Питання до екзамену з історії стародавнього світу

Вид материала

Документы

Содержание 7.Грецька міфологія, як відображення світогляду древніх еллінів. 8. Гомерівська доба в історії Стародавньої Греції: суспільний лад, заняття, культура. Суспільно – політичний лад стародавньої Греції 9. Геродот - батько історії. 10. Реформи Солона в Афінах. 11. Афіни за правління Перікла. 12. Причини, цілі та основні етапи грецько – перських воєн 13. Перший похід персів на Грецію. 14. Другій похід персів на Грецію. Марафонська битва. 15. Третій похід персів проти Греції. Фермопільська, Саломінська та Платейська битви. 16. Міфи про Геракла, як відображення культу сильної особистості в Греції. 17. Утворення Македонської централізованої держави. Філіп ІІ. 18. Грецька філософія. Аристотель і Платон. Демокріта з Абдери (460 – 370 рр. до н. е. ) Платон (427 – 347 рр. до н. е. ) Платон був об’єктивним ідеалістом

Подобный материал:

• Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.
• Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
• Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
• 1. економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм, 337.37kb.
• Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
• Реферат на тему: Медики стародавнього світу, 50.87kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.95kb.
• Питання до державного екзамену з всесвітньої історії, 21.45kb.
• Світлої пам’яті олега прокоповича крижанівського, 38.16kb.
• Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.

7.Грецька міфологія, як відображення світогляду древніх еллінів.

Міфи – фантастичні розповіді про богів і героїв – були створені у глибокій давнині. У фантастичних образах міфів втілені спроби греків розібратися у явищах природи, у своєму ставленні до природи, суспільних явищ. Деякі з міфічних героїв з часом возводилися в ранг напівбогів і богів ( наприклад, Геракл). Багата грецька міфологія, яка склалася ще в архаїчний період , численні перекази про відносини богів і героїв між собою і людьми, створили багатий арсенал міфологічних образів, що стали відправною точкою для розробки художніх типів сильних людей, які виступали проти спільних сил природи, проти наймогутніших богів, стали основою для створення прекрасної грецької літератури класичного періоду.

Утворення раньодержавних об’єднань внесло нові риси в сакральні уявлення ахейців. Світогляд народу створив такі взаємовідносини між богами, які ахейці бачили у царських столицях. Тому на Олімпі, де жили головні божества, верховним був Зевс, володар всього світу, батько всіх богів. Підкорені йому боги мали свої специфічні суспільні функції:

Гера – дружина Зевса, відала родинним життям і шлюбом;

Аїд ( Плутон) – брат Зевса, одержав підземне царство мертвих;

Афіна – дочка Зевса, захисниця хоробрих воїнів, покровителька розуму і мудрості;

Деметра – сестра Зевса, богиня родючості і хліборобства;

Гермес - покровитель ремесел;

Артемида –дочка Зевса, богиня мистецтва, покровителька звірів;

Посейдон – володар моря, відав справами мореплавців.

Боги багато в чому були похожі на людей, вони володіли не лише позитивними якостями, але також мали свої недоліки і слабкості. Політеїзм еллінів яскраво ілюструється письмовими джерелами і творами мистецтва.

8. Гомерівська доба в історії Стародавньої Греції: суспільний лад, заняття, культура.

Гомерівський, або передполісний період в історії Греції відноситься до ХІ – ІХ ст. до н. е. До початку ХХ ст. гомерівські «Іліада» і «Одіссея» були єдиним джерелом вивчення грецької історії цього періоду. Нові археологічні відкриття дозволили значно доповнити дані епосу і наочно показати історизм самих поем. Про самого Гомера відомо дуже мало: народився він ймовірніше за все в Смірні (Мала Азія), або на о. Хіос, час життя його також датується по різному, від Троянської війни (VIII ст. до н. е.), до середини ІХ ст. до н. е. Події описані в цих творах являють собою сплетіння міфів і реалій, але вони дають можливість у головних рисах прослідкувати еволюцію грецького суспільства від первіснообщинного устрою до полісного ладу.

Катастрофа, яка трапилась з мікенською цивілізацією у ХІІІ – ХІІ ст. до н. е. призвела до зубожіння народу і культурного регресу. Однак історія людства не знає абсолютного регресу і в матеріальній культурі перед полісного періоду елементи спаду переплітаються з новими відкриттями. Найважливішим з них було освоєння греками техніки обробки і плавлення заліза, що означало в тих умовах, справжній технічний переворот.

Основу економічного життя гомерівського суспільства складало сільськогосподарське виробництво. Найшановнішим заняттям стародавніх греків було землеробство. Навіть царі гордилися працею на полі.

Формально пануючою формою власності на землю була община. Кращі ділянки землі виділялися басилеям ( царі, знатні люди), розміри цих ділянок невідомі. Основу економічної могутності басилеїв складали їх господарства – ойкоси, організація яких повторювала організацію великих володінь ахейської знаті XIV –XIII ст. до н. е. Вся інша земля розподілялася поміж общинниками шляхом жеребкування, а ці ділянки називались клерами.

Крім зернового господарства, розвиненим було виноградарство, садівництво, городництво. У садах вирощували яблуні, груші, гранати, смоківницю, маслини.

Надзвичайно важливу роль в господарстві гомерівського періоду зайняло тваринництво. Худоба була мірилом вартості, замінюючи ще не існуючі гроші. Так бронзовий триножник вартував 12, а рабиня 4 воли ( Іліада ХХІІІ, 702 – 705). Таким чином, сільськогосподарське виробництво гомерівського періоду досягло значного розвитку. Продуктивні сили досягли такого розвитку, що допускали накопичення багатства у руках не багатьох людей. Розмір його визначався головним чином кількістю худоби, просторими коморами, повними всяких припасів і добра, оздобленням житла, числом прислуги, якістю зброї, одежі тощо.

