Geum.ru

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Вид материалаДокументы

Содержание


Key words
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

Література

  1. Бурячок А.А., Паламарчук Л.С., Русанівський В.М., Тоцька Н.І. Довідник з українського правопису. – Видання друге, виправлене й доповнене. – К.: Видавництво "Радянська школа", 1973. – 280 с.
  2. Виноградов В.В. О теории художественной речи. – М.: Высшая шк., 1971. – 240 с.
  3. Головин Б.М. Основы культуры речи: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 1980. – 335 с.
  4. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. – Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1978. – 240 с.
  5. Горбачевич К.С. Зоны вариантности слов и нормы русского литературного языка. – Вопросы языкознания. – 1974. – №5. – С.77-86.
  6. Горбачевич К.С., Качевская Г.А., Невжинская А.М. и др. Трудности словоупотребления и варианты норм русского литературного языка. Словарь-справочник / Под ред. Горбачевич К.С. – Л.: ЛО изд-ва «Наука», 1973. – 518 с.
  7. Городенська К. Граматичний словник української мови: Сполучники. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. – 340 с.
  8. Грищенко А.П. Омонімія // Сучасна українська літературна мова: Підручник / А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.; За ред. А.П. Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища шк., 2002. – С.136-142.
  9. Жовтобрюх М.А. Уніфікація норм української літературної мови і діалекти // Мовознавство. – 1979. – № 5. – С.3-12.
  10. Клименко Н.Ф. Постфікс // Українська мова. Енциклопедія / В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – С.472.
  11. Кочерган М.П. Форма і зміст у мові // Українська мова. Енциклопедія / В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – С.704-705.
  12. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ "Академія", 2007. – 752 с. (Nota bene).
  13. Масюкевич О.М. Паронімія і парономазія // Українська мова і література в школі. – 1967.   №10. – С.87-90.
  14. Тараненко О.О. Варіанти // Українська мова. Енциклопедія / В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – С.59-60.
  15. Тоцька Н.І. Засоби милозвучності української мови // Українське мовознавство. – Вип. 22. – 2000. – С.3-9.
  16. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2008. – 288 с.
  17. Федосов И.А. Вариантность и функционально-стилистическая синонимия фразеологических единиц. – Вопросы языкознания. – 1974. – №6. – С.119-124.
  18. Франко І.Я. Твори: У 20-ти т. – К.: Держлітвидав України, 1950-1955.   Т.17: Літературно-критичні статті. – 1955.   527 с.



Summary

This article deals with the problem of connotation’s creation by phonetic variants of words (PV) in Ukrainian poetic language of XIX century. PV are necessary aesthetic components of artistic type of communication and at the same time are very important links in the process of forming main trends of literary language evolution. The poetry of T.G. Shevchenko – the founder of modern Ukrainian literary language – has served as the essential base for this research.

Key words: phonetic variants of words, stylistically neutral PV, connotation, sounds, poetic language of XIX century, poetry, linguistic category, repetition of the same unions.
Юлія Федоренко

Соціокультурний аспект міжкультурної професійної взаємодії майбутніх фахівців

з іноземної мови


У статті розглядаються ключові аспекти професійної компетенції майбутніх фахівців з іноземної мови. Особлива увага приділяється інтерактивному спілкуванню у професійно-значущих ситуаціях з урахуванням соціокультурних та соціолінгвістичних реалій країни, мова якої вивчається.

Ключові слова: професійна, комунікативна, соціокультурна, соціолінгвістична компетенція, міжкультурне спілкування.


Зростання політико-економічних зв'язків і контактів між державами позначилося на всіх сферах суспільства, і передусім, культурі і освіті. Розширення контактів і обміну між людьми з різними мовами і культурами завдяки розвитку інтеграційних і міграційних процесів, нових інформаційних і комунікативних технологій потребує вивчення найбільш поширених мов міжнародного спілкування з метою взаєморозуміння, толерантності та взаємоповаги. Сучасний рівень розвитку міжнародних зв’язків слугує передумовою для активізації знань про культурні особливості країн і народів, мова яких вивчається. Зовнішня та внутрішня політика України, її стратегічний курс на поглиблену демократизацію всіх сфер життя і приєднання до європейської та світової спільноти ставлять нові цілі та завдання перед освітянами в галузі навчання іноземних мов.

