Geum.ru

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Вид материалаДокументы

Содержание


Варіантні форми абревіатурних новотворів
Зкпу – знкпу
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   19

ЛІТЕРАТУРА

  1. Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.: Педагогіка, 1996. –536 с.
  2. Головин Б.Н., Кобрин Р.С. Лингвистические основы учения о терминах: Учебное пособие для филологических специальностей вузов. – М., 1987. – 104 с.
  3. Даниленко В.П. О месте научной терминологии в лексической системе языка // Вопросы языковедения. – 1976. - №4. – С. 64-72.
  4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / За ред. Л.М. Проколієнко. – К.: Рад. шк., 1989. – 609 с.
  5. Лейчик В.М. О языковом субстрате термина // Вопросы языкознания. – 1986. – №5. – С. 87-97.
  6. Leska B.M. The connections between systems of concepts and thesauri // Infoterm. Ser.6. Munchen, 1981.
  7. Никитина С.Е. Семантический анализ языка науки. На материале лингвистики. – М., 1987. – 143 с.
  8. Ракитов А.И. Курс лекций по логике науки. – М., 1971. – 164 с.
  9. Реформатский А.А. Мысли о терминологии // Современные проблемы русской терминологии. – М., 1986. – С. 163-197.
  10. Тхоржевський Д.О. Державний стандарт загальної середньої освіти і диференціація змісту навчання // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 4 (25). – С. 47 – 51.
  11. Усова А.В. Формирование у школьников научных понятий в процессе обучения. – М.: Педагогика, 1986. – 175 с.


summary

The methodology of compiling of vocabularies by the help of component analyses has suggested in the article.

Key words: componential analyses, semantic structure, term, notion, semantic component, definition, graphical notion terms, their systematic organization, terminological vocabulary, language of science.

Оксана Девальєр

ВАРІАНТНІ ФОРМИ АБРЕВІАТУРНИХ НОВОТВОРІВ

У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ


У статті розглянуто варіантні форми абревіатурних новотворів, які функціонують у художньому дискурсі, описано їх утворення, наведено приклади з текстів художньої літератури, виділено види варіантних пар абревіатур за активність їх функціонування в мові.

Ключові слова: абревіатури, варіант, деривація, словотвір, неологізм.


Художній стиль – це найпотужніший стиль української мови, у якому можливе узагальнення та поєднання елементів усіх стилів [3, с.84]. Для зображення реалій життя кінця ХХ – початку ХХІ століть автори широко використовують найрізноманітнішу емоційно-експресивну лексику, авторські новотвори, діалектизми, жаргонізми, просторічні елементи, а також абревіатур. Поява великої кількості нових понять (політичних, соціальних, наукових), які ввійшли в сучасну епоху в колективне мислення, зумовлює попит на масове утворення нових лексичних скорочень, так як згідно із законом економії мови, кожне часто вживане поняття не може бути виражене довгими словосполученнями і вимагає вираження одним словом. Скорочення виконують своє завдання, дають українському словнику економні і більш зручні слова для позначення нових реалій. Абревіатури спостерігаємо у сучасній літературі як у прозаїчних текстах, так і у поетичних.

За дериваційними ознаками абревіатури, зафіксовані у сучасній українській літературній мові, поділяються на три основних групи: 1)ініціальні, 2) неініціальні, 3) комбіновані.

Для лексичних скорочень притаманне таке явище, як варіантність. Л. Кучеренко зазначає, що наявність константних і варіантних елементів у складі сучасної української літературної мови є виявом її основного внутрішнього протиріччя, свідченням єдності діалектичних протилежностей у мові [4, с. 61]. Варіанти є продуктом еволюції мовної системи, вони, як зауважує О. Стишов, виступають єднальною ланкою між синхронією і діахронією. Поряд із первісною назвою виникають нові варіанти, більш доречні і вдалі впродовж деякого часу можуть співіснувати, доки не утвердиться один з них, інші поповнять пасивний словниковий запас або й вийдуть з ужитку взагалі. Головними визначниками подальшої долі варіантних форм є активність уживання, соціальна вагомість, нормативність чи ненормативність, аналогія до інших традиційних словотвірних типів і моделей, милозвучність [5, с. 14 – 15].

