Питання до екзамену з історії стародавнього світу
| Вид материала | Документы |
- Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.
- Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- 1. економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм, 337.37kb.
- Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
- Реферат на тему: Медики стародавнього світу, 50.87kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.95kb.
- Питання до державного екзамену з всесвітньої історії, 21.45kb.
- Світлої пам’яті олега прокоповича крижанівського, 38.16kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
(30р. до н. е. – 14р. н. е. ) 13 січня 27р. на засіданні сенату було офіційно об’явлено про закінчення громадянської війни. Згідно з рішенням сенату Гай Юлій Цезар Октавіан був об’явлений принцепсом. Він був поставлений першим в списках сенаторів, що давало йому змогу першим виступати та виказувати свою точку зору на питання які розглядались в сенаті, визначая тим самим думку більшості сенаторів. Маючи звання по життєвого народного трибуна він мав права «вето» на рішення любого з магістрів, сената та коміцій. Пізніше Октавіан – Август отримав звання верховного понтифікат (жерця) Риму. Август був об’явлений по життєвим консулом (командуючим військом). Тобто в руках Октавіана – Августа була сконцентрована вся влада, включаючи право оголошувати війну та укладати мирні угоди.
За роки свого правління Август створив систему державного управління , яка проіснувала до ІІ ст. н. е. Маючи необмежену владу він провів реорганізацію війська. Створена ним регулярна армія ( строк служби від 16 – до 20 років), загальна чисельність якої була близько 300 тис., проіснувала близько чотирьох століть.
Август отримав право на створення власної казни «фіск», до якої входили як його власні кошти, так і кошти які належали йому як голові держави. Імператорська казна наповнювалась за рахунок доходів з імператорських маєтків так і за рахунок конфіскантів засуджених осіб, військової здобичі. Як верховний головнокомандуючий військом Август розпоряджався коштами державної казни – ерарії, яка формально підпорядковувалась сенату, за якою проводилась карбування монети (золотої, срібної, мідної). Такий контроль давав змогу Августу виплачувати воїнам жалування, нагороджувати їх, а також використовувати кошти на інші військові потреби.
Август встановив майновий ценз для багатого та середнього стану: для сенаторів 1млн. сестерцій, для вершників -400 тис. сестерцій. З числа вершників Август набирав значну кількість воєнних начальників та провінційних прокураторів. Вершники, як і раніше збирали за відкупом податки з провінцій. Поступово вершники, які доповнювались військовими ветеранами, перетворювались на правлячий стан Римської імперії.
Отримавши звання понтифіка Август не тільки відновив багато храмів, але й реставрував деякі з давніх свят. В Римі був створений культ Юлія Цезаря (прийомного батька Октавіана), в багатьох провінціях було створено спеціальні жрецькі колегії, храми, жертовники, в яких почитався «геній Августа». В тісному зв’язку з релігійною політикою проводились заходи щодо укріплення моралі. Спочатку Август повів кампанію проти безшлюбності, далі була постанова про пільги громадянам, які мають трьох та більше дітей. Пізніше були надруковані постанови сенату про покарання за сімейну зраду та аморальну поведінку.
Щодо зовнішньої політики, то вона і надалі переслідувала розширення римських кордонів та захват рабів, але щодо Сходу, то тут Август віддав перевагу дипломатії. Парфянський цар Фраат IV( в 20р. до н. е) повернув Риму всіх полонених та знамена, орли легіонів, втрачені римлянами за часів невдалого походу Марка Антонія. Заключивши мирний договір з Августом Фраат прислав до Риму своїх синів ( цьому сприяли внутрішні негаразди в Парфії).
Август та його найближчий радник - Віпсаній Агріппа вибрали для нападів багаті металами області на північному заході Піренейського пів – а та землі на північному сході від Адріатичного моря. В 19 р. до н. е. римляни остаточно підкорили племена, які жили в північно – західній частині Піренейського пів – а, а до 12 р. до н. е. римляни встановили своє панування від Іллірії та Паннонії до гирла Дунаю, установивши своє панування на всій території долини цієї ріки. В перші роки нашої ери на цих територіях та в Арсенії, Парфії і Єрусалимі прокотилась хвиля антиримських повстань. На північ від витоків Дунаю римляни постійно конфліктували з германськими племенами. Використовуючи свою улюблену тактику «розділяй та володарюй» Августу вдавалось придушувати повстання і контролювати ситуацію у цих регіонах.