Лінгводидактичні, педагогічні, психологічні та інші наукові напрямки акцентують увагу на необхідності формування соціальної компетенції. Це поняття слід розглядати та аналізувати інтеграційно. Інтеграційність соціальної компетенції проявляється в міждисциплінарності знань та здібностей і тісному взаємозв’язку з іншими видами компетенцій: комунікативною, інтелектуальною та інтеркультурною. Соціокультурна та соціолонгвістична компетенція – це знання, уміння використовувати у спілкуванні та пізнанні іншомовні соціокультурні й соціолінгвістичні реалії. В свою чергу, соціокультурну компетенцію можна розділити на країнознавчу компетенцію, тобто знання про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, традицій) та лінгвокраїнознавчу компетенцію. Остання передбачає володіння студентами особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування. Іншими словами, це передбачає сформованість у студентів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, „що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що і носій мови, і досягти у такий спосіб повноцінної комунікації”. [2,с.47]

Кожна людина мимовільно проектує свої мовні стереотипи і мовленнєву поведінку на тих, з ким їй доводиться спілкуватися, незалежно від їхньої культурної, соціальної, етнічної, релігійної або якої-небудь іншої відмінності. Часто це відбувається через те, що загальнолюдські норми і цінності ніби перебільшуються, а національні та соціальні зменшуються. Особливо яскраво це проявляється в мовленнєвому спілкуванні, де лінгвокультурний бар'єр може бути не тільки перешкодою в процесі комунікації, але й призводити до так званих "комунікативних невдач".

Швидке зростання міжнародних зв'язків визначило необхідність вивчення проблем навчання іноземної мови широкого кола фахівців для вирішення своїх професійних завдань. У зв'язку з розширенням міжкультурних професійних контактів зростає потреба суспільства у фахівцях різного профілю, що володіють іноземною мовою. Проте володіння іншомовним кодом, що дозволяє успішно здійснювати міжкультурно-професійну взаємодію, передбачає оволодіння і професійно-значущими концептами іншофонової культури, що визначають специфіку суспільної і ділової поведінки, що детермінується впливом історичних традицій і звичаїв, стилю життя тощо. Лінгвосоціопсихологічні й культурологічні знання про іншомовний соціум, що створюють широкий контекст міжкультурного спілкування, формують перцептивну готовність до ефективного міжкультурного спілкування і, отже, до міжнародної професійної співпраці.

Обумовлене соціальним замовленням суспільства іншомовне спілкування є однією з найзначущих складових змісту навчання фахівців. Навчальний курс іноземної мови покликаний носити комунікативний характер. Лінгвістичну основу комунікативно-діяльнісного підходу складає переорієнтація з форми на функцію, з лінгвістичної компетенції на комунікативну, з мовної правильності на спонтанність та автентичність (природність комунікації). У ході спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, що виникають в тій чи іншій сфері діяльності і реалізовуються в конкретних мовленнєвих ситуаціях.

Останніми роками сфера спілкування значно ускладнилася, широке розповсюдження і розвиток отримали економічна, управлінська, комерційна, правова області професійної діяльності, що обумовлює необхідність оволодіння майбутніми фахівцями навиками професійної культури як значущим компонентом професійної міжкультурної комунікації. Змінилася під впливом часу специфіка соціальної взаємодії в міжкультурному плані, виявила нові компоненти змісту навчання, а саме засвоєння нових професійних "ролей", що допомагають спілкуватися з представниками іншої мовно-культурної спільноти. Вивчення стратегій комунікативної поведінки представників англомовного соціуму, їх лінгвосоціологічних і культурологічних особливостей сприяють залученню "неносіїв" мови до концептуальної системи, картини світобачення, ціннісних орієнтирів носіїв іноземної мови, зменшення міжкультурної дистанції, виховання їх готовності пристосовуватися до культури іншого народу, іншого соціокультурного контексту взаємодії й дії з метою обрання оптимальної стратегії співпраці іноземною мовою.

Успішна міжкультурна професійна взаємодія членів соціумів означає адекватну комунікативну поведінку в процесі взаємопізнання, взаєморозуміння, встановлення взаємин професійної співпраці і, отже, передбачає разом з достатньо високим рівнем володіння іноземною мовою, уміння адекватно інтерпретувати і приймати соціокультурне різноманіття партнерів комунікації для розв'язання практичних завдань.