Формальна варіантність серед абревіатур, коли одне значення виражене кількома матеріальними оболонками, є важливим чинником оновлення лексичної системи української мови. Функціонування варіантних форм лексичних скорочень зумовлено активізацією екстралінгвальних чинників, зокрема вагомістю і значущістю певних реалій життя. Сьогодні прагнення авторів дещо урізноманітнити, пожвавити виклад, своєрідніше та влучніше назвати щось і уникнути тавтологій, призводить до появи варіантних форм мовних одиниць, серед яких і абревіатурні, пор.: ТВК – тервиборчком (територіальний виборчий комітет), МНС – МінНС (Міністерство надзвичайних ситуацій України), ОДА – облдержадміністрація (обласна державна адміністрація), ДАІ – Державтоінспекція (державна автомобільна інспекція) тощо, напр.: «Слухай, Славко, - зашарівся Іван, - у тебе ж є знайомі і в нашій державтоінспекції» (Георгій Вісник) – Крім того, спільно з управлінням ДАІ у вантажному відсіку автомобіля знайдено та вилучено 9 мільйонів ґудзиків виробництва КНР (Георгій Вісник).

Від одного вихідного словосполучення можливе утворення варіантних форм абревіатурних неологізмів як одного типу, так і різних типів, графічно оформлених по-різному та неоднакових за вимовою. Розглянемо можливі типи варіантів, що є найбільш поширеними в сучасній українській мові:

 Значну кількість варіантних пар лексичних скорочень становлять такі, у яких одне слово – ініціальна проста літерна абревіатура, а друге – неініціальна проста частковоскорочена абревіатура, пор.: ЄК – Єврокомісія, ДМС – Держмитслужба, МТЗ – мінтрансзв'язку, РДА – райдержадміністрація, ПТШ – прфтехшкола тощо, напр.:Він директор ПТШ і у нього повно «дєвочек» (Павло Загребельний) – Прфтехшкола довго сміялася на таку наївність (Павло Загребельний)

 Також численну групу варіантних пар абревіатур становлять такі складноскорочені слова, одне з яких – ініціальна проста літерна абревіатура, а інше – неініціальна проста складова абревіатура, пор.: ТВК – тервиборчком, РНБО – Радбез, ЖКГ – житлокомунгосп, КМУ – Кабмін тощо, напр.: Зараз ми ініціюємо вдосконалення адміністрування ПДВ і тому звернулися до КМУ з проханням розглянути можливість внесення відповідних змін до законодавства (Георгій Вісник) – «Мені ще зранку подзвонили з Кабміну і дали цеу» (Георгій Вісник).

Спостережено, що в сучасній художній літературі поступово зростає кількість таких варіантних лексичних скорочень, у яких одне слово – ініціальна проста звукова абревіатура, а друге – неініціальна проста частковоскорочена абревіатура, пор.: БАД – біодобавки, ОДАІ – облдержавтоінспекція, ОМЕТ – Одесміськелектротранспорт тощо

 Малочисленими прикладами представлені такі варіанти абревіатур, одне слово яких – ініціальна проста звукова абревіатура, а друге – неініціальна проста складова абревіатура, пор.: РУЕ – Росукренерго, УГЕ – Укргаз-Енерго та інші.

 Невелику кількість варіантних форм серед ініціальних абревіатур становлять слова, які утворені з початкових звуків (ініціальні прості звукові абревіатури) і мають різну вимову та написання, пор.: Б’ЮТ – БЮТ (роздільна вимова і написання з апострофом та нероздільна вимова і написання без апострофа), УЄФА – УЕФА (причиною варіантів є різні написання і вимова того самого слова вихідного словосполучення Українська Європейська (Европейська) футбольна асоціація.

