Ця книга розміщена на сайті

Вид материала

Книга

Содержание Питання для самоперевірки

Подобный материал:

• Редактор Т. В. Янголь Коваль А. П. К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблій­ного, 3366.78kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 724.91kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 2760.98kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 3188.89kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 2244.09kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 4047.43kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 1878.34kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 4564.98kb.
• Ця книга розміщена на сайті, 7345.4kb.
• Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах, 315.98kb.

§ 1.4. Участь усіх осіб Святої Трійці у справі творення

Одкровення й Церква навчають присвоювати справу творення не одній якій-небудь особі Божества, а всім трьом особам Св. Трійці. "Віруємо, - навчають східні патріархи, - що Бог, Отець, Син і Св. Дух, є Творець усього видимого й невидимого" [75, С. ЗО; 118, С. 3].

Напіввідкриті вказівки на участь усіх трьох осіб Св. Трійці у справі творення світу знаходяться у Старому Завіті, але в яскравішому світлі ця істина зображена в Одкровенні Нового Завіту. Особливо знаменним є в цьому відношенні вислів Буттєписьменника: "На початку створив Бог (bara Elohim) небо й землю" (Бут. 1,1);"... і говорить Бог: "Створімо лю­дину за образом і подобою Нашою" (Бут. 1, 26). Але є в Писанні й такі свідчення, у яких вказується окремо на творчу діяльність тієї чи іншої особи Св. Трійці.

Зі старозавітних текстів увагу святителя Василія Великого притягує до себе наступне: "Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Йо­го все Його військо" (Пс. 32, 6). Пояснюючи ці слова Псалмоспівця, свя­титель Василій говорить про участь у створенні Святого Духа, Який "нарівні із Сином уподібнюється руці, через яку Бог творив Своє творіння" [127, С. 34].

Подібну думку висловлює і святий Іриней, єпископ Ліонський: "Бог ні в чому не мав потреби для створення того, чому бути Він визначив наперед у Себе, немовби Він не мав Своїх рук. З ним завжди присутнє Слово і Премудрість, Син і Дух, через Яких Він вільно і з доброї волі

Своєї усе створив" [140, С. 368]. У Новому Завіті є багато місць, які го­ворять про творчу діяльність усіх Осіб Святої Трійці.

Так, про Бога Отця, наприклад, мовиться: "Для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе" (1 Кор. 8, 6; Євр. 2, 10).

У молитві перших християн початкові слова "Владико, що небо й землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!" (Діян. 4, 24) звернені, влас­не, до Бога Отця.

Сину Божому дано участь у світотворенні, наприклад, у словах: "Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього" (Ін. 1, 3), чи: "Ним (Сином) створено все на небі й на землі, видиме й не видиме, чи то престоли, чи то господства... усе через Нього і для Нього створено" (Кол. 1, 16; Євр. 1, 3; 1 Кор. 8, 6) [84, С. 35].

На участь Святого Духа у світотворенні більш чітко вказано у Ста­рому Завіті. У словах Буттєписьменника "Дух Божий ширяв над поверх­нею води" (Бут. 1, 2) Дух уявляється як Той, Хто вливає життя в ново-створену матерію. Можна бачити подібну вказівку в наступних словах Псалмоспівця, у яких Дух уявляється відмінним від Єгови: "Посилаєш Ти Духа Свого - вони творяться, і Ти відновлюєш обличчя землі" (Пс. 104, ЗО; пор. 32, 6). Він же говорить: "Словом Господнім учинене небо, а подихом уст Його все Його військо (світила, зорі небесні)" (Пс. 32, 6).

Дух Святий змальовується в Новому Завіті переважно Джерелом і Подавачем життя і Творцем нової тварі: "Хто не родиться від води й Ду­ха, не може ввійти в Царство Боже" (Ін. З, 5); "Хто у Христі, той створіння нове" (2 Кор. 5, 17); "Якщо ж хто Духа Христового не має, той і не Його" (тобто не Христовий) (Рим. 8, 9).

Великі вчителі Давньої Церкви намагалися пояснити (розтлумачи­ти), у чому різниця (відмінність) у творчості Отця, Сина і Святого Духа. Наприклад, святитель Василій Великий писав: "У створенні ... уяви пер­шопочаткову причину створеного - Отця і причину творчу - Сина, і при­чину учинену (проведену) - Духа так, що службові духи (тобто Ангели) мають буття з волі Отця, приводяться ж до буття діянням Сина і здійснюються (тобто ведуться до вдосконалення) в бутті присутністю Духа" [125, С. 16].

