Geum.ru

Львівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів 2003 лекція

Вид материалаЛекція

Содержание


2. Персія: 539-400 р. до н. е.
Розвиток іудаїзму після Повернення.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Лекція 12.

Євреї серед інших народів.

Вступ: з часів Давида Єрусалим втілював у собі національні сподівання Ізраїлю. Храм репрезентував ідею релігійного посвячення, а Давидів трон на горі Сіон забезпечував, принаймні для Юдеї, політичний оптимізм для національного виживання. Хоча Єрусалим і втратив міжнародний авторитет і престиж, які він мав в еру Соломона, і перетворився у васала Ассирії, він все ще залишався столицею Юдеї і час падіння Ніневії у 612 р. Понад чотири століття місто було осідком уряду, тоді як Дамаск, Самарія і Ніневія підіймалися і падали.

Єрусалим був зруйнований у 586 р., храм перетворився у попіл, а юдеї були переселені у Вавилон. Територія, відома як Юдея була окупована на півдні Едомом, а на півночі увійшла до складу вавилонської провінції Самарії. Зруйнований та спустошений Єрусалим став символом занепаду. Було припинено ведення хроніки Юдеї.

Новою домівкою для євреїв став Вавилон. Нововавилонське царство замінило Ассирію у контролі Палестини і тримало в полоні євреїв доти, доки було політичною домінантою регіону. Коли Вавилон був завойований мідо-персами у 539 р., євреї змогли повернутися на батьківщину і відновити її. Хоча частина з них і повернулася, єврейська держава ніколи не була відновлена і залишалася провінцією Перської імперії. Багато євреїв залишилися у вигнанні, так ніколи і не повернувшись на свою рідну землю.
  1. Вавилонія: 626-539 рр. до н.е.

Вавилон був великим містом, більшим Мемфіса і Фів у Єгипті, Ура і Ніневії. Посередині міста протікала ріка Євфрат. Вавилон був самим укріпленим містом на древньому Близькому Сході. Зовнішня границя міста складала 100 км. Його захищали подвійні стіни і рів навколо зовнішньої стіни. Висота стін була 100 м, а ширина - 25 м. Крім того, стіни ішли під землю ще на 11 м, щоб відбити в завойовників бажання робити підкоп. У стінах було 250 веж і 100 бронзових воріт. Між стіною і містом був проміжок у 500 м, щоб зменшити небезпеку влучення каменів і вогню, що закидаються загарбниками. Внутрішня стіна в дійсності представляла із себе дві стіни, кожна з який мала товщину 6 м і знаходилася на відстані 12 м від іншої. Цей простір був заповнений кругляками. Таким чином, загальна товщина стін складала 24 м.

Вавилон був не тільки торговою метрополією, але і великим центром релігії. Геродот писав про його релігійну ретельність: "У цілому у Вавилоні знаходилося 53 храму головного бога, 55 каплиць Мардука, 300 каплиць земних і 600 небесних божеств, 180 жертовників богині Іштар, 180 жертовників богам Нергалу й Ададу і ще 12 іншим богам."

Головним богом був Мардук (Ваал). Храм Мардука, перебудований Навуходоносором, мав розміри 500 м х 600 м. Входом служили величні ворота Іштар (висотою 12 м), зроблені з покритих глазур'ю цеглин. У храмі була башня-зіккурат. У храмі знаходилися золоті образи Мардука, Іштар (його дружини богині) і двох Левів. Ісая називав Вавилон містом із золота (Іс. 14:4).

У складі Ассирійської імперії Вавилон становив дуже важливу провінцію. Правителі міста намагалися здобути незалежність, однак до смерті Ашурбаніпала у 633 р. їх спроби були невдалими. У 633 р. правителем Вавилону став Шамашумукін, який через шість років підняв повстання невдале проти свого брата Ашурбаніпала. Новим правителем став Кандалану, однак і в його період провінція продовжувала повстання проти Ассирії.

Набопаласар: 626-605 рр.

Рух за політичну незалежність Вавилонії очолив Набопаласар, який у 626 р. став царем країни. У 622 р. він завоював м. Ніппур – стратегічний центр Месопотамії. У 616 р. він переміг ассирійців на північ від Євфрату аж до Харану. Це змусило ассирійців вдатися до союзу з Єгиптом, який звільнився від влади Ассирії у 654 р. У 614 р. мідійці зруйнували Ашур. В результаті цього мідійці і вавілоняни об’єднали свої сили у боротьбі з Ассирією, взявши у 612 р. столицю Ассирії м. Ніневію. Ассирійський уряд перемістився на захід, у провінцію Харан, , проте вавілоняни витіснили решки ассирійців в Урарту. У 607 р. після кількох битв Набопаласар переміг єгиптян.

Навуходоносор: 605-562 рр.

Весною 605 р. Набопаласар вислав коронного принца Навуходоносора на чолі вавілонської армії, щоб той зупинив єгипетські армії, які загрожували Верхньому Євфрату. Навуходоносор направився до м. Каркемиша, яким єгиптяни володіли з 609 р., і на початку літа завдав єгиптянам поразки, взявши під свій контроль Палестину. У серпні 605 р. Набопаласар помер, а вересні цього ж року Навуходоносор став царем Вавилону. Здійснивши кілька походів у Палестину, Науходоносор міцно контролював цей регіон, а також невдало намагався завоювати Єгипет у 601-598 рр. У 598 р. Навуходоносор знову вирушив на захід, підкоривши Єрусалим у 597 р. Вавилонські хроніки вказують, що 596-594 рр. Навуходоносор контролював західні території, придушуючи повстання на сході і в самому Вавилоні. У результаті повстання Седекії у 588 р. вавілоняни остаточно завоювали Юдею і зруйнували Єрусалим.

