Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   47
§ 2.2. Дійсність Промислу Божого

Бог - не тільки Творець, а й Промислитель світу, або Вседержи­тель. Переконання у дійсному бутті Промислу Божого таке ж всезагаль­не у людському роді, як переконання у бутті Божому, як і сама релігія. Без віри в промисел неможлива жодна релігія. Наочним свідченням все-

загальності віри в Бога Промислителя служить молитва, за допомогою якої людина намагається ввійти у живе спілкування з Божеством; мо­литва не могла б виникнути без упевненості в безпосередній близькості Бога до світу і Його промислительному опікуванні світом.

В Одкровенні виражена істина про безпосередню промислительну дієвість Божу. Вона засвідчує, що "Бог відпочив на сьомий день від усієї праці Своєї, яку був учинив" (Бут. 2, 2), тобто, від справ творення, але не залишився бездіяльним і байдужим споглядальником Ним же ство­реного світу. Ісус Христос, відповідаючи іудеям, які звинувачували Його, на основі неправильного розуміння Писання (Бут. 2, 2; Вих. 20,10), у по­рушенні суботнього спокою, говорив: "Отець Мій дотепер робить, і Я роблю" (Ін. 5, 17). Тут виявляються два впливи Бога на світ: один, який закінчився, - це, очевидно, є творення світу, другий, який продов­жується, - це є Промисел Божий про світ. Ап. Павло говорить про Си­на Божого, що Він тримав усе словом Сили Своєї (Євр. 1, 3), що "Ним створене все..., усе через Нього й для Нього створене" (Кол. 1, 16-17). Світове життя у цих висловах апостола уявляється таким, що має осно­ву і мету свого буття в Богові: Бог ставиться до нього таким чином, що ніби тримає його, носить у Собі й Своєю невидимою співприсутністю у світі утримує все від руйнації та знищення, не зливаючись, однак, "із світом, але, перебуваючи над усіма" (Еф. 4, 6), тобто буття є в особ­ливій владі Бога окремо від життя світу. Той же апостол навчає про відношення Бога до світу й особливо до людини, що Бог, Який створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в хра­мах, рукою збудованих... Сам дає всім і життя, і дихання, і все..., і що Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, й існуємо" (Діян. 17,24-25;27,28).

Але не окремі тільки вислови, а й усе взагалі Писання засвідчує промислительську дієвість Божу у світі. Воно й саме собою є свідчен­ням Промислу Божого про світ і людину, бо воно є надзвичайним засо­бом Промислу Божого, що влаштовує спасіння людини [72, С. 516-520].

§ 2.3. Дії промислу Божого

Промисел Божий відкривається переважно у двох діях: збережен­ня творива й керування ним.

І. Світ і всі речі, що в ньому перебувають, з їхніми законами, сила­ми й діяльністю, зберігаються у бутті дією Бога-Промислителя. Без дії сили Божої, яка все оберігає, світ не міг би існувати й однієї миті, все у ньому негайно б зруйнувалося, бо він тяжіє до постійних змін, не є са­мобутній та випадковий і складається, як ціле, з частин.

Одкровення навчає, що Бог "тримав усе словом Сили Своєї" (Євр.

1, 3), що "все через Нього й для Нього створене" (Кол. 1, 17); узагалі за визначенням Божим, "усі за Його судами сьогодні стоять, бо всі раби Його"(Пс. 119, 91).

Бог зберігає буття та життя всіх творінь, як вищих, так і нижчих. "У Нього в руці душа всього живого й дух кожного людського тіла" (Іов. 12, 10). "Сам Він дає всім і життя, і дихання, і все" (Діян. 17, 25). Про зберігання Богом людини мовиться: "У Нім ми живемо, і рухаємось, і існуємо" (Діян. 17, 28). Богом охороняються в бутті й інші живі істоти. Усі створіння "чекають Тебе, - щоб Ти часу свого поживу їм дав, - говорить Псалмоспівець. - Даєш їм - збирають вони, руку Свою розкриваєш -добром насичуються. Ховаєш обличчя Своє - то вони перелякані, заби­раєш їм духа - вмирають вони, та й вертаються до свого пороху. Поси­лаєш Духа Ти Свого - вони творяться, і Ти відновлюєш обличчя землі" (Пс. 104,27-30; Іов. 34, 14-15).