В умовах, коли кожне окреме господарство обслуговувало себе власними силами, реміснича діяльність не мала сприятливих умов для розвитку. Гомерівська Греція знала лише декілька видів ремесла залежно від сировини. Із ремісників ( деміургів) Гомер згадує ковалів, теслярів, ювелірів, кожум’як гончарів. Диференціація праці робила лише перші кроки. Ковалі крім роботи з залізом, займалися одночасно виготовленням виробів із золота і срібла, а теслярі виконували всі роботи, починаючи від заготовки лісу і закінчуючи будівництвом житла, або виготовленням меблів та інших предметів. Усі види види ремісничого виробництва, окрім ковальства носили мандрівний характер. Як правило, ремісники ходили з одного будинку до іншого, господарі годували і поїли їх, постачали матеріали для роботи, а після закінчення платили обумовлену платню натурою, а часто давали ще й подарунки. Лише ковальська справа, яка вимагала наявної майстерності була постійною.

У давнину до ремісників належали також оповісники ( покровитель Гермес), лікарі ( покровитель Асклепій), тлумачі снів тощо. Всі вони були вільними, але стояли на нищій сходинці соціальної драбини аніж землероби. Лише у ткацтві, за словами Гомера, використовувалась праця рабинь.

У гомерівський час були відсутні гроші як еквівалент обміну. У поемах немає жодної згадки про них, а одиницею обліку були бики.

Зовнішня торгівля теж була розвинена слабо. Це підтверджується й археологічними даними, які констатують повну відсутність імпортних речей аж до VIII ст. до н. е. на території Греції. Якщо окремі речі і ввозились фінікійцями, то це були предмети розкоші для вузького кола знаті. Загалом, тогочасна торгівля була тісно пов’язана з війнами, розбоєм, морським піратством. Однак з ІХ ст. до н. е. поступово починається розвиток торгівлі у середовищі Грецького світу.

Суспільно – політичний лад стародавньої Греції виглядав таким чином: грецькі племена поділялися на роди, з родів складалися фратії (братства), а з фратій - філи (племена). Найважливішими ознаками грецького роду були:

1. походження за батьком;
   
2. заборона шлюбів в середині роду;
   
3. право усиновлення родом;
   
4. право взаємного успадкування;
   
5. володіння родовим майном;
   
6. право вибору і усунення родових старійшин;
   
7. надання допомоги і взаємної підтримки;
   
8. участь у загально родових святах і наявність спільного цвинтаря.
   

Давньогрецькі філи були військово – культовими об’єднаннями, мали свою визначену територію, жертовник на честь богів, а їх очолювали філобасилеї – одночасно жрець і вождь.

При общино - родовому ладові вища влада належала всьому народові ( демосу), якій збирався для обговорення і вирішення спільних питань на народних зборах ( агора), які являли собою сукупність вільних общинників. Однак, поступово ставлення до рядових членів стає досить зневажливою, зате знать користується повагою і пошаною.

Таким чином, у суспільному ладові Греції перед полісного періоду поступово проступають риси військової демократії.

9. Геродот - батько історії.

Геродот ( близько 480 – 425рр до н. е.) народився в м. Галікарнасі, розташованому на південно – західному узбережжі Малої Азії, яке було центром торгівлі і знаходилось на межі еллінського та варварського світу. Геродот брав активну участь у боротьбі із тиранією і змушений був покинути рідне місто. Розширенню його знань про оточуючий світ сприяли численні подорожі у Єгипет і Месопотамію, Лівію та Персію, Сицилію та Македонію, Фракію і Північне Причорномор’я. Тривалий час він жив у Афінах, зблизившись із Періклом та його оточенням, згодом брав активну участь у заснуванні афінської колонії Фурії у Південній Італії. Він належав до того покоління, якому були притаманні енергія, допитливість, новаторство поряд з пануючим старим релігійним світоглядом.

Праця Геродота «Історія» складається з 9 книг, по числу муз, покровительок наук і мистецтв, іменем яких називається кожна частина. У першій книзі « Кліо» Геродот розповідає про завоювання перського царя Кіра аж до походу на массагетів, який закінчився його загибеллю.

Друга книга « Евтерпа», у зв’язку з походами Кірового спадкоємця Камбіза, повністю присвячена історії та культурі Єгипту.

Третя книга «Талія» повністю присвячена іншим походам Камбуза та початку правління Дарія.

Четверта книга «Мельпомена» - про Скіфію, похід Дарія проти скіфів та Лівії. І, нарешті, п’ята –дев’ята книги ( « Терпсихора», «Ерато», «Полімнія», «Уранія», «Калліопа») присвячені подіям греко – перських війн. Праця закінчується розповіддю про облогу та здобуття еллінами м. Сеста (479р до н. е. ). Напевно Геродот на встиг закінчити свій твір, який писав, чи дописував на схилі літ, на початку Пелопоннеської війни. У книгах вміщені численні відступи та вставні розповіді, які не порушують загальної цілісності праці. Ідея взаємозв’язку країн Близького Сходу та Греції залишається домінуючою. Геродот проявив виключний інтерес до звичаїв, традицій, і вірувань інших народів, їхнього минулого, пам’яток їх старовини.

10. Реформи Солона в Афінах.

У 594 р до н. е. архонтом в Афінах був вибраний Солон. За походженням він був із знатного роду Кордів – нащадків легендарного афінського баси лея Корда. Та за майновим становищем фактично належав до середніх верств демосу і займався торгівлею. Будучи поетом, він читанням своїх віршів надихнув співгромадян спорядити на сусідній з Афінами острів Саломін військову експедицію, яка закінчилась перемогою Афінян і зробила Солона найпопулярнішою людиною в Аттиці. Не останню роль відіграло і те, що вибір Солона був схвалений також дельфійським оракулом, який користувався великою популярністю у всіх верств грецького населення.

Реформи Солона можна поділити на економічні і політичні . Як законодавець, він представляв інтереси сільського і головним чином , заможного міського демосу та евпатридів, які приєдналися до нього і чиї інтереси зосереджувались у торгівлі. Проводячи реформи Солон спитався на активну підтримку народних зборів, більшість яких становили знедолені громадяни.

