Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Вид материала

Документы

Содержание Становлення й розвиток української Голос віри Друге пришестя Покрова, яка може позначати й Діву Марію («вірую / від слова до слова / ПРЕНЕПОРОЧНУЮ ПОКРОВУ / помилуй м’я Діво...» Часослові смерті...»

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України, 1659.87kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 680.62kb.
• Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет, 912.96kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет ім., 5586.93kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Міністерство освіти україни Харківський національний педагогічний університет імені, 1964.02kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський університет споживчої кооперації України, 372.04kb.
• Міністерство освіти І науки України Луганський національний педагогічний університет, 755.01kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. Большой немецко-русский словарь: В 3 т. / Авт.-сост. Лепинг Е.И., Страхова Н.П., Филичева Н.И. и др.; Под общ рук. Москальской О.И. – 6 изд., стереотип. – М.: Рус. яз., 2000. – Т.I –760 с., Т.II – 680 с., Т.III – 365 с.
   
2. Гвоздёв А.Н. Современные проблемы русской терминологии. Инст. русск. языка. – М.: Наука, 1986. – 145 с.
   
3. Норанович А.И. Синонимические отношения словообразующих моделей немецких глаголов (на материале производных с префиксами be-, ent-, er-, ver- и полупрефиксов ab-, an-, auf-. – Автореф. дис. … канд. филол. наук. 10.02.04. – Калинин, 1973. – 25 с.
   
4. Смирницкий А.И. К вопросу о слове. Проблема „отдельности” слова // В сб.: Вопросы теории и истории языка. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – С. 194-202.
   
5. Чекуришвили Л.А. Валентностные особенности полупрефиксальных глагольных дериватов в современном немецком языке. – Автореф. дис. … канд. филол. наук. 10.02.04. – Тбилиси, 1986. – 25 с.
   
6. Wahrig. Die deutsche Rechtschreibung. Verfasst von Ursula Hermann. Völlig neu bearb. und erw. von Lutz Götze. Jubiläumssonderausgabe. Bertelsmann Lexikon Institut. – Wissen Media Verlag GmbH, Gütersloh/ München 2003. – 1200 S.
   
7. Wolfgang Fleischer. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. 4., durchgesehene Auflage. VEB Bibliographisches Institut. Leipzig, 1976. – 363 S.
   

SUMMARY

The present article is devoted to the investigation of peculiar features of writing of verbal units with the first separated components in German language.

Key words: verbal unit, derivational component, word combination.

Олена Білка

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ

БІОЛОГІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ


У статті проаналізовано історію розвитку української біологічної термінології. У становленні та розвитку терміносистеми біології виокремлено п’ять етапів: накопичувальний період, ІІ половина ХІХ – поч. ХХ ст., 1918-1930 рр., 50-80-ті роки ХХ ст., 90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст. Інтерес до вторинних біологічних найменувань виявлено в багатьох лексикографічних працях.

Ключові слова: українська біологічна термінологія, лексикографія, метафоричний термін, метонімічний термін.


Історичний погляд на українську біологічну термінологію показує, що біологічна лексика є однією з найдавніших фахових терміносистем. У мовознавчій літературі спостерігаємо різні періодизації формування української наукової термінології. Так, Л.О. Туровська, наприклад, виокремлює шість етапів: ХІ – ХVІІІ ст.; ХІХ – поч. ХХ ст.; 20-ті роки ХХ ст.; 30 – 50-ті роки ХХ ст.; 60 – 80-ті роки ХХ ст.; 90-ті роки ХХ ст. [9, с. 84]. Окремі дослідники (І.В. Корнейко, М.І. Пилипенко, В.Я. Юкало) вказують на чотири основні періоди розвитку української термінології: 1 етап – підготовчий (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.); 2 етап – творчий (1917– поч. 30-х років); 3 етап – русифікаційний (поч. 30-х – кінець 80-х років ХХ ст.); 4 етап – антирусифікаційний (поч. 90-х років – наш час) [9, с. 84]. Заслуговує на увагу міркування Ф.А. Циткіної, яка вважає, що українська термінологія пройшла у своєму розвиткові як мінімум три етапи: перший, “донауковий”, коли терміни та номени були зафіксовані лише в спеціальному мовленні, в мовленні ремісників тощо; другий, “науковий”, коли українська термінологія формувалася паралельно з формуванням наукового мовленнєвого стилю, починаючи з ХVІІІ ст.; третій, “радянський”, з цілим букетом особливостей, серед яких дослідниця виділяє нерівноправне співіснування російської та української термінології у науковому спілкуванні в Україні. Після прийняття “Закону про мови” в 1989 р. настав четвертий етап розвитку термінології в Україні, якому притаманне стихійне відродження українських терміносистем [9, с. 84].

Погоджуємося з Л.О. Симоненко, яка у становленні та розвитку біологічної термінології виокремлює п’ять етапів, що характерні і для розвитку української терміносистеми. Накопичувальний період – це час фіксації спеціальних слів у грамотах, юридичних актах, монастирських книгах, лікарських порадниках, загальномовних словниках тощо. Цей період тривав до першої половини ХІХ ст. Сучасній науковій термінології передувала народна термінологія, яка “з виникненням писемності стає основою створення наукової термінології” [7, с. 62]. Перші спроби фіксації термінів практичної біології (медицини) були зроблені в Лікарських порадниках і травниках ХVІ – ХVІІ ст. (назви рослин – возми соку полиновего, лататямъ водянимъ, боряка солодкого, изъ черноболю, изсушить подорожнику; назви тварин – мясо совиное, кобылье молоко, кровь овечая, мозгъ вепровъ, голубь горячъ, возми жабу рокотуху, овечимъ саломъ) [10, с. 402]. А.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко, Т.І. Панько з цього приводу наголошують, що слов’янську природознавчу термінологію фіксують лексикографічні джерела. Зокрема, в “Лексиконі” П. Беринди знаходимо такі назви: орел, окунь, луска, ворон, гайворон, животное, півень, пташеня [7, с. 62]. Багато ботанічних та зоологічних назв знайшли відображення в художній літературі. Так, в “Енеїді” І.П. Котляревського зустрічаємо такі біологічні терміни: галка, гадюка, зайчик, вовк, ящірка, кошеня, лисиця, собака, черв’як, кріт, павич, індик, ведмідь, цап, журавель, верба, очерет, кислиця, мак тощо [7, с. 62].

