Студентські наукові записки
| Вид материала | Документы |
- Спеціалістів: вітчизняний досвід // Наукові записки. Серія: психолого-педагогічні науки, 72.44kb.
- Дей О. Шурат С. Боротьба Івана Франка // Наукові записки Інституту суспільних наук, 77.43kb.
- Робота наукового твариства аспірантів І студентів Волинського національного університету, 152.65kb.
- Жук Ю. О. Організація навчальної дослідницької діяльності у процесі викладання фізики, 94.99kb.
- Пазенок В. С. (голова), 3046.08kb.
- Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
- Наукові дослідження І розробки, 50.19kb.
- Київський університет туризму, економіки І права наукові записки, 2674.5kb.
- «Записки», 941.26kb.
- «Записки», 633.15kb.
Науковий керівник ― Петрушкевич М. С., кандидат філос. наук, ст. викладач
АМЕРИКАНСЬКА МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ ЯК СИМВОЛ ВТРАТИ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ
Стаття стосується проблеми західної мультиплікації та наявності у ній елементів, що суперечать нормам цензури та моралі. Серед цих елементів можна знайти образи жінки, матері; зображення сімейних відносин, кохання, дружби. Часто у сучасній мультиплікації можна побачити елементи еротики, що є неприпустимим, ураховуючи той факт, що основною аудиторією глядачів є діти.
Article deals with the problem of western cartoon industry and presence of elements, which have nothing common with censure and moral in it. Among such elements are images of woman, mother, family relationships, love and friendship. Today in modern cartoons there can be found even elements of erotica, and the fact is awful, as main cartoon viewers are children.
Американська мультиплікація, як багато років тому, так і сьогодні, для більшості людей є прикладом найвищого розвитку цієї галузі. Звичайно, прості, доступні та легкі для сприйняття українські та радянські мультфільми не можуть і порівнюватися з яскравими, захопливими пригодами американських героїв, котрі приковують до екранів як дорослих, так і дітей. Та чи насправді настільки хорошими є мультфільми що з’являються у нас із-за кордону? Цим питанням цікавився кожен, хто, дивлячись американські мультфільми, сам того не розуміючи, проводив паралелі з добрими радянськими анімаційними фільмами. Більшість батьків, чиї діти спостерігають за пригодами анімаційних персонажів, уважають, що якщо той чи інший мультфільм транслюється по телебаченню, він не несе небезпеки для дітей. Деякі батьки гадають, що більшість американських мультфільмів є досить шкідливими для дітей, а ті, що не є шкідливими, потрібно дивитися суто з батьківською цензурою і коментарями для правильного розуміння дітьми подій на екрані.
Казка ― це те, що формує в дитинстві образи навколишнього світу, образи добра і зла, образи друга, тата і мами, образи всього, на що ми орієнтуємося упродовж життя. Фактично, завдяки нашому типу мислення, ми у більшості випадків найкраще сприймаємо інформацію, у тому числі і казкову, у вигляді образів.
Одним із найголовніших образів є образ дівчини, жінки. Дивлячись на героїнь мультфільмів, дівчата формують певні моделі поведінки на майбутнє, хлопці ж ― формують певні стереотипні підвалини вибору майбутньої супутниці життя [1, с. 7]. Ідеться не лише про зовнішні риси а й про риси характеру, які притаманні цим героїням. Часто американські героїні мультфільмів наділені дорослою жорстокістю, позбавлені рис скромності, сором’язливості, материнства.
Заслуговує на увагу і те, що героїні американських мультфільмів розфарбовані в яскраві кольори, що примушує глядача слідкувати за ними не відволікаючись ні на секунду, що своєю чергою закарбовує дії персонажа у нашій пам’яті. Щодо обличчя ― то воно однакове у всіх героїнь [2, с. 155]. Крім того, уявивши ці риси на живій жінці, ми розуміємо, що вона ― аж ніяк не еталон краси і виглядає досить-таки дивно. Через постійне спостереження за такими героїнями, вони перетворюються на певний естетичний стереотип. Унаслідок дії таких образів на дітей, дівчата намагатимуться виглядати неприродно, а хлопчики будуть у майбутньому шукати собі супутницю життя, яка існує лише в уяві мультиплікаторів.