Головна економічна реформа Солона називалась сейсахтеєю ( скиданням тягаря) і зводилась до скасування внутрішнього боргового рабства селян, розшукав проданих в рабство за межами країни і повернув їх назад. Практичним наслідком сейсахтеї було збільшення кількості середніх землевласників, які з цього часу стали соціальною опорою афінського полісу.

Солон видав також закон про свободу заповітів, який затвердив приватну власність на землю та дозволяв дробити родові володіння, в той час як раніше земля успадковувалась родом і не підлягала відчуженню.

Серед проведених економічних заходів Солона слід відзначити закон, який забороняв вивіз хліба з Аттики та заохочував вивіз оливкової олії. Він також був спрямований проти родової знаті, яка, володіючи орною землею і вивозячи зерно за межі Аттики, встановила високі ціни на хліб на внутрішньому ринкові.

Заохочуючи вирощування маслин, винограду Солон видав закон, якій врегульовував садіння дерев, іригацію, правила спільного користування колодязями, що раніше належали окремим родам і сім’ям.

Економічні реформи Солона сприяли перетворенню Аттики з країни хліборобства у країну, в якій головне місце займали високо – інтенсивні садово – городні культури із значною долею товарної продукції.

З метою заохочення розвитку ремісничого виробництва та торгівлі Солон ввів закон, за яким син міг відмовити престарілому батькові у допомозі, якщо той не навчив його ремеслу.

З метою полегшення зовнішньої та внутрішньої торгівлі була проведена уніфікація одиниць мір ваги та грошова реформа.

За правління Солона до складу афінських ремісників увійшли прийшлі ремісники ( метеки), які проживали на території афінської держави, але не мали громадянських прав.

Логічним завершенням законодавчих перетворень Солона стали його соціально – політичні реформи. В до реформений час пануюче становище епатридів забезпечувалось не лише їх багатством, а й завдяки привілею народження ( спадковості ) – геннекратії. Солон замість цього привілею встановив в Аттиці привілей майнової та громадської служби – тимократію.

Переходом на нову грошову одиницю Солон знизив майновий ценз, що дозволило розширити коло повноправних громадян. Все населення аттики було поділене на 4 класи, чи розряди за майновим цензом.

До першого розряду належали громадяни, які отримували із своїх полів, садів і городів не менше 500 медимів зерна, масла чи вина. Їх називали пантакосіомедимни (п’ятсот мірники)	Споряджали військові кораблі та несли повинність по постачанню армії.
До другого належали трикосомадимники (трьохсот мірники) яких ще називали вершники.	Повинні були служити в кінноті
Третій розряд – зевгіти – володіли прибутком не менше 200 медимнів.	Служили у важко озброєній піхоті (гоп літи)
Всі інші громадяни – Фети – мали меншій прибуток	Служили у легкоозброєній піхоті.

Громадяни перших трьох розрядів могли займати вищі посади в державі, фети ж мали право лише брати участь у народних зборах і судах.

Вищім джерелом влади, за конституцією солона визнавався весь народ, а політичним органом, який відображав волю народу – народні збори (еклесія), в яких брали участь всі дорослі громадяни Афін. Поряд із старими органами влади Солон створив нову демократичну раду – Буле, яка складалась з 400 представників, обраних з родових філ, по 100 з кожної філи. Рада 400 стала основним дорадчим органом, що готовила рішення на народні збори.

Реформи Солона стосувались і судочинства. Він створив суд присяжних – гелеї. Судді вибирались по філах з громадян усіх чотирьох розрядів. Вони не обмежувались розглядом цивільних і кримінальних справ, гелеї належав також контроль за діяльністю посадових осіб.

Нові закони були записані на вибілених дерев’яних дощечках, складених у формі призми і виставлені у царському портику. Всі дали клятву дотримуватись їх.

Після того, як Солон провів свої закони, він виїхав із Афін.

11. Афіни за правління Перікла.

Перікл ( близько 500 – 429рр до н. е. ) був одним із видатних політичних діячів античності. По матері він походив із знатного роду Алкмеонідів. Батько Перікла Ксантипп, афінський стратег, командував флотом у битві біля мису Мікале. За соціально – економічним становищем Перикл належав до землевласників – аристократів. Його помістя знаходилось недалеко від Афін і було зразково організоване. Був одним з найкращих ораторів. За своїм світоглядом належав до передових людей того часу. Навколо нього об’єдналися талановиті вченні, філософи, художники, скульптори : історик Геродот, філософи Протогор та Анаксагор, скульптор Фідій, та ін. Перікл був здібним полководцем і тонким дипломатом, який володів широким політичним кругозором, людиною, яка розуміла насущні інтереси найпрогрисивнішої частини рабовласницького суспільства Афін. Час правління Перікла всього 15 років ( 443 – 429) називали « золотим віком» і характеризували як найвищій внутрішній розквіт Греції. На протязі цього періоду він щорічно переобирався на посаду першого стратега і всі заходи по демократичному перетворенню Афін у V ст. до н. е. були пов’язані з його іменем.

У галузі внутрішньої політики найпомітнішим кроком Перікла було введення системи оплат громадянам занесення державної служби. Спочатку вводилась винагорода присяжним суддям афінського верховного суду – гелії. Крім того була введена оплата членам ради 500, архонтам, членам деяких комісій, і особам, які управляли володіннями Афін за межами Аттики. Система оплати поширилась і на громадян, які несли службу в ополченні, гарнізоні і на флоті.

За ініціативою Перікла в Афінах розпочалось грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою всіх позбавлених засобів існування. Так грандіозне будівництво вимагало значних коштів. Після того, як союзна скарбниця 454р до н. е. була перенесена до Афін, вона поступово стала складовою частиною афінських фінансів і витрачалася на внутрішні потреби Афін, у тому числі і на будівництво, тобто забезпечення нужденних і прикрашення міста дорого обходилось членам Афінського союзу. Такі ж подвійні стандарти мала запроваджена Періклом система військово – землеробських афінських поселень на території союзників – клерухій. Клерухи зберігали афінське громадянство і були не лише провідниками афінського впливу, а й прямими захисниками інтересів Афін. Малоімущі афіняни отримували за межами Аттики землі, що пом’якшувало суперечність всередині громадянського колективу, забирало частину незадоволених , зменшуючи джерела внутрішніх протиріч. Число афінських клерухів доходило до 10000 чоловік.

