Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига

Содержание


Ангели є духи.
Ангели є духи безплотні.
Серафими, Херувими, Престоли
Особливості біблійної розповіді про створення світу
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   47
§ 1.10. Походження ангелів від Бога. Час їх створення

1. Ангели не самобутні, а мають буття своє від Бога. Усі вони ство­рені Богом: "Бо Ним створено все на небі і на землі, видиме й невиди­ме, чи то престоли, чи то начальства - усе через Нього й для Нього створено!" (Кол. 1, 16). У Старому Завіті немає прямих вказівок на ство­рення ангелів. Як пояснення того, чому Мойсей, котрий детально вик­лав історію світотворення, промовчав про створення ангелів, древні вчителі вказували на схильність євреїв до багатобожжя.

Іудеї вірували в походження ангелів від Бога саме через творення, і це видно з наступної молитовної сповіді Єздри: "Ти Господь Єдиний! Ти вчинив небо, небеса небес і все їхнє військо [зорі], землю та все, що на ній, моря та все, що в них, і Ти оживляєш їх усіх, а небесне військо [зорі] Тобі вклоняється!" (Неєм. 9, 6). Під іменем воїнів небесних, створених Богом, мають на увазі тут ангелів, яких і в інших місцях Писання нази­вають цим іменем (напр. Нав. 5, 14; Суд. 5, 20; Іов. 15, 15; 38, 7; Пс. 102, 21; Лук. 2, 13; Об. 19, 14).

Церква внесла вчення Одкровення про богоствореність ангелів у свої символи. У Нікео-Царгородському символі вона навчає вірувати в Бога як "Творця видимого всім і невидимого".

2. Коли ангели створені Богом? У Св. Писанні з повною ясністю це не вказується. Нема вчення про час створення ангелів і у віровикладен­нях Церкви Вселенської. Давніми вчителями Церкви через це були висловлені неоднакові думки з цього приводу. Православною Церквою прийнята думка, що ангели створені Богом раніше, ніж усі інші живі істо­ти, і, взагалі, світ духовний раніше від світу матеріального [84, С. 22-23; 77].

У Св. Писанні певну основу для такої думки можна знайти у словах Бога до Іова: "Хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі вранішні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?" (Іов. 38, 6-7). Тут під покладенням наріжного каменю можна розуміти що-небудь інше, як по­кладення основи землі, облаштування перших її начал, а значить і під вранішніми зорями, які названі вранішними тому, що є першим тво­рінням Божим, і які передували, подібно вранішнім зіркам видимого світу, дню створення буття всесвіту, як і під іменем синів Божих слід ро-

зуміти ангелів Божих; так вони названі вище у тій же книзі Іова двічі (Іов. 1, 6; 2, 1), людей же, які також іноді іменуються в Писанні синами Божи­ми, у той час іще не було. Таким чином, ангели хвалили Бога вже тоді, коли закладались підвалини землі. Звідси можна зробити висновок, що творення ангелів передувало створенню світу матеріального.

Думка про створення ангелів раніше від світу матеріального пере­важала і в давній Церкві, особливо у св. Григорія Богослова: "Оскільки для Благості недоречно було, - говорить він, - вправлятися тільки у спогляданні Себе Самого, а потрібно було, щоб благо розливалося, йшло далі й далі, щоб охоплених благом було якомога більше (бо це є властивість найвищої Благості [добра]), то Бог задумує, по-перше, ан­гельські й небесні сили, і думка стала ділом, яке виконане Словом і до­сконале Духом. Так виникли інші світила і був створений Богом розум­ний світ. Оскільки перші творіння були Йому благоугодні, то Він замис­лює інший світ - матеріальний і видимий; і це є стрункий склад неба, землі, й того, що між ними" [132, С. 196].

Св. І. Дамаскін, приймаючи думку Григорій Богослова про час тво­рення ангелів, додає: "Я погоджуюся з Богословом: бо пристойніше бу­ло спочатку створити розумну сутність, потім чуттєву, і потім уже з тієї й іншої сутностей людину" (Точн. викл. віри II, 3) [139, С. 121].