До речі, героїні „Ворнер Бразерс”, „Волта Диснея” та інших конвеєрів мультиплікації не тільки виглядають однаково, але і кажуть однакові слова, і навіть однаково діють. Складається враження, що вони дружно повторюють те, що бачили по телевізору, як діти. Часто позитивних героїв можуть частково наділяти негативними рисами, які притаманні всім: гнів, злість, жорстокість [4]. Чи можна уявити будь-яку героїню радянських мультфільмів злою, або розгніваною? А от циганку з „Нотр-Дама” ― можна. Чи можна уявити Царівну-жабу, яка б’ється, як чоловік? А от Жасмин в „Алладіні” та принцеса зі „Шрека” роблять це не звично, а жорстоко і зі смаком, весело і захоплююче, і сьогодні це найпопулярніші мультфільми.
Часто романтична героїня втрачає ознаки жіночої статі і веде себе не просто як чоловік, а як супермен. Апофеоз цього процесу ― фантастичні мультики про роботів та мумій. Там, ззовні залишаючись жінкою, героїня не просто чоловік за роллю, не просто супермен, а демон, виходець із пекла. Варто сказати і про садизм у мультфільмах. У мультфільмі „Шрек” є такий епізод: головна героїня співає і від її співу вибухає пташка. Найстрашніше полягає у тому, що з цього епізоду навіть діти сміються [4]. Це не просто сцена гарного вбивства, це ― девальвація смерті. Цей епізод частково змінює всю систему дитячих уявлень про світ. Головна позитивна героїня наших казок може бути віроломною, але вона не може бути жорстокою, не може вбивати. Наприклад, Настуня з „Червоної квіточки” співає про маленького соловейка, символ романтики та кохання. А що з соловейком робить принцеса зі „Шрека”? Після цього вбивство задля розваги здається невинними веселощами. Насправді, це романтичний атрибут казки навпаки. Казки, де не жаба перетворюється на царівну, а царівна стає зеленою потворою. І ця нечисть є романтичною героїнею антиказки. Антигероїню упродовж сюжету супроводжують антиромантичні метафори, убивства пташок, жаб, змій ― так само як нормальних героїнь вітчизняних мультфільмів супроводжують співи солов’я та цвітіння квітів.
Із ненавистю, жорстокістю і зрадництвом пов’язана еротика в мультиплікації. Варто згадати Оленок, Василин, царівен із традиційних вітчизняних мультфільмів. Вони навіть не претендують на реалістичність. Вони цілком умовні. Їхні зовнішні жіночі атрибути лише намічені, а жіночність виражається через духовні якості. Саме так виглядає мрія в дитячому уявленні. Їхні американські антиподи навпаки ― реалістичні, фізіологічні і мають розвинені форми дорослих жінок, які вміють цими формами користуватись. Головною рисою американських мультгероїнь є відсутність невинності ― того, що відрізняє кінопродукцію для дітей від фільмів для дорослих. Варто взяти до уваги, що закордонні мультгероїні, проявляючи симпатію до протилежної статі не фліртують, не соромляться і не опускають додолу очі, як це роблять героїні вітчизняних мультфільмів.
У радянських мультфільмах найбільшою еротикою є зімкнуті руки героїв. Поцілунок є сокровенним, його фізичний прояв прихований від глядача. В іноземних мультфільмах усе напоказ, як у дорослих. Доторкатися до жінки можна як завгодно, як до будь-якої речі. Ось, горбань із „Нотр-Даму” тримає циганку в позі жертовної тварини, Шрек тягне свою подругу, як мішок, а згодом фліртує з нею так, як із пристойними жінками цього не роблять. І це їй подобається. У наших мультфільмах героїнь не б’ють, не тягнуть, не хапають, тому що це не жіночно, це суперечить певним уявленням про стосунки між чоловіком та жінкою, певним правилам етикету, яким батьки з дитинства намагаються навчити власних дітей.
