Студентські наукові записки

Вид материала

Содержание

Відновлення наукового товариства ім. шевченка у львові в кінці хх століття
Вплив телебачення на формування світогляду та поведінки молоді

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 15

Гуль Микола

Науковий керівник ― Маключенко В. І., кандидат історичних наук, доцент

ВІДНОВЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ В КІНЦІ ХХ СТОЛІТТЯ

У статті досліджується процес відновлення НТШ у Львові в кінці ХХ століття. Висвітлюються первинні напрямки діяльності та головні завдання відновленої організації. Автор переконаний, що нехтування такою інституцією призводить до занедбання історичних, моральних цінностей народу, духовної самобутності, і НТШ відновлене саме в той час, коли українська наука потребує притоку свіжої крові, бо без життєдайної співпраці й творчого діалогу зі світовою наукою вона стала провінційною.

In the article the process of proceeding in NTSH is probed in Lviv the end of ХХ century. Primary directions of activity and main tasks of the picked up a thread organization light up. An author is convinced, that ignoring such organization results in the start of historical, moral values of people, spiritual originality and NTSH it is picked up a thread self when Ukrainian science needs fresh blood, because without a life-giving collaboration and creative dialog with world science it became provincial.

Ризикуючи наразитися на закид, що я ломлюсь у відчинені двері, усе-таки дозволю собі розпочати мої роздуми з нагоди відновлення діяльності НТШ у Львові твердженням, що майбутнє кожної культурної нації неможливе без забезпечення розвитку життєздатної, творчої науки і навпаки ― рівень науки будь-якої національної культури у наш час вирішує її економічну і політичну спроможність.

Наука може бути тільки цілісною. У ній неможливі штучні, затабуїзовані „чорні” або „білі” плями. Як і держава, наука може існувати й розвиватися нормально тільки тоді, коли має міжнародне визнання. Отже, якість української науки мусить бути життєвою справою української спільноти як у краї, так і в діаспорі. Якість науки залежить від якості її носіїв ― науковців та їх творів. Тому основне завдання української спільноти у всьому світі ― допомогти перебудувати українську науку на Батьківщині. Тут я також повністю погоджуюся з думкою О. Пріцака про те, що „треба вирощувати кадри висококваліфікованих науковців, нашу кращу зміну. Щоб вирощувати їх, треба мати наукову політику ― базу всякої великої політики. Політика ― це бачення майбутнього та мистецтво можливого.” [2, с. 9]. Отже, необхідно бачити перспективу української науки і водночас виявити те „можливе”, що його українська спільнота як у краї, так і в діаспорі мусить зробити для своєї науки, тобто для забезпечення майбутнього українській нації.

Відродження Наукового Товариства імені Шевченка було можливе тільки після об’єктивної оцінки діяльності НТШ у 1892―1940 роках. За ініціативою Західного наукового центру Академії наук України на базі академічного Інституту суспільних наук при співпраці обласних організацій Спілки письменників України й Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 8―9 червня 1989 р. відбувся науковий симпозіум „Тарас Шевченко і українська національна культура”. Цей захід зацікавив широкі кола наукової і творчої інтелігенції Львова і всієї Західної України.

Про що ж ішлося на симпозіумі? Доповіді та повідомлення науковців розкривали два тематичні пласти: „Тарас Шевченко і розвиток духовної культури України в її міжнаціональних зв’язках” та „Внесок Наукового Товариства імені Шевченка у розвиток наукової думки на Україні й дослідження творчості великого Кобзаря”. На симпозіумі зазначалось, що „загальний стан вивчення творчої спадщини Т. Г. Шевченка вимагає чималого поліпшення. У минулі десятиліття дослідження були вибірковими, допускались маніпуляції з акцентами в трактуванні творів. А якщо заглянути в коментарі та пояснення у виданнях шевченкіани попередніх років, то там багато що потребує переосмислення” [6, с. 23].