§ 1.11. Природа й властивості ангелів

В Одкровенні та викладах Церкви міститься таке вчення про при­роду та властивості ангелів: ангели є безплотні духи, обдаровані влас­тивими духові силами: розумом, вільною волею й почуттями, доско­наліші від душі людської, але обмежені за своєю природою та її власти­востями.

1. Ангели є духи. Апостол прямо називає добрих ангелів духами, що служать (службовими духами - Єв. 1, 14). Упалі ангели і Спасителем (Мф. 12, 43; 8, 16), і Його апостолами (Еф. 2, 2) також за їхньою приро­дою іменуються духами. В усіх свідченнях Писання як про ангелів доб­рих, так і про тих, що згрішили (про диявола та його ангелів), тих і інших незмінно зображують духовними істотами, які володіють усіма власти­востями духовної природи, і які діють так, як властиво діяти істотам ро­зумно-вільним.

Ангели є духи безплотні. У Писанні ангели прямо ніде не назива­ються істотами безтілесними чи безплотними. Але ніде не приписується їм і тілесність, і не тільки тілесність, властива людям в умовах справжнього життя, але навіть і тілесність у прославленому, одухотво­реному вигляді, яку будуть мати тіла людей після всезагального вос­кресіння. Є в Писанні і деякі непрямі вказівки на безтілесність ангелів.

Так, Ісус Христос, відповідаючи на запитання саддукеїв про воскресіння мертвих, казав: "У воскресінні ні женяться, ані заміж виходять, але як Ангели ті на небі є" (Мф. 22, 30-31), "... ні вмерти вже не можуть" (Лук. 20, 36). An. Павло називає ангелів невидимими (Кол. 1, 16), тобто, таки­ми, що не мають нічого вловимого для зору, й заперечує їхню плоть і кров: "Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла [гебраїзм "тіло й кров" - земна людина], але проти початків, проти влади, проти світопра­вителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби" (Еф. 6, 12). На­решті, й саме найменування ангелів духами веде до висновку про безтілесність їхньої природи. "Немає дух тіла й костей, а Я, бачите, маю" (Лук. 24, 39), - пояснював Спаситель Своїм учням, коли вони Йо­го об'явлення після воскресіння прийняли за об'явлення духа.

Поряд із свідченнями, які припускають безплотність ангелів, у Пи­санні вказується багато випадків об'явлення ангелів людям у чуттєвих образах, як правило, у людській подобі (іноді з крильми, див. напри­клад, Дан. 9, 21; Об. 8, 13; 14, 6), згадується про мову ангельську, якою вони славлять Бога, оточуючи престол Його (Іс. 6, 1 Іс. 6 гл.). Манна, по­слана з неба євреям, називається хлібом ангельським (Пс. 78, 25), а про чоловіків, що явились Авраамові, прямо говориться, що Вони їли (Бут. 18, 8). Помилково було б звідси робити висновок, що ангели і за природою своєю не безтілесні. Чуттєві образи, у яких вони являлись людям, не належать їм істотно, а є тільки тимчасовим станом, а не постійним буттям. "Коли ангели, - говорить Св. І. Дамаскін, - із волі Бо­жої є достойними, то є не такими, якими є самі по собі, а в деякому пе­ретвореному вигляді, так що зрячі можуть їх побачити. Перевтілюються вони, у що б тільки не повелів Господь Бог, і таким чином являються лю­дям і відкривають їм божественні тайни" [139, С. 120). Згідно з цим по­винно розглядатися прийняття ними їжі під час об'явлення людям. По­треби в матеріальній поживі вони не мають. Ангел Товита говорить про себе, що "всі дні, коли він був видимий, він не їв, не пив, а тільки зору тим, що бачили його, уявлялось, що він їв і пив" (Іов. 12,19).