27. Правління династії Юліїв – Клавдіїв. Доба «терористичного режиму».
(14 – 68рр. н. е. ) Своїм наступником Октавіан Август призначив свого пасинка – Тиберія ( прав. 14 – 37р.) Принципат Тиберія розпочався з придушення спроби державного заколоту та бунту легіонерів в Іллірії та Германії. Щоб зробити своє положення в державі більш стійким, Тиберію довелось стягнути до риму всі преторіанські когорти, для яких він побудував нові казарми поблизу Риму. До того ж за Тиберія пререстали скликатися цинтуриальні та трибутні коміції, а вибори магістрів було перенесено в сенат. Дотримуючись режиму фінансової економії він різко скоротив кількість видовищ та роздач, також перетворив декілька залежних східних держав у провінції. Одночасно він підняв податок для провінцій. На протязі всього правління Тиберія не переставали окремі спалахи бунтів провінційного населення. В останні роки правління він перебував на о. Капрея, відійшовши від керма, залишивши своїм намісником в Римі Сеяна. Тиберій помер на о. Кап рея (Капрі) в 37р.
Наступником сенат вибрав одного з синів племінника Тиберія – Гая Цезаря ( якого прозвали Калігулою) 37 – 41рр. Внаслідок хвороби, яка відбилась на його психіці, політична діяльність Калікули нічого окрім марнотратства для Риму не принесла. В Січні 41р заколотники преторіанські гвардійці вбили Калігулу і спробували склонити сенат до проголошення республіки. Але рішуча підтримка війська та провінційної знаті змусила сенат проголосити наступним імператором дядю Калігуи – Клавдія (41 – 54 рр.).
Правління і цього принципса було розпочато з викриття змов та заколотів. За часів правління Клавдія було створено особливі канцелярії, начолі яких імператор поставив своїх вільновідпущених. Найважливіші з них: «Відносно листів» - розповсюджувала по всій імперії едикти та розпорядження імператора; «відносно скарг» - приймала та розбирала скарги від населення на різні зловживання; «відносно фінансів» - була центром управління імператорським майном. Були розширені права імператорських прокураторів в провінціях, які отримали право виносити судові вироки. Озлоблені римські аристократи отруїли Клавдія, а імператором було оголошено його пасинка - Нейрона (54 – 68рр.)
Правління цього імператора, якого було обрано як маріонетку в руках сенату та найближчих йому людей - матері та наближених до нього Сенеки та Бурра, не принесло Риму нічого окрім грандіозної пожежі (яку іноді приписують самому Нейрону) та компромісного миру у війні із Парфією. До того ж населення Риму дуже потерпіло від епідемії 67р. Сам Нейрон в цей час вирішив поїхати до Греції, де брав участь в Олімпійських змаганнях. Провінціях Британія та Іудея, Аквітанія та провінції Піренейського пів - а палали в полум’ї повстань. Сенат прийняв постанову про низложення Нейрона та притягнення його до суду. Наляканий, покинутий усіма Нейрон покінчив життя самогубством.
28. Династія імператорів Флавіїв в історії Стародавнього Риму.
В 69р в Берете ( теп. Бейрут) зібрались намісники східних провінцій Римської імперії, представники місцевої рабовласницької знаті та військові командири легіонів розташованих у східних провінціях та зосереджених в Іудеї для придушення повстання. Вони обрали імператором старого, досвідченого воєначальника Віспасіана Флавія, який керував римською армією та мав не аби який авторитет в східній армії. Невдовзі кандидатуру Флавія підтримали західні провінції, Африка та Південно – Західна Галлія. Населення Риму з прихильністю відносилось до нового кандидата, тобто майже всі легіони і сам сенат підтримали кандидатуру Флавія. За його правління було придушено повстання в Іудеї, Керині та Єгипті та Галлії. Придушивши повстання й встановивши спокій в Імперії, Віспасіан встановив дружні стосунки з сенатом. Сенат прийняв постанову, за якою Флавій отримував не тільки всі права, якими користувались його попередники (Август, Тиберій, Клавдій), а й отримував право видавати розпорядження, які відміняли вже існуючі закони. В 73р. Віспасіан отримав права цензора і переглянув склад сенату. Він провів чистки серед сенаторів та вершників. Склад вищого стану був поповнений за рахунок провінційної знаті з Східної Іспанії та Галії. За наказом Флавія було відмінено привілеї Греції, а до складу Римської імперії включено Родос, Лікію та Візантій. Для поповнення казни було піднято податки провінцій. В Римі він дозволив брати під будівництво вигорівши ділянки всім бажаючим. За його правління почалось будівництво великого амфітеатру – Колізею, розрахованого на десятки тисяч глядачів. До кінця свого правління (79р.) йому вдалося відновити фінанси Імперії та дисципліну в армії.
