Ця книга розміщена на сайті

Вид материала

Книга

Содержание Творення загальне Творення окреме Пятий день. Шостий день. Людина як особливе творіння Боже

Подобный материал:

• Редактор Т. В. Янголь Коваль А. П. К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного, 3366.78kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 724.91kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 2760.98kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 3188.89kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 2244.09kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 4047.43kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 1878.34kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 4564.98kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 7345.4kb.
• Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах, 315.98kb.

§ 1.14. Історія створення матеріального світу

Викладаючи історію світотворення, Мойсей розрізняє два головні види творення: творення загальне, першопочаткове, яким є творення самої матерії світу (так зване creatio prima), і творення окреме або утво­рювальне (creatio secunda), яке настало після загального і складалося з творення із першоствореної речовини силою і премудрістю Творця різноманітних видів створінь протягом шести надзвичайних періодів, названих у книзі Буття "днями". "Живий у віках створив усе взагалі" (Сір. 18, 1), - говорить премудрий син Сірахів, маючи на увазі цей перший вид творення; а про шестиденне творення всього чуттєвого світу твор­чо-будівничою діяльністю Бога із цієї першоречовини інший мудрець Старого Завіту говорить: "Всесильна рука Божа створила світ із матерії" (Прем. 11, 18) [72, С 417-421].

Творення загальне

Буттєписьменник розповідає: "На початку Бог створив небо (євр. schmam - множ, "небеса") і землю. А земля була пуста та порожня, і те­мрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води" (Бут. 1, 1-2). Першою творчою дією Божою у творенні всесвіту було створення неба й землі. Під "землею" Мойсей розумів не землю у влас­ному розумінні, створену пізніше, а речовину, що перебувала першопо­чатково у стані змішаності та необлаштованості, із якої формувалось подальше світостворення. Але що потрібно розуміти під "небом"? Сло­во "небо" ("небеса"), крім значення космічного (тобто для позначення ат­мосферного та астрономічного явищ), має у Старому Завіті ще значен­ня символічне, переносне. Під "небом" нерідко розуміється в Писанні світ вищий, більший за чуттєвий (2 Кор. 12, 2), місце перебування Бога (Пс. 67, 34; 3 Цар. 8, 27, ЗО; Мф. 6, 9; Ін. 6, 38; 8, 1 та ін.), ангелів (Пс. 148, 1-2; Мф. 18, 10; Еф. 1, 20 та ін.), яких називають ще небесним військом (3 Цар. 22, 19-21; Пс. 148, 2; Лук. 2, 3 та ін.), і святих (4 Цар. 2, 11; Мф. 6, 20; 19, 21; Євр. 10, 31 та ін.).

Існує думка, що у переносному значенні вживається слово "небо" і на початку книги Буття, а саме, що під "небом" розуміють тут небеса не-

бес (3 Цар. 8, 27, ЗО, 39), або світ невидимий, ангельський, створений перш, ніж світ видимий. Св. Іоан Златоуст, маючи це на увазі, говорив: "Мойсей не говорить про сили невидимі, не говорить: на початку Бог створив ангелів чи архангелів ... Спочатку Бог розстилає небо, а потім підстилає землю, спочатку дає дах, а потім - основу" [117, С 16]. Точно так й інші древні тлумачі Шестиднева (напр. Василій Великий, Григорій Нісський, бл. Феодорит, Єфрем Сірин, Іоан Дамаскін) [139, С 123-128] розуміли під першоствореним небом і землею все видиме і невидиме всесвіту, небо і землю в буквальному розумінні, і не ставили слово "не­бо" у невласному духовному значенні. У відповідності з первісним ста­ном землі і під "одвічним" правильніше розуміти такий же стан зміша­ності та необлаштованості першоречовини світу, із якого створені пізніше всі небесні тіла. Небеса й землю, тобто загальний склад всього світу видимого, Бог створив із нічого. Первісний стан землі, згідно із зо­браженням Буттєписьменника, був таким: "земля була пуста та порож­ня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею во­ди" (Бут. 1, 2). Таке зображення первісного стану землі стосується і не­ба, бо з тієї ж першоречовини, із якої виникла земля, було створено і не­бо. "Писання, - говорить Василій Великий, - справедливо назвало зем­лю необлаштованою. Але те ж саме ми можемо сказати і про небо. І во­но не було ще створене остаточно, не отримало властивих йому при­крас, тому що не освічувалося місяцем та сонцем, не вінчалося безліччю зірок. Усього того ще не було, а тому не погрішимо проти істи­ни, якщо і небо назвемо необлаштованим" [123, С 32].