Узагалі, існують мультфільми, де показана навіть відверта еротика. Наприклад, популярний мультфільм „Том та Джері”. Поведінка кішки ― енциклопедія поведінки вульгарної вуличної жінки, із відвертими позами, які притаманні сексуальному життю дорослих [1, с. 9]. Окремо варто відзначити поведінку кота, який демонструє глядачеві, як себе потрібно поводити з жінками, зокрема безмірне хамство. Як стверджують дитячі психологи, для нормального розвитку дитини в період першої цікавості до протилежної статі необхідна казка, романтика, таємниця. Тільки через романтику і стриманість перед протилежною статтю хлопчик може стати справжнім джентльменом, будучи толерантним та вихованим у спілкуванні з особами протилежної статі.
Найголовніший, найцінніший, найважливіший для дитини образ ― образ матері. Шукаючи його в американських мультфільмах, стає зрозуміло, що мама, материнство і його поезія в традиційному вигляді зображені лише в мультфільмах про тварин, таких як „Король-Лев”, „101 далматинець”, „Дамбо”. Чутливі, сентиментальні і дуже добрі сцени материнської любові до ведмежат, слоненят та інших дитинчат. Коли ж переглянути фільми про людей, або тварин, які грають людей, стає зрозуміло, що навіть тут все не безхмарно. Ось, наприклад, качка-мати від „Метро Голден Майєр” ― цілком тривіальна істота, яка демонструє власну нижню білизну чоловікові. Її голос, манери, жести аж ніяк не материнські. Навіть власну дитину вона тримає як склянку. Її поза не оберігає дитину. Легко порівняти з радянською „Сірою шийкою”. І тут, і там образ матері, проте сприйняття їх зовсім різне. Узагалі, ні в одному американському мультфільмі не знайшлося образу молодої, повної сил, гарної матері. Усі образи відштовхують. Наприклад, беручи до уваги образи героїв мультфільму „Гуффі та його команда” можна зробити висновок, що вони немолоді, негарні, загальмовані зі страшними фігурами. Хіба таких героїв необхідно наслідувати? [3, с. 125]
Отже, мультиплікація сьогодні ― частина життя і дітей, і дорослих. Вона формує певні світоглядні позиції, дає розуміння певних явищ. Для дитини ― це перше знайомство зі світом, його засадами та принципами. Для більшості з нас таким першим знайомством зі світом були казки, оповідання, кожне з яких вказувало нам на позитивні риси, які потрібно в собі виховувати, і негативні, яких потрібно уникати. Дивлячись американські мультфільми, виникає запитання: чи справді вони здатні виховати в людині „правильні” риси характеру? Напевно, ні. Кожен із мультфільмів, котрий з’являється на екрані повинен бути під жорстким контролем, а під час його перегляду дітьми обов’язково повинні бути присутні дорослі.
ЛІТЕРАТУРА
- Допира А. И. Воздействие экранного насилия на подрастающее поколение : история социально-психологических исследований / А. И. Допира // Практична психологія та соціальна робота : [науково-практичний та освітньо-методичний журнал]. ― 2000. ― № 8. ― С. 7―9.
- Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. ― Львів : ПАІС, 2004. ― С. 141―169.
- Ролінський В. І. Агресивність на телеекрані та проблеми неповнолітніх / В. І. Ролінський // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : [збірник наукових праць]. ― Київ ; Житомир : Вид-во ЖДУ, 2004. ― Кн. 1. ― 363 с.
- Черезова О. І. Вплив екранного насильства на формування агресивної поведінки підлітків : [статті студентів Бердянського державного педагогічного університету]. ― Електронний ресурс / О. І. Черезова. ― Режим доступу : ссылка скрыта
Лесик Інна
Науковий керівник ― Петрушкевич М. С., кандидат філос. наук, ст. викладач
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ РЕЛІГІЇ НА АРХІТЕКТУРУ ЯПОНІЇ
У статті розглядається становлення архітектури буддизму і синтоїзму. Досліджується залежність японської архітектури від пануючих у країні релігій. Проводиться аналіз впливу релігійного світогляду на будівництво. Порівнюються техніки будівництва храмових комплексів у синтоїзмі та буддизмі.
In the article is examined becoming of architecture of Buddhism and Syntoism. Dependence of Japanese architecture is probed on dominating country religions. The analysis of influence of religious world view is conducted on building. The techniques of building of temple complexes are compared in Syntoism and Buddhism.