Після смерті Віспасіана імператором було оголошено його сина Тита Флавія (79 – 81р), який продовжив політику батька, щодо провінційного населення.
Наступним імператором було обрано другого сина – Доміціана (81 – 96р). В період правління Доміціана було завойовано германські землі поміж верхньою течією Рейну та Дунаю. Ці так звані десятинні поля були заселені римськими колоністами та захищенні лімесом – оборонною стіною з валів та частоколів, яка охоронялась римськими легіонами. Але невдалий договір з даками ( за яким Рим мав платити данину) та невдачі на сході підірвали авторитет Імператора Доміціана. В 96р він був вбитий в своєму палаці.
29. Війна римлян з германськими племенами в І – ІІ ст. н. е.
За правління Доміціана римські війська заволоділи південно – західною частиною Германської території, землями верхньої течії поміж Рейном та Дунаєм (землі маркоманів). Ці так звані десятинні поля були заселені римськими колоністами й захищені з північного сходу укріпленою прикордонною лінією – лімесом, який являв собою глибокий рів укріплений земляним валом з частоколом. Обабіч вала на невеликій відстані один від одного знаходились кам’яні башти - кастелли, які були споряджені метальними машинами та охоронялись воїнами. Позаду вала проходили римська дорога, яка дозволяла римськім військам швидко пересуватися прикордонною лінією (83р).
В кінці І ст. сусідні племена маркоманів, сарматв та даків об’єднались під проводом дакійця Децебала й нанесли тяжкі втрати римському прикордонному війську. Доміціан особисто очолив похід проти даків та їх союзників. Тяжкі бої велись з перемінним успіхом. Римський імператор мусив укласти з даками мирну угоду, за якою даки погоджувались не турбувати римські кордони, натомість Доміціан вимушений був виплачувати їм щорічний грошовий "
30. Імператор Троян. Його внутрішня та зовнішня політика.
Троян народився в Італійці – римській колонії в Іспанії. На протязі двох років (96 – 98) він був співправителем римського імператора Нєрви. По смерті останнього до 117р був повновладним римським імператором.
У своїй внутрішній політиці Троян намагався підтримувати дружні стосунки з сенатом, який на той час вже складався не стільки з давньоримського та італійського нобілітету, скільки із знатних провінціалів. Сенатори отримали відносну свободу слова. Також право назначати провінційних намісників в сенатські провінції та контроль суду над ними.
Намагаючись підняти похитнувшийся за часів Доміціана авторитет римської зброї та поповнити скоротившуся чисельність рабів, Траян з перших же місяців свого правління почав готуватися до великих агресивних війн.
В 101 р були відкриті воєнні дії проти Дакії. Мужній супротив дакійців закінчився поразкою всієї країни. В 103р було підписано мирну угоду за якою всі втікачі ( в тому числі і раби) Римської імперії мали повернутися до Риму, мали бути зруйновані всі фортеці, а зброя військ Дакії переходила до римлян. Окрім того в ряді населених пунктів і в самій столиці Сармізегітузі було залишено римські залоги.
Через декілька років Докійці повстали під керівництвом Децебала, але Трояну вдалось жорстоко придушити повстання (107р), більшість вижившого населення Дакії було відправлено в рабство, а територію країни об’явлено провінцією Римської імперії.
В114р закінчивши підготовку до війни з Парфією, Троян напав на Арменію, яку об’явив римською провінцією.
