Питання до екзамену з історії стародавнього світу
| Вид материала | Документы |
- Мета: закріпити І систематизувати знання учнів з історії Стародавнього, 79.29kb.
- Урок № Тема: «Вступ. Що вивчає історія стародавнього світу», 510.37kb.
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- 1. економічна думка стародавнього світу та середньовіччя. Меркантилізм, 337.37kb.
- Економічна думка стародавнього світу, 826.08kb.
- Реферат на тему: Медики стародавнього світу, 50.87kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 273.95kb.
- Питання до державного екзамену з всесвітньої історії, 21.45kb.
- Світлої пам’яті олега прокоповича крижанівського, 38.16kb.
- Перелік публікацій викладачів кафедри історії України за 2008, 325.5kb.
В 2 – й половині ІІ ст. до н. е. в Римі у зовнішній ( невдачі римської армії в Іспанії) та у внутрішній політиці ( повстання рабів в 30 – х роках в Італії та на Сицилії) склалися обставини, які вимагали проведення реформ, направлених на оздоровлення державного устрою, укріпленню внутрішньої єдності римського суспільства, активізації зовнішньої політики.
В 133р. до н. е. народним трибуном було вибрано Тиберія Гракха (162 - 133 р. до н. е. ), який запропонував аграрну реформу. На думку Тиберія основною причиною падіння римської могутності було обезземелення вільних мілких землевласників, які поповнювали ряди військ. За законом Гракха обмежувалось кількість землі, яку міг брати в оренду окремий громадянин у держави. Такою нормою встановлювалось 500 югерів, або не більше 1000 югерів на родину, якщо в родині було два дорослих сина ( по 250 югерів на кожного сина). Землі, які були захвачено понад нормово вертались державі. Відібрані надлишки ставали основою державного земельного фонду, з якого нарізались наділи по 30 югерів для надання безземельним, або малоземельним громадянам. Римські громадяни, які отримували такий наділ повинні були сплачувати невеликий податок. Цю землю не можна було продавати, вона переходила у спадок. Таким чином, громадянин розглядався не як власник, а як утримувач і спадкоємець.
Після бурних дебатів закон було прийнято, але боротьба між суспільними верствами (багатими і бідними) навколо цього питання не вщухла навіть після вбивства Тиберія Гракха.
Справу свого брата продовжив Гай Гракх ( 151 – 121 рр. до н.е.), який виступив з широкою і продуманою програмою на укріплення та стабілізацію римського суспільства та держави.
Для втілення своєї програми Гай вирішив об’єднати навколо себе різні верстви римського громадянства й протипоставити їх римському нобілітету. З цією метою було проведено закони, які укріпляли позицію вершників ( комісії вершників з питань корупції намісників), ( закон відкупу податків в провінції Азії). Ці заходи пригорнули на сторону Гая Гракха багатий та сильний стан вершників. Опираючись на підтримку сільського населення, міського плебсу, Гай Гракх приступив до реалізації своїх планів щодо демократичних перетворень римського суспільства. Програма Гая Гракха була доволі обширною: в ній відводилось місце й аграрним законам, реформам в армії, судочинстві, в монетній системі, адміністративній системі, порушувались відносини між сенатом та народними зборами.
За реформами Гая , які стосувались армії, було впорядковано строки військової служби (служити могли громадяни від 17 до 46 років), військові обладунки почали видавати за рахунок держави, нарешті, військові мали отримувати платню замість долі в військовій здобичі. Завдяки реформам Гая Гракха була введена постійна судова комісія. З особливою прискіпливістю розглядались питання пов’язані з зловживаннями повноваженнями магістрів та сенаторів.
Нарешті, Гаєм Граком було підготовлено закон про розповсюдження прав громадян на італіків, які були союзниками римлян, але не користувались правами римського громадянства. Діяльність Гракха мала не лише прибічників, алей ворогів. Оскільки закони, які були проведені ним, зачіпали інтереси багатого нобілітету й великих землевласників, в кінці 122 р. до н. е. він був усунутий від влади і згодом загинув в одній із сутичок.
Запропоновані братами реформи були настільки актуальні, що були реалізовані навіть після смерті братів. Гай Гракх вперше оцінив діловий опит вершників й намагався залучати їх до більш активної політичної діяльності, що в наступному використовували римські імператори. Продажа хліба за символічними цінами міській бідноті, як спроба нейтралізації її політичної активності пізніше стала політичною мірою Римської імперії. Дві програми розвитку Риму ( від популярів та від консерваторів) були запропоновані, боротьба за втілення цих програм визначила, в наступному, весь подальший розвиток Римської республіки аж до її падіння.