Тому необхідно навчити майбутніх фахівців комунікативно-орієнтованому володінню іноземною мовою в професійно-значущих ситуаціях міжкультурного спілкування. Під комунікативними уміннями і навичками розуміється, разом з мовними, здібність майбутніх фахівців до урахування соціокультурної специфіки представника іншого соціуму і передачі інформації професійного характеру іноземною мовою. Комунікація розглядається нами як мовленнєва діяльність, в якій стратегія досягнення комунікативного наміру є, з одного боку, когнітивною дією, детермінованою фоновими знаннями, а з другого – комунікативною, оскільки знаходячи втілення в мовних формах, спрямована на досягнення комунікативно значущого результату в процесі спілкування.

Таким чином, професійна інтерактивна компетенція представляє собою складне лінгвопсихологічне явище, обумовлене реалізацією наявних і прихованих стратегій співучасників комунікації. Соціолінгвістичний та соціокультурний аспект формування професійної комунікативної компетенції пов'язаний перш за все з моделюванням мовленнєво-комунікативної діяльності у навчальному процесі і розв'язанням ряду соціолінгвістичних і дидактичних завдань. Оскільки ці обидва аспекти тісно пов'язані між собою і в реальній моделі професійної комунікації йдуть паралельно у формуванні мовленнєвої особистості, то успішне навчання професійного дискурсу у вищих навчальних закладах може бути забезпечене тільки з урахуванням як соціолінгвістичних, соціокультурних, так і дидактичних чинників.


ЛІТЕРАТУРА
  1. Смірнова О.О. Розвиток іншомовних комунікативних умінь на факультеті журналістики // Лінгвістика під кінець ХХ століття: Підсумки і перспективи. Тези міжнародної конференції. – М.: МГУ, 1995. С.477-479.
  2. Халєєва И.И. Основи теорії навчання розумінню іншомовної мови. – М.: Вища школа, 1989.
  3. McKay S.L. Teaching English as an international Language. Oxford.: Oxford University Press, 2002



Summary

The key aspects of professional competence of future specialists in foreign language are considered in article. The special attention is paid to the interactive intercourse in the professional-meaningful situations with the taking into account of sociocultural and sociolinguistic realities of the country.

Keywords: professional, communicative, sociocultural and sociolinguistic competence, intercultural intercourse.


Світлана Федотова

Естетичне виховання учнів початкових класів

засобами ілюстрацій Гюстава Доре


В статті аналізуються малюнки Г. Доре до казок Ш.Перро, до “Пригод Мюнхаузена” Р.Є.Распе, їх відповідність до тексту, підтексти. Робиться спроба “прочитати” малюнки художника, розглянути засоби сатири у зображенні героїв.

Ключові слова: естетичне виховання, ілюстрація; словесний, візуальний образи, творча фантазія, контраст, сатира.


Ілюстрація до художнього твору – це один із дієвих засобів формування у молодших школярів естетичної культури. Збагатити естетичний досвід маленького читача допоможуть книги з ілюстраціями талановитих художників, яким вдалося яскраво відтворити героїв, створених уявою письменників.

Книга для дитини – результат спільної праці письменника і художника. Слід зауважити, талановитого письменника і талановитого художника.

Письменник створює словесну картину, художник відтворює зоровий образ. Ця єдність словесного і зорового – важлива для маленького читача. Як дитина, що вміє читати, а особливо та, яка ще не вміє читати, знайомиться з книгою? Вона гортає сторінки, вишукує ілюстрації і зачаровано їх розглядає. Щоб книга стала неповторним чудом, магнітом, який постійно притягує дитячу увагу, в ній повинні бути яскраві ілюстрації.

Прикро, що у наш час, час відсутності книжкового дефіциту, на прилавках можна побачити книги для дітей без ілюстрацій. І зовсім гірко стає, коли бачиш дитячі книги-штампи, в яких зображені герої з бездушними ляльковими обличчями, що не виражають будь-яких емоцій. Героїні уніфіковані: Попелюшка схожа на Зачаровану Красуню та Білосніжку, а разом вони схожі на Червону Шапочку та Дюймовочку.

Згадується цікаве спостереження: на заключному етапі роботи над казками Ш. Перро студентка-практикантка у класі поставила завдання, намалювати улюблених героїв. «Найкращі» малюнки учнів, акуратно виконані або перемальовані, продемонстрували відсутність творчості виконавців, самостійності в осмисленні твору. Обличчя героїв статичні, їх ніщо не хвилює. Зокрема, Попелюшка була зображена у вигляді дівчини, переможниці конкурсу краси, із стрічкою через плече.