Первісна земля (власне, всесвітня матерія), що виникла, була не­видима і необлаштована, безводна й пуста, тобто була потворною, по­рожньою, безжиттєвою масою. Одвічна речовина (матерія), таким чи­ном, ще не мала визначеного облаштування. Такий перший стан речей іменується далі безоднею (євр. tehom - "простір водяний, що дивує своєю глибиною або шириною") або безмежним морем, а також водами, чим показується, що "із відомих родів тіл, світова першоречовина найбільше наближалась до властивостей рідких тіл" [117, С 16]. Уся ця безодня або дивна "матерія-порожнина" знаходилася буквально в пітьмі, бо світла ще не існувало. І Дух Божий - Божественний творчий Дух, початок всякого життя (Пс. 103, ЗО; 32, 6), третя особа Св. Трійці, ширяв над поверхнею води, тобто над потворною неживою масою. Сло­во ширяв у перекладах з оригінального тексту, за поясненням св. Ва-силія Великого, вживане замість слова "зігрівав" (за подобою птаха, який висиджує яйця і подає тому, що нагрівається, життєдайну силу) [123, С. 32]. Таким чином, Дух Божий носився над необлаштованою (аморфною) матерією (ширяв над поверхнею води), щоб вдихнути в неї

життєдайні сили, підготувати ті форми життя, які мали бути викликані до буття наступним творчим словом.

Творення окреме

Творення окреме, або творче, це творення Богом з одвічної світо­вої матерії дією Його всемогутнього Слова різноманітних окремих видів творення впродовж шести творчих днів.

Перший день. Початок творчої седмиці або першого дня світу по­клало створення світла. "І сказав Бог: "Хай станеться світло!" І стало­ся світло" (євр. or) (Бут. 1, 3-5), або, як говорить апостол, "Бог звелів світлу засяяти з темряви" (2 Кор. 4, 6). Під світлом, першим твором Бо­жественного слова, розуміється світлова речовина або матерія, яка відрізняється від носіїв світла, тіл, що світяться, створених пізніше. Світло і поєднане з ним тепло (євр. or суміщає в собі два значення світла й тепла) є першою, найголовнішою умовою органічного життя у світі: без світла та поєднаного з ним тепла не може розвиватися ні рос­линне, ні тваринне життя; і для неорганічних сполук вплив світла у більшості випадків необхідний. Слова Творця "Хай станеться світло" потрібно розуміти так, що Господь премудро-всемогутнім словом Своїм спочатку привів у стан руху первісну першоречовину, саму по собі, без стороннього поштовху, не здатну рухатися, а потім через це викликав у ній, разом із теплом та іншими явищами, світло. Таким чином, Бог є спо­чатку Творцем інертної матерії (котра сама по собі не здатна вийти зі стану спокою), а потім і її Першодвигуном.