Чи не вперше на симпозіумі було зроблено спробу дослідити та окреслити значення діяльності Наукового Товариства імені Шевченка для культурного розвитку України. Це треба було зробити передусім для того, щоб переглянути необ’єктивно оцінений науковий і культурний внесок Товариства. Із зацікавленням були вислухані виступи з проблем історії НТШ, предметів його пошуків у галузях суспільно-історичних і культурних процесів, дослідження фольклору, етнографії, археології, права, демографії, статистики, міфології, вивчення мовних та літературних явищ та ін.

З огляду проблем, нагромаджених у стінах наших академічних інститутів, процесів у науковому середовищі, у фундаментальних принципах становлення і діяльності Товариства є багато вартого уваги, а то й запозичення. Наприклад, високо було оцінена методологія наукових пошуків, яка не застаріла і для сьогоднішнього дня. Учені НТШ мали широкий діапазон інтересів, а тому й дослідження провадили в різних галузях ― від фольклору до медицини. Усі вони були науковцями високого рангу. Багато з них брали активну участь у розвитку не тільки вітчизняної науки, а й світової.

Серед діячів виділялася когорта ентузіастів не тільки вивчення, а й поширення досвіду НТШ, продовжен

ня його наукових традицій. А тому науковий симпозіум висунув пропозицію відновити Товариство, що було схвально зустрінуте науковцями.

Виходячи з рішень наукового симпозіуму, ініціативна група львівських учених звернулася до влади з пропозицією про відродження НТШ у Львові. Його підписали члени Академії наук України І. Юхновський, Р. Кучер, М. Голубець, О. Романів, письменники Р. Іваничук, Р. Лубківський та інші відомі представники науки і культури. Цю пропозицію було підтримано, і 21 жовтня 1989 р. відбулися установчі збори відродженого Товариства імені Шевченка у Львові.

Установчі збори НТШ вів Кучер Р. В. Він надав слово голові Львівської організації Спілки письменників України Роману Лубківському. У промові письменника слова вітання прозвучали разом із визначенням тих завдань, які стоятимуть перед відновленим НТШ. Зокрема, на одному з таких завдань він і зупинився, зазначивши, „що починати діяльність НТШ треба з видання нових підручників для шкіл, оскільки за тими, які нині має школа, навчати дітей не можна” [3, с. 94].

Висловивши радість із приводу знаменної події, із великим хвилюванням говорив про поновлення зв’язків з Україною професор Едмонтонського університету Олег Ільницький. Член-кореспондент АН України Олег Романів виголосив доповідь „Наукове Товариство імені Шевченка. Традиції та перспективи розвитку”. Неможливо кількома словами передати зміст доповіді. Скажемо лише, що була вона глибока і конструктивна, ішлося про завдання відродженого НТШ. Ці завдання Р. Кучер охарактеризував так: „Якби хоч половину з тих завдань виконало відновлене Товариство, то можна було б вважати успішними зусилля ініціативної групи львівських учених, які чимало зробили для поновлення цієї наукової організації” [3, с. 94].

На установчих зборах була зачитана вітальна телеграма з Нью-Йорка: „Відновникам славетного НТШ у Львові. Вітаємо у 175 році від дня народження нашого патрона Тараса Шевченка. Пересилаємо вислови нашого великого признання із запевненням щирої співпраці, а в потребі ― і допомоги.

Нью-Йорк, 1989 р. Ярослав Падох, президент НТШ у діаспорі, голова НТШ у США” [3, с. 95].

На зборах були присутні гості з Польщі та Югославії, які виступили з привітаннями. М. Ляхович, редактор журналу „Наша думка”, виступаючи на зборах, зазначив: „Свого часу визначний діяч НТШ Володимир Гнатюк зібрав у Югославії весь духовний скарб югославських русинів. У результаті діяльності НТШ видано у Львові п’ятитомник, у якому зібраний фольклор українців, що проживають у діаспорі. Це дало величезний поштовх до розвитку нашої культури. На жаль, після розпуску НТШ зв’язки українців Югославії

з вітчизною перервалися. Нині нас небагато ― близько 35 тис. Сподіваємося, що відроджене НТШ у Львові відродить і наш духовний зв’язок з Україною” [3, с. 96].

