Ця книга розміщена на сайті
| Вид материала | Книга |
- Редактор Т. В. Янголь Коваль А. П. К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного, 3366.78kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 724.91kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2760.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 3188.89kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2244.09kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4047.43kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 1878.34kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4564.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 7345.4kb.
- Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах, 315.98kb.
Ця книга розміщена на сайті ссылка скрыта – ласкаво просимо відвідати наш сайт, щоб скачати іншу літературу безкоштовно, а також задати питання на нашому форумі.
Догматичне богослів`я
Зміст
Вступ з
§1. Поняття про догмати та догматичне богослів'я З
§2. Істини християнського віровчення.
Святе Письмо. Святе Передання 22
§3. Незмінність християнського віровчення
щодо змісту та кількості догматів 25
§4. Важливість і значення догматів 27
§5. Віровиклад древньої Вселенської Церкви
та символічні книги Православної Церкви 28
§6. Розподіл догматики.... 36
ЧАСТИНА І. ПРО БОГА В САМОМУ СОБІ 38
§1. Незбагненність сутності Божої 38
§2. Богослів'я катафатичне та апофатичне 46
§3. Моральні умови богопізнання 49
Розділ 1. Про Бога єдиного в Єстві 53
Підрозділ 1.1. Про Єство Боже 53
§1.1.1. Зміст учення про Єство Боже.
Поняття про істотні властивості Божі та їх поділ 53
§1.1.2. Бог "Сущий". Властивості єства Божого
як Буття найдосконалішого 52
§1.1.3. Духовність єства Божого 58
§1.1.4. Властивості єства Божого як Духа : 60
Підрозділ 1.2. Єдність єства Божого 73
§1.2.1. Єдиність Божа як характерна ознака
істинного поняття про Бога 73
§1.2.2. Вчення Одкровення про єдність Божу 74
Розділ 2. Про Бога в трьох особах 79
§2.1. Богоодкровенність догмата про Святу Трійцю 87
§2.2. Історія догмата про Святу Трійцю 87
§2.3. Вчення Церкви про Святу Трійцю 93
§2.4. Старозавітні вказівки на троїчність осіб у Богові 94
§2.5. Свідчення Нового Завіту про троїчність осіб у Богові 97
§2.6. Божество Отця 99
§2.7. Божество Сина 99
§2.8. Божество Духа Святого 104
§2.9. Одноістотність осіб Святої Трійці 106
§2.10. Особиста властивість Бога Отця 108
§2.11. Особиста властивість Бога Сина 110
§2.12. Особиста властивість Бога Духа Святого 111
ЧАСТИНА II. ПРО БОГА І ЙОГО ВІДНОШЕННЯ ДО СВІТУ 119
Розділ 1. Про Бога як Творця світу 119
§1.1. Бог є Першопричиною або Винуватцем світу 119
§1.2. Походження всього існуючого від Бога через творення 123
§1.3. Творення світу не від вічності, а в часі чи разом із часом …….125
§1.4. Участь усіх осіб Святої Трійці у справі творення 128
§1.5. Спосіб Божественного творіння світу 130
§1.6. Спонука і мета творення 131
§1.7. Порядок творення світу та головні види створеного 134
§1.8. Поняття про ангелів 136
§1.9. Буття створених духів або ангелів 136
§1.10. Походження ангелів від Бога. Час їх створення 138
§1.11. Природа і властвості ангелів 139
§1.12. Кількість ангелів. Небесна ієрархія.
Сім найвищих ангелів 142
§1.13. Сказання Мойсея про творення світу
і його історичний характер 146
§1.14. Історія створення матеріального світу 150
§1.15. Сутність і сенс сказання Мойсея
про походження перших людей 155
§1.16. Походження від Адама та Єви всього
людського роду 161
§1.17. Боговстановлений спосіб розмноження людей.