Нерідко також виникають варіантні форми, коли абревіатура містить всі або не всі компоненти вихідного словосполучення, пор.: ТОВ – ТзОВ (Товариство з обмеженою відповідальністю), УРАУ – УАУ (Уральська регіональна асоціація українців), напр.: У них напрочуд тісні зв’язки з ТОВ «Ясперс», зареєстрованим на території одного з «чорнобильських районів Волині (Георгій Вісник) – «До речі, в перші роки української незалежності я став жертвою цього ТзОВ» (Павло Загребельний).

Спостерігаємо функціонування варіантних форм серед ініціальних абревіатур, складноскорочені слова яких утворені з початкових літер (ініціальні прості літерні абревіатури) і мають різну вимову та написання. Варіантність зумовлена різним написанням і вимовою того самого слова вихідного словосполучення, пор.: ОБСЄ – ОБСЕ (Організація безпеки й співробітництва в Європі (Европі). Також варіантні форми виникають, коли одна абревіатура містить всі компоненти вихідного словосполучення, а в іншій деякі компоненти відсутні пор.: ЗКПУ – ЗНКПУ (Загальнодержавна національна космічна програма України), МКЗДР – МКЗД (Міжнародна комісія захисту ріки Дунай) та інші.

Варіантними можуть бути неініціальні прості складові та частковоскорочені абревіатури, пор.: держстрах – держстрахування, масліт – мас-література, райземупр – райземуправління та інші.

У сучасній українській мові спостерігаємо функціонування варіантних форм серед неініціальних простих частковоскорочених абревіатур, які в одних випадках є скороченнями вихідного словосполучення з вилученням деяких повних або службових слів, а в інших випадках ці слова залишаються компонентами абревіатур, пор.: райдержадміністрація – райадміністрація, облдержадміністрація – держадміністрація, державтоінспекція – автоінспекція тощо.

Зрідка в українській мові спостерігаємо варіантні форми серед неініціальних простих складових абревіатур, коли вони утворені від по-різному усічених слів вихідного словосполучення: Головдорупр – Голдорупр (Головне дорожнє управління), головкооперком – голкоопком (головний кооперативний комітет), фанат – фан (фанатичний прихильник) тощо, напр.:Іранський студент – юний фанат ІРА, життя для якого рулетка, а світ – діра (Сергій Жадан) – На даний момент троє вищезгаданих осіб належали до фанів нац-панк-культури (Любко Дереш).

Одиничними прикладами представлені варіантні форми комбінованих простих абревіатурних неологізмів, коли обидва слова утворені поєднанням по-різному усічених слів вихідного словосполучення, пор.: АсФУ – УкрАФ (Асоціація філателістів України), МЗЕЗТорг – МінЗЕЗТорг (Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі), Укрдіпром'ясомолпром – УкрДІПММ (Український дослідний інститут з проектування підприємств м’ясної та молочної промисловості) тощо.

У сучасній українській мові, зокрема текстах художньої літератури, використовують такі пари варіантних форм абревіатур, у яких одне складноскорочене слово – ініціальна проста літерна абревіатура, а друге – комбінована проста абревіатура, пор.: МНС – МінНС (Міністерство надзвичайних ситуацій України), УЦСМ – УкрЦСМ (Український центр стандартизації і метрології), ОПР – ОрПР (організація повітряного руху), РСТ – РайСТ (Районне споживче товариство) тощо.

Також спостерігаємо функціонування таких варіантних форм абревіатур, у яких одне складноскорочене слово – ініціальна проста звукова абревіатура, а друге – комбінована проста абревіатура, пор: МСЕС – міськСЕС (міська санітарно-епідеміологічна станція), УКУ – УкрКУ (Український католицький університет), АПНУ – АПрНУ (Академія правових наук України), МАП – МінАП (міністерство аграрної політики) та інші.