Багато відомо про широку будівничу програму Навуходносора. Успадкувавши міцну державу, він зміг зосередити свою діяльність на розбудові Вавилону, перетворивши його на найкрасивіше місто античності. Вавилон був укріплений ровом і подвійною стіною. Через місто пролягла система вулиць і каналів, які забезпечували швидке транспортування. Цар збудував понад 20 храмів, а також одне з семи чудес світу – висячі сади для свої дружини мідійки Семіраміди. Слава Вавилонського царства почала в’янути зі смертю Навуходоносора у 562 р.

Авел-Мардук: 562-560 рр.

Правив імперією тільки два роки і був убитий Нерігліссаром у серпні 560 р.

Неріглассар: 560-556 рр.

Нерігліссар прийшов до влади, здійснивши революцію як наслідник престолу за підтримки армії і священиків. До недавнього часу цей правитель був найбільше відомий тим, що відбудував храм Мардука у Вавилоні і храм Ісіди у Борсіппі, відновив каплицю долі (центр новорічних фестивалів у Вавилоні), відбудував старий палац і будував канали. Нові археологічні знахідки вказують, що це був дуже агресивний цар, який жорстко встановлював свій контроль в імперії. Після його смерті кілька місяців правив його малолітній син, однак він був убитий придворними.

Набонід: 556-539 рр.

Набонід прийшов до влади, твердячи, що він є законним спадкоємцем вавилонського престолу. Його релігійні інтереси було пов’язані з харанським богом місяця. Призупинення щорічних новорічних фестивалів у Вавилоні викликало різке невдоволення духовенства і купців і Набонід передав владу у 548 р. Белшазару. Однак поряд з цим Набонід намагався утримати імперію від розпаду. У цей час перський цар Кір розпочав наступ на мідійців. До 550 р. він захопив їх гірську країну і завоював їх столицю Екбатану. Через три роки Кір завоював Каппадокію, перемігши лідійського царя Креза. Це стурбувало Набоніда, який повернувся до Вавилону. У наступні роки Кір поширив свою владу на територію Ірану, завоювавши місто Сузи. У жовтні 539 р. він завоював Вавилон.
  1. Євреї у вигнанні: умови і пророчі сподівання.

Останні два століття Старого Завіту для більшої частини ізраїльтян були періодом вигнання. Під час завоювань Навуходоносора багато з них були забрані у полон у Вавилон, інші емігрували у Єгипет. І хоча частина вавилонських вигнанців повернулися, щоб відновити єврейську державу у Єрусалимі, вони ніколи не досягнули національної і незалежності і міжнародного визнання. Переселення євреїв у Вавилон було поступовим, воно мало щонайменше чотири фази:
  1. У 605 р. цар Набопаласар послав Навуходоносора придушити повстання на заході, цього разу у полон було забрано царську сім’ю та знать, зокрема і Даниїла з друзями (Дан. 1:1). Точної кількості полонених невідомо.
  2. Друге вторгнення вавилонян відбулося у 597 р., як покарання за невиплату данини (2 Цар. 24:10-17). Цього разу була полонена не тільки царська сім’я, а й тисячі менш важливих людей: ремісників, ковалів, урядовців.
  3. У 586 р. Єрусалим і храм було зруйновано, а Юдея перестала бути незалежною державою, над рештою населення було поставлено Гедалі, однак невдовзі воно емігрувало до Єгипту.
  4. Четверта депортація згадується у Єремії 52:30 – більшість євреїв, які втекли до Єгипту, були забрані у Вавилон під час підкорення у 582 р. Єгипту Навуходоносором.

Полонені євреї розселилися у невеликих поселеннях довкола Вавилону, вони використовувалися для праці по розбудові міста. Отримавши для проживання околиці Вавилону, євреї заселили їх, однак, коли їм була дана свобода пересування, розселилися по всій імперії. Провідною рисою їх життя було прагнення повернутися на батьківщину, особливо доки існував незалежний єврейський уряд в Єрусалимі. Однак, коли стало очевидним, що пороки Єремія та Єзекіїль вірно вказали на довгий період полону, то юдеї розпочали займатися сільським господарством і торгівлею.

Юдеї також зустрілися з мовною проблемою, оскільки ще до часів Сеннахіріба, арамейські племена поступово заселили Вавилонію, а їх мова стала панівною. На поч. 7 ст. їх мова була мовою ассирійської дипломатії. Тому для більшості євреїв слід було вивчати арамейську мову.