Згідно зі свідченням Одкровення, давні отці та вчителі Церкви, за небагатьма винятками, учили про ангелів, як про єства безплотні. Звич­ними найменуваннями ангелів були найменування їх істотами "безтілесними", "безплотними", "духовними", "чистими духами", "світозарними, невидимими ангелами" і т. ін. Однак безтілесність природи ан­гелів і найавторитетніші давні вчителі Церкви розуміли в значенні відносної безплотності: що вони безтілесні у порівнянні з нами, окутими грубою і важкою плоттю. "Ангел є єство, обдароване розумом, вільне, безтілесне, - говорить св. І. Дамаскін. Безтілесним же і нематеріальним називається ангел у порівнянні з нами. Бо все у порівнянні з Богом, єди­ним незрівнянним, здається грубим і матеріальним. Одне тільки Боже-

ство суцільно нематеріальне й безтілесне". Отже, ангели "хоча й не ма­ють грубої тілесної, але також мають вигляд і обмеженість, властиву своїй природі" [139, С. 118].

2. Як єства безплотні, ангели менше, ніж люди, обумовлені просто­ром і перебувають у залежності від місця зовсім інакше, ніж ми і всяке тіло. Підтвердженням цьому служить швидкість і прудкість, із якою ан­гели рухаються з місця на місце. Але вони перебувають тільки там, де діють. "Ангели обмежені, - говорить Св. І. Дамаскін, - бо коли перебу­вають на небі, не перебувають на землі, і коли Богом посилаються на землю, не залишаються на небі, не стримуються ні стінами, ні дверима, ні замками, ні печатями" [139, С. 119].

Ангели менш залежні, ніж істоти, окуті плоттю, і від умов часу. Во­ни обдаровані безсмертям (Лук. 20, 36). Але й ця незалежність, як і без­смертя, не безумовна, а відносна. В їхньому духовному житті здійсню­ються переміни: поступове вдосконалення в добрі, у пізнанні істини, у любові, хоча для них, як тих, що утвердилися в добрі шляхом постійних вправ у виконанні волі Божої, у теперішньому їхньому стані вже немож­ливим є нахил до зла, омани, гріховної чуттєвості. Як зауважує св. І. Да­маскін, ангели "безсмертні не за єством, а за благодаттю, бо все, що має начало за єством, має й кінець" [139, С. 118].

3. Як єства духовні, ангели володіють властивостями духу: силами, розумом, вільною волею й почуттями. Сили духа, із якими творив Тво­рець духів безплотних, Одкровення подає настільки досконалими, наскільки не були досконалими сили у першоствореній людині. Псал­моспівець свідчить, що людина створена мало в чому менша від анге­ла (Пс. 8, 5; пор. Євр. 1, 7), а древні отці Церкви нерідко визначали їх як створіння, що більше за всіх відображали в собі світло досконалостей Отця світів (Як. 1, 7; пор. Ін. 1, 5), називали "другими світами" (напр., Григорій Богослов, Іоан Дамаскін) [139, С. 118].

Зокрема, розум ангелів у Писанні зображується настільки доскона­лим, що їх провидіння подаються як незвичайний зразок, і ці провидіння сповіщаються вибраним із людей (2 Цар. 14, 20): "Вони повсякчасно ба­чать обличчя Мого Отця, що на небі" (Мф. 18, 10).

Ап. Петро навчає, що "ангели своєю міццю і силою більші за них", тобто переважають усі земні начальства й влади (2 Петр. 2,4; пор.: Пс. 102,20).

Про глибину та силу їхніх почуттів засвідчував Сам Спаситель, ко­ли говорив: "Радість буває в Божих Ангелів за одного грішника, який кається" (Лук. 15, 10).

