх материкових володіннях. Єзекія перш за все звернувся по допомогу до Єгипту і відновив зруйновану за часів Ахаза стіну Єрусалиму, збільшив продовольчі запаси міста і висік в Силоамській скелі тунель для постачання столиці водою. Значні засоби Єзекія направив на зміцнення інших міст свого царства, а також на зміцнення обороноздатності Екрона і Ашкалона (2 Хр. 32:2-6).
Ассирійський похід на захід
В 702 р. до н.е. новий цар Ассірії Синаххеріб (705-681 р. до н.е.) повністю розгромив головного підбурника спокою своєї імперії Мардук-апла-іддіна, а вже наступного року почав настання на захід. Учасники коаліції не змогли виступити єдиним фронтом. Деякі правителі міст Фінікії, а також Аммона, Моава і Едома поспішили присягнути на вірність Синаххерібу. Найактивніший супротивник владицтва Ассирії, тирський цар Елулай при наближенні грізного супротивника втік на Кіпр. На його місце Синаххеріб поставив Етобаала III. Відновивши таким чином свою владу у Фінікії, армія Ассирії рушила у Філістію. Достатньо легко Синаххеріб завоював все Ашкалонське царство. На трон Ашкалона знов був повернений Шаррулударі, а бунтівника Сідікю депортували в Месопотамію.
В цей час до Палестини прибуло, нарешті, єгипетське військо, послане фараоном Шабатакою (702-690 р. до н.е.) на допомогу союзникам. В околицях міста Альтакку поблизу Екрона армії супротивників зійшлися в битві. Регулярне і добре організоване військо Синаххеріба наголову розбило єгиптян і безперешкодно рушило до Екрону. Філістія була скорена. Сенаххеріб значно урізав території филистимських міст-держав, але залишив їм незалежність, оскільки йому була потрібна буферна зона для майбутнього вторгнення до Єгипту.
Вторгнення Сеннахеріба в Юдею
Наступною метою Сенаххеріба стала Юдея. Єзекія терміново скликав ополчення і озброїв його наперед приготованим арсеналом. За його наказом були засипані всі джерела прісної води на шляху руху ворожої армії.
Проте Синаххеріб захопив і зруйнував ряд іудейських міст, взяв в облогу крупний центр південної Юдеї Лахіш, а частину свого війська направив на Єрусалим. На одному з барельєфів Ніневійського палацу, що зберігається нині в Британському музеї, у всіх подробицях зображена облога Лахіша. Сліди битви за Лахіш містять і археологічні розкопки. Незабаром Лахіш був узятий і Єзекія виявився замкнутим в своїй столиці, не сподіваючись на допомогу союзників.
Просуваючись по Юдеї, ассірійці залишали за собою випалену землю. В "Анналах Синаххеріба" указується число полонених іудеїв - 200150 чоловік. Єзекія, розуміючи безвихідність свого положення, направив до царя Ассирії своїх послів з пропозицією про викуп. Синаххеріб погодився, але призначив дуже високу дань. Біблія повідомляє про 30 талантів золота і 300 талантів срібла, а також про коштовні камені, колісниці і безліч інших цінностей. Саме у цей час надійшло повідомлення про повстання проти ассірійців у Вавилоні і Сеннахіріб був змушений покинути Юдею. Тим більше, що в його війську розпочалась епідемія якоїсь важкої хвороби. Розуміючи, що постійно розраховувати на втручання згори неможливо, царі Юдеї розсудливо вирішили відновити виплату данини.
Манасія (697-642)
Правління Манасії (2 Цар. 21) було найдовшим в історії Юдеї (2 Цар. 21:1-7), включаючи декаду його спільного правління з Єзекією. Він був царем 55 років.
Релігійна політика
Однак його період був повністю протилежним царюванню Єзекії – з вершини релігійного пробудження Юдея опустилася в глибину найгіршого ідолопоклоніння. Відбувалося відновлення пагорків (2 Цар. 21:2-9), будувалися жертовники на честь Ваала, пропагувалося поклоніння зіркам і планетам. Манасія навіть визнавав аммонітське божество – Молоха, приносячи йому в жертву дітей у долині Гінном. Як загальна практика санкціонувалися астрологія, ворожіння і окультизм; у подвір’ях Храму споруджувалися жертовники поганським богам, там було поставлено фігуру Ашери, дружини Ваала (2 Хр. 33:3-6, 2 Цар. 21:7). Таким чином, моральний і релігійний рівень ізраїльтян став нижчим, ніж він був у тих народів, які населяли Ханаан перед ними.
