Питання до екзамену з історії стародавнього світу
| Вид материала | Документы |
- Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.
- Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- 1. економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм, 337.37kb.
- Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
- Реферат на тему: Медики стародавнього світу, 50.87kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.95kb.
- Питання до державного екзамену з всесвітньої історії, 21.45kb.
- Світлої пам’яті олега прокоповича крижанівського, 38.16kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
27. Похід Олександра Македонського у малу Азію, Східне Середземномор’я та Єгипет.
На весні 334р. до н. е., залишивши намісником Македонії і Коринфського союзу полководця Антипара, Олександр виступив у похід з Пелли. Його армія складалась з 30 тисяч піхотинців і 5 тисяч вершників. Досягнувши через 20 днів Геллеспонту, він переправився на 160 кораблях в Малу Азію і у м. Трої влаштував свято на честь Аххіла, предка македонських царів. У троянському храмі він забрав спис і щит, який кинув у напрямку Персії. Про далекоглядні плани Олександра свідчило й те, що в його поході брали участь вченні, дослідники, художники, географи і було створено відомство для управління завойованими територіями.
Перший бій відбувся на р. Гранік, де Олександра чекало військо сатрапів із 20 тис. кінноти і 20 тис. піхоти, які зайняли зручні позиції на крутому березі річки. Олександр віддав наказ про переправу і штурм силами кінноти. Хоча з боку це виглядало чистим божевіллям. Однак атака увінчалась успіхом: частина македонської кінноти вибралась на мокрий і слизький від намулу протилежний беріг з відносно невеликими втратами (30 піхотинців і 100 вершників, родичі яких на завжди були звільнені від податків) Олександр переміг перську армію. Ця перемога відкрила македонцям шлях на Малу Азію. В планах Олександра було відрізати персам шлях до моря. Використовуючи анти перські настрої малоазійських грецьких міст, він без бою, звільнив майже всі грецькі міста, лише Мілет та Галікарнас не побажали здаватися македонцям без бою. Ці міста були взяті приступом, а жителі оголошені вільними. Управління Малою Азією Олександр передав своєму полководцеві.
Взимку 334/33р. до. н. е. армія Олександра зупинилась в м. Гордії, де за переказами, Олександр Македонський довів, що саме він має панувати над світом ( розрубавши Гордіїв вузол).
Навесні 333р до н. е. відбулася друга велика битва македонців і персів на р. Ісса. Перський цар Дарій ІІІ, від природи не рішучий, не зумів скористатися чисельною перевагою свого війська і втік з поля бою, залишивши в обозі свою дружину, мати й дві дочки, які потрапили до рук переможців.
Після перемоги над перським царем більшість приморських міст здалася македонській армії без бою, окрім м. Тір, який знаходився на скелястому березі заввишки 800 м і жителі вважали, що Олександр ніяк не зможе змусити їх здатися. Однак, Олександр, ціною великих жертв, після восьмимісячної осади, побудувавши велику дамбу, в серпні 332р. до н. е. заволодів містом.
Олександр продовжував похід, не зважаючи на те, що перський цар Дарій ІІІ пропонував укласти мирний договір. Ціллю Олександра було завоювати всю перську державу. Взявши після облоги найбільше місто Палестини Газу, Олександр вирушив до Єгипту. Населення Єгипту з радістю сприйняло його як визволителя від перського панування, а сатрап Мазей без перешкод впустив військо в країну. У м. Мемфіс Олександру поклали на голову подвійну корону фараона, передали країну, військо і скарбницю. В оазисі Амона, де Олександр передав жерцям багаті подарунки, його нарекли Зевсом – Аммоном. В західній частині дельти Нілу, з метою розширення міжнародної торгівлі Єгипту, Олександр Македонський заснував місто Олександрію Єгипетську (332 р до н. е. ). Місце було вибрано на стільки вдало, що не минуло й 50 років, як місто стало багатолюдним і процвітаючим.
У травні 331р. до н. е., залишивши двох стратегів – греків правити в Єгипті, Олександр вивів свої війська із долини Нілу і повів в Передню Азію і Месопотамію.
28. Похід Олександра Македонського на Перську державу. Битва під Гавгамелами.