Розбір думок про походження душ 163
§1.18. Склад природи людини 166
§1.19. Образ і подоба Божа в людині 169
§1.20. Призначення людини 174
§1.21. Досконалість творення 181
Розділ 2. Про Бога Промислителя світу 184
§2.1. Поняття про Промисел Божий, його дії,
види і образи промислу 184
§2.2. Дійсність Промислу Божого 184
§2.3. Дії промислу Божого 185
§2.4 Предмети Божественного промислу 187
§2.5. Природний і надприродний образи
промислу про світ 188
§2.6. Участь усіх осіб Святої Трійці в справі промислу 189
§2.7. Відношення Бога Промислителя до ангелів.
їхнє служіння Богові 190
§2.8. Ангели як зброя промислу Божого про світ
взагалі й про людей зокрема 191
§2.9. Ангели - охоронці людських спільнот 193
§2.10. Ангели - охоронці окремих осіб 195
§2.11. Моральний стан і блаженство ангелів 197
§2.12. Буття злих духів 198
§2.13. Природа злих духів, їх кількість і ступені 199
§2.14. Падіння злих духів 200
§2.15. Моральний стан і участь злих духів 202
§2.16. Відношення злих духів до роду людського 203
§2.17. Відношення злих духів до кожної людини 204
§2.18 Промисел Божий по відношенню до злих духів 206
§2.19. Властивості першоствореної людини.
Промисел Божий про неї 208
§2.20. Гріхопадіння прабатьків 212
§2.21. Наслідки гріхопадіння 216
§2.22. Перехід гріха на весь людський рід.
Первородний гріх 222
§2.23. Дійсність первородного гріха, його всезагальність
та спосіб розповсюдження 226
§2.24. Покарання людей після гріхопадіння
як дія промислу Божого 233
Розділ 3. Про Бога як будівничого людського спасіння 237
Підрозділ 3.1. Приготування людського роду
до прийняття Викупителя .....237
§3.1.1. Передвічна рада Пресвятої Трійці
про спасіння людського роду 237
§3.1.2. Приготування людського роду
до прийняття Викупителя від Адама до Авраама 238
§3.1.3. Приготування єврейського народу
до прийняття Викупителя 240
§3.1.4. Приготування язичницького світу
до прийняття Викупителя 245
Підрозділ 3.2. Про Бога Викупителя.
Про Ісуса Христа як істинного месію і Боголюдину 251
§3.2.1. Ісус Христос є обітований Спаситель світу 251
§3.2.2. Ісус Христос - Боголюдина. Догмат
про втілення Сина Божого. Коротка історія догмату 253
§3.2.3. Історія христологічного вчення в І—111 ст.
Евіонізм, гностицизм (докетизм), монархіанство 254
§3.2.4. Історія Христологічного вчення в IV ст.
Аріанство, аполінаріанство 256
§3.2.5. Історія христологічного вчення в V-VIII ст. Несторіанство, монофізитство, монофелітство,
адопціанізм 258
§3.2.6. Четвертий Вселенський Собор і халкідонське вірозвизначення про особу і єство
Боголюдини Ісуса Христа 260
§3.2.7. Ісус Христос - істинний Бог за єством
як Син Божий 262
§3.2.8. Ісус Христос - істина людина 265
§3.2.9. Надприродне народження Ісуса Христа 267
§3.2.10. Безгрішність Ісуса Христа 268
§3.2.11. Ісус Христос - Бог і людина в одній особі.
Образ поєднання двох єств в одній особі Боголюдини 270
§3.2.12. Поняття про потрійне служіння Ісуса Христа 283
/. Пророче служіння Ісуса Христа 283
§3.2.13. Ісус Христос як Пророк - Просвітитель світу 283
§3.2.14. Даний Спасителем євангельський закон 284
§3.2.15. Євангельський закон замінив собою закон Мойсея..287 §3.2.16. Євангельський закон викладений
для всіх людей і на всі часи 289
//. Первосвященницьке служіння Ісуса Христа 290
§3.2.17. Христос як Первосвященник 297
§3.2.18. Значення втілення Сина Божого
в справі викуплення 298
§3.2.19. Земне життя Спасителя як подвиг викуплення 298
§3.2.20. Вчення Одкровення і Церкви про страждання
та смерть Боголюдини як жертви викуплення 300
§3.2.21. Спасительні плоди жертви Христової 304
§3.2.22. Короткий огляд неправдивих і однобічних поглядів на викуплення. Відповідь на найголовніші нерозуміння і заперечення стосовно
викупної жертви Христової 308
///. Царське служіння Ісуса Христа 322
§3.2.23. Ісус Христос - Цар. Поняття про духовне царство Його. Дії, в яких виразилося царське служіння
Ісуса Христа 322
§3.2.24. Виявлення Ісусом Христом царственно!'