Для другого періоду (ІІ половина ХІХ – поч. ХХ ст.) характерний системний підхід до творення нової, збирання та перегляду наявної народної термінології переважно в Галичині. Цей період пов’язаний з журналом “Основа” і діяльністю Лікарського товариства в Галичині та Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка. У Східній Україні через певні політичні перешкоди укладання термінологічних словників почалося в 70–80-х рр. ХІХ ст. У 1874 р. П.С. Рогович видає “Опытъ словаря народных названій растеній Юго-Западной Россіи, съ некоторыми поверіями и разсказами о нихъ”. До словника, як зазначено в передмові, увійшли назви, зібрані не лише П.С. Роговичем, а й О.О. Давиденком, М.О. Максимовичем, І.І. Софроновичем та Б.М. Черняєвим. Цього ж року виходить “Список растений с народными названиями” Ф.К. Волкова, у якому зафіксовано 230 українських назв рослин з латинськими відповідниками і збережено всі етнографічні помітки збирача [2, с. 362]. У 1882 р. у Львові було організовано Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка. Його головним завданням було сприяння розвитку української наукової мови. Математично-природничо-лікарська секція товариства займалася збиранням і створенням наукової української термінології з фізико-математичних, природничих та медичних наук. У 1898 р. у Львові був заснований “Лікарський збірник”, що став першою спробою видавати медичну літературу українською мовою. До складу збірника входили три розділи: наукові статті, реферати і термінологія. Є.І. Озаркевич у “Термінологічних витягах” збірника вперше опублікував у формі латинсько-німецького або французько-українського словника близько 3-х тисяч медичних термінів [2, с. 363]. У роботі над медичною термінологією дослідник використав досвід німців, чехів, поляків. Латинські терміни він намагався замінити українськими назвами, уникаючи при цьому простонародних слів. Багато із запропонованих ученим термінів уживають у сучасній медичній термінології. Вироблення термінологічних систем у Галичині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. відбувалося одночасно із загальнопросвітницьким рухом. Створення національної термінології диктували передусім потреби культурного розвитку народних мас, запровадження у навчальних закладах рідної мови, розширення спеціальних функцій української мови [5, с. 25-26].

Третій період у розвитку української наукової термінології (1918–1930 рр.) пов’язаний з відновленням української державності, розширенням суспільних функцій української мови, заснуванням гетьманом Павлом Скоропадським у 1918 р. Української академії наук. Л.О. Симоненко, зокрема, указувала, що цей етап став логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, лінгвістів, письменників Західної і Східної України у попередні десятиліття [5, с. 26]. У грудні 1918 р. під керівництвом Д.І. Багалія організовано відділ історично-філологічних наук, при якому було створено ряд комісій (комісія для складання словника живої української мови, правописно-термінологічна на чолі з А.Ю. Кримським). Ці комісії забезпечували наукове функціонування української мови в державі, особливо це стосувалося проблем вироблення спеціальної термінології шляхом систематизації та уніфікації наявної термінології. У 1920 р. була створена секція природничої термінології, яку очолив О.А. Яната. Члени секції записували з уст народу терміни, що існували в живій розмовній мові. “Цей Словник може служити основою для дальшої систематизації української ботанічної номенклатури, коли буде систематизовано і повно проведено запис українських назв рослин по всіх місцевостях нашої території”, тобто автори ставлять завдання ширші за термінологічний словник. Основним завданням автори таких словників ставили не стільки унормування української термінології, зазначає Н.М. Сологуб, скільки збирання і опрацювання народного і літературного термінологічного матеріалу [8, с. 15]. Наведемо приклад подачі матеріалу в цьому словнику. Спочатку дається латинська назва рослини (Aconitum Z), потім – українська, яку автори рекомендують (курсивом), після цього подають інші українські назви, напр.: тоя – чорнотоя, нетоя, борець, чорне зілля, чар-зілля, цар-трава, косатка, кошка, посталь [8, с. 16]. Наведений приклад свідчить про процес збирання і накопичення термінологічного матеріалу.

Упродовж 1917–1921 рр. зусиллями комісій було видано близько 30 словників з різних галузей знань, зокрема “Словник біологічної термінології” С.І. Паночіні. У 1921 р. всі термінологічні комісії були об’єднані в Інститут української наукової мови, що приділяв велике значення становленню й розвитку термінологічних систем. В “Інструкції до укладання словників” наголошувалося на тому, що при укладанні словника необхідно використовувати лексичний матеріал живої мови та літературних джерел, творити “нове” слово-термін з кореневих мовних основ, запозичати чуже слово з термінологічного матеріалу іншої мови, де, очевидно, ця галузь діяльності самостійно й повно розвинена [5, с. 27–28]. Наукова діяльність учених була перервана звинувачуваннями їх у народництві та націоналізмі. Після цього розвиток термінології припинився до 50-х рр. ХХ століття.