Скориставшись майже двох річною перервою, Дарій ІІІ провів переозброєння своєї армії, збільшивши довжину мечів і списів, але майстерності володіння цією зброєю у воїнів ще не було. Також він виписав із Індії бойових слонів і виготував колісниці з серпоподібними мечами. Що до чисельності армії існують різні точки зору, скоріш за все для битви під Гавгамелами Дарій виставив 80 тис вояків різних національностей. Гавгамельська рівнина давала Дарію ІІІ можливість розвернути всі свої бойові сили, особливо численну кінноту.
Вранці 1 жовтня 331р. до н. е. Олександр вивів своє військо (47000, в тому числі 7000 кінноти). В центрі бойового порядку стояла важко озброєна піхота, а на обох флангах – легка піхота і кіннота. Правим флангом командував сам цар, а лівим - Парменіон. Атака македонян колісницями не досягла успіху, оскільки лучники стрілами повбивали візничих. Перси намагалися зайти в тил військ Олександра, але він вчасно перекинув туди резерви. При цьому у персів утворився проміжок між центром та лівим флангом, і кіннота Олександра відсікла їх і розбила. Дарій ІІІ, який опинився в центрі січі, не витримав і на коні одного із своїх охоронців покинув поле бою. Помітивши відсутність командуючого, перси почали тікати. На правому фланзі і в центрі македоняни отримали повну перемогу, однак на лівому становище Парменівна залишалося складним. Олександр, відклавши переслідування Дарія, поспішив йому на допомогу. Побачивши кінноту Олександра, перська армія почала хаотично відступати. Військо Олександра отримало ще одну перемогу.
Битва при Гавгамелах чи Арабеллах, остаточно підірвала могутність Перської Держави. Армія була деморалізована і розбита, а набір нового війська був не можливий. З невеликим загоном своїх військ Дарій ІІІ втік у Мідію, а Олександр пішов на південь пожинати плоди перемоги. Вавилон і Сузи здались Олександру без бою. У грудні 331р Олександр оволодів вотчиною перських царів Персеполем і Пасаргадами. У головних містах Персії Олександр захопив величезну здобич: у Сузах – 50000талантів дорогоцінних металів, в Персе полі – 120000, Пасаргадах – 6000, Екбатанах – 180000 ( саме тут Олександр вирішив карбувати монету і пустити її в обіг)
Після чотиримісячного перебування в Персеполі Олександр наприкінці квітня 330 р до н. е. вирушив в Мідію, щоб переслідувати Дарія ІІІ. Але сатрапи декількох провінцій і начальник «безсмертних» полонили Дарія, а при наближенні загону Олександра, проткнули його списами. Коли Олександр наблизився до мертвого Дарія ІІІ, він накрив його своєю пурпуровою мантією і наказав перевести тіло до Персеполя і поховати в царській гробниці. Так Олександр Македонський став законним царем Азії, захисником честі «мученика царя», його наступником, більша частина перських вельмож принесла йому присягу, а продовження походу мислилось, як помста за «свого бідного брата», який був похований з усіма царськими ритуалами і пишністю.
29. Похід Олександра Македонського у Передню Азію та Індію.
Македонського царя манила ідея дійти до Східного океану. За межами Перської держави знаходилась Індія, володіння індійських царів (раджів), які постійно ворогували між собою. Цим скористався Олександр і після підкорення Бактерії і Согдіани у травні 327р до н. е. здійснив похід в Індію. Деякі раджі перейшли на сторону Олександра. Розпочинаючи похід Олександр не мав реальних уявлень про Індію, яка здавалась йому казковою країною, що завжди вабила його.
На весні 326р до н. е. Олександр перейшов річку Інд через побудований Гефестіоном міст. У Північній Індії найсильнішим суперником Олександра був цар Пор, який використовував у своїй армії бойових слонів. У битві після Гідаспу македоняни знайшли спосіб боротьби зі слонами: вони підкрадалися ззаду і перерізали сухожилки передніх ніг слонів. У цій же битві цар Пор потрапив у полон до македонян, але Олександр не тільки зберіг йому життя, але й збільшив його володіння.