Другий день. На другий день за творчим велінням Божим зявила­ся твердь (євр: rakia) (Бут. 1, 7) посеред води. Єврейське слово rakia (від дієслова гака - "розтягувати, розширити") означає протягнення, розтягнення повітряного простору, який, як атмосфера, оточує, подібно до шатра (Пс. 103, 2) або прозорого покривала (Вих. 40, 22), земну ку­лю і відділяє її від інших тіл всесвіту; те ж, що нині позначається невиз­наченим виразом "небо", "небозвід". Створенням тверді покладено поділ між водами, котрі під твердю, і між водами, котрі над твердю. "Можна думати, що Буттєписьменник водами тут назвав те, що й спо­чатку називав тим же іменем, а також безодню, тобто первісну невлаш­товану речовину, із тією різницею, що ця невлаштована речовина, після створення світла, зробилася частково прозорою" [118, С. 17]. У такому разі справу творення на другий день можна уявляти так: у невимірно ве­личезній, що не має визначеного зображення, масі первісної речовини здійснився поділ на частини, тобто на тіла небесні; простір, який утво­рився між частинами поділеного цілого, став їх твердю. З визначення, що за творчим велінням "Хай станеться твердь посеред води" стало

здійснюватися утворення світових тіл, випливає, що на другий день от­римала окреме існування у визначеному виді та об'ємі, з оточуючою її атмосферою, і наша планета Земля; вона все ще є водою під небесами або під твердю, як і інші тіла води над твердю (пор.: 2 Петр. З, 5; 10; 16) [139, С. 139-143].

Третій день. Третього дня, за премудро-всемогутнім словом Твор­ця, виник розподіл або розчленування досі невизначеного цілого земно­го тіла на воду і сушу (детальніше пояснено в Пс. 103, 6-10), і виникло перше життя на суші - рослинне. "І сказав Бог: "Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так" (Бут. 2, 9). Як відбувся збір у відомі сховища земних вод і виникнен­ня суші, буттєписання нам не повідомляє. Земля й море - два складни­ки земної кулі, і з їх улаштуванням повністю було завершено її утворен­ня. Вказуючи на утворення землі третього дня, Мойсей не каже про те, чи здійснювалося сумісно й одночасно з утворенням нашої планети й утворення інших світових тіл. Але, зважаючи на те, що опис другого та четвертого дня є дією Творця в цілому світотворенні і що земля є ма­ленькою частинкою цього цілого, можна вважати, що творча дієвість третього дня не обмежувалась однією Землею, але що й інші однорідні з нею тіла небесного простору отримали в цей день більш визначене ут­ворення, їм властиве" [118, С. 18].

З появою суші стало можливим життя рослин, іншими умовами для існування рослинного царства уже були світло та тепло, повітря та волога. Другою творчою дією третього дня і було створення рослинно­го царства. Утворити рослини Бог наказує землі: "хай виростить земля бадилля трав'яне, що сіє насіння за родом і подобою, і дерево плодо­вите, що утворює плід та насіння його за родом на землі; і сталося так" (Бут. 1, 7). Земля, за творчим велінням Бога, виростила зелень, траву, яка сіє насіння згідно з родом її, і дерева, що приносять плоди, у яких насіння - згідно з родом їх. Ці три класи обіймають усі види рослинного царства. Помітний при цьому перелік новостворених видів рослинного царства, спочатку простіших видів, а потім і більш складних і доскона­лих. Можна думати, що послідовність в описі вказує і на послідовність самого творення видів рослинного царства.

Четвертий день. Четвертого дня були створені сонце, місяць та зорі, узагалі небесні тіла. Творче повеління про буття цих тіл зобра­жається словами: "Хай будуть світила (євр. maor) на тверді небесній". Цей вираз вказує не на першостворення, тобто з нічого, а, як і вирази: "хай буде світло...", "хай збереться вода..." - на творче формування пред­метів. Основна матерія не тільки для землі, але й для неба і небесних тіл створена була на початку (небеса і води над твердю); утворення небес-


них тіл, можна вважати, здійснювалося одночасно з утворенням землі й у тому ж послідовному порядку. На четвертий день було лише заверше­но формування цих тіл, подібно до того, як третього дня завершено утво­рення нашої планети. Набувши остаточної форми, вони стали з четвер­того дня, згідно з особливим Божим наказом, світилами для Землі, носіями першоствореного світла, його збудниками або зброєю (таке саме значення євр. таог, на відміну від or світла першоствореного), чим до цього часу вони не були, одні стали так званими самоосвітлюючими тіла­ми (сонце і зірки), інші такими, що сяють запозиченим світлом (напри­клад, місяць та інші планети, або так звані "темні тіла") [118, С 19].