20. Криза Римської республіки та її занепад.
Економічний розвиток Італії в 70 – 50 –х роках І ст. до н. е. характеризувався бурним підйомом за рахунок:
- приватної власності на землю ( після реформ Граків та Сулли , більшу частину державних земель було роздано безземельним та ветеранам, з’явилося багато мілких землевласників).
- розпад полісних відносин та утворення великої держави було визвано розвитком рабовласницьких відносин, широким проникненням рабства у всі сфери виробництва в Римі. Перехід до товарного виробництва на рабовласницьких віллах та майстернях призводив до зростання товарно – грошових відносин в країні, прискоренню історичного розвитку.
- хижацька політика щодо колоній Риму. З одного боку колонії були прекрасним ринком збуту для товарів, вироблених в Італії, з іншого в Італію ввозились товари вироблені в колоніях ( хліб, хлопок, шовк, грецькі вина, ювелірні вироби та ін.). Римські вершники брали на відкуп податки з провінцій, які потім збирали з провінційного населення не тільки те що було заплачене до казни, але й зверх цього.
Римський сенат в 70 – 60 роках до н. е. опинився в скрутному становищі. Виступи і повстання громадян проти суланських порядків та їх наслідків призвели до військових дій як на території Риму (повстання в етруських містах, начолі з консулом Емілем Ліпідом 78 – 77рр. до н. е. ) так і за її межами ( війна в Іспанії 78 – 72рр. до н. е., начолі з Марієм Квінтом Сер торієм). Повстання рабів під проводом Спартака (74 – 71рр. до н. е.) змусило і популярів і оптиматів піти на поступки один одному. Так в 70 р до н. е. на консульську посаду було обрано воєначальників Помпея та Краса, які мали не аби який авторитет в римській армії. Ці два консули вернули владу народним зборам, посади цензорів, відмінили відкупну систему оподаткування в Азії.
3 – я війна Риму з Мітрідатом (74 – 64 рр. до н. е. ) змусила Гнея Помпея повернутися до командування в армії. В результаті східних походів Помпея та Луккула різко змінилась політична карта Переднього Сходу. Майже вся Мала Азія перейшла під владу Риму. Нові провінції мали платити податки, які досягали 1/ 10 долі доходів, що позначилось на римській казні, її доходи збільшились на 70%
В той час, коли на Сході велись військові дії начолі із Помпеєм, в Римі, в Італії розгорнулась гостра внутрішньополітична боротьба. З новою силою повстало аграрне питання для мілких землевласників, які в умовах товарно – грошового виробництва почали втрачати свої земельні наділи. Народний трибун 63р. до н. е. Сервілій Рулл розробив проект, за яким малоземельні селяни наділялися землею за рахунок державних земель та державної казни. На закуп землі мали витратити кошти здобуті в війні на Сході Помпеєм. Але проти законопроекту виступив консул 63р. до н. е. Марк Тулій Цицерон, завдяки якому, законопроект навіть не поставили на голосування в сенаті. В той же час, в Римі один з соратників Сулли, який не пройшов законним шляхом на посаду консула, підіймає повстання. На боротьбу з Катиліною був направлений консул Цицерон, війська якого в битві при Присторії в 62р. до н. е. розгромили погано організовані війська прибічників Катиліни. Сам Катиліна загинув в цьому бою.
Боротьба навколо законопроекту Рулла та заколот Катиліни відобразили політичну кризу Римської республіки. В 60 – і роки Іст. до н. е. явним стало розмежування поміж сільським та міським плебсом. Сільські жителі отримання землі пов’язували вже з військовою службою та своїх полководців, а не політиків. Міський же плебс, який звик до отримання дешевого державного хліба, все менше цікавився аграрним питанням. Таким чином, на фоні падіння політичної ролі народних зборів, відбувається посилення політичної ролі армії та її командирів. Військо не тільки воює з зовнішнім ворогом, але й становиться сильним знаряддям в соціально – політичній боротьбі різних суспільних угрупувань.
21. Повстання рабів під керівництвом Спартака та його роль в історії Риму.
