Студентські наукові записки
| Вид материала | Документы |
- Спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки, 72.44kb.
- Дей О. Шурат С. Боротьба Івана Франка // Наукові записки Інституту суспільних наук, 77.43kb.
- Робота наукового твариства аспірантів І студентів Волинського національного університету, 152.65kb.
- Жук Ю. О. Організація навчальної дослідницької діяльності у процесі викладання фізики, 94.99kb.
- Пазенок В. С. (голова), 3046.08kb.
- Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
- Наукові дослідження І розробки, 50.19kb.
- Київський університет туризму, економіки І права наукові записки, 2674.5kb.
- «Записки», 941.26kb.
- «Записки», 633.15kb.
2. ...нане-сти (у тексті)... Правильно — нанести.
3. ...коржом... Іменники ІІ відміни мішаної групи чоловічого роду з нульовим закінченням під час відмінювання в орудному відмінку мають закінчення -ем [7, с. 92]. Тому — коржем.
4. Столова ложка має загальноприйняте скорочення ст. л., а не ст.
5. ...вафельні аркуші. Слово аркуші декілька разів у тексті вжито не у властивому значенні. Треба писати вафельні коржі.
6. ...обмокти в яйці... Слова обмокти в українській мові не існує. Потрібно — обваляти в яйці.
7. Немає коми між однорідними додатками: ... зеленню грибами.
8. Торт „Печіночний”. Правильно — печінковий.
9. Приготовлену печінку... Неправильний переклад (калька) російського слова приготовленный. По-українськи — приготовану.
10. ...банкузгущеного молока... Банку і згущеного — це два окремі слова.
11. ...вершкової олії. У цьому словосполученні олії вжито недоречно, тому що олія, як зазначено у тлумачному словникові, — „рідка жирова речовина, що її добувають з деяких рослин (переважно з їхнього насіння або плодів)” [2, с. 670], а масло — „харчовий продукт, що його виробляють збиванням вершків або сметани” [2, с. 512]. Отже, треба — масла.
12. ...залити горіхами. Горіхами можна присипати, але не залити.
№2
Фіточай Нирковий
(Виробник: ПК „Екопродукт”, вул. Торгова, 1, м. Івано-Франківськ)
1. Не поставлено лапок у назві чаю.
2. ...4 тижня. В українській мові — 4 тижні [7, с. 92].
3. ...Зілля спориша, хвоща. Слова спориш, хвощ належать до іменників IΙ відміни, які у родовому відмінку однини мають закінчення -у, оскільки позначають назви трав’янистих рослин. Повинно бути споришу, хвощу.
Слово зілля вжито не у властивому йому значенні. За словником, зілля — „різноманітні, здебільшого запашні трав’янисті рослини” [2, с. 366], а трава — „настій, відвар з лікарських рослин або самі ці рослини, що їх застосовують як ліки” [2, с. 1259].
Отже, варто було написати трава споришу, хвощу.
№3
Чорноморські
Кільки
обсмажені в томатному соусі
(Виробник: ТОВ „Вікторія”, Україна, 57286, Миколаївська обл., с. Галицинове, вул. Центральна, 1)
На цій етикетці зафіксовано 2 помилки: немає коми для відокремлення дієприкметникового звороту (повинно бути: кільки, обсмажені в томатному соусі) та напис: по-очаківські (правильно — по-очаківськи, оскільки в українській мові пишемо прислівниковий суфікс -и).
Виробники ТОВ „КПД”, корпорація „Біосфера” м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 13а зовсім не подумали про оформлення належним чином етикетки для свого товару, оскільки вона рясніє великою кількістю помилок, а саме: а) ужито російські слова: блюд (страв), лука (цибулі), пропитатись (просочитись), дольки (шматочки), уложіть (покладіть), роздувшогося (надутого), розбризкавшийся (розприсканий) [Детальніше див.: 5]; б) слово грамів має загальноприйнятий варіант скорочення г (на етикетці — гр.); в) між однорідними присудками посоліть, поперчіть немає коми [7, с. 199].
Таким чином, вищезгадані й проаналізовані помилки в етикетній продукції свідчать про те, що виробники товару не завжди приділяють увагу мовному оформленню.