Але хоч і як високі духовні досконалості ангелів, однак їхні сили об­межені, як обмежена їхня природа взагалі. Обмеженість їхнього розуму Писання засвідчує, коли вказує, що"... не знає ніхто речей Божих, окрім

Духа Божого" (1 Кор. 2, 11); значить є щось не відоме і ангелам, що во­ни не знають сповна, хоча б великої тайни нашої спокути (Еф. З, 10) і досі намагаються проникнути в неї (1 Петр. 1, 12), не знають дня та го­дини другого пришестя Христа (Мф. 13, 32), знання їхні навіть не поши­рюються на таємниці серця людського (3 Цар. 8, 39; Ієр. 17, 9; 2 Цар. 6, ЗО). Подібна обмеженість властива ангелам і з боку виявлення їхньої волі та почуттів. Так, могутність ангелів не сягає того, щоб вони своєю волею могли творити чудеса (Пс. 71, 18). Прав. Іов сповідує, що Бог і в ангелах убачає недоліки.

§ 1.12. Кількість ангелів. Небесна ієрархія. Сім найвищих ангелів

1. Писання не визначає й приблизної кількості ангелів, а тільки дає можливість зрозуміти, що вона дуже велика. Так, патр. Яків бачив цілі полки ангелів Божих (Бут. 32, 1-2); тьма ангелів була посередником під час законодавства на Сінаї (Втор. 33, 2; пор.: Діян. 7, 53; Гал. З, 19). Пророк Даниїл бачив, що коли "... поставили престоли, і всівся Старий днями..., тисяча тисяч служили Йому, і десять десятків тисяч стояли пе­ред Ним" (Дан. 7, 9-10; Об. 5, 11). "Сила велика небесного війська" хва­лила народження Спасителя світу (Лук. 2, 13), і вони ж у величезній кількості будуть супроводжувати Його під час другого Його пришестя (Юд. 1, 14; Мф. 16, 27, 24, 25, 31). Коли ап. Петро вихопив меч на Його захист, Ісус Христос сказав: "Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Отця Свого і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів Ангелів?" (Мф. 26, 53).

На основі таких вказівок Писання древні Отці й учителі Церкви стверджували, що є "незчисленне блаженне військо надсвітових ро­зумів", що "воно переважає малий і недостатній рахунок уживаних нами чисел" [135, С. 14]. "Полічи, який численний народ римський, - говорить св. Кирило Єрусалимський, полічи, скільки варварів, які тепер ще живі та скільки їх померло за сто років, полічи всіх від Адама до цього дня. Велика це кількість, але і вона ще замала, тому що іще більше ангелів. Вони дев'яносто дев'ять овець, а людство - одна сота вівця" [142, С. 25].

Ангели на самому початку створені були Богом у тій незчисленній кількості, яка була угодна Творцеві, щоб завжди існувати.

2. Уся численна множина ангелів складає особливого роду царст­во, у якому панує Сам Бог, як істинний Цар усього існуючого. Між чле­нами цього царства є вищі та нижчі за достоїнством та ступенем набли­ження до Бога ангельські чини, взагалі є особливого роду ієрархія, як священноначало, подібне до того, як існує неоднаковість дарувань і по-

ложень у світі людському й ступенева різноманітність в усьому чуттєво­му світі [99, С. 112]. У Св. Писанні вказуються наступні дев'ять ступенів небесної ієрархії: серафими (Іс. 6, 2), херувими (Бут. З, 24; Вих. 25, 18-22; Пс. 79, 2; 17, 11; 98, 1; Іс. 37, 16; Єз. 1, 10-11; 41, 18-25; Об. 4, 6-8; 5, 8-14), сили (Еф. 1, 21; Рим. 8, 38), престоли, начала, господства, вла­ди (Кол. 1, 16; Еф. 1, 21; 3, 10), архангели (1 Сол. 4, 16; Юд. 9) і ангели (1 Петр. З, 22; Рим, 8, 38).