Пятий день. П'ятого дня було покладено початок творенню царст­ва тварин: спочатку були створені мешканці вод, а потім, у той же день, і мешканці повітря.

Під час створення мешканців вод Бог сказав: "Нехай вироїть вода дрібні істоти, душу живу і птаство, що літає під небесною твердю ...і ста­лося так". Вираз "хай вироїть вода" (євр. означає "хай закишать") озна­чає: хай наповниться вода живими істотами, здатними жити в ній, але не дією самих лише наданих речовині сил, а дією творчого наказу Бо­жого: і створив (bara - дієслово, вживане тільки там, де вказується на творення у власному значенні) Бог (пряме заперечення думки про здатність матерії створювати життя) китів великих (євр. taninim великі морські чудовиська) і всіляку душу живих зміїв (євр. scherer плазуючих, або багатонароджуючих, від shnraz - "повзати, копошитись, кишіти", обіймає собою всіх водних тварин, від найбільших до найменших), "во­да вироїла за їх родом" (Бут. 1, 21),

До п'ятого дня відноситься творення й мешканців повітря, Божий заклик про їх буття виражений словами: "Хай вода вироїть птаство, що літає над землею під небесною твердю" (Бут. 1, 20). "За найближчим пе­рекладом слів Мойсеевих, Божий заклик, - пояснює преосв. митропо­лит Філарет, - звучить так: і літаюче (значить не тільки птахи, а й кома­хи) хай літає над землею по тверді небесній". Створив Бог мешканців повітря згідно з родом їхнім [118, С 19].

Шостий день. На шостий день одержали буття тварини земні і лю­дина - вінець земних творінь. "І сказав Бог: "Нехай видасть земля живу ду­шу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її" (Бут. 1, 24).

"Коли Бог сказав: хай сотворить земля, - зауважує Св. Василій Ве­ликий, - це не значить, що земля подає те, що вже знаходилося в ній, але Той, що дав наказ дарував землі й силу дати" [118, С 19]. Творець тварин є Бог, який утворив їх із землі (Бут. 2, 10), як і людей (Бут. 2, 7). Створених із землі (тобто із земних стихій) земних тварин буттєписання поділяє на три класи: це, по-перше, худоба - чотириногі тварини,

найбільш здатні до приручення, які, будучи приручені, називаються до­машніми, по-друге, змії, власне плазуни, усі малі тварини, які рухають­ся без ніг або за допомогою ніг ледь помітних (напр., черв'яки, безкрилі комахи); по-третє, звірі земні, тобто дикі тварини, які живуть на волі. Ци­ми класами обіймаються всі види земних тварин, створені вони були за родом їхнім.

Така біблійна історія створення світу видимого. З цієї історії самі по собі відкриваються наступні загальні догматичні положення:

I. Небо, і земля, і все військо їхнє, інакше весь матеріальний світ з усім, що живе у ньому, зобов'язані Творцеві не тільки буттям своїм, а й існуванню в даній формі та досконалістю її. Бог є Творець основних стихій матеріального світу зі світової першоречовини. Він же є Творець і Будівник величного, і благоприкрашеного світу (космосу) із першоство­реної матерії. Завдяки творчості Божій одержали буття й досконалості природи всі істоти, які живуть у воді, повітрі й на суші, кожне за родом своїм [72, С 417-425; 7, С. 190-207].

II. Світ, створений не миттєво, не єдиною творчою дією Божою. Після створення на початку неба й землі, повне утворення його здійсню­валося протягом шести днів. Які це дні - звичайні, чи якісь особливі ча­си (однак не багатомільйонні епохи, передбачувані натуралістами, котрі стверджують саморозвиток світу), тривалість яких тільки Богові відома, а від нас утаєна, те й інше однаково мислиме в аспекті поняття про світотворення як творчої дії Божої. Але дні творення показують істинний порядок безпосередніх дій Творчої Сили, які здійснились у визначений час [118, С 19].

