Geum.ru

Львівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів 2003 лекція

Вид материалаЛекція

Содержание


Перша книга Самуїла
3. Походження, намір, ціль.
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

План


І. Переїзд ізраїльської сім’ї у Моав (1:1-5)
  1. Юдейська сім’я (1:1-2)
  2. Смерть чоловіка і синів Ноомі (1:3-5)

ІІ. Повернення Ноомі у Ізраїль (1:22)
  1. Звернення Ноомі до її невістки (1:6-15)
  2. Благання Рут залишитися з Ноомі (1:16-18)
  3. Прибуття Ноомі і Рут до Вифлеєму (1:19-22)

ІІІ. Рут – збирач (2:1-23)
  1. На полях Вооза (2:1-3)
  2. Вооз зауважує Рут (2:4-7)
  3. Вооз забезпечує рут (2:8-16)
  4. Розмова Рут з Ноомі про Вооза (2:8-16)

ІV. Події на току (3:1-18)
  1. Порада Ноомі Рут (3:1-5)
  2. Рут у ніг Вооза (3:6-13)
  3. Повернення Рут до Ноомі (3:14-18)

V. Угода біля воріт міста (4:1-12)
  1. Відмова родичів відкупити землю Ноомі (4:1-6)
  2. Викуп землі Воозом (4:7-12)

VІ. Народження сина Вооза та Рут (4:13-17)

VІІ. Генеалогія Давида (4:18-22)


Лекція 17.

Вступ до Першої і Другої книг Самуїла.


1. Назва. У єврейському каноні ці дві книги були однією книгою. Оскільки основною фігурою цих книг був пророк Самуїл, тому зрозуміло, що саме його іменем стародавніми євреями була названа книга. Однак при перекладі Сімдесяти книга була названа книгою царів, відповідно так само у латинському перекладі назвав цю книгу Ієронім. Тому разом книга Самуїла і Царів була поділена на 1-4 книги царів, цей поділ і до сьогодні зберігають католики, протестанти ж надають перевагу староєврейській назві.

2. Авторство і дата. Згідно з Вавилонським талмудом цю книгу написав Самуїл (перші 24 розділи), а решту Натан і Гад, на що частково вказує 1 Хр. 29:29. Однак більшість дослідників вважають, що автором книги був анонім. Цитата 1 Сам. 27:6 також вказує на малоймовірність авторства Самуїла. Згадка про “останні слова Давида” (2 Сам. 23:1) вказує, що книга не могла бути написана раніше другої чверті десятого століття.

3. Історичний контекст. Книга Самуїла описує період після суддів, який характеризувався моральний занепадом ізраїльтян та повною політичною анархією. Формою правління Ізраїлю у той час була теократія через харизматичних лідерів. Книга Самуїла охоплює період суддів Ілія і Самуїла, а також царів – Саула (1052-1010), Давида (1100-970) і Соломона (970-931).

4. Буквальний контекст і єдність. Книги Ісуса, Суддів, Самуїла і Царів в єврейському каноні утворюють першу частину Пророків під назвою Попередні (ранні) пророки. Вони становлять уважно підібрану серію оповідань, у яких підсумовується історія Божого народу впродовж восьми століть – починаючи від завоювання Ханнану (1405) до кінця монархії (561). Написана з пророчої точки зору (2 Цар.18:13, 17-37; 19:1 та ін.), ця історія проголошує центральну істину, що Ізраїль міг очікувати на Господнє благословіння тільки доти, доки він вірним умовам Сінайського завіту і законам та вказівкам, даним у ньому.

Книги разом утворюють свого роду історичне тлумачення до книги Повторення закону, її обітниць і застережень. Ще однією спільною рисою усіх п’яти книг (Попередні пророки + Повторення закону) є теологія монархії, яку передбачила книга ПЗ (17:14-20).

