Питання до екзамену з історії стародавнього світу
| Вид материала | Документы |
- Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.
- Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- 1. економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм, 337.37kb.
- Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
- Реферат на тему: Медики стародавнього світу, 50.87kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.95kb.
- Питання до державного екзамену з всесвітньої історії, 21.45kb.
- Світлої пам’яті олега прокоповича крижанівського, 38.16kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
28. Досягнення стародавніх китайців у науці і техніці.
У стародавньому Китаї досить високого рівня досягли природничо – наукові знання, особливо математика. Китайці першими описали дії з від’ємними числами, регулярно спостерігали за зоряним небом, склали на порозі середньовіччя (IVст. н. е. ) каталог 800 зірок, поділили небо на 28 зодіакальних сузір’їв. Вони вже вміли передбачати сонячне та місячне затемнення, навіть появу комет, уперше виявили плями на сонці. Китайці винайшли компас, який спочатку використовували в Китаї для потреб геомантики – розташування трупа й могили за сторонами світу, проте з І ст. н. е. він почав служити як мореплавний прилад. У ІІ ст.. н. е. Чжан Хен винайшов глобус, який відтворював рух небесних тіл, а також найдавніший в світі прототип сейсмографа.
Наполегливі пошуки «еліксиру безсмертя» призвели китайців до створення даоської алхімії , яка стимулювала розвиток хімічних та фізичних знань. Алхімікам – хаосам належить і інший винахід – порох, який спочатку використовувався лише для влаштування феєрверків. Китайці значно раніше за європейців навчилися безперервно нагнітати повітря у плавильну піч для виробництва сталі, винайшли тачку на колесах, віялку для зерна, ланцюговий насос з лопатками чи ковшами для піднімання води чи землі.
Високого рівня досягла у стародавньому Китаї народна медицина. Китайці відкрили лікувальні властивості багатьох трав. У ІІІ ст.. китайські лікарі перед операцією давали хворому настій опію – обезболюючий засіб. Але в цілому, природничі і прикладні науки в Китаї не вважалися за науку.
Із гуманітарних наук в фаворі в Китаї була історія, адже розробляючи свої оригінальні суспільно – політичні доктрини, китайці апелювали до надміру ідеалізованого ними минулого.
За доби Цінь і Хань китайці освоїли складення географічних карт і воєнних схем. Вони використовували в картографії масштаби і прямокутні сітки з паралельних ліній, випередивши у цій справі картографів Заходу.
29. Періодизація історії древньої Індії
та основні джерела її вивчення.
Відсутність історичної традиції й датованих писемних пам’яток унеможливлює складання надійної хронології, яка таким чином залишається «білою плямою» в індології. Історики поділяють на такі періоди:
| Індський ( Храпський, Доведійський) період, на який припадає існування в долині Р. Інд найдавнішої цивілізації. | Датується XXIII – XVIII ст. до н. е. |
| Ведійський, упродовж якого розселялися в Північній Індії арійські племена та зароджувалась цивілізація в басейні р. Ганг. | Датується XIII – VII ст. до н. е. |
| Буддійський, його ще називають Махадхо – Маурійським, протягом якого в країні виникла та поширилась буддійська релігія, що відіграла колосальну роль в житті індійців, відбувся економічний розквіт Індії та постали в ній великі держави. | Датується VI – III ст. до н. е. |
| Класичний чи Кушано – Гуптський – доба найвищого соціально – економічного піднесення староіндійського суспільства та оформлення кастового ладу. | Датується ІІ ст.. до н. е. - V ст. н. е. |
Джерела на основі яких історики здійснюють історичну реконструкцію староіндійського суспільства поділяються на чотири основні групи: староіндійські писемні пам’ятки, повідомлення іноземців про Індію, пам’ятки матеріальної культури та живі традиції давнини в нинішній сільській глушині.