Отже, світ не вічний, а одержав буття й облаштування в часі. З по­чатком світотворення отримав начало і сам час як щось вимірюване.

III. Порядок світотворення полягав у поступовому сходженні від за­гального до окремого, від простішого до складнішого, від нижчих сту­пенів життя до вищих, взагалі від менш досконалого до більш доскона­лого, причому кожна ланка у ланцюгові творінь Божих є приготуванням до вищого й у вищому має свою найближчу мету. В усій же історії світо ­творення не можна не бачити приготування до створення такого єства на землі, яке могло б розуміти чудеса творення Божого і свідомо корис­туватися створеним, тобто людини, поставленої царем природи, ство­ренням якої і завершилася творчість Божа [72, С 417-425; 7, С. 190-207].

§ 1.15. Сутність і сенс сказання Мойсея про походження

перших людей

І. Істинне пізнання про своє початкове походження людина може мати тільки з Одкровення Божого. В Одкровенні найбільш повно

сповіщається про цю таємницю, як і про походження світу матеріально­го в буттєписанні Мойсеевому (Бут. 1, 26-27; 2, 7, 18-24).

Згідно зі сказанням Мойсея, людина створена на шостий день тво­рення, але після утворення всіх земних тварин, після того, як земля бу­ла облаштована і пристосована для її (людини) перебування й життя. Образ створення людини знаменно відрізняється від образу створення всіх інших творив. Якщо спершу все поставало просто згідно з творчим словом ("хай станеться"), створенню людини передувала рада Божа: "і сказав Бог: "Створімо людину" (Бут. 1, 26). Це рада в Самому триіпо­стасному Богові, тобто між особами Св. Трійці, а не рада Божа з анге­лами, "рада" як можна вважати (на основі вживання цього слова у Св. Писанні іноді у значенні: передбачення і передвизначення, напр. Дії. 2, 23; Ефес. 1, 11), не про створення тільки людини, але й відтворення її "дорогоцінною кров'ю Христа, як непорочного Ягняти, що призначений був іще перед закладинами світу, але був явлений вам за останнього часу" (1 Петр. 1, 19-20).

Попередні творіння хоча й відображали безкінечні досконалості Творця, але жодне з них не отримало такої властивості, щоб виявляти природу Божу. В особі ж людини, за визначенням Творця, повинна була з'явитися на землі істота богоподібна і богообразна, тобто така, що у самій природі своїй мала деяку схожість зі своїм Творцем: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою" (Бут. 1, 26). Нарешті, після "ради" Іпостасей Святої Трійці між Собою, Бог творить людину особливою дією, а саме: "І створив Господь Бог людину з пороху земно­го. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею" (Бут. 2, 7).

Через деякий час після створення Адама Бог, також після особливо­го визначення "ради" Св. Трійці, особливою дією створив жінку, збудував­ши її тіло, на знак єдності її з чоловіком, із ребра його. Буттєписьменник про творення жінки розповідає так: "І сказав Господь Бог: "Недобре бути чоловікові самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього". І вчинив Гос­подь Бог, що на Адама спав міцний сон, і заснув він. І Він узяв одне з ре­бер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв з Адама, на жінку, і привів її до Адама" (Бут. 2, 18, 21-23).

Створена з пороху земного, людина за тілесною природою свого єства і за зовнішнім життям належить до світу видимого, матеріального і є вінцем та завершенням усього земного творення. Але за духовною своєю природою її душа є диханням уст Божих, тобто вона хоч і не є ча­стиною подиху або Єства Божого, але вона Богоподібна, тому людина може бути названа, як і називається у Св. Писанні, родом Божим (Діян. 17,28).