На р. Гідасп Олександр заснував два міста: на західному березі Букефалію ( на честь свого коня, який загинув від старості), а на східному – Нікею, в честь перемоги.
Після короткого відпочинку Олександр продовжив свої завоювання на сході, дійшовши до р. Гіфасіс. Продовжувати подальші військові дії стало не можливим, оскільки розпочався сезон тропічних дощів (70 днів), розливи рік, а армія страждала від укусів отруйних змій. Македоняни почали хворіти на малярію та інші хвороби. Армія зменшувалась чисельно і перетворювалась на брудний, змучений натовп. Олександр докладав максимум зусиль, щоб переконати солдат продовжувати поход, але спромігся домогтись лише того, щоб армія поверталась до Вавилону південними районами Перської держави. Енергія македонського царя допомогла побудувати за декілька місяців величезний флот: 80 військових і 200 транспортних кораблів.
У листопаді 326р. до н. е. армія була посаджена на кораблі під командуванням Неарха, і через 9 місяців прибула у гирло р. Інд. Народи по обидва боки річки підкорилися добровільно. Або після короткої боротьби. Лише войовничі Малійці дали серйозну відсіч. При облозі найбільшого їхнього міста Олександр ледь не загинув: залишився разом з трьома старими воїнами на стіні оточеного міста, відрізаний від своїх; його врятували, але стрілою були проткнуті легені і цар ледве вижив.
У гирлі р Інд Олександр побудував фортецю, верф і гавань. Після цього армія розділилась: флот під командуванням Неарха досліджував шлях до Перської затоки, а Олександр повів свою армію сухопутним шляхом через пустелю. Через 3 місяці обидві частини армії дійшли до Перської затоки, де були влаштовані грандіозні святкування.
Наприкінці 325р до н. е. десятирічний похід Олександра Македонського було завершено: армія повернулася у Вавилон.
30. Розпад держави Олександра Македонського.
Вечері 28 дейя (11або 13 червня) 323р. до н. е. (на 33 році життя), Олександр Македонській помер в наслідок тяжкої форми малярії (або запалення легенів), в розпалі підготовки до нового походу, на вершині успіху. У Вавилонському палаці Навуходоносора, в дорогому оздобленні, 30 днів лежав він, і його вже нічого не хвилювало - ні нові походи, ні битви, ні світове панування. Сподвижники царя в суперечках за владу забули поховати свого недавнього кумира.
Лише після того, як пророк Аристандр об’явив про те що країні, яка прийме тіло царя призначено щастя і процвітання почалася боротьба за тіло Олександра.
Майбутній правитель Єгипту Птоломей, обманувши Пердікку, так старанно поховав царя, що й досі могилу Олександра знайти не можуть.
Раптова смерть царя приголомшила сучасників. Єдиною організованою силою залишалося військо, але й в ньому не було єдності. Найвпливовішими полководцями були Пердікка, Антипар, Птоломей, Евмен, Антигон та інші. Оскільки Олександр не призначив наступника, Пердікку було призначено регентом держави. Воєначальники почали радитись між собою про успадкування престолу. Після тривалих суперечок дійшли згоди, що царем має бути недоумкуватий зведений брат Олександра – Аррідея, який буде правити під іменем Філіпа, і він повинен буде поділитися царством з сином Роксани і Олександра.
Вся велика спадщина Олександра була поділена між собою його полководцями – нащадками ( по грецькі діадохами). Однак згода між ними була не міцною і не тривалою. Досить скоро недоумкуватий Аррідей і малолітній син Роксани Олександр Ег, разом з нею загинули насильницькою смертю. А з світової імперії Олександра в результаті війни між діадохами виділились три великих держави: Єгипет, Сирія і Македонія.
31. Олімпійські ігри, як відображення ставлення греків до життя.