5. Ціль. Головною ціллю книги полягає визначити монархію як милостивий дар від Бога для свого обраного народу. Саме бажання царя не було чимось гріховним, незважаючи на обурення Самуїла (1Сам.8:5), неправильним було бажання мати царя “як у всіх інших народів” (8:5,20). Гріх ізраїльтян полягав у тому, що вони хотіли царя для того, щоб він “вів нас і йшов перед нами та перемагав у наших битвах” (в. 20). Іншими словами вони відмовилися вірити, що Господь гарантуватиме їм перемогу у Його час згідно Його власного милосердя. Вони були готовими замінити покірну віру у захист і силу “Господа Всемогутнього” (1:3) на непевну силу військового лідера.

Гербрандт:

“Згідно з Повторенням закону політичний успіх чи невдача царя були цілком залежні від рівня послуху Ізраїлю завіту. Політичний успіх міг бути досягнутий царем лише шляхом виконання ним своєї відповідальності як адміністратора завіту. З цієї точки зору стає ясно, що не військовий успіх був головним досягненням царя, але дія Ягве у його ролі як захисника народу. Роль царя полягала у тому, щоб довіряти Ягве як Визволителю і бути слухняним Його слову”

6. Літературна форма. Виправдана увага до натхненної істини і моральної чистоти Писання не повинна закривати від нас його літературну красу. Більша частина книги Самуїла – це прозові оповідання, що найкраще служать для тривало історичного звіту про події заснування і консолідації монархії у Ізраїлі. Можна виділити кілька таких оповідань: Оповідання про ковчег (1 Сам. 4:1-7:17), Піднесення Саула (8-12 розділи), Занепад Саула (13-15), Піднесення Давида (16:1-28:2), Вступ Давида на царство (2 Сам.1:1-3:5), Царювання Давида над Ізраїлем (5:17-8:18), Історія падіння Давида (9-20), Епілог (21-24).

7. Канонічність і текст і теологічна цінність. Книги Самуїла дуже рідко ставилися під сумнів щодо їхньої канонічності. Хоча ці книги рідко цитуються у Новому Завіті, імена Давида і Самуїла згадуються у ньому досить часто.

У політичних термінах Ізраїль на поч. 1 Сам. Був мало організованою федерацією племінних територій, нездатних дати опір филистимлянам та іншим ворогам. На кін. 2 Сам. Ізраїль став наймогутнішим царством у східному Середземномор’ї, сильному всередині і безпечному ззовні. У релігійному вимірі перші розділи книги показують низький духовний рівень та корумповане духовенство, останні розділи 2 Сам. показують приготування до побудови храму. Цінною думкою цих книг є Божий вибір, який поширювався з певною метою на Самуїла, Саула і Давида. Іншим важливим мотивом є ставлення до успіху, як до вказівки Божої суверенності – Бог обирає маловідомого Давида на царя і відкидає його братів. Ключовою темою Оповідання про ковчег є те, що Бог не дозволяє маніпулювати собою – принесення ковчегу на битву ще не гарантує перемоги Ізраїлю, так само як поміщення його в филистимський храм не означає божественного благословіння.

Служіння царя і пророка появилися в Ізраїлі одночасно – Саул, перший цар, був помазаний на царя Самуїлом – засновником пророчої лінії. Коли завдання царя полягало у тому, щоб бути адміністратором завіту, то пророка – пояснювати його вимоги. У релігійних питаннях підпорядкування царя пророку було самозрозумілим (1 Сам. 13:13; 2 Сам. 12:7-14). На кінець ери монархії пророки осуджували царів за їх віровідступництво.

Теократія шляхом монархії була в ідеалі кращою формою правління, аніж вона виявилася на практиці. Власне це підтверджувало застереження Самуїла (1 Сам. 8:10-18).