Для того, щоб товар швидко знайшов свого покупця, потрібно поінформувати споживачів про нього, переконати в тому, що він якісний. Існує спосіб, який виконує цю роль. Це реклама — „популяризація товарів, видовищ, послуг тощо з метою привернути увагу покупців, споживачів, глядачів, замовників і т. ін. 2. Плакат, вивіска і т. ін., що використовуються як засіб привертання уваги покупців, споживачів, глядачів, замовників” [2, с. 1023].
На жаль, рекламодавці теж не дотримуються грамотного оформлення рекламних текстів, що було доведено після перегляду реклами в пресі. Зафіксовано такі види помилок: а) тавтологія (напр., крупа ячмінна ячна); б) росіянізми (напр., жарення); в) неправильне вживання прийменників (пор., фестиваль „Танці у моря”); г) порушення синтаксичного зв’язку в словосполученнях (напр., вермішель сімейні); ґ) порушення милозвучності української мови (напр., вказана на упаковці); д) неправильне написання слів із буквеною і небуквеною орфограмами (дріжжі); е) неправильне закінчення іменників ІІ відміни у родовому відмінку однини (напр., автомобілю, телевізору); є) неправильне розставлення розділових знаків або їхня відсутність (напр., все що потрібно для вашого бізнесу); ж) неправильне написання слів іншомовного походження (напр., битуму).
Уважаємо, варто детальніше зупинитися на аналізі мовних огріхів, які рясніють у рекламних текстах, уміщених у пресі.
№1
Будуть добрива буде й врожай! (ВАТ „Азот” м. Черкаси).
У тексті допущено 2 помилки: по-перше, речення є безсполучниковим, між двома його частинами наявний наслідковий зв’язок, отже, потрібно поставити тире [7, с. 232]; крім того, порушено закон милозвучності української мови: поряд знаходяться три приголосних звуки — [й], [в], [р]. Правильно потрібно писати: Будуть добрива — буде й урожай!
№2
Запрошуємо до співпраці ділерів („Газета по-українськи”).
Оскільки це слово іншомовного походження, а буква д входить до „дев’ятки”, то в корені слова після неї пишемо и [7, с. 66], отже — дилерів.
Реклама „Чернігівголовпостач” рясніє росіянізмами электротовари (замість електротовари), уголок (правильно — куточок), хоз. садово-городній (потрібно — гос. садогородній), болти (замість гвинти), сахар (треба — цукор).
Можна говорити не лише про порушення мовних норм у текстах реклами, уміщених у пресі, варто зазначити, що у м. Київ (вул. Червоноармійська) були зафіксовані помилки на рекламних щитах, наприклад: Представництво в судах по цівільних справах, по справах про адміністративні правопорушення, по кримінальних справах.
Після ц пишемо и, бо це іншомовне слово. Буква ц входить до „дев’ятки” [7, с. 66]. Прийменники по вжиті в невластивому для них значенні (варто писати ...у цивільних справах, у справах..., ...у кримінальних справах).
Таким чином, дослідивши порушення мовних норм у візуальних засобах інформації, було зроблено висновки, що більшість виробників не дбає про дотримання лексичних, орфографічних і пунктуаційних норм під час оформлення етикетної та рекламної продукції. У зв’язку з цим виникає недовіра до виробника, крім того, може з’явитися неоднозначне трактування змісту реклами. Уважаємо, що неграмотне оформлення рекламного тексту порушує ст. 10 Конституції України.
Насичення мови ненормативною лексикою, порушення граматичних форм слів, невідповідний зв’язок між словами у реченнях та словосполученнях сприяє утворенню суржика на базі конкретної мови. А це, як відомо, перший крок до загибелі мови. Саме тому рекламна та етикетна продукція повинна бути носієм грамотної сучасної української літературної мови.
На наш погляд, виникає необхідність створення комітету або організації, що давала б право на реалізацію тільки грамотно оформленого товару; тоді етикетка змогла би стати засобом, який допомагатиме вдосконалювати рідну мову.
ЛІТЕРАТУРА
- Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / [уклад. : голов. ред. Бусел В. Т.]. — К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2004. — 896 с.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. : голов. ред. Бусел В. Т.]. — К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2004. — 1440 с.
- Коваль А. П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування : [навч. посібник] / А. П. Коваль. — [3-тє вид.]. — К. : Вища школа, 1982. — 287 с.
- Конституція України : [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року]. — Кіровоград : Державне видавництво, 1998. — 72 с.
- Російсько-український словник та українсько-російський словник : в одному томі ; 500000 слів та словосполучень / [упоряд. та голов. ред. Бусел В. Т.]. — К. ; Ірпінь : ВТФ „Перун”, 2008. — 1848 с.