Зрозуміло, це не свідчить про те, що всі діти не мають творчого бачення, фантазії, багатої уяви. Але ж творче бачення і творче ставлення у більшості дітей потрібно формувати. І цю справу покликаний виконувати талановитий художник своїми ілюстраціями до твору.

Інша річ, що робота ілюстратора надзвичайно відповідальна і складна. Не завжди художникам вдається догодити авторам твору. Таких прикладів можна навести дуже багато. Англійський письменник Льюіс Керрол (Чарлз Латуїдж Доджсон, 1832 – 1898) сам ілюстрував рукописний варіант книги «Аліса у Країні Чудес», але ілюстрування друкованого варіанту доручив Джону Тенніелю (1820 – 1914). Д. Тенніель згадував, що ця робота для нього була нестерпною, доводила до повного виснаження. Льюісу Керролу постійно щось не подобалось у малюнках художника. Письменник вимагав від Д. Тенніеля неможливого, а саме: побачити героїв не своїми очима, а очима іншої людини – письменника. Фінська письменниця Туве Маріка Янссон (1914 р. н.) починала як художниця-ілюстратор улюблених письменників Льюіса Керрола, Джона Толкіна (1892 – 1973), але цей шлях і для неї виявився непростим. Саме про цей конфлікт між баченням художника й письменника згадував свого часу російський художник і письменник Є. І. Чарушин (1901 – 1965). Повну свободу Т. М. Янссон, Є. І. Чарушин та багато інших художників відчули тоді, коли почали писати свої твори та ілюструвати їх власними малюнками.

Є ще одна проблема, яку не можна обминути. Велика кількість ілюстрацій до дитячої книги є вільними малюнками, нічим не пов’язаними із твором. Прикладом цього є ілюстрації до книги С. Я. Маршака [Маршак 2001: 56]1. У вірші «Зеленая страница» поет змалював таку картину:


Вот темно-красная божья коровка,

Спинку свою разделив пополам,

Вскинула крылья прозрачные ловко

И полетела по божьим делам.


Художники С. Бордюг, Н. Трепенок подають яскраву ілюстрацію, але вона не відповідає текстові. На малюнку сонечко відправилось у мандри, спираючись на ціпок. З якою метою деякі ілюстратори допускають неточності, ігноруючи текст? На це питання важко відповісти. Можливо, неуважно читають твір, можливо, не погоджуються із авторським баченням і протестують… Проти чого? І яку функцію, на їхню думку, повинна виконувати така ілюстрація?

Книга казок Шарля Перро «Казки матусі Гусині» одна із перших, з якою ознайомлюються діти. Дуже важливо, щоб маленькі читачі побачили казковий світ очима такого художника, як Гюстав Доре, що перебував у повній духовній єдності із письменником. Луї Август Гюстав Доре (1832 – 1883) у 1862 році підготував ілюстрації до казок Ш. Перро, у яких майстерно поєднав фантастичне і реалістичне, жахливе і смішне. В ілюстраціях до казки «Червона Шапочка» марно шукати двозначності. Художник начебто проігнорував грайливу мораль казки: спокусливі чоловіки дуже небезпечні молодим дівчатам:


Красавицам и баловницам,

В пути, встречая всяческих мужчин,

Нельзя речей коварних слушать, –

Иначе волк их может скушать.


І

люстрації Г. Доре – це суто фантастичний світ, в якому живе чарівна смілива дівчинка Червона Шапочка, що не лякається страшного величезного вовка (малюнок № 1). Але разом із тим ці ілюстрації, не розкриваючи

малюнок №1 малюнок №2

казкової алегорії, вимушують читача замислитися над алогічністю казки. Особливо це стосується малюнка № 2, який не позбавлений іронії. Якщо читач і повірив казці, то малюнку повірити важко. Складається враження, що й художник не дуже вірить в існування своїх героїв, які потрапили у таку неймовірну ситуацію. Г. Доре звертається до глядача, до його здорового глузду: «Як же могла ця розумниця сплутати бабусю з вовком? І чому у неї таке надто спокійне обличчя? Адже вовк навіть у чепчику аж ніяк не схожий на рідну бабусю?! Де ж були очі у цієї дівчинки?» Г. Доре – гідний послідовник Ш. Перро, який іронічно підсміюється над казковою логікою. Так, наприклад, у казку «Спляча Красуня» казкар вводить таке поняття, як мода. Казка, як відомо, байдужа до плину часу, до примхливої моди. А Ш. Перро не відмовляє собі у задоволенні покепкувати над умовністю казки, і тому його принц не тільки побачив вроду принцеси, її пишний одяг, але й помітив, що одягнута вона, як його бабуся... Не позбавлений такої іронії і Г. Доре.