Своєї влади в дні приниження. Його чудеса 324
§3.2.25. Зшестя Ісуса Христа в пекло і перемога над ним 325
§3.2.26. Воскресіння Ісуса Христа і значення
цієї події в справі викуплення 328
§3.2.27. Вознесіння Ісуса Христа на небо і відкриття
для всіх віруючих в Нього царства небесного 329
§3.2.28. Вічне володарювання Ісуса Христа
після вознесіння на небо 331
Розділ 4. Про Бога освятителя 334
Підрозділ 4.1. Про благодать як силу, що освячує 334
§4.1.1. Необхідність божественної допомоги для отримання плодів викуплення. Послання Духа Святого і Його дії заради нашого спасіння. Поділ вчення
про Бога Освятителя 334
§4.1.2. Вчення Одкровення про благодать 335
§4.1.3. Виправдання й освячення 338
§4.1.4. Благодать, яка зберігає і повертає духовне життя 339
§4.1.5. Відношення благодаті до свободи . 340
§4.1.6. Значення віри і добрих справ у нашому спасінні 343
Підрозділ 4.2. Про Церкву як посередницю
освячення людини. 347
§4.2.1. Необхідність боговстановленого видимого посередництва (допомоги) для освячення людини. Поняття про Церкву в широкому значенні
та про Церкву земну зокрема 347
§4.2.2. Заснування та мета Церкви 349
§4.2.3. Глава Церкви Христос Спаситель і Дух Святий
Паракліт 352
§4.2.4. Властивості істинної Церкви Христової 355
§4.2.5. Склад земної Церкви. Богоустановленість ієрархії 364
§4.2.6. Необхідність належати до Церкви для спасіння 367
§4.2.7. Союз між Церквою земною та небесною.. 369
§4.2.8. Клопотання святих за віруючих, які живуть
на землі і молитовне заклинання їх у Церкві земній 369
§4.2.9. Вшанування святих 376
§4.2.10. Вшанування мощів святих угодників Божих 379
§4.2.11. Вшанування святих ікон 384
Підрозділ 4.3. Про таїнства як засоби
просвітлення людини 392
§4.3.1. Поняття про таїнства. Богоустановленість
та число таїнств 392
§4.3.2. Дійсність та дієвість таїнств 398
Підрозділ 4.4. Таїнство хрещення .403
§4.4.1. Поняття про таїнство. Його встановлення 403
§4.4.2. Видимий бік хрещенн 404
§4.4.3. Невидимі дії хрещення 407
§4.4.4. Необхідність хрещення для всіх. Хрещення немовлят. Хрещення кров'ю.
Неповторність хрещення 409
Підрозділ 4.5. Таїнство миропомазання. 412
§4.5.1. Поняття про таїнство. Його встановлення 412
§4.5.2. Видима сторона таїнства та невидимі його дії 414
§4.5.3. Неповторюваність таїнства миропомазання 418
Підрозділ 4.6. Таїнство Євхаристії. 419
§4.6.1. Поняття про таїнство євхаристії.
Обітниця цього таїнства і його встановлення 419
§4.6.2. Видимий бік таїнства 420
§4.6.3. Перетворення хліба та вина в тіло й кров
Христову в таїнстві євхаристії 424
§4.6.4. Незбагненність тайни перетворення. Окремі пояснення вчення про образ присутності
Ісуса Христа в євхаристії 428
§4.6.5. Євхаристія як жертва. її відношення
до жертви хресної 431
Підрозділ 4.7. Таїнство покаяння 434
§4.7.1. Поняття про таїнства покаяння.