Індійських писемних пам’яток збереглось дуже багато, проте вони не дають надійної історичної інформації. Це релігійно – філософські трактати Веди, Сутри, Шастри (« Закони Ману» та ін). Багато повідомлень про Індію залишили іноземці. Грек Скілак (VIст. до н. е. ), у IV ст. до н. е. учасники походу О. Македонського зібрали багатий матеріал, на якому побудували свій опис Індії Плутарх, Курцій Руф, Помпей Трога та ін античні автори. Яскравий і відносно правдивий опис залишив сірійський посол Мегасфен, праця якого не зберіглась, однак її часто цитували чи переказували Стратон, Діодор та Арріан. Важливим іст. Джерелом служать цейлонські хроніки, подорожні нотатки китайських паломників до буддійських святинь – Сюань Дзана, Фа Сяна та ін.
Пам’яток матеріальної культури Стародавньої Індії збереглось дуже мало, бо її архітектура була в основному дерев’яною до того ж індійці практикували кремацію небіжчиків і не супроводжували її жертвоприношенням.
Археологічні здобутки в Індії доволі невеликі, перш за все це Махеджо – Даро та Хараппи ( на початку 20 – х років XXст.)
На початку 50 – х розкопано культуру «сірої розписної кераміки», яку вченні здебільше пов’язують з «аріями», кілька стародавніх столиць ( Раджа гріха, Паталіпутра, тощо) буддійських храмів та монастирів ( у Карлі, Аджанті та ін. ) Нині продовжуються розкопки Храпських поселень (їх виявлено вже понад тисячу), реалізується програма археологічного вивчення тих міст і місцевостей про які згадує староіндійський епос, або ж пов’язані із походом Олександра Македонського.
30. Держава Гуптів.
Після загибелі Кушанської імперії Індія вкотре вже розпалась на безліч карликових князівств. Проте невдовзі відбулось нове об’єднання Індії в єдину державу, причому ядром цієї держави стала Магадха, в якій ще за кушанів Царювала династія Гуптів.
Започаткував династію Гуптів брахман Чандрагупта І (320 – 335р.), який став царем завдяки одруженню з принцесою з племені ліччхавів Кумардевою. За його наступника Самудрагупти (335 – 380 р.), якого історики часом називають «індійським Наполеоном», держава Гуптів стала наймогутнішою в країні. Ядром держави була долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни: на півночі Непал, на північному сході Камарупа, на півдні «лісові царства», на заході та північному заході держави – республіки та окремі області Декана. Але найбільший розквіт імперії Гуптів припав на правління сина Самудрагупти – Чандрагупти ІІ Вікрамадітьї (380 – 415рр.), який знищів державу шаків, завоював Гуджарат і Сурашту. Держава Гуптів таким чином, здобула вихід до Аравійського моря, а з ним – можливість установлювати безпосередні зв’язки із цивілізованим Близьким Сходом. Це благотворно позначилось на розвитку індійської культури. В тогочасній Індії розквітли наука, література, мистецтво, тому добу IV – V ст. індологи називають «золотим віком Гуптів», хоча археологи виявили, що гуптівська Індія була біднішою за кушанську.
Індійські історики вважають династію Гуптів унікальним явищем у всесвітній історії вже тому, що серед п’яти її імператорів невияви лось жодного недоумка – тирана. Гупти були висококультурними, освіченими політиками. Свою державну мудрість вони засвідчили, зокрема тим, що сповідуючи індуїзм, опікали також буддизм і джайнізм.
Але, як мовиться, немає нічого вічного під сонцем. Урешті – решт закотилася і зірка Гуптів. Вже в середині V ст. останній представник цієї династії мусив рятувати свою державу від гунів – ефталітів (білих гунів), які вдерлися з Центральної та Середньої Азії в Гандхару. Війна з Гунами тривала 70 років. Зрештою Гуптам вдалося відтіснити смертельного ворога на північний захід, однак ця воєнна перемога стала для них пірровою. Затяжна війна посилила залежність Гуптів від місцевих князів і вождів племен, які під час війни підтримували центральну владу, а коли настав мир – перестали з нею рахуватись. Урешті одна із найбільших імперій давнини розпалась на безліч дрібних царств.