З весни 115 до кінця 116 рр. було завойовано Ассирію, Месопотамію та Вавилонію, які були об’явлені римськими провінціями Однак повстання, яке почалось на початку наступного року змусило війська відійти за Євфрат та відступити в Сирію. Для того, щоб зібрати кошт на поповнення армії та навербувати рекрутів Троян змушений був виїхати до Риму. По дорозі ( восени 117р) імператор заболів та помер.
31. Зародження християнства в Римській державі.
В середині І ст. н.е. Римська імперія переживала тяжку політичну кризу, яка вилилась в ряд провінційних повстань та тяжку громадянську війну 68 – 69рр. Особливо загострилась ця боротьба в Іудеї та інших східних провінціях. В 73 р римські війська жорстоко придушили повстання. Багато тисяч полонених, у тому числі і сектантів, були продані в рабство. Багато тисяч втікачів, рятуючись від переслідувань, з Іудеї переселились до Греції, Македонії, Італії та до самого Риму. В наслідок цього в останній третині І ст. н. е. в західних провінціях Малої Азії та в сусідніх з ними Македонії та Олександрії почали виникати серед найнижчих верств міської бідноти, общини людей, які вірили, що обіцяний єврейським Яхве Месія - господній помазаник, грецькою – Христос, приходив на землю. Він явився не в вигляді вождя – переможця, в образі скромного проповідника, який приніс людям духовне визволення, який закликав до миру, милосердю та всепрощенню.
Образ Месії - Христа спочатку згадувався в загальних рисах і лише всередині ІІ ст. з’являється життєпис легендарного засновника нової релігії. Ці життєписи про деякі моменти життя месії смерті та його чудеснім воскресінні отримали назву євангелії. Послання з напучуваннями створювались проповідниками, які переходили з одної общини сектантів до іншої. Ці проповідники називались апостолами й виступали на зборах віруючих. Міфологічне пояснення виникнення християнської релігії – євангеліє зберігається до наших часів та являє собою основу християнських релігійних вірувань у всіх гілках християнства.
32. Римська культура доби ранньої Римської імперії.
Починаючи з правління Октавіана Августа Рим перетворюється не тільки на сильну середземноморську державу, а й стає економічним, політичним та культурним центром, який сприймався тогочасними його жителями як єдиний цивілізований центр – ойкумена тієї епохи. Саме в рамках Римської держави в результаті взаємодії культур Східного Середземномор’я, Північної Африки, Італії та материкової Європи і склалася давня цивілізація, яку прийнято називати античною культурою. Сприймаючи, засвоюючи та переробляючи культурну спадщину елліністичного та давньосхідного світу, римляни одночасно сприяли поширенню греко – римської культури серед різних прошарків населення західних провінцій Імперії, поширюючи латинську та грецькі мови, знайомлячи їх з господарськими та технічними досягненнями, міфологією, витворами мистецтв, архітектури, літератури, з науковими знаннями та філософськими теоріями.
Архітектура Римської імперії І – ІІ ст. н. е. Столицю імперії та ін. великі міста були прикрашені храмами місцевих та імперських богів, палацами, базиліками, портиками для прогулянок, а також різними видами будинків для суспільних розваг – театри, амфітеатри, цирки. Вони були прикрашені витворами мистецтв, рельєфами та статуями. Міста були оздоблені кам’яними мостовими, водогонами (акведуками) та каналізація ми. Центральні площі міст агори (на Сході) або форуми ( на Заході), були прикрашені портиками, храмами та базиліками. На площах возводились тріумфальні арки, кінні статуї. В самому Римі, як і в інших великих містах імперії будувались терми – суспільні бані, в яких були басейни з теплою та прохолодною водою, гімнастичні зали та кімнати відпочинку. Особливо розкішні були терми побудовані в Римі Септемієм Севером та Каракаллой. В імперії було 372 дороги, які були вкриті кам’яною бруківкою, загальною довжиною близько 80 тис км. Через кожні 1000 кроків (миля) стояли кам’яні стовпи з показниками відстані до найближчих населених пунктів та до м. Рим. В портових містах було споруджено кам’яні причали, амбри для схову вантажу, захисні кам’яні стіни від прибою морських хвиль. Поширеною прикрасою заможних домів, храмів та базилік була настінна та напільна мозаїка. Заможні дома півночі були споряджені опаленням. Глиняні труби розташовувались під підлогою і нагрівались за рахунок гарячого повітря від печі.