Бог береже всесвіт і землю з усіма її силами та законами, весь устрій і порядок світового життя, "у руці Божій глибини землі, і Його вер­хогір'я гірські" (Пс. 95, 4; 104, 5).

II. Бог Вседержитель не тільки зберігає буття всього світу, але й усі дії сил створінь та істот, що є у світі, й усі події, що в ньому відбувають­ся, скеровує до досягнення призначених для світу цілей. Саме по собі створіння, без керівництва й сприяння промислительної сили, одними власними силами, через нахил істот світу чуттєвого (а особливо мо­рального) до відхилень від ладу, не може підтримувати порядку та об­лаштування у світі. Таке створіння безсиле й у досягненні визначених для себе цілей. Тільки через Господа все у світі може досягти свого при­значення (Сір. 43, 28).

Одкровення стверджує істину світокерування Божого, коли вчить про Бога, що Він, як Творець неба й землі, є верховний Цар і Володар всесвіту (Пс. 94, 3; Зах. 14, 9; Мф. 11, 25),"... є Господь над панами та Цар над царями" (Об. 17, 14; Тим. 6, 15), і "Твої небеса, Твоя теж зем­ля, вселенна і все, що на ній, Ти їх заложив!" (Пс. 22, 1; пор. 89, 12).

Дії світокерування Божого сягають як світу матеріального, так і світу розумно-вільних істот.

Бог, за свідченням Писання, "наказує сходити сонцю над злими й над добрими і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мф. 5, 45), "... польову траву, що сьогодні ось є ... Бог отак зодягає" (Мф. 6, ЗО), "Він... добро, чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи" (Діян. 14, 17), Він "... указує шлях для блискавки й грому" (Іов. 28, 26; 38, 25, 35), "... випроваджує вітер із запасів Своїх" (Пс. 137, 7) і т.д. Усі явища та зміни у матеріальному світі створені з погляду промислу про Людину й служать цілям морального світокерування Божого: "Вогонь та град,

сніг та туман, що виконує слово Його" (Пс. 148, 8; Сір. 39, 36).

Залежно від цілей морального світокерування Божого трактовані в Писанні не тільки окремі та місцеві зміни, а й зміни в стані всього ма­теріального світу як такі, що вже виникли (прокляття землі за гріх люди­ни та всесвітній потоп Бут. З і 7), так і ті, що мали виникнути (при відкритті царства слави - Рим. 8, 19-22). Відчутним доказом морально­го богокерування світом є чудеса, що здійснювалися з волі Божої для великих цілей Світоправителя.

Керує Бог і світом розумно-вільних істот (ангелів і людей), сприяючи досягненню ними визначених цілей. Про різноманітні шляхи Божествен­ного промислу про світ розумно-вільних істот, тобто ангелів та людей, як таких, що мають на собі особливу опіку Божу, буде викладено під час розкриття окремого вчення про Бога-Промислителя [72, С. 521-525].

§ 2.4. Предмети Божественного промислу

Промисел Божий сягає всього сущого у світі, великого і малого, світу видимого й невидимого, загальних світових подій і окремих не­значних виявів світового буття та життя, усього роду людського і кожної людини, зокрема, як і на кожну живу істоту, інакше це не тільки загаль­ний, але й окремий промисел.