Щоб оберегти інтереси громадян, Перікл 451 р до н. е. вніс закон , згідно з яким афінським громадянином міг бути лише той, у кого мати та батько були громадянами Афін.

Всі ці заходи Перікл провів, спираючись на більшість у народних зборах, що робило марним всі спроби протестів чи виступів з боку ворогів демократії.

Сміливий і рішучій у галузі внутрішньополітичній, Перікл був стриманим і обережним у відносинах з іншими державами. Він розумів, що після відбиття песької загрози, основним суперником стала Спарта. За правління Перікла було завершене будівництво Довгих стін, які з’єднували місто з гаванню Пірей, і захищали місто з суходолу. В зовнішній політиці він уникав ризикованих операцій, віддаючи перевагу дипломатичним методам, а інколи економічному тиску.

Протидія Спарти та її союзників поширенню афінського впливу, підривна діяльність в середині Афінського союзу все більше загострювала відносини двох провідних держав у Греції. Однак в цілому при Періклі сфера впливу на міжнародній арені Афін розширилась. 437р до н. е. Афінський флот, на чолі із Періклом здійснив експедицію на узбережжя Чорного моря, в результаті якої майже всі міста Північного та Південного Причорномор’я перейшли у пряму чи посередню залежність від Афін.

В період правління Перікла остаточно сформувався політичний устрій держави. Верховним органом Афінської держави визнавалися народні збори – еклесія, що вирішували найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики країни. У народних зборах брали участь усі повнолітні (20 років) громадяни міста. Збори скликалися 40 разів у продовж року і вирішували найважливіші державні питання: питання війни і миру; вислухували посольства і укладали договори про союзи; регулярно слухали звіти посадових осіб про їхню діяльність та обирали на вищі посади в державі; нагороджували чи позбавляли громадянських прав; вирішували найрізноманітніші питання поточного життя. Основною функцією елексії було видання законів і декретів. Вибори військових посадових осіб та посад, пов’язаних з державними фінансами, проходили в народних зборах відкритим голосуванням, інші державні посади заміщалися жеребкуванням.

Другим за значенням органом управління була рада 500 - буле, що відала усіма питаннями у проміжку між засіданнями народних зборів і поповнювалась щорічно по жеребу громадянами, які досягли 30 віку. Буле управляло фінансами, державним майном, наглядало за карбуванням монет, за флотом, доками, портом, ринками, контролювало роботу посадових осіб.

Одним з важливих і найдемократичніших закладів Афін був суд присяжних – гелея. В суді могли брати участь всі афінські громадяни, не залежно від майнового цензу, які досягли 30 віку. Компетенції геліеї були досить широкими. Розглядалися приватні позови громадян і метеків, багато справ жителів союзних держав, процеси політичного характеру, справи пов’язані з незаконним присвоєнням громадянських прав і т. п. Суд був відкритим і привселюдним, могли бути присутніми не лише афіняни, але й приїжджі з інших держав. При вступі на посаду судді давали клятву, що будуть судити безсторонньо, керуючись лише законами та справедливістю.

Афінська система, найпередовіша для Греції того періоду. Була демократичною для меншості населення. З неї були виключені не лише раби, а й метеки, які не отримували громадянства, навіть коли жили в Афінах упродовж декількох поколінь. У політичному житті не брали участі й жінки.

Сільське господарство за правління Перікла мало такі особливості: багатогалузевий характер, переважання трудомістких інтенсивних культур (виноградарство, маслинництво), застосування рабської праці, товарне спрямовання рабовласницького помістя як нового типу організації сільськогосподарського виробництва.

У стародавньогрецьких полісах склалися дві основні системи виховання: спартанська і афінська. До семирічного віку діти (хлопчики) виховувались вдома, переважно на жіночій половині. Навчалися афіняни з семирічного віку в приватних школах. У програму приватної школи входили: письмо, читання, література, вокальна та інструментальна музика, фізичні тренування. Навчання продовжувалось до 16 років. Для дітей з заможних родин існували вищі учбові заклади - Гімнасії, де юнаки навчалися впродовж двох років (з 16 до 18), в них поглиблено вивчали філософію, літературу і політику, продовжуючи вдосконалювати фізичну форму. З 18 до 20 афінянин проводив в ефебах, які були суто військовим державним закладом. Зарахування в ефеси було пов’язано з принесенням присяги на вірність батьківщині. На другому році навчання ефеби використовувались в прикордонних гарнізонах, як кінна поліція на дорогах, іноді у зовнішніх операціях.

12. Причини, цілі та основні етапи грецько – перських воєн.

Основна причина греко –перських війн – намагання Персії стати гегемоном в регіоні, підкоривши держави Аттики і Пелопон – несу, яка вже підкорила грецькі міста Малої Азії.

Персія намагалася

1. Затвердити свою владу в районі Егейського моря;
   
2. Підкорити собі другу частину грецького світу - Балкани, бо її панування в Малій Азії не були надійними.
   
3. Контролювати всі торгові шляхи у Східному Середземномор’ї.
   
4. Відновити володіння Фракією, яка відпала під час повстання малоазійських греків.
   

Усі військ4ові дії греко – перського конфлікту поділялися на 5 військових кампаній:

1. 500 – 494рр до н. е. – повстання грецьких міст Малої Азії.
   
2. 492 – 490 рр. до н. е. – перші походи персів на Балканську Грецію.
   
3. 480 – 479 рр. до н. е. – похід Ксерокса ( кульмінаційний хід війни).
   
4. 478 – 459 рр. до н. е. – зміна характеру війни перехід стратегічної ініціативи до греків; звільнення грецьких міст Малої Азії та Егейського моря.
   
5. 459 – 449рр. до н. е. – військові експедиції Афін та їх союзників в Єгипет і закінчення війни.
   

13. Перший похід персів на Грецію.

