Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Вид материала

Документы

Содержание Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов. Останній, демон пустелі, походить від «Азазела, демона бeзводних місць», як він був означений в булгаковських підготовчих матері Специфіка функціонально-семантичної параметризації модальних часток Ключові слова: модальні частки, партикула, модальність, субкатегорійні модальні значення. Я кохав її, так, я справді її кохав Тепер уже не потік, а ціла юрба людей лилася по вулиці, провулках, майданах Зняли б мені, синочки, заразом і верстата. Вам за охотки, а мені несила… Ви не знаєте, що це за народ – партизани. Наші, як є: “Полюшко” навіть співають У цьому листі Франко ніби хвалить Кобилянську, однак у його оцінці домінує негативізм...

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України, 1659.87kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 680.62kb.
• Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет, 912.96kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 29.37kb.
• Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет ім., 5586.93kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни уманський національний університет, 30.09kb.
• Міністерство освіти україни Харківський національний педагогічний університет імені, 1964.02kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський університет споживчої кооперації України, 372.04kb.
• Міністерство освіти І науки України Луганський національний педагогічний університет, 755.01kb.

Із статей Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона автор «Майстра і Маргарити» почерпнув ім'я Гелли та багато деталей й персонажів Великого балу у Сатани і шабашу (особливо нагодилася тут стаття «Шабаш відьом»). Із статті «Астрологія» Брокгауза і Ефрона Булгаков взяв важливі деталі передбачення долі Михаїла Олександровича Берліоза, поданого Воландом на Патріарших: «Он смерил Берлиоза взглядом, как будто собирался сшить ему костюм, сквозь зубы пробормотал что-то вроде: «Раз, два... Меркурий во втором доме... луна ушла... шесть - несчастье... вечер - семь...» - и громко и радостно объявил: - «Вам отрежут голову!» [1, c.13]. Згідно з принципами астрології, дванадцять домів – це дванадцять частин еклиптики. Розташування тих чи інших світил в кожному з домів відображає ті чи інші події в долі людини. Меркурій в другому домі означає щастя в торгівлі. Берліоз дійсно покараний за те, що привів до храму літератури торгуючих – членів очолюваного ним МАССОЛИТа, що турбуються лише про отримання матеріальних благ у вигляді дач, творчих відряджень, путівок до санаторіїв (про таку путівку як раз і думає Михаїл Олександрович в останні години свого життя). Нещастя шостий дім означає невдачу в подружньому житті. З подальшої оповіді ми дізнаємося, що дружина Берліоза втекла до Харкова з заїжджим балетмейстером. У редакції 1929 р. Воланд більш ясно говорив, що «луна ушла из пятого дома». Це свідчило про відсутність у Берліоза дітей. Не дивно, що єдиним нащадком голови МАССОЛИТа виявляється київський дядько, якому Воланд відразу пропонує дати телеграму про смерть небожа. Сьомий дім – це дім смерті, і переміщення туди світила, з яким пов'язана доля літературного функціонера, означає загибель Берліоза, яка і настає ввечері того ж дня.

З книги М. Орлова Булгаков взяв ім'я Бегемота, багато деталей шабашів різних народів, які використав для Великого балу у Сатани, деякі епізоди біографії Коров'єва-Фагота тощо. М.Орлов позитивістські викладав розвиток понять про добро і зло: «В бесчисленном сонме существ, которые окружали человека в жизни, он сразу должен был отличить тех, которые были для него благодетельны, от тех, которые были зловредны. Так и наметилось первое понятие о добрых и злых духах, и как известно лишь небольшое число религий, которые различали бы благих божеств от злых, богов от демонов. С наибольшею же полнотою и силою этот дуализм выразился в религии древних иранцев, которые изложили свое учение в знаменитой «Зенд-Авесте». Здесь мы видим яркое олицетворение и воплощение доброго начала Ахура-Мазде (Ормузде и злого – в Ангро-Маньюсе (Аримане). Таким-то путем злое начало, злой дух приобрел полные права гражданства в религиозных представлениях народных масс.

Каждый раз, когда народ меняет свою прародительскую религию на новую, наблюдается одно и то же неизменное явление: боги старой веры превращаются в демонов новой веры, и вместе с тем вся богослужебная обрядность старой веры становится чародейством и колдовством перед лицом новой веры. Так вышло с первобытною арийскою религией, изложенною в "Ведах". Древние индийские божества девы превратились в злых демонов "Зенд-Авесты". Боги Древней Греции и Рима в глазах отцов христианской церкви превратились в демонов и злых духов.