Для думки людської нелегко уявити Промисел Божий настільки всеохоплюючим та узгодити з величчю Єства Божого промисел про най­менших і навіть тих, що здаються нечистими, творінь (напр., комахи). Не можна вважати що-небудь у створеному бутті недостойним Промис­лу Божого, навіть якщо це певні істоти та предмети. Наші поняття про велике і про мале відносні: ми вимірюємо речі обмеженою мірою свого розуму, але перед безмежною величчю Божою ніщо не велике у світі, і весь світ перед Ним, "як крапля роси вранішньої, що сходить на землю" (Прем. 11, 23), і "всі люди - немовби ніщо" (Іс. 40, 17), перед безмежною Його благістю не є малим ніщо, чому Він благоволив дарувати буття. Якщо не було недостойним величі Божої створення малих та незначних істот, то не може бути недостойним Його величі й промисел про них (Прем. 11,25-27).

Одкровення надає Богові промисел про всі Його створіння, навіть найменші. "Він воронятам дає їжу, бо вони кличуть" (Пс. 147, 9; Іов. 38, 39-41). Усі створіння чекають на Нього, "щоб Він часу свого поживу їм дав,... ховає обличчя Своє - вони перелякані" (Пс. 104, 27-29). Особли­во виразними рисами зображується багатоопікувальна любов Божа до кожної людини (а також до кожного, навіть "незначного", створіння Бо­жого) у нагірній бесіді Спасителя: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не набагато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться,

зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють, ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Не­бесний, що всього того вам потрібно. Очевидно, що тільки за такого ро­зуміння Промислу Божого і сам догмат про Бога-Промислителя може мати для людини морально-благотворне значення. З думкою, що Тво­рець не звертає на нас ніякої уваги, що віддав нас і наше життя волі ви­падку, що Його погляд звернений не на нас, а на загальну тільки зако-ноузгодженість світу та історії, із цією думкою піклування людини про порядність, про самовдосконалення, про боротьбу з вадами і взагалі з проявами зла залишаються без необхідної точки опори [72, С 525-528].

§ 2.5. Природний і надприродний образи промислу про світ

Згідно з образом промислительної дієвості Божої у світі розрізня­ють Промисел Божий природний і надприродний.

Природний образ промислу Божого виявляється в явищах та подіях природних, коли буття й сили створінь підтримуються Богом за допомогою дарованих світові сил та природних законів і долі Божі при­водяться у виконання завдяки природному від Бога встановленому, по­току речей тільки під віданням та промислительним наглядом Божим. На цей образ світокерування Божого вказує Писання, коли говорить: "Ти землю поставив і стала вона..." (Пс. 119, 90); "Він їх поставив (сон­це, місяць і зорі) на вічні віки, дав наказ і не переступлять вони його" (Пс. 148, 6; 118, 89-91), або: "Бог наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мф. 5, 45), "подає нам дощі із неба та врожайні часи" (Діян. 14, 17) і т. ін. У світі моральному до явищ природного промислу належать, наприклад, розлад здоров'я, втрата спокою, які настають через розпусне життя, згідно з незаперечним законом правди Божої, вказаної Премудрим: "Людина ласкава душі своїй чинить добро, а жорстока за­смучує тіло своє" (Прем. 11, 17). Особливо чітко відкривається Проми­сел Божий у подіях надприродних, або чудесах, про які свідчить і Сло­во Боже й історія Церкви*

* Під назвою "чудес" тут власне розуміються зовнішні вражаючі дії чи події, які мають істинну причину свою у надприродній дії Божественної всемогутності, і здійснювані Богом для досягнення важливих релігійних цілей.

У слові Божому ці видимі вияви всемогутності Божої у всесвіті на­зиваються "силами" (Мф. 11, 38-39; Ін. 2, 11, 18 та інші), тобто видими­ми законами, очевидними свідченнями того, що в чудесах говорить та діє безпосередньо сила Божа, що безкінечна сила Божа діє у світі не тільки через створені сили й закони, вкладені Ним у природу, але також і поза ними. Особливо це очевидно в чудесах, які перевищують усі відомі сили й закони природи, як, наприклад, воскресіння мертвих, зцілення єдиним словом (іноді й заочно) хворих, навіть таких, які хворі на проказу (Числ. 12, 13-15; Мф. 8, 3; Лук. 17, 14), сліпі від народження (Ін. 9), приборкання єдиним словом бурі на морі (Мф. 8, 23-27), нагаду­вання тисячі народу кількома хлібами й рибами (Мф. 14, 15-21, 32-39) і багато інших.