План

Перша книга Самуїла


І. Прелюдія до монархії в Ізраїлі (1:1-7:17)

А. Дитинство Самуїла (1:1-4:1)
  1. Народження і посвячення Самуїла (1:1-28)
  2. Пісня Анни (2:1-11)
  3. Гріховність синів Ілія (2:12-26)
  4. Пророцтво проти дому Ілія (2:27-36)
  5. Покликання Самуїла (3:1-4:1а)

Б. Розповідь про ковчег (4:1б-7:17)
  1. Полонення ковчегу (4:1б-11)
  2. Смерть Ілія (4:12-22)
  3. Господнє покарання филистимлян (5:1-12)
  4. Повернення ковчегу (6:1-7:1)
  5. Самуїл стає суддею (7:2-17)

ІІ. Зародження монархії в Ізраїлі (8:1-15-35)

А. Початок діяльності Саула (8:1-12:25)
  1. Вимога царя (8:1-22)
  2. Помазання Саула (9:1-10:16)
  3. Вибір Саула жеребом (10:17-27)
  4. Перемога над аммонітянами (11:1-11)
  5. Підтвердження Саула як царя (11:12-12:25)

Б. Занепад Саула (13:1-15:35)
  1. Непослух Саула (13:1-15)
  2. Боротьба з филистимлянами (13:16-14:23)
  3. Прокляття Йонатана (14:24-46)
  4. Наступні війни Саула (14:47-52)
  5. Відкинення Саула (15:1-35)

ІІІ. Установлення монархії у Ізраїлі (16:1-31:13)

А. Початок діяльності Давида (16:1-28:2)
  1. Помазання Давида (16:1-13)
  2. Прибуття Давида у двір Саула (16:14-23)
  3. Смерть Голіафа (17:1-28)
  4. Ревність Саула (18:1-30)
  5. Вигнання Давида (19:1-24)
  6. Дружба з Йонатаном (20:1-42)
  7. Давид і священик у Ноба (21:1-9)
  8. Давида – втікач (21:10-22:5)
  9. Страта священиків у Ноба (22:6-23)
  10. Спасіння Келіа (23:1-6)
  11. Переслідування Давида (23:7-29)
  12. Змилування Давида над Саулом (24:1-22)
  13. Давида, Навал і Авігаїл (25:1-44)
  14. Повторне змилування над Саулом (26:1-25)
  15. Ахіш филистимлянини (27:1-28:2)

Б. Кінець царювання Саула (28:3-31:13)
  1. Саул і ворожка у Ендорі (28:3-25)
  2. Звільнення Давида (29:1-11)
  3. Перемога над амаликитянами (30:1-31)
  4. Смерть Саула і Йонатана.


Друга книга Самуїла

І. Консолідація монархії в Ізраїлі (1:1-20-26)

А. Прихід Давида царем над Юдою (1:1-3:5)
  1. Смерть Саула і Йонатана (1:1-16)
  2. Плач Давида за Саулом і Йонатаном (1:17-27)
  3. Помазання Давида царем над Ізраїлем (2:1-7)
  4. Війна між домами Саула і Давида (2:8-3:1)
  5. Сини, що народилися Давиду у Хевроні (3:2-5)

Б. Давид царем над Ізраїлем (3:6-5:16)
  1. Пропозиція Авнера Давиду (3:6-21)
  2. Вбивство Авнера (3:22-29)
  3. Вбивство Іш-бошета (4:1-12)
  4. Помазання Давида царем над Ізраїлем (5:1-5)
  5. Завоювання Єрусалиму Давидом (5:6-12)
  6. Діти, що народилися Давиду у Єрусалимі (5:13-16)

В. Могутнє царювання Давида (5:17-8:18)
  1. Перемога над филистимлянами (5:17-25)
  2. Перенесення ковчегу у Єрусалим (6:1-23)
  3. Господній Завіт з Давидом (7:18-29)
  4. Давидова молитва (7:18-29)
  5. Перемога над Давидовими ворогами (8:1-14)
  6. Давидові службовці (8:15-18)

Г. Історія Давидового двору.

Е. Епілог (21:1-24:25)

А. Господній гнів на Ізраїля (21:1-14)

Б. Герої Давида (21:15-22)

В. Пісня хвали Давида (22:1-51)

Г. Останні слова Давида (23:1-7)

Е. Давидові могутні воїни (23:8-25)

Є. Господній гнів на Ізраїля (24:1-25).


Лекція 18.

Вступ до Першої і другої книги царів.