Поступово зростає кількість варіантних лексичних скорочень, у яких одне слово – комбінована проста абревіатура, а друге – неініціальна проста частковоскорочена абревіатура, пор.: ДемПУ – Демпартія, ЛиНОС – Лисичанськнафтооргсинтез.

Поодинокими прикладами представлені варіантні пари таких абревіатур: ініціальна ускладнена та неініціальна проста частковоскорочена, напр.: ТБ-канал – телеканал, TV-програма – телепрограма.

Варіантними формами лексичних скорочень можна вважати також абревіатури, утворені від одного словосполучення, одна з яких є простою ініціальною абревіатурою, а друга – у синтаксичному комплексі з повнозначним словом, пор.: РНБОУ – РНБО України (Рада національної безпеки і оборони України), ККУ – КК України (Кримінальний кодекс України), МОНУ – МОН України (Міністерство освіти і науки України), КМУ – КМ України (Кабінет міністрів України) тощо.

У зв’язку з нормативною неусталеністю способів передавання лексичних скорочень, для сучасного періоду розвитку української мови характерна графічна варіантність однотипних абревіатур при однаковій їх вимові, пор.: «УкрГазЕнерго» – «Укргаз-Енерго» (підприємство), ГУЛАГ – ГУЛаг (Головне управління таборів), ОПЕРУ – ОперУ (операційне управління), «РосУкрЕнерго» – «Росукренерго» тощо.

Явище варіантності виникає і внаслідок засвоєння іншомовної лексики, коли з одного словосполучення утворені: 1) різні типи абревіатур, пор.: МЮ (ініціальний тип) – Ман'юнайтед (неініціальний тип) – англійський футбольний клуб «Манчестер Юнайтед»; 2) абревіатури одного типу з різним графічним оформленням, напр.: SENTO (запозичена абревіатура в оригінальному написанні латиницею від Central Treaty Organization) – СЕНТО (транслітерована абревіатура у написанні кирилицею); VIP (запозичена абревіатура в оригінальному написанні латиницею) – віп (транслітерована абревіатура у написанні кирилицею, напр: Дорога до в’язничної камери була вистелена … червоною доріжкою, припрятаною начальником… на випадок потрапляння в його пенати особливо важливих VIP-персон (Марія Матіос) – Коли віп-гість вийшов за двері, директор ще раз набрав номер генерала (Георгій Вісник)

Фактичний матеріал засвідчує, що з-поміж варіантних форм абревіатурних неологізмів як продукту історичного розвитку мови, можна виокремити дві основні групи. До першої належать варіантні пари, обидва слова яких активно функціонують у мові: НБУ – Нацбанк, БЮТ – Б'ЮТ, КМУ – Кабмін, МНС – МінНС та інші. Друга група – це варіантні пари, одне із слів яких чи обидва слова є рідковживаними. До неї належать такі лексичні скорочення, які ще не увійшли до активного словника. Їх, як правило, подають або разом з відповідним більш зрозумілим варіантом, або разом із відповідним розгорнутим словосполученням: ПЗВПП – Поділлязооветпромпостач, ДКГФУ – Укркартгеофонд, ВКПС – Вукооппромспілка та ін

Серед різних типів абревіатурних варіантів можна виокремити найбільш численні групи, до складу яких входять пари складноскорочених слів, одне з яких є ініціальною звуковою чи літерною, а інше – неініціальною частковоскороченою чи складовою абревіатурою. Кількісно меншими є групи абревіатурних варіантів до складу яких входять пари складноскорочених слів обидва з яких ініціальні звукові або літерні абревіатури, а також обидва з яких неініціальні частковоскорочені або складові абревіатури. Інші групи абревіатурних варіантів нечисленні.