Образотворче мистецтво епохи Римської імперії. Стіни, стелі та підлоги палаців, храмів, будинків заможних осіб прикрашались розписом та мозаїкою. Чисельні пейзажі, окремі епізоди з грецької та римської міфології та жанрові сцени – полювання, прибирання врожаю, збір податі – були улюбленими темами римських малярів. Найвищого рівня досягло також оздоблення мармуровою плиткою – плити та колони різних кольорів придавали будівлям нарядний вигляд. Особливо високого рівня досягло мозаїчне мистецтво імперські майстри створювали не тільки кольорові орнаменти, але й цілі жанрові картини та портрети реальних історичних осіб. Особливе поширення набула портретна скульптура. Збереглось багато бюстів, портретних статуй , рельєфних зображень які передають реалістичні риси політичних, військових та культурних діячів того часу.
Свята та вистави. В раньоімперську добу особливої популярності набули змагання колісниць у цирку, які проходили на протязі дня і супроводжувались (в дні свят ) подарками від імператора або магістрів (невелика сума грошей, новий одяг, кусок м’яса). Не менш азартними були криваві видовища цькування звірів та буї гладіаторів та страти, які проходили в амфітеатрах. Були в добу Імперії і театральні вистави, але вже майже не ставили грецьких та латинських трагедій та комедій, їх замінила пантоміма. Але на ряду з тим у Римі та інших містах було поширені ораторські змагання, які проходили в громадських будівлях. Особливим успіхом користувались імпровізації епіграм, віршів та ораторських промов. Для І та ІІ ст. н. е. були характерні туристичні поїздки багатої римської та грецької знаті.
Просвіта та наука. Приватні вчителі навчали дітей зазвичай в себе дома, іноді на вулиці в суспільному парку. Початкова школа тривала з 7 до 12 років. Дітей навчали початковому письму та читанню. Наступні 4 роки (12 – 16) вивчалась література та виконувались письмові вправи. Вивчення Грецької та латинської літератури проходило окремо. З 16 років починався курс «риторики», якій вважався вищім. Вчителя риторики були завжди бажаними гостями в любому заможному домі. Центрами наукової діяльності були крупні міста імперії: Рим, Олександрія, Пергам, Родос, Афіни, Карфаген, Массалія. Технічний прогрес виразився в появі спеціальних довідників з техніки будівництва. Велике значення приділялось географії найперша праця яка була в цей час надрукована – «Географія» Стратона ( близько 20 р до н. е. ). В другій половині І ст. Пліній Секунд створив велику «Природничу історію», яка являла собою енциклопедію з фізичної географії, зоології, ботаніки та мінералогії. Праці Тацита (кін. І ст. Поч. ІІ ст.), одна з яких «Германія» описували побут та суспільний лад Племен Центральної Європи. В цей же період розквітає медична наука. В Римі та Малій Азії було засновано медичні школи.
Антична література та філософія. Центром філософії залишалися Афіни. Панівною течією філософської мислі в епоху ранньої Римської імперії були стоїцизм та епікурейство. Серед римської знаті поширення отримав стоїцизм, представником якого був Сенека (1 – 65рр) та Марк Аврелій. Трактат марка Аврелія «До самого себе» був популярним серед панівних верств римського населення. Серед нижчих станів римського населення був поширений скептицизм, представником якого являвся Лукіан (120 – 180рр) трактати якого були написані переважно в формі діалогів («Діалог богів», «діалог в царстві мертвих») де висміював різні забобони та релігійний фанатизм. Література того періоду представлена багатьма видатними поетами та письменниками. Зокрема це Вергілій Марон (70 – 19рр до н. е. ), серед творів якого безсмертна «Енеїда» та Овідій Назон (43р до н. е. -17р н. е.), любовна лірика якого й досі вражає своєю чарівністю та мелодійністю. Історична проза того часу була представлена низкою видатних творів, зокрема Тіт Лівій створив «Історію риму від заснування міста», приблизно в той же час Помпей Трог створив свою «Всесвітню історію». В другій половині І ст. н. е. було створено великі історичні роботи Плінія Старшого та Йосифа Флавія. Роботи Йосифа Флавія « Про Іудейську війну» та «Іудейські древності» викладається цікавий матеріал про історію Іудеї. Один з найзнаменитіших римських та світових істориків – Корнелій Тацит (54 – 120рр) описав історію Римської імперії в І ст. нашої ери. До цього ж періоду відносяться праці загальновідомих авторів Плутарха (46 – 126 рр.) та Светонія Транквілла (70 – 160 рр.), який відомий своїм збірником біографій «Життя дванадцяти Цезарів».
