Соловій Галина Романівна
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка», 955.27kb.
- Міністерство освіти І науки україни львівська комерційна академія На правах рукопису, 1056.79kb.
- Смыслова Галина Федоровна серебряный век в литературе и искусстве. Смыслова Галина, 419.65kb.
- Смыслова Галина Федоровна серебряный век в литературе и искусстве. Смыслова Галина, 418.65kb.
- Адаптация в принимающей семье красницкая Галина Сергеевна, 240.54kb.
- Итоги телерадиомарафона «Вместе поможем детям» подвела вице-губернатор Кубани Галина, 1766.84kb.
- Світлана романівна хімко, 197.45kb.
- Галина Михайловна Дробышевская Заслуженный работник культуры Российской Федерации,, 91.98kb.
- Львівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів, 3293.53kb.
- Сысоева Галина Ивановна. © Сысоева Г. И., 2010 © имэс, 2010 Организационно-методический, 402.54kb.
Соловій Галина Романівна. Читач в українському літературно-критичному дискурсі першої половини ХХ століття: дис. канд. філол. наук: 10.01.06 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. - К., 2003.
Анотація до роботи:
Актуальність теми дослідження. Класичне літературознавство, як зарубіжне, так і вітчизняне, основну увагу, як правило, зосереджувало на розгляді таких понять, як “автор”, “герой”, “художній образ” та ін. , залишаючи при цьому осторонь іншу важливу складову твору - читача. На жаль, протягом століть читач як об’єкт дослідження був витіснений на марґінес літературної теорії, лиш зрідка з’являючись у поодиноких працях, адже в центрі уваги найчастіше опинялась авторитетна фігура автора.
У середині ХІХ - на початку ХХ століття вивчення читацьких інтересів носило, зазвичай, просвітницький характер видавничого, бібліотекознавчого, соціологічно-психологічного спрямування. Опосередковано чи безпосередньо до вивчення проблем читачів долучались такі відомі українські письменники, критики, науковці, громадські діячі, як Х. Алчевська, Б. Грінченко, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, О. Потебня, О. Білецький, Д. Балика, П. Филипович та інші. Однак після 30-х років і аж до 60-х у радянському літературознавстві згортаються не лише соціологічно-психологічні дослідження поняття “читач”, припиняється навіть ведення бібліотечної статистики. У цей час у радянській періодиці зрідка з’являються окремі оглядові статті, котрі, будучи далекими від теоретичних досліджень, намагаються певною мірою привернути увагу до читача як літературної категорії.
Лише у 60-і роки, насамперед у зарубіжних дослідженнях, відбувається переворот і висунення на перший план проблеми читача, що було своєрідною формою протесту проти позитивістських схем та стереотипних підходів до текстової інтерпретації. На думку І. Ільїна, увагу до реципієнта можна охарактеризувати як своєрідний прояв “феномену марґіналізму”, як специфічний фактор сучасного модерного мислення ХХ століття. Саме у 60-х роках з’являються як окремі дослідники, так і цілі школи у зарубіжному літературознавстві, котрі активно обговорюють та аналізують місце і функції читача у художньому процесі; серед них варто назвати насамперед імена Р.Інґардена, Г. Ґадамера, Р. Барта, представників Констанцької школи рецептивної естетики Г. Р. Яусса, В. Ізера та інших.
Серед сучасних українських дослідників самого поняття “читач” та його функціонування у художньому творі потрібно відзначити праці Г. Сивоконя “Художня література і читач”, “Друге прочитання”, Р. Гром’яка “Естетика і критика. Філософсько-естетичні проблеми художньої критики”, М. Ігнатенка “Читач як учасник літературного процесу”, Г. Грабовича “Теорія та історія: “горизонт сподівань” і рання рецепція нової української літератури” та інші. Маємо також ґрунтовну роботу російського науковця Є. Добренка “Формування радянського читача” та ін.
Як свідчить огляд науково-критичної літератури, зокрема української, поняття “читач” не часто ставало предметом досліджень літературознавців, а тому потребує активного включення у науковий дискурс. Це дасть змогу, насамперед літературознавцям, застосувати нові методи досліджень, переосмислити роль і місце читача у теорії та практиці аналізу художнього твору, а також по-новому поглянути на фігуру автора у контексті його співпраці з читачем, на “горизонт сподівань” читачів, авторів та критиків. Більше того, прочитання літератури з урахуванням точки зору читача дозволить відкрити альтернативні шляхи творення вітчизняної історії літератури та моделювання її канону.
Мета і завдання дослідження. Безпосередньою метою роботи є дослідження типології читачів в українському літературно-критичному дискурсі першої половини ХХ століття, зокрема у модернізмі та соціалістичному реалізмі.