Четвертий етап у розвитку української наукової термінології припадає на 50-80-ті рр. ХХ ст. – час відновлення в Україні термінологічних студій. Так, в 1957 р. Президією Академії наук створено Словникову комісію, що займалася укладанням словників, які забезпечували ознайомлення з новою термінологією. Зусиллями науковців упродовж 1959–1979 рр. було опубліковано 75 термінологічних словників, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 33 перекладні словники, серед них “Російсько-український сільськогосподарський словник” (40 тис. термінів) [5, с. 28]. 80-ті рр. позначені спадом лексикографічної термінології. У цей період побачили світ “Російсько-українсько-латинський зоологічний словник: термінологія і номенклатура” О.П. Маркевича, К.І. Татарка (редактор-лексикограф Л.О. Симоненко), “Словник-довідник з екології” Є.М. Кондратюка, Г.І. Хархота, “Біологічний словник” П.Г. Костюка, “Російсько-український словник біологічної термінології і номенклатури” Д.І. Афанасьєва, “Біологічний словник” І.Г. Підоплічка, “Російсько-український словник термінів лісівництва” фундатором і натхненником якого був академік П.С. Погребняк та ін. Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво-термінологічний апарат гуманітарної та природничої сфери. Аналогічну ситуацію спостерігаємо і серед галузевих терміносистем. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Л.О. Симоненко вказує на недолік виданих словників, що були орієнтовані на принцип мінімальних розходжень (в основному калькування російських термінів) та принцип уніфікації, інтернаціоналізації на основі виробленої спільності за допомогою російської мови як мови міжнаціонального спілкування, оскільки остання мала монопольне панування на теренах СРСР, нехтуючи при цьому нормами української мови [5, с. 29]. Етапним у формуванні української наукової ботанічної номенклатури став академічний “Російсько-український словник ботанічної термінології і номенклатури” (1962 р.), який, на думку І.В. Сабадош, “кодифікував значну кількість традиційних термінів, а також відновив уживання деяких народних ботанічних назв” [4, с. 47]. У 1965 р. виходить друге видання “Визначника рослин України”, у якому вперше систематично описана вся флора України в її сучасних кордонах. Переважна більшість назв рослин – транслітеровані латинські номени (аронія, комперія, дантолія та ін.), яким здебільшого відповідають такі ж російські назви. В 1978 р. Словникова комісія була реорганізована в Комітет наукової термінології, що був створений при Президії Національної академії наук України. Л.О. Симоненко, зокрема, в діяльності цього Комітету виокремлює такі завдання: організація теоретичного розроблення принципів і науково обґрунтованої методики побудови галузевих терміносистем та впровадження їх у практику; теоретичні й практичні питання уніфікації наукової термінології; впровадження термінологічних норм у мовну практику [5, с. 29].

80-ті рр. позначені спадом спеціальної лексикографії. У цей період було надруковано близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. У 1984 р. у Києві вийшов “Словник ботанічних термінів” за загальною редакцією І.А. Дудки, у 1987 р. – “Словник-довідник з екології”, який уклали Є.М. Кондратюк і Г.І. Хархота, в 1988 р. – “Короткий медико-біологічний словник” за редакцією О.Д. Тимченка. Третє видання визначника рослин України, вже російською мовою (“Определитель высших растений Украины”), надруковано у 1987 р. У ньому після російської назви у дужках подано й українську назву відповідної рослини. “У галузі української ботанічної номенклатури в ньому закріплено в основному все те, – наголошує І.В. Сабадош, – що було характерне для неї в попередніх двох, і зроблено дальший крок у її зросійщенні під впливом “інтернаціоналізації” [4, с. 48]. Пор.: усім відома рослина Chamomilla recutita Rauschert, що в попередніх визначниках називалася ромашка лікарська, в “Определителе высших растений Украины” йменується хамоміла обідрана (рос. хамомилла ободранная). Загалом же в цьому визначнику більшість родових назв рослин іншомовна.

П’ятий етап (90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.) – найпродуктивніший у розбудові української наукової мови та термінології, що викликане впровадженням Закону “Про мови в Україні”, діяльністю Товариства української мови “Просвіта”, проголошенням незалежності. “Посилений інтерес до проблем наукової термінології, – наголошує Л.О. Симоненко, – обумовлений практичними потребами: забезпечити державотворення, навчальний процес, пресу, видавництва, телебачення, радіо нормативною термінологією” [5, с. 30]. У зв’язку з цим інтенсивно досліджують процеси становлення окремих терміносистем, що дає змогу встановити час появи тої чи тої галузі знань, виявити як лінгвістичні, так і позалінгвістичні чинники, які впливають на побудову термінів. Термінологічний фонд української мови не лишається сталим: з’являються нові терміни, а ті, які не витримали мовної апробації, переходять до пасивного фонду, наприклад, лихорадочник (трава від лихорадки), пропасник (зілля проти трясці) [7, с. 18].

Розвиток і становлення термінології природно пов’язані з лексикографією. Упорядкування та внормування української термінології  це важливий науковий процес. “Інтелект українського народу зрештою, здавна, навіть тоді, коли колонізатори переслідували українську мову та культуру, – зазначає Л.М. Полюга, – схильний був творити словники. Авторам минулого не раз вдавалося обходити цензуру і словникові видання ставали для українців своєрідними маніфестами – зберігали мову народу, доводили, що українська мова не бідніша від інших європейських, сприяли духовному відродженню нації, утверджували національну самобутність” [3, с. 21. Біологічна термінологія теж не залишалася поза увагою лексикографів. Проте досі мало уваги приділяють ролі вторинних найменувань у формуванні української біологічної лексики. О.П. Винник уважає, що учені або ігнорують вторинні терміни, або не надають їм великого значення [1, с. 19]. Сьогодні біологічні метафоричні та метонімічні терміни знаходимо в багатьох українських лексикографічних працях – універсальних, галузевих, вузькогалузевих.

Велику роль у систематизації та кодифікації нових термінів відіграють галузеві та універсальні словники. На думку Л.О. Симоненко, “галузевий словник – це багатогранна праця, яка не лише відбиває стан розвитку тої чи тої ділянки знань та її термінології на час його створення, а є ще й своєрідним пропагандистом нормативної, уніфікованої та кодифікованої термінології як вихідної мови, так і мови перекладу” [6, с. 19]. Універсальні словники, що охоплюють усі провідні напрямки знань, поповнилися підготовленим в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні та Інституті української мови НАН України “Російсько-українським словником наукової термінології” (близько 320 тис. термінів) в 3-х томах, перший з яких – “Суспільні науки” – вийшов у 1994 р., другий – “Біологія. Хімія. Медицина” – у 1996 р., третій – “Математика. Фізика. Техніка. Наука про Землю і Космос” – у 1998 р. Галузеві словники становлять найвагомішу частину термінологічної лексикографії й охоплюють найрізноманітніші напрямки суспільної діяльності, науки й техніки: предметний покажчик охоплює до 400 рубрик.

Лексикографічні праці біологічної тематики відображають як галузеву термінологію загалом, так і за напрямками біологічної сфери: ботаніка, зоологія, екологія. “Тлумачний словник екологічних термінів” (Київ, 1993), “Російсько-український гідролого-екологічний словник” (Київ, 1995), “Словник з екології” (Харків, 1995), у якому подано терміни-відповідники п’ятьма мовами – українською, російською, англійською, німецькою, французькою.