Васальна залежність від Ассирії
У політичному сенсі Манасія, безперечно, перебував у залежності від Ассирії, царем якої у той час став Есаргадон (681-669 рр.). Він поширив свій контроль аж до Нижнього Єгипту, однак намагався проводити більш мирну політику, ніж Сеннахіріб. Зокрема, Есаргадон відбудував Вавилон, підкорив Тир. Після падіння Фів у 663 р. Ашурбаніпал підкорив і Верхній Єгипет. Однак у цей час в Ассирії спалахнула громадянська війна, викликана повстанням Шамашум-укіна, брата Ашурбаніпала і васального царя Вавилону. Оскільки повсталі отримали підтримку з боку Палестини, то Манасія був взятий у полон в Вавилон (2 Хр. 33:11-13), та незабаром був звільнений. Немає точної дати полонення Манасія, згідно Біблії це трапилося в останню декаду його правління. Як відомо під час ув’язнення Манасія навернувся до Бога, і повернувшись закликав жителів Юдеї до служіння Богу (2 Хр. 33:14-17). Сумнівно, щоб його реформа була ефективною, оскільки ті, хто служив Богу у часи Єзекії були страчені або усунуті.
Амон (642-640)
Амон (2 Хр. 33:20) без вагань відновив релігійну політику Манасії, яку той проводив більшу частину свого правління. Амон був убитий у 640 р. Нам абсолютно не відомо з чим було зв'язано вбивство царя, чи грали в ньому вирішальну роль політичні причини чи релігійні розбіжності. В Біблії лише сухо повідомляється, що Амон встав на гріховний шлях свого батька, чим і були викликані драматичні події в Єрусалимі. Проте проти царевбивць виступив "весь народ землі" і перебив змовників. Це ясно свідчить про існування в Юдеї якогось цивільного протистояння, основні причини якого, на жаль, приховані від нас.
Йосія (640-609 рр.)
Йосія (2 Хр. 33:25-34:1) вступив на царювання у віці всього 8 років і, природно, на початку його правління влада в Юдеї зосередилася в руках представників партії, що повернула йому трон і орієнтувалася на ідеали монотеїзму і соціальної справедливості, проголошені пророками.
Релігійна реформа
Головним перетворенням, що відбулося усередині країни за час правління Йосії, стала релігійна реформа (2 Хр. 34:3-7, 33). Вона повністю затвердила монотеїзм і зробила Єрусалимський храм єдиним центром шанування Яхве. Були знищені всі святилища і жертовники інших богів, а також ліквідовано найстародавніше святилище в Бет-елі (2 Цар. 23:15).
Конструктивний елемент реформації полягав у відновленні Храму (622 р.), який був у зневазі ще з часу Йоаша (2 Хр. 34:8-9). Після віднайдення книг закону (В біблеїстиці існують різні думки щодо змісту цієї Книги. Звичайно вважається що йдеться про Повторення Закону, але ймовірно, що Книга могла бути П’ятикнижжям в цілому) відбулося їх читання для всього народу. З великою урочистістю народ обіцяв дотримуватися закону і служити Богу. У храмі було відновлено служіння, наново призначено священиків і левитів. Під впливом Писання і застережень пророків, Йосія провів у Єрусалимі величне святкування Пасхи. Очевидно, що Йосія тісно співпрацював з пророком Єремією, який почав своє служіння у 627 р.
Зовнішньополітичні справи
Поступовий занепад Ассирії у останні роки правління Ашурбаніпала 669-627 р. до н.е.) дав змогу Юдеї поширити свій вплив на півночі. Можливо, що політичні лідери Юдеї розраховували включити до складу своєї держави решту ізраїльських племен та відновити розміри держави Соломона. Близько 635 р. до н.е. єгипетський фараон Псамметіх (664-610 р. до н.е.) вторгнувся до Палестини і захопив Ашдод. Правда, закріпитися в Азії єгиптяни так і не змогли. Незабаром від владицтва Ассирії звільнилися багато міст Фінікії. Можна говорити про те, що до кінця правління Йосії влада Ассирії на захід від Євфрату перестала існувати і Іудея не могла не скористатися обставинами, що склалися, для збирання всіх єврейських земель.