Обітниця про встановлення і саме встановлення таїнства....434
§4.7.2. Видимий бік таїнства. Невидимі його дії 435
§4.7.3. Епитимії, їх походження та значення 438
Підрозділ 4.8. Таїнство священства 440
§4.8.1. Поняття про таїнство священства.
Богоустановленість таїнства 441
§4.8.2. Видимий бік таїнства священства.
Невидимі його дії 442
§4.8.3. Неповторюваність таїнства священства.
Питання про "незгладимість" благодаті священства 444
§4.8.4. Ступені священства, їх походження
та розрізнення між собою 446
Підрозділ 4.9. Таїнство шлюбу. 449
§4.9.1. Поняття про шлюб як таїнство 449
§4.9.2. Вчення Одкровення і Церкви про те, що
шлюбовінчення є боговстановлене таїнство 450
§4.9.3. Видима сторона таїнства шлюбу і його невидимі дії..452
Підрозділ 4.10. Таїнство освячення єлеєм 454
§4.10.1. Поняття про таїнство та його встановлення 454
§4.10.2. Видимий бік таїнства. Благодатні дії таїнства 454
Розділ 5. Про Бога як Суддю і Мздовоздаятеля 459
Підрозділ 5.1. Про Бога як Суддю і Мздовоздаятеля
для кожної людини зокрема 459
§5.1.1. Смерть тілесна і безсмертя душі 459
§5.1.2. Окремий суд 461
§5.1.3. Відплата після окремого суду.
Стан праведних і грішних 464
§5.1.4. Молитви Церкви за померлих 468
Підрозділ 5.2. Про Бога як Суддю і Мздовоздаятеля
для всього роду людського 476
§5.2.1. Невідомість часу другого пришестя Ісуса Христа.
Ознаки Його пришестя 476
§5.2.2. Антихрист і час його пришестя 481
§5.2.3. Битва антихриста з царством
Христовим і поразка (знищення) його від Господа 484
§5.2.4. Друге пришестя Христа 489
§5.2.5. Воскресіння мертвих та його дійсність 491
§5.2.6. Загальність та одночасність воскресіння померлих.
Зміна живих 494
§5.2.7. Тіло воскресіння та його властивості 498
§5.2.8. Кінець світу 502
§5.2.9. Загальний суд. Його дійсність та образ здійснення....505
§5.2.10. Кінець благодатного царства Христового й
відкриття царства слави. Помилковість хіліазму 508
§5.2.11. Блаженний стан праведників.
Ступені та вічність їхнього блаженства 510
§5.2.12. Стан засуджених. Ступені та вічність їхніх мук 514
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК 522
ЛІТЕРАТУРА 528
ЗМІСТ 537
УДК: 23 ББК: 86.24 В 308
Наукові редактори: Єпископ Димитрій (Рудюк), ректор Київської Духовної Академії; Новосад Мирослав Миколайович, викладач філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного ун-ту, кандидат богословських наук.
Рецензенти: Прот. Дмитро Садов'як, проректор Київської Духовної Академії, доктор богословських наук; Степовик Дмитро Власович, професор Київської Духовної Академії, доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства. Протоієрей Вепрук Василь Ілліч
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, 11 жовтня 2002 р.
Догматичне богослів'я: Підручник. - Чернівці, Рута, 2002. -543 с
ISBN 966-568-500-7
У навчальному посібнику розглянуто догматику Святого Православ'я. Автор з урахування соборної думки Церкви трактує Святе Письмо і Святе Передання як основні джерела догматики. Доводиться буття Боже та ознаки Його Особистості, детально розглянуто погляд на Бога як Творця та Промислителя світу, проблеми гріха й спасіння людини, постать Ісуса Христа як Викупителя й Боголюдини, співвідношення Закону й Благодаті та поняття про Царство Небесне, Страшний Суд і загальне воскресіння.
Книга знайде свого читача серед усіх, хто не байдужий до основ віри й шукає духовного ґрунту в наш нелегкий час.
ББК 86.24
ISBN 966-568-500-7
© Протоієрей Вепрук Василь Ілліч, 2002 р.