“Біологічний словник” (Київ, 1974), який уклали І.Г. Підоплічко, К.М. Ситник, Р.В. Чаговець, подає такі метафоричні та метонімічні терміни: атлант, багатоніжка, барабани слухові, бджолоїдка, вус, вусики, глухар, джугитиконосці, журавлина, земляний заєць, компасні рослини, кобилочка, клубочок, крилатка, летючки, лисохвіст та ін.

Близько трьохсот найменувань вторинного походження пропонує “Біологічний словник” (Київ, 1986) за редакцією К.М Ситника та В.О. Топачевського. Оригінальними в ньому є такі назви: активний транспорт, пилконосоподібні акули, морські ангели, солодиця, безщитник, береза бородавчаста, красавка, білозубка білочерева, біловус, веретенник, веретено поділу клітини, очеретниця, заяча капуста, піскорийка, сітка, тризубцеві, холодок, чечітка, шаблезубий тигр, шишкар тощо.

У Києві в 1984 р. побачив світ “Словник ботанічних термінів” за загальною редакцією І.А. Дудки. У словнику містяться такі метафоричні та метонімічні терміни: багрянки, бородатий лишайник, генетична спіраль, “грибні сади”, клітка-ніжка, “червоний сніг”, морська капуста, султан, шилоподібний лист та ін.

Деякі галузеві вторинні терміни подає “Короткий медично-біологічний словник” під авторством О.Д. Тимченка (Київ, 1988) – апарат Гольджі, білий ведмідь, біологічний годинник, біологічний ланцюжок, біологічна розвідка, блокада серця, бокс, букет хромосом, генетичний бар’єр, генетичний вантаж, дракончик, їжак-риба, риба-зебра, ломиніс тощо.

“Словник сучасних біологічних термінів” за редакцією В.І. Глазка (Харків, 2003) фіксує такі метафоричні та метонімічні терміни: банк генетичний, гени “наглядові”, ефект “руху у візку”, ефект Чорнобилю, змійка, паспорт генетичний, праймер блукаючий, праймер, сайт та ін.

Вузькогалузеві словники відображають окремі підсистеми галузевих термінологій. У межах біологічної тематики можна виокремити англо-російсько-український словник, присвячений термінології бджільництва на 6500 термінів (Київ, 1997), російсько-український і українсько-російський словник з пшениці (Харків, 1995). У 2004 р. у Києві видано “Словник українських наукових і народних назв судинних рослин”, де укладач Ю.Й. Кобів значне місце відводить метафоричним та метонімічним найменуванням (глекопар, парило, сметанник, живокіст, гадючник, жовтило, чорнобиль, гірчак, бандурка, медовий листок, горицвіт, любисток, тайник, мильний корінь, гадяче зілля, собаче мило, кучерявець, дівочі очка).

Характерною особливістю 90-х років є видове різноманіття за способом опису лексичного значення слова. Укладено близько 270 перекладних словників і 280 праць енциклопедично-довідкового типу (тлумачні, тлумачно-перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники). На початку 90-х років на книжкових полицях домінувала російськомовна наукова, навчальна, довідкова література. Тому, враховуючи практичну необхідність упровадження української мови в усі сфери суспільного життя, наукова громадськість зосередила свої зусилля на створенні перекладних словників. Найпоширенішим типом у термінографічній продукції є перекладні двомовні словники, основне завдання яких – “сприяти систематизації та уніфікації національних терміносистем” [6, c. 20]. Особливу увагу привертає “Російсько-український словник наукової термінології: Біологія. Хімія. Медицина”, який був надрукований у 1996 р. в Києві. У попередні роки багатомовні перекладні словники були рідкісним явищем, проте в останні роки подання термінів-відповідників трьома й більше мовами стало характерною рисою термінологічної лексикографії. Найпоширенішу групу становлять саме тримовні словники, в яких до українських і російських рядів додано здебільшого англійський, рідше німецький, французький або польський. Серед багатомовних цікавим є “Чотиримовний словник назв рослин: українсько-російсько-англійсько-латинський” (Київ, 2001), де автор-укладач Д.М. Гродзинський подає велику кількість вторинних назв рослин: адамове ребро, адамова трава, архирейське помело, астрагал солодколистий, божа благодать, боже житце, бараняча трава, баранчик, безколінник, безсмертник, біждерево, біс-дерево, блошник, блювотний чай, богородицька трава, богородочник, богун-зілля, божа трійця, божа чарка, брат і сестра, бузьків вогонь, ведмеже вухо, ведмежина, венерин пояс, венерина мухоловка, вовчі серги, вогонь-трава, воронячий сир, голубки, гриб-зонтик, дерево мандрівників, дівчина в зелені, дід колючий, дідове сало, жаб’яча цибуля, заяча сіль, зозулині черевички, зуб-зілля, Іван та Ганна, Іван та Марія, Іван-трава тощо. Словник побудований у такий спосіб, що ним можна водночас користуватися для перекладу назви рослини з української, російської або англійської на будь-яку з чотирьох мов.

Серед лексикографічних праць довідково-енциклопедичного типу найвагомішу частку становлять тлумачні словники. Близькими до тлумачних словників за способом опису термінологічної лексики є різнопланові довідники, довідники-словники, що містять терміни та їх визначення, номенклатуру, персоналії, довідковий матеріал. Так, у 1995 р. у Києві вийшов словник-довідник, який уклали М.М. Мусієнко та П.С. Славний, – “Біологія: Основні поняття”, де зафіксовано такі метафоричні та метонімічні найменування – голонасінні, ситоподібна трубка, клітина-супутник, кореневий чохлик, верхівкова брунька, спляча брунька, вусики, маточка, павук-хрестовик, м’язи-антагоністи, беззубка та ін.

“Біологія: Великий довідник для школярів та абітурієнтів” під авторством О.С. Батуєва, М.А. Гуменкової, А.Г. Єленевського, що побачив світ у Тернополі в 2001 р., фіксує певну кількість вторинних термінів: верблюжа колючка, борідки, бородавочник, мантія тощо.

“Словник-довідник народних назв” за редакцією Г.К. Смика (Київ, 1991) фіксує такі метафоричні та метонімічні утворення: собача петрушка, зрадзілля, товстушка, приворотень, татарин, гребінчик, білявка, брехачка, нечіпай-зілля, сім’я вороб’яче, ласкавець, булавочник, адамова борода, вишенька чортова, мир-зілля, старець, холодок, сонник, царичка та ін.