Крім чудес, до дій надприродного промислу Божого відноситься весь ряд надприродних дій божественного домобудівництва, яке здійснював і здійснює Господь, як Викупитель і Освятитель роду людсь­кого, а саме: втілення Бога-Слова, дії Духа Святого в таїнствах (напр., присутність у таїнстві євхаристії), духовно-благодатне відродження та освячення людини благодаттю Божою та ін. [46, С 340-357]

§ 2.6. Участь усіх осіб Святої Трійці у справі промислу

Істина про Бога - Промислителя світу взагалі відома, доступна природному богопізнанню. Але Одкровення є цією істиною в особливо­му світлі та висоті, коли навчає, що у справі промислу про світ являють любов до світу всі Особи Св. Трійці - Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Свя­тий. Догмат про участь усіх Осіб Св. Трійці означає, що їм однаково на­лежать найвищі досконалості всезнання, всюдиприсутність, пре­мудрість, всемогутність, благість, дією яких є промисел про світ. З іншо­го боку, якщо справа творення - справа усіх осіб Св. Трійці, то й збере­ження створеного у бутті й спрямування до назначених цілей - теж справа усіх осіб Св. Трійці.

Учення про участь усіх осіб Св. Трійці у справі промислу розкрите переважно в Одкровенні Нового Завіту. Свідчення про це у Старому Завіті хоча і є, але зрозумілими видаються тільки у світлі новозавітного Одкровення.

Промишляє про світ Бог-Отець. "Отець Мій працює аж досі, -працюю і Я" (Ін. 5, 17), - говорив іудеям Ісус Христос. Він же свідчив, що Бог-Отець "наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних" (Мф. 5, 45), годує всіх птахів небесних (Мф. 6, 26), одягає так польову траву, як не одягався Соломон у славі своїй (Мф. 6, 28). Як на особливу опіку Бога-Отця про світ моральний Одкровення вказує на тайну Спокутування. "Так бо Бог

полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ урятувався" (Ін. З, 16-17). Дух Утішитель також дається віруючим від Бога-Отця: "і вблагаю Отця Я, і Утішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував" (Ін. 14, 16, 26).

Бог-Син Сам свідчив про Свій промисел про світ, коли говорив: "Отець Мій працює аж досі, - працюю і Я" (Ін. 5, 17). Апостол навчає про Сина Божого: "Все Ним стоїть" (Кол. 1, 17), тобто все у світі як отрима­ло буття, так завдяки Його ж Силі й продовжує існування. Про Нього ж мовиться: "Він тримав усе словом Сили Своєї" (Євр. 1, 3). У відношенні до світу морального, як на прояв любові Сина Божого, Одкровення вка­зує на здійснення Ним спокутування, причому Синові Божому Писання присвоює найменування Спасителя нашого (у найширшому значенні цього слова, Ін. 4, 14; Тит. 1, 4 та інші).

Дух Святий, як у час світостворення, ширяв над необлаштованою речовиною (Бут. 1, 2) і давав силу та життя створеному у світі, так і те­пер Він продовжує діяти у світі, підтримуючи його буття й облаштуван­ня (Пс. 130, ЗО). Відносно до відновлення роду людського Дух Святий, згідно з ученням Писання, здійснює наше спасіння у Христі і з Христом, як Бог Освятитель. Дух Святий говорив через апостолів та пророків, чо­му і все Св. Писання є мовою Духа Святого (Лук. 21, 15; Ін. 14, 26; 16,13; 2 Петр. 1, 20-21 та інші).