У чому полягала участь кожної особи Св. Трійці у справі творення? Писання не відкриває нам це з повною ясністю, але можна знайти в ньому вказівки, що є різниця у творчій діяльності Отця, Сина і Св. Духа. Так в Писанні трапляються вислови, що все виникає з Отця чи від Отця (1 Кор. 8, 6; 2 Кор. 5,18), через Сина чи Сином (Ін. 1,3; 1 Кол. 1,16; Євр. 1, 3 та інші), у Духові Святому (Еф. 2, 18; Рим. 11, 36). Древні учителі Церкви думку, що міститься в таких висловах Писання, коротко ви­словлювали так: "Отець створив світ через Сина в Духові Святому". Ва-

силій Великий різницю у творчій діяльності осіб Св. Трійці детальніше визначав таким чином: "у творенні їх (ангелів) уявляй першопочаткову причину створеного Отця, і причину створювану - Сина, і причину здійснювану - Св. Духа, так що службові духи мають буття з волі Отця, приводяться ж у буття дією Сина і здійснюються в бутті присутністю Ду­ха Святого. Отже, уявляй Трьохвладного Господа, Який створює Слово і стверджує Духом"; "Божий Дух завжди остаточно здійснює все, що по­ходить від Бога через Сина" [125, С. 16].

Святитель Григорій Богослов називає Отця Винуватцем, Першо­причиною всього, що існує, Сина - Творцем, Духа Святого - Здійснюва­чем (Який завершує справу Сина) [132; 74, С. 93].

Уявляючи так різницю в творчості Св. Трійці, древні учителі, однак, не припускали думки, наче Син і Дух були лише службовими знаряддя­ми чи деталями при творенні, Вони творчо здійснювали Отчу волю й думку (Ін. 1, 3), тобто є недосконалою творча дієвість Отця без Сина, Сина без Св. Духа. Кожна з осіб Св. Трійці володіє силою, повною і дійсною для дієвості й створення (будівництва). Причина такого роз­поділу діяльності осіб Св. Трійці в справі творення міститься лише у волі триіпостасного Бога, Який саме так забажав явити Себе світові. При єдності та неподільності за суттю осіб Св. Трійці, неправильно бу­ло б творчість Отця визнавати чужою (сторонньою) Синові й Св. Духові, аналогічно творчість Сина й Духа чужими Отцеві.

"Якщо Отець творить через Сина, - говорить святитель Василій Ве­ликий, - то в цьому ні творча сила в Отці не уявляється недосконалою, ні дія Сина не визнається неспроможною... І в Сина не недостатньо тво­рення, якщо не здійснено Духом... Отець хоче творити через Сина і Син хоче здійснювати через Духа" [125, С. 16].

Вселенський Нікео-Царгородський Символ віри ясно свідчить і ви­магає від віруючих сповідування творчої діяльності всіх трьох Осіб Свя­тої Трійці: "Вірую в Єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого й невидимого" (І член Символу віри). "І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого... єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося..."(II член Символу віри).

"І в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий..." (VIII член Символу віри) [77, С. 19; 46,. 32-45].

§ 1.5. Спосіб Божественного створення світу

Спосіб Божественного створення світу недосяжний для обмежено­го людського розуму. На повсякчасному досвіді ми бачимо тільки похо­дження з готового матеріалу, але не бачимо походження чого-небудь із справжнього небуття. Засвоїти таємницю творення ми можемо тільки

вірою. Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме (Єв. 11, 3). Віра, на думку апостола, вво­дить нас у розуміння того, як дією всемогутності Божої віки, тобто часи, що стали існувати тільки з появою залежних від умов часу істот, поста­ють невидимими. Тобто тут виявилася та здійснилася думка Божа про створення світу за відсутності будь-якого стороннього матеріалу, ре­алізувалося те, що існувало від вічності лише в розумі Божому.

Не пояснюючи змісту тайни творення, Одкровення дає зрозуміти, що спосіб творення світу цілком узгоджується із властивостями найдо­сконалішого Єства Божого. Воно вчить, що творення не було викликане якимись не передбаченими Богом, випадковими й зовнішніми причина­ми, а від вічності визначено Ним же Самим. "Господові відвіку відомі всі вчинки Його" (Дії 15, 18; пор.: Дан. 13, 42; Сір. 23, 29; 39, 26). Світоство­рення, отже, є тільки здійсненням вічних ідей Божих про світ, у яких Він споглядав відвіку всі майбутні Свої створіння*.