У Vст. до н.е. у більшості грецьких полісів святкування в честь головного божества – покровителя поліса – стало розглядатися як демонстрація сили і багатства, огляд досягнень і успіхів, як прояв єдності всього полісного колективу. Релігійні начала поступово відходять на задній план, а суспільно – політичні та ідеологічні сторони проявляються повніше і яскравіше. Збільшується питома вага гімнастичних змагань і театральних вистав, зростає культурне значення таких свят, а підготовка до них, яку вів весь народ, стала сильним імпульсом до культурної творчості. Серед таких свят виділилися найпопулярніші у Греції – Олімпійські ігри – загально грецькі свята на честь Зевса Олімпійського, верховного бога неба, грому і блискавки. Вони проходили раз у чотири роки, в липні – серпні. Розпочалися в 776р до н. е., а були заборонені вже в Римській імперії 393р. н. е. Проходили вони на березі р. Алфей. Програма складалася зі спортивних змагань і забігів колісниць. Під час Олімпіад (впро – довж 5 днів) у Греції оголошувалось священне перемир’я, припинялися всі військові дії. Переможець Олімпійських ігор нагороджувався вінком з гілок маслинового дерева і набував неабиякої популярності у Греції.
32. Грецька ордерна архітектура: дорійські та іонійський стилі.
Поряд з театром і всенародними святами велике виховне значення у грецьких полісах, особливо в демократичних Афінах, мало пластичне мистецтво – архітектура і скульптура, яке щодня впливало на зір, відчуття та розум людини, виховувало відчуття прекрасного, гармонічного та возвеличеного. Виділення мистецтва з ремесла передбачало не лише культурний рівень, але й відповідний високий ступень технічної майстерності, удосконалення інструментів і вміння користуватися матеріалом. Високого рівня досягла обробка каменю і мармурових плит, з яких будувалися стіни найзначніших храмів. Суха кладка ( без будівельного розчину) вимагала особливо ретельної роботи. Розвиток архітектури був тісно пов’язаний зі станом теорії і практики містобудування, заснуванням і благоустроєм нових та старих міст. Вищім досягненням грецького містобудування була розробка концепції регулярного міста , тобто будівництва міського центру за продуманим планом. Основні положення регулярного міста були розроблені Гіпподадом із Мілета і отримали назву гіпподадового міста. Він передбачав поділ міської території з вулицями ( 4 – 7 метрів заввишки), які перетиналися під прямим кутом, на житлові квартали. Передбачалося виділення міського центру, забудованого громадськими спорудами ( храмами, приміщеннями для посадових осіб, портиками для прогулянок), торгової площі агори (інколи громадський центр співпадав з агорою). Якщо місто знаходилось на березі моря, то прибережна частина оформлювалась в портовий район з верфями, доками і складами. Як обов’язкові елементи у місті були театр, стадіон і гімназії.
Парадним і релігійним центром був Акрополь, де розміщувався храм головного божества – покровителя даного міста. Сюди вела дорога священних процесій під час свят, тут здійснювались урочисті жертвоприношення. У V – IV ст. до н. е. практично у всіх містах виникають міцні оборонні споруди, система фортечних стін з баштами.
Грецька архітектура базувалась на основі так званої ордерної системи. Два основних типи ордерів: дорійській і іонійський сформувались ще в VII – VI ст. до н. е., а в V – IV ст. до н. е. з’явився нарядні ший, вишуканіший і пишніший коринфський ордер.
Дорійський ордер характеризувався приземкуватістю класичних рис, строгістю оздоблення. Іонійський стиль – більш вишуканий, колони цього стилю вже мали цокольний п’єдестал і з верху були увінчані пілястрами і були вищими і стрункішими за дорійські. В V – IV ст. до н. е. з’являється коринфський ордер, який був нарядні ший, вишуканіший і пишніший за два попередніх. У той же час грецькі архітектори починають застосовувати змішання різних ордерів в одному будинку, вносять елементи вишуканості і витонченості в дорійський стиль і додають величності і ошатності іонійському ордеру.
33. Епоха еллінізму в Греції; періодизація, особливості суспільно – політичної організації.