Виникнення різних варіантних форм складноскорочених слів при відсутності чітко сформульованих правил на всі випадки утворення абревіатур, іноді утруднює сприймання інформації. Хоч варіантність і є виявом певної надлишковості в мові, проте чимало варіантних форм абревіатурних неологізмів постійно виникають і функціонують у різних сферах мовного життя. Варіантні форми абревіатур слугують яскравим експресивним засобом різних видів мовлення, стилістично збагачують їх.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Бойченко Л. М. Структурно-семантичні типи абревіатур і діапазон їх дериваційної активності в сучасній українській мові / Л. М. Бойченко // Мовознавство. – 1982. – № 5. – С. 75 – 81.
  2. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / [М. М. Пилинський, Н. Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець та ін.]. – К.: Наук. думка, 1990. – 216 с.
  3. Дудик П. С. Стилістика української мови : Навчальний посібник / П. С. Дудик. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 368 с. – (Альма-матер).
  4. Кучеренко Л. І. Комбінована варіантність слова / Л. І. Кучеренко // Мовознавство. – 1985. – № 5. – С. 61 – 64.
  5. Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття : (на матеріалі мови засобів масової інформації) / О. А. Стишов. – К. : Пугач, 2005. – 388 с.
  6. Чабаненко В. А. Норми словотворення і мовна експресія / В. А. Чабаненко // Мовознавство. – 1980. – № 2. – С. 13 – 20.


SUMMARY

In this article we consider the parallel forms of abbreviated neologisms, describe their formation in detail and give a quantitative description. Pick out the kinds of different pairs of new abbreviations according to their active language functioning.

Keywords: abbreviations, variant, derivation, neologism, word-combination.


Елена Дмитренко

Место и роль В.Ф. Одоевского среди писателей пушкинского ряда


Статтю присвячено проблемі місця та ролі В.Ф. Одоєвського серед письменників пушкінського кола. Особливу увагу приділено творчім стосункам О.С. Пушкіна и В.Ф. Одоєвського у 30-і роки XIX сторіччя. Авторка проводить паралелі між окремими творами обох митців, підкреслюючи спільне та виокремлюючи відмінності.

Ключові слова: мотив, образ, оповідач, повість, романтизм, тема.


Имя В.Ф.Одоевского (1803-1869) обычно упоминается в связи с биографиями известных деятелей русской культуры. Его литературные салоны в Москве и Петербурге посещали в разное время В.А. Жуковский, А.С. Пушкин, А.С. Грибоедов, М.Ю. Лермонтов, А.И. Герцен, И.С. Тургенев, П.И. Чайковский, М.И. Глинка и др. Он сыграл заметную роль в литературной жизни многих писателей, в частности, одним их первых признал и высоко оценил литературный талант Н.В. Гоголя и Ф.М. Достоевского, предрек большой успех прозе М.Ю. Лермонтова и И.С. Тургенева. Произведения В.Ф. Одоевского печатались в известных русских альманахах (“Северные цветы”, “Новоселье”, “Альциона”), в популярных журналах (“Отечественные записки”, “Мнемозина”, “Каллиопа”, “Утренняя заря”, “Московский наблюдатель”, “Современник”, “Сельское чтение”). Сотрудничая в передовых столичных журналах, В.Ф. Одоевский способствовал прохождению через цензуру произведений М.Ю. Лермонтова, в частности, отдельных глав романа “Герой нашего времени”.

Велика роль В.Ф. Одоевского-публициста также в становлении украинской романтической прозы. Появление баллад украинского писателя П.П. Гулака-Артемовского “Рыбалка”(1827) и “Твардовский” (1828) в “Вестнике Европы” с положительными критическими отзывами Одоевского знаменовало собой начало эпохи украинского романтизма [4, с.214].