Далі Одкровення вчить, що світ створений Богом за велінням Його вільної волі; а не з якої-небудь необхідності. "Усе, що хоче Господь, те Він чинить на небі та на землі, на морях та по всяких глибинах" (Пс. 135, 6;пор.:Пс. 113,11; 06.4,11). Якби не було у Бога вільного бажання ство­рити світ, то Він і не створив би його, тому що по відношенню до дій Бо­жих не мислиме ні зовнішнє, ні внутрішнє спонукання. Зовнішнє спону­кання немислиме, бо Він єдиний самобутній і всемогутній; а до початку світобуття, окрім Бога, нічого не було. Але не могло бути в Богові також внутрішнього спонукання до творіння. Бог, як істота найдосконаліша, а тому найблаженніша, не мав потреби в якому-небудь іншому, відмінно­му від Себе бутті для виконання Своєї досконалості та блаженства.

Нарешті, все створене Богом без найменшого ускладнення і яких-небудь перешкод. Писання свідчить про вільну творчість Божу: "І сказав Бог: "Хай станеться світло!" І сталося світло" (Бут. 1, 3). "Він наказав, і створились вони" (Пс. 148, 5; пор.: Іс. 40, 22-23). Під творчим словом Божим, звичайно, потрібно розуміти не який-небудь членороздільний звук, чи слово, подібне до людського, а саме вираз всемогутньої волі Божої. "Бог називає неіснуюче, як існуюче" (Рим. 4, 17).

Отже, Бог створив світ за вічними первообразами (ідеями) Своїми про нього справді вільно, всемогутністю волі Своєї.

§ 1.6. Спонука й мета творення

Волі Божій, як волі найдосконалішого Єства, не властиво діяти без

* Бог бачив усе, перш ніж воно стало існувати, - говорить св. І. Дамаскін, споконвіку уявляючи в розумі Своєму; і кожна річ одержує буття своє у визначений час, внаслідок вічної Його, з бажанням з'єднаної думки, яка є передвизначенням, передвизначеним образом і передсплануванням (Точн. викл. віри, 1 кн., 9 гл.).

достойних спонукань, а всемогутності наймудрішого Єства Божого - без цілей. "Я землю створив", - говорить Бог про землю (Іс. 45, 18). "Не да­ремно зробив Я все, що зробив серед нього", - говорить Господь Бог (Ієз. 14, 23).

Отже, що ж спонукало Бога до створення світу, і з якою метою він створений? "Ніхто не знає речей Божих, окрім Духа Божого" (1 Кор. 2, 11). Про спонуку і мету творення ми можемо знати тільки з Одкровення Божого.

Православною Церквою одкровенне вчення про спонукання та ме­ту творення викладається так: "Треба вірити, що Бог, ... будучи добрим і найдобрішим, хоча Сам по Собі найдосконаліший і найславніший, створив із нічого світ із тією метою, щоб і інші істоти, прославляючи Йо­го, брали участь у Його благості" [84, С. 14].Таким чином, спонуканням до створення світу служила безкінечна благість Божа, або бажання ма­ти причетників слави Своєї поза Своїм внутрішнім життям, а метою тво­рення - блаженство істот та слава Творця.

Любов народила Боже бажання створити світ і підштовхнула Його всемогутність та премудрість до досягнення цього бажання. Доброта й любов є самою суттю Бога: "Бог є любов" (Посл. Ін. 4, 8, 16); "Ніхто не є Добрим, крім Бога Самого" (Марк. 10, 18). Тому й воля Його добра і ба­жає тільки добра. Але любові не властиво залишатися замкнутою, не виявлятися зовні. Навпаки, одна з основних властивостей любові чи до­бра це сповіщати свої блага якомога більшій кількості істот і в якомога більшій мірі. Завдяки безкінечній доброті Своїй, Бог створив світ із нез­численними родами здатних до сприйняття благ остаточних видів і форм життя і сповістив їм стільки і таких благ, скільки і які може прийня­ти кінцева жива істота за своєю природою. Писання, звертаючи наші по­гляди на самі творіння, запрошує бачити і сповідувати у творінні справу доброти Божої: "Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творива" (Пс. 145, 9; пор. Прем. 11, 25-27); "Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя" (Пс. 106, 1 і наст. пор. 135, 5-9).