У 2001 р. побачив світ “Словник-довідник з біології” за редакцією К.М. Ситника, де наведено й вторинні терміни (вилочкова залоза, віночок, вовчок, джугитики, квітколоже, квітконіжка, китиця, книжка, колбочки, лялечка, німфа, обгортка, пилкове гніздо, розетка, рубчик).

В останні роки було опубліковано енциклопедичні словники біологічного змісту. Так, у Донецьку в 2007 р. видано “Популярну енциклопедію. Світ тварин п’яти континентів”, де наявна значна кількість метафор (голкошкірі, тарган-черепашка Соссюра, богомол, бронзівка, тварини-квіти, м’якун, морське перо, жук-геркулес, скрипун-титан, оса-мисливець, муха-зеленушка, муха-сріблянка, справжній кавлер, метелик-комета, павине очко, мурашки-бігунці, мурашки-женці, наїзники, рак-самітник, жук-бомбардир, терміти-солдати, риба-шабля, скалозуб, оселедцевий король, місяць-риба, риба-свічка тощо).

Отже, українська біологічна термінологія у своєму розвитку пройшла п’ять етапів: накопичувальний період, ІІ половина ХІХ – поч. ХХ ст., 1918-1930 рр., 50-80-ті рр. ХХ ст., 90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. Розвиток і становлення біологічної терміносистеми пов’язаний з лексикографією. Велику роль у систематизації та кодифікації нових термінів відіграють галузеві та універсальні словники. Інтерес до вторинних найменувань виявлено в багатьох лексикографічних працях.


ЛІТЕРАТУРА

1. Винник О.П. Метафоричні процеси у формуванні української економічної лексики: дисертація на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Олена Павлівна Винник. – Харків, 2007. – 264 с.
   
2. Іванова О.І. Українська термінографія на тлі східнослов’янських мов (ХVІІ – поч. ХХ ст.) / О.І. Іванова // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2005. – Вип. VІ. – С. 360–365.
   
3. Полюга Л.М. Здобутки і втрати української термінології за десять років Незалежності / Л.М. Полюга // Вісник: Проблеми української термінології. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 2002.  № 453. – С. 21–24.
   
4. Сабадош І.В. Розвиток наукової ботанічної номенклатури української мови в післявоєнний період / І.В. Сабадош // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць / НАН України, Ін-т укр. мови, Комітет наук. термінології; Ред. кол.: Л.О. Симоненко (відп. ред.) та ін. – К., 1997. – С. 46–48.
   
5. Симоненко Л.О. Біологічна термінологія: формування та функціонування. Навчальний посібник / Л.О. Симоненко. – Умань: РВЦ “Софія”, 2006. – 104 с.
   
6. Симоненко Л.О. Українська термінологічна лексикографія за роки незалежності: здобутки і прорахунки / Л.О. Симоненко // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2003. – Вип. V. – С. 18–22.
   
7. Склад і структура термінологічної лексики української мови [А.В. Крижанівська, Л.О. Симоненко, Т.І. Панько та інші]; відп. ред. А.В. Крижанівська. – К.: Наукова думка, 1984. – 196 с.
   
8. Сологуб Н.М. Словники 20- років і сучасна українська термінологія / Н.М. Сологуб // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць / НАН України, Ін-т укр. мови, Комітет наук. термінології; Ред. кол.: Л.О. Симоненко (відп. ред.) та ін. – К., 1998. – С. 14–17/
   
9. Туровська Л.О. До проблеми періодизації розвитку української військової термінології / Л.О. Туровська // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2003. – Вип. V. – С. 83–89.
   
10. Файчук Т.Г. Лексичний склад лікарських порадників ХVІ – ХVІІІ ст. / Т.Г. Файчук // Українська термінологія і сучасність: зб. наук. праць. / Відп. ред. Л.О. Симоненко. – К.: КНЕУ, 2003. – Вип. V. – С. 400–403.
    

SUMMARY

History of development of Ukrainian biological terminology is analysed in the article. Five stages are selected in becoming and development of terminosistemi biology: story period, ІІ ХІХ - ХХ, 1918-1930, 50-80 ХХ, 90 ХХ - ХХІ. To the second biological names professed interest in many lexicographic labours.

Key words: ukrainian biological terminology, lexicography, metaphorical term, term of metonymy.


Юлія Браїлко

Конфесійна лексика в поетичному мовленні

Степана Сапеляка


У статті розглядається функціонування конфесійних лексем у поезії лауреата Шевченківської премії Степана Сапеляка. Доводиться великий стилістичний і семантичний потенціал, важливе значення такої функціонально маркованої лексики для створення художньої концепції відображення дійсності.

Ключові слова: конфесійна лексика, конфесійний стиль, ідіостиль, лексема, бібліїзм, онім, оказіонім.


Степан Євстахійович Сапеляк (нар. 1951 року) – український поет-дисидент, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка за 1993 рік, присудженої за збірку поезій «Тривалий рваний зойк» [6]. Його творчість стала особливим явищем у сучасній українській літературі, за словами Олеся Гончара, уособлюючи у найтяжчу годину незламність духу і її громадянську совість. «Моїм ідеалом завжди є, були і будуть десять Божих заповідей. Це ті Євангельські стежки, які вели Христа на Голгофу. Та мученицька Голгофа є для мене взірцем життя. Глави із Святого письма для мене – та зоря, на яку я рівняюся, якою іду… Усе моє життя – терпіння, що виходить із великої віри. Усе – воля Божа, завітні тайни, які мене ведуть і які я сповідую», – так визначив свої життєві орієнтири письменник [7].

Його творчість не відзначається традиційною сповідальністю, має своєрідну музичність, що досягається стрибкоподібною інтонацією, обривчатістю фраз. Самобутність і висока поетична культура лірики С.Сапеляка виростає на традиціях Біблії й давнього українського письменства. Тож джерелом і водночас органічною частиною художнього світу митця є християнська віра, у тому числі й сакральність слова («Творчий стан – це серце в полі божественної аури. Мій вірш не має якогось змісту, як то трапляється у публіцистичних творах. Він фосфориться якоюсь світлизною слова, котре належить тільки абсолюту. Духовність – стан між миттю майбутнього і миттю минулого, стан міфотворення нашого життя, Баченого через слово Боже» [1]).