Пануючими в Японії релігіями є синтоїзм, буддизм і дзен-буддизм. Синтоїзм, „шлях богів”, істинно японська релігія. Корені її архітектури сягають початків японської цивілізації, синтоїстські храми мають власні унікальні форми.
Перші значні пам’ятки японської архітектури і мистецтва належать до періоду виникнення і початку розвитку феодальних відносин у IV―VII ст. Пануючою ідеологією в той час була релігія синто. Синтоїзм ― це древня японська релігійно-міфологічна концепція, основним змістом якої є поклоніння силам природи і культ предків.
Синтоїстські комплекси почали споруджуватися для того, щоб піднести молитву божествам за добрі посіви [2, с. 15]. Для всіх синтоїстських храмів характерне приблизно однакове планування. Важливим елементом синтоїстської культової архітектури є ворота в храм ― торії. Торії представляють собою арки, які нагадують букву П із двома перекладинами, верхня з яких довша і трошки ввігнута. Раніше їх будували тільки із дерева і завжди фарбували в червоний колір.
Звичайний синтоїстський храмовий комплекс складається з двох і більше будівель. Основна будівля, яка призначена для камі, називається хонден, а зала для молитви ― хайден, у ній знаходиться олтар. У головному приміщенні розташований сінтай (дослівно ― „тіло камі”). Уважається, що саме в сінтай уселяється душа камі. Тілом камі можуть виявитися камінь, гілка дерева, дзеркало, меч чи дерев’яна табличка, на якій написано ім’я конкретного бога. Крім двох основних будівель храмового комплексу, у нього можуть входити й інші допоміжні будівлі: зала для піднесень, сінсендзьо (місце для приготування священної їжі), сямусьо (приміщення для аудієнції), хараідзьо (місце для заклинань), кагураден (сцена для танців) та ін. Між торіями і хонденом установлені спеціальні басейни для ритуального омивання рота і рук.
Три найдавніші стилі синтоїстських святилищ називаються сіммей, тайся і сумійосі. Кожний на початку ототожнювався з окремим храмовим комплексом: святилище Ісе (місто Ісе, префектура Міє) з сіммей, Ідзумо (префектура Сімане) з тайся, і Сумійосі (місто Осака) з сумійосі.
Плани більшості синтоїстських храмів набули зрілих форм тільки у VIII ст., оскільки в цей час Японія вже зазнала значного впливу буддизму, що обумовило тісний зв’язок двох вірувань в історії архітектури [6, c. 67―71].
Синтоїстська архітектура дуже рано в своєму розвитку почала переймати буддійські храмові особливості. Подальше проникнення буддійської архітектури належить до періоду Хейан і пов’язане з розвитком вчення хондзі суйдзяку, у якому говорилося, що синтоїстські божества наспраді є втіленнями Будди і бодхісатв. Це призвело до появи нових стилів касуга і нагаре.
Стиль нагаре найширше використовується у побудові святилищ і характеризується двосхилим дахом, який нависає над входом із боку споруди, яка не має фронтону.
Стиль касуга представляє в плані одне приміщення з входом і сходами на фронтонній частині і огороджене однією критою верандою.
Стиль хатіман утворився в результаті стилю нагаре. Храми стилю хатіман присвячені богу війни Хатіману. Така практика вперше була використана в буддійських комплексах, коли було вирішено забезпечити окремий простір для прихожан. Приміщення для вірян прилягає до головної храмової будівлі. У цьому випадку карнизи дахів обох побудов з’єднуються.
Інші ж архітектурні компоненти буддизму продовжували поступово проникати в синтоїстську архітектурну традицію, приєднувалися коридори, двоярусні ворота, і навіть пагоди. Зразком поєднання двох вір є святилище Іцукусіма (префектура Хіросіма) [4, c. 68―72].
Храми синтоїстського культу дають уявлення і про палацову архітектуру. Синтоїстський храм розглядався як житло богів і, як вважають, був зовсім близький до світських будівель того часу.