Таким-то путем и наша Европа, к своему великому бедствию, унаследовала от древнего первобытного язычества с бесконечною грудою всяких суеверий и верование в нечистую силу. Новая вера, т. е. христианство, всеми мерами боролась с этими суевериями. Сущность этого враждебного столкновения между языческими и христианскими воззрениями на дьявола очень легко понять и уяснить себе. Язычник не только верит в существование злого духа, но и служит ему. Злой дух для него такое же божество, как и добрый дух. Притом с добрым божеством ему не представляется никакой надобности и хлопотать с особенным усердием. Он всегда и без того уверен в добром расположении к нему благодетельных божеств. Иное дело злые боги. Их надо расположить в свою пользу, иначе от них, кроме зла и вреда, ничего не жди. Поэтому культ злого духа в первобытном человечестве разработан был гораздо глубже, подробнее и основательнее, нежели культ благодетельных богов.

Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов.

Христианство же стало по отношению к злому духу совершенно на другую точку. Признавая формально его существование, не думая его отрицать, введя это положение в догмат, оно объявило злого духа "сатаною" (т. е. противником), врагом благого божества, как бы противоположением божества. Богу довлеет поклонение, сатане же лишь ужас. Отринуться от сатаны, значит, служить и угождать Богу. Всякая попытка обращения к сатане, как к высшему духу, является богоотступничеством.

И вот народ, все еще пропитанный духом своего древнего язычества, никак не мог или не хотел понять и принять это новое воззрение на дух мрака и зла: для него он все еще был бог, и он служил ему, угождал ему, в чаянии благодати. Вот в чем состояла суть того конфликта между народными воззрениями и христианством, носители и хранители которого и вели с этими старыми языческими воззрениями ожесточенную борьбу чуть не тысячу лет подряд» [2, c.356-358].

Булгаков в «Майстрі і Маргариті» сприйняв дуалізм давніх релігій, де добрі та злі божества є рівноправними об'єктами поклоніння. Один з гонителів Майстра невипадково названий Арімановим – носієм злого начала, на ім'я зороастрійського божества.

Ідею ж «доброго диявола» Булгаков взяв з книги А. Амфітеатрова «Дьявол в быте, легенде и в литературе средних векав». Там відзначалося: «...Нельзя не заметить, что понятие и образ злого духа, отличного от добрых, определяется в библейском мифотворчестве не ранее пленения (речь идет о Вавилонском пленении евреев).

В Книге Иова Сатана еще является среди ангелов неба и отнюдь не рекомендуется заклятым противником Бога и разрушителем его создания. Это только дух-скептик, дух-маловер, будущий Мефистофель, близость которого к человеческому сомнению и протесту против фатума прельстит впоследствии так многих поэтов и философов. Власть его - еще по доверенности от божества и, следовательно, одного с ним характера: она только служебность, истекающая из высшей воли. В бедствиях Иова он не более как орудие. Ответственность за необходимость непостижимых и внезапных страданий праведника божество, собственными устами, принимает на себя в знаменитой главе, которая даже нашего резонера Ломоносова сделала поэтом. Дьявол Книги Иова - скептик, дурно думающий о человеке и завидующий ему перед лицом Высшей Святости, но, в конце концов, он только слуга по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может, так сказать, непосредственно прикоснуться, ибо это унизило бы идею ее совершенства. Это - фактотум неба по злым делам.

Еще выразительнее выступает роль такого фактотума в знаменитом эпизоде Книги Царств о духе, принявшем от Бога поручение обманом своим погубить царя Ахава. Этот дух даже не носит еще клички злого, темного, дьявола и т. п. Он - ангел, как все, как тот страшный ангел, который в одну ночь совершает необходимые бесчисленные бойни: избиение первенцев египетских, истребление Сеннахеримовых полчищ и пр.» [2, c.360].

У Булгакова Воланд також виконує доручення, чи, скоріше, прохання Ієшуа забрати до себе Майстра і Маргариту. Сатана в булгаковському романі – слуга Га-Ноцрі «по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может... непосредственно прикоснуться». Недарма Воланд каже Левію Матвею: «Мне ничего не трудно сделать». Людина творча, яким є Майстер (подібно до гетевcького Фауста), завжди належить не тільки Богу, але й дияволу.

Амфітеатров особливу увагу приділяв апокрифічній книзі Єноха, де «в ее древнейшей части впервые звучит идея близости дьявола с человеком, и вина его изображается как отступничество от божества в сторону человечества, измены небу для земли. Дьяволы Еноха – ангелы, павшие через любовь к дочерям человеческим и позволившие оковать себя путам материи и чувственности. Этот миф носит в себе глубокую идею – отсутствие в природе существ по самому происхождению злобно-демонических; такие существа, т.е. мысли и действия в образах, - плоды человеческой эволюции» [2, c.365]. В «Майстрі і Маргариті» Воланд та підлеглі йому демони існують як відображення людcьких вад, що проявляються в контакті з Бегемотом, Корв'євим-Фаготом, Азазелло.

Останній, демон пустелі, походить від «Азазела, демона бeзводних місць», як він був означений в булгаковських підготовчих матеріалах до роману.