В період війни Риму з Іспанією, на території Італії розгорілось повстання рабів (74 – 71рр. до н. е. ) під керівництвом фракійця Спартака. 74р. до н. е. в Капуї, в гладіаторській школі близько 200 гладіаторів підняли заколот, але лише 78 з них вдалося втекти за межі міста на гору Везувій. Римська влада спочатку не придала значення втечі декількох десятків рабів, але коли в 73р. до н. е. загін вже налічував 10 тис. вояків, а набіги цих загонів на шампанські міста та вілли почали вселяти жах на місцевих рабовласників, влада направила на боротьбу з повстанцями два легіони, начолі з Варинім. Завдяки здібностям і військовим талантам Спартака повстанці перемогли. Ця перемога вселила надію, а вогонь повстання перекинувся на південні території Італії – Луканію та Апулію. За зиму 73/782р. до н. е. Спартак поповнив ряди своєї армії та озброїв військо. Він організував своє військо на римський кшталт. Армія рабів перетворилась на грізну силу, тому римський сенат відправив на боротьбу проти повсталих рабів обох консулів 72р. до н. е. В таборі повстанців в цей період почались сварки, завдяки яким 30 тис. загін, якій очолив Крікс, залишився в Апулії і був розбитий державним військом. Інші повстанці, яких очолив Спартак , про двигалися узбережжям Адріатичного моря в Північну Італію. Дві консульські армії, які намагались розбити армію Спартака потерпіли поразку, намісник Північної Італії, начолі двох легіонів теж потерпів поразку. Це означало, що повстання поширилось на всій території Італії. Великими зусиллями сенату вдалось навербувати шість нових легіонів, які очолив Марк Ліциній Красс. Восени 72р. до н. е. повстанці направились на південь, де за допомогою піратів мали переправитись в Іллірію, але зрада піратів та армія Помпея, яка була викликана із Іспанії на допомогу Крассу, також ще одна сварка в таборі повстанців, призвели до поразки армії повстанців недалеко від м. Брундізії. В цій битві загинуло більшість рабів в тому числі й Спартак.
Повстання під проводом Спартака показало можливість консолідації рабів та перетворення їх на грізну силу. Римський сенат був настільки наляканий, що пішов на поступки анти сенатській коаліції, що дало змогу скасувати політичні порядки встановлені Суллою й повернути владу народних трибунів, які могли діяти незалежно від сенату, повернена посада цензорів, були реформовані суди.
22. І тріумвірат та його місце в історії Риму.
Після повернення в Італію в 62р. до н. е. і за законом розпустивши армію, Помпей опинився в скрутному становищі. Сенат не погодив зроблених Помпеєм заяв на Сході, був провалений законопроект трибуна Флавія, відносно наділення ветеранів Помпея землею, а самому Помпею було відказано у консульстві на наступний рік. Помпей діяв енергійно та рішуче намагаючись зламати опор сенатської олігархії він домовився з найбільш впливовими діячами того часу – Крассом та Юлієм Цезарем. Ця неписана домовленість про спільну боротьбу проти сенатської олігархії, яка відбулась 60 р. до н. е., отримала назву І тріумвірату. Перший тріумвірат був по суті об’єднанням різних анти сенатських сил: пе6реможного полководця Помпея, який спирався на в6етеранів, Красса, якого підтримували вершники та Юлія Цезаря, який був чи не найпопулярнішім серед міського плебсу політичним діячем.