31. Здобутки культури стародавньої Індії.
Мова, писемність, освіта .В давнину в Індії існувало кілька десятків мов і безліч діалектів, причому це безпрецедентне мовне розмаїття збереглось в країні і зараз. За Ведійської доби в північно – західних регіонах поширився санскрит( термін означає «оброблений, культурний, літературний». Відомо три різновиди цієї мови, що дійшла до наших днів майже без змін: ведійський (мова найдавнішої культової поезії індійців), епічний ( на ньому складено Махабхарату та Рамаяну) і класичний (основна мова художньої, філософської та наукової літератури Індії). У другій половині І тис. для потреб жерців і політиків було створено кілька штучних мов, які згодом проникли також у поезію і драматургію. Їх називають середньоіндійськими. Одна з них – магадхібхаща – стала державною мовою династії Маур’їв, інша – палі, - мовою буддизму. На початку І тис. н. е. в Індії з’явився ще один різновид штучних мов - практики, які використовувались у поезії та театрі.
Найдавніша Індійська писемність склалася ще в епоху Хараппи ( ІІІ тис. до н. е. ). Цим письмом, його умовно називають протоіндійським, було виконано досі непрочитані написи на більш як 1000 печаток і амулетів. Протоіндійська писемність припинила своє існування разом із Хараппською цивілізацією.
Освіта в Стародавній Індії тривалий час мала форму мнемоніки, тобто заучування текстів напам’ять. Учні визубрювали напам’ять граматику Панініта словник санскритських синонімів, а також низку інших фоліантів, причому так, щоб їх можна було цитувати з будь-якої фрази.
У перші століття нашої ери в країні з’явились перші університети, в яких студенти вивчали граматику, логіку, медицину, релігійно – філософські доктрини, тощо. Найбільше славився університет у Наланді, де навчалось близько 8 тис. студентів, працювало понад 1,5 тис викладачів, конкурс у цей буддійський навчальний заклад становив 4- 5 осіб на місце.
Стародавній Індії був притаманний високий рівень науково – природничих та гуманітарних знань, які розвинулись не без впливу на них вавилонських та грецьких наукових ідей. Індійські математики раніше за греків відкрили « теорему Піфагора», добували квадратний та кубічний корені, розв’язували рівняння з одним невідомим. Індійці застосовували позиційну десятеричну систему обчислення, яку в них запозичили араби, а в арабів – європейці.
Зародилися в Стародавній Індії фізичні та хімічні знання. Гідний подиву той факт, що староіндійські металурги знали секрет виплавки чистого заліза, яке нині ученні добувають грамами у лабораторних умовах.
Проте з природничо – наукових знань найбільшого розвитку досягла медицина. В стародавній Індії медики робили складні хірургічні операції, користувалися наркозом. Численні досягнення староіндійської медицини успішно використовують нинішні індійські, американські, європейські лікарі. Староіндійський медичний трактат «Аюрведа» (« Наука про життя») уважно вивчають гомеопати в багатьох країнах світу.
З гуманітарних знань особливо успішно розвивалась лінгвістика – завдяки існуванню в країні великої кількості мов і діалектів.
Література. Література Індії – поняття збірне, адже вона складалась з багатьох різномовних літератур численних індійських племен і народів. Найдавнішою є санскритомовна література, яку відкривають тексти Вед. Важливе місце в розвитку санскритомовної літератури належить обширній буддійській літературі, розквіт якої припадає на епоху Маур’їв.
Наприкінці І тис. до н. е. , на початку І тис. н. е. зародилася авторська поезія, найвидатнішим представником якої вважають Калідсу.
Багате й самобутнє літературне надбання Стародавньої Індії благотворно вплинуло на художню словесність багатьох народів Сходу і навіть Заходу.