Про Азазелла пише Амфітеатров в «Дьяволе»: «Евреи слишком долго жили кочевниками в жгучих пустынях, чтобы не вынести из них мифа о царящем в них злом духе Азазеле, - быть может, отголоске египетского Сэта, которому подчиненным египтяне считали Синайский полуостров. Пресловутый обычай выгонять в жертву этому Азазелю «козла искупления», нагруженного грехами Израиля, общеизвестен. Он держался в иудаизме едва ли не до падения иудейской государственной самостоятельности и, умирая, соприкоснулся с христианским символом-антитезою агнца, принявшего на себя грехи мира». Автор «Дьявола» добавляет, что апокрифическая книга "Берешитт раббан" "считает этого Азазела худшим из ангелов, пленившихся земными женщинами и чрез то сделавшихся демонами. Он научил женщин украшать себя драгоценностями и камнями, румяниться и белиться» [2, c.361].

Амфітеатров відзначав: «Противоречие между самым понятием «злого духа» с одной стороны и «добра» с другой, казалось, должно было бы помешать народу создать идею о добром черте, в контраст или в поправку к черту злому. Но не только народ, а и богословы не удержались от соблазна открыть двери этой примитивной идее» [3]. Один з таких добрих чортів в нагороду за службу в монастирі попросив «пеструю одежду с бубенчиками», і саме так в попередній редакції «Майстра і Маргарити» вдягнутий майбутній Азазелло.

Амфітеатров згадує й «чудесный малороссийский рассказ о чертяке, который, влюбившись в молоденькую девушку, попавшую в ведьмы не по собственной охоте, а по наследственности от матери, не только помогает этой бедняжке разведьмиться, но и продает себя в жертву за нее мстительным своим товарищам... Таким образом, народному черту оказывается доступной даже высшая ступень христианской любви и готовность положить душу свою за други своя. Мало того, бывают черти, которые добрыми своими качествами значительно превосходят людей и зрелище человеческой подлости и жестокости приводит их в искреннейшее негодование и ужас» [3].

Література

1. Аверинцев С. С. Иуда Искариот: Миры народов мира: Энциклопедия. – М., 1998.
   
2. Булгаков М. А. Избранное: «Мастер и Маргарита»: Роман, Рассказы. - М. : Худож. лит., 1988.
   
3. Булгакова Е. С. Дневник Елены Булгаковой / [предисл. Л. М. Яновской. сост., подгот. текста и коммент. В. И. Лосева и Л. М. Яновской]. – М.: Кн. палата, 1990.
   
4. Волощук Є. Зарубіжна література : хрестоматія-посібник для 11го кл. загальноосвіт. навч. закл. / Є. Волощук. – К. : Ґенеза, 2004.
   
5. Гёте И. В. Фауст. – М. : Детская литература, 1969.
   
6. ссылка скрыта
   

summary

The article is devoted to the description of idea-artistic maintenance and structure of novel of M. Bulgakov «Master and Margaret». The system of appearances, historical aspects of writing of novel, biographic reasons and structure of construction of work is analysed.

Key words: idea-artistic maintenance, structure, appearance, mythology, novel «Master and Margaret».

Світлана Педченко

СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНОЇ ПАРАМЕТРИЗАЦІЇ МОДАЛЬНИХ ЧАСТОК


Пропонована стаття присвячена проблемі функціонально-семантичної параметризації модальних часток у сучасній українській лінгвістиці. Основну увагу в ній зосереджено на з’ясуванні ролі аналізованих слів у формуванні семантичної структури речення, зокрема такого її складника, як модальність.

Ключові слова: модальні частки, партикула, модальність, субкатегорійні модальні значення.


Лінгвістична природа окремих груп службових слів, їхні семантичні межі, особливості реалізації на синтаксичному рівні є актуальними проблемами сучасного мовознавства. Концепцію службових слів, зауважує І.Р. Вихованець, маємо в різних варіаціях – від розуміння їх як незмінних слів і до сучасного трактування як граматичних синсемантичних слів та морфем [7, с. 23].

Неабияку увагу лінгвістів привертають модальні частки як найменш досліджена лексико-граматична категорія, що займає осібне місце в морфологічній системі сучасної української мови. На сьогодні не з’ясованими до кінця є питання лінгвістичного статусу партикул, наявності в них власного інваріантного значення. Потребує суттєвого коригування проблема класифікації часток за семантичним та функціональним критеріями. Незважаючи на те що частки мають невластиву іншим лексико-граматичним розрядам значеннєву й функціональну специфіку та беруть активну участь у комунікативному процесі, вони довгий час залишалися поза увагою лінгвістів.