На доброту Божу як на спонуку до створення світу вказували і древні отці Церкви. "Бог нічого не потребує, - говорить блаж. Феодорит, - але Він, будучи безоднею доброти, побажав неіснуючим дарувати бут­тя" [72, С. 132]. За словами св. Іоана Дамаскіна, "добрий і найдобріший Бог не задовольнився спогляданням Себе Самого, але за надміром до­броти Своєї побажав, щоб виникли істоти, що користуються Його бла­годіяннями і причетні до Його доброти" [139, С. 117].

Узгоджується зі спонукою й мета творення. Бог усе створив для блаженства творіння і заради великої слави Своєї. Що блаженство творіння є однією з цілей творення, за яким Бог забажав створити світ. Одкровення запевняє в цьому, коли

вчить, що всі дії Божі відносно до світу - промисел Божий, спокутуван­ня, спасіння людини - мають за мету блаженство творіння. Цим пока­зується, що блаженство творіння було і метою творення.

Але як найглибшою спонукою до світотворення є любов Бога до найвищих досконалостей Свого триіпостасного Єства, так і остання, за­гальна, мета створеного буття є слава Божа. За чітким вченням Одкро­вення, усе створене призначене бути одкровенням Слави Божої зовні й існує задля Слави Божої. У пророків уся природа уявляється такою, що славить Бога чи закликає до уславлення Його: "Небо звіщає про Божу Славу, а про чин Його рук розповідає небозвід" (Пс. 19, 2); "Уся земля сповнена слави Господа Саваофа" (Іс. 6, 3). "Людина створена на сла­ву Божу і для одкровення досконалостей Його" (Сір. 17, 7-8, 10-11; Іс. 43, 7; 61, 3). Усе життя й існування її повинні бути направлені до однієї мети - слави Божої: "Прославляйте Бога в тілі своєму, та в дусі своєму, що Божі вони!" (1 Кор. 6, 20); "Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або ко­ли інше що робите, усе на Божу славу робіть!" (1 Кор. 10, 31; пор. Мф. 5, 16). Життя ангельське уявляється безперервним і незамовкаючим славослів'ям на честь і похвалу Бога (Іс. 6, 3; Пс. 102, 20; Ап. 4, 8). У діях Божих щодо світу і людини остаточна мета їх - слава Божа. Спаситель свідчить, що найбільша справа любові Господньої - спокутування лю­дей - має за мету славу Божу: "Тепер ось прославився Син Людський, і в Ньому прославився Бог" (Ін. 13, 31; пор. Ін 8, 50, 54; 17, 1, 4). Так само і друге пришестя Господа на землю буде заради слави Його: "Він [Спа­ситель] прийде того дня прославитися у Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих" (2 Сол. 1,10). Отже, усі дії Божі мають одну мету - Його безкінечну славу, чи прояв Його вічних досконалостей в часовому й зовнішньому бутті: "все Господь учинив ради цілей Своїх, - і безбожно­го на днину зла" (Припов. Сол. 16, 4), - говорить мудрий. За словами апостола, "Ним створено все на небі і на землі" (Кол. 1, 16); "Все зара­ди Нього й усе від Нього" (Євр. 2, 10); "Все з Нього, через Нього і для Нього!" (Рим. 11, 36); "Все направлено для того, щоб Бог був у всьому все"(1 Кор. 15,28).

Слава Творця у поєднанні з досконалістю й блаженством творіння - спільна й остаточна мета всього створеного буття. Зрозуміло, що ця мета не виключаює й особливих, окремих цілей для окремих видів ство­рених істот, для світу ангельського, землі та земного творіння, для лю­дини. Але ці окремі цілі підпорядковані вказаній остаточній найвищій меті [72, С. 349-376; 46, С. 126].

Примітка. Створення світу заради слави Божої не суперечить ученню про створення всього для блаженства творіння. По суті це не дві ме­ти, а тільки дві сторони однієї й тієї ж мети, що розглядається з

різних точок зору і в різних відношеннях. Слава Божа не є щось подібне до славолюбства людського. Бог шукає Собі Слави не так, як шука­ють її люди: Його Слава неподільно пов'язана з блаженством істот, вона є і досконалістю, і блаженством. Наскільки жива істота засвоює і відображає Славу Божу чи Його досконалості, і через це прилу­чається до Творця, джерела істинної досконалості й блаженства, -настільки можливе і блаженство її.