- Термінологічний словник: (терміни та визначення понять) [Eлектронний ресурс] // Безбар’єрна Україна. — Режим доступу : ссылка скрыта
- Ющук І. П. Практикум з правопису української мови / І. П. Ющук. — [4-те вид.]. — К. : Освіта, 2000. — 254 с.
ПЕРШОДЖЕРЕЛА
- Етикетний матеріал продовольчих товарів.
- Періодична преса (газети „Деснянська правда”, „Гарт”, „Чернігівський вісник”, „Газета по-українськи”).
- Рекламні щити (м. Київ, вул. Червоноармійська).
Гулько Ольга
Рецензент ― Шанюк В. І., кандидат філологічних наук, професор
ОСОБИСТІСТЬ ОТТО ФОН Ф. НА ФОНІ РЕКОНСТРУКЦІЇ ІМПЕРІЇ У РОМАНІ ЖАХІВ Ю. АНДРУХОВИЧА „МОСКОВІАДА”
У статті проаналізовано історичне тло, побудову, мотиви, образи, зображені у романі „Московіада”; з’ясовано місце ключового персонажа Отто фон Ф. у контексті вищенаведених аспектів; проаналізовано прийоми, використані Ю. Андруховичем у творі для розкриття суті тогочасної Москви як найяскравішого вмістилища подій та представників різних соціальних верств на прикладі мандрів головного героя.
The article discusses the historical background, structure, motifs, images depicted in the novel „Moskoviada”; noticed place key character Otto fon F. in the context of the above aspects; analysis techniques used in Yu. Andrukhovych work to uncover the essence of contemporary Moscow as the brightest container of contemporary events and various social strata in the case of wandering hero.
Характерною рисою „Московіади” є те, що твір не класично цілісний. Він суттєво відрізняється від зразків реалістичної літератури, які будуються за принципом прямолінійності. Свідченням цього є відсутність у романі Ю. Андруховича чіткої сюжетної схеми та вигинання композиції. „Постмодернізм вітає відпружену і легку культуру, що відповідає популярному смакові”, ― зауважує М. Павлишин [3, с. 282]. Ігрова модель культури сьогодні є популярною у молодіжному середовищі. Отже, мова-гра, яка досі позначувала винятково явище з культурного маргінесу, досить упевнено перейшла у повнозначний статус.
„Крах Радянського Союзу супроводжується появою українських художніх творів, які мали намір струсити спадщину культурної залежності” [5, с. 395]. На сьогодні існує вдалий твір, який розкриває тему реконструювання імперії на гідному хоча і своєрідно-сардонічному рівні. Назва цього твору „Московіада”. Це власне спосіб „совітського життя”, „совкова свідомість”; сам же термін упровадив у соціокультурну площину Ю. Андрухович, видавши роман із такою назвою про очевидні-неймовірні пригоди українського поета з підозрілим іменем Отто фон Ф. у столиці. Один день цього митця в Москві напередодні розпаду імперії ― день, сповнений алкогольних фантасмагорій і галюцинативних пригод. Текст Ю. Андруховича сплетено з реальних подій та різних історій, розказаних у проміжках між зупинками. Хмільна моторика московських кілометрів утягує в себе одного автора і виштовхує іншого. Цей текст є романом-подорожжю, циклічно вкладений у часовий відтинок одного дня, кульмінація якого імітує гарячкові марення, адже герой постійно прагне досягти примарної мети подорожі. „Період перетворення розглянуто з позиції людини, що живе в Москві; автор підсумував чимало уявлень, які понад два сторіччя панували в імперському мисленні, і дистанціювався від них” [5, с. 400].