Після смерті Ашшурбанапала імперія Ассирії виявилася на межі краху. В 626 р. до н.е. халдейський вождь Набопаласар (626-605 р. до н.е.) захопив владу у Вавілонії, а до 612 р. до н.е. в союзі з Мідією поруйнував Ашшур і Ніневію. Ассирія практично припинила своє існування. Залишки військ Ассирії втекли за Євфрат і концентрувалися біля міста Харран. Єгиптяни були стурбовані потужністю Вавілонського царства, і спробували запобігти повному знищенню ассірійців, протягнувши руку допомоги своєму ще недавньому ворогу. В 609 р. до н.е. фараон Нехо (610-595 р. до н.е.) рушив на з'єднання з армією Ассирії в околиці Харрана (2 Хр. 35:20-24). Із невідомим нам причин Йосія виступив проти єгиптян, зустрівши їх з своїм військом в районі Мегіддо. Можливо іудейський цар до цього часу уклав якийсь договір з Вавилонією. В битві з Нехо Йосія був важко поранений стрілою в горло і помер по дорозі до Єрусалиму. Юдея повинна була визнати себе васалом Єгипту.
Смерть 39-річного царя стала початком краху Південного царства та його оптимістичних поглядів у майбутнє.
Піднесення Вавилону.
Єгоахаз
Наступним царем Юдеї став Єгоахаз (або Шаллум) (2 Хр. 36:1-4), який змушений був пожати наслідки втручання Йосії у єгипетські справи. Він правив тільки три місяці. В іудейському суспільстві боролися дві тенденції. Одна була направлена на співпрацю з Єгиптом, інша - на боротьбу з ним. Фараон Нехо після інциндента у Мегіддо безперешкодно перетнув Сірію і з'єднався з армією Ассирії. Разом вони спробували відбити у вавілонян Харран, але потерпіли невдачу. Можливо, звістка про поразку єгиптян під Харраном спонукала Єгоахаза відмовитися від васальних відносин з фараоном. Єгипетська армія відправилася в зворотний шлях. Нехо зробив зупинку в на території був Хамата і викликав туди юдейського царя. В ході переговорів він повелівав арештувати Єгоахаза і відправив його до Єгипту. Згодом Єгоахаз помер в полоні.
Єгояким (609-598 рр.) (2 Хр. 36:1-5, 2 Цар. 31-34)
Інший син Йосії став царем згідно з волею Нехо (Єр. 32:12-23). Єгипетський фараон змінив його ім’я на з Еліяким на та змусив царя платити важку данину Єгипту. Єгояким присягнувся бути вірним васалом Єгипту і до перемоги вавілонян над єгиптянами у 605 р. під Каркемишем він залишався залежним від Єгипту.
Саме в цей час (604-603 рр.) пророк Єремія звіщав майбутній полон юдеїв та зруйнування Храму. Після поразки єгиптян вавилонський цар Навуходоносор вторгся у південну Палестину, пограбувавши Єрусалим і взявши полонених. Єгояким видав як заручники хлопців із знатних іудейських сімей, серед яких був і майбутній відомий пророк Даниїл. Хоча Єгояким залишався на троні, однак він перебував у васальній залежності від Вавилону.
Розраховуючи на допомогу Єгипту, Єгояким вирішив зупинити виплату данини Вавилону. Кілька років вавилоняни не посилали каральної армії у Юдею, підбурюючи, натомість, повстання халдеїв, моавітян, аммонітян і сирійців (2 Цар. 24:1-2). Зрештою в 598 р. до н.е. Навуходоносор рушив на Єрусалим. Доля Єгоякима по-різному описана в 2 Книзі Царств, що повідомляє, що іудейський цар помер ще до приходу вавілонян, і в II Книзі Хронік, що стверджує, що передові загони вавілонської армії увірвалися до Єрусалиму за життя царя. Йосиф Флавій в "Іудейських старовизнах" (10,6,3) пише, що Єгоякима добровільно здався в полон, сподіваючись на милість переможця, але був убитий за наказом Навуходоносора.