1. Історичне оточення. Події ізраїльської історії від днів Давида до полонення Єрусалиму вибірково перераховані у двох книгах Царів, які охоплюють період від 971 р. до 562 р. до н.е., який включає в себе події від найбільш політично могутніх днів та розпаду єдиного Царства Соломона до занепаду Південного і Північного царств під тиском ассірійців і вавілонян. На долі Ізраїлю в ці століття значний вплив мали зовнішні сили – єгиптяни, филистимляни, фінікійці, арамеї, аммонітяни, моавітяни, едомляни, ассирійці і халдеї. Зокрема, у дев’ятому столітті євреям загрожували арамеї і ассирійці.

Чисельні археологічні відкриття доповнюють і підтверджують біблійні дані. Зокрема, важливими для вивчення біблійної історії є знайдені писемні матеріали в Ассирії і Вавилоні. Ретельне порівняння цих знахідок з біблійною інформацією сприятиме більшій ясності розуміння історії Ізраїлю у цей період.

Книга царів, однак, є більш, ніж просто переліком політичних і соціальних подій цього періоду. Вона занотовує духовну відповідь Ізраїля Богу, Який закликав його у відносини Завіту (2 Цар. 17:7-23), та дав їм Обіцяну Землю. Тому ці книги є, передусім, детальним підсумком духовного існування Ізраїлю, а, особливо, його царів, пророків і священиків.

2. Авторство і дата. Євреї розглядали ці книги як одну, однак тематично її можна розділити на дві частини. Щодо встановлення авторства цієї книги, то це є більш складною проблемою. Відомо, що автор використовував кілька основних джерел:
  1. Книга записів Соломонових (1 Цар. 11:41) – літописні, архівні і біографічні матеріали.
  2. Книга записів царів Ізраїльських (1 Цар. 14:29) – офіційні записи уряду Північного царства.
  3. Книга записів царів Юдейських - опис подій у Південному царстів від Ровоама до Єгоякима.

Використання цих та інших джерел і значний період часу охоплений книгами пояснює велику кількість гіпотез щодо єдності, авторства і дати написання книг. Стара ліберально-критична теорія вирізняла три редактори книг, зараз виділяють дві страти книги:
  1. До вигнання – період до 598-597 рр.
  2. Автор періоду вигнання, який завершив свою працю біля 550 р.

Обидва автори належали до “деуторономістичної школи” з її першочерговим інтересом до:
  • культової ортодоксії, зосередженої у храмі
  • пророчого виконання Слова Божого
  • божественного втручання у падіння Ізраїлю, як такого, що було попереджене у Повторенні Закону

Ця школа існувала у 8-7 ст. ст. до н.е., сягнувши своєї вершини у добу реформ Йосії, продовживши себе і в період після Полону.

Вся книга за винятком двох додатків складає враження об’єднаної книги, що виражає світогляд одного автора, який об’єднав разом свої історичні дані єдиною ціллю та загальним літературним стилем. Єврейська традиція бачить такого автора у Єремії. Оскільки сама книга не називає свого автора, то вірніше було б сказати, що це людина, яка жила в час пророка Єремії, були під подібним впливом і мала подібні до нього погляди.

Щонайменше більшість книги вказує на те, що вона є продуктом одного автора, який був очевидцем фіналу історії Юдеї та намагався дати для цього божественне пояснення.

3. Походження, намір, ціль.

Книга без сумніву була написана у Єрусалимі очевидцем заключних подій історії Юдеї і Ізраїлю, які визначили ціль написання книги. Споглядаючи трагедію, яка розгорталася перед його очами, автор зосереджує свої зусилля на ретельному аналізі подій сучасності та тих, які відбувалися з часів Царства Соломона. У цьому сенсі книга є продовженням книги Самуїла.

Однак, книга Царів є більш, ніж просто хронологією подій. Майстерно добираючи свої джерела та використовуючи свій власний досвід, автор пише з метою продемонструвати читачам як необхідність дотримання віруючим умов Завіту з Богом, так і історію людей, які були найбільш відповідальними за духовне керівництво Ізраїлю: пророків і царів. Тому Книга Царів несе подвійне навантаження відкуплюючої історії і персональної підзвітності (1 Цар. 2:2-5; 8:20; 9:4-9; 2 Цар. 8:19).