Стосовно початку елліністичної епохи існує ряд версій. Частина дослідників приймає за початок еллінізму смерть Олександра Македонського (323р. до н. е. ), інші початковою датою вважають Херонейську битву (338 р. до н. е), треті - битву при Іпсі (301 р. до н. е. ). Але найбільше істориків початком еллінізму вважають похід Олександра Македонського на Схід (334 р. до н. е.) і закінчують його завоюванням останньої елліністичної держави (Єгипетського царства) римлянами в 30 р до н. е. Оскільки тривалість елліністичного періоду складає близько 300 років, в його історії, зазвичай виділяють три періоди:
- 334 – 275 рр. до н. е. – виникнення елліністичних держав ( від походів Олександра до розпаду його імперії в результаті воєн діадохів;
- 275р. до н. е. – середина ІІ ст.. до н. е. – період зрілості еллінізму ( створення соціально – економічних і політичних структур і культури елліністичних країн);
- середина ІІ ст. до н. е. – 30 р. до н. е. – пізній еллінізм ( розклад елліністичних держав і завоювання їх Римом на Заході і Парфією на Сході.
Основою змін в епоху більш високого етапу історичного розвитку стало взаємозбагачення давньогрецької і давньосхідної цивілізації. Ці зміни полягали в інтенсифікації торгівельних операцій, збільшенні монет в обігу, інтенсивному містобудуванні, ускладненні соціальної структури елліністичних суспільств, виникненні елліністичних монархій, бурхливому розвитку культури, тощо.
За визначенням С. І. Ковальова і В. С. Сергєєва еллінізм – етап чи стадія розвитку країн Східного Середземномор’я, що характеризувався :
- кризою соціально – політичної структури грецького поліса;
- розвитком товарних відносин у східних елліністичних державах, які успадкували від стародавньосхідного суспільства монархічну форму правління, форми експлуатації залежного сільського населення і державно – монополістичних тенденцій;
- синкретизмом ( поєднанням )у різних галузях культури.
Подальший розвиток ці положення отримали у дослідженнях А. Б. Рановича і К. К. Зельїна. Згідно з концепцією Рановича, еллінізм був закономірним етапом історії античного суспільства. Він був викликаний кризою грецьких полісів і перської держави. Для еллінізму є характерними:
- інтенсивний розвиток торгівлі і грошових відносин;
- тенденція витіснення натурального господарства;
- поширення на Сході форм класичного рабства;
- деяке економічне нівелювання;
- згладжування етнічних розбіжностей;
- загострення соціальних протиріч;
- взаємодія грецької і східної культури.
Елліністичний період країни Східного Середземномор’я переживали різні етапи розвитку соціально – економічних відносин: у найрозвиненіших грецьких державах була криза полісного устрою; у Македонії і полісах північно – західної Греції - зростання політичної консолідації ( союзи); в Єгипті та Передній Азії - поширення полісного устрою; у племен в середині і на периферії елліністичного світу йшов процес становлення класових суспільств. За визначенням Зельїна еллінізм – це поєднання і взаємодія елліністичних і східних начал в економіці, соціально – політичному устрої та культурі, властиві обмеженому (географічно і хронологічно) колові країн. Таким чином, нові форми культури, політичних і соціально – економічних відносин в період еллінізму були продуктом синтезу, в якому значення місцевих і грецьких елементів визначалося конкретними історичними умовами.
34. Культура еллінізму. Дива світу.
Елліністична культура не була одноманітною на всій території елліністичного світу. У кожному регіоні вона формувалася в результаті взаємодії місцевих найстійкіших традиційних елементів культури з культурою завойовників і переселенців. Однак усім місцевим варіантам елліністичної культури властиві загальні риси, обумовлені з одного боку, подібними тенденціями соціально – економічного і політичного розвитку, а з іншого – обов’язковою участю в синтезі елементів грецької культури. Розвиток міст, товарно – грошових відносин, торгівельних зв’язків у Середземномор’ї і Передній Азії визначали формування матеріальної та духовної культури.
Швидкий розвиток економіки, зростання багатства держав і окремих осіб дозволяли витрачати частину його на фінансування культури. Елліністичні монархії почали виробляти певну політику в галузі культури, намагалися спрямувати процес культурного розвитку у потрібне русло: перетворювали столиці держав у могутні культурні центри; запрошували і утримували за державний кошт відомих вчених, які вели активну наукову роботу при палацах царів ( прикладом може бути музей в Олександрії, заснований Птоломеєм Сотером, який включав в себе багато кімнат для проживання і читання лекцій, та знамениту Олександрійську бібліотеку).