Учасники установчих зборів прийняли статут відродженого НТШ. В основу його покладено принцип такого ж документу, який діяв до 1939 р., але з деякими змінами. У зв’язку з розвитком науки та її диференціацією з’явились нові секції. У галузі гуманітарних, крім історично-філософської та філологічної секцій, передбачається ще робота в секціях фольклорно-етнографічній і мистецтвознавчій. Математично-природописно-лікарську секцію розчленовано на дві, а саме: фізично-математичну та природознавчу. Таким чином, усього передбачається діяльність шести секцій.

Головним завданням НТШ у Львові є розвиток суспільних наук, які перебувають у занепаді. Культивована на Україні упродовж десятиріч упередженість щодо українознавства, яке трактувалось повсюдно як націоналістична крамола, призвела фактично до розгрому всіх наук, пов’язаних з історією і культурою українського народу.

У березні 1990 р. Львівське НТШ провело першу наукову сесію на тему „Наукове Товариство імені Шевченка і українське національне відродження”. Крім львівських учених, доповіді яких були присвячені спадщині НТШ, сучасному станові суспільних і природничих наук на Україні, виступили науковці з діаспори. Президент НТШ Я. Падох виголосив доповідь „Розвиток НТШ в діаспорі: досягнення і перспективи”, А. Жуковський (Франція) познайомив учасників сесії з діяльністю Інституту Енциклопедії Українознавства в європейському осередку НТШ. Тема доповіді Ю. Куриса з Торонто ― „Здобутки канадського осередку НТШ”, „Сторінки з історії Наукового Товариства імені Шевченка у Львові” ― така тема доповіді О. Пріцака (США), де він із позицій сучасної діаспори розповів про здобутки „материного” НТШ.

Отже, відновлення НТШ у Львові є цілком зрозумілим, тому що Львів мав уже довгу традицію культурного центру й належав до сфери високої західноєвропейської культури. Це ж тільки тут, у структурі знаменитого Львівського братства, міг працювати відомий книгодрукар Східної Європи Іван Федоров. Львів ― один із важливих осередків світового ренесансу та бароко. Львівський університет до 1939 р. належав до найкращих у світі наукових закладів. Львів для України був і залишається справжнім вікном у Європу ― до західної культури.

Відновлення товариства з його європейською традицією і зв’язками при співпраці українських учених діаспори та всього академічного світу служитиме мостом для переходу української науки від командного підданого до суверенного стану. Наукове товариство ім. Шевченка з самого початку мало своєю метою стояти на сторожі потреб суверенної всеукраїнської науки та її тісного зв’язку з міжнародною наукою. Тепер, на третьому етапі історії НТШ у Львові, перед ним постає важливе завдання ― сприяти відродженню великої української науки ― невід’ємної частини світової науки.

ЛІТЕРАТУРА

Видання Наукового товариства ім. Шевченка. Десять років видавничої діяльності 1990―1999 / [уклали : Ірина Мельничук, Олег Романів (редактор)]. ― Львів, 1999.
Історія Наукового Товариства : [збірник доповідей і повідомлення сесій і конференцій НТШ у Львові]. ― Львів, 1997.
Кучер Р. В. Наукове Товариство ім. Т. Шевченка: два ювілеї / Р. В. Кучер. ― К. : Наук. думка, 1992.
Наукове товариство ім. Шевченка. 130 років праці для України. ― Львів, 2003.
Наукове товариство ім. Шевченка і українське національне відродження : [перша наукова сесія НТШ ; доповіді, повідомлення, матеріали (Березень, 1990)] / упорядник Олег Купчинський. ― Львів, 1992.
Шевченко Т. і українська національна культура : [матеріали наукового симпозіуму до 175-річчя від дня народження Т. Шевченка та 115-річчя заснування Наукового товариства ім. Шевченка (Львів, 8―9 червня 1989 р.)]. ― Львів, 1990.