© Видавництво "Рута", 2002 р.
В С Т У П
§ 1. Поняття про догмати та догматичне богослів`я
У заголовку цього курсу об'єднані два слова: догматичне і богослів'я. Обидва терміни запозичені з грецької мови.
Богослів'я - з грецької - складається з двох слів: "Бог" " слово ", тобто богослів'я - це слово або вчення про Бога.
У Стародавній Греції цим словом позначали міфологічні перекази про богів, а богословами називалися поети та письменники, котрі писали про мешканців Олімпу. Починаючи з Арістотеля (384-322 pp. до Р.Х.), цим словом називався розділ філософії - "перша філософія», у якій викладається "вчення про божественне" [8, С 2-3].
У християнському сприйнятті термін "богослів'я" може бути осмислений двояким чином. По-перше, як слово Бога про Самого Себе. Богослів'я у вузькому розумінні - слово про Бога - стало можливим лише після зішестя на землю Сина Божого, Котрий відкрив нам істинне вчення про Бога. На думку святителя Григорія Палами, Бог ради нас не тільки втілився, але й став богословом [4, С. 301-303]. Це слово Бога про Себе і про створений Ним світ складає зміст Божественного Об'явлення.
По-друге, у загальноприйнятому значенні під богослів'ям розуміють вчення про Бога Церкви чи когось із богословів. Таким чином богослів'я є осмислення Божественного Об'явлення. У давній Церкві сферою богослів'я було питання про Святу Трійцю.
Усі решта частини віровчення: про творення світу, про втілення Слова, про спасіння, про Церкву та її Таїнства, про Другий Прихід Христа давні отці Церкви відносили до сфери ікономії*. І лише пізніше було прийнято розуміти під богослів'ям усе віровчення про Бога і Його домобудівництво, Його ставлення до світу та людини [31, С. 790];
У Святому Письмі терміна богослів'я немає. У церковному вживанні воно вперше зустрічається в апостольських мужів у II столітті й означає тільки вчення Старого та Нового Завітів, пізніше святі отці ро-
* (грец.) - буквально "керування домом", домобудівництво, тобто діяльність Бога в творінні, Промислі та спасінні світу.
зуміли під ним усі християнські істини. У XII ст. під богослів'ям стали розуміти особливий предмет, де систематично викладаються істини про Бога. Першим у такому розумінні слово богослів'я вжив західний богослов Петро Абеляр (1079 - 1141).
У церковній історії тільки троє святих уподобились особливого наймення Богослов: св. апостол і євангеліст Іоан Богослов, св. Григорій Богослов (біля 330-390), св. Симеон Новий Богослов (942-1022). Св. апостол і євангеліст Іоан Богослов ясніше від інших євангелістів виклав учення про Святу Трійцю і Божество Сина Божого. Святий Григорій Назіазін ревно захищав і піднесено проповідував троїчний догмат, а преподобний Симеон оспівав поєднання людини з Триєдиним Божеством.
Тепер богослів'я поділяється на ряд розділів: моральне, порівняльне, літургійне і т. ін.
Слово догмат - також грецьке. Воно походить від дієслова - "думати", "вірити", "розмірковувати" (минула форма цього дієслова 5є8о'уцг| означає: "вирішено", "визначено"). Догматами стародавні греки називали філософські положення, прийняті послідовниками певної школи як аксіоми. Ними іменували беззаперечні істини, що вже встановилися. Отже, догмат - це істина, що стала непорушним та незмінним законом, який повинен прийматися на віру. У такому значенні це слово вживали греки. Так, філософ Платон (427-347 pp. до Р.Х.) у праці "Держава" догматами називає закони прекрасного й справедливого, які необхідно прищепити дітям.
Цицерон іменує догматами безперечні філософські положення [44, С 2-3]. У Сенеки догмати - основи морального закону. З часом цей термін став вживатися і для позначення постанов державної влади. У Ксенофонта словом "догмат" позначаються рішення або розпорядження, котрим безумовно повинні були підкорятися всі воєначальники, а слідом за ними і всі підлеглі їм воїни, а у Геродіана - рішення або визначення римського сенату, котрим повинен був підкорятись увесь римський народ [44, С. 8].