Князь В.Ф. Одоевский был наследником древнего великокняжеского рода Рюриковичей, одним из самых титулованных людей в России. Очевидцем знаменитых “суббот” в кабинете В.Ф. Одоевского был В.А. Соллогуб, который вспоминал позднее: “На этом диване Пушкин слушал благоговейно Жуковского: графиня Ростопчина читала Лермонтову свое последнее стихотворение; Гоголь подслушивал светские речи; Глинка расспрашивал графа Виельгорского про разрешение контрапунктных задач; Даргомыжский замышлял новую оперу...” [7, с.90]. Из воспоминаний современников мы узнаем, что советами В.Ф. Одоевского неоднократно пользовался М.И. Глинка, когда писал оперу “Жизнь за царя” (“Иван Сусанин”) [5, с.28]. Ф.И. Тимирязев в своих мемуарах отмечал человечность натуры В.Ф. Одоевского, подчеркивая, что в его доме все были равны: “...вельможи и артисты, ученые и художники, чиновники, мастеровые, старики и молодые – все одинаково подпадали немедленно под беспристрастный уровень его радушия и доброжелательного внимания” [8, с.73].

Заслуги В.Ф. Одоевского в становлении русской литературы и культуры первой половины XIX столетия трудно переоценить. А.С. Пушкин ценил литературный талант В.Ф. Одоевского, видел в нем глубокомысленного теоретика, критика, умеющего высказывать объективные суждения о передовой литературе того времени. И, как следствие этой высокой оценки, А.С. Пушкин предложил В.Ф. Одоевскому сотрудничество в журнале “Современник”. В данном журнале поэт публикует критические статьи и повести В.Ф. Одоевского, поручает ему участие в решении организационных вопросов, связанных с изданием “Современника”. После смерти А.С. Пушкина, В.Ф. Одоевский был в числе тех его друзей, которые разбирали рукописи поэта, подготавливая их для нового издания сочинений, и которые взяли на себя труд быть соредакторами “Современника”. В письме Б.Г. Глинке-Маврину в Париж от 14 мая 1837 года Одоевский писал: “Журнал, издававшийся Пушкиным, продолжается его друзьями и сочинения его издаются ими же в огромном количестве экземпляров” [Цит. по: 6, с.329]. П.Н. Сакулин высказал предположение, что автором краткого анонимного некролога, написанного на смерть А.С. Пушкина и опубликованного в “Литературных прибавлениях к Русскому Инвалиду” (1837 г., № 5) был В.Ф. Одоевский. Основанием для подобного предположения исследователю послужил тот факт, что В.Ф. Одоевский активно сотрудничал в этом журнале и очень заботился о переводе некролога на французский язык. Точку зрения П.Н. Сакулина относительно авторства некролога разделяет Р.Б. Заборова. В своей работе “Неизданные статьи В.Ф. Одоевского о Пушкине”, исследуя проблему творческих взаимоотношений обоих писателей, исследовательница утверждает, что некролог на смерть А.С. Пушкина принадлежит В.Ф. Одоевскому, а не А.А. Краевскому [2, с.324–328]. Л.Г. Фризман, соглашаясь с этим утверждением, подчеркивает, что “именно Одоевский написал знаменитый некролог Пушкину “Солнце русской поэзии закатилось”, приведший власти в крайнее озлобление” [10, с.97]. Вопрос об участии В.Ф. Одоевского в пушкинском “Современнике” был также освещен в исследованиях таких известных пушкинистов, как М.П. Алексеев и Н.В. Измайлов.

Незаурядный ум и глубокие познания во многих научных областях, личное обаяние, талант писателя и публициста привлекали к В.Ф. Одоевскому передовых людей того времени. Многие известные современники писателя еще при жизни дали высокую оценку его творчеству. Например, проникшись философским пафосом новеллы В.Ф. Одоевского “Последний квартет Бетховена” (1830), А.С. Пушкин подчеркнул, что едва когда-либо раньше появлялась на русском языке статья столь замечательная по мысли и слогу. Поэт констатировал факт, что в России появляются писатели, которые “обещают стать наряду с прочими европейцами, выражающими мысли нашего века” [Цит.по: 1, с.206].