Денега Анна

Науковий керівник ― Петрушкевич М. С., кандидат філос. наук, ст. викладач

ВПЛИВ ТЕЛЕБАЧЕННЯ НА ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ ТА ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ

У статті розкривається роль телебачення і кіно як фактора, що негативно впливає на свідомість, світогляд і поведінку сучасної молоді, проілюстровано прикладами маніпулювання свідомістю, що здійснює телебачення. Головною причиною такого масового впливу фільмів і серіалів на підлітків є той факт, що діти сприймають телебачення як свого „співрозмовника” і „радника”.

In the article is uncovered the role of television and cinema as a factor, which influences on a consciousness, world outlook and behavior of present youth in a negative way; manipulation of consciousness, which is accomplished by television is illustrated with the examples. The main reason of such mass influence of films and serials on teen-agers is defined such fact as perception of television by children like their „interlocutor” and „adviser”.

Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо- і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім’я, у якій не було б телевізора. Так, за даними французьких спеціалістів, у Франції в кожній сім’ї є телевізор, а у кожній четвертій є вже по два телевізори. США в цьому випередили Францію. Там у кожній п’ятій оселі нараховуються три апарати, а в Японії навіть чотири телевізори в одному помешканні вже не рідкість. Саме ці факти і свідчать про популярність такого жанру мистецтва як кіно, яке транслюється по телебаченню [1, с. 25].

Кіно ― одне з наймолодших і в той же час наймасовіших мистецтв. Його історія в порівнянні з тисячолітньою історією музики, живопису, театру коротка. Але водночас мільйони глядачів кожного дня заповнюють зали кінотеатрів, а ще більше людей дивляться кінофільми по телебаченню [5, с. 33]. Кіно здійснює неабиякий вплив на серця і розум молоді. Сюжети відеофільмів нерідко пов’язані з проблемами, які хвилюють підлітків, зображають їхній напружений психологічний стан.

Відомий психолог Л. С. Виготський підкреслював, що сприйняття мистецтва вимагає від особистості розвиненої фантазії. Глядач, що не володіє вмінням фантазувати, домислювати побачене, не здатний відчути повною мірою зміст і значення художнього твору. Підлітковий вік ― це пік романтичних мрій, фантастичних планів щодо свого майбутнього. Однак реальне життя орієнтує молодь на прагматичне ставлення до нього. Це гальмує, розвиток уяви і, звичайно, впливає на рівень інтересу молоді до художніх творів. Сприйняття кіномистецтва (як і будь-яких інших видів художньої творчості) неможливе без розвиненої фантазії. Але й вона не може розвиватися без його впливу. Важливого значення тут набуває діяльність кіноклубів, естетичних гуртків тощо [2, с. 108].

Психолого-педагогічний аспект проблеми „підліток і телеекран” дає певне уявлення про динаміку взаємовідносин кіномистецтва і молодіжного середовища. Найбільш активним елементом цієї системи є молодь віком від 12 до 15 років. Підліток ― глядач активний. Він дивиться те, що йому пропонує блакитний екран. Соціальні дослідження засвідчують, що підлітки ― активна оцінювальна категорія, яка має свої смаки і свою субкультуру. Вікові психологічні особливості підлітків виводять їх на більш широкі соціальні контакти, вимагають поширення кола соціальної взаємодії. Складний процес того, що підліток прискорено дорослішає, супроводжується багатьма ускладненнями, головна причина яких ― недостатність життєвого досвіду, прагнення до з’ясування усіх життєвих подробиць дорослого життя, приводить підлітка до кінозалу або відеосалону, де у повному обсязі пропонуються найменші відтінки життєвого досвіду дорослої людини. Гостросюжетне видовищне зображення життя нерідко відсуває на другий план моральність, естетичність кіномистецтва [1, с. 36].