З початку 60-х років ХХ століття комплексне вивчення часток цілеспрямовано здійснюють із позицій їхньої функції, своєрідної семантики та походження. Найпомітніші монографічні дослідження партикул пов’язані з іменами В.В. Виноградова, Ю.Г. Скиби, Т.М. Ніколаєвої, О.О. Стародумової. В.В. Виноградов, розглядаючи частки поряд із модальними і вставними словами, уперше звернув увагу на їхню модальну функцію, описав етимологію, диференціював партикули за функціонально-семантичним критерієм [5, c. 599 610]. До найвагоміших досліджень можна віднести також праці Н.Ю. Шведової. Зважаючи на синтаксичну сутність часток, дослідниця трактує їх як “граматичні елементи”, значення яких закладене в семантичній структурі речення [17]. Т.М. Ніколаєва вивчає природу й функції партикул, закономірності їхнього виникнення та розвитку з позицій комунікативної і прагматичної лінгвістики на матеріалі одинадцяти слов’янських мов [12]. Заслуговує на особливу увагу думка вченої про те, що в будь-якої частки є своє значення. У з’ясуванні окремих аспектів розглядуваної лексико-граматичної категорії посутню роль відіграли роботи К.С. Симонової (формування модальних часток української мови) [14], Н.П. Гальони (характеристика порівняльно-гіпотетичних часток) [8], М.О. Давиденка (спроба функціонально-семантичної класифікації часток української мови) [9], Д.С. Свєтлишева (склад і функції емоційно-експресивних часток російської мови) [13], І.О. Кисельова (компаративний аналіз вказівних часток у російській і білоруській мовах) [10]. Обґрунтуванню парадигматичних відношень партикул з іншими службовими та деякими повнозначними частинами мови на рівні синхронії присвячено дисертації Л.В. Бондаренко [4] та О.П. Кущ [11]. Примітно, що сучасна академічна граматика [6], лишаючи поза увагою модальну природу та експресивні можливості часток, кваліфікує їх як аналітичні синтаксичні морфеми, що функціонують у царині комунікативного синтаксису як засоби формування типів речення за метою висловлювання та інструменти комунікативної актуалізації.

Отже, в українському мовознавстві відчутна прогалина як у комплексному дослідженні часток, так і у вивченні окремих груп цього лексико-граматичного розряду слів.

Частки формують гетерогенний клас слів, іманентними характеристиками якого є такі: багатозначність, поліфункціональність, нечіткі семантичні межі, синсемантичність, прагматична орієнтованість, комунікативність, тісний зв’язок із семантико-синтаксичною структурою речення, здатність утворювати своєрідні партикулятивні комплекси і вступати у відношення значеннєвої спорідненості з іншими частинами мови. Проблема параметризації модальних партикул вимагає застосування різних аспектів їхнього вивчення, що корелюють із підходами до трактування категорії модальності, а саме: семантичного, функціонального, комунікативного, прагматичного, синтаксичного, текстового та стилістичного.

Детального опису потребує питання семантико-функціональної специфікації модальних партикул. Розгляд часток як маркерів субкатегорійних модальних значень, модифікаторів пропозитивного змісту речення, актуалізаторів окремих його конституентів, індикаторів типів мовленнєвих актів дає змогу кваліфікувати їх як службові слова, не позбавлені семантичної природи. Наведемо декілька ілюстрацій, що потверджують задекларовану тезу:

• Я кохав її, так, я справді її кохав (Ю. Покальчук) – стверджувальна частка так експлікує реальне об’єктивно-модальне значення, ускладнене семою епістемічної достовірності;
  
• Тепер уже не потік, а ціла юрба людей лилася по вулиці, провулках, майданах (М. Чабанівський) – реалізоване маркером не заперечення кваліфікує описану ситуацію як ірреальну, тобто таку, що не відповідає дійсності, бажанням мовця тощо, а антонімічне йому ствердження вказує на реальність повідомлюваного. Виокремлене об’єктивно-модальне значення ускладнене суб’єктивно-модальним завдяки образному порівнянню, метафоризації змісту висловлення, що засвідчує контекстуальну детермінованість значеннєвого змісту партикул;
  
• Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? (В. Стус) – питальна частка невже, функціонуючи як регулярний оформлювач власне-риторичних загальнопитальних речень, репрезентує об’єктивне ірреально-модальне значення, модифіковане суб’єктивними аксіологічно-модальними семами осуду, жалю, обурення. Характерною особливістю означеної партикули є “детермінантна” позиція: вона, на відміну від інших питальних часток, завжди стосується всього речення, оскільки формує “ядро питання”, притягує до себе логічний наголос;
  
• – Зняли б мені, синочки, заразом і верстата. Вам за охотки, а мені несила… (В. Логвиненко) – спонукально-оптативна частка б як індикатор реквесивного мовленнєвого акту прохання, специфічними ознаками якого є бенефактивність дії для мовця та, у певному розумінні, пріоритетність становища адресата, реалізує волітивне суб’єктивно-модальне значення;
  
• Ви не знаєте, що це за народ – партизани. Наші, як є: “Полюшко” навіть співають (О. Гончар) – обмежувально-видільна партикула навіть маркує об’єкт як раптовий, незвичайний з погляду мовця й цим указує на максимальну межу поширення предикативної ознаки. Означена частка пов’язана з виведенням на перший план інформації, яка, на переконання продуцента, є найціннішою. Як засіб інтенсифікації змісту висловлення навіть підкреслює інформативно-семантичну значущість компонента, який уходить у сферу її дії;
  
• У цьому листі Франко ніби хвалить Кобилянську, однак у його оцінці домінує негативізм... (С. Павличко) – порівняльно-гіпотетична частка ніби реалізує суб’єктивне епістемічно-модальне значення “неповної вірогідності, сумніву, непевності щодо висловленого в реченні” [15, т. V, с. 418]. Послуговуючись нею, мовець вербалізує логічну оцінку достовірності висловлення, яка є припущенням про відповідність повідомлюваного реальній дійсності або сумнівом у цьому, тому кваліфікована як некатегорична, проблематична.
  