II. Ставлять запитання: біблійська розповідь про створення людини є правдивою, точною історією створення першої людини, чи це тільки зовнішня оболонка, вільна художня вигадка священного письменника для більш наочного вираження божественних, догматичних істин, що міститься в ньому, просто метафора, чи алегорія, у котрій немає співвідносності описаного з дійсністю? Дивно було б думати, що книга, за загальним своїм характером безумовно історична, якою є книга Бут­тя, починається саме з алегорії, із якою тісно пов'язані викладені в книзі, без сумніву, історичні події. Очевидно, як переказ про створення світу матеріального є історією, так і розповідь про створення людини не алегорія або вимисел, а правдива історія. Як на історію дивився на свою розповідь і сам Мойсей. Це можна довести через сам тон або ха­рактер цієї розповіді, її простоту і деякі подробиці (особливо зі слів Ада­ма, наведених після створення жінки (Бут. 2, 23), а ще більше через ро­довідні таблиці, що знаходяться в книзі Мойсея, за якими можна визна­чити генеологію багатьох осіб від Мойсея до Адама.

Як на історію дивились на розповідь Мойсея й наступні священні письменники. Усі головні думки цієї розповіді повторюються як у Старо­му, так і у Новому Завітах. Так, згідно з цим переказом, мовиться, що людина створена Богом (Іов. 10, 8; 33, 4), створена за образом і подо­бою Божою (Прем. 2, 23; Як. З, 9; Еф. 4, 24), що тіло її створене із землі (Іов. 10, 9; 33, 6; Єкл. 12, 7; Пс. 103, 29; Сір. 17, 1-3; 1 Кор. 15, 47, 45), що жінка створена після чоловіка з ребра Адамового (1 Тим. 2, 13; 1 Кор. 11, 8-9; 6, 16; Еф. 5, 28, 31); згадується, що Адам - прабатько всьо­го людства (1 Пар. 1,1; Прем. 10, 1; Діян. 17, 26), а в Євангелії від Луки родовід самого Ісуса Христа зводиться до Адама (Лук. З, 38). Засвідчив достовірність цієї розповіді й Ісус Христос, утверджуючи в розповіді про походження першої пари закон про непорушність шлюбу (Мф. 9, 4-6; 10, 6-8).

Історичне значення надане було розповіді Мойсея й Церквою Хри­стовою, як це видно із пропонованого древніми отцями вчення про по­ходження людини і з тлумачень книги Буття. До алегоричного поняття схилялися лише окремі представники олександрійської школи, насамперед Оріген [72, С 425-430; 46, С. 185].

Людина як особливе творіння Боже

Необхідно розрізняти саму сутність розповідей про створення Лю­дини (Бут. 2, 7; Бут. 1, 26-28) та їх мету від форми викладу, у якій ця роз­повідь подана.

Сутність розповідей про створення людини Богом полягає у тверд­женні, що людина - особливе творіння, найдосконаліше з усіх істот, які живуть на землі, більше того, є завершенням і вінцем творіння взагалі.

Людина є творіння. З одного боку, як і будь-яке інше творіння, вона перебуває в залежності від Бога як свого Творця, з другого боку, вона має дане їй відносно автономне буття, має власне значення неповтор­ної особистості, виявляє власну поведінку.

Людина за своїм походженням є в нерозривному зв'язку з іншими творіннями, і в той же час між людиною та іншими (земними) створіння­ми не усунена внутрішня різниця.

Зв'язок людини з іншими створіннями виражений у Святому Письмі так:

• Людина виникає із землі. "І створив Господь Бог людину з праху земного" (Бут. 2, 7). Утворення людини із праху земного свідчить про тлінність її існування в умовах не перетвореного (непреображенного) світу. Про те, що собою являє "персть", із якої Бог створив Людину, Свя­те Письмо не говорить;
  
• Людина, пов'язана із землею у своїй життєдіяльності. Важливим призначенням її є обробіток землі (див. Бут. 2, 5). Під цим потрібно ро­зуміти не просто хліборобський обробіток землі. Людина покликана також володіти землею (Бут. 1, 28), проявляти турботу про неї, пізнавати навколишню її природу і розумно вдосконалювати її.
  