Церква в особах отців та учителів Церкви завжди визнавала ступе­неву різницю між ангелами та розподіл їх на класи. З особливою роздільністю виражене древньоотцівське вчення про чини ангелів у книзі "Про небесну ієрархію", написаній Діонісієм Ареопагітом. Викладе­не тут учення про дев'ять чинів ангельських увійшло у сповідування та виклад Православної церкви [135, С. 25-29]. Згадані в Писанні дев'ять чинів ангельських у названому творі поділяються на три ієрархії і кожна ієрархія на три види. Порядок їхній, згідно зі ступенем досконалості їх богоствореної природи і наближення до єдиного у Св. Трійці Бога, та­кий:

Вища ієрархія: Серафими, Херувими, Престоли;

Середня ієрархія: Господства, Сили, Влади,

Нижча ієрархія: Начала, Архангели, Ангели [135, С. 24].

Основою поділу ангелів на ступені й чини служить різниця доскона­лостей їхньої богоствореної природи, чи інакше більша або менша міць духовних сил їхніх, отриманих під час творення. Вказівку на це можна побачити у словах ап. Павла про Сина Божого: "Ним створено все на небі й на землі... чи то престоли, чи то господства, чи то начальства..." [значить є й інші, окрім перерахованих, ангельські ступені] (Кол. 1, 16)). Церквою (на 5 Всел. Соб.) була засуджена думка Орігена, начебто всі ангели спочатку за своєю природою й силами були рівними та начебто ступені між ними з'явилися після того, як деякі з них упали.

Згідно з досконалостями богоствореної природи й положенням різних ангельських чинів у небесній ієрархії, отці Церкви уявляли їх мож­ливості та взаємовідносини.

Навчаються вони, за словами Григорія Богослова, "співмірно з їх єством і чином" [132, С. 26]. "Престоли, херувими, серафими навчають­ся від Бога, говорить св. Афанасій, як вищі й ближчі до Бога, а від них навчаються і нижчі чини". Таке вчення увійшло у Православне сповіду­вання віри, у якому мовиться: "вони (ангели) поставлені в такому поряд­ку, що нижчі ангели отримують просвітлення й благодіяння Божі через вищих" [84, С. 25].

3. У Св. Писанні деяким найвищим з ангелів присвоюються власні імена. Імена вказують передусім на їх заняття, але разом із тим дають бачення властивостей цих ангелів. Св. Писання вказує таких імен п'ять

(три у канонічних і два в неканонічних книгах), а два імені вказуються в Переданні. Сім найвищих ангелів за іменем і "порядком чину свого" -це: Михаїл, ім'я якого у перекладі з єврейської означає "хто яко Бог, або хто рівний Богові" (Дан. 8, 16; Іуд. 9 ст.; Об. 12, 7-8), Гавриїл - "чоловік Бо­жий, сила Божа" (Дан. 8, 16; 9, 21; Лк. 1, 19, 26), Рафаїл - "допомога, зцілення Боже" (Іов. З, 16; 12, 12-15), Уріїл - "вогонь або світло Боже" (З Єздр. 4, 1; 5, 20), Салафіїл - "молитва до Бога" (3 Єздр. 5, 16). До цих ангелів додаються ще Ієгудіїл - "славитель Бога або хвала Божа", і Ва­рахіїл - "благословення Боже", імена яких не зустрічаються у Св. Пи­санні*. Цих ангелів в церковно-богослужбових піснеспівах називають архистратигами небесного війська. Вони, за віруванням Церкви, най­ближчі до величі Божої, вищі за всі небесні чини, безпосередньо стоять перед престолом Триіпостасного Божества і, за повелінням Божим, ке­рують всіма чинами та ієрархіями ангельськими [136, С. 138-182].

* У книзі Ездри (4, 96) згадується ще й Ієреміїл - високий Божий, або висота Божа.

питання для самоперевірки
  1. Святе Письмо про ангелів.
  2. Святе Письмо про буття створених ангелів.
  3. Святе Письмо про походження ангелів від Бога та час їх створення.
  4. Святі отці Церкви про час створення ангелів.
  5. Святе Письмо про природу й властивості ангелів.
  6. Іоан Дамаскін про властивості ангелів.
  7. Святе Письмо і Святе Передання про кількість ангелів. Свя­те Письмо і Святе Передання про небесну ієрархію та сім найви­щих ангелів.
  8. Святі отці Церкви про небесну ієрархію і сім найвищих ан­гелів.