Архітектура та мистецтво .Мистецтво Стародавньої Індії поступово склалося як синтез архітектури, скульптури, та живопису. Розквіт староіндійської архітектури та мистецтва припав на епоху Маур’їв та «золотий вік Гуптів». До пам’яток цього періоду відносяться печерні храми, прикрашені рельєфами і колонами, особливими сонячними вікнами, по всій ширині фасаду.
Розквітло в давніх індійських імперіях також мистецтво скульптури. Скульптори відтворювали у камені сюжети джатак, різьбили статуї якш та якшинь – божків родючості, охоронців бога багацтв –Кубера. У Маурійську добу виникла традиція в місцях пов’язаних із біографією Будди, споруджувати різьблені колони – стамбхі, яку прикрашають фігури, що зрослись спинами. Одна із таких колон («Лев’яча капітель» ІІІ ст. до н. е. в Санталі) – твір глибоко національний за формою і змістом, тому її зображення стало гербом Республіки Індія. Найбільше до наших часів дійшло зображень Будди у різних його іпостасях.
Розвивалось в Стародавній Індії і малярство. До наших днів збереглися лише всесвітньо відомі розписи 16 печер в Аджанті, виконані в «золотий вік Гуптів». Ці розписи пройняті глибоким релігійним духом, але на рівні із тим, в них знайшлось місце для зображення раджів, цариць, принцес, вельмож, іноземців, ченців, астрологів, жебраків, суто декоративних мотивів.
Значних успіхів у Ст. Індії досягло й прикладне мистецтво, передусім ювелірне і різьба по кісці. Вироби індійських ювелірів та різьбярів по слоновій кісці дістали міжнародне визнання.
32. Періодизація та джерела з історії стародавнього Китаю.
Традиційна китайська історіографія , а слідом за нею і європейська. Поділяють історію Стародавнього Китаю на три періоди і ряд під періодів, а саме:
| Період трьох династій, який включає в себе династії Ся Шан – Інь Чжоу | XXII – XVIII ст. до н. е. XVIII – XII ст. до н. е. XII – III ст. до н. е. Західне Чжоу ( XII –VIII ст. до н. е.) Східне Чжоу ( VIII – III ст. до н. е. ) Східне Чжоу розбивають на під періоди Ле Го – «багато царств» ( VIII – V ст. до н. е. ) Чжань – Го «Воюючі царства» ( V – III ст. до н. е. ) |
| Період імперії Цинь | 221- 206 роки до н. е. |
| Період імперії Хань | 206 р до н. е. – 220 р н. е. Західна Хань ( 206 р до н. е. – 25 р н. е. ) Східна Хань ( 25 – 220 рр. н. е. ) |
Причому історичність держави Ся ще не доведена.
Існує два основних види джерел з історії Стародавнього Китаю – давні китайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Повідомлень іноземців про Стародавній Китай не існує, бо європейці не відвідували цю країну і мало що знали про неї. Їхнє уявлення про цю країну ґрунтувалось здебільше на непевних чутках.
Писемні джерела Стародавнього Китаю відносно добре датуються і розповідають про весь стародавній період китайської історії. Ці пам’ятки поділяються на такі групи: пам’ятки епіграфіки, наукові ( політичні та філософські трактати), історичні твори, юридичні тексти та матеріали офіційного діловодства.
До епіграфіки належать запитання до оракула, видряпані на кістках жертовних тварин і панцерах черепах, які селяни назвали «кістками дракона». Нині відомо понад 100 тис цінних пам’яток епіграфіки, що розповідають про господарське життя та суспільну організацію держави Шан – Інь. Також цікавим матеріалом є написи на ритуальних бронзових посудинах ( ІІ тис – середина І тис до н. е.)
Цінним історичним джерелом є китайська класична література, передусім книги, написані чи впорядковані Конфуцієм.
Історичну інформацію знаходимо, також у працях давно китайських політиків і філософів. Соціально – економічні процеси в перших китайських імперіях піддаються реконструкції на основі матеріалів тодішнього діловодства та юридичних пам’яток ( закони царства Цінь, майже 30 тис. «ділових паперів» ханської доби).