Дефініція “семантика часток” у сучасному мовознавстві отримує неоднозначні, почасти протилежні тлумачення. Слушною в цьому зв’язку є позиція О.О. Стародумової. Спираючись на універсальне визначення двобічності мовного знака, дослідниця стверджує, що частка, як і будь-яке слово чи морфема, – значуща, має ідентифікувальну сему, що вирізняє її з поміж інших однотипних елементів [16, с. 22-23]. Проте варто зауважити, що це значення водночас є граматичним, контекстуально детермінованим, тобто має службовий характер щодо модифікованої часткою одиниці (висловлення, тексту). Отже, семантичний аспект дослідження партикул невіддільний від функціонального.

На нашу думку, питання наявності чи відсутності значення в модальних часток, його відносної “самостійності ” на сьогодні не є принциповим. Адже як би воно не оцінювалося, очевидно, що такі одиниці, як хіба, тільки, авжеж, нехай, невже та ін., репрезентують різноманітні модальні семи, пор.: Навіть Андрій прийшов; Тільки Андрій прийшов; Невже Андрій прийшов?; Так, Андрій прийшов; Хай би Андрій прийшов; Ніби Андрій прийшов. Індивідуальність партикул особливо відчутна, коли вони функціонують як слова-речення, при повторі, як маркери при однорідних членах речення, у парцельованих конструкціях тощо: Ану, ану! – кинувся Данилко. Семенець поспiшно одклав убiк цигарку i собi схопивсь… (В. Винниченко); Можна мені зайти до Вас завтра? – Ні! (П. Загребельний); Дитинство, розквіт, старість – це не дія часу, а стан душі, її різні обличчя. Ніби гра (Г. Пагутяк). Актуальнішою видається проблема з’ясування сутності семантики описуваного лексико-граматичного розряду, способу її дефінування.

Дискусійним для сучасної семасіології та лексикографії є положення про полісемантичність часток. Їхнє значення завжди зумовлене конситуацією й занадто рухливе, щоб можна було його ідентифікувати та диференціювати на окремі семеми. У зв’язку з цим спостерігаємо суперечливі, не завжди послідовні, діаметрально протилежні кваліфікації партикул: від пошуків “семантичного інваріанта”, що, як правило, виявляється занадто абстрактним і метафоричним, до механічного перерахування ніяким чином не пов’язаних між собою дефініцій. Зауважимо, що поняттями “сема”, “значення” ми оперуємо умовно, адже вони стосуються насамперед повнозначних лексем. Оскільки партикули не позбавлені семантичної природи, уважаємо можливим і доречним закріплення цих термінів за досліджуваним класом слів.

Окремі спроби витлумачення індивідуального значення деяких модальних часток знаходимо в традиційній українській лексикографії, передусім в одинадцятитомному “Словнику української мови”, пор. потрактування семантики службових слів “авжеж” [15, т. І, с. 9], “хіба” [15, т. ХІ, с. 68-69], “тільки” [15, т. Х, с. 140] та ін.

Не втратила своєї цінності лінгвістична концепція часток Н.Ю. Шведової [17]. Хоча дослідниця й заперечує можливість приписування частці будь-якого значення, проте не виключає репрезентативної ролі партикул у модальному плані конструкції, індивідуалізує експліковані ними суб’єктивно-модальні значення, що акумулюють “характеристику відношення до повідомлюваного, експресивне вираження тих чи тих емоцій мовця з приводу змісту висловлення” [17, с. 16].

Деякі лінгвісти намагаються виявити семантику часток із позицій логічного аналізу [25; 44], що дає підстави для залучення до розряду модальних так званих логіко-модальних партикул, які в традиційних класифікаціях іменують як указівні, обмежувальні, підсилювальні тощо, напр.: Смертним полишається єдине: бодай маленький надмір – У вірі, у звичках, у смаках, просто – в примхах (В. Стус); “Постій же! – думаєте ви. – Я таки тебе здивую!” – І, перекинувшись на бік, починаєте пливти (Панас Мирний). Цей аналіз базований на логічному понятті “сфери дії”, в основі якого – семантика маркованих часткою компонентів.