Фантастична атмосфера казкового світу передається «інтер’єром, костюмами, предметами побуту, освітленням» [Дьяков 1983: 61]2. Особливо уважний художник до інтер’єру, вбрання в ілюстраціях до казки «Синя Борода». Він ретельно вимальовує кожну деталь одягу Синьої Бороди, його дружини. Художнику вдалося передати атмосферу багатства і розкоші того далекого галантного часу. Слідом за письменником, Г. Доре зосереджується на психологічному стані героїв (малюнок № 3). Щоб підсилити виразність, художник використовує «крупний план»[Дьяков 1983: 61]2. Легко прочитати почуття героїв, навіть можна здогадатися, що саме говорить Синя Борода. Він доручає ключі своїй легковажній дружині і суворо наказує не відчиняти лише одні дверцята. У величезних очах героя погроза, жорстокість, застереження, містичний гіпнотизм. Обличчя жінки майже не видно, художник показує лише профіль героїні, але й її почуття прочитати можна: вона заворожена таємницею, не чує смертельної погрози у словах чоловіка. Обережно торкаючись своїми тоненькими вишуканими пальчиками ключа, занадто цікава пані подумки вже там, коло загадкової кімнати. У малюнку не лише поза, міміка, але й кожна деталь: «капелюх, насунутий на очі, колючі зіниці, опуклі білки очей», обличчя, що поросло волоссям, як у звіра, «страшна густа борода героя навіюють передчуття трагедії» [Дьяков 1983: 62]2.

Ілюстрація до казки «Хлопчик-Мізинчик» (малюнок № 4) контрастна. Художником створений вельми милий образ дружини людожера. Г. Доре використовує освітлення, білий одяг, щоб розкрити духовне сяйво героїні, підкреслити її красу, доброту, співчуття та неймовірний жаль. Освітлення тепле, м’яке, воно неначе пухнастими хвилями огортає жіночу постать. Увагу глядача притягує обличчя жінки – скорботної мадонни без немовляти, але з дітьми. Казковий зріст героїні не шкодить їй і не позбавляє чарівності, привабливості. У цій ілюстрації художнику вдалося передати й напружену атмосферу жаху, що притаманна і казці Ш. Перро. Обличчя людожера не видно, наш погляд зосереджується на його велетенській, кремезній постаті, на гострому кинджалі, на товстих огидних пальцях, які чіпко хапають хлопчиків. Пози дітей різноманітні: хто цілує чобіт ката, хто у відчаї молитвено здіймає руки, зв’язані мотузкою, і прохає помилування – всі вони загострюють драматизм епізоду, дозволяють відчути наближення неминучої смерті.

Свої казки Ш. Перро пристосував для читання у світських салонах, мова автора вишукана, галантна, описи картинні. Але у фрнцузького письменника є одна казка, у якій він реалістично змальовує життя народу, злидарів, у всьому залежних від ласки жорсткосердних дворян. У казці «Хлопчик-Мізинчик» Ш. Перро показав без прикрас життя багатодітної родини лісоруба, якому нічим годувати дітей, і щоб не бачити їхньої мученицької смерті батьки вирішують завести їх у ліс і там кинути. Жахливий, реалістичний, зовсім не казковий початок твору нагадує хрестоматійну новелу В. Стефаника «Новина». Гриць Летючий вирішив убити своїх дітей, щоб не дивитися на їхню повільну смерть від голоду. Однак, на відміну від українського новеліста, Ш. Перро у цьому творі, як і в інших казках, переходить від життєвої правди до фантастики, подає чарівний шлях своїх героїв до порятунку, до щастя. Г. Доре в ілюстрації до казки (малюнок № 5) не відступає від тексту, змальовуючи вірогідні зорові образи. Перед нами постають обшарпана, наче пограбована оселя, виснажені голодом обличчя героїв, безрадісні очі. Голова лісоруба повернута до дружини, в очах питання: «Що робити? Як далі жити? Як прогодувати дітей?» Художник і тут використовує освітлення: відблиски від вогнища падають на обличчя чоловіка і жінки, але це світло не тепле, а холодне, навіть крижане, воно не зігріває, а заморожує душу і серце. Художник, як завжди, переконливий і достовірний навіть у деталях: від давно порожньої миски не можуть відірвати голодного погляду худі, вимучені голодом собака та кішка.