Однак найціннішим історичним джерелом є праці давньокитайських історіографів Сима Цяня та Баня Гу. В V ст. н. е. побачила світ праця історика Фань Є – « Історія Пізньої Хань»
Китаїсти користуються також матеріалами нумізматики, сфрагістики, фольклору та міфології, і звичайно, археологічними здобутками.
В 1927 р в Китаї в карстових печерах поблизу Пекіна, було зроблено сенсаційну палеоантропологічну знахідку – рештки первісної людини, що її назвали « пекінським синантропом». У 30 х роках археологи розкопали в долині середньої течії Хуанхе «Велике місто Шан» - столицю держави Шан – Інь. Було розкопано 10 царських гробниць, багатих на похоронне начиння(майже 1000 бронзових і нефритових предметів), із слідами жертвоприношень. На початку 60 х в Ерлітоу було розкопано палац шанського володаря. У могильниках було виявлено тисячі обезглавлених людей із зв’язаними за спиною руками, а неподалік в окремих ямах лежали відтяті голови. Археологічною сенсацією ХХ ст. стала знахідка в 1974р в долині р. Увей велетенської, площею 56 кв. км., могили Цінь Шихуана.
Останні археологічні відкриття на території Китаю зроблені наприкінці 80 – х на початку 90х. це розкопки столиці царства Шу, та розкопки у провінції Шенсі могили імператора Цзіна .
33. Конфуцій та його вчення.
Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI – V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства і держави. Найавторитетнішою суспільно – політичною доктриною стало конфуціанство. Творцем його був мрійник і мораліст Кун – дзи, чи як це ім’я читається в латинізованій формі, Конфуцій. Народився він в царстві Лу в 551р до н. е. в родині збіднілих аристократів. Майбутній «вчитель десяти тисяч поколінь» відкрив першу в Китаї ( можливо у світі) новаторську приватну школу, де дітей не тільки навчали, а й виховували. Конфуцій вважав, що «в навчанні не повинно буті різниці між людьми»,і приймав до своєї школи всіх бажаючих, незважаючи на їхній соціальний статус за майже символічну плату. Завдяки новаторській педагогічній діяльності Вчителя освіта та культура перестали бути монополією знаті. Конфуцій подорожував по країні, намагаючись переконати можновладців гуманно керувати народом, але звичайно безрезультатно. Розчарувавшись у політичному місіонерстві, він повернувся до дому, де і помер в 73 – річному віці.
Яке суспільство Конфуцій вважав ідеальним? – Він виходив із того, що ідеальне суспільство має складатися із ідеальних громадян, тому він обстоював необхідність удосконалення самої людини. Людей він ідеалізував, поділяючи їх на три групи: «благородних», «звичайних» та нікчем. В основу цієї класифікації Конфуцій поклав не соціальне походження, а суто морально – етичні критерії. А думку Конфуція « благородними людьми не народжуються, а виховуються, тому «облагородити» ( переви – ховати) можна навіть зіпсованих типів, не кажучи про «звичайних» громадян.
Він не вірив у виправну силу законів, тобто в каральну функцію держави. На його думку, при бажані можна обійти будь -який закон, до того ж судові розправи залякають народ, тоді він почне пристосовуватись, втратить залишки порядності, а з таким народом ідеального суспільства не побудуєш. Інша справа – зміцнення народних традицій у формі «ритуалу і церемоніалу», тобто прищеплення народу своєрідної культури. Із народних традицій Канонізував передусім шанобливе ставлення до батьків, та старших за віком, бо вважав, що «СЕРЕД тих хто шанує батьків і поважає старших братів, рідко трапляються здатні виступити проти начальства, ніколи не буває здатних здійняти заколот».