Специфічність розвінчування, „деконструювання” імперії в романі Ю. Андруховича полягає в тому, що воно відбувається на дріб’язковому та персональному рівні. Розчарування в імперії у поета Отто фон Ф. відбувається одночасно з розчаруванням у якості пива та санітарних умов пивбару на Фонвізіна, який виявляється зовсім не схожим на затишні кнайпи міста Лемберга. „Пивбар на Фонвізіна ― це огром завбільшки з вокзал, але вокзал Київський, а не Савьоловський, такий собі колосальний відстійник перед брамою пекла” [1, с. 27]. І наростає це розчарування в імперії (чи, радше, роздратування імперією) із кожною наступною випитою чаркою самогону, горілки чи інших спиртних напоїв, що мають звичай пити загадкові московіти у білокам’яній столиці своєї азіатської імперії. „Ця імперія загине під ударами пияків. Колись вони вийдуть на Красну площу, і, вимагаючи пива, рушать на Кремль” [1, с. 28]. Висновок, що робить у своєму творі Ю. Андрухович полягає у тому, що, не витримуючи суворої конкуренції з аборигенами, швидко захмелілий Отто фон Ф. скоро розчаровується у правилах гри з імперією. На перший погляд видається, що постійне пияцтво, яке, почавшись у пивбарі на Фонвізіна, триває впродовж усього роману, є лише чесним відображенням того способу, у який художник набирається життєвих вражень і опановує навколишній світ.
„Це породжує один з найхарактерніших для автора ефектів: перехід від піднесеного до вульгарного” [5, с. 400]. Роман зовсім вийшов за межі рідної традиції, виявивши себе гримучою сумішшю. „Московіада” шокувала низку публіки: з одного боку, феєрично непроглядні картини розпаду, звичні і правомірні в устах „свого”, але образливо непристойні в устах „ніби свого”, „сімейного трикстера”, який дозволив собі несмішливо відсторонитися. З іншого боку, цілком природна спантеличеність української критики, яка прагне відшукати героя, „людини, яка в пізньоімперську добу й сама до певної міри є неіснуючою” [2, с. 81]. Виникає питання, чи саме цей безнадійно падаючий усе нижче й нижче в безодні підземного московського пекла юродивий алкоголік, український поет Отто фон Ф., і є молодий герой молодої літератури. Ще одним підтвердженням бруду та затхлості буття молодого творця є інтер’єр та розпорядок його буремного та насиченого подіями гуртожитку: „Живеш на сьомому поверсі, стіни кімнати завісив козаками й діячами ЗУНР, з вікна бачиш московські дахи, безрадісні тополині алеї, Останкінської телевежі не бачиш ― її видно з кімнат, розташованих по другий бік коридору, ― але близька її присутність відчувається щохвилини; випромінюється щось дуже снодійне, віруси млявості та паптії, тому вранці ніяк не можеш прокинутися, переходиш з одного сновидіння в інше, ніби з країни в країну” [1, с. 5]. З огляду на це світ постає навколо героя ніби частина апокаліпсису, яка абсорбує все ще живе. Московські реалії та разючі похмільні випари просто унеможливлюють споглядання на все оточуюче у тверезому стані: „Вони люблять пити „на свіжому повітрі”, себто під пластиковим дахом, під шум дощу і спів п’яних офіцерів. Тобі залишається тільки підкорятися…” [1, с. 30].
Напівмістичним у романі є епізод, у якому розповідається про смерть Руслана. Молодий юнак, колишній десантник, лізе по драбині на сьомий поверх (у цьому помешканні живе Отто), аби дістати горілки. Повертаючись, він зривається з вікна, якісь сантиметри не дотягнувшись до руки Отто. „Ти встиг подати йому руку, але не встиг піймати його вислизаючи пальці. Усім тілом він хитнувся назад, якусь мить пробалансував над прірвою, ніби ангел, що готується злетіти. Потім був його довгий лункий крик. І падіння з висоти сьомого поверху. І смерть” [1, с. 21].
Це все свідчить про те, що крах, ерозія відбувалося надто повільно, ніби „самі по собі”. І це відображається на усьому змальованому у творі: від поведінки нікому не потрібного люду до брудних душових та іржавих підвалів „Дитячого світу”, що зведені на суцільних каналізаційних тунелях відходів, які в будь-яку наступну хвилину можуть не витримати на собі гіганта-мегаполіса і поглинути його, як вони це зробили з добродієм-бароном, шістдесяти років зі смаглявою шкірою та золотим зубом, що насмілився пограбувати головного героя.
Із мандрів Отто фон Ф. стає цілком зрозуміло, що історія Росії передусім ідеологічна. Російська столиця кінця 1980-х ― цілком умоглядне місто, що завмерло перед стрибком до майбутнього новоруського мегаполісу.
„Московіада” Ю. Андруховича ― це мандрівка по закапелках імперії. У ній ― поряд із розгубленістю є все ж таки впевненість, і сила навіть до поступу, і одержима любов до всіх” [6, с. 318].