Важливим елементом архітектури Японії є дзиндзя. Дзиндзя ― синтоїстська кумирня або святилище разом з територією навколо. На відміну від церков, мечетей чи буддійських храмів, дзиндзя не використовується для зібрань, а виключно для ритуалів, пов’язаних з поклонінням духам камі. Місцем перебування духів є кумирні, поширені по всій країні. Великі кумирні називаються зазвичай тайся.
У середині VI ст. у Японії виникла держава. У той же час у країні поширився буддизм ― світова релігія, яка прийшла в Японію з Китаю через Корею. Проникнення в Японію буддизму, із яким було пов’язане настільки важливе для мистецтва усвідомлення людиною єдності душі і тіла, неба і землі, відобразилося і на розвитку японського мистецтва, у тому числі архітектури. Буддизм приніс у Японію не тільки нові архітектурні форми, розвивалася і нова техніка будівництва. Для японського храмового будівництва складається особливий тип планування храмового комплексу. Важливою технічною новизною стало спорудження кам’яних фундаментів. Починаючи з періоду Асука (552―645), поширюються дахи з вигнутими поверхнями і припіднятими кутами, без яких сьогодні неможливо уявити японські храми і пагоди [1, c. 179].
Крім буддизму, у Японії досить поширеною є релігія дзен-буддизму. Як і всі нові доктрини, секта Дзен принесла свій архітектурний стиль, який, як і стиль Великого Будди, був розроблений в Китаї, але з власними відмінностями. Комплекс храмів Дзен відрізняється двосторонньою симетрією. Це відображає регламентацію щоденного життя ченців, у якому кожна дія підпорядкована релігійній дисципліні.
Структура та орнамент окремих зал визначають специфічність стилю Дзен: кожна зала спирається на кам’яний фундамент і має кам’яну підлогу; стовпи стоять на висічених з каменю блоках (собан), вони обтесані зверху і знизу; скоби розміщуються над кожним стовпом (як в стилі Великого Будди) і в області інтерколумній (відстань між осями двох поряд розташованих колон в колонаді, основна величина, що впливає на пропорції архітектурної споруди).
Стиль Дзен, відомий як „китайський стиль” (кара-е), є протилежністю більш ранньому стилю буддійської архітектури, який до ХІІ ст. почав розглядатися як місцевий, і відповідно називався „японським” (ва-е).
Порівняно із стилем Великого Будди і більш раннім, так званим японським стилем, архітектурні компоненти стилю Дзен у декілька разів тонші, через що споруди здаються більш легкими. Це не шкодить стійкості, дозволяє ефективніше використовувати балки, що сполучають колони [5, c. 7―14].
Японський храм-монастир складався спочатку з семи елементів: внутрішні ворота (самон); головна, або золота зала (кондо); зала для проповідей (кодо); барабанна чи дзвінична башта (коро чи суро); хранилище сутр (кьодзо); скарбниця (сьосоїн); багатоярусна пагода.
У традиційній житловій архітектурі Японії вирізняють два найважливіші стилі: сінден і сьоін. Перший свою назву отримав від центральної споруди садиби ― головної зали сінден (буквально ― спальний зал).
Інший найважливіший стиль житлової архітектури ― сьоїн (буквально ― бібліотека або студія), що сформувався під впливом дзен-буддизму. Так у монастирях секти Дзен називалися покої настоятеля [4, c. 68―72].
Архітектура храмів Японії відображає історичне становлення держави. Особливості будівництва храмів синтоїзму і буддизму впливали один на одного з самого початку. Синтоїстські боги правили природою і долями роду, а буддизм був забезпеченням спокою в країні.
Зодчество древніх синтоїстських храмів відрізняла простота і виразність. Будівлі, як правило прямокутні в плані, піднімалися над землею за допомогою стовпів так, що головне храмове приміщення виявлялося на другому поверсі. Дерев’яні храми з двосхилими дахами оточували відкриті галереї з широкими покрівлями від дощу. Покрівля виготовлялася із щільної тростини чи соломи [6, c. 74―78].