33. Пам’ятки архітектури Стародавнього Риму.
Столицю Імперії та ін. великі міста Римської імперії було прикрашено прекрасними храмами місцевих та загальноімперських богів, палацами базиліками, портиками для прогулянок також різними будинками для загальних розваг театри, цирки, амфітеатри. В Амфітеатрах йшли вистави – цькування звірів, бої гладіаторів, привселюдні страти. В цирках відбувалися скачки на колісницях – квадригах. До сьогодні збереглись грандіозний римський Колізей ( побудований в 80 р. н. е. ), якій вміщував близько 50 тис глядачів та залишки амфітеатрів в різних містах, які були колись територією римської імперії – Парижі, Арлі, Вероні, Капуї, в Тобурі в Тунісі та в ін. містах. Амфітеатри та цирки були прикрашені прекрасними витворами мистецтв рельєфами та статуями. Центральні площі міст, які називались агора (на Сході) та форум (на Заході) були прикрашені храмами та базиліками. На площах возводились тріумфальні арки та кінні статуї, деякі з них збереглись і понині.
Римські міста І – ІІІ ст. мали кам’яні мостові, водопровід (акведуки), каналізації.
34. Розпад Римської імперії на Західну та Східну.
В епоху пізньої Римської імперії за правління Диоклетиана (284р – 305р. ) відбувся розпад Римської імперії на Західну та Східну.
Прийшовши до влади Диоклетиан на фоні повстань в центральній Галлії, заворушень в Мавританії, назріваючого прориву рейнських кордонів об’єднаними племенами франків і алеманів, вимушений був об’явити досвідченого полководця Максимівна, який був посланий в Галію для подавленя повстання, повноважним співправителем з правом управляти західною половиною Імперії. Резиденція Максимівна знаходилась в Медіолані. Сам Диоклетиан зробив своєю резиденцією м. Никомедію. Розділ управління Імперією поміж двома співправителями було початком цілого ряду великих реформ, проведених Диоклетианом. Ці реформи призвели до серйозних змін державної та соціально – економічної структури римського суспільства IV – V ст.
Були проведені грошова та податкова реформи, розпочато реформування армії. Продовжити та завершити реформи довелось імператору Костянтину (306 -337рр. ). За часів правління Костянтина розподіл Імперії на чотири частини залишився, але тепер вони називались префектурами й управлялись префектами преторія. Командування армією було вилучено з рук префектів та передано військовим магістрам, яких було теж чотири: два начальника піхоти та два начальника вершників. Зберігся розподіл на провінції, які складалися з декількох невеликих округів. Вся ця громіздка система адміністративного управління базувалася на підкоренні нижчих чиновників вищим за рангом і під кінець префектам преторія своєї префектури, за виключенням військових магістрів. Префекти Преторія підкорялись безпосередньо імператору. Вони були також членами його «священного палацу», який складався з родичів імператора, групи вельмож, які очолювали різні ланки бюрократичного апарату. Всі вищі посади були розділені на 6 категорій: 6 «Видатні», 5 «досконалі», 4 «найсвітліші», 3 « найпочесніші», 2 «найясніші», 1 «благородні». Костянтин став одноосібним правителем Західної та Східної Римських імперій та переніс столицю до Константинополя. Всі заходи та реформи Доміціана та Константина призвели до стабілізації внутрішнього та зовнішнього положення Римської імперії.
Нащадки Константина продовжили боротьбу за престол. В цій боротьбі був винищений майже весь рід Костянтина.