Найпершим успіхом коаліції було обрання Юлія Цезаря на посаду консула на 59р. до н. е. За час свого консульства Ю. Ц. провів ряд законів, які задовольняли вимоги прибічників Помпея та Красса. Було прийнято ряд законів стосовно розділу кампанських земель, що частково задовольнило ветеранів Помпея. Всі розпорядження Помпея, щодо Східних обіцянок було затверджено. В інтересах вершників було проведено закон про зниження податку з провінції Азія на 1/3. Консульство Цезаря на фоні жорсткої політичної боротьби, обернулось по суті одноосібним правлінням. Закони, які він проводив через народні збори, оминаючи сенат, виражали інтереси широких кіл населення. Ю. Ц. добився призначення його, після його консульства, на 5 років намісником провінції Цизальпійської Галії. Але від’їжджаючі він прийняв міри для того, щоб зберегти свій вплив в Римі. Для цього він використав особисто зобов’язаного йому народного трибуна на 58р до н. е. Публія Клодія Пульхра. Свого часу Ц. підтримав Клодія, він врятував його від звинуваченні в релігійному злочині, допоміг в вибранні на посаду народного трибуна. Тому Клодій на посаді трибуна, дотримувався інтересів Ю. Ц. Закони Клодія набули неабиякої популярності серед міського населення й сприяли зросту активності плебсу в квартальних колегіях та народних зборах. Руками Клодія було нейтралізовано представників найконсервативнішої більшості – Цицерона та Катона Молодшого. Навіть знаходячись далеко від столиці Ц. пильно слідкував за розвитком подій в Римі й втручався в їх перебіг. До середини 50 – х р. І ст. до н. е. тріумвірат Помпея, Красса та Цезаря став дуже нестійким. В 56 р. до н. е. вони зустрілися в м. Луці (півн. Етрурія) й домовились за всіма спірними питаннями: Помпей і Красс отримували консульство на 55р. до н. е., а після складання повноважень Красс отримував в управління Північну Сірію (де в 53р. до н. е. загинув) ; Помпей – Іспанські провінції. Полководці получали право набирати власні лігиони і вести війну з ворогами Риму. Ц. отримував намісництво в Галії ще на 5 років. Домовленість в Луці набула чинності закону після утвердження сенатом та народними зборами. Таке посилення влади тріумвірів визвало ріст опозиційних сил як серед сенатської олігархії начолі з Катоном та Цицероном, так і демократичне угрупування начолі із Клодієм. Анархія і ціни на продовольство в Римі досягли загрозливих розмірів тому сенат був змушений обрати на посаду консула одного з тріумвірів. Оскільки найбільш зручним союзником був Помпей, то його і було обрано на 52р. до н. е. консулом , причому з доволі широкими повноваженнями.
Історичне значення тріумвірату полягало в тому, що ця анти сенатська коаліція визначала політичний перебіг державних подій на протязі майже 10 років. Саме тріумвірат став тим каталізатором, що призвів до встановлення диктатури Ю. Цезаря.
23. Реформаторська діяльність Гая Юлія Цезаря.
Римська громадянська війна 49 – 45рр. до н. е. закінчилась битвою при м. Мунді. Винищивши збройні сили супротивників Цезар опинився повновладним правителем всієї Римської держави. Коли він ( в 44р. до н. е. ) повернувся в Рим то був об’явлений вічним диктатором. Раніше він отримав пожитеві права народного трибуна, а в 46р. до н. е. права цензора. Таким чином, в його руках опинилась влада різних магістратів, що робило його владу практично необмеженою. Він поповнив сенат своїми прибічниками, чим довів число сенаторів до 900. Політичний вплив магістратурних посад було послаблено за рахунок збільшення їх кількості: міських преторів – до 16; квесторів до 40, міських едилів до 6. Таким чином, республіканський лад в Римській державі було замінено одноосібним управлінням військового диктатора, правицею якого були вірні йому легіони.
Ще в 59р. до н. е. Цезар провів закон, за яким суворо наказувались особи, які були винні в вимагательствах у провінційного населення. За наказом Ю. Ц. (45р. до н. е. ) була викарбувана золота монета, яка згодом стала грошовою одиницею в Римі та у всіх провінціях Західного Узбережжя.
Були прийняті міри з упорядкування податкових зборів з провінційного населення. З цього часу за публіканами залишилось збирання лише не прямих податків. Прямі податки жителі міста збирали самі через своїх уповноважених.
За наказом Ю. Ц. в 45р. до н. е. була проведена реформа календаря. Стара система «місячного» року з січня 45р. до н. е. була замінена новою системою «сонячного року». За підрахунками олександрійських учених за рік стали приймати 365 і ¼ доби. Раз на 4 роки до останнього місяця римського календаря – лютого, який нараховував 28діб, додавали ще один день (29 лютого). Це «Юліанське» літочислення пережило саму Римську імперію, збереглось у Європі до XVI – XIX ст., а в Росії до лютого 1918р.
24. Гай Юлій Цезар та завоювання Галії.
В кінці ІІ ст. до н. е. римляни поширили свій вплив на лігурійські та південно кельтські племена, які жили на узбережжі Середземного моря і утворили провінцію Норбонська Галлія. Однак основний масив , який займав велику територію Західної Європи зберігав незалежність. Римляни назвали цю територію «косматою» Галлією, на відміну від Цезальпінської та Норбонської Галії. «Космата» Галлія була заселена декількома десятками племен. Могутні союзи на Північному Сході Галлії очолювали белги, на території сучасних Бретані та Нормандії – арморики, в центральній Галлії – арвени, едуї та секвени. Південно – Західну частину поміж Піренеями та р. Гаронна займали аквитани – племена серед яких були сильні іберійські елементи.