Ю. Андрухович ― винятково талановита людина, а такі люди не існують без власного уявлення про цінність ієрархії. У „Московіаді” концепція авантюрно-імперського начала таки є. Як і личить кожному справді українському провінціалові, Ю. Андрухович ставиться до Москви з почуттям недовіри й жахного захвату водночас. Звідси ― гігантоманія і масштабність, які мандрують від катакомб московських метро й залів „Дитячого світу” аж до засідань гротескного політбюро з обов’язковою спробою вербування героя спецслужбами; „…і пропихайся в цей світ, цей жорстокий, ненормальний, нервовий, цинічний дитячий світ!” [1, с. 76―77]. Авторові цей синтез цілком вдається. За версією Ю. Андруховича, Отто фон Ф. не тільки виживає, але й транзитом через Київ повертається у свою рахманну Ітаку. Москва ж ― місто його пригод ― залишається без горілки та концепції нового патріотизму. „А я пересуваюся додому, Ваша Гідносте. Існує така країна, де живуть Ваші піддані” [1, с. 137].
Спостерігаючи за зміною картинок у „Московіаді” та вислуховуючи іронічні коментарі до неї, надто спокусливо думати, що, може, ось так воно все й було в нещодавній нашій історії ― дуже масштабно і трохи смішно й печально водночас. „Всесвітній потоп робився дедалі очевиднішим. Москва переставала існувати” [1, с. 136].
У романі є все ― і алкоголь, і маячня, і навіть біла гарячка. Хоча із німецьким прізвищем варто було би стриманіше оцінювати риси національної вдачі московітів. Десь посередині своєї алкоголіади Отто фон Ф. здогадується, що саме дратує його в імперії та у чому джерело її погибелі: імперія зрадила своїх пияків, а ще раніше зрадила людей, із яких згодом і зробила тих самих пияків, чим прирекла на розпад. „Московіада” ― роман-подорож, про що натякає сама його назва. Три сторінки тексту, наприклад, заповнені назвами зупинок і станцій (епізод, коли головний герой варіював свою подорож до „Дитячого світу”): „Сісти в метро. Серпухівською лінією домчати аж до станції „Боровицька”, що під самим Кремлем. З „Боровицької” перейти на „Арабатську”, але не Фільовської, а „Арабатсько-Покровської”, бо існують дві цілком різні станції метро „Смоленська”, за що декому дуже хотілося б надавати по рогах” [1, с. 42]. Так і рухається Отто фон Ф. від станції до станції, у проміжку між ними випиваючи чогось міцного, із неприємними фізіологічними наслідками, аж доки, переживши катарсис у п’яній маячні, не очікувано для себе і в цілковитій суперечності з початковим маршрутом опиняється на Київському вокзалі і лягає на таку довгоочікувану вагонну полицю, що привезе його додому. „Бо я сьогодні не втікаю, а повертаюся. Злий, порожній, до того ж із кулею в черепі. На дідька мене комусь треба? Теж не знаю. Знаю лишень, що тепер майже всі ми такі” [1, с. 138].
Український поет Отто фон Ф. екзистує в Москві, називаючись відомим німцем, що може здаватися дивним, але на це є безліч причин, меншою мірою ― три. Цей персонаж, перебуваючи в столиці агонізуючої імперії, відчуває себе іноземцем, він спостерігає з інших берегів: „німець” для слов’ян тотальне визначення іноземця (немісцевого, німого, того, який говорить інакше). Цей персонаж, перебуваючи все там само, наслідує зразок поведінки „елітарного” митця-студента та ще й іноземця за своїм походженням, нагадуючи тим самим про своє коріння: він уродженець іншої імперії, також минулої, ― Чортопіль (Станіслав) ― окраїна Австро-Угорщини, імперії Габсбургів. Нарешті останнє, „німець” ― це знову ж таки автобіографія, це дитяча кличка та інша мова, як наслідок, й історія, і культура, й світобачення, і самосвідомість.
Головним у постмодерному творі є джерело текстуальної гри, інтенсивне використання якого і прозорі алюзії створюють той ефект подвійної реконструкції та демістифікації імперії (на рівні тексту і „гіпертексту”), який так уражає уважного читача в романі Ю. Андруховича. Це тема, що і справді лежала на поверхні тексту, а в ті часи, коли роман писався і друкувався, вона все ще здавалася чимось із розряду ледь не апріорних художніх чеснот. Та відтоді збігло чимало часу, і з цієї перспективи роман мав би виглядати вже не так однозначно й агітаційно. Крім того, реципієнтів не попереджали, що він із кола постмодерної гри з текстами.