4. Літературна форма. Природа теми і суть книги робить складними любі дискусії про літературний стиль, однак певні стилістичні риси можна визначити. Автор має тенденцію писати тематично, час від часу порушуючи хронологічний порядок. Коли справа доходить до представлення історичних даних щодо розділеного царства, автор дотримується наступного порядку:
  • вступна заява щодо приходу царя до влади, яка, як правило, синхронізується з царюванням відповідного правителя в іншому царстві;
  • далі слідують біографічні деталі – для царів Південного царства вони включають вік царя у час приходу до влади, тривалість його царювання, ім’я королеви-матері та духовна оцінка його правління; для Північного царства – столиця його держави, тривалість його правління та оцінка його характеру;
  • далі йде вибірковий опис правління царя із заключним посиланням на джерела, де можуть бути знайде відомості про царя, дані про смерть і поховання та вказівка його наступника. Прикладами цієї формули можуть бути Єгоахаз для Ізраїлю і Азарія для Юдеї.

Ціль книги полягала у тому, щоб подати одночасний звіт про історію обох царств. Виходячи з цього автор намагаються співвідносити факти, відтворювати пророчі промови, поетичні звернення, приповістки та діалоги. Порівнюючи Царів з двома іншими книгами, що розкривають деталі історії єдиного і об’єднаних царств, можна зробити висновок, що автор книги Самуїла використовує біографічний стиль, Хроніки написані з теологічної точки зору, то книга Царів застосовує розповідально-літописний підхід.

Щодо тематики, то автор книги Самуїла пише з точки зору особливого інтересу до пророчого розгортання царства Ізраїлю, особливо концентруючи увагу на появі, тріумфі і боротьбі у домі Давида; Хроніки написані з точки зору божественної оцінки того, як Ізраїль і, особливо Юдея, відповідають відкритим Богом стандартам; автор Царів намагається дати збалансований звіт про діяльність що характеризувала історію Ізраїлю у період монархії.

5. Теологічна цінність. Основний теологічний інтерес книги є ставлення суверенного Бога до його народу Ізраїля. Виходячи з цього автор звертає особливу увагу до завітів з Мойсеєм і Давидом. Насправді відкуплююча історія і теологічна перспектива Книги Царів розвиваються на тій основі, що тільки вірність умовам завітів може забезпечити процвітання для Ізраїлю.

З першого і до останнього розділів Бог розглядається у книзі як такий, що суверенно контролює уряди світу, Він один є живим Богом (1 Цар. 8:60), Творцем (2 Цар. 19:15), Тим, Хто забезпечує життя (1 Цар. 19:1-8). Як трансцендентним (1 Цар. 8:27), так і іманентним (1 Цар. 9:3), Він всюдиприсутній (1 Цар. 8:27) і всемогутній (1 Цар. 8:42), всезнаючий (1 Цар. 3:9). Водночас Він є Бог любові (1 Цар. 10:9) і доброти (1 Цар. 8:66), як також і Бог справедливості і правосуддя (1 Цар. 2:32-33).

Хоча люди є грішниками (1 Цар. 8:46), Бог є творцем відкуплення (1 Цар. 8:51) та милостиво прощає тих, хто впокорюють себе перед Ним (2 Цар. 22:11, 19-20). Крім того Він чує і відповідає на молитви (1 Цар. 8:28-30; 2 Цар. 2:14), вірно дотримується Своїх обітниць (1 Цар. 8:20, 23-26).

Людина повинна поклонятися Йому (1 Цар. 3:15) і слідувати за Ним (1 Цар. 13:8), тому такими важливими є Храм і його інституціям (1 Цар. 6-8; 2 Цар. 25:13-17). Людина повинна робити Божі непорушні стандарти (1 Цар. 16:34) центром свого життя (1 Цар. 2:3-4, 6:11-13; 8:58) і турбуватися про священну репутацію Бога (1 Цар. 8:60; 2 Цар. 2:23-25).