Важливою особливістю активного розвитку елліністичної культури був синтез світогляду грецьких і давньосхідних начал, особливо в галузі філософії, науки і релігії. Причому загальний обрис елліністичної культури визначала саме грецька культура. Греки внесли вирішальний вклад у створення основних культурних цінностей і розвиток більшості галузей мистецтва ( архітектура, скульптура філософія, театр).
Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної проявився у засвоєнні нових ідей містицизму і глибокого індивідуалізму в філософії, підвищенні ролі релігії в загальній духовній атмосфері, впровадження в життя досягнень давньосхідної медицини, астрономії і т. п.
Дива світу. До Сіми чудес світу, описаних давньогрецькими ученими і мандрівниками (Геродот, Філон Візантійський та ін), відносяться Єгипетські піраміди ( єдине з чудес, що дійшло до наших днів), Гробниця Мавсола (Галікарнас IVст. до н. е. ), Колос Родоський ( Родос ІІІ ст. до н. е. ), храм Артеміди Ефеської (Ефес IVст. до н. е. ), Фароський маяк (Олександрія, Єгипет ІІІ ст.. до н. е. ), Висячі сади Семіраміди (Вавилоні VIст. до н. е.) і статуя Зевса Олімпійського ( Греція Vст. до н. е. ).
Єгипетських пірамід взагалі було близько 80, можливо більше. Найвідоміші з них : Піраміда Джосера – одна з найперших кам’яних будов, яка була спроектована і побудована близько п’яти тис. років тому Аменхотепом, радником фараона Джосера. Вона являла собою 60 метрову східчасту будівлю, поховальні камери якої знаходились на глибині 28 м під землею.
Найзнаменитіші – три великі піраміди неподалік Гізе: Хеопса, Хефрена, Мекерина. Найбільша з них, описана ще Геродотом, піраміда Хеопса (XXVIII ст.. до н. е. ) висота її становить 137 м , кожна з сторін квадратної основи піраміди становить 233 м. В давнину піраміда була облицьована плиткою так, що відбиваючи сонячні промені створювала ефект сяйва.
Гробниця Мавсола в Галікарнасі – вражала своєю архітектурною ідеєю, вперше в грецькій архітектурі в ній поєднались всі три стилі – дорійський, іонічний та коринфський. Основою всієї будівлі був великий п’єдестал, облицьований мармуром, він мав форму прямокутника. На ньому був побудований храм – гробниця, оточений 36 іонічними колонами, які несли на собі дах в вигляді 24 – сход. Піраміди. Поміж колонами та з боків гробниці розташовувались багаті скульптурні прикраси. Проект мавзолею належав архітекторам Піфію та Сатиру. Прикрашали мавзолей чотири знамениті скульптори і художники: Леохар, Бриаксис, Скопас, Пракситель. Триметрову скульптурну композицію – Артимісія с Мавсолом на колісниці, яка прикрашала вершину храмової піраміди створив Піфій. Будівля проіснувала 19 століть, доки в XV ст. Родоські лицарі не зруйнували її, беручи каміння на будівництво фортеці святого Петра.
Колос Родоський – один з найнедовговічніших пам’ятників, який будувався близько 12 років грецьким скульптором Харесом, і простояв трохи більше 50 років. Згідно Філону, опис якого вважається найбільш достовірним, Колос являв собою чоловічу фігуру, яка стояла на п’єдесталі з білого мармуру. В витягнутій руці колос тримав смолоскип. Коли смолоскип запалювали, то в день і в ночі він слугував маяком. Статуя була відлита з бронзи.
Храм Артимиди Ефеської. На західному узбережжі Малої Азії, близько давньогрецького міста Ефес, в долині був побудований в VI ст.. до н. е. храм Артеміди Ефеської. Архітектором храму був Харситфрон із Каносса. За його життя було побудовано будівлю храму і встановлено колонаду. Його син архітектор Метаген продовжив будівництво, йому вдалося добудувати верхню частину храму. Далі будівництво продовжили архітектори Пеоніт і Деметр. В 550 р. до н. е. відбулося відкриття храму. Святилище було дуже велике: довжина його складала 110, а ширина 55 м. Навкруги нього височіли два ряди кам’яних колон, висотою 18м ( за даними Плінія Старшого їх налічувалось 127). Двоскатний дах був зроблений не з черепиці, а з мармурових плит. По уграх даху розташовувались чотири мармурових бика, гиганськіх розмірів. В середині храм був облицьований мармуровою плиткою, а в центрі головного залу височіла статуя Артеміди завдовжки 15 м. Основа статуї була дерев’яною, але зверху вона була вкрита золотими прикрасами й дорогоцінностями. Фронтон храму був прикрашений величною скульптурною композицією із мармуру. Через 200 р , в ніч народження Олександра Македонського ( 21. 06. 356р. до н. е.), житель міста Ефіса підпалив храм. За правління Олександра храм був відновлений і проіснував до 383р , коли декретом імператора Феодосія було знищено багато язичницьких храмів.