Известно, что в 30-е годы XIX столетия литературная деятельность В.Ф. Одоевского, несмотря на то, что он не относился к числу писателей «первого ряда», была тесно связана с творчеством А.С. Грибоедова, Н.В. Гоголя и А.С. Пушкина. По словам М.П. Погодина, салон В.Ф. Одоевского был одним из самых популярных в Петербурге. «Здесь сходились веселый Пушкин и отец Иакинф с китайскими, сузившимися глазками, толстый путешественник, тяжелый немец – барон Шиллинг, воротившийся из Сибири, и живая, миловидная графиня Ростопчина, Глинка и профессор химии Гесс, Лермонтов и неуклюжий, но многознающий археолог Сахаров. <…> Здесь явился на сцену большого света и Гоголь» [Цит. по: 9, с.184]. Таким образом, есть основание, чтобы считать В.Ф. Одоевского писателем пушкинского круга.

Творческие контакты «титанов» русской поэзии и прозы освещены в трудах исследователей довольно широко, однако литературные взаимосвязи А.С. Пушкина и В.Ф. Одоевского изучены, на наш взгляд, недостаточно. Частично, в рамках изучения творческого наследия писателей, к этой проблеме обращались П.Н. Сакулин, Н.В. Измайлов, В.И. Сахаров, М.А. Турьян и др. П.Н. Сакулин одним из первых дал оценку творческим взаимоотношениям между А.С. Пушкиным и В.Ф. Одоевским в историко-культурном труде «Князь В.Ф. Одоевский. Мыслитель. Писатель» (1913). Исследователь отмечал, что в 1830-е годы В.Ф. Одоевский стал «восторженным почитателем Пушкина и затем всю жизнь благоговейно преклонялся перед именем гениального поэта» [6, с.322]. В другом месте своей обширной монографии литературовед писал: «Одоевский, действительно, благоговел перед Пушкиным; как подсолнечник тянулся он к «солнцу русской поэзии» и внимал советам гениального учителя поэзии…» [6, с.329]. При внимательном изучении труда П.Н. Сакулина невольно приходишь к выводу, что его автор видел в творчестве обоих писателей, представляющих разные литературные школы и направления в истории русской художественной прозы только «влияние» А.С. Пушкина на В.Ф. Одоевского. Н.В. Измайлов, исследуя вопрос о творческих взаимосвязях между А.С. Пушкиным и В.Ф. Одоевским, предлагал рассматривать указанных писателей «не как учителя и ученика, не как центральное светило и спутника, но как представителей двух разных миропониманий» [3, с.304]. О каком-либо подражании А.С. Пушкину со стороны В.Ф. Одоевского не могло быть и речи. В.Ф. Одоевский является представителем философского течения в русском романтизме. Поэтому философский элемент в его произведениях преобладает над поэтическим, чисто художественным. В творчестве А.С. Пушкина философские элементы, философские мотивы также играют большую роль. Однако, даже в произведениях с глубоким философским содержанием, каким является, к примеру, «Медный всадник», художественный замысел подчиняет себе все остальные. Важным, на наш взгляд, является то, как сам В.Ф. Одоевский определял взаимоотношения с великим поэтом. «Я, что называется, товарищем детства Пушкина не был, – вспоминал писатель, – мы даже с ним не были на ты – он и по летам и по всему был для меня старшим; но я питал к нему глубокое уважение и душевную любовь и смею сказать гласно, что эти чувства были между нами взаимными» [цит.по: 6, с.322].

Фантастический мир А.С. Пушкина отличается от философско-мистической фантастики В.Ф. Одоевского. Если фантастическая повесть В.Ф. Одоевского проникнута философским смыслом, то у А.C. Пушкина она основывается на принципах реалистического мышления. В произведениях А.С. Пушкина «Домик в Коломне», «Пиковая дама», «Медный всадник» темные силы также вторгаются в человеческую жизнь. Но в «Пиковой даме» «дьявольский договор» существует лишь в воспаленном воображении Германна, в то время как герой В.Ф. Одоевского в реальной жизни осознанно заключает договор с нечистой силой. У А.С. Пушкина и В.Ф. Одоевского было разное понимание «фантастического». В этом плане В.Ф. Одоевскому ближе «туманности» немецкого романтизма, в частности, Гофмана. Поэтому к фантастическим произведениям В.Ф. Одоевского А.С. Пушкин относился с большой долей иронии.

