Geum.ru

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Вид материалаДокументы

Содержание


слів в українській поетичній мові ХІХ століття
Халчанська Олександра
Специфіка словотвірної парадигми іменників – найменувань осіб як носіїв індивідуального входження
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

слів в українській поетичній мові ХІХ століття


(на матеріалі творів Т.Г. Шевченка)....................................................156

Федоренко Юлія

Соціокультурний аспект міжкультурної

професійної взаємодії майбутніх фахівців

з іноземної мови............................................................................................161


Федотова Світлана

Естетичне виховання учнів початкових класів

засобами ілюстрацій Гюстава Доре.................................................164

Халчанська Олександра


До проблеми закономірних відповідників

при перекладі..................................................................................................171


Зоя Валюх


СПЕЦИФІКА СЛОВОТВІРНОЇ ПАРАДИГМИ ІМЕННИКІВ – НАЙМЕНУВАНЬ ОСІБ ЯК НОСІЇВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ВХОДЖЕННЯ


У статті з’ясовано специфіку словотвірної поведінки іменників – найменувань осіб як носіїв індивідуального входження. Визначено мовні й позамовні чинники, що впливають на їхній дериваційний потенціал.

Ключові слова: словотвірна парадигма, парадигматика, дериваційне значення, дериваційний суфікс.


Специфічною комплексною одиницею класифікації й аналізу словотвірного матеріалу, що уможливлює вияв системної організації словотвору, є словотвірна парадигма як сукупність дериватів, безпосередньо мотивованих тим самим твірним словом. Саме вона найповніше відображає дериваційний потенціал окремих слів тієї самої частини мови або цілих лексико-граматичних розрядів слів як твірної бази, виконує прогностичну функцію в словотворі.

Уведення до словотвірної теорії поняття словотвірної парадигми дало змогу визначати словотвір як упорядковану за певними принципами систему, а не як просту сукупність окремих похідних слів.

Створення типології словотвору з опертям на твірну основу потребує повного, вичерпного аналізу дериваційної спроможності слів, які належать до різних частин мови, тобто монографічних досліджень систем десубстантивів, девербативів, деад’єктивів, денумеративів тощо, оскільки вивчення дериваційного потенціалу кожної частини мови є актуальною проблемою системного дослідження словотвору.

Частиномовна зумовленість словотвірної класифікації зовсім не означає залежності словотвору від морфології чи злиття словотвору з морфологією. Частини мови, констатує В.В. Лопатін, являють собою породжені самою природою мови граматичні угруповання лексики, без урахування яких неможливо здійснити граматичний опис, а тому не випадковим є те, що порівняння словотвірних підсистем різних частин мови вирізняє значні релевантні відмінності у використанні способів і засобів словотворення, у типології словотвірних значень, зумовлених категорійними властивостями того чи того лексико-граматичного класу слів [3, с. 53]. Установлення дериваційного потенціалу основ слів різної частиномовної належності за допомогою кількісного і якісного аналізу реалізованих у словотвірних парадигмах словотвірних категорій, на думку Н. Ф. Клименко, слугує надійною основою не лише для порівняння різних лексико-тематичних груп слів тієї самої частини мови, а й для типологічного зіставлення словотвірних систем різних мов [4, с. 81].

Вивчення сутнісних характеристик іменника як вихідної одиниці з погляду його словотвірної поведінки, установлення семантичних континуумів, компонентами яких є словотвірні значення дериватів, та словотворчих засобів, що передають ці значення, від різних лексико-семантичних груп іменників, становить неабиякий науковий інтерес, адже саме іменник “найчіткіше вирізняється з усіх інших частин мови завдяки тому, що він відображає передусім субстанціальні (зі значенням реальної предметності або зі сприйманим у нашій свідомості таким значенням) об’єкти, а ці матеріальні об’єкти людська свідомість розрізняє найлегше, саме тому межі іменників виявляються досить окресленими” [1, с. 47]. Як центральна (основна) частина мови іменник становить ядро дериваційної бази українського словотвору, оскільки він має “розвинену морфологічну структуру і великі словотвірні можливості для поповнення словотвірного складу” [1, с.47]. Структура його словотвірної парадигми є своєрідною, відмінною від словотвірної парадигми дієслова і прикметника. Це зумовлене тим, що іменники, по-перше, розвивають багато різноманітних категорій, які конкретизують предметність у термінах особи / неособи, виконавця дії / його адресата, конкретності / абстрактності тощо, по-друге, іменники бувають похідними й непохідними лексемами, що також впливає на їхній словотвірний потенціал.

Іменники, що називають осіб як носіїв індивідуального входження, у сучасній українській мові становлять невелику за обсягом лексико-семантичну групу структурно різнотипних похідних одиниць, мотивованих назвами установ, різноманітних об’єднань, партій і спілок, спортивних організацій і клубів. Ці іменники вказують на членство в згаданих партіях, спілках, об’єднаннях тощо. Серед них іменники авангардівець, динамівець, гуртківець, дніпробудівець, жеківець, колгоспник, комітетник, комсомолець, комуніст, соціаліст, союзник, спілчанин, спартаківець, студієць, робітфаківець та ін.