Як розпорядження громадянської влади це слово знаходимо й у Біблії. У Старому Завіті догмати - це царські укази (Дан. 2, 13; 3, 10; 6, 8-9; Естер. З, 9), а також розпорядження релігійного характеру (2 Мак. 10, 8; 15, ЗО, 36). В аналогічному розумінні цей вираз вживається і в Новому Завіті (Лк. 2, 1; Діян. 17, 7). У посланнях св. ап. Павла даний термін набуває нового значення як синонім Закону Божого: "Господь ... знищивши вченням рукописання (грец. догмати) на нас" (Кол. 2, 14). "Господь ... спростив ... закон заповідей ученням" (Ефес. 2, 15). Нарешті, у Книзі Діянь є місце, де слово догмати означає обов'язкові для
всіх членів Церкви постанови: так, після Апостольського Собору апостоли Павло і Тимофій "передавали вірним дотримуватись визначення (грец. догмати), встановленого апостолами та пресвітерами в Єрусалимі" (Діян. 16, 4).
У післяапостольський час словом "догмати" називали всі істини, що стосувалися віри: як віроповчальні, так і моральні. Таке ж широке розуміння терміна зустрічається й у святого Ігнатія Богоносця, Іустина Філософа, Климента Олександрійського, Оригена. Наприклад, святий Ігнатій Богоносець християнські догмати називає догматами Господніми, а Василій Великий прямо називає їх Божественними [44, С 6]. Починаючи з IV-V ст. святі отці східної Церкви (напр., святий Кирило Єрусалимський, святий Григорій Нісський, святий Іоан Златоуст, Блаженний Феодорит та інші) почали розглядати окремо істини віровчення та заповіді [44, С. 3-8].
Так, твердження, що Христос є способом життя для віруючих, св. Григорій Нісський (близько 335-394) поділив на дві частини - моральну й точного дотримання "догматів" - і на підтвердження посилається на слова Спасителя: "ідіть, і навчіть усі народи... навчаючи їх дотримуватися всього, що заповідав Я вам" (Мф. 28, 19-20).
Св. Кирило Єрусалимський (315-387) говорить: "Образ богошанування міститься в цих двох надбаннях - у точному пізнанні догматів благочестя й у добрих справах: догмати без добрих справ не слушні Богові; не допускає Він і справ, якщо вони засновані не на догматах благочестя. Бо хіба є користь знати вчення про Бога і безсоромно любодіяти" [72, С 12].
Пізніше, як на Сході, так і на Заході, це слово майже не вживалося, і тільки наприкінці XVII ст. у протестантських школах з'являється дисципліна - догматичне богослів'я.
Отже, догматичне богослів'я є предметом віроповчальних істин про Бога і Його ставлення до світу та людини.
Часто до найменування догматичне богослів'я приєднують ще й прикметник православне. Слово православ'я вперше зустрічається в християнських письменників у II ст., коли з'являються перші формулювання вчень християнської Церкви (Климент Олександрійський (150-215)), і означає віру всієї Церкви на противагу помилковим та неістинним ученням єретиків - гетеродоксії. Пізніше слово православ'я означає сукупність догматів та постанов Церкви і визначається критерієм збереження незмінного вчення Ісуса Христа і апостолів та тим, як воно викладено у Святому Писанні, Святому Переданні та давніх символах Вселенської Церкви. Назва православна залишається за Східною Церквою [159, С. 379].
Тому на всіх Вселенських Соборах святі отці Церкви постійно наголошували у своїх соборних актах та правилах на збереженні чистоти й незмінної сутності саме православних догматів, православного віровчення, православної віри [38, С. 272-274].
Не все те, що міститься в церковному віровченні, може бути віднесене до високого та виняткового поняття догмат віри. Критеріями такої відзнаки звичайно є чотири характеристики догмата:
- теологічність;
- богоодкровенність;
- церковність;
- законообов'язковість для всіх членів Церкви.