Возможно, появление литературных «рассказчиков» натолкнуло В.Ф. Одоевского и Н.В. Гоголя на мысль о совместном творческом союзе с А.С. Пушкиным. В 1833 году они задумывают издавать альманах «Тройчатка». По этому поводу В.Ф. Одоевский писал в сентябре 1833 года А.С. Пушкину: «Скажите, любезнейший Александр Сергеевич, что делает наш почтенный господин Белкин? Его сотрудники Гомозейко и Рудой Панек, по странному стечению обстоятельств, описали: первый гостиную, второй чердак; нельзя ли господину Белкину взять на свою ответственность погреб» [Цит. по: 6, с.334]. А.С. Пушкин вежливо уклонился от участия в альманахе, сославшись на «хозяйственные хлопоты», «лень» и «головную боль». Из письма А.С. Пушкина В.Ф. Одоевский узнал, что Белкин, видно, «не на шутку покойник», а поэтому не может составить компанию ныне здравствующим Гомозейке и Рудому Паньку. Мероприятие не осуществилось.

В характере творчества обоих писателей найдется много общего (тема музыки, гробовщика, импровизатора). И это неудивительно, ведь они жили и творили в одну литературную эпоху. Однако говорить о непосредственном «влиянии» А.С. Пушкина на «русского Фауста» было бы ошибочным. Это были представители разных творческих темпераментов в рамках романтизма. В.Ф. Одоевскому ни у кого не нужно было учиться высокому пониманию искусства. Но непосредственное сотрудничество с великим поэтом обогащало писателя и помогало осмыслению многогранного литературного процесса, совершавшегося на его глазах.


ЛИТЕРАТУРА
  1. Бычков И.А. Из переписки князя В.Ф. Одоевского // Русская старина. – Июль, 1904. – №4–6. – 592 с.
  2. Заборова Р.Б. Неизданные статьи В.Ф. Одоевского о Пушкине // Пушкин. Исследования и материалы. – М.: Изд-во АН СССР, 1956. – Т.1. – С.324–328.
  3. Измайлов Н.В. Пушкин и В.Ф. Одоевский / Н.В. Измайлов // Очерки творчества Пушкина. – Л. : Наука, 1976. – С.303–325.
  4. Історія української літератури у 2-х т. / Ред. І.М. Бондар, О.І. Гончар, М.С. Грицюта. – К.: Наукова думка АН УРСР, 1989. – Т.1. – 632 с.
  5. Кони А.Ф. Князь В.Ф. Одоевский. Очерки и воспоминания: Публичные чтения, речи. – СПб: Типография императорской академии наук, 1904. – 34с.
  6. Сакулин П.Н. Из истории русского идеализма. Князь В.Ф. Одоевский. Мыслитель. Писатель. : в 2 т. / П.Н. Сакулин. – М. : Издательство Сабашниковых, 1913. – Т. 2 – Ч.1. – 613 с.
  7. Соллогуб В.А. Воспоминание о князе В.Ф. Одоевском // В память о князе В.Ф. Одоевском. – М.: Типография “Русского”, 1869. – С.89–102.
  8. Тимирязев Ф.И. Князь В.Ф. Одоевский // В память о князе В.Ф. Одоевском. – М.: Типография “Русского”, 1869. – С.71–76.
  9. Турьян М.А. Странная моя судьба. / М.А. Турьян. – М. : Книга, 1991. – 399 с.

10.Фризман Л.Г. Одоевский В.Ф. // Русские писатели. Биобиблиографический словарь: В 2-х т.– М.: Просвещение, 1990. – Т.2. – С.96–99.