• Людина тілесною стороною свого існування повертається в зем­лю (Бут. З, 19). Це повернення відображається спочатку як можливість тілесної смерті - у випадку, якщо людина є не на висоті свого покликання і позбавить себе умовно дарованого їй безсмертя: "Але з дерева знання добра і зла - не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти, на певно, помреш!" (Бут. 2, 17).
  

Коли людина згрішила, то ця можливість перейшла в неминучу дійсність, і Бог сказав людині: "У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж по­ки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, - і до пороху вернешся" (Бут. З, 19).

У 1 главі книги Буття зв'язок людини з іншими земними творіннями переданий думкою про послідовне створення протягом шести днів, при­чому людина змальовується створеною в останній шостий день, точніше ж - у кінці шостого дня (Бут. 1, 24-31).

Внутрішньо ж неусувна різниця між людиною та іншими земними творіннями виражена у Святому Писанні свідченням про богооб­разність людини, про покликання її до богоуподіблення (Бут. 1, 26-27) і про те, що людина може бути владикою й господарем землі. Святе Пи­сання приділяє велику увагу високому достоїнству людини, піклуванню Божому про людину, покликанню людини, яке складається із звернення Бога й спілкування з Ним, факту непослуху людини і великому співчут­тю Бога до людини, яка впадає в непослух.

Бог створив людину не так, як інші творіння. Тоді як раніше все бу­ло просто за творчим словом: "Нехай буде!", створенню людини пере­дувала предвічна рада Божа - рада між Особами Святої Трійці, - рада, можна думати, не про створення тільки людини, але й про майбутнє відтворення її після гріхопадіння, яке Господь передбачив. Оскільки апостол Петро каже про Христа, "як про непорочне й чисте Ягня, що призначений був іще перед закладинами світу, але був з'явлений вам за останнього часу" (1 Пет. 1, 19-20).

Думка про такі двоякі предвічні ради (про створення й відтворення людини) яскраво виражена і в церковному іконописному мистецтві. "Найбільш повну відповідність вченню Церкви, - писав відомий знавець іконографії професор Успенський, - образ Трійці знайшов в особливо величному, як своїм змістом, так і художнім вираженням, творі, відомо­му під іменем "Трійці" А. Рубльова..." [157, С 52-57].

Тут зображені три Ангели (відповідно до розповіді книги Буття про появу трьох мандрівників Авраамові біля дуба Мамврійського (Бут. 18, 1-16). "Не скасовуючи історичного аспекту подій, преподобний Андрій звів його до мінімуму, завдяки чому головного значення набула не біблійна подія як така, а її догматичний зміст" [89, С 89].

"На невисоких сидіннях розташувались кругом столу три Ангели, надзвичайно подібні обличчям один до одного... їх погляди задумливо направлені вдалину, мовби в німу тиху вічність" [89, С 89].

Лівий Ангел символізує Бога Отця. Два інші Ангели - Бога Сина й Бога Духа Святого.

Ідея єдності природи і рівності Осіб Святої Трійці виражена одна­ковістю віку, однаковістю німбів та синім кольором (який нагадує небо), що присутній в одязі усіх трьох Ангелів. Єдиноначальність Святої Трійці виражена тим, що голови середнього й правого Ангелів повернені в сто­рону лівого Ангела (за вченням святих отців, Бог Отець є "Початок (на­чало) і Корінь Божества" [89, С 90].

На іконі з усією силою переданий акт величної жертви любові Бога до людини. "Якщо нахил голів і фігур двох Ангелів, що спрямовані у сто­рону третього, об'єднує їх між собою, то жести рук їх направлені до євхаристичної чаші, яка стоїть на білому столі, як на престолі, євхарис­тичної чаші з головою жертовної тварини. Цей образ слугує ніби прооб­разом добровільної жертви Сина Божого. Поєднуючи рухи рук Ангелів у напрямку чаші, він (образ) указує на єдність волі та дій Святої Трійці, яка уклала завіт з Авраамом" [157, С. 54].