В середині 370 – х років загострилась проблема вестготів, які жили на північ від Дунаю. Їм вдалося отримати від імператора Валента дозвіл на поселення у Фракії, але незабаром варвари підняли повстання, яке загрожувало перекинутись на інші території. Декілька легіонів, які очолив сам Валент, були розбиті під Анріанаполем, а правитель Східної імперії загинув. На його місце було обрано Феодосія (379 -395рр. ), якому вдалося в382 р заключити мирний договір з вестготами, які залишались в Імперії на правах федерентів. З 394 р Феодосій стає одноосібним правителем. Його внутрішня політика базувалась на викоріненні церковних чвар. З цією метою було видано едикт, який зобов’язував до католицького віросповідання. За наказом Феодосія язичницькі храми було зруйновано, статуї богів розбивались. Помер Феодосій в 395р, залишивши імперію двом синам: Західну – 11 річному Гонорію, Східну 18 річному Аркадію.
35. Занепад Римської держави у V ст. н. е.
На початку Vст. імперське керівництво при малолітньому Гонорію (395 – 423 рр.) вимушено було вирішувати дві невідкладні задачі: придушення сепаратиських рухів в Галії та захист прикордонних територій від варварів. Нашестя варварів змусило регента Стіліхона , захищаючи столиці – Рим та Равену, перевести до Італії частину маневрених військ з Британії та Галії. Це призвело до того, що місцева знать залишившись без захисту перед навалою варварських племен, змушена була самостійно організовувати захист власної землі. Римські легіони, які були розташовані в Галії та Британії об’явили імператором Констянтина (407 – 411рр.), якому вдалося відтіснити вандалів та свевів в Іспанію, стабілізувати обстановку на рейнському кордоні та в самій Галії, подавити активність повстанців – багаудів. Бездіяльність центральної Ровенської влади, на цей час, була зумовлена навалою вест готських дружин на Рим начолі з Аларіхом. 24 серпня 410 р «вічне місто» було розграблене варварським плем’ям. Імперське керівництво вимушене було погодитись на створення на території південно – західної частини Галлії – Аквітанії поселень вестготів начолі з їх королем Теодоріхом. Таким чином, на території Західної імперії виникає одно з перших варварських королівств (418р). В 429р. на території африканських колоній виникає ще одне вандальське королівство, начолі з королем Гензерихом. Значна частина африканських колоній фактично теж була втрачена. З інших варварських королівств на території Західної Римської імперії можна назвати королівство бургундів, яке виникло в південно – східній Галлії (433р) та королівство англосаксів, яке виникло в південно – східній частині Британії (451р). Нові варварські напівсамостійні королівства підкорялись імператорським наказам лише тоді, коли це співпадало з їх власними інтересами., але частіше проводили самостійну політику.
На початку 440 х років посилюються гуни, начолі з їх вождем Атіллою (434 – 453рр). Атілла приєднує до свого союзу ряд племен та використовуючи слабкість як Західної так і Східної Римської імперії, починає спустошливі набіги в районі Балканського пів – а. Візантійцям вдалось подекуди відкупом, подекуди силою відбити напади гунів, тому на початку 450років вони вторглись на території Галлії. Це стало загрозою не тільки для гало – римських громадян, а й для багато чисельних варварських племен, які жили на цих територіях. Проти гунів була створена сильна коаліція із франків, аланів, бургунів, вестготів, саксів, військових поселенців - летів та реп аріїв. Вирішальна битва відбулася на Каталоуських полях в червні 451р. Гуни потерпіли поразку, а невдовзі після цього нестійка імперія гунів розвалилася після смерті Атілли.
Після перемоги над гунами на Каталаунських полях внутрішнє роз’єднання Імперії посилюється. Конфедеративні королівства, створені на території Західної Римської імперії посилюються, а маріонетки – імператори все більше втрачають реальну владу.
В 455р , скориставшись безсиллям ровенського двора, на давню столицю Імперії та резиденцію глави Західної Римської церкви - папи, напали вандали. 14 днів вандали грабували місто. Все, що неможна було унести з собою було розбито й знищено. Відтоді слово «вандалізм» є синонімом знищення будь – яких культурних цінностей.
В 476 р командуючий імперською гвардією Одоакр скинув з престолу16 літнього імператора Ромула, а знаки імперії відіслав до Константинополя. Західна Римська імперія перестала існувати , а на її руїнах виникли нові держави та політичні об’єднання, в рамках яких формувались нові феодальні суспільно – економічні відносини. У всесвітній історії 476р став кінцем древнього світу та, рабовласницької економічної формації та початком середньовічного періоду всесвітньої історії, феодальної суспільно – економічної формації.