Інший спосіб значеннєвої ідентифікації часток, що посів гідне місце в сучасних граматичних ученнях, – пресупозиційний аналіз, підґрунтям якого є протиставлення пропозиційного змісту та “модальної рамки” (А. Вежбицька) висловлення. Його уперше застосував Ч. Філлмор. Дослідник “розділяє значення речення на дві семантично прості пропозиції, одна з яких передає основний інформативний зміст висловлення, а інша експлікує конотативне значення” [1, с. 123], носіями якого є партикули. Пресупозиційний аналіз часток зреалізований здебільшого в працях зарубіжних учених [18; 19 та ін.]. Такий підхід уможливлює визначення “змісту” не лише логічних слів як репрезентантів об’єктивної частини висловлення, а й суб’єктивно орієнтованих одиниць. У сучасному мовознавстві термін “пресупозиція” вживається щонайменше в п’яти варіантах: семантичні, логічні, прагматичні, синтагматичні, комунікативні пресупозиції. Досліджуючи значення модальних часток, необхідно враховувати передусім семантичні (відображення об’єктивної частини висловлення) і прагматичні (умови ефективності мовленнєвого акту, оцінка мовцем загального фонду знань, особливості його думок, поглядів, інтересів тощо) пресупозиції.

На нашу думку, значеннєва ідентифікація модальних партикул можлива лише за умови залучення результатів досліджень лінгвістичної модальності. Модальні частки належать до найпродуктивніших виражальних засобів субкатегорійних модальних значень: 1) об’єктивно-модальних сем реальності й ірреальності (можливості, бажальності, необхідності), що відображають зв’язок змісту висловлення й позамовної дійсності, напр.: Ось так я вперше побачив зблизька більшовизм (І. Багряний), Люди не люблять тужити. Вони взагалі нічого не люблять (М. Матіос); суб’єктивно-модальних сем: а) епістемічних, що відбивають оцінку суб’єктом думки ступеня достовірності об’єктивних зв’язків, напр.: За третім ударом впали двері, і враз ніби сонце сяйнуло в печері (В. Симоненко), Навряд чи я коли ще напишу таку велику (щодо об’єму) річ, бо сила моя не вертається, а ще падає ... (Леся Українка); б) волітивних, які експлікують інтенції мовця щодо необхідності чи бажаності пропозитивного змісту речення-висловлення, напр.: Хай запахне в степу сосновим Поліссям (В. Близнець), Говори собі, пиши собі, що хочеш! (І. Франко); в) аксіологічних як оцінних характеристик мовцем відображених у диктумній частині речення фактів довкілля, напр.: І кричала та мати: – Хоч личко його покажіть (Л. Костенко), Еге ж, так, так, – підтакував Терентій, киваючи головою і поглядаючи з докором (О. Довженко). Партикули, обіймаючи так звану детермінантну позицію, модифікують модальне тло речення загалом або, перебуваючи у відношенні значеннєвої сумісності з репрезентантами конститутивних реченнєвих позицій та виявляючи вибірковість у сполученні з синтаксемами певної семантики, маркують значення окремого його конституента. Пор.: Хіба ми не знаємо, що як на Мокрини дощ, тоді треба жито сіяти? (Остап Вишня); Нехай до останку у серці горить безсмертний вогонь боротьби і кохання (О. Підсуха); А от Бог, схожий на діда, той тримав в одній руці круглу сільничку, а трьома пучками другої неначе збирався взяти зубок часнику (О. Довженко); От тільки Микола-студент ніяк не дійде миру з “генієм”-висуванцем, просто терпіти його не може (О. Гончар).

Отже, визначальною рисою модальних часток є функція регулярних оформлювачів модальної рамки речення. Вони конотують змістове поле останнього об’єктивними та суб’єктивними модальними характеристиками, виконуючи роль його семантично облігаторних компонентів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнова Н.Д. Идеи синтаксиса и семантики в работах Ч. Филлмора / Н.Д. Арутюнова // Вопросы языкознания. – 1973. – № 1. – С. 117 124.
   
2. Баранов А.Н. Модальные частицы в ответах на вопрос / А.Н. Баранов, И.М. Кобозева // Прагматика и проблемы интенсиональности. – М.: ИВАН СССР, 1988. – С. 45-69.
   
3. Богуславский И.М. Сфера действия лексических единиц / И.М. Богуславский. – М. : Школа “Языки русской культуры”, 1996. – 464 с.
   
4. Бондаренко Л.В. Склад та комунікативні функції вторинних часток : дис. … канд. філолог. наук : 10.02.01 / Бондаренко Людмила Василівна. – Кіровоград, 2005. – 193 с.
   
5. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове) / В.В. Виноградов ; [под ред. Г.А. Золотовой] ; [4 е изд.]. – М. : Русский язык, 2001. – 720 с.
   
6. Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська ; [за ред. І.Р. Вихованця]. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.
   
7. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І.Р. Вихованець. – К. : Наукова думка, 1988. – 256 с.
   