Допомога Афін і Еретрії малоазіатським грекам стала приводом для початку військових дій проти Балканської Греції. 492 р до н. е. перський полководець Мардоній, зять Дарія, з численним військом, яке підтримувалося флотом, вирушив на Балканську Грецію. Завдання походу було відновлення влади над Фракією і Македонією. Своєї мети Мардоній досяг – обидві держави визнали владу персів, але біля мису Афон на Халкідському півострові флот Мардонія потрапив у шторм, у результаті якого він втратив близько 300 кораблів та 20000 чоловік екіпажу. Після цього Мардоній поранений в одній із битв припинив наступ, обмежившись лише окупацією Фракії.

14. Другій похід персів на Грецію. Марафонська битва.

Окупація Фракії стала сигналом для всіх балканських греків, оскільки в Персії йшла підготовка до нового, більш організованого, походу на захід. Дарій у 491 р до н. е. відправив своїх послів у всі грецькі міста з вимогою «землі і води», тобто повної здачі і покірності. Ряд міст – Егіна, Фіви, Аргос – визнали владу перського царя, однак у Афінах посли були кинуті у яму, а у Спарті в колодязь, щоб взяти води скільки завгодно. У відповідь на розправу з послами 490р до н. е. Дарій організовує новий похід на Грецію.

Головнокомандування у цьому поході Дарій доручив досвідченому полководцю Даті су, а на чолі флоту став син сатрап Малої Азії Артаферн, який відзначився у війні з Мілетом. Боячись повторення афонської катастрофи, флотилія пішла прямим шляхом через Кікладські острови на Афіни. Чисельність армії сягала 24000 чоловік, які були розміщені на 400 кораблях. Мете походу декларувалась, як покарання Афін і Еретрії за допомогу малоазійським грекам.

Афіни не встигли допомогти Еретрії, яка здалась після 5 – 6 денної облоги , внаслідок відкриття зрадниками міських воріт.

Після цього перси пішли до Марафонської рівнини, яка знаходилась за 40 км від Афін, і почали висадку своїх військ. Перси не пішли одразу на Афіни, тому що:

А) Марафон був зручніший для перської кінноти;

Б) в обозі Датіса був пристарілий афінський тиран Гіппій, який запропонував саме таку тактику;

В) прихильники персів в Афінах не були настільки численними. Щоб одразу надати допомогу персам.

До Марафону прибуло афінське ополчення разом з платейцями у кількості 10 – 11 тис. чоловік на чолі із архонтом – полімархом Кіллі махом. Але головну роль у битві відіграв стратег Мільтідат ( 550 – 488рр до н. е. ), який добре знав тактику персів, тому що раніше воював на їхній стороні. Серед командування афінської армії не було згоди щодо плану дій. Не менше 8 днів армії займали очікувальну позицію: греки не розпочинали бій при наявності перської кінноти і чикали спартанців, а перси чикали сигналу із Афін, але у них з’явилися труднощі із питною водою. Коли перси почали перекидати свою кінноту на кораблі, Мільтідат посилив фланги афінської армії до 8 рядів, залишивши в центрі 2ряди, дав наказ бігом атакувати варварів, що застало персів зненацька. Перси прорвали центр, але грецькі фланги вдарили з тилу по перських військах і ті стали тікати до кораблів, де гоп літи у рукопашному бою повністю розбили їх. Афіняни захопили 7 перських кораблів, за даними Геродота у битві загинуло 192 гопліти та 6400 персів.

Одразу ж після битви афіняни повернулись до рідного міста та зустріли перський флот, який затримавсь в Еретрії для того, щоб взяти полонених. Побачивши готовність захисників міста дати відсіч, перси не посміли атакувати місто і повернули назад.

Перемога греків мала величезне моральне значення, бо сталася тоді, коли багато грецьких міст готові були підкоритися персам і навіть в Афінах готувалася зрада.

15. Третій похід персів проти Греції. Фермопільська, Саломінська та Платейська битви.

Після Марафонської битви греки отримали 10 річну передишку, яку використали на подальшу підготовку війни з персами. За реформами Фімістокла була втілена в життя радикальна морська програма: було побудовано і знаряджено 200 тієр ( екіпаж кожної складався із180 веслярів і матросів та 20 – 30 воїнів і стрільців). За реформами Фімістокла архонт – полемарх втрачав функції верховного військового начальника і вони переходили до колегії 10 стратегів. Нарешті він почав будівництво так званих Довгих стін, які з’єднували Пірей та Афіни і укріплень навколо міста. Перебіг найближчих подій довели правильність політики Фімістокла.

Перерва в греко – перських війнах була викликана внутрішньополітичними причинами в самій Персії. У 486р до н. е. спалахнуло анти перське повстання в Єгипті, в 482р. до н. е. спалахнуло анти перське повстання в Вавилоні. В 485р до н. е. помер цар Персії Дарій І, і царем став його син Ксеркс (458 – 465 рр. до н. е. ). Ксерокс здійснив широкомасштабну підготовку до наступу на Грецію: шляхом переговорів з Карфагеном були ізольовані західні греки; вся північна Греція підкорилася персам без бою; на фракійському узбережжі було створено 5 продовольчих баз для постачання; прорили канал на півострові Акте; через Геллеспонт було побудовано подвійний міст.

Ксерокс зібрав величезне військо 100 – 150 тис. чол., з них 10 тис піхоти і 12 тис кінноти – відбірні війська перської гвардії.

На весні 480 р до н. е., перси, пройшовши через Геллеспонт, вирушили по Фракійському узбережжю у напрямку Македонії, а флот плив уздовж берега.

Сухопутна 7 тис. армія греків ( в тому числі 300 спартанців) була сконцентрована біля Фермопільської ущелини, на чолі з спартанським царем Леонідом. Флот у складі 270 трієр, під командуванням спартанця Еврібіада, зайняв позицію біля мису Артимісій в Ебейській протоці. Завдання сухопутних військ було затримати персів доки бився флот.