Вітчизняна кінопродукція упродовж тривалого часу тяжіла до морального наставництва, готових життєвих рецептів, констатації фактів шкільного життя, які поступово звели нанівець інтерес молоді до вітчизняних фільмів. Відсутність „недомовленого”, можливості самостійно домислити події, статичність фактів та оцінок спонукає підлітків до перегляду іноземних фільмів, більшість яких зводять естетичний ідеал до мінімуму. Його компенсують динаміка розвитку сюжету, дієвість подій, видовищна яскравість, спецефекти. Захистити підлітка від антиестетичного впливу відеопродукції звичайною забороною нині не можна. У виховній роботі соціального педагога в цій галузі суспільного виховання необхідно насамперед ураховувати мотиви звертання молоді до мистецтва, коригувати ці мотиви і потреби відповідно до завдань суспільного виховання [1, с. 38].

Для того, щоб досягти виховного ефекту, не достатньо відвідувати кінозали, де демонструються зразки „високого” стилю поведінки людей. Підліток спочатку співчуває герою, а потім наслідує. Йому недостатньо бачити зразок. Необхідний процес становлення моральної поведінки.

Юні глядачі спілкуються з телебаченням двома шляхами: перший полягає у спробі відштовхнутися від змісту передачі та перейти до загальної думки. Вона, як правило, формується шляхом абстрагування від похідного змісту в загальні поняття та схеми поведінки, „формуючи життя”. При цьому діти щиро вірять у те, що вони занурюються у глибину явищ. Але, як свідчать їх висловлювання, багатство явищ у їхніх міркуваннях просто втрачає різнобарвність і багатоваріантність, явища стають предметом загальних мовних формул, відірваних від життя. Цікавою є позиція дітей: вони шукають у кіногероєві найбільш абстрактний образ, узагальнені ознаки життєвих явищ, які дадуть можливість створити свою багатоваріантну модель. Другий шлях ― це прагнення конкретизувати проблеми, які прозвучали в передачі. Досить часто діти буквально без змін переносять побачене у свій життєвий досвід. Наївно-реалістичний характер сприйняття часто виводить дитину за межі тих аспектів проблеми, які порушувалися у передачі [3, с. 55].

На думку вчених [1; 3; 4], у вік електронних засобів масової інформації втратили відмінність періоди дитинства і дорослого життя. Поява телевізора перетворила культуру в „емоційне споживання” кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди [1, с. 41].

Підраховано, що за перші п’ятнадцять років підліток проводить біля телевізора 16 годин, причому в кожній програмі він бачить як мінімум три сцени насильства. За свідченням нейропсихологів, це справляє надмірний вплив на праву півкулю, пов’язану з однобічним візуальним сприйманням зовнішнього світу, куди і переміщується активність дитини. У той же час ліва півкуля, де розміщені центри мислення і мови, не є активною [3, с. 54].

Дослідження, проведені у деяких країнах із метою вивчення ступеня „споживання” дітьми телепередач, виявили, що у віковій групі трирічних вже 60 % дивляться телепередачі більш або менш регулярно. Як стверджують учені, занадто великою є участь у регулярному перегляді телепередач дітей у віці від трьох до шести років.

Опитування, проведені серед школярів різних типів західнонімецьких шкіл, свідчать про те, що 90 % учнів дивляться відеофільми, причому деякі з них до 20 фільмів на тиждень, у тому числі заборонених для їхнього віку. Дослідженнями виявлено залежність між тривалим проведенням часу перед телевізором й поганою успішністю в школі. Усе це, природно, не може не викликати протесту з боку батьків, учителів та інших людей, які усвідомлюють, якої шкоди завдає відеоіндустрія поколінню, що підростає [4, с. 111].

Як зазначають спеціалісти-медики, відверто непристойні відеофільми, фільми жаху тощо небезпечні для дітей із високою збудливістю. Пристрасть до таких відеофільмів провокує девіантну поведінку, агресивність, жорстокість, вандалізм, злочинність, яка призводить до серйозних патологічних наслідків.

Ось декілька газетних повідомлень різних країн, що підтверджують згубні наслідки телебачення: „Два шестирічних хлопчики повністю зруйнували дім своїх сусідів, щоб повторити телепередачу й отримати премію. У дитячій передачі було показано дім, який потрібно зруйнувати найоригінальнішим способом. Діти-переможці отримують винагороди” [4, с. 175].