Існує думка, що життя євреїв у вигнанні було суцільним стражданням і рабством. Багато історичних джерел оповідають про тугу і плач і горі єврейських вигнанців у Вавилоні. Однак історичні свідчення не підтверджують такої гіпотези, немає доказів про загрозу для життя ізраїльтян чи пригнічення їх цивільної або релігійної діяльності. Обмежені дані з біблійних і археологічних джерел підтримують думку, що юдеї були почесною верствою населення і не зазнавали якихось виняткових страждань. У 6 в. до н.е. Вавилонією керували дуже освічені царі. Їхнє відношення до скорених народів відрізнялося великою терпимістю "Плач на ріках Вавілонських" був долею невеликої жменьки зелотів. Більшість євреїв полюбили нову країну Вони пристосувалися до неї, сталі багатіти, потягнулися до вавілонської культури. Торгові шляхи Вавілонської імперії відкрили перед євреями самі далекі країни тодішнього світу. Євреї перетворилися в купців і комерсантів міжнародного розмаху. У бібліотеках Вавилона вони знайшли найбагатшу скарбницю рукописів, зібраних протягом багатьох століть. Євреї пристрастилися до читання і приохотилися до науки. Вони придбали світські манери, витонченість і добірність.

Ті вигнанці з Вавилону, які були свідомі причин їхнього полону, переживали глибоке відчуття душевного упокорення і болю. Сорок років Єремія застерігав їх про грядущий суд. Однак, незважаючи на його попередження, вони були переконані, що Бог не дозволить, щоб його храм був зруйнований. І ці страждання були набагато важчі, аніж любі фізичні труднощі, які вони могли зустріти у полоні. І Єремія і Єзекіїль передбачали, що Бог відновить євреїв на їх власній землі. Іншим джерелом утіхи і надії були пророцтва Ісаї, який також передбачив вавилонський полон і повернення з нього при Кірі (Іс.44:28).

Ідеї пророків дозволили євреям у вавілонському полоні приступити до перегляду основні концепції єврейської релігії. Відповідно до Закону, Храм був нерозривно зв'язаний з Єрусалимом, а жертвоприносини належало приносити саме там, у строгій відповідності з жорстко фіксованими обрядовими правилами і формулами. Зменшивши значення жертвоприносин, пророки поставили етику вище ритуалу. Тим самим вони звільнили єврейську релігію від обмежень, що накладаються місцем і часом.

У вавілонському вигнанні євреї виробили два нових поняття, що стали згодом загальним надбанням усього людства. Замість храму, що служить місцем жертвоприносин, вони створили синагогу, де збираються для спільного служіння Богу, замість ритуалу богослужіння вони створили молитву, звернену до Бога Синагога стала прототипом християнської церкви і мусульманської мечеті. Молитва стала універсальним символом відданості Богу.

Завдяки синагозі і молитві євреї звільнилися від необхідності виконання визначеного обряду у визначеному місці за допомогою священнослужителів. Відтепер будь-який єврей міг у будь-якому куточку землі безпосередньо звертатися до Бога, минаючи всяких посередників. Єврейська релігія, колись така "громіздка" і "закостеніла", стала "портативною", "зручною для транспортування" і вільний від зовнішніх накопичень. Виживання євреїв у полоні і розсіюванні було гарантовано.

2. Персія: 539-400 р. до н. е.

На початку І тис. до н.е. хвилі арійських племен вторглися на Іранське плато і заселили його, утворивши дві історично важливі групи: мідійців і персів. Протягом чотирьох тисячоріч Близьких Схід перебував під владою великих семітських цивілізацій. В результаті цього періоду він виявився під владою нового народу - персів і нової раси - арійців, що із запізненням перейняли в семітів естафету культурного розвитку. У 6 в. до н.е., коли Вавилонія була на вершині своєї могутності, ніяких персів ще не було й у згадці. В 600 р. до н.е. ніхто б не повірив, що через піввіку Вавилонія, ця володарка світу, буде знесена з обличчя землі народом, що у той час ще навіть не існував! Проте, саме цьому невідомому народу історія судила стати спадкоємцем цивілізованого світу.

Походження персів залишається неясним. Історики думають, що це ранні мідяни. Створення Перської імперії було заслугою однієї людини - Кира Великого. У 560 р. до н.е. він став царем крихітної міста-держави в одному з центральних районів Близького Сходу. Десять років пізніше він уже був царем Мідії - невеликої держави до півдня від Каспійського моря. У 539 р. він розгромив Вавилонію, а в 530 р. він залишив у спадщину своєму сину Камбізу новоявлену Перську імперію, що простягалася від ріки Інду до Середземного моря і від Індійського океану до Кавказу. Камбіз додав до своєї спадщини Єгипет. Тепер перси знаходилися на вершині могутності, не підозрюючи, що греки "вартують за кутом" і готуються кинути їм виклик. Євреї виявилися в орбіті перської політики протягом двох насичених подіями сторіч.

Одержавши в спадщину від вавилонян "єврейську проблему", Кир вирішив її приголомшуючим прийомом. Він дозволив євреям повернутися на батьківщину! Правда, його рішення було продиктовано аж ніяк не чи співчуттям особливою любов'ю до євреїв. Кир просто усвідомлював , що мати народ, що платить регулярно данину, набагато вигідніше, ніж володіти ще однією спустошеною країною. Він розумів, що якщо йому удасться повернути євреїв у Єрусалим, вони відбудують місто і країну та перетворять пустельний край у джерело постійних доходів для царської скарбниці.