Ґрунтуючись на теорії рецептивної естетики та її основних поняттях, а також виходячи з того, що кожному літературному напряму та епосі притаманне своє специфічне бачення читача, публіки загалом, у роботі зроблено спробу реконструювати рецептивну настанову модернізму та соцреалізму, виходячи з філософсько-естетичних засад цих літературних напрямів та аналізу художніх текстів. У дослідженні знайшли відображення як “горизонти сподівань” письменників щодо своїх “ідеальних” читачів, так і очікування емпіричних читачів, котрі не завжди збігалися з авторськими, а також точка зору критиків. Поняття “читач” аналізується у співвіднесенні з поняттями “автор”, “твір”, з урахуванням взаємовпливу цих категорій.
Об’єктом дослідження є теоретичні тексти, що розглядають поняття “читач” та особливості читацького сприйняття, а також критичні статті, щоденники, листи, в котрих відображено бачення українськими письменниками та критиками різних типів читачів, їх читацького досвіду, естетичних смаків, очікувань тощо. Окрім того, реконструкція імпліцитної та експліцитної рецептивної настанови модернізму та соцреалізму базується на аналізі особливостей змісту і форми художніх творів, зокрема модерністів Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, В. Винниченка, М. Хвильового, М. Йоґансена, Л. Скрипника та інших, а також творів письменників соцреалізму, насамперед текстів “виробничого” роману.
Методологічна основа дисертації. Робота ґрунтується на принципах та засадах рецептивної естетики, з урахуванням постструктуралістської критики даної методології (Ж. Дерріда, У. Еко). Найбільш ґрунтовні теоретичні розробки та емпіричні застосування понять рецептивної естетики здійснено на Заході у 70-х роках ХХ століття. Йдеться насамперед про роботи С. Фіша “Вражений гріхом: читач у “Загубленому раї” (1967), В. Ізера “Імпліцитний читач: зразки комунікації у прозі від Буньяна до Беккета” (1972), Р. Барта “Задоволення від тексту” (1973), Г. Р. Яусса “Естетичний досвід і літературна герменевтика” (1977) та інші.
У дисертації враховано також елементи культурно-історичного літературознавства та соціологічний підхід з метою реконструкції образу українських читачів та їх смаків у ХХ столітті.
Наукова новизна. У вітчизняному літературознавстві дослідження читача проводились швидше в соціологічному, аніж у літературознавчо-теоретичному ключі, особливо відчутний брак методологічного застосування доробку Констанцької школи рецептивної естетики і відсутність досліджень літературних напрямів та шкіл з урахуванням їх рецептивної настанови й ідеальних моделей читачів. Тому у нашому дослідженні аналізується імпліцитна та експліцитна модель читачів, рецепція емпіричних читачів, вплив соціально-історичних умов на процес формування читацьких смаків, що дозволить у новому ракурсі побачити характер змін та особливості розвитку української літератури.
Теоретичне і практичне значення роботи. Дослідження є подальшим кроком на шляху переосмислення місця і ролі читача в історії української літератури ХХ століття. На теоретичному рівні воно є спробою узагальнити історію розвитку та формування теорії читача у зарубіжному та вітчизняному літературно-критичному дискурсі, а також чіткіше окреслює функції читача та його стосунки з автором і художнім твором. Робота вказує на взаємодію історії, політики, філософії та культури як вагомих факторів формування рецептивних моделей літературних напрямів.
Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані для подальших досліджень теорії та історії читача як на українському, так і на зарубіжному матеріалі, для компаративістських наукових праць, а також для розробок теоретичних та історико-літературних курсів бакалаврських та маґістерських університетських програм.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі філології Національного університету “Києво-Могилянська академія”, науковими пріоритетами якої є застосування та поширення нових методологічних підходів до інтерпретації української літератури та врахування зарубіжного досвіду дискурсивних практик. Дане дослідження є спробою показати нові перспективи ширшого застосування категорії читача у теоретичних розробках та у висвітленні історії української літератури.
Апробація дослідження. Проміжні результати дисертаційної роботи сформульовано у доповідях на таких наукових конференціях: конференції в рамках тижнів студентської науки у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” (Київ, 2001), VI Науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту літератури (Київ, 2003), І і ІІ Днях науки в Європейському Колегіумі Польських і Українських Університетів (Люблін, 2002, 2003), загальнопольській інтердисциплінарній науковій конференції “Поетика тілесної аномалії. Деформоване тіло в тексті та в образі” (Гданськ, 2003).
З дотичної проблематики в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” захищена маґістерська робота на тему “Рецепція поезії “шістдесятників” у 60-х та 90-х роках” (1999 р., науковий керівник – професор Соломія Павличко).
Результати дисертації опубліковано у 3 статтях основного і 2 додаткового характеру.