П
малюнок №6
ройде певний час, дитина-читач підросте і візьме у руки книгу Р. Е. Распе «Пригоди барона Мюнхаузена» в ілюстраціях Г. Доре. Продовжиться чудове спілкування читача і художника. Г. Доре у 1862 році працює над ілюстраціями до твору німецького письменника. У деяких ілюстраціях автор не відступає від тексту, але щедро вигадує, часто імпровізує. Його ілюстрації необхідно уважно вивчати, щоб зрозуміти їх смисловий та емоційний підтексти. Знайомство читача із бароном Мюнхаузеном Доре розпочинає дивним портретом (малюнок № 6).

Художник, застосовуючи фантастику, створив портрет живого скульптурного погруддя. Скульптура барона Мюнхаузена захоплено розповідає якусь неймовірну історію. Його тоненька кіска так і підстрибує, очі блищать, з них наче сиплються іскри, вуса завзято закручені. Марно шукати цю історію у книзі. Її вигадав сам художник, який виступив як співавтор Р. Е. Распе. Що ж це за історія? Для її «прочитання» потрібно розшифрувати деталі, закодовані художником. Л. Р. Варшавський називає три такі деталі [Варшавский 1966: 17]3. Перша – ім’я скульптора на постаменті. Ім’я Антоніо Канови вражає уяву і разом з тим підказує, яку саме історію так захоплено розповідає барон: славетний італієць, вражений мужністю, сміливістю, правдивістю Мюнхаузена, витворив його бюст. Друга деталь – рік 1766. Енциклопедія подає такі роки життя А. Канови: 1757 – 1822. Виявляється, що у 1766 році скульпторові було лише …9 років. Зрозуміло, що він аж ніяк не міг бути автором погруддя великого Мюнхаузена. У такому віці А. Канова якщо і творив скульптури, то лише, мабуть, із піску. Наступна деталь – це гасло дворянина «Mendas veritas» – латинський вислів, що в перекладі означає: істинна неправда. Латинь допомагає маскуватися герою, надає йому романтичної винятковості та загадковості, але, разом з тим, дуже точно визначає його сутність. Остання деталь – дворянський герб. Художник вводить у герб качок і діжку, в яку із посудини переливається брехня барона. Всі деталі-підказки мають викривальний характер, вони доповнюють брехню барона і підкреслюють головну рису його характеру – брехливість. У своїй графічній історії Г. Доре солідарний із Р. Е. Распе, який вважав Мюнхаузена «викривачем брехні». Як би наполегливо барон не переконував нас, читачів, у своїй правдивості, мужності, сміливості, ми все одно сміємося над його брехнею, а, можливо, сміємося ще й тому, що вражені його талантом оповідача, фантазера, дуже веселої, дотепної людини, з якою не засумуєш.

Н
малюнок №7
а ілюстраціях Г. Доре барон дуже різний – то він герой, то він слабка людина-пияк, то він величний, то мізерний, то сміливець, то смішний вояк. Зовнішність барона змінюється залежно від того, яку рису його характеру художник прагне підкреслити. Становлять неабиякий інтерес дві ілюстрації до історії під назвою «Коні під пахвою, карета на плечах». Ілюстрації до однієї історії, але у художника контрастні підходи до зображення барона. Перша ілюстрація (малюнок № 7) повністю не співпадає із текстом. Літературний герой так оповідає про свою пригоду: «…я виходжу з карети і випрягаю своїх коней. Потім завдаю карету собі на плечі – а навантажена вона добряче! – і одним махом перескакую через паркан! Ще один стрибок, і я переношу карету знову на дорогу, але вже позаду екіпажа. Це було не легко навіть мені, ви знаєте, який я силач!» У словах барона Мюнхаузена мінімальна правда майстерно розбавлена архібрехнею. Правда міститься у словах оціночних: «карета навантажена добряче!», «це було не легко навіть мені», які надають історії деякої вірогідності. Але зовсім не викликають довіри слова «одним махом перескакую через паркан!» Художник замислився над цим нерівномірним поєднанням реального та вигаданого у словах героя і, зображаючи барона, зробив припущення, що людина, зокрема Мюнхаузен, все ж таки може підняти на плечі навантажену карету, проте, який вона буде мати при цьому вигляд? І чи зможе так легко стрибати через паркан? І ось ми бачимо на малюнку барона не в образі могутнього велетня, що краще відповідало б текстові, а в образі звичайнісінької людини, якій вдалося, напружуючи всі сили, підняти вантаж. Герой хитається на своїх тоненьких ніжках, не може розігнутися, навіть кроку ступити, не то щоб стрибати. У малюнку перемагає життєва правда. Реалістичними засобами художник викриває брехню барона, а глядач наочно бачить, що за таких обставин цей охлялий чоловічок стрибати не зміг би, хіба що, правда, лише у своїх снах, мріях та фантазіях.