Ксеркс 4 дні не розпочинав наступ, очікуючи успішних дій флоту. Однак шторм і буря призвели до того, що перський флот втратив 200 кораблів при спробі обійти греків із півдня. Не зважаючи на, це перси продовжували наступ, однак досягти перемоги не змогли, і якщо б не буря, то перемогли б уже греки. В то й же час Ксеркс віддав наказ атакувати Фермопільську ущелину, але мідяни були зупинені греками, як і 10000 перських гвардійців. Завдяки зраді фесалійця, Ксероксу вдалось знайти обхідну дорогу і оточити греків. Леонід, дізнавшись про оточення відпустив основні сили, залишивши 300 спартанців, 400 фіванців і 700 фестіян. Всі захисники Фермопільської ущелини загинули.

Перси без перешкод пройшли Бестію і Аттику і зайняли Афіни, покинуті жителями. Майже все населення Афін дуло евакуйоване на острови Саломін, Егіна, Тризени.

Після битви біля мису Артимісій грецький флот відплив до о. Саломін. Фемістокл не пішов на відведення флоту до берегів Пелопоннесу, а пішовши на хитрість підіслав до персів раба, який повідомив про відхід греків і попередив, що у разі нападу персів греки не зможуть чинити їм опір. Вигадка вдалася, і Ксеркс, впродовж ночі закінчив оточення грецького флоту. Розрахунок Фімістокла був досить точним. Він, створивши видимість паніки, заманив персів у найвужче місце протоки, де вони не могли маневрувати і використати свою чисельну перевагу, оскільки їх тіснили свої ж кораблі. До того ж піднявся не сприятливий для персів вітер і кораблі з високою кормою почали наштовхуватись один на одного. У цій битві греки перемогли, потопивши близько 200 кораблів персів. Це змусило Ксеркса негайно відвести війська до Геллеспонту, щоб забезпечити переправу війська в Азію. На території Греції було залишено один корпус перської армії під командуванням Мардонія. Мардоній, не маючи змоги прогодувати свою армію в спустошеній Аттиці, відступив на північ. В 479 р, не знайшовши спільної мови з афінянами у мирних переговорах, він спрямовує свою армію на Афіни. Спарта, побоюючись можливого союзу між Персією і Афінами прислала корпус під командуванням регента Павсанія (510 – 468 рр. до н. е.). В Бестії, поблизу міста Платеї на великій рівнині відбулася вирішальна битва 40000 війська греків ( з 20 держав) і близько 60000 війська персів. Перси засипали джерела водопостачання і захопили вози з продовольством, за тим перейшли в наступ з боку Афінського загону. Афіняни відбили атаку і почали тіснити персів, які трималися до того часу, поки не був вбитий Мардоній, а потім втекли з поля бою. Залишки перської армії (близько 43000), під керівництвом Артабаза організовано відступили до Візантій. Битва при Платеях була переломним моментом в історії греко – перських війн.

Морські операції проти Персії продовжувались, було утворено 478р до н. е. за ініціативою Афін Делоський морський союз, в який ввійшло близько 200 грецьких держав. Цей союз дозволив утримувати флот у 200 трієр з екіпажем 40000 веслярів, 10000 гоплітів, 1 000 вершників. Така сильна армія давала достойну відсіч персам. У 449 р до н. е. Афіни прийняли пропозицію перського царя Артаксеркса про мирні переговори. У м. Сузи було укладено вічний мир між Грецією та Персією, який назвали Калієвим ( очолив Афінське посольство).

16. Міфи про Геракла, як відображення культу сильної особистості в Греції.

Геракл – син верховного бога Зевса і смертної – грецький герой, удостоєний безсмертя і зарахований у сонм олімпійських богів за свої подвиги, яких було 12:

1. задушив немейського лева;
   
2. умертвив ларнейську гідру;
   
3. спіймав еріманфського вепря;
   
4. спіймав прудку керінейську лань
   
5. перебив стемфалійських птахів – чудовиськ з мідними клювами, кігтями і крилами;
   
6. здобув пояс Епполіти, жорстокої цариці войовничих амазонок;
   
7. вичистив конюшні царя Авгія;
   
8. приборкав крилатого коня, який дихав полум’ям;
   
9. переміг царя Діомеда, який віддавав іноземців на поталу своїм кобилицям – людоїдам;
   
10. викрав корів триголового велетня Геріона;
    
11. здобув золоті яблука Гесперид, які йому приніс Атлант. Коли Атлант ходив по яблука Геракл тримав небесне склепіння.
    
12. піймав і вивів на сонячне світло грізного охоронця підземного світу – пса Кербера .
    

Крім того Геракл переміг велетня Антея, відірвавши його від матері - землі і задушив його в своїх обіймах. Брав участь у Калі донському полюванні, брав участь у поході Аргонавтів тощо.

Для створення всієї системи духовних цінностей велике значення мало розуміння природи божества. Близькість світу богів до людини через своєрідне посередництво напівбога Геракла, через взаємини богів з людьми, загалом возвеличувало людину, її здібності і сили, що відкривало великі перспективи для створення художніх образів героїзованих людей, сильних людей, і для філософського осмислення сутності людини, могутності її сил та розуму.

17. Утворення Македонської централізованої держави. Філіп ІІ.

Македонія була розміщена на північ від Фесалії і півострова Халкідіка; на заході вона межувала з Іллірією, на сході із Фракією. За природними умовами Македонія ділилась на дві нерівних частини – Верхню – велику, але важкодоступну залісену гірську область, в якій проживала основна маса македонян, і Нижню – невелику рівнину, яка наближалась до Егейського моря.

У політичному відношенні Македонія довго не являла собою єдиного політичного центру, але з V ст. до н. е. тут починається розпад родових відносин і об’єднання країни під владою царів Нижньої Македонії. Початок об’єднання було покладено при правителях з династії Аргеадів, починаючи з Олександра І ( 498 – 454 рр. до н. е.), який вів боротьбу за вихід до моря, закінчуючи Архелаєм ( 419 – 399 рр. до н. е.), який переніс столицю у м. Пілей на рівнину, розпочав реорганізацію армії, будівництво фортець і доріг, грошову реформу. При Архелаї Македонія стала однією із провідних держав на Балканах. Після смерті Архелая, вбитого змовниками 399р до н. е. , Македонія вступила в смугу гострих політичних потрясінь і міжусобиць.