Єгояхін (597)
Після смерті Єгоякима його наступником став його 18-літній син Єгояхін (2 Цар. 24:6), який був царем тільки три місяці. У 597 р. вавилонські армії оточили місто. Виявившись перед загрозою голодної смерті, місто змушене був здатися. Усвідомлюючи марність спротиву, Єгояхін підкорився Навуходоносору. Цього разу цар не обмежився новими полоненими і усними обіцянками платити данину. Єгояхін і його мати самі були забрані в полон, а разом із ними 10 тис. і всі лідери нації. Навуходоносор позбавив країну всіх тих, хто міг підняти нове повстання. Цього разу він не зруйнував Єрусалим і не спустошив країну. Замість цього він призначив Седекію (2 Цар. 21:17), останнього представника дому Давидова, маріонетковим правителем Іудеї.
Седекія (597-586 рр.)
На чолі тих, хто залишився Навуходоносор поставив наймолодшого сина Йосії Маттанію, змінивши його ім’я на Седекія.
Очевидно, що територія Юдейського царства була значно скорочена і всі завоювання північних земель, що мали місце при Йосії, були втрачені. Положення Седекії було дещо двозначним, оскільки Єгояхін, що перебував в полоні, продовжував вважатися законним царем. Про це згадується в пророцтві Ананії (Єр.28,4) і в пророцтвах Єзекіїля (Иез.1-2). Серед розвалин Ніневійського палацу були знайдені клинописні таблички із списком осіб, що одержували утримання від Навуходоносора. В них є ім'я Єгояхін, "царя Юдеї", його п'яти синів і їх вихователя Кенайя. Ймовірно, вавілонський цар не виключав можливості повернення Єгояхіна на юдейський престол. Проте пізніше унаслідок масових повстань як в самій Юдеї, так і серед переселенців в Месопотамії, Єгояхін був ув’язнений. Тільки через 37 років колишній іудейський цар зміг вийти на свободу.
Седекія перебував з одного боку в абсолютній залежності від Вавилону, а з іншого – під постійним тиском єгиптян, які спонукували його до антивавилонського повстання. Після приходу до влади у Єгипті Псамметіха ІІ (594 р.) до антивавилонської коаліції приєдналися Моав, Едом, Аммон і Фінікія. Це привело Юдею до внутрішньої кризи – Єремія закликав підкоритися Навуходосору (Єр. 27:1-11), як Божому слузі, але водночас в країні існувала сильна антивавилонська партія.
Отож, не встиг Навуходоносор вивести свої армії з Іудеї, як у країні почав складатися нова анти вавілонська змова. У 588 р Седекія уклав союз з Єгиптом. Розлютований Навуходоносор почав новий похід. Незабаром вавілонська армія з'явилася у кордонів Іудеї. Сусідні держави - Едом, Моав, Аммон, не прилучилися до повстання і, покоряючись васальному боргу, виставили свої загони на допомогу вавілонському війську. Таким чином, Юдея опинилася в повній самотності. За лічені дні вавілоняни спустошили територію країни, опір змогли дати тільки Єрусалим, Лахіш і Азек.
Падіння Єрусалиму
Облога Єрусалиму почалась 15 січня 588 р. до н.е. Юдеї дуже сподівалися на допомогу Єгипту, але незабаром прийшла звістка, що фараон Псамметіх відразу після свого походу до Нубії помер. Новий правитель Апрій (589-570 р. до н.е) все ж таки виконав обіцянку свого батька і рушив з військами до Азії. Навуходоносор був вимушений зняти облогу з Єрусалиму і виступити назустріч ворогу. Юдеї тріумфували і тепер остаточно увірували в перемогу. Пророк Єремія, що продовжував суворо засуджувати повстання проти вавілонян, при спробі покинути місто був схоплений і вкинутий в темницю. Його звинуватили в шпигунстві на користь Навуходоносора і в намірі втекти до ворога. Седекії вдалося врятувати пророка від неминучої розправи. Він звільнив його з в'язниці і заховав в своєму будинку.