Р
Малюнок №8
озглянемо другу ілюстрацію(малюнок № 8). Герой Р. Е. Распе оповідає: «…я повертаюся до своїх коней, беру їх собі під пахви і такими ж двома стрибками переношу до карети. Під час цих стрибків один із моїх коней став одчайдушно брикатися. Це було дуже незручно, Але я засунув його задні ноги в кишені свого сюртука і йому мимоволі довелося заспокоїтись». Що спільного є між малюнком і текстом? Г. Доре з певною метою не вступає у протиріччя з текстом: його Мюнхаузен теж могутній, веселий і гордий велетень, який легко, без зайвої напруги, тримає коней. Художник гіперболізує його, переконливо доводить, що саме така людина і може піднімати коней і долати з ними всілякі перешкоди. Але ілюстрація не сприймається як патетична. Г. Доре далекий від того, щоб співати дифірамби барону. Вона сатирична, гротескна і викликає нестримний регіт. Художник поєднав високе й низьке: велич героя і непристойну позу коней, крупами до глядача. Поза коней – це знахідка Г. Доре. Він свідомо відступає від тексту для того, щоб висміяти і викрити потік брехні барона.

Гюстав Доре в ілюстраціях до казок Ш. Перро, до книги Р. Е. Распе розважається, веселиться, лякає, вражає і смішить читача. Він захоплений і сюжетом, і самими героями: брехливими, вродливими, доброчесними, працелюбними і мізерними. Ілюстрації до «Пригод барона Мюнхаузена» легкі, невимушені і, головне, відповідають стилю самого оповідача. Такі малюнки, звернуті до читача-дитини, пробуджують його фантазію, творчу уяву, вигадку, гумор. І якщо дитина після прочитання твору Р. Е. Распе в ілюстраціях Гюстава Доре візьметься сама за олівець і спробує зобразити улюбленця мільйонів, то у дитячих малюнках цей герой може бути і недосконалим, і непропорційним, але не цікавим, не яскравим він ніколи не буде.

Гюстав Доре був відомим у ХІХ столітті. Пройшов час, художника призабули, почали критикувати, висміювати його дещо вишукану манеру. У ХХ столітті інтерес до французького художника відродився знову, адже таланти не зникають безслідно. Книги з ілюстраціями чарівника Г. Доре повертаються до читача, дорослого і маленького, продовжують жити. Нарешті всі прихильники таланту митця зможуть йому щиросердно сказати: «Ласкаво просимо, шановний Гюстав Доре, до нас! Без Вас у цьому світі було так буденно, так не вистачало чуда!»


Література

1. Маршак 2001 – Маршак С. Я. Стихи и сказки для самых маленьких. – М.: Изд-во Астрель. – 2001. – 176 с.
  1. Дьяков 1983 – Дьяков Л. А. Гюстав Доре. – М.: Искусство. – 1983. – 135 с.
  2. Варшавский 1966 – Варшавский Л. Р. Гюстав Доре. – М.: Искусство. – 1966. – 80 с.


SUMMARY

The author analyses G. Doreu’s animated pictures to Sh. Perro’s fairy tales, to P. Raspeu’і «Munchausen’s Adventures», their correlation to both the text and undertext. There is a try to decode the painter’s drawings, to analyse satire means used for depicting characters.

Key words: illustration, verbal, visual image, creative imagination, contrast.