Тому, безперечно, на формування ідіостилю Степана Сапеляка великий вплив мав конфесійний стиль. Цей вплив відчутний як на змістовому рівні, так і на жанровому (вірші «Псалом Благовіщенню», «Невольничі псальми», «Голос віри» та ін.), наприклад:


ГОЛОС ВІРИ

Вірую

від скорби до скорби

душа наша – ім'я Боже

вірую

від псалму до псалму

караюсь мучась але не каюсь

вірую

від вкраїноньки до вітчизноньки

чаша сія волею умиється.


Відбитком такого впливу є широке функціонування в поетичних текстах конфесійної лексики – окремого розряду лексичних одиниць, що характеризуються спільним стильовим значенням, яке, нашаровуючись на предметно-понятійний зміст, виступає компонентом загальної семантики і вказує на усталене вживання лексеми в конфесійному різновиді сучасної української літературної мови, тобто несе в собі додаткову непредметну інформацію й точно сигналізує про сферу побутування слова, у якій денотативно-сигніфікативний елемент останнього передається оптимально.

Велика кількість поетичних використань конфесійних лексем С. Сапеляком тяжіє до концентрації їхніх смислових характеристик у галузі релігійного світовідчуття. Часто ці лексичні одиниці можуть відсилати до біблійних сюжетів чи апокрифічних мотивів, як-от: «...а коли дерево останнє / і рілля що сіємо в неї / остання / то возрадуймося-бо: / «НЕ ЇЖТЕ З УСЯКОГО ДЕРЕВА РАЮ» [6, с. 17]; «До Канева де світло Твоє сховане / мов заповідь Мойсея в пустині / болем лечу до тебе що терном увінчаний...» [6, с. 122]; «молитвою по Голготській жертві / Сина Пречистої Марії / повторюється вік наш мирський...» [6, c. 33]; «... у темній імлі / серед пекельних тіней і видінь / вона привітається / холодною квіткою нарциса» [6, с. 111]; «О Дант. О псалм. О псалм на самоті. / О вал. Твого заогненного пекла. / Омийсь, омийсь в Йордановій воді, / Моя каяло, вольним словом зека» [6, с. 44]. Незвичний стилістичний ефект разом зі зміною часових ознак дає заміщення біблійного учасника події. Це приводить до набуття світською назвою певних сакральних конотацій: «...і струни лірницькі / як святий окраєць хлібини / являє нам / ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ / раба Божого / Гната Хоткевича...» [6, с. 57].

Така алюзійність створюється, як правило, уживаними в поетичному тексті бібліїзмами – біблійними словами або виразами, що ввійшли до загальної мови. Найвиразнішою функцією бібліїзмів у художньому мовленні С.Сапеляка є символічна. Традиційно в українській літературі онім Іуда є символом зрадника, Ірод – тирана, Мойсей – заступника, проводиря, Каїн – убивці, Ноїв ковчег – спасіння тощо. Ці ж значення фіксуються й у досліджуваній поезії, наприклад: «А коли в плачах пребував / коли у зітханню і ранах млів / і голосом, коли стограв, / то Каїном не був, / а в Треносі пребував...» [6, с. 12]; «Святеє слово. Ноїв мій ковчег» [6, с. 44]. Такі слова-символи перебувають на межі власних і загальних назв, а процес дальшої апелятивації продовжується наданням їм плюральної форми. Причому особливо вагомими для художнього мовлення митців 60-80-х років стають лексеми, у яких утілюються поняття зради, підступності, катування, жорстокості, що узагальнено характеризують життя людини в радянському суспільстві та є особисто знайомими поетам-дисидентам. Тому й випадків уживання в їхній мовотворчості цих стилістем надзвичайно багато. Пор.: «Лежу в труні з вовківнею Іуд» (Степан Сапеляк); «Продать когось – найлегший труд. / Концепція... іуд!» (Микола Данько); «Виявилось – то була не дружба; / а Іуди давньопідла служба / задля премій і нових видань» (Володимир Сіренко).

Виняткову особистісну вартість виявляє в поетичному мовленні С.Сапеляка символ страждання, важких випробувань і терпіння Голгофа, сприйняття якого відбувається через призму авторського «я», причому разом з ототожненням з іншим образом: «Моя Голгофо – мій Холодний Яр...» [6, с. 72].

У деяких поезіях С.Сапеляка використання біблійних лексем пов’язане не стільки з біблійною міфологією, християнськими традиціями, скільки з народною звичаєвістю: «На слайді неба / Пречиста Діва Сина сповива...» [6, с. 160]; «...далеко від церкви / колядний щем... / Христос ся рождає!» [6, с. 170].

Конфесійні лексеми можуть уживатися і з метою називання конкретних об’єктів, стаючи ефективним засобом досягнення ілюзії реальності. Саме цими достовірними й конкретними деталями автор створює відповідний фон для вираження поетичного задуму: «...навколішки припадаю / осіннім милосердям / ДО ПРЕСТОЛУ БРАТСЬКОГО / на Подолі / і ДО ВОХРИСТИХ СТІН ЛАВРИ...» [6, с. 77]: «...та й як же мені / на БЛАГОВІЩЕННЯ / та й у церквиці / на коліна не вставати...» [6, с. 94].

Значно рідше пріоритетним чинником для реалізації конфесійних назв стають не їхні біблійні конотації та сакральний зміст, а окремі співзначення іншого плану. Так, коли певний конфесійний топонім співвідноситься не тільки з місцем, а з цілою епохою, історичним проміжком часу, культурна інформація імені стає основою додавання до локальної темпоральної семантики. Тоді значення бібліїзма частково відмежовується від біблійних конотацій: «...руйновища ВАВІЛОНУ / і РИМУ / розчиняються / у ТРЕТІЙ ЧАРІ / несвятого вина» [6, с. 80].

При інтерпретації традиційних переносних значень у поетичних метафорах сакральний зміст зберігається, як-от: «Антракт душі шепоче Герострат. / Навстріч колимської Гоморри» [6, с. 44]. У деяких авторських метафорах сакральні співзначення топонімів, зокрема сема ‘святість’, виходять на перший план: «...ЗЕМЛЯ з ягнятком на руках / втікає... / сховатися / у пречистому Віфлеємі / омертвілого чорнозему...» [6, с. 81].