8. Гальона Н.П. Функції модальних часток / Н.П. Гальона // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 11. – С. 23 27.
   
9. Давиденко М.О. Частки української мови з погляду їх складу, функції та семантики : дис. ... канд. філолог. наук : 10.02.02 / Давиденко Микола Олександрович. – Одеса, 1993. – 162 с.
   
10. Киселев И.А. Указательные частицы в русском и белорусском языке: автореф. канд. дисс. / И.А. Киселев. – Минск, 1966. – 19 с.
    
11. Кущ О.П. Категорії ствердження і заперечення в українській мові: автореф. дис. … канд. філолог. наук : 10.02.01 / О.П. Кущ. – Дніпропетровськ, 2002. – 16 с.
    
12. Николаева Т.М. Функции частиц в высказывании : на материале славянских языков / Т.М. Николаева ; под. ред. В.Н. Торопова. – [изд. 2 е, стереотипное]. – М. : УРСС, 2005. – 168 с.
    
13. Светлышев Д.С. Состав и функции эмоционально-экспрессивных частиц в современном русском литературном языке : автореф. дисс. ... канд. филол. наук / Д.С. Светлышев. – М., 1955. – 21 с.
    
14. Симонова Е.С. Формирование состава и развитие функций модальных частиц в украинском языке : дисс. … канд. филолог. наук : 10.02.02 / Симонова Екатерина Степановна. – К., 1982. – 254 с.
    
15. Словник української мови : в 11 т. / [редкол.: І.К. Білодід (головний редактор) та ін.]. – К. : Наукова думка, 1970 1980.
    
16. Стародумова Е.А. Частицы русского языка : (Разноаспектное описание) / Е.А. Стародумова. – Владивосток : Изд. Дальневост. ун-та, 2002. – 291 с.
    
17. Шведова Н.Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной речи / Н.Ю. Шведова. – М. : АН СССР, 1960. – 377 с.
    
18. Doherti M. “Noch” and “schon” and treir presuppositions / М. Doherti // Generative Grammar in Europe. – Dordrecht, 1973. – S. 154 177.
    
19. Horn R.L. A presuppositional analysis of only and even / R.L. Horn // Paper from the 5^th regional meeting Chicago linguistig societhy. – Chicago, 1969. – S. 98-107.
    

summary

The article deals with the problem of investigation of modal particles’ semantics in contemporary lingvistics. The main attention was paid by the role of such words in the process of builoeing the semantic structure of sentence, partscularly modality as its component.

Key words: modal particles, particulative (the system of particles), modality, subcategorial modal meaning.


Оксана Рудич

Технології навчання у співробітництві як ефективний засіб оволодіння іноземною мовою


Автор наголошує на необхідності використання сучасних педагогічних технологій у процесі навчання іноземної мови. Схарактеризовано особливості використання популярних зарубіжних технологій навчання у співробітництві.

Ключові слова: педагогічні технології, навчання іноземної мови, технології навчання у співробітництві.


Сучасний світовий розвиток, який характеризується інтегративністю та прискоренням науково-технічних перетворень, впливає на вимоги до якісних та кількісних характеристик практичних та теоретичних знань на професійному рівні в усіх сферах життєдіяльності людини.

Тому не втрачає актуальності питання пошуків ефективних технологій навчання іноземної мови на різних етапах, які б сприяли стимуляції інтересу до подальшого самостійного вивчення мови, активізували творчий потенціал, позитивно впливали на формування соціокультурної компетенції. На часі також є оновлення методичного забезпечення курсу іноземної мови з метою врахування лінгвістичних новацій, спрощень та реалій молодіжної субкультури.

Так, упродовж двох останніх десятиріч практичний компонент професійної педагогічної освіти було значно збагачено технологіями, які передбачають використання сучасних технічних засобів у процесі вивчення іноземної мови, модернізовано методичне забезпечення цілого ряду філологічних дисциплін. Зокрема, багато цікавих технологій навчання іноземної мови було запропоновано вітчизняними та зарубіжними науковцями: Т.Алієвою, Р.Бєлашовою, М. Вайтменом, О.Дем'янчуком, П. Елбоу, А. Реймз, Т. Такагакі, Г.Март'яновою, Г.Ткачук, А.Щербо, Г.Яблонською.

Більшість із цих технологій є практично орієнтованими, насиченими сучасною лексикою та ідіоматичними зворотами, вони сприяють компенсації браку мовного середовища, знайомлять із культурними здобутками соціуму. Ці розробки вирізняються доступністю, відповідністю інтересам сучасної молоді, інтеграцією різних видів діяльності у процесі вивчення іноземної мови, реалізацією особистісно-орієнтованого підходу.

Цікавими є, на нашу думку, технології навчання у співробітництві, що були репрезентовані групою американських педагогів: Р Джонсоном, Д. Джонсоном,

А. Арсоном, М. Крістонсон [3:7]. Окремі особливості використання цих технологій висвітлювалися у роботах: Олифер В., Олифер Н., Хоменко Л., Цехановської В.