§ 1.13. Сказання Мойсея про творення світу і його історичний характер

В Одкровенні вчення про походження матеріального світу містить­ся у священній історії світостворення, котрою починається Писання, тобто в буттєписанні Мойсея (Бут. 1 гл.). Буттєписання - це основа всього богоодкровенного вчення про походження видимого світу. Повніше та детальніше, ніж у цьому буттєписанні, не говориться про по­ходження світу в жодного зі священних письменників не тільки Старого, але й Нового Завіту; виконання цього сказання у пізніших священних письменників складається тільки з більш чіткої, ніж у Мойсея, вказівки на участь у справі творення всіх осіб Св. Трійці. І в той же час, хто б із священних письменників не казав про цей предмет, кожен говорить згідно з буттєписанням. Буттєписання лежить в основі всіх церковних викладів догмата про Бога як Творця світу матеріального.

Чи є розповідь (переказ) Мойсея про поступовість світостворення дійсною історією світостворення, чи це є іносказання (алегорія), у яко­му вільно зображується священним письменником можливий або більш-менш вірогідний порядок світостворення для більш наочного ви­раження тієї думки, що Бог є Творець Світу? Це сказання містить зоб­раження історії світостворення, що дійсно здійснилася й розвивалася саме з тією поступовістю й послідовністю, яка вказується священним Буттєписьменником. Правильність такого розуміння підтверджує погляд самого Мойсея на свою розповідь, прийняття її як критичної основи на­ступними священними письменниками, так само і давніми її тлумачен­нями.

Мойсей дивився на свою розповідь, як на історію. Він розмістив її на самому початку своєї історичної книги. Якщо вся його книга історич­на, то, звичайно, так потрібно дивитися і на оповідь про світостворення. Мойсей не дає ніяких підстав дивитися на це інакше. Головне, на цій розповіді засновані закони про суботній спокій (Вих. 20, 8-11; 31, 12-17) і про ювілейні урочистості, які не могли б мати обов'язкової сили, якби не були основані на історичній істині.

Як на дійсну історію світотворення дивилися на розповідь Мойсея і пізніші священні письменники як Старого, так і Нового Завіту. Це можна бачити з численних їхніх свідчень, котрі підтверджують достовірність Мойсеевого сказання про світотворення (див., напр.: Пс. 32, 6-9, пор. Бут. 1, 2; Пс. 148, 4; пор.: Бут. 1, 7; Пс. 103, 19; пор.: Бут. 1, 15; 2 Кор. 4, 6; пор.: Бут. 1, 2; Євр. 4, 3-4; пор.: Бут. 2, 2 та ін.).

Особливості біблійної розповіді про створення світу

"Істор (грец. ) - це той, - говорить В.В. Болотов, - хто сам був

присутній при події, спостерігав її, був її очевидцем" [106, С 6]. Оскільки очевидцем створення світу ніхто з людей бути не міг, то зовсім очевид­но, що біблійні сказання про створення не є звичайна історична роз­повідь, що грунтується на свідченнях безпосередніх свідків. Предмет цього сказання міг бути розкритий людям тільки самим Богом.

Сказання про створення світу є результатом Одкровення Божого. Можна думати, що воно дано було не тільки письменнику, але й людям, які проживали задовго до нього - учасникам близького спілкування з Творцем під час "теофаній" (богоявлень), які мали місце в раю до гріхо­падіння прародичів. Таке першопочаткове одкровення могло перейти потім в усне передання, зберігаючись як у вибранім потомстві Авраама, так і в середовищі інших народів (в останніх, звичайно, значно менш чи­стим, або навіть у сильно спотвореному вигляді).