§ 1.7. Порядок творення світу та головні види створеного

Бог покликав до буття три види створеного: світ духовний, світ ма­теріальний і людину. Про порядок, у якому отримали буття різні види істот, можна дізнатися тільки з Божественного Одкровення тому, що по­чаткове походження всього існуючого стоїть зовні й вище області, до­ступної для спостереження. В Одкровенні порядок світостворення ви­кладено таким чином.

Перш ніж було створено все живе, Бог створив світ невидимий, ду­ховний, царство безтілесних духів. З деяких вказівок Писання (Іов. 38, 37) можна зробити висновок, що творення світу духовного було завер­шене до того, як почалося творення світу матеріального.

Після створення царства безтілесних духів Бог створив світ чуттєвий, історія походження якого викладається на початку книги Бут­тя.

Творення світу закінчилося створенням людини (чоловіка й жінки), які за тілесною своєю природою приєдналися до світу чуттєвого, і є ви­щими його членами, "вінцем творіння", а за душею - до світу над­чуттєвого, духовного. У ній (людині) дотичність і з'єднання двох світів -світу чистих духів і світу чистої матерії.

Розкриття у подібних рисах вчення про походження вказаних головних видів творіння буде складати предмет окремого вчення про Бога - Творця світу [46, С. 8-133].

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Філософські теорії походження світу: матеріалістична, ду­алістична, пантеїстична, християнська.
   
2. Святе Письмо про походження світу від Бога через творіння.
   
3. Святе Письмо про творення світу не від вічності, а в часі чи разом із часом.
   
4. Максим Сповідник про предвічні ідеї Божі щодо створення світу та Божественний Логос і логоси творива.
   
5. Максим Сповідник про логос людини.
   
6. Святе Письмо про участь осіб Святої Трійці у творенні світу.
   
7. Святі отці Церкви про участь у творенні світу кожної з осіб Святої Трійці.
   
8. Святе Письмо про різницю у творчій діяльності Отця, Сина і Святого Духа.
   
9. Святе Письмо про спосіб творення світу Богом.
   

10. Святе Письмо про спонуку та мету творення світу.
    
11. Іоан Дамаскін про спонуку і мету творення.
    
12. Святе Письмо про любов Божу як спонуку творення та сла­ву Божу як мету світотворення.
    
13. Порядок творення світу та головні види створеного.
    

§ 1.8. Поняття про ангелів

Назва "ангел" з грец.,( евр. Maleach "вісник"), є назвою служіння, посади, а не природи, й означає власне вісника. Тому у Св. Писанні вона присвоюється іноді людям як людським посланцям або вісникам (напр. Бут. 32, 3; Числ. 20, 11; Суд. 11,12; 1 Цар. 16, 19; Притч. 16,16; Іс. 18, 2; ЗО, 4; 33, 7 та інші), іноді ж посланцям чи вісникам Бо­жим. В останньому розумінні у пророка Малахії священик називається ангелом Ієгови Господа сил (Мал. 2, 7). Той же пророк Предтечу Госпо­да Ісуса Христа називає ангелом (Мал. 8, 1), назву якого підтверджує також Ісус Христос: "Бо це ж той, що про нього написано: "Ось перед об­личчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує!" (Мф. 11, 10). Сам Син Божий, що являвся у Старому Завіті в образі Ангела Єгови, у того ж пророка іменується Ангелом Завіту (Мал. З, 1). Найменування ангела присвоюється і деяким іншим пророкам (2 Пар. 36, 15-16; Агг. 1, 13) та апостолам (Лук. 9, 52), а в Одкровенні Св. Іоана й спадкоємцям (наступникам) - апостольським єпископам (Об. 2, 1; 8, 12; 1, 20). Додається це найменування навіть до стихій світу, які ро­зуміються як знаряддя волі Божої, наприклад, у словах Псалмоспівця: "Він чинить вітри за Своїх посланців" (Пс. 103, 4). Але у вужчому ро­зумінні ангелами у Св. Писанні називають особливі створіння Божі, відмінні від людини та видимої природи, істоти особистісні (а не які-не­будь безумні сили природи), обдаровані розумом та свободою, без­плотні та безсмертні, що мають перевагу над людьми, але службові по відношенню до Бога.

§ 1.9. Буття створених духів або ангелів

В Одкровенні вчення про дійсне буття ангельського світу зображе­не чітко та рішуче: воно проходить через весь Старий та Новий Завіти.