У розумінні Конфуція, держава має бути великою сім’єю, відносини між царем і народом у ній – такими, як традиційно склалися між головою сім’ї та молодшими родичами, тобто цар повинен бути батьком народу, а останньому належить покірно виконувати всі його настанови. Конфуцій настійно рекомендував верхам спершу нагодувати народ, а вже потім чогось вимагати від нього, спочатку просвітити народ, а вже потім карати його за правопорушення.
Нажаль модель суспільства за Конфуцієм була дещо утопічною і могла існувати лише за умови існування ідеального правителя та ідеального народу, що в житті, як свідчить досвід історії – неможливо.
34. Здобутки художньої культури Стародавнього Китаю.
Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. В стародавньому Китаї виник культ письменності, який проявлявся, насамперед в шанобливому ставленні до писемної людини. Магія грамоти проявилась у розвитку китайської каліграфії. Китайська класична теорія мистецтва зарахувала каліграфічне написання ієрогліфів та їхнє гармонійне розташування на шовку чи папері до способів художнього самовираження, прирівняла каліграфію до живопису.
Спершу китайці писали на кістках жертовних тварин і панцирах черепах, а з XII ст. до н е. – також на бронзовому ритуальному посуді. На початку І тис до н. е. вони призвичаїлись писати згори до низу на вузеньких бамбукових чи дерев’яних дощечках. Такі дощечки вони зброшуровували в «книги» за допомогою шкіряного чи шовкового шнурка. Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки – зручний, проте дорогий матеріал. На початку нашої ери китайці першими винайшли папір. На бамбукових та дерев’яних дощечках вони малювали свої ієрогліфи розщепленим бамбуковим пером, а в ІІІ ст. н. е. винайшли пензель і туш.
Китайський ієрогліф – це карколомна комбінація рисок, кількість яких часом сягає 52х. Запам’ятати конструкцію ієрогліфа, тим більш відтворити її на папері непросто. Грамотний китаєць мав вивчити щонайменше 7 тис ієрогліфів, які розміщувались вертикальними стовпчиками згори до низу і справа наліво.
Стати чиновником у стародавньому Китаї могла лише освічена людина, яка опанувала шість мистецтв: ритуал, музику, вміла стріляти з лука, правити колісницею, читати, писати й рахувати. Освіту китайці здобували у приватних та державних школах.
Архітектура та мистецтво. Найдавніші твори китайського художнього ремесла належать до неолітичної кераміки, яка привертає увагу не стільки багатством форм. Скільки оригінальним художнім стилем. Свою кераміку стародавні майстри робили вручну і з допомогою гончарного круга. Найвправніше розписаний неолітичний посуд , зроблений на гончарному крузі. Спершу вони випалювали кераміку при високій температурі, а потім розписували по сірому, коричнюватому чи червоному фоні фіолетовою, червоною, жовтою, чорною чи білою фарбами. Це здебільше був геометричний орнамент, який подекуди вкривав всю поверхню виробів.
В інську добу китайці освоїли виробництво чудового бронзового посуду для зберігання жертовного зерна й вина, який немає аналогів у світовому мистецтві. За своїм художнім стилем іньський бронзовий посуд дуже нагадує тогочасну скульптуру, проте має досконаліші форми й орнамент і характеризується віртуозною технікою виконання, яка свідчить про наявність в Інському Китаї вже зрілої художньої традиції. Зовнішня поверхня бронзового посуду була покрита орнаментом. Часом таким витонченим і складним, що його часом можна роздивитись лише через збільшувальне скло. Орнамент здебільшого був у вигляді спіралей. Завитків, у вигляді фантастичних звірів та птахів (дракона, фенікса, тощо). Неодмінним орнаментальним мотивом на інському бронзовому посуді була звірина маска тао- те у вигляді роззявленої пащі монстра з роздутими ніздрями і виряченими очима.
За інської доби в Китаї вже процвітала техніка різьблення по твердих породах каменю і кісці.