Період міжусобиць для країни закінчився в 359 р до н. е. Цар Пердікка ІІІ був убитий в бою з Іллірійцями, і регентом його малолітнього сина Амінти став брат Пердіккі, Філіп ІІ.

Філіп ІІ був видатною особистістю, яка виділялася серед своїх співгромадян авторитетом і силою, розумом і хоробрістю , рішучим впливом на хід подій. Невтомний, настирливий, впевнений, хитрий, один з видатних дипломатів, політичних діячів і воєначальників. Твердо, не рахуючись із засобами, він ішов до поставленої мети. Він був позбавлений заздрощів до чужих обдарувань і талантів, умів підбирати людей і оцінювати їх по заслугам.

Прийшовши до влади, Філіп провів заходи для безпеки кордонів Македонії, зміцнення позицій центральної влади у гористій місцевості, де були сильними сепаратистські тенденції. З метою централізації влади Філіп провів ряд реформ. При царському палаці була організована школа для дітей знаті, у якій готували вірних придворних для служби пажами ( з них формувалися загони особистих охоронців і адміністрація). В той же час пажі були заручниками царя на випадок змови їхніх батьків.

Філіп ІІ завершив розпочату Архелаєм військову реформу. Македонська армія складалася не з найманців, а з вільних людей, які знали за що воюють. Він ввів нове озброєння та шикування грецької фаланги, створив рухому, легкоозброєну піхоту, яка захищала фаланги македонського війська, а також реорганізував кінноту, надавши їй вперше в античній історії самостійного тактичного значення.

З метою забезпечити державну скарбницю грошовими коштами було проведено грошову реформу, яка призвела до того, що македонські монети почали витісняти з обігу афінські срібні статери і перські золоті дарики.

Спираючись на успішні внутрішні реформи, Філіп ІІ почав проводити досить продуману і майстерну зовнішню політику. Завдяки цим зусиллям до середини IV ст. до н. е. Македонія з другорядної варварської країни перетворилась у сильну державу, з претензією на гегемонію в Греції. Сприяло цьому і вигідне міжнародне становище. Міжусобні війни і внутрішні перевороти вкрай розхитали суспільно – політичний устрій полісів. Використавши ситуацію Священної війни (355 – 346рр д н. е. ) Філіп ІІ здобув вихід до Егейського моря, а Афіни були вимушені почати переговори із Македонією, які закінчились підписанням Філократового миру. Під тиском Філіпа за умовами миру афіняни були вимушені признати територіальні і політичні зміни в Греції. Афіни зберегли за собою у північній частині Егейського моря лише Херсонес Фракійський. Македонія замість Фокіди була включена в Дельфійську амфіктонію, а також юридично оформила своє проникнення в Середню Грецію. Таким чином, Філіп ІІ, після укладення Філократового миру отримав офіційну можливість вручатись у грецькі справи. Цьому сприяла і ситуація на Балканах нові міжусобні війни 334 р. до н. е. і нова Священна війна 339р до н. е. ( приводом послужила зорана земля, яка була піддана прокляттю), дали Філіпу можливість втрутитись. Вирішальна битва відбулась біля беотійського міста Херонеї, на чолі армії македонян був сам Філіп, а одним із флангів командував його син Олександр. Македонці в цій битві перемогли завдяки військово – тактичній і фінансовій перевазі. Філіп ІІ, розпустивши Беотійський союз, запропонував Афінам легкі умови миру, за якими вони зберігали свою незалежність.

Завоювавши більшу частину грецької території і встановивши в Греції македонську гегемонію, Філіп скликав у Коринфі конгрес представників усіх грецьких держав. На конгресі були прийняті такі рішення:

• засновано Еллінський союз під гегемонією Македонії;
  
• створено союзну раду ( синедріон);
  
• оголошувався загальний мир, безпека торгівлі та мореплавства;
  
• заборонялися внутрішні перевороти, міжусобиці, протизаконні старти, конфіскації майна, відміни боргів, звільнення рабів;
  
• від імені Греції і Македонії оголошувалась війна Персії за сплюндровані святині під час перської навали;
  
• Філіп обирався головнокомандуючим союзної армії ( стратег – автократ);
  
• Грекам заборонялось брати участь у армія, які воювали проти Філіпа;
  
• У грецьких містах розміщувалися македонські гарнізони.
  

Македонія встановила гегемонію над грецькими містами, і центр грецької політики пересунувся на північ, де активно розпочалася підготовка до початку проголошеного східного походу. Філіп запропонував персам звільнити малоазійські грецькі міста, а після відмови надіслав в Малу Азію10 тисячне військо. Енергійні приготування до східного походу були перервані раптовою смертю Філіпа ІІ, вбитого під час весілля своєї дочки, дорогою в театр македонським юнаком Павсанієм. В особі царя загинув великий творець, який передчасно залишив своє незавершене творіння – об’єднання Греції.

18. Грецька філософія. Аристотель і Платон.

Історія грецької філософії розпочинається з діяльності іонійських натурфілософів. Іонія найбільш була пов’язана з культурним спадком давньосхідних цивілізацій. Кількасотлітній досвід і багатовікові спостереження, накопичені в Месопотамії, Єгипті та інших східних країнах, були використані грецькими письменниками і критично переробленими. На відміну від стародавньосхідної культури в Греції не було стану чи касти жерців і обов’язкової релігійної догматики, тому грекам стала доступна в повній мірі свобода мислення, що сприяло відокремленню науки і філософії від релігії.

На ранній стадії розвитку філософія не була відокремлена від природничих наук. Тому першими філософами були астрономи і математики, які вивчали природу, походження світу та його розвиток.

Одним з найперших філософів – матеріалістів був іонійський філософ Фалес із Мілета ( VI ст. до н. е. ) - засновник іонійської філософії, який зробив спробу створити моністичну філософію природи і став першим грецьким філософом – матеріалістом.