Із поширенням буддизму почалося інтенсивне зведення культових ансамблів нового типу ― буддійських монастирів. Подібно до синтоїстських святилищ вони представляли собою групу храмових споруд, вибудуваних по одній осі у суворому порядку на прямокутній в плані площі, обнесеній невисокими стінами. Однак від синтоїстських святилищ буддійські монастирі відрізняла, насамперед, акцентована святковість, пов’язана з характером їхніх суспільних функцій. Призначені для святкових церемоній, вони розташовувалися на сполученні торгових шляхів, у найбільш населених районах, і були (на відміну від захованих у лісових хащах синтоїстських святилищ) відкриті для огляду. Особливого значення набули дорога, яка вела до храму, та площа перед головним храмом.
Вплив буддизму на архітектуру синтоїстських храмів також виразився в збільшенні декоративних елементів, будови фарбували в яскраві кольори, доповнювали металевими і дерев’яними прикрасами.
Буддизм прижився на японській землі як релігія знаті, тоді як синто залишався релігією простолюдинів. У сільських общин увійшло в традицію будувати синтоїстські і буддиські храми в одному місці ― уважалося, що синто надійніше захистить Будду від місцевих злих духів.
ЛІТЕРАТУРА
- Абрамович С. Д. Світова та українська культура : [навч. посібник] / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарьова. ― Львів : Світ, 2004. ― 344 с.
- Веймарн Б. В. Всеобщая история искусств / Б. В. Веймарн, Б. Р. Виппер, А. А. Губер. ― М. : Искусство, 1961. ― 525 с.
- Гессе-Вартег Э. Никко ― город храмов. Все о Японии / Э. Гессе-Вартег ; под ред. Царёвой Г. И. ― М. : Прогресс, 2001. ― С. 68―72.
- Иэнага Сабуро. История японской культуры / Сабуро Иэнага. ― М. : Искусство, 1972. ― С. 67―83.
- Нобору Кавадзоэ. Японская архитектура / Кавадзоэ Нобору. ― М. : Наука, 1990. ― С. 7―14.
- Танге К. Архитектура Японии: традиция и современность / К. Танге. ― М. : Наука, 1976. ― С. 15―24.
Матчишин Юлія
Науковий керівник ― Зайцев М. О., кандидат філософських наук, доцент
ФЕНОМЕН ДИТЯЧОЇ ІГРАШКИ. КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНКЦІЙ
У статті „Феномен дитячої іграшки. Класифікація функцій” робиться спроба виокремити найголовніші функції іграшки, прокласифікувавши її різновиди та розкривши особливості призначення дитячих забавок із погляду культури.
Стаття призначена для батьків, майстрів-лялькарів, лялькознавців, дитячих художників, учителів ручної праці, вихователів дитсадків та пересічних читачів.
The article „The phenomenon of children’s toys. Classification of its function” attempts to identify the most important function of toys. Thus, made classification of it variety and disclosing important parts of destination for children toys in terms of culture.
The article is intended for parents, masters wirepuller, child artists, teachers of manual labor, educators and everyone.
Актуальність теми статті полягає у розробці класифікації дитячої іграшки, оскільки знання функцій допоможе усвідомити значущість цієї забавки як культурного феномену, можливостей її впливу та розуміння усієї важливості подальшого дослідження теми. Оскільки, іграшка ― це перший досвід пізнання маленькою людиною навколишнього світу, це та інформація, що відкладається глибоко у підсвідомості та залишається на все життя, допомагаючи зрозуміти, що таке гарно, красиво, гуманно, а що ― належить до категорії зла. Тому так важливо звернути увагу на етичний, естетичний, виховний та ісотичний вклад іграшки у розвитку не тільки окремого малюка, а й цілого покоління [7].
Метою статті є класифікація функцій дитячої іграшки. Основою зробленої класифікації є функціональне призначення останньої, указуючи на її значущість у розвитку малюка та обґрунтовуючи усю важливість існування такого культурного явища як іграшка, його значення та використання у народній педагогіці.
Коли на світ з’являється малюк, він не має жодних уявлень про нове для нього навколишнє середовище, не знає, що таке добре, а що погано, що таке красиво, а що потворно ― не знає нічого. Проте вчиться цьому вже з перших хвилин життя. Він, як губка, усмоктує в себе все, що може сягнути своїм розумінням, запам’ятовує все, що бачить та чує. Сприймає, копіює і потім відтворює. Так, малюк ще нічого не розуміє, але він дуже швидко до всього звикає, дуже швидко у підсвідомості з’являється розуміння, що таке оточення є нормальним та бажаним. І тому так важливо, щоб із перших моментів життя малюка оточували доброзичливі веселі люди, добрі казки та красиві іграшки.