Бог відкриває себе різними шляхами (1 Цар. 3:5-15: 8:10-12; 9:2-9), особливо Ізраїлю (1 Цар. 8:51-53, 66), як народу, якому Він дав особливі обітниці (2 Цар. 13:23). Хоча Бог викупив Ізраїль (1 Цар. 8:51) та терпеливо опікується ними, провадить та носить їх, вони відкинули, незважаючи на багаторазові застереження (2 Цар. 17:23; 21:10-15). Через унікальні відносини Ізраїлю з Богом, Він урочисто осуджує гріх поклоніння ідолам (1 Цар. 11:4-2). Велике значення має пророцтво (1 Цар. 11:29-39: 12:22-24; 22:7-38).

Таким чином, Книга Царів є не просто історією, а відкуплюючою, теологічною історією, збудованою довкола подвійної теми божественної суверенності і людської відповідальності. У цьому сенсі можна порівняти книги Царів, Самуїла і Хронік. У той час як Самуїл розглядає відповідальність як управління у божественному господарстві, Хроніки наголошують на божественній суверенності, то Книга Царів робить зробити баланс між ними.

План

І. Об’єднане царство (1 Цар. 1:1-11:43)

А. Соломон стає царем (1:1-2:11)

Б. Установлення Соломоном царства (2:12-3:28)

В. Організація Соломоном царства (4:1-34)

Г. Будівнича програма Соломона (5:1-8:66)

1. Підготовка до будівництва Храму (5:1-18)

2. Будівництво Храму (6:1-38)

3. Інші будови Соломона (7:1-8)

4. Посудини Храму (7:13-51)

5. Посвячення Храму (8:1-66)

Е. Діяльність в еру Соломона (9:1-11:43)


ІІ. Розділене царство (1 Цар. 12:1-2 Цар.17:41)

А. Розділення і раннє царство (1 Цар. 12:1-16:14)
  1. Прихід Ровоама (12:1-24)
  2. Царювання Єровоама у Північному царстві (12:25-14:20)
  3. Царювання Ровоама у Південному царстві (14:21-31)
  4. Царювання Авії у Південному царстві (15:1-8)
  5. Царювання Аси у Південному царстві (15:9-24)
  6. Царювання Надава у Північному царстві (15:25-31)
  7. Друга династія в Ізраїлі (15:32-16:14)

Б. Ера третьої династії (1 Цар. 16:15-2 Цар. 9:37)

В. Ера четвертої династії (2 Цар. 10:1-15:12)

Г. Занепад і падіння Північного царства (15:13-17:41)


ІІІ. Південне царство (18:1-25:30)

А. Царювання Єзекії (18:1-20:21)

Б. Царювання Манасії (21:1-18)

В. Царювання Аммона (21:19-26)

Г. Царювання Йосії (22:1-23:30)

Д. Останні дні Юдеї (23:31-25:21)

Е. Історичні додатки (25:22-30)


Лекція 19.

Книги Хронік.

Бог використовує історії античних царств Ізраїлю, щоб відкрити істини про Себе і Свої відносини з людьми. Однак хоча Він натхнув старозавітних авторів книг Царів і Хронік інтерпретувати цю історію, їх теологічні послання є різними. Якщо книга Царів скомпонована після колапсу царства у 586 р. і концентрує свою увагу на тому як гріх веде до поразки (2 Цар. 17:15), то Хроніки, написані після двох повернень з полонів у 537 і 458 рр., з тих же самих даних роблять висновок, що “віра є перемогою” (2 Хр. 20:20, 22).

1. Назва. На єврейській мові книги Хронік називаються dibre hayyamim (“слова днів”). Dabar – може означати не тільки “слова”, а й “події”, “речі” чи “ідея”, що значить “те, що сталося”. Таким чином, під назвою мається на увазі щоденний або щорічний перелік подій, аннали. Назву “Хроніка усієї священної історії” запропонував Єронім. У Септуагінті книга названа “Параліпоменон”, що значить “пропущені речі”. Мається на увазі, що книги містять матеріал пропущений у книгах Самуїла і Царів. Хоча це твердження і частково вірне, однак існує два заперечення:
  • хроніки є чимось більшим, аніж просто додаток до попередніх історичних книг;
  • цей підхід ігнорує особливі дані і специфічний підхід автора до історії Ізраїлю.