Маємо розповідь, або дві розповіді, - якщо взяти до уваги гіпотезу про два складені в різний час тексти - так званий "священицький": Бут. 1, 1-2, 4 - до половини цього вірша) і ягвістичний (Бут. 2, 4, 24 - про створення, що має боголюдський характер). Божа істина, або най­чистіша думка Божа, складає основу цієї розповіді, як і всього взагалі богодухновенного Святого Писання, згідно зі свідченнями Апостола Павла: "Усе Писання Богом одухотворене і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведности..." (2 Тим. З, 16). Однак, ця думка Божа втілена в умовну форму, що пов'яза­на з людською обмеженістю.

Кожній неупередженій людині зрозуміло, що Біблія має свою особ­ливу мету, яку не можна ототожнювати ні зі звичайною наукою, ні про­тиставляти їй. Прекрасно сказав про це великий російський учений-природодослідник М.В. Ломоносов, який поєднував енциклопедичні знання з глибокою релігійністю: "Творець дав роду людському дві книги: в одній показав Свою велич, а в другій - Свою волю. Перша книжка -видимий світ, Ним створений, щоб людина, дивлячись на велич, красу й гармонійність його частин, визнавала Божественну всемогутність. Друга книжка - Святе Письмо. У ній показано благовоління Спаса до на­шого спасіння... Наука і віра - дві сестри, рідні дочки одного Всевишнь­ого Батька" [61, С 74].

Питання про значення священного тексту 1 і 2 глави книги Буття для православної віросвідомості вирішується незалежно від критичних досліджень учених-біблеїстів. Якщо навіть було б доведено, що ці гла­ви написані в різні епохи і під впливом обставин, характерних для різних етапів історії старозавітного Ізраїлю, для віри вирішальне зна­чення має той факт, що і Старозавітна, і Новозавітна Церкви завжди

пов'язувала писання П'ятикнижжя в цілому з іменем святого Пророка і Боговидця Мойсея, про якого сказано: "І не з'явився вже в Ізраїлі про­рок, як Мойсей, що знав його Господь обличчя в обличчя" (Повт. 34, 10).

Біблійні розповіді про створення світу і людини містять у собі без­сумнівну істину з цілковито своєрідною формою розповіді, яка не має аналогів. Форма не тільки враховує менталітет людей тієї епохи, в яку була складена біблійна розповідь, але й відображає в собі промис-лительну турботу Божу про те, щоб ця розповідь була зрозумілою і по­вчальною для різних представників людства в усі часи його існування, зрозуміло, при відсутності в них гордої самовпевненості і богоборного настрою.

Деякі іншославні екзегети схиляються до припущення, що Буттєписьменник сам міг вимислити й записати такий варіант космо­гонії, який, як здавалось йому, найбільше підходив для пояснення похо­дження світу, керуючись при цьому добрими намірами морального ви­ховання народу. Прихильники такого погляду бачать у розповіді про світостворення іносказання або алегорію. Однак священним письмен­никам, про яких апостол Петро говорить як про "святих Божих мужів, проваджених Духом Святим" (2 Петр. 1, 21), аж ніяк не було властиво замість богоодкровенної істини пропонувати у своїх писаннях власні філософсько-богословські погляди чи якісь теорії свого часу. Можна ду­мати, що раціоналістичні спроби подібного роду мав на увазі преподоб­ний Єфрем Сірин, коли рішуче наполягав на тому, що "ніхто не повинен думати, що шестиденне творіння є іносказання" [103, С. 10-11].

Деякі богослови (Климент Олександрійський, Оріген, частково бла­женний Августин) не заперечували, звичайно, богоодкровенного похо­дження біблійної розповіді про світостворення, але дивились, однак, на Мойсеєву розповідь про шестиденне створення, як на алегоричне відтворення тієї істини, що Бог є Творець всіх речей [46, С 97-106]. Та­кий спосіб вираження не знайшов підтримки серед більшості екзегетів православного Сходу. Потрібно думати, що вони остерігались, щоб це твердження не стало спокусливим і не стало приводом для примен­шення богодуховності Мойсеевої розповіді.