Звертаючись до пояснення терміна „іграшка”, варто зазначити, що він знайшов досить широке відображення в сучасних тлумачних словниках. Для прикладу, електронні тлумачні словники (зокрема, електронна енциклопедія „Кирила та Мефодія”) дають таке визначення: „Іграшка ― річ, яка слугує для гри”. Таке ж визначення дає і великий тлумачний словник сучасної української мови [4, с. 393]. Синонімом до цього слова є також поняття „забавка”, оскільки той же словник подає ідентичне визначення останнього до тлумачення поняття „іграшка” [4, с. 280]. Але варто також звернути увагу і на те, що в усному мовленні часто вживається ще один термін ― „лялька”. Електронна енциклопедія „Кирила та Мефодія” подає таке визначення: „Лялька ― дитяча іграшка у вигляді фігурки людини”. Але заглянувши у великий тлумачний словник сучасної української мови, ми помітили одну дуже цікаву особливість: до вищезгаданого визначення додається ще одне ― „те саме, що ляля” [4, с. 501], тоді як термін „ляля” подається як означення дитини (зазвичай маленької) [4, с. 501]. Звідси робимо висновок, що дитина ототожнювалася з іграшкою, із лялькою.
Виявивши зв’язок дитини з лялькою, одним із різновидів іграшки, необхідно також окреслити функції цієї забавки, що спростить розуміння та вивчення феномену іграшки. Нами було виокремлено такі функції:
1. Функція акумулювання традицій народу. Це стосується насамперед іграшок наших предків, що мають історію розвитку від сивої давнини до ХХ століття ― забавки наших бабусь та дідусів. Так, яскравим прикладом можуть слугувати вирізані із дерева фігурки тварин чи ляльки з ганчір’я, яких одягали в одяг, що відповідав місцевим особливостям [3, с. 57].
2. Функція оберегу. Наші предки використовували іграшку ще й як оберіг для дитини від різноманітних хвороб та нещасть. Скажімо, коли маля хворіло, треба було спеціально виготовити ляльку і покласти її біля дитини. Батьки вірили, що в такий спосіб хвороба перейде в ляльку, і маля видужає. Або коли хотіли знати, як складатиметься життя родини, треба було поспостерігати за малюками: якщо вони активно бавляться ляльками, можна чекати на поповнення, а коли показово нехтують, слід очікувати біди [6, с. 205].
3. Функція трансляції соціокультурного досвіду та зв’язку поколінь. Знання з виготовлення різноманітних забавок передавалося завжди з уст в уста, від батьків чи бабусі з дідусем до дітей чи внуків. Варто зазначити, що такого роду знання ніколи не було суто теоретичним, а завжди втілювалося безпосередньо на практиці.
У час глобалізації поширені фабричні стандарти з виготовлення дитячих іграшок, які є своєрідним здобутком сьогодення. Але на превеликий жаль вони нівелюють здобутки та пам’ять минулих традицій народу, які були закладені у забавках, що виготовлялися власноруч.
4. Функція сприяння розвитку емоційності та активності дитини. Не дарма зараз так багато створюється м’яких книжечок та іграшок із кульками всередині, які вже з перших місяців допомагають розвивати ручки. І це лише один із багатьох можливих прикладів, яких можна навести безліч, лише пройшовшись по дитячих крамницях або відділах такого ж типу у супермаркетах.
5. Естетична функція. Саме завдяки першим особистим речам дитини, її забавкам формується бачення прекрасного та потворного. Колись це проявлялося одразу під час виготовлення іграшки, а тепер ― у безпосередній грі з нею. Для прикладу можна назвати ляльку, добір одягу якої під час гри для дитини є дуже важливим.
6. Адаптативна функція. Якщо йдеться ще про зовсім маленьку дитину 2―3 рочків, то прискіпливе розкладання матір’ю забавок по полицях, ящичках та шухлядках після гри привчає малюка до порядку. Потім спрацьовує інше правило ― мама прибирає, малюк допомагає. А в подальшому дитина вже сама упорядковує власний простір, будь це дитяча кімната чи просто її місце для гри [8], адаптуючись у ньому.