Висячі сади Семирамиди – були створені Навуходонасаром для коханої дружини Амітіс медійської царівни. Палац Навуходоносора був розташований на штучно зробленій площадці, яка була піднята на висоту чотириярусної будівлі. Висячі сади були розбиті в північно – східній частині палацу на насипних терасах, які покоїлись на арочних зводах. Зводи підтримувались кам’яними високими колонами, які були на кожному поверсі. Платформи терас являли собою складну споруду – в основі були кам’яні плити із прошарком комишу, вкритого асфальтом. Далі йшов двійний ряд цегляної кладки, з’єднаної гіпсом, ще вище свинцевий прошарок для затримки води. Саму терасу вкривав товстий прошарок землі, в якому могли б пустити коріння навіть великі дерева. Поверхи садів підіймались уступами і з’єднувалися широкими сходами, які були вкриті білим і рожевим каменем. Були влаштовані спеціальні спіралеподібні криниці для зрошення садів. Висячі сади були зруйновані розливом Євфрату
Статуя Зевса Олімпійського, знаходилась в храмі Зевса в Олімпії ( арх.. Лібон Елідський в 468 – 456 рр. до н. е ) В 30 роках V ст. до н. е. Знаменитого Афінського скульптора Фідія запросили виготовити статую Зевса. За свідченнями Стратона розміри і велич статуї були вражаючими. Зевс Фідія сидів на троні з високою спинкою, його голову вінчав вінок олімпійського переможця. З лівого плеча низ падав на коліна золотий плащ, прикрашений золотим листям. В правій руці Зевс тримав статую крилатої богині перемоги Ніки, в лівій скіпетр, якій вінчав священний орел. Трон був прикрашений рельєфами, які прославляли Зевса, підлокітники трона були прикрашені двома сфінксами. Спинка трона була прикрашена зображенням трьох богинь Ор ( пори року) і трьох Харит ( богині радості і жіночності). Інші барельєфи прославляли Грецію. Також Трон був прикрашений зображенням вісьми олімпійських переможців - за кількістю тодішніх видів олімпійських змагань.
До найграндіозніших споруд давнини належав Фароський маяк, побудований архітектором Состратом з Гніда 280р. до н. е. Це була триярусна споруда: перший ярус являв собою квадратну споруду, сторони якої були зорієнтовані за сторонами світу; другий - у вигляді восьмигранної башти, грані якої були орієнтовані за напрямками 8 головних вітрів; третій мав форму циліндра, увінчаного куполом, на якому стояла 7-метрова статуя бога морів Пасейдона і горів вогонь маяка.
35. Місце грецької цивілізації в історії Європи.
Важливою ознакою грецької культури був її гуманістичний характер, тобто в центрі культурної творчості стояв громадянин як носій найкращих людських якостей. А високий рівень розвитку давньогрецької культури можна пояснити значним економічним потенціалом полісів, створеним завдяки раціональній організації рабської праці та виховання високоінтелектуального громадянина – не лише споживача, але й знавця і цілувальника культури, потреби й інтереси якого надихали майстрів на створення шедеврів. Тобто були створені такі соціальні умови, які сприяли реалізації кожним громадянином своїх творчих можливостей.
Таким чином, вплив стародавніх греків на наступний розвиток європейської і світової цивілізації полягав не лише у створенні умов чи наданні імпульсів для її подальшого розвитку, а й включенні цілого ряду досягнень греків в структуру сучасних культур різних народів світу, як органічних і невід’ємних частин.