У романі все закінчується щасливо ― герой успішно переносить складні перипетії, включно з кадебістською бриднею і кінськими дозами алкоголю, і благополучно повертається додому. Увага часто акцентується на слабких рисах поетів, наприклад, схильність до надмірного вживання алкоголю або потяг до всепрекрасних жінок. Ключовою темою залишається любов до себе над усе. „Проте постколоніальний момент, на відміну від антиколоніального, не намагається створити націоналістичні контрміфи” [5, с. 404].
У Ю. Андруховича український поет Отто фон Ф., спровокований КДБ, їде до Москви. Подія, що в первісному міфологічному дискурсі була б початком славетних справ, в іронічному виявляється звичайною втечею, а в самого героя від великою місії батька нації залишаються лише національно свідомі вуса. Архетип „тіні” утілений у романі в образі кадебіста Сашка: він є тим Мефістофелем, із яким головний герой укладає угоду і від якого отримує неприємну частину правди про самого себе. „Перед тобою вклонився добродій з невизначеною зовнішністю, але в костюмі та при краватці, які не цілком гармоніювали з навколишньою ситуацією” [1, с. 94].
Біографічний метод під час дослідження роману „Московіада” актуальний. Насамперед, не можна відкидати значення особистого досвіду письменника, який кілька років жив у Москві, і коментує цей період свого життя наймилішими та найщирішими словами. По-друге, дуже показовими є дата й місце написання твору ― Фельдафінґ, 1992 рік. Живим відгуком цих сухих даних є терпка і прикра фраза з роману: „Якби свого часу Хтось, Хто Роздає Географію, порадився зі мною, то нині все виглядало б інакше. Але Він розмістив нашу країну там, де Йому схотілося. Дякуємо й за це” [1, с. 137]. У своїй статті Г. Сивокінь зазначає щодо біографізму таке: „Ще одна примітна сторінка історії ― спалах інтересу до біографії письменника як проблеми, сказати б, етичної в 60-і роки, коли комусь спало на гадку звірити цю біографію з тим, наскільки відповідає вона чеснотам, які письменник сповідує у своїх творах, зокрема через образ так званого позитивного героя” [4, с. 138].
Ліричний герой Ю. Андруховича постає у романі оптимістичним ― щирим і не зневіреним. Сам роман „Московіада”, світлий, як міф, покликаний засяяти провідною зорею для всіх людей. Навряд чи варто сприймати твір як програму, але як позицію ― напевне. Можливо, навіть позицію щодо відродження національної ідеї. „Головне ― дожити до завтра. Дотягнути до станції Київ” [1, с. 138].
Отже, „Московіада” ― це не роман жахів, це ― пересторога, настільки серйозна, наскільки сильною є ідея тоталітаризму. Лейтмотивом роману, написаного в затишному центральноєвропейському містечку, є прихована, але запекла туга за Європою, яка виходить назовні аж в останніх абзацах роману: „Іноді нам сниться Європа… Щось таке пригадується: теплі моря, мармурові брами, гарячі камені, виткі рослини півдня, самотні вежі. Але довго це не триває” [1, с. 137]. Цими словами письменник звертається до, може, ще не зовсім заснулої європейської ментальності українців, які покликані бути європейцями, але вже кілька століть із примусу чи добровільно зрікаються цього.
ЛІТЕРАТУРА
- Андрухович Ю. І. Московіада. Роман жахів / Юрій Андрухович. ― Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2000. ― 140 с.
- Гундорова Т. Постмодерністська фікція Ю. Андруховича з постколоніальним знаком питання / Тамара Гундорова // Сучасність. ― 1993. ― № 9. ― С. 79―84.
- Поліщук Я. О. Література як геокультурний проект : [монографія] / Ярослав Поліщук. ― К. : Академвидав, 2008. ― 303 с.
- Сивокінь Г. Біографізм у методі сучасного літературознавства / Г. Сивокінь // Сучасність. ― 1994.― № 1. ― С. 137―141.
- Шкандрій М. В обіймах імперії: Російська і українська літератури новітньої доби ; [пер. П. Таращук] / М. Шкандрій. ― К. : Факт, 2004. ― 496 с.
- Якубовська М. У дзеркалі слова : [есеї про сучасну українську літературу] / М. Якубовська. ― Львів : Каменяр, 2005. ― 751 с.