Конфесійні геортоніми (власні назви свят) так само виявляють високі експресивні можливості, які збільшуються внаслідок функціонування у тавтологічних сполуках: «стоголосся русів / шаблею булатною / возноситься на Вознесіння...» [6, с. 15]; «Ти спошли ми Господи / СЛОВО БЛАГЕ / і благословення / на Благовіщення» [6, с. 93]. У такому разі стилістично вагомою стає передусім внутрішня форма конфесійної лексеми, а її темпоральне призначення відходить на другий план.

Реалізація геортонімних конфесійних лексем у метафорі може полягати у наданні їм невластивої семи ‘запах’: «...омелодійнений струмок / при битій дорозі / пахне ВОДОХРЕСТЯМ...» [6, с. 56]. Ця тенденція загалом характерна для поетичного мовлення другої половини ХХ століття (пор. в інших авторів: «...Віримо у Великдень, що пахне обрусами лляними – / розстелений сонця віхоть» (Ірина Калинець); «Молюся ароматові Лілій Благовіщення...» (Ігор Калинець)). Виникнення наступних образів ґрунтується на незвичному асоціативному зв’язку певного свята з музичним твором: «Різдва безгучне скерцо» [6, с. 160]; «...і у темниці Веделя / умиротворимо / репризу / ВОЗНЕСІННЯ / і воздасться – / і цвістимуть маки / на СТРУНАХ ЙОГО...» [6, с. 57].

Серед інших стилістичних функцій, властивих конфесійним геортонімним одиницям, – використання їх як суб’єктів порівнянь. Тоді ці лексеми, відповідно, зазнають семантичних прирощень змісту: «Стемніло з тайфуном / Свят-Вечір як слайд / соснового суму / різдвяний сад...» [5, с. 30].

Семантичні й граматичні зміни допомагають створювати за допомогою геортонімів поетизовані чуттєві уявлення: «Минули губ головосіки / В очах піску червоний смерч» [6, с. 83]).

Завдяки конфесійним геортонімним та похідним від них лексемам відбувається також конкретизація образів: «Звізда Різдва – в сузір’ї сурм / Сурмить святі рефрени» [6, с. 171]; «Я думав собі, що зможу / хоча б у цю різдвяну ніч / подарувати собі / бодай символ радості...» [6, с. 160].

У поезії С. Сапеляка багатьох значеннєвих інтерпретацій зазнає назва християнського свята Покрова, яка може позначати й Діву Марію («вірую / від слова до слова / ПРЕНЕПОРОЧНУЮ ПОКРОВУ / помилуй м’я Діво...» [6, c. 57]), й ікону («...о жалю холодний / пекельного свята / тільки карі очі / СЛАВИ ТОЇ / ТА ПОКРОВИ...» [6, c. 41]), і культову споруду («Покрова сердешная / слобожанська / отак похилилася / помазаником січовим / дзвонами власними приспана» [6, c. 35]; «ой там за Покровою гори кам’яніють / ой сум то наш» [6, c. 39]). Ці переходи геортоніма в інші розряди мають витоками внутрішні метонімічні зрушення, які суттєво розширюють стилістичні можливості слова.

Бібліоніми, на відміну від інших розрядів конфесійних власних назв, мають вужчі експресивні можливості. Звичайно такі одиниці використовуються в поетичних текстах за своїм прямим призначенням, наприклад: «І як злічити в Часослові / Всі голосіння із колін?» [6, с. 114]; «Числом і віршем / На часі сліз Святе Письмо» [5, с. 27]. Художня мова не тяжіє до збагачення бібліонімних одиниць індивідуально-авторськими значеннями, але ті імена, що зазнали таких змін, характеризуються особливою емоційністю: «ціпеніє мовчання / безплідністю слова / у покривдженім / ЧАСОСЛОВІ СМЕРТІ...» [6, с. 76].

З образними варіаціями пов’язане використання лексеми Чудотворний Спас, який із традиційного суб’єкта дії, позначеної лексемою ізцілити, перетворюється в об’єкт, що призводить до антропоморфізації реалії неживого світу: «...де маєм шукати / невидящеє око / де маєм ізцілити / Чудотворного Спаса...» [6, с. 40].

Поетичне мовлення Степана Сапеляка багате на засоби, що підсилюють експресію та емоційність теонімів-звертань. До них належить, насамперед, уживання в сполуці з такими одиницями означень сакрального плану: «Яви СКОРБЯЩА БОГОМАТІР / Святу під Крутами сльозу» [6, c. 65]. Найбільшої ж стилістичної виразності звертання-теоніми набувають за умови їхнього повторення: «О Боже. Боже... Світе мій могильний...» [6, c. 137]; «А чорні сопки... Отче... Отче... / Покояться на небесах...» [6, c. 162]. Подібний ступінь художнього впливу трапляється також тоді, коли однорідні звертання виражені синонімічними теонімами. А кількаразове вживання адресатів мовлення, за спостереженнями О.М. Пєшковського, концентрує в собі максимум думки й почуття автора [4, с. 407]. Цей стилістичний прийом застосовується разом з повтореннями назв вищих сутностей, що максимально збільшує емоційність мовлення і, відповідно, самих онімів: «...сохрани м’я Боже / сохрани м’я Боже / Сине Господень...» [6, c. 39]; «...помилуй м’я Діво / помилуй м’я Діво / Богоматір» [6, с. 37]. Коли одне з однорідних звертань виражене апелятивною одиницею (часто із залежними словами), воно стає своєрідним поетичним означенням для іншого і залежно від власної конотативної насиченості може посилювати урочисте забарвлення теонімної лексеми чи, навпаки, знижувати його: «...від лукавого / хай визбавить / муко святая / Пречистая Маріє / вовіки і віки / наймичко наша / заступнице безталання нашого...» [6, c. 40].

Номінації першої та третьої осіб Святої Трійці, частково зберігаючи за собою ознаки божественного, можуть уживатись і на позначення інших реалій дійсності чи суб’єктивних понять: «...світку мій травневий, / женеш від себе / спокутувати гріх слова / перед урановим творцем...» [5, с. 158].