Якщо потрібно дотримуватись обережності при вживанні слів: "але­горія", "алегоричний характер" та інших їм подібних, говорячи про Мой­сееве сказання про світостворення, то варто зовсім уникати поняття "міф", що стало дуже модним, оскільки традиційно це поняття означало фантастичні розповіді язичницьких релігій. Біблійна ж розповідь ні за основною думкою, ні за її вираженням немає нічого спільного з міфічни­ми космогоніями язичності. У той час, як язичницькі космогони завжди говорять або про розвиток світу з Божества, або про утворення його Бо-

гом із самосущої матерії і, отже, є або пантеїстичними, або дуалістич­ними, Біблійне сказання вчить про походження світу через творіння в прямому розумінні цього слова.

Біблійна розповідь відрізняється від язичницьких міфологій і своєю формою. У ній усе піднесено, усе духовне, вона має, безсумнівно, відбиток богодуховності. Як на безперечно істинну розповідь про світо­створення дивились на 1 і 2 глави книги Буття отці Древньої Церкви. Го­ловну думку цієї розповіді вони бачили в тому, щоб підсилити спасенну віру у Всемогутнього Творця, Який створив світ всесильним Своїм Сло­вом, - віру в те, що вінцем творіння є людина, яка покликана бути ро­зумним розпорядником над творінням Божим, носієм образу Божого, покликана до вдосконалення та богоуподібнення як до необхідної осно­ви блаженного життя у спілкуванні з Богом любові.

При бажанні якось зіставити в апологетичних цілях просту біблійну розповідь про створення світу з найбільш очевидними на даний момент космогонічними гіпотезами, потрібно пам'ятати, що приведення їх до згоди не повинно бути штучним, свавільним перекрученням церковно-традиційного розуміння біблійного тексту, або змісту наукових даних. Така згода взагалі не повинна розглядатися як самоціль у богослів'ї. Зрозуміло, і основне богослів'я, і догматика не втрачають права робити більш або менш очевидні припущення про можливості та методи узгод­ження біблійної та природничо-наукової картини виникнення світу, але всі такого виду досліди повинні розглядатися лише як скромні спроби підсумувати те, що, нібито, дещо прояснилося в результаті одночасно­го прогресу і в царині біблійної екзегези, і в сфері наукового пізнання природи - як спроби, що аж ніяк не претендують на значимість для Церкви і для справи спасіння. Справедливо підкреслює один із наших вітчизняних догматиків, що "коли очевидно не досягається згода між біблійними й природничо-науковими даними, то потрібно визнати не­правильними або інтерпретацію пояснення Біблії, або висновки приро­дознавців" [74, С 93].

За історію приймали оповідь Мойсея й іудейські тлумачники (за ви­нятком Філона), не виражаючи сумнівів у її божественному походженні. Таке ж розуміння домінувало і в древньоотцівському вченні про світо-творення. Більшість із найавторитетніших і найвідоміших отців та учи­телів Церкви (Василій Великий, Амвросій Медіоламський, Григорій Нісський, Іоан Златоуст, а також св. Єпіфаній, блаж. Феодорит, Єфрем Сірин, Іоан Дамаскін і багато ін.) [72, С 417] розуміли сказання Мойсея в буквальному значенні і згідно з цим тлумачили його.

Необхідно, однак, розуміти, що сказання Мойсея не є звичайною історичною розповіддю. Оскільки свідком творення ніхто з людей бути

не міг, то предмет його міг бути відкритим тільки Самим Богом. Воно є Одкровенням Божим. Воно було дане, без сумніву, не тільки пророку Мойсею, але й першим людям. Шляхом споглядання природи та влас­них розумових висновків первісна людина не могла дійти до пізнання, що світ був створений за шість днів, що сьомий день був благословен­ний і посвячений. Тому в основі викладеної Мойсеєм історії шестиден­ного творення були і Божественне Одкровення, і Передання.