"Сформоване з "праху земного" творіння стає людиною лише тому, що Бог "дихання життя вдихнув у ніздрі її"(Бут. 2, 7).

Серед настанов і висловлювань преподобного Серафима Са-


ровського, які збереглися, знаходиться і таке пояснення створення лю­дини і властивостей її першоствореної природи: "Більшість тлумачать, що коли в Біблії мова йде про те, що вдихнув Бог дихання життя в ніздрі Адама першоствореного і створеного Ним із персті, то нібито це озна­чало, що в Адама, до того не було Душі і духу людського, а була тільки плоть одна, із персті земної створена... Але це необгрунтовано і неправильно, тому що Господь Бог створив Адама з персті земної в то­му складі, як святий апостол Павло стверджує: "непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа на­шого Ісуса Христа!" (1 Сол. 5, 23). І всі ці три частини нашого єства ство­рені були із персті земної, і Адам не мертвим був створений, але діючим, живою істотою, подібно іншим, які живуть на землі, живим Бо­жим створінням. Але ось у чому сила: якщо б Господь Бог не вдунув потім в його ніздрі дихання життя, тобто благодаті Господа Духа Свято­го, від Отця сходженого і заради Сина у світ посланого, то Адам як би сильно досконалістю не перевищував усі інші Божі створіння як вінець творінь Божих на землі, але все-таки перебував би без Духа Святого усередині себе, що зводить його богоподібність і був би подібний всім іншим створінням, хоча й таким, що мають і плоть, і душу, і дух, кожне за родом їх приналежності, але який Духа Святого усередині себе не має" [51, С 77-78].

Що стосується розповіді про створення жінки з ребра чоловіка (Бут. 2, 21-22), то, беручи до уваги характерний для древніх жителів Сходу менталітет (простоту й образність мислення), можна думати, що у буттєписьменника, який добре знав свій народ, не було наміру поясни­ти походження життя в біологічному змісті. Символічна розповідь, не відкриваючи тайни фактичного її походження, наочно вміщує виражену істину про двоєдинство людини, що реалізується в шлюбному союзі рівносущих, з'єднаних любов'ю чоловіка й жінки.

"Як це відбувалося, Мойсей не говорить, і це таїна, - підкреслює у своєму творі "Про людину" архієпископ Херсонський Інокентій (Бори­сов). - Ясно тільки те, що спочатку потрібно було створитись організму, який потім розділився на два види - чоловіка й жінку" [6, С. 78].

Слова "Оце тепер вона - кість від костей моїх, і тіло від тіла мого" (Бут. 2, 23) указують на кровну спорідненість, на спорідненість за наро­дженням.

У книзі Буття говориться: "І сказав Господь Бог: "Не добре, щоб бу­ти чоловікові самотнім, створю йому поміч, подібну до нього" (Бут. 2, 18). Однак, слово "помічниця", як і відповідні слова в перекладі 70-ти і у Вульгаті, не передають точно глибокого змісту єврейського оригіналу. Більш точним був би переклад: "Створимо йому того, що до-

повнює, який би був перед ним" [155, С 10-110].

"Таким чином, тут мова йде не про доповнення в праці, а про до­повнення в самому бутті. Жінка перш за все потрібна як його alter ego (друге "я")" [155, С 42]. "Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, - і стануть вони одним тілом" (Бут. 2, 24). Це слова Адама, але їх підтверджує Сам Христос: " Покине тому чо­ловік батька й матір і пристане до дружини своєї, - і стануть обоє вони одним тілом, тому-то немає вже двох, але одне тіло" (Мф. 19, 56). Ці слова говорять не про тимчасове тілесне поєднання в родовому акті, а про постійне метафізичне єднання подружжя. Слово"стать" означає тут не тільки тіло, а ніби одну істоту, одну людину. Ко­ли ж мова йде лише про фізичне єднання чоловіка й жінки (не в шлюбі, а в блуді), то вживається інший вираз, а власне, що вони - одне тіло" (1 Кор. 6, 16) [155, С. 43-44].