„Неповнолітні приятелі, подивившись разом бойовик, покарали неповнолітнього сина хазяїв оселі за те, що він відмовився поцупити для них цукерки з шафи. Вони тримали його за руки у вікні 12-го поверху. Таким способом вони хотіли досягти його згоди, та оскільки хлопчик був уже в стані шоку і не відповідав, вони відпустили його.” Таких повідомлень надходить все більше і більше. У всіх випадках мовиться про зовсім нормальних дітей із середнього класу. Вони просто живуть у „суспільстві вистави” і не можуть відрізнити життя від того, що бачать на телеекрані [4, с. 176].

Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної апатії, пасивності і примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури та історії, сучасних досягнень людської цивілізації.

Телепродукція ― це „товар” рівний духовному наркотику. Людина сучасного міського суспільства залежна від телебачення. Тобто дія телебачення проектує поведінку так, що людина частково втрачає свободу волі і проводить біля екрану значно більше часу, ніж цього вимагають її потреби в інформації і розвагах.

Як і у випадку з наркотиками, людина, споживаючи сучасну, звільнену від етичного контролю телепрограму, не може раціонально оцінити характер її дії на свою психіку і поведінку. Крім того, оскільки людина стає „залежною” від телебачення, то продовжує споживати його продукцію навіть у тому випадку, коли усвідомлює згубну дію (як і більшість наркоманів прекрасно розуміють шкоду наркотиків) [4, с. 168].

Виникає зачароване коло: наркотизує, приковує людину якраз те ТБ, яке хочеться дивитись і дивитись ― ТБ „високого класу„. „Нецікаве” ТБ (яким воно було, наприклад, у радянські часи) тим і краще, що людина споживає його не більше, ніж їй треба для отримання інформації, знання або розваг.

Сучасна людина в деякому сенсі є „телелюдиною”. Телебачення ― це важливий фактор її існування. Воно є не тільки джерелом інформації. Кількість часу, проведеного біля телевізора, демократичність, доступність телепродукції ― усе це має великий формуючий вплив на смаки й уподобання людини [1, с. 31].

Отже, сьогодні телебачення і кіно мають негативне значеня у формуванні світогляду і поведінки молоді. Так як у фільмі підліток не може побачити насправді реальну картину з життя дорослих людей, адже в ньому показане безтурботне життя, де складні проблеми легко вирішуються (як, наприклад, у молодіжних серіалах). Більшість сучасних відеофільмів, які дивиться молодь, не зображують, яким способом було досягнуто комфорту і легкості життя. Підлітки не замислюється над тим, що це результат праці багатьох років. Такі фільми зазвичай доступні широкому загалу, і на мою думку, вони абсолютно не готують підлітка до майбутнього, а навпаки, спонукають його бути легковажним і несерйозним.

„Телеманія” відволікає від навчання, гальмує фізичний розвиток дитини, надає далеко не естетичні зразки поведінки. Проте й уникнути впливу телебачення не можна. Діти сприймають його як канал інформаційний і канал комунікативний, як свого „співрозмовника і радника”, якого інколи справді не вистачає у зв’язку з психологічними особливостями їхнього віку.

ЛІТЕРАТУРА

Богомолова И. Н. Социальная психология печати, радио, телевидения / И. Н. Богомолова. ― М : МГУ, 1991. ― 127 с.
Выготский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выготский. ― М. : Искусство, 1968. ― 379 с.
Денисенко Л. М. Фактори негативного впливу ЗМІ на формування особистості дітей та підлітків у контексті попередження дитячої бездоглядності / Л. М. Денисенко // Постметодика. ― 2009. ― № 2. ― С. 54―56.
Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием / С. Г. Кара-Мурза. ― М : Алгоритм, 2000. ― 362 с.
Клер Р. Кино вчера, кино сегодня / Р. Клер. ― М : Прогресс, 1981. ― 360 с.

Blog

Студентські наукові записки

Содержание