Характерною особливістю цих найменувань є те, що вони співвідносяться здебільшого з власними назвами, абревіатурами або складноскороченими словами, напр.: спартаківець ← “Спартак”, динамівець ← “Динамо”, авангардівець ← “Авангард”, жеківець ← жек, созівець ← соз, рухівець ← Рух, колгоспник ← колгосп, комсомолець ← комсомол, дніпробудівець ← Дніпробуд, комунгоспівець ← комунгосп та ін. Напр.: До речі, нинішній головний тренер динамівців створив новий прецедент: уперше в Лізі чемпіонів російський тренер грав проти російської команди (“Україна молода”); “Колгоспу, або созу, ніхто з селян не любив, я ж не знав, кому вірити, – батькові чи матері, бо був ще малий і не відав, що краще: індуси чи созівці” (П. Загребельний).

Потрібно зазначити, що іменники-абревіатури та складноскорочені слова набули великого поширення в сучасній українській мові, постали як новий тип твірних основ для утворення похідних загалом і для іменників зі значенням особи чоловічої статі зокрема. В останні роки, за спостереженнями О.А. Стишова [5, с. 45], помітно активізувався процес утворення похідних іменників із значенням осіб як носіїв індивідуального входження від основ слів на позначення партій, рухів, груп, організацій тощо, сформованих у незалежній Україні й оформлених структурно здебільшого як абревіатури. До них належать: БЮТ → бютівець – член Блоку Юлії Тимошенко; група “Центр” → центрист – член групи “Центр”; Рух → рухівець – член Руху; СДПУ(о) → есдек – член Соціал-демократичної партії об’єднаної; спецпідрозділ “Титан” → титанівець – член спецпідрозділу “Титан”, Партія регіонів – регіонал, Блок Кличка – кличкіст та ін., напр.: Заяви про вступ до нової “проющенківської” групи подали “центристи” (“Україна молода”); Тож нагадаємо, що саме “титанівці” врятували Курочкіну життя, хоча й серйозно постраждали самі” (“Україна молода”); “Вимогу на виїмку паперів підписав голова парламентської комісії регіонал Микола Джига (“Україна молода”); “Ще у першій половині дня кличкісти покинули сесійну залу (“Україна молода”); “БЮТівець Сергій Мельник пообіцяв, що у разі протидії такому наміру його однопартійці скликатимуть позачергову сесію” (“Україна молода”).

Відзначені структурно-семантичні особливості іменників, що є назвами носіїв індивідуального входження, зумовлюють їхній словотвірний потенціал, який вони реалізують у похідних іменниках із модифікаційним значенням особи жіночої статі та в прикметниках з відносним значенням, що спричинило малокомпонентну типову словотвірну парадигму цих іменників, пор.:
  • колгоспник → колгоспниця, колгоспний;
  • союзник → союзниця, союзницький;
  • соціаліст → соціалістка, соціалістичний;
  • динамівець → динамівка, динамівський;
  • спартаківець → спартаківка, спартаківський;
  • авангардівець → авангардівка, авангардівський та ін.

Пор.: “Мати поета – проста колгоспниця, яка весь вік пропрацювала в колгоспі” (А. Мороз); “Зовні все ніби гаразд, американці – наші союзники, я теж входив у велику союзницьку ієрархію, отож мав відповідно поплатитися за це ще того дня” (П. Загребельний).

Одним із визначальних чинників, що впливає на склад словотвірної парадигми іменників – назв носіїв індивідуального входження, є напрямок словотвірної мотивації. В.П. Даниленко переконує, що прикметники на зразок динамівський, комсомольський, спартаківський, жеківський, профкомівський тощо є дериватами, мотивованими іменниками – найменуваннями товариств, організацій, підприємств та ін. На її думку, регулярними, “примусовими”, є зв’язки цих твірних одиниць та утворених на їхній базі найменувань особи із суфіксом -(ов)ець і прикметників із суфіксом -(ов)ськ-, напр.: рос. вуз → вузовец, вузовский; орс → орсовец, орсовский; гослитиздат → гослитиздатовец, голитиздатовский; гороно → гороновец, гороновский [2, с. 72].

Не заперечуючи такого твердження, зазначимо, що деяким відносним прикметникам сучасної українській мові властива подвійна мотивація, напр.: англійський – той, що має стосунок до Англії й англійців, український – той, що стосується України й українців (англійські тумани, українська природа і англійська пунктуальність, український характер); токарний – пов’язаний із механічною обробкою металу, дерева та інших матеріалів (токарний цех, токарний станок) і призначений для токаря, той, що складається з токарів (токарна бригада). Прикметники комсомольський, армійський, динамівський, колгоспний та ін. мають стосунок і до певної організації, і до особи, що є її членом. Це підтверджує їхнє тлумачення в Словнику української мови, пор.: комсомольський – прикметник до комсомол і комсомолець [СУМ IV, с. 253]; колгоспний – властивий колгоспові, колгоспникам [СУМ IV, с. 216]; армійський – той, що має стосунок до армії; прикметник до армієць, армійці [СУМ I, с. 61]. Тому відносні прикметники мають право бути членами словотвірної парадигми іменників – найменувань осіб як носіїв індивідуального входження.

Отже, дериваційні можливості іменників зазначеної семантики обмежені рамками субстантивної та ад’єктивної зон, членами яких є відсубстантивні іменники з модифікаційним словотвірним значенням “особа жіночої статі щодо особи чоловічої статі, названої твірним іменником” та прикметники з відносним значенням.