2. Дата і авторство. Серед сучасних науковців не існує консенсусу щодо, оскільки у книзі немає прямих тверджень щодо обставин її створення. Останньою датою, яка згадується у книзі, є декрет Кіра у 538 р., що дозволяв євреям повернутися з вавилонського полону (36:22-23), а одна з генеалогій (1 Хр. 3:17-21) включає і Зоровавеля, внука царя Єгояхіна, який був на чолі вигнанців, що повернулися у Палестину наступного року, а також імена двох його внуків, що відсуває найраніший можливий час написання книги до 500 р.

Нещодавні знахідки фрагментів з Хронік у Кумранських печерах підтверджують, що книги були написані у Перський період (538-333), можливо біля 420 р.

Щодо автора, то існує гіпотеза, що ним був Ездра: книги написані в один час, існує значна подібність їх літературних стилів (частий перелік генеалогій, зосередження на ритуалі, відданість Закону Мойсея), а заключні вірші 2 Книги Хронік повторюють перші вірші книги Ездри.

Згідно з єврейською традицією Хроніки написав Ездра, як і книгу, що носить його ім’я. Для тих, хто приймає вірогідність авторства Ездри ймовірною датою і місцем написання книги буде Єрусалим – 450 р.

3. Джерела книги. Якщо автором книги є Ездра, то зрозуміло чому він використовував наступні категорії джерел:

а. Генеалогічні. Автор Хронік вказує, що коліно Симеонове “вели генеалогічні записи” (1Хр. 4:33), подібно і Гад (5:17), Веніамин (7:9), Асир (7:40), “весь Ізраїль” (5:17) та інші.

б. Документи. Автор Хронік не тільки описує як Ассирійський цар Сеннахіріб “писав листи” проти Юдеї, але й цитує їх (2Хр. 32:17-20). Книга також містить прокламації Перського царя Кіра, які він “поклав на письмо” (36:22-23). Іншим видом документальних матеріалів є детальні описи храму Соломона, оскільки вони були дані Богом.

в. Вірші. У 2 Хр. 29:30 цитуються пісні хвали Давида і Асафа, у 35:25 плачі Йосії, автор використовує і інші поетичні джерела.

г. Пророцтва. Серед своїх джерел книга Хронік посилається на щонайменше 11 різних пророчих книг: ранніх - Самуїла, Гада, Натана, Ахію, Шемаю, Іддо; та пізніх – Єгу, Ісаю, Осію.

є. Інші історії. Основні посилання Ездра робить на “книгу царів Ізраїлю і Юдеї” (2 Хр. 27:7; 35:27), в одному місці на “записи царя Давида” (1 Хр. 27:24) та “виклад книги царів” (2 Хр. 24:27) – однак тут не мається на увазі Книги Царів, які ввійшли у Біблію, а початкове джерело з королівського двору, яке використовував як автор Книги Царів, так і Хронік.

5. Привід і ціль написання книги. Коли Ездра повернувся з Вавилону у 458 р., його серце було направлене на те, щоб відновити покірність Божому серед населення Юдеї (Ездри 7:10). З цією метою він негайно відновив поклоніння у храмі і заборонив змішані шлюби між юдеями і їх поганськими сусідами. Ґрунтуючись на владі, даній перським царем, Ездра був одним із тих, які ініціювали початок відбудови міських стін Єрусалиму. Однак через сильну опозицію самарян до приїзду Неемії у 444 р. стіни ще не були закінчені. Після відбудови фортифікаційних книг і формального визнання юдеями вимог Закону стало можливим відновлення теократії у Єрусалимі, для підтримки цього і була написана книга Хронік.