В І ст. до н. е. Галлія була густонаселеною та багатою країною. Галли вже мали укріпленні поселення напівміського типу, які в момент загрози слугували фортецями; тут жили й ремісники, влаштовувались ярмарки.
В північних областях переважало скотарство, в центральних та при рейнських - рільництво. Кельтське ремісництво, особливо металообробка були на високому рівні. Римляни відмічали велику майстерність галльських ремісників. Племена північно – західної приморської частини (венети) будували хороші морські кораблі.
Серед кельтських племен і племінних союзів не було одностайності. Постійно ворогуючи вони не тільки виснажували один одного, але й залучали на свою сторону іноземців – римлян, чи германців, які жили за Рейном.
Цезар, який прибув до Галлії в 58р. до н. е. скористався внутрішньою ворожнечею кельтських племен. Вступаючи в союз з племенами про римської орієнтації він розгромив ворожі племена. Спочатку Ц. підкорив гельветів. Далі, використовуючи війну едуїв та секвенів (про германської орієнтації) Ц. заручився підтримкою багатьох галльських племен, йому вдалося підкорити всю Центральну Галію. В 57р. до н. е. Цезарю , з великими труднощами, вдалося підкорити Північні Галлію, де жили племена бельгів. Настільки ж важким було завоювання племен, які жили на території океанського узбережжя. Підкорені в 57р. до н. е. ці племена повстали у наступному році і їх прийшлось підкорювати знов. Для того щоб підкорити ці племена Ц. прийшлось збудувати власний флот. Лише морська перемога забезпечила перемогу сухопутній армії. В 56р. до н. е. Цезар підкорив племена аквітанів. Тепер під владою Риму опинилась вся Галлія від Рейну до Піренеїв.
Однак, в 54 – 51 рр. до н. е. в Галлії спалахнуло декілька небезпечних повстань. Побори та грабіж, постійне втручання римлян у внутрішні справи місцевих племен викликало обурення галлів. Ненависть до влади чужоземців викликала консолідацію усіх слоїв галльського суспільства. Це визначило силу повстання і загрозу його для римської влади.
Перше повстання бельгів у 54р. до н. е. та ін. племен було присічемо самим Ц. та його помічником Лабієном. Але галли, створивши єдине керівництво, яке очолив вождь племені арвернів – Верцинготоріг, підняли повстання майже на всій території Галлії у 52 р. до н. е. Сам Ц. знаходився на той час в далеко від Галльської землі, а римська армія була роздроблена на декілька частин і знаходилась у різних частинах Галлії. Тому загонам Верцингеторига вдалося зайняти декілька добре укріплених фортець, на той час. Як багато поселень було спалено, щоб припинити постачання римської армії.
Оскільки сили повсталих були сконцентровані в двох містах, Ц. роздробив свою армію на 4 легіони (20 тис.) начолі з Лабієн6ом були відіслані на північ, а 6 легіонів ( близько 30 тис. ), начолі із Ц. осадили військо Верцингеторінга в фортеці Герговії. В битві під Герговією армія Ц. потерпіла поразку. Юлій Цезар змушений був змінити тактику : він знову об’єднав свої війська та навербував кінноту з германців, яка могла протистояти кінноті галлів. Наступна відкрита битва принесла поразку галлам. Верцінгеторінг змушений був стягнути основні сили в добре укріплену, з великими запасами продовольства, фортецю Алюзію. Коли ж цезар осадив Алезію , на допомогу галлам прийшла ще одна величезна галльська армія, яка захопила в кільце армію Ц. Повна драматизму й жорстокості осада, під час якої римляни попали в скрутне становище, нарешті завершилась перемогою Цезаря. Аллезія пала, галльське військо, яке прийшло на допомогу Верцингеторінгу розбіглось, а він сам був страчений в Римі. Велике галльське повстання було подавлено, а Галлія була остаточно завойована римлянами.
25. Другий тріумвірат та його місце в історії Риму.