Одним із найвідоміших представників грецьких філософів Піфагор ( 580 – 500 рр. до н. е. ) з о. Самос. Заняття математикою і філософією він вважав вищою самоціллю людського життя, і порівнював останнє з Олімпійськими іграми, де одні шукають слави і вінків, інші –користі, а треті, справжні філософи приходять насолоджуватися найдавнішим видовищем - картиною світу.

Вершиною давньогрецької матеріалістичної філософії було вчення Демокріта з Абдери (460 – 370 рр. до н. е. ) про те, що весь всесвіт складається з найдрібніших частинок – атомів, однакових речовин, але різних за своєю формою і величиною. Анаксагором і Демокрітом закінчується перший період розвитку грецької філософії. Філософи Архаїчної і першої половини класичного періоду головну увагу приділяли пізнанню і вивченню природи, всесвіту з матеріалістичної чи ідеалістичного поглядів.

Суспільно – політичні умови в Греції V ст. до н. е., особливо в де6мократисних полісах, висунули потребу в опануванні красномовства – мистецтва переконувати слухачів і співрозмовників. Це завдання виконували за плату мандрівні вчителі мудрості – софісти. Вони не лише виступали на загальнодержавних святах і урочистостях з промовами – панегіриками, надгобними промовами, похвалою громадських діячів чи полководців, а й займались викладанням риторики, логіки, граматики і психології. До кола софістів належали Протагор і Сократ (470 – 399рр. до н. е. ) – сучасники Перікла.

Платон (427 – 347 рр. до н. е. ) походив із знатного і багатого роду Кодридів. Був учнем Сократа, отримав блискучу освіту, і володів літературним талантом. Написав ряд діалогів, наприклад, «Федон» (про безсмертя), «Тимей» (про будову світу), та трактати «Закони» і «Держава» (про природу ідеального державного устрою).

Платон був об’єктивним ідеалістом визнавав існування об’єктивного світу, але вважав його лише відбиттям реального потойбічного світу ідей, тобто реальні предмети (речі, тварини) є лише відбиттям, втіленням їхніх ідей , або істинним є лише загальне, а не одиночне.

За відправну точку пізнання Платон приймає відчуттєве сприйняття, яке переходить у перший ступінь пізнання – в чуттєве уявлення, або мислення. З чуттєвих уявлень створюється розумове пізнання (рефлексія), яка називається науковою гіпотезою. Наукові гіпотези слугують вихідною точкою справжнього мислення, яке розкривається в діалектиці, вищій з усіх наук.

Філософська концепція Платона, послідовного противника демократії, тісно пов’язана з його соціально – політичними поглядами. Криза полісної системи наприкінці V - на початку IV ст. до н. е. змусила філософів звернути увагу на суспільні відносини. І Платон теж запропонував проект ідеальної держави – поліса, в основі якого лежав ідеалізований устрій Спарти.

Одним з найвідоміших вчених і філософів Греції був славнозвісний Аристотель (384 – 322 рр. до н. е. ), який своєю діяльністю підвів підсумок всієї античної освіченості. У працях Аристотеля і його учнів відобразилися успіхи, здобутки і недоліки тогочасної грецької філософії.

Він народився у м. Страгіра на Халкідському півострові. Батько – Ні комах – був придворним лікарем македонського царя Амінти ІІІ, батька Філіпа ІІ. В 343р до н. е. і сам Аристотель був запрошений вихователем молодшого спадкоємця македонського престолу Олександра. Після повернення в Афіни викладав в гімнісії Лікей. Помер на о. Евбея.

Аристотель був енциклопедистом, займаючись філософією. Ботанікою, медициною і правознавством. У філософії Аристотеля поєднувались матеріалістичні й ідеалістичні погляди. Він розглядав реально існуючий світ і створив учення про форму і зміст, розрізняючи сутність явища і форму, яку це явище набирає. А відношення між формою і змістом розумів діалектично.

За Аристотелем, початковим моментом всього життєвого процесу є поштовх (імпульс), який предмет отримує ззовні і приводить в рух сили, закладені в цьому предметі. Початковий імпульс, який приводить у рух весь всесвіт, виходить від творчого розуму. Весь інший процес, який створює світовий порядок, здійснюється природним шляхом як закономірна низка причин і наслідків. Без руху не існує ні часу, ні простору, ні матерії, оскільки взагалі не існує життя.

Соціальним питанням філософ присвятив трактат «Політика» ( 326р до н. е. ), написаний на основі досліджень конституцій окремих грецьких полісів в їхньому історичному розвитку. Самим Аристотелем і його учнями було складено 158 таких політій. Основна його увага була спрямована на дослідження соціальних умов, при яких виникає чи зникає той чи інший політичний устрій. За Аристотелем абсолютно ідеальної держави не існує. Мова може йти лише про існування більш або менш досконалого ладу, що залежить від конкретних умов, при яких виникають, або зникають різноманітні політичні форми.

Число політичних форм він вважав величиною даною і незмінною, але серед них є правильні і неправильні. До правильних належать: 1) монархія; 2)аристократія; 3) політія. Кожній з них відповідає неправильна форма, як наслідок порушення необхідних умов. Монархія вироджується в деспотію або тиранію, аристократія - в олігархію, а політія в демократію (панування черні). Критерієм різниці правильних форм від неправильних Аристотель вважав загальне благо. Виходячи з цього, найкращим ладом для Афін Аристотель вважав політію, тобто помірковану демократію.

Сила і значення Аристотеля як мислителя полягає не в його політичних ідеалах і симпатіях, а в його історичному і діалектичному методах. Після нього залишилась ціла школа його учнів, яких називали перипатетиками. Природно – науковий напрямок школи очолювали Феофраст і Дікеарх, які займалися складанням найкращих державних порядків. Найкращою формою вони вважали поєднання елементів монархії, аристократії і демократії. Таким чином, у працях Аристотеля і його учнів відобразилися успіхи, здобутки і недоліки тогочасної грецької філософії.