Ідеєю технологій навчання у співробітництві («cooperative learning») є створення умов для активної спільної навчальної діяльності учнів. Передбачене гуртування учнів у невеликі групи (по 3-4 чоловіки), виконання спільного проекту, при цьому окреслюється роль кожного у ході виконання завдання; виникає така ситуація, в якій учень відповідає не тільки за результат своєї роботи, але і за результат усієї групи.

У малих групах (створених таким чином, щоб у кожній групі були обов'язково сильний, середній та слабкий учні) діти свідомо ставляться в умови, коли успіх або неуспіх відбивається на результатах усієї групи. Варто дотримуватись основних принципів:

1. Групи учнів формуються вчителем до уроку з урахуванням психологічної сумісності дітей (при цьому у групі повинні бути дівчата і хлопчики).
   
2. Групі дається одне завдання, але у ході його виконання передбачено розподіл ролей поміж членами групи.
   
3. Оцінка – одна на всю групу.
   
4. Учитель сам обирає учня з групи, який повинен доповісти про виконання завдання [3: 9].
   

М. Крістонсон деталізує етапи організації робити за такими технологіями та виділяє кілька стратегій:

• реструктуризація (постійна зміна складу груп);
  
• «центрування» (один із учнів у ході виконання завдання знаходиться у центрі уваги протягом кількох хвилин);
  
• «єднання» (передбачає тісну співпрацю усіх членів групи);
  
• «бінер» (передбачає виконання завдань у парі);
  
• «мала група» (вимагає від кожного учасника більше терпимості, лояльності, уміння дослухатися до думки інших);
  
• «велика група» (вимагає більшої кількості учасників у групі) [5: 142].
  

Наведемо деякі варіанти навчання у співробітництві:

1. «Навчання у команді». Особлива увага приділяється «груповим цілям» і успіху всієї групи, що може бути досягнутий шляхом самостійної роботи кожного члена групи у постійній взаємодії з іншими учнями. Оцінюються при цьому не стільки реальні результати учня, скільки зусилля, що він витрачає на досягнення мети. Лідер групи допомагає слабкому учневі, але ні в якому разі не виконує за нього роботу. Задача лідера – пояснити. У випадках, коли робота на уроці ведеться не у групах, а індивідуально або фронтально, учитель може оцінювати реальні результати учнів.

2. Інший варіант навчання у співробітництві розроблений Э. Арсон у 1978 році. Цей підхід у педагогічній практиці називається «Пилка». Кожен член групи знаходить матеріал за певною темою і обмінюється інформацією з учнями з інших груп, що працюють над цією ж підтемою. Це називається «зустріччю експертів». Потім діти повертаються у свої групи і навчають усьому новому, що довідалися у товаришів, в своїй групі. На заключному етапі вчитель зможе провести опитування кожного з учнів щодо отриманої інформації. Варіант «Пилка-2» передбачає роботу групами по 4-5 чоловік. Уся команда працює над тим самим матеріалом. Але при цьому кожен член групи одержує свою підтему і стає експертом із цього питання.

3. Цей варіант навчання у співробітництві називають «вчимося спільно». Клас поділяється на групи по 3-4 чоловіка. Кожна група одержує одне завдання, що є частиною якої-небудь теми, над якою працює ввесь клас. У результаті спільної роботи окремих груп досягається засвоєння матеріалу у повному обсязі.

Можна також виділити наступні види колективних завдань та специфіку їх виконання:

1. Робота в парі пов'язана із взаємною перевіркою знань окремих слів та висловлювань. Робота може проводитися в усній формі, а також із використанням карток, на яких відображено слова і висловлювання.

2. Спільна робота над новим текстом. Один учень читає, інший працює зі словником. Нові слова записуються у словнику або картці.

3. Робота над новим текстом, якщо переклад вже знайомий одному, а інший береться за цей текст уперше. Останній читає під контролем більш обізнаного товариша.

4. Учасники занять мають різні тексти, і кожний з них допомагає сусідові за новим текстом читати, правильно перекладати, наводить значення нових слів.

5. Робота в парах змінного складу може бути успішно застосована під час розучування віршів. Спочатку вірш розбирається у класі, робиться переклад, виписуються нові слова, виразно читається вчителем. Потім учні вчать його напам'ять вроздріб, працюючи один з одним по черзі. Можна розучувати вірша без попередньої класної роботи. Спочатку вчитель може опрацювати новий вірш з одним учнем, а потім цей вірш учень розучує вроздріб, працюючи з різними партнерами по черзі.

6. У ході виконання вправ за підручником більш успішний учень може бути використаний як консультант.

7. Широко можуть бути використані взаємодиктанти.

Усі запропоновані вправи надають можливість зробити навчання більш особистісно-орієнтованим, ефективно використати робочий час, сприяють формуванню навичок роботи у команді, стимулюють інтерес до подальшого вивчення іноземної мови.