В епоху Джоу китайське мистецтво досягло нових успіхів у своєму розвитку. Так, збагатилася його сюжетна основа – поряд із традиційною абстрактною символікою подибуємо зображення тварин і людей, з’явилися нові його види, ускладнилася технологія.
Новими видами в епоху Джоу були лакові розписи на дерев’яних та шкіряних виробах і розпис на шовку, без якого неможливо уявити собі традиційне китайське малярство.
Мистецтво доби Цінь найкраще представлено сенсаційними знахідками в могильному комплексі Цінь Шихуана. Серед кілька тисяч бронзових воїнів з цього поховання не знайшли жодного однакового, що свідчить про притаманність портретності .
Найвищого розвитку старокитайське мистецтво досягло в епоху Хань. Налагодження господарських і культурних зв’язків ханського Китаю з країнами Заходу збагатило китайське мистецтво, не зашкодивши його самобутності. Особливо вплинув на нього буддизм. Виявленні в ханських могильниках глиняні моделі багатоярусних високих башт свідчать про появу пагод – варіанта індійської ступи. Кожен ярус квадратної. Круглої чи багатокутної в плані, символізував одне з небес буддійської космогонії. У ханських могильниках виявлено, також багато посуду із кераміки, ритуальних нефритових, яшмових і керамічних фігурок оповідачів, акробатів, музик, служниць, коней, тощо.
Цікавими пам’ятками є настінні розписи та кам’яні барельєфи на стінах багатих гробниць. Найчастіше зображувались повчальні історії з життя « ідеальних» володарів, «зразкових синів», даоських магів та ін.
Ханському мистецтву були притаманні простота форм, панування строгої лінії симетрії.
Про архітектуру цієї доби ми можемо скласти уявлення лише на основі писемних згадок. Палацові комплекси ханських імператорів вражають грандіозними розмірами. Так палац Вейангун у Чан’ані мав периметр 11 км. і складався із 43 будівель.
35. Релігія даосизму у Стародавньому Китаї.
В Ханську епоху в Китай з індії проник буддизм . Одночасно з появою буддизму в країні став поширюватись релігійний дао– сизм, який дбайливо оберігав народні вірування та культи. Даосизм охоче включав до свого пантеону чужих богів та духів, а потім видавав їх за своїх. Його пантеон складався з безлічі небожителів, канонізованих володарів та героїв давнини, даоських проповідників, канцеляристів, тих хто чимось прославився за життя. Кількість богів і святих у даосизмі зрештою так зросла, що їх довелося поділити на сім розрядів – рангів, що відповідало даоській догмі про сім небес. У Ханську епоху виділилась трійця богів начолі із Нефритовим імператором.
Даосизм розвинув ідею про можливість досягти фізичного безсмертя. Даоські монахи займалися магією, мантикою, ворожінням та іншими чаклунськими вправами, до яких китайці були дуже охочі. Вони розробили рекомендації як уберегти себе від злих духів ( наприклад, треба було позагинати краї покрівлі , щоб усяка нечисть, яка рухається лише по прямій, не потрапила в приміщення, скористатися магічним бронзовим дзеркалом, тощо).
У Ст.. Китаї склалася оригінальна концепція про потойбічний світ, яка зазнала буддійського впливу. Китайці вважали, що в людини є кілька душ. Одна душа відправляється з тілом під землю, інша поселяється в табличку з іменем покійника. Посмертна доля душі залежить від того грішна вона була чи праведна. Праведну душу чекає рай – грішну пекло. Характерно, що підземний світ уявлявся китайцям, як земна канцелярія, вони навіть клали в домовину чиновника рекомендаційний лист. Написаний канцелярським стилем і адресований одному з начальників у царстві тіней.
Даосизм так само як буддизм і конфуціанство не стали в Китаї окремішніми релігіями, вони поступово злилися в одну релігійну систему під зверхністю конфуціанства. Китаєць міг бути одночасно і буддистом і лаосцем і конфуціанцем. У такому симбіозі ці релігії проіснували у Китаї до новітніх часів.