Проти єгипетського флоту Навуходоносор виставив флот Тиру, але моряки Фінікії зовсім не рвалися в бій. З Єгиптом їх зв'язували дуже давні і міцні економічні і культурні відносини, на єгипетських кораблях служило багато найманців Фінікії. В результаті єгиптяни без особливих зусиль висадилися на побережжі Фінікії. Інша єгипетська армія, що рухалася суходолом, зазнала поразки. Навуходоносор вщент поруйнував всі филистимські міста, що знаходилися у сфері єгипетського впливу. Якийсь час було потрібно вавілонянам на придушення повстань в Дамаску, Хаматі, Арпаді і на відбиття атак єгипетських союзників - лідійців.
Влітку наступного року, успішно справившись зі всіма проблемами, армія Навуходоносора знову виявилася під стінами Єрусалиму. Місто відчайдушно чинило опір, але надій на порятунок не було. У фортеці лютували голод і епідемії. Аристократія трималася до останнього, розуміючи, що пощади для неї не буде, але серед простих громадян почастішали випадки втеч до вавілонян. Пророк Єремія в таємних бесідах з Седекією умовляв його здати місто, щоб уникнути непотрібних жертв, але цар був непохитний. Нарешті, 18 липня 586 р. до н.е. вавілоняни пробили в стіні пролом і увірвалися в місто. Седекія з сім'єю і нечисленною охороною втік через потайний хід. Проте втечу швидко знайшли і спорядили гонитву. Цар був схоплений і доставлений в ставку Навуходоносора в Ріблі в північній Сирії. У присутності Седекії страчували його рідних синів, йому самому викололи очі і відправили до Вавилона, де він через деякий час помер в темниці.
За наказом Навуходоносора армія практично знищила Єрусалим. Були повністю зруйновані палац, Храм і майже всі крупні будівлі, зірвані кріпосні стіни. Тих, хто залишилися в живих після штурму (832 людей, не рахуючи жінок і дітей), погнали в Месопотамію.
Юдея після зруйнування Єрусалиму
Юдея стала рядовою вавілонською провінцією, намісником якої призначили Годолію (586 р. до н.е.). Ще до початку війни він перейшов на сторону вавілонян і тепер зайняв такий видний пост. Навуходоносор повелівав розшукати серед полонених пророка Єремію. Вважаючи його діяльність корисною для себе, вавілонський цар надав пророку вибір: або залишитися на батьківщині, або з почестями поселитися у Вавилоні. Єремія вважав за краще Юдею. Центром провінції замість зруйнованого Єрусалиму Годолія зробив місто Міцпу, 12 км північніше від колишньої столиці. Він постарався заспокоїти і об’єднати понівечене війною і розбратами суспільство. Один з перших його указів закріпив за бідними селянами землі вигнаних іудеїв. До осені, ледве тільки в країні почалося налагоджуватися мирне життя, сталося непоправне. Група змовників на чолі з родичем Седекії Ізмаїлом, що знаходився на службі у царя Аммона, убила Годолію. Загинули також багато юдеїв, що знаходилися у цей момент в Міцпе і вважалися зрадниками. Ізмаїл перерізав також весь вавілонський гарнізон. Спроба повернути владу в Юдеї в руки представника дома Давида натрапила на опір іншого угрупування, очолюваного якимось Іоанном. Ізмаїл і всі його прихильники був знищені. Навряд чи Іоанн був прихильником Навуходоносора. Видно це були ворожі юдейські аристократичні партії. Після знищення Ізмаїла Іоанн з великою групою іудеїв втік до Єгипту, побоюючись гніву вавілонського царя. Утікачі прихопили з собою і пророка Єремію.
Швидше за все, після цих подій Навуходоносор призначив намісником провінції свого представника, халдея за походженням. В Юдею, на відміну від Ізраїлю не були переселені інші народи, тому вона знаходилася в запустінні аж до повернення іудеїв з вавілонського полону. Перша невелика група переселенців з'явилася тут близько 538 р. до н.е. після завоювання Вавилона персидською армією Кира. Протягом двох сторіч Палестина була частиною держави Ахеменідів. Політика Персії по відношенню до підвладних народів була достатньо м'якою. Цар Кир видав указ, що дозволяв деяким з іудейських вигнанців повернутися до Палестини і відновити Єрусалимський Храм. В V в. до н.е., при Ездрі і Неемії, іудеї пережили релігійне і соціальне відродження, проте зіткнулися з протидією інших народів Палестини, особливо самарян.