Юлій Цезар був підступно вбитий заколотниками – сенаторами в 44р. до н. е. Після його смерті найближчі друзі Цезаря – Марк Антоній і Емілій Лепід та законний нащадок Гай Юлій Цезар Октавіан (який на той час був вже претором римської армії) восени 43р. до н. е. зібралися біля міста Бононнії і домовились про спільну боротьбу із прибічниками Республіки. Невдовзі після цього, народні збори, оточені військами Октавіана, прийняли закон, про передачу влади трьом вожакам цезаріанців: Марку Антонію, Емілю Лепіду та Октавіану - в якості «тріумвірів для влаштування республіки.». Таким чином виник ІІ Тріумвірат, який на відміну від І був офіційним державним органом, наділеним надзвичайними повноваженнями.
Найперше, що зробили тріумвіри – об’явили помсту за вбивство Цезаря. Репресії та конфіскацію майна ( проскрипції). Під час проскрипції загинуло 300 сенаторів й 2000 вершників. Метою проскрипцій було поповнення військової казни, для опору республіканським силам. В Римі, Італії та західних провінціях влада опинилася в руках цезаріанців. Секст Помпей, прибічник республіки, захопив Сардинію, Сицилію та Корсику де приймав всіх утікачів з Італії. Однак найбільшу загрозу для тріумвірату склали Марк Брут та Гай Кассій, які в східних провінціях навербували велику армію (19 легіонів). Але в битві при Філіппах (Північна Греція) армія цезаріанців (20легіонів), яку очолювали Марк Антоній та Октавіан розгромила армію республіканців ( 42р. до н. е. ). Після цієї перемоги відбувся перерозподіл провінцій. Октавіану відійшли обидві Галії, Іллірія та Іспанія, Антонію – провінції Східного Середземномор’я, Емілю Лепіду - Африканські провінції. Острови Західного Середземномор’я залишалися під владою Секста Помпея ( Корсика, Сардинія та Сицилія), що давало можливість Помпею блокувати доставку продовольства до Риму, приймати втікачів - репресованих та втікачів – рабів. Населення Риму потерпало від нестачі харчів, італійські рабовласники були налякані масовими втечами рабів. Це призвело до повстання, яке очолили брат та дружина Марка Антонія ( 41 – 40 рр. до н. е.), яке було придушено Октавіаном. Під тиском прибічників тріумвірату Марк Антоній та Октавіан мусили залагодити цей конфлікт мирною угодою, за якою Марк Антоній обіцяв передати Октавіану флот для боротьби з Помпеєм, а той в сою чергу підтримує Антонія в війні з Парфянами.
Марк Антоній зібрав велике військо, яке направив на Парфянське царство (36р. до н. е. ), однак експедиція виявилась невдалою (Антоній при відступі втратив до 25% своєї армії ). Октавіан, там часом, побудувавши великій військовий флот напав на Секста Помпея. Помпей потерпів поразку в двох морських битвах і вимушений був рятуватися втечею. Його армія здалася об’єднаним силам Октавіана та Лепіда. Близько 30000 рабів було повернуто їх власникам. Військовий флот Октавіана знищів піратів, забезпечуючи доставку продовольства до Риму. Саме на Сицилії відбувся конфлікт поміж Октавіаном та Ліпідом, який призвів до усунення Лепіда від влади та політики. Таким чином, в 36р. до н. е. влада в Римській державі була поділена між двома тріумвірами – Октавіаном, який правив Заходом та Антонієм, який панував на Сході. Зіткнення між ними в боротьбі за владу було лише справою часу.
Залишаючись в Олександрії, Марк Антоній оприлюднив свій намір одружитися з царицею Єгипту Клеопатрою, дарувати їй та їхнім дітям деякі частини Східних римських провінцій. Ці дії тріумвіра викликали обурення серед римлян. В 32р. до н. е. Октавіан, окруживши сенат своїми військами, домігся винесення спеціального рішення щодо Марка Антонія. Одночасно сенат об’явив війну Єгипетській цариці за привласнення римських територій. 2 вересня 31р. до н. е. біля мису Акція, що на західному узбережжі Греції, відбулася вирішальна битва двох флотів: римського начолі з Октавіаном , та римсько - єгипетського начолі з Антонієм та Клеопатрою, яке закінчилось поразкою Антонія.
В 30 р. до н. е. армія Октавіана підкорила Єгипет. Таким чином, був завершений період громадянської війни. Єдиним правителем великої Римської держави з цього часу опинився Гай Юлій Цезар Октавіан, який відкрив своїм правлінням новий етап в історії Риму – період Римської Імперії.