Історія, філософія педагогіка та психологія філологічні науки

Вид материала

Документы

Содержание Напрями професійної підготовки фахівців Психолого-педагогічні умови формування Особливості викладання англійської мови А.Г. Шубович, студ., ІІ курс, гр. ПІ-39, ФІКТ Фома аквінський як один із засновників ідей ренесансу Л.І. Шуляренко, викл.

Подобный материал:

• Cекції за фаховим напрямом 19 «Педагогіка, психологія, соціологія, українознавство,, 154.26kb.
• Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 674.46kb.
• Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 227.5kb.
• Програма навчальної дисципліни історія української культури напряму підготовки 040102, 264.69kb.
• Назва модуля: Соціальна взаємодія: людина в соціальному просторі, 20.06kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.
• Педагогічний (педагогіка та психологія дошкільна, практична психологія), 67.46kb.
• За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 76.7kb.
• Робоча програма курсу "Філософія " Для спеціальності 030300 «Історія» напряму підготовки, 285.34kb.
• Т. О., Яресько К. В. Методологія педагогіки: багатовимірний аспект розгляду постановка, 111.36kb.

НАПРЯМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
З ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ


На початку тисячоліття практично всі провідні країни світу планують збільшити попит на фахівців з високотехнологічних спеціальностей, оскільки занепокоєні тим, що національні системи професійної освіти не зможуть повною мірою задовольнити ринок інтелектуальної праці як в кількісному, так і в якісному відношенні. Нині дефіцит спеціалістів у сфері розробки в реалізації високих технологій у США складає близько 200 тис. чоловік. У найближчій перспективі при збереженні існуючого рівня і темпів підготовки спеціалістів він буде сягати більше 1 млн чоловік. Тільки в Японії кількість спеціалістів, зайнятих у сфері високих технологій, найближчим часом повинна збільшитися майже в два рази й становити 800  тис. чоловік.

Створення в Європі потужної єдиної системи вищої освіти, конкурентоспроможної та привабливої для всіх студентів світу, є основною метою Болонського процесу, до якого приєдналася Україна. Європа на сьогодні значно поступається США в боротьбі за викладачів, студентів і капітали, що інвестуються в систему вищої освіти. У США університетам на фундаментальні дослідження і проведення НДДКР виділяють значні кошти. Зокрема, фундаментальну науку фінансують більше 15 федеральних агентств і міністерств. Серед них є Національний інститут охорони здоров’я, НАСА, Міністерство енергетики, Міністерство оборони, Національний Науковий Фонд (ННФ) та інші.

У сфері розробки та реалізації високих технологій Україні потрібні фахівці, які можуть комплексно поєднувати дослідну, проектну і практичну діяльність, спрямовану на організацію високоефективних виробничих структур, спроможних створювати інтелектуальну власність, реалізовувати її й на цій основі розробляти нові матеріальні цінності. Основна увага й зусилля у сфері освіти повинні спрямовуватися на забезпечення високого рівня методологічної культури, творчого володіння методами пізнання та діяльності. Базою інженерної освіти повинні стати не тільки навчальні предмети, але і способи й форми мислення та практична діяльність.

Важливим напрямом професійної підготовки фахівців з високотехнологічних спеціальностей, підвищення якості освіти має стати перехід до неперервної інтегрованої підготовки кадрів на основі інтеграції освіти, науки, військових потреб та виробництва, ядром якої є створення навчально-наукових центрів, які повинні забезпечувати координацію діяльності наукових організацій, вищих навчальних закладів, військових частин і підприємств у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації спеціалістів для сфери розробки і реалізації високих технологій, а також залучення спеціалістів підприємств, військових частин і наукових організацій до безпосередньої участі в підготовці кадрів, забезпечення змістової та організаційної спадковості між рівнями й ступенями освіти, закріплення молодих спеціалістів на вітчизняних підприємствах і профільних науково-дослідних організаціях тощо.

Цільова підготовка та підвищення кваліфікації кадрів у сфері розробок і реалізації високих технологій має містити початкову професійну підготовку працівників, середню професійну освіту, вищу професійну освіту, післядипломну підготовку і підвищення кваліфікації молодих спеціалістів. Вона повинна базуватися на таких принципах: безперервності освіти; профорієнтаційної роботи з учнями середніх загальноосвітніх шкіл; активної участі підприємства в підготовці кадрів усіх рівнів з використанням його нових інноваційних розробок та інтелектуального потенціалу інших підприємств і організацій; підвищення рівня підготовки спеціалістів шляхом проведення практик і додаткових занять на підприємстві; у військових частинах, удосконалення системи отримання вищої освіти без відриву від виробництва; підвищення рівня оволодіння студентами та курсантами ВНЗ інформаційними технологіями; удосконалення спільно з ВНЗ навчально-методичної й організаційної роботи зі студентами.

С
© Г.І. Фінін, 2011
истема цільової підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з високотехнологічних спеціальностей – це сукупність методів, форм і організаційних заходів, які спрямовані на підготовку для підприємства висококваліфікованих спеціалістів з вищою освітою, адаптованих до умов роботи на підприємствах та у військових частинах та їх закріплення на ньому. Вона реалізується відповідно до кадрового замовлення. Основними завданнями цієї системи є: підготовка спеціалістів з вищою освітою високої кваліфікації, які здатні вирішувати наукові, виробничі та експлуатаційні завдання, що виникають на підприємстві; формування у спеціалістів високого професіоналізму, творчого мислення, інженерного уміння й навичок роботи; збереження контингенту кадрів, що навчаються. Система містить такі рівні підготовки спеціалістів: довузівську підготовку учнів загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ; цільову підготовку студентів та курсантів ВНЗ; післядипломну підготовку і підвищення кваліфікації молодих спеціалістів.

Довузівська підготовка повинна починатися з формування на конкурсній основі із випускників 9-х класів середніх загальноосвітніх шкіл. Навчання в таких класах має проводитися за окремими навчальними планами, до яких, крім обов’язкових навчальних дисциплін, включені дисципліни за профілем підготовки. До викладання в таких класах доцільно залучати керівництво і висококваліфікованих спеціалістів підприємств та військових частин, професорсько-викладацький склад профільного вищого навчального закладу.

Цільова підготовка студентів та курсантів є основою в системі підготовки спеціалістів з вищою освітою. Її основна мета – формування знань і навичок, необхідних для вирішення наукових і виробничих завдань підприємства, творчого підходу до вирішення технічних проблем; адаптація до умов і специфіки підприємства; освоєння прогресивних методів підготовки та створення проектної, конструкторської, технологічної й експлуатаційної документації в автоматизованих системах проектування; формування навичок оперативного вирішення поставлених завдань при розробці, виробництві та експлуатації сучасної техніки та обладнання.

У системі цільової підготовки спеціалістів з вищою освітою післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів є заключним етапом. Післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації молодих спеціалістів спрямовані на навчання за програмою, яка передбачає знайомство зі структурою підприємства, його продукцією, новітніми перспективними розробками; підготовку у сфері менеджменту, організацію та управління виробництвом; направлення найбільш перспективних молодих спеціалістів на курси підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників і службовців для освоєння сучасних методів проектування, виготовлення й експлуатації складних технічних систем та інших новітніх напрямів науки і техніки, потрібних для спеціалістів підприємства