Однією з прикметних особливостей конфесійного стилю є вживання для позначення Бога-Отця й Бога-Сина займенників, написаних з великої літери. У художньому мовленні Степана Сапеляка теж широко застосовується цей засіб, і вказані слова в поетичному контексті набувають ознак власного імені, адже велика буква здатна в такому випадку не лише надавати позначуваному об’єкту особливих конфесійних конотацій, а й повністю ідентифікувати його навіть за відсутності прямої номінації. Наприклад: «...чую як сходиш Ти до мене нині / ликом істинним від Духа істинного / бо тінь я є Твоя прескорбная» [6, с. 122]; «б’ють бубни ран Його у печерах Печерських» [6, с. 61]; «...Світ сотворений Ним з нами несть» [6, с. 39].

Завдяки своїм семантико-стилістичним властивостям конфесійні експресеми часто займають центральну позицію у словесній тканині твору/групи творів, уживаючись як заголовок або його частина, оскільки будь-який поетичний бібліонім є семантичною, стилістичною, образною домінантою всіх художніх засобів тексту. Не є винятком і поезія С.Сапеляка, що засвідчує наявність таких заголовків, утворених від конфесійних лексем: однокомпонентних («Йов» [5, с.114], «Різдвяне 3» [5, с. 30], «Різдвяне 5» [5, с. 31], «Різдвяне VІІІ» [6, с. 160], «У сповідь» [5, с. 32]); двокомпонентних («Містерія з молитвою» [6, с. 40], «Псалом Благовіщенню» [5, с. 60]; «Невольничі псальми» [5, с. 60]); багатокомпонентних («Акафіст до ікони Пресвятої Богородиці з іконостаса Святої Покрови в Харкові» [6, с. 42], «Літургія на честь собору Святої Покрови в Харкові» [6, с. 32]).

У складі цих поетичних заголовків конфесійні лексеми в більшості випадків не зазнають змістових зсувів, актуалізуючись у традиційних прямих і метафоричних значеннях. Винятком є назва «Йов», метафоричне значення якої змінюється кілька разів протягом прочитання тексту й остаточно з’ясовується у постциклі його сприйняття.

Конфесійні лексеми, наявні у заголовках, можуть експлікуватися на початку й у кінці тексту, як-от: «Не задля сповіді, а в сповідь / Сповім з колін, а не з грудей» [5, с. 32]; «Не задля сповіді, а в сповідь / Хоч сном Вітчизнонько прилинь» [5, с. 33] (вірш «У сповідь»).

Поетичний світ інтерпретує християнське бачення людини як творіння Божого за допомогою образного встановлення її різнобічних зв’язків з вищим єством (ієрархічних, подібних чи тотожних). І важливу роль у цьому відіграють не лише теоніми, а й похідні від них конфесійні експресеми, які, стаючи головною вказівкою на ірреальну особу, у процесі художнього осмислення обов’язково зберігають своє аксіологічне позитивне значення, тоді як образи людини можуть зазнавати більш чи менш суттєвих трансформацій у суто оцінному або іншому плані. Наприклад: «вірую від скорби до скорби / душа наша – ім’я Боже» [6, с. 37].

Відтеонімні конфесійні лексеми зазвичай у поетичних текстах є носіями традиційних якісних або присвійних ознак у складі поширених у конфесійному мовленні словосполучень з постпозитивними означеннями типу слово Боже/Христове, образ Божий, подоба Божа, воля Божа, заповідь Божа, обітниця Божа, хрест Божий, знамення Боже, милість Божа/Господня, дар Божий, гнів Божий, престол Божий/Господній, храм Божий/Господній, кров Господня, гроб Господній, ангел Божий, раб Божий, помазаник Господній, розп’яття Христове й ін. Відхилення ж від стилістичної конфесійної норми стосуються насамперед синтаксичного рівня й зумовлюються ритмікою, наприклад: «Стоять хрести. Розп’ято сумовиння. / В часі числа. Господній храм» [6, с. 141].

Існують також нечисленні випадки словотвірних змін означальних слів подібних сполук, у процесі чого відтеонімний прикметник може дещо втрачати ознаки слова високого стилю, наприклад: «летіли бузьки / ранесенько / фартушки у півниках / янгеликів вітати / Божими ручками» [5, с. 151].

Межі художнього освоєння С.Сапеляком конфесійних лексем не окреслюються узуальними одиницями. Зокрема, засвідчуються випадки творення від конфесійних лексем індивідуально-авторських власних назв – оказіонімів (термін Р.Ю. Намітокової [3, с. 119]), які відзначаються величезними виражальними можливостями. «Власне кажучи, усі оказіональні власні імена в поезії – сильнодіючий засіб нетривіального образного речéння» [2, с. 100]. Такі лексеми стають подеколи надзначущими для автора, оскільки напряму пов’язуються з його особою, як-от: «...велично серцю / у лоні одкровення / і у слезі ЄВАНГЕЛЬСЬКІЙ / У ПОСТУПІ ДУХУ / священної проповіді / Великомученика / СТЕПАНА / У ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ» [6, с. 152].

Оказіоніми можуть уживатися і в ролі порівняння з іншим онімом, що, з одного боку, певною мірою зумовлює сам процес авторської онімізації, а з іншого – з великою силою концентрує в такій пропріальній одиниці основні змістові й експресивні ключі, зміщуючи їх у напрямку від узуальної пропріальної одиниці: «Чорнобиль ось!.. Як Демон з румовища» [6, с. 56].

Творення оказіональних онімів від конфесійних лексем іншими шляхами художньому мовленню С.Сапеляка практично не властиве. Спостерігаємо лише два приклади продукування таких одиниць за загальними законами слововиробництва: «Згірки у сіні / барвінком грають / КНЯГИНЯ-ДІВА / у коляди зореколі / хлоп’ятко пеленає» [6, с. 150]; «…беззаконіє людинолюбства / ізціляється ім’ям / ріллі житньої / воочоловіченої / одиявовленням / хліба його в крові її непогрішенній…» [6, с. 131].

Дослідження функціонування конфесійної лексики в ліриці Степана Сапеляка підтверджує великий вплив християнського віровчення і, зокрема, конфесійного стилю на його творчість. Світоглядна позиція митця передбачає сакралізацію слова, що має свій вияв у композиції твору, його ідейному змісті, системі образних засобів. Конфесійні лексеми в поетичному мовленні С.Сапеляка входять до системи ключових слів художнього тексту і стають потужним засобом утілення мистецької концепції відображення дійсності.