7. Функція зближення батьків та дітей на побутовому та духовному рівнях. Зазвичай дитина прибігає з іграшками саме до батьків із проханням погратися з нею ― приділити їй час та зрозуміти її світ. Дорослі мають добре подумати, перш ніж ігнорувати прохання малюка, щоб не наробити біди ― віддалитися від неї. Варто також зауважити, що в давнину для більшості ігор діти виготовляли іграшки власноруч: майстрували свистульки, пищики, робили ляльки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися й дорослі. Насамперед, це було спричинено побутовими реаліями: дитина не могла самостійно конструювати чи вирізьблювати складніші іграшки. Але головніше тут духовна близькість матері чи батька та дитини під час цього [1, с. 35].
8. Виховна функція. Слово виховання походить від ховати, переховувати, тобто оберігати, опікуватися дитиною, а отже навчати пристойно поводитися, здобувати освіту, розширювати світогляд, моральні норми. Виховання з раннього віку іграшкою, повинне готувати дитину до самостійного життя.
9 . Функція тренування в дитини репродукції вражень. Про цю функцію говорив професор І. О. Сікорський, стверджуючи, що доросла людина може чітко і зрозуміло відтворити подумки будь-яке враження, пережите раніше. Дитині цей процес стає доступним нескоро. Так, для прикладу обличчя матері, яке маля впізнає на четвертому ― п’ятому місяці, зникає зі свідомості дитини, як тільки вона перестає його бачити. Лише з часом дитяча пам’ять починає утримувати враження, але тільки за умови постійного повторення цих вражень. Без цього дитина назавжди забуває те, що бачила і чула. Відомо, що дитина, яка втрачає слух, неминуче забуває й мову, тобто стає німою, тому що слова не оновлюються в пам’яті, коли вона їх не чує. Тому іграшки, вправи з ними чи просто ігри розраховані на те, щоб постійно підтримувати іскорку думки [2, с. 354].
10. Функція розвитку спостережливості у дітей. Завжди улюбленою іграшкою дітей був м’яч. Селянські діти гралися саморобним м’ячем. І як зазначав Т. Г. Лубенець, цей м’яч досконаліший, ніж той, що продається. Селянські діти підмічали, коли починала линяти худоба, і збирали клапті вовни. Змочуючи їх слиною, скочували міцні чималі м’ячі ― свою ідеальну іграшку [5, с. 93]. Подібну технологію виготовлення м’яча описує С. М. Ісаєвич у дослідженні, проведеному у Переяславському повіті. Тут м’яч робили з бичачої шерсті, збираючи її навесні [5, с. 148]. Тепер цю функцію виконують пазли та конструктори.
Отже, проаналізувавши дитячу іграшку, було виокремлено такі функції:
- акумулювання традицій народу;
- трансляція соціокультурного досвіду та зв’язку поколінь;
- зближення батьків та дітей на побутовому та духовному рівнях;
- адаптативна;
- виховна функція;
- естетична;
- функція оберегу;
- сприяння емоційності та активності дитини;
- тренування репродукції вражень;
- функція розвитку спостережливості.
Саме завдяки цим функціям іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з’єднує її, ще маленьку та майже беззахисну, із великим світом навколо.
ЛІТЕРАТУРА
- Батухіна О. Українська народна іграшка: діти і національна культура / О. Батухіна // Дошкільне виховання. ― 1997. ― № 11. ― С. 28―29.
- Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі / А. М. Богуш, Н. В. Лисенко. ― К, 2002. ― С. 354.
- Бортничук Е. Зберегти дороге та цінне / Е. Бортничук // Дошкільне виховання. ― 1991. ― № 7. ― С. 57
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел.]. ― К. : Перун, 2004. ― 1440 с.
- Герус Л. М.Українська народна іграшка / Л. М. Герус. ― К, 2007. ― С. 93―148.
- Фіголь Д. І. Українська іграшка / Д. І. Фіголь. ― Л., 1994. ― С. 205.
- ссылка скрыта.
- ссылка скрыта.
- ссылка скрыта.