Які б ні були мотиви, що керували Кіром, його рішення знайшло євреїв зовсім непідготовленими, і його прихильність не була зустрінута одностайними вигуками подяки у всіх єврейських будинках. На ділі ця постанова була зустрінута євреями зі змішаним почуттям. До чого повертатися в Єрусалим, де тебе очікує запустіння, убогість і тяжка, невпинна праця? Цю ситуацію цілком можна порівняти із сьогоднішньої. Чи багато американських євреїв кинулося в Ізраїль, коли він став незалежною державою? Подібно сьогоднішнім американським євреям, вавілонські євреї говорили: "Я лояльний вавілонянин. Навіщо мені повертатися в Єрусалим?"

Євреї придбали у Вавилонії не тільки багатство і світські манери, але і чисельно збільшилися. На початку періоду вавілонського вигнання в усьому світі нараховувалося усього близько 125 тисяч євреїв, а в час Кира в одній Вавилонії їх було понад 150 тисяч. Лише одна четверта їхня частина скористалася дозволом Кира повернутися в Єрусалим. На батьківщині вони зустріли невелику жменьку євреїв, яким удалося вижити серед руїн і попелищ трьох нищівних воєн, що прокотилися по Палестині піввіку назад.

Якийсь уїдливий жартівник визначив сіонізм як затію одного єврея, що посилає в Палестину іншого єврея на гроші третього. З рівним успіхом ця гострота могла народитися у Вавилоні дві з половиною тисячі років тому; саме багаті вавілонські євреї почали субсидіювати повернення в Палестину менш успішних у Вавилонії євреїв. Таким чином, слідом за першим масовим виходом у Країну Ізраїлю потягнулася тоненький, але безупинний струмок репатріантів. Єрусалим знову перетворився в квітуче місто. Населення стало рости. Сільське господарство і торгівля розвивалися. Усе зростаючі доходи, передбачені мудрим Киром, потекли в перську скарбницю.

Кір Великий (559-530 рр.)

Персія стала важливою міжнародною силою під управлінням Кіра. Він прийшов до влади у 559 р. як васал Мідії, маючи у своєму підпорядкуванні тільки власне перську територію і частину Еламу, відому під назвою Аншан. Міжнародні обставини були сприятливі для перської експансії: Мідійська імперія хилилася до занепаду, перші ознаки слабості почала подавати Вавилонія під правлінням Набоніда, на заході Лідія відійшла від Мідії, а Єгипет номінально перебував у складі Вавилонської імперії.

На початку свого панування Кір консолідував перські племена, а потім в альянсі з Вавилонією виступив проти Мідії, підкоривши її. На заході перській могутності кинув виклик лідійський цар Крез. Захопивши у 547 р. Вавилон, Кір пройшов уздовж Тігру, перейшов Євфрат і вторгся у Каппадокію. Крез відкинув мирну пропозицію Кіра і розпустив свою армію на зимовий період. Очікуючи такого повороту подій, кір здійснив напад на столицю Лідії м. Сарди. Крез мав могутню кавалерію, однак нестача інфантерії не дала йому змоги протистояти армії Кіра. Кір використав верблюдів, побачивши яких, коні Креза стали непридатними до війни. Зберігши за собою Сарди і Мілет Кір встановив західний кордон з греками.

На сході Кір успішно завоював Согдіану, поширивши свою владу аж до кордонів з Індією. Після цього Кір вирушив походом на багату долину Вавилону, населення якої, невдоволене реформами Нібоніда, радо вітало завойовника. Вавилон прийняв Кіра як великого визволителя, визнавши його своїм царем. Кір визнав вавилонських богів, зокрема, Мардука, як бога, який дав йому владу над Вавилоном. Ці заходи забезпечили йому підтримку вавілонян у встановленні контролю над територіями колишньої вавилонської імперії. Успіхам Кіра сприяло і те, що він дозволяв полоненим народам повернутися на їх природні батьківщини та відновити свої боги і храми. Серед націй, які скористалися політикою Кіра, були і євреї, храм і столиця яких все ще лежали в руїнах.

У 530 р. Кір повернув свої армії на північ, завоювавши землі на захід від Каспійського моря, однак під час походу був смертельно поранений.

Камбіз: 530-522 рр.

Покидаючи Вавилон у 538 р. Кір призначив свого сина Камбіза представником перського царя на королівських процесіях зустрічі Нового року. Визнавши Мардука, Нево і Бела і залишивши на своїх посадах придворних слуг, Камбіз міцно утвердив себе у давньому місці. Після несподіваної смерті Кіра у 530 р. Камбіз став царем усієї держави. Отримавши визнання усіх провінцій, завойованих батьком, Камбіз звернувся до завоювання Єгипту. Фараон Амасіс очікував на такий поворот подій, уклавши альянс з Крезом і розвиваючи дружні відносини з греками. Однак греки перейшли на бік Камбіза. У час походу помер єгипетський фараон Амасіс, а війну з персами продовжив його син – Псамтік ІІІ. У битві при Пелусіумі (525 р.) єгиптяни були розбиті, що дало змогу Камбізу проголосити себе фараоном.

У наступні роки Камбіз намагався підтримувати дружні стосунки з греками для розвитку торгівлі. Залишивши Єгипет під командуванням сатрапа Аріандеса, Камбіз розпочав своє повернення у Персію, де розпочалися внутрішні усобиці.

Дарій І Великий (522-486 рр.)

Дарій І врятував країну від кризи, придушивши повстання Гаумати і відновивши контроль над Вавилоном у 522р. У наступні два роки він відновлював владу над Вірменією і Мідією. Дарій повернувся у Єгипет у 519-518 рр. На початку свого царювання він підтвердив дозвіл на відбудову Єрусалимського Храму. У 513 р. Дарій очолив похід через Боспор і Дунай проти скіфів, однак цей захід виявився невдалим. Серйозною проблемою для персів став їхній контроль грецьких міст-колоній у Малій Азії. Похід Дарія на захід зазнав нищівної поразки від об’єднаних грецьких військ біля Марафону (510 р.).

Дарій був успішним у підкоренні повсталих народів, однак справжню геніальність він виявив у галузі адміністрації. Він розділив свою імперію на двадцять сатрапій. Щоб зміцнити її внутрішньо він видав збірку законів у ім’я Ахурамазди, зороастрійського бога вогню. Також він проводив значні будівельні заходи: колишня столиця Мідії Екбатана стала його літньою резиденцією, а Сузи – зимовою, будувалися іригаційні системи і канали Найбільш важливим містом імперії став Персополіс.

Ксеркс І (486-465 рр.).

Ксеркс був обраний на перський престол після смерті свого батька Дарія. Прийшовши до влади він отримав у спадок незавершені архітектурні проекти, релігійні реформи і повстання у різних частинах величезної імперії. Йому вдалося знову підкорити Вавилон, зруйнувавши його укріплення. Ксеркс зробив невдалу спробу завоювати Грецію у 479 р. – його армія була розбита при Фермопілах, а об’єднаний флот біля о. Саламін. Після цього він відмовився від спроб завоювати цю країну. Значно більших успіхів він здобув у будівництві, завершивши перетворення Персеполісу у найвидатніше місто імперії. У 465 р. Ксеркс був убитий командиром своєї охорони Артабаном.

Артаксеркс І (464-425 рр.).

Артаксеркс зійшов на престол свого батька за підтримки його вбивці. Усунувши усіх інших претендентів на престол і успішно придушивиши повстання у Єгипті (460 р.) та в Сирії (48 р.), він заключив мирну угоду з греками. Впродовж його царювання Ездра і Неемія подорожували в Єрусалим. Протягом правління наступних царів Дарія ІІ (423-404), Артаксеркса ІІ (404-359) і Артаксеркса ІІІ (359-338 рр.)династія почала занепадати. При Дарії ІІІ Олександр Великий, завдяки новішій військовій тактиці зламав могутність перської армії (331 р.) та включив Близький Схід до складу своєї імперії.


Лекція 13.

Повернення з вигнання.

Міжнародна криза 539 р., яка дала Персії перевагу над Вавилоном, стала для юдеїв доброю нагодою відновити свою державу у Єрусалимі. Однак на той час колишні вигнанці так добре влаштувалися “на ріках вавилонських”, що проігнорували дозвіл повернутися у Палестину, тому повернення ізраїльтян затрималося ще на одне покоління. Біблійні джерела переважно дають інформацію щодо тих вигнанців, які повернулися, і їх добробуту у відновленій державі. Тільки книга Естер спеціально присвячена долі євреїв, які не повернулися на батьківщину.
  1. Відновлення Єрусалиму.

Зустрівшись з опозицією і труднощами в Юдеї, євреї на одразу змогли приступити до відновлення Храму. Приблизно 23 роки вони були змушені вирішувати більш першочергові завдання.

Повернення з Вавилону. Захопивши Вавилон без битви у 539 р. Кір проголосив, що він посланий Мардуком, головним вавилонським богом, який шукав за праведним царем. Він негайно відмінив жорстоку практику вавилонських царів щодо переселення народів, яку ті перейняли від ассирійців. Натомість Кір проголосив, що кожен народ може повернутися на свою батьківщину і поклонятися своїм богам у своїх храмах. Для євреїв була видано спеціальний декрет, який приписував їм повернутися на їхню батьківщину і відбудувати єрусалимський храм. Цар обіцяв надати допомогу у золоті, сріблі, тваринах та всьому необхідному.

У відповідь на цю прокламацію тисячі вигнанців почали приготування до повернення (Езд. 1:24), їм навіть було повернути священний посуд з Соломонового Храму (Езд. 1:7-11). Ковчег завіту, найсвященніший об’єкт у Храмі, був втрачений під час зруйнування Єрусалиму (Езд. 2:64-65). Згідно з Ездра 2, біля 50 000 вигнанців повернулися до Єрусалиму. Їх найбільш активним лідерами були Зоровавель та Ісус, перший був внуком Єгояхіна, тобто представником династії Давида, другий – первосвящеником (Езд. 2:2).

Поселення у Єрусалим.

Через сім місяців після повернення євреї відбудували жертовник (Езд.3:2-3) і принесли на ньому жертви згідно за Законом Мойсея, а також розпочали збирання коштів для купівлі у фінікійців необхідних будівельних матеріалів (Езд.3:7) . Будівництво Храму розпочалося другого місяця наступного року із закладин фундаменту (Езд.3:8). Коли про реконструкцію храму дізналися керівники провінції Самарія, вони намагалися чинити перешкоди, розглядаючи Єрусалим, як частину своєї провінції. Звертаючи увагу на те, що вони поклоняються тому ж самому Богу (Езд.4:13), самаряни вимагала від Зоровавеля дозволити їм також взяти участь у відбудові храму. Коли їм було відмовлено вони розпочали відкриту боротьбу з єврейською колонією, яка успішно вела будівництво впродовж правління Кіра і Камбіза. Однак в роки правління Ксеркса (485-465 рр.) і Артаксеркса (464-434 рр.) будівництво міста було призупинено.

Новий Храм. У другий рік царя Дарія (520 р.) євреї відновили відбудову Храму (Езд.4:24), заохочувані пророками Огієм і Захарієм. Незважаючи на п’ятирічне втручання і перешкоди з боку сирійського сатрапа, у 520-515 рр. храм було завершено. Збудований на тому ж самому місці, новий храм не міг зрівнятися за красою і майстерністю з храмом Соломона. Набагато біднішими були прикраси. У святилищі стояв вівтар пахощів, стіл і семисвічник. У храмі був внутрішній і зовнішній двори, перший – тільки для євреїв, другий – для всіх. Після церемонії посвячення Храму, розпочалися регулярні служіння, згідно з приписами Закону. Наступного місяця відбулося урочисте святкування Пасхи, на яке прибули і ті євреї, які жили в Палестині. Відділивши себе від поганських практик поклоніння ідолам, вони відновили свою вірність Господові. Посвячення Храму і святкування Пасхи відбулися весною 515 р.

Історія Естер.

Біблійні джерело мовчать про стан ізраїльської держави у період від посвячення храму до царювання Артаксеркса І, яке розпочалося у 464 р. (Езд.6:5-22). Єдиним джерелом інформації є історія Естер, яка відбулася у роки правління Ксеркса (485-465 рр.). Хоча у книзі і не згадується ім’я Бога, вона вказує на божественне передбачення та Його надприродну опіку. У пам’ять про ці події залишилося єврейське свято Пурім.

Ездра-реформатор.

Під час вигнання у Вавилоні Ездра, благочестивий левит з коліна Ааронового, присвятив себе вивченню Закону. Бажаючи повернутися на свою батьківщину, Ездра звернувся за дозволом до Артаксеркса. Щоб заохотити вигнанців повертатися до Єрусалиму під керівництвом Ездри, цар видав важливий декрет, який Ездрі повноваження настановляти магістрати та суддів у юдейських провінціях, а також ув’язнювати і карати кожного, хто не корився цьому декрету (Езд.7:12-26). Крім цього перський цар дав щедрі фінансові пожертвування та священний посуд для Єрусалимського храму (Езд.7:14-16), а також дозвіл використовувати кошти з царської скарбниці для забезпечення служінь у храмі (Езд.7:20-22). Правителям провінцій було наказано постачати Ездру всім необхідним. А всі, хто був задіяний у храмовому служіння в Єрусалимі – співаки, слуги і священики, звільнялися від податків (Езд.7:24).

Переконавшись у Божій прихильності та підбадьорений щирою підтримкою Артаксеркса, Ездра зібрав ізраїлевих старійшин над річкою Агавою і через три місяці вони прибули до Єрусалиму (Езд.8:31). Всі скарби і священний посуд були передані у скарбницю храму (Езд.8:33-34), сатрапи і урядовці у Сирії і Палестині завірили Ездру у своїй підтримці.

Місцеві ізраїльські урядовці повідомили Ездру, що євреї, у тому числі релігійні і громадянські лідери, розпочали практику змішаних шлюбів з поганськими мешканцями. Ездра був вражений цим гріхом і звернувся до Бога з молитвою у пості і плачі, визнаючи гріх ізраїльтян, а також розпочав релігійну реформацію (Езд.9:1-2,10 ).

Вожді першого виходу з Вавилонії заклали політичні основи майбутнього країни, вожді другого заклали духовні основи цього майбутнього. Знайти відповіді на питання про те, як забезпечити етнічне виживання нації, випало на долю двох знатних євреїв - Неемії і Ездри, дуже впливових у перських придворних колах. Ці люди стали реформаторами іудаїзму.

У 458 р. до н.е. Ездра з дозволу перського царя очолив другий масовий вихід з Вавилонії, що нараховував 1800 чоловік. У Єрусалимі Ездра разом з Неемією почав ряд дій, розрахованих на об'єднання і відродження народу. Їхнім першим кроком було проголошення заборони на змішані шлюби між євреями і не євреями - перша заборона такого роду не тільки в єврейській, але й у світовій історії. Багатьом не євреям він довівся не по душі. Їх обурювала зухвалість крихітного, тільки що звільненого з рабства народцю, що насмілюється заявляти, що ні жінки, ні чоловіки інших народів недостатньо гарні для синів і дочок Ізраїлю! Заборона була не по душі і багатьом євреям. (Вважається, що книга Рут з'явилася саме в цей час як протест проти подібної дискримінації).

Слід, однак, підкреслити, що заборона, накладена Ездрою і Неемією, була продиктована не почуттям національної переваги євреїв чи зневагою до інших народів, а лише прагненням захистити євреїв від можливого релігійного розчинення в навколишнім середовищі. "Обраний народ" повинний був залишатися обраним. Значення едикту для ходу єврейської історії полягає в тому, що він, з часом здобуваючи усе більш гострий характер релігійного закону, допоміг євреям вистояти проти хвиль асиміляції, що захльостували їх у греко-римський, мусульманський і сучасні періоди історії.

Другим кроком реформаторів в напрямку формування національно-релігійного і духовного життя євреїв було рішення не тільки заново відредагувати і звести воєдино всі найважливіші тексти перших п'яти книг Біблії. Усі ці п'ять книг були проголошені богонатхненими. Це відбулося в 444 р. до н.е. В усі кінці Перської імперії були відправлені гінці, які звістили народу, що в день Рош ха Шана в Єрусалимі будуть зачитані вголос перед народом п'ять книг Мойсея, написані ним самим. Новина передавалася з вуст у вуста. До призначеного дня євреї з усіх куточків імперії потягнулися в Єрусалим. Оскільки на той час багато хто з них уже стали забувати іврит, реформатори подбали про перекладачів, що повинні були роз'ясняти найбільш важкі місця тексту по-арамейськи. Арамейська мова була у ту пору розмовною мовою не тільки євреїв, але і доброї дюжини інших народів

Ідея використання перекладачів і тлумачів виявилася дуже вдалою, і згодом вона перетворилася в постійну особливість єврейської просвітньої діяльності. Через те, що жодний рядок Біблії не повинний була залишатися незрозумілоим, знадобилася - і виникла ціла школа таких тлумачів перекладачів. Тлумачі Біблії (баалей мідраш) стали вельмишановними членам будь-якої єврейської громади. Вони передбачили релігійні академії (ієшиви) які з'явилися в євреїв на початку християнської ери. Щоб люди не забували Закон, реформатори повеліли також, щоб уривки Пятикнижжя читалися один за іншим у синагозі протягом усього року, по суботах і двічі на тижні, причому читання всіх п'яти книг повинне було завершуватися під кінець року. Відразу ж після свята Рош ха Шана читання повинне було відновлятися з першого розділу книги Буття.

Неемія-управитель. Неемія був однією з найбільш колоритних фігур періоду після полону, він розпочав своє служіння євреям у 444 р. Зміцнивши свої позиції при перському дворі, він зробив чимало для відбудови Єрусалиму. Коли Неемія прибув у Єрусалим, Ездра вже був там 13 років. Коли Ездра був талановитим вчителем і релігійним лідером, то Неемія виявив себе здібним діячем у громадських і політичних справах. Завдяки успішному будівництву міської стіни, місто було забезпечене від ворогів і могло присвятити себе під керівництвом Ездри виконанню релігійних обов’язків. Таким чином праця Неемії створила найбільш сприятливі умови для діяльності Ездри. Неемія розпочав управління у 444 р. і продовжував його 12 років, повернувшись у 432 р. до Персії. Коли він повернувся у Єрусалим і як довго продовжував бути керівником міста невідомо.

Неемія був одним з тих євреїв, які не одразу повернулися до Юдеї як один із високопоставлених урядовців при царі Артаксерксі. Він був сильно вражений і засмучений, коли отримав повідомлення, що стіни Єрусалиму все ще лежать у руїнах. Через три місяці цар зауважив смуток свого придворного. Повідомивши царя, що причиною його смутку є хаотичний стан справ у Юдеї, Неемія попросив дозволу повернутися у місто і відбудувати його. Перський цар не тільки дозволив Неемії повернутися, а й дав йому листи до урядовців за Євфратом (Езд. 1:7,9), наказавши їм постачати Неемію необхідними будівельними матеріалами для стін і воріт міста та приватних будинків.

Прибувши в Єрусалим, Неемія розпочав відбудову міста, розділивши ділянки стіни та ворота між сім’ями. Однак він зіткнувся із сильною опозицією з боку аммонітян і арабів, які звинуватили євреїв у повстанні і розробили план нападу на місто. Та вдале командування Неемії забезпечило місту безпеку і дозволило завершити відбудову стін і воріт через п’ятдесят два дні (Езд. 3:33-35, 4:1-2, 6:15). Чималу роль відіграла і мудра соціальна політика Неемії (Езд. 5). Успішне завершення реконструкції міської стіни всупереч зовнішній і частково внутрішній опозиції забезпечило єврейській держав повагу і престиж серед інших провінцій на захід від Євфрату (Езд.6:2-7).

Реформація Ездри.

Коли Єрусалим був забезпечений від нападу ворогів Неемія зміг звернути свою увагу на інші проблеми (Езд.7). На чолі охорони був поставлений Ананія, до відповідальних за закривання воріт були додані співаки і левити. Цивільні, які жили у Єрусалимі, були зобов’язані сторожити разом з охороною міську стіну неподалік їх домівок. Неемія також повністю підтримував населення у релігійному посвяченні, тому його адміністративна реформа забезпечила платформу для розвитку релігійної реформи на чолі з Ездрою. У Свято Сурем (Езд. 8), коли в Єрусалимі зібралося все населення, Ездра читав Закон Мойсея, а левити його пояснювали. З наступного дня старійшини і священики зібралися з Ездрою для ретельнішого вивчення закону Закону. Щоденно відбувалося його публічне читання, що приводило слухачів до визнання гріхів та вдячності Богу, а також обітниці дотримуватися усіх заповідей, даних Мойсею. Ізраїльтяни також зобов’язувалися не чинити змішаних шлюбів, дотримуватися суботи, платити 1/3 шекля щороку на Храм, давати десятину (Езд.10), перші плоди, перші снопи та інші жертви, приписані Законом. Все це мало забезпечити успішну діяльність Храму.

Програма і політика Неемії. Неемія активно намагався збільшити кількість населення Єрусалиму, щоб заселити усю колишню територію міста. З цією метою він провів реєстрацію населення всією провінції. Значною подією для всієї провінції стало урочисте посвячення стін. Неемія також організував левитів і священиків для ефективного виконання ними своїх обов’язків (Езд.11-12).

Після від’їзду Неемії серед мешканців Єрусалиму знову превалювала релігійна розпущеність, відновилися змішані шлюби, припинилося регулярне забезпечення левитів і священиків, виплата десятин, перестала дотримуватися субота. Повернувшись з Персії Неемія змушений був знову відновлювати суспільний і релігійний лад серед населення.

Розвиток іудаїзму після Повернення.

Незважаючи на відновлення Юдеї, серед єврейських лідерів існувала тривога. Країна у всіх відносинах залишалася на положенні перської колонії. У будь-який день на перський трон міг зійти правитель, позбавлений терпимості Кіра Великого. Загроза нового вигнання чи обмеження релігійної волі могла виникнути в будь-яку хвилину. Як запобігти в таких умовах загрозі етнічного зникнення єврейства? Тепер проблема полягала вже не в збереженні єврейства кожною окремою людиною. Мова йшла про збереження єврейства в цілому як окремого єврейського народу. Чи можна впровадити в єврейську душу почуття єврейської приналежності глибше, ніж це зробили пророки? Чи можна зробити це почуття підсвідомим, щоб воно стало невід'ємною частиною особистості?

Керівники другого масового виходу вавілонських євреїв знайшли відповіді на ці питання. Учасники першого виходу вербувалися в основному серед зелотів і бідняків. Але на чолі їх стояли три чоловіки, що належали до знатної верхівки. Двоє з них були вихідцями з царського будинку, третій був первосвященик цадокит2.

Нащадки дому Давида Шешбаццар і Зоровавель розраховували стати царями відновленої Іудеї. Первосвященик цадокит Ісус мріяв стати первосвящеником у відновленому Храмі. Його мрії призначено було збутися. Шешбаццар, що почав відбудовувати Храм, зруйнований вавилонянами, незабаром загадково зникає зі сторінок Біблії. Зоровавель, що завершив будівлю Храму, зникає настільки ж загадково. Розгадка їхнього зникнення, можливо, полягає у спробі євреїв проголосити їх царями іудейськими. Цілком можливо, хоча це є лише здогадом, що перси, що не бажали відновлення царської влади в Іудеї, безцеремонно стратили їх за обвинуваченням у державній зраді. З іншого боку, перси не противилися відновленню посади єврейського первосвященика. Не дивно тому, що Біблія повідомляє (Захарія 6:11), що на голову Ісуса була покладена корона зі срібла і золота, коли він був проголошений первосвящеником і правителем Єрусалима.

Коронація Ісуса мала велике значення для євреїв, оскільки тим самим їм була дарована форма самоврядування, прийнятна для персів, що не викликала підозр у прагненні євреїв до політичної незалежності. Палестина керувалася суддями. Після епохи правління Суддів, а потім Царів країні стояло правління вищих первосвящеників протягом найближчих п'ятисот років (з короткою перервою). Проте, завдяки рівновазі сил у єврейському суспільстві, Країна Ізраїлю не перетворилася в теократичну державу3. Єврейський первосвященик настільки ж мало міг посилатися на Боже благословення чи походження, як і єврейський цар. Влада Синедріону і Народних зборів забезпечувала світський (а не священиків) контроль над урядом.

Вавілонські євреї, що повернулися в Країну Ізраїлю, принесли із собою книги і любов до них. Вони сприяли розквіту інтелектуального життя в країні. Протягом багатьох сторіч євреї Палестини і діаспори змагалися у вченості. Лише три сторіччя пізніше, після руйнування Храму римлянами, Вавилонія на ціле тисячоріччя залишилася єдиною охоронницею єврейського населення

Вавілонські євреї принесли із собою у свою Країну і поняття синагоги, що стала існувати поряд з відновленим Храмом. До зруйнування Храму в 70 р. н.е. вона не затьмарювала його значення. Але, незважаючи на культ Храму, значення синагоги в житті євреїв (як у Країні Ізраїлю, так і у Вавилонії) продовжувало розширюватися і поглиблюватися. Придбана у вигнанні любов до вченості поєднувала євреїв різних соціальних і економічних груп у тісні осередки громади. Загальним повага до знання і науки змінила функцію синагоги. Вона придбала три самостійних напрями діяльності. Відповідно до цих функцій синагога одержала три імена: Бет ха тфіла (Будинок молитви), Бет ха мідраш (Будинок навчання) і Бет ха кнесет (Будинок зборів).

Таким чином, єврейське релігійне життя охоплювало тепер молитву, навчання і самоврядування. На цій основі поступово виникли нові концепції: загальне зібрання, самоврядування у вигнанні. З'явилися і стандартні молитовні книги і канонізовані тексти літургії. Усе це було вперше створене євреями, і лише пізніше було сприйнято іншими народами.