Ось її основні цілі:
  1. Закріплення і підтримання расової і релігійної чистоти Ізраїлю, що пояснює наголос Ездри на генеалогічних записах (Ез. 2:62-63). Ця чистота і відокремленість була необхідна для виживання у зв’язку з загрозою релігійного синкретизму, яка походила від самарян.
  2. Ревність Ездри до поклонінню у відповідності з Законом і левитських постанов пояснює його наголос на храмі (1 Хр. 22), ковчезі завіту (13), священиках, левитах і співаках (15-16). Національна трагедія євреїв мала б продемонструвати всім, що поклоніння є більш важливим, ніж держава.
  3. Турбота Ездри щодо підбадьорення вигнанців, які повернулися з полону, пояснює його переказ минулої слави Давида і даних Богом перемог для його династії (2 Хр. 13; 17; 20; 25). Їх розчарування перед обличчям сучасних труднощів пояснюють пропуск автором початкової відсутності успіху у Давида (як про це писав 2 Самуїл 1-4), його наступних гріхів і поразок, падіння Соломона та цілої історії відступлення Північного царства. Те, що справді потребували палестинські євреї середини 5 ст, було не цензурою, а моральним збудуванням через надію месіанського дому Давида.

Це не значить, що автор Хронік зневажає помилки минулого, він припускає, що його читачі знають про них (1 Хр. 22:8). Наголос на суді у книзі Царів і на надії у Хронік є обидва пророчими, обидва істинними, обидва необхідними.

6. Теологічна цінність. Ездра поважає трансцендентність Бога (1Хр. 29:11) і наголошує на його величності, вищості від усіх богів. Бог мешкає на небесах (6:18) і керує усім на землі (20:6). Одночасно Бог є іманентним, Він втручається в історію (1 Хр. 12:8) у відповідь на молитви людей (2Хр. 14:11).

Особливі теологічні теми:

а. Обітниця Божа. У книзі Хронік Бог показаний як учасник історичних подій, Який вирішує їх перебіг. Так саме Бог віддав на смерть Саула та дав царство Давиду; Бог повернув армію Єровоама, коли він атакував Авію; Бог зруйнував могутню армію Цераха у його битві з Асою, Бог зміцнив царство Йосафата та завдав поразки альянсу моавітян, аммонітян та мешканцям гори Сеїр. Ще одним прикладом є знищення могутньої армії Сеннахіріба, який кинув виклик всемогутньому, порівнявши його з богами інших народів (2 Хр. 32:16-22).

б. Покарання. Для автора книги Хронік ідея покарання за непослух і благословення за послух має певні особливості:
  1. тягар послуху лежить, перш за все, на плечах царя, є його відповідальністю перед Богом. Коли цар є вірний Богу, Господь винагороджує його за це військовими перемогами, безпекою, багатством і честю. Коли він забуває про Бога, то пожинає поразки і хвороби.
  2. принцип сівби і жнив не діє механічно – Бог попереджує царя через пророків та закликає правителя шукати Його (2 Хр. 7:14).

в. Словниковий запас. Автор постійно використовує стандартні вислови: “шукати Бога”, “чисте серце”, “вірність” і “забути про Господа”. Оскільки шукання Бога та вірність Йому ведуть до Його благословінь, то не дивно, що в книзі є багато закликів до цього (1 Хр. 16:10-11; 1 Хр. 22:19).

г. Культ. Автор робить значний наголос на ковчег, храм і священицтво, що вказує на його щиру турботу про правильне поклоніння.

д. Поклоніння. Книга Хронік стурбована не тільки зовнішньо вірною поведінкою у відповідному місці, а й природою істинного поклоніння (правильне ставлення серця) всупереч просто коректній церемонії.
  1. Слово серце використовується біля 30 разів у Хроніках, без чистого серця перед Богом неможливо його шукати.
  2. Реформа Єзекії, який двічі святкував Пасху, однак змальовується як один з найбільш побожних царів Юдеї.

е. Царство. Тема Царства Ізраїлю є також важливою для автора.
  1. Царство Боже і царство Юдеї часто трактуються як одне ціле (1 Хр. 28:5; 29:23).
  2. Царство важливе як охорона для храму.
  3. Істинне поклоніння в Ізраїлі зберегли не побожні священики, але побожні царі, які проводили релігійні реформи.

є. Історія. Книга хронік демонструє цікавий підхід до опису історичних подій: для її автора недостатньо просто занотувати подію, він завжди намагається детально її охарактеризувати.