1. Старозавітне Одкровення передбачає та стверджує буття світу ангельського у розповідях і численних об'явленнях ангелів людям (як правило, у людській подобі) для сповіщення їм волі Божої і взагалі для виконання Його велінь. Так, для охорони шляху до дерева життя, Гос­подь, за словами Буттєписьменника, поставив на сході біля саду едемського херувима з вогненним мечем, що обертався (Бут. З, 24): "а на схід від едемського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя". Ангел стри­мав руку Авраама, занесену для заколення Ісаака (Бут. 22, 15-17). Яків якось (у сновидінні) бачив багато ангелів, які сходами сходили на небо

і спускалися на землю (Бут. 28, 12), іншого разу (тоді, коли не спав) -цілі полки ангелів (Бут. 32, 1-2). Ангел був посланий для того, щоб надо­умити Валаама, який ішов проклинати Ізраїль (Числ. 22, 22-25). Згідно з розпорядженням ангелів ізраїльтяни прийняли Закон Мойсея (Діян. 7, 58; пор. Втор. 33, 2). Давид бачив ангела, який за велінням Божим ура­жав його народ (2 Цар. 24, 16; 1 Цар. 19, 35), ангел же поразив асиріян за гордість Сеннахіріма (4 Цар. 19, 35). Ісайя бачив серафимів, які ото­чували престол Господній і від одного з них прийняв очищення (Іс. 6 гл.). Пр. Даниїлу було видіння "тисячі тисяч, які служили Йому, і десять ти­сяч десятків тисяч стояли перед Ним; суд усівся й розгорнулися книги" (Дан. 7, 10). Пр. Єзекіїль удостоївся бачити багато херувимів (Єз. 8, 22; 10, 10). Оповідання про ці й подібні явища та видіння ангелів доводять, що, за старозавітним ученням, ангели є дійсними особистими істотами, а не одухотворенням явищ природи, істотами, відмінними від Бога, які служать Йому, а також відрізняються і від людей, яким являлись, відкри­ваючи волю Божу, служили, навчали мудрості та надавали допомогу. Про людину, у порівнянні з ангелами, говориться: "вчинив Ти його мало меншим від ангелів, славою й величчю Ти коронуєш його" (Пс. 8, 6).

2. Новозавітне Одкровення стверджує істину буття світу духовного також перш за все вказівками на численні випадки об'явлення ангелів людям. Так, ангел сповістив Захарії про зачаття неплідною Єлизаветою Предтечі (Лук. 1, 4) і Св. Діві Марії про безсім'янне зачаття Спасителя (Лук. 1, 26); численне воїнство ангелів оспівувало славу народження Спасителя (Лук. 2, 13); ангел розрішив здивування Йосифа (Мф. 1, 20) і звелів Йому з немовлям Ісусом та матір'ю Його тікати до Єгипту (Мф. 2, 13); ангел явився для зміцнення Його в саду Гефсиманському (Лук. 22, 43), ангели відкрили гріб Його (Мф. 28, 2) і сповістили жінкам про Його воскресіння (Ін. 20, 12), а апостолам під час вознесіння на небо про друге пришестя Його (Діян. 1, 10-11). Ангел відчинив уночі двері в'язниці та вивів апостолів із темниці (Дії. 50, 19; 12, 7-15). Ангел зійшов до Корнелія і передав йому наказ (Дії. 10, 3-6), ангел сповістив апостолу Павлу під час морської подорожі, що він повинен постати перед кеса­рем (Дії. 27, 23-24).

Є в Новому Завіті немало свідчень, у яких догматично ствер­джується буття ангелів. Щоб спонукати Своїх учнів не зневажати жод­ного із малих, що вірують в Нього, Ісус Христос указував: "Ангели по­всякчасно бачать на небі обличчя Мого Отця" (Мф. 18, 10). Напоумля­ючи саддукеїв, які відкинули буття ангелів і воскресіння мертвих, Він го­ворить: "Помиляєтесь ви, не знаючи Писання, ані Божої Сили. Бо у вос­кресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Ангели ті на небі" (Мф. 22, 30-31), а говорячи про Своє друге пришестя, навчав: "Про день же

той чи про годину не знає ніхто: ні Ангели на небі, ні Син, тільки Отець" (Мк. 13, 32). В усіх цих свідченнях чітко показано дійсне та особисте буття ангелів, як і їх перевагу над людьми та службове положення сто­совно Бога.