Свою віру в цей догмат Церква виразила у своїх віровикладеннях, коли назвала Бога-Отця "Вседержителем" (Нікео-Царгородський сим­вол), Бога Сина - "Мудрістю, що містить склад усього" (символ Григорія Чудотворця), Духа Святого - "Господом животворящим" і "Життям, у ко­трому причина всіх, які живуть" (у тих же символах) [72, С 513-531; 139, С. 183-187].

§ 2.7. Відношення Бога Промислителя до ангелів. Їхнє служіння Богові

Промисел Божий про ангелів, як і про всі створені істоти, скла­дається із збереження їхнього буття та керування ними. Хоча вони ду­ховні за своєю природою, але як такі, що не мають життя в собі (Ін. 5, 26), а які одержали буття від Джерела життя (Пс. 35, 10), конче потре­бують допомоги всеоберігаючої сили Божої для продовження свого існування. Бог "носить все", а значить і ангелів, "словом сили Своєї" (Євр. 1, 3). Безсмертя їхнє є безсмертям не за єством, а за благодаттю, бо все, природно, що має свій початок, і має кінець.

Керування Боже світом ангельським полягає в тому, що Бог скеро­вує та допомагає ангелам у досягненні мети їхнього буття - доскона­лості й блаженства. До досягнення цієї мети вони ведуться прямими й непрямими шляхами: прямо через використання їх Богом на безпосе­реднє служіння Самому Собі, Богові, і побічно, через використання їх на служіння людям та природі, як засіб Промислу Божого про всесвіт і про людський рід.

Ангели служать Богові безпосередньо тим, що стоять перед Ним, поклоняються Йому і прославляють Його. Так, пророк Ісайя бачив, що "серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закри­вав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного і говорив: "Свят, свят, свят Господь Саваоф, уся земля повна слави Його" (Іс. 6, 2-3; пор. Ієз. З, 12). Пророк Даниїл також мав честь бачити "Старого днями, що сидів на престолі небесному, і "тисячі тисяч служили Йому, і десятки тисяч стояли перед Ним"" (Дан. 7, 9-10).

Призначення ангелам такого служіння має за мету благо самих ан­гелів. Оскільки Бог "є правдивим світлом" (Ін. 1, 9; 1, 5; Іс. 60, 19-20) і "невичерпним Джерелом життя" (Пс. 36, 10; 1 Тим. 6, 13), то, маючи за честь ближче спілкуватися з Богом, вони черпають звідси, в міру своїх сил потрібне для свого осяяння світло та необхідну для зміцнення в добрі благодать, а внаслідок цього - все більше й більше піднімаються й зростають у пізнанні істини, а також утверджуються в добрі й, таким чином, досягають свого призначення. "Божі служителі, котрі стоять коло високого престолу, - говорить Григорій Богослов, - приймають на себе перший промінь чистого Бога й, осяяні ним, подають світло і смертним". Осяяні "від першої Причини", вони "так увібрали та закарбували в собі Благо, що зробилися другорядними світилами і через виливання та пе­редання першого Світла можуть осявати (освічувати) інших" [118, С 37].

§ 2.8. Ангели як зброя промислу Божого про світ взагалі й про людей зокрема

Господеві угодно було зробити ангелів зброєю Свого промислу про світ взагалі й про людину особливо. Як всемогутній, Він, звичайно, не має потреби в якихось засобах для досягнення премудрих і благих цілей Свого промислу. Отож, якщо Він призначив ангелів бути зброєю Свого промислу, то тому, звичайно, що для самих ангелів виконання різноманітних служінь, котрі доручає Бог, є необхідним шляхом для їхнього удосконалення та зміцнення волі в добрі.

Ангели є засобами Промислу Божого про світ матеріальний. У Пи­санні є нагадування про ангелів, що мають "владу над вогнем" (Об. 14, 18), про чотирьох ангелів, що стоять "на чотирьох кутах землі та трима-

ють чотири земні вітри" (Об. 7, 1), або про "Ангела вод" (Об. 16, 5), котрі готові виконати над цими стихіями повеління Світоправителя. Ці й подібні вказівки Писання приводять до висновку, що Бог призначив де­яких з ангелів охоронцями частин та стихій світу видимого. Таке вчення не є догматом віри, але, як богословська думка, воно було виголошене і припускалося з давніх часів.

За словами Григорія Богослова, "ці розуми взяли кожен одну яку-небудь частину всесвіту, або приставлені до одного чого-небудь у світі, як відомо було це Тому, який облаштував і розподілив" [118, С 37].

В Одкровенні зображують і приклади дієвості ангелів як виконавців повелінь Божих у світі чуттєвому. Так, за допомогою посередництва ан­гелів були знищені Господом Содом і Гоморра (Бут. 19, 13) і було здійснене ураження пошестю за Давида жителів Єрусалима (2 Цар. 24, 15-17; Пар. 21, 14-16). У Новому Завіті сказано: "Ангел Господній часа­ми спускавсь до купальні (у Єрусалимі при Домі милосердя), і порушу­вав воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу" (Ін. 5, 4).

В особливо близькому відношенні ангели перебувають до роду людського. За свідченням апостола, співчуття ангелів до доль людей взагалі полягає в тому, що вони посилаються Богом, щоб допомагати нашому спасінню: "Чи не всі вони духи службові, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?" (Євр. 1, 14).

Уся історія домобудівництва людського спасіння здійснилася й здійснюється за участю та допомогою ангелів.

Так, у старозавітні часи ангели нерідко навчали людей волі Божої, коли об'являлись перед благочестивими патріархами, наприклад, Авра­амом (Бут. 18), Лотом (Бут. 19), Яковом (Бут. 28, 12; 32, 1-2), відкривали їм майбутнє, утішали й надавали їм допомогу, відкривали їм волю Божу стосовно людського спасіння. Ангел же сповістив зачаття Предтечі (Лук. 1, 28) і народження Самого Спасителя світу (Мф. 1, 20).

З появою Спасителя світу, ангели, за Писанням, беруть найак­тивнішу участь у здійсненні Ним справи спокутування й засвоєнні людь­ми плодів спокутування, взагалі в долях царства Божого. Радісну подію народження Викупителя вони вітали піснею "Слава Богу на висоті, й на землі мир, у людях добра воля!" (Лук. 2, 14). На самому початку Свого служіння світові Спаситель говорив: "Відтепер ви побачите небо відкри­те та Ангелів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускають­ся" (Ін. 1, 51). Це означало, що з появою Сина Божого у плоті зв'язок та спілкування світу ангельського зі світом людським мали стати тісніши­ми та відчутнішими, небожителі повинні були стати служителями Сина Людського: "Тоді позоставив диявол Його. І ось Ангели приступили, і

служили Йому" (Мф. 4, 4). "І Ангел із неба з'явився до Нього, і додавав Йому сили. А як був у смертельній тривозі, ще пильніше Він молився" (Як. 22, 43-44). Служіння ангелів Викупителеві світу є служінням роду людському, бо "Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити і душу Свою дати на викуп за багатьох!" (Мф. 20, 28). Вони допомагають улаштуванню й розповсюдженню Церкви Христової на землі. Так, ангели звільняли неодноразово апостолів від кайданів в'язничних (Діян. 5, 19; 12, 7), ангел порадив Корнилію покликати до се­бе ап. Петра й прийняти від нього хрещення (Дії. 10, 3). Ангели підно­сять молитви вірних до Бога (Об. 8, 3-4). За такої близькості до Спаси­теля і тих, що спасаються, вони будуть під час останнього одкровення Сина Людського, за другого славного Його пришестя, виконавцями й учасниками останніх судів Божих (Мф. 13, 39-43, 49; 25, 3; Лук. 9, 26; Сол. 1, 7 та ін.).

Але, крім загального служіння ангелів родові людському, є ще особливе та окреме служіння їх людям. Одним із чину ангельського ввірені цілі спільноти людські для зберігання та благокерування, іншим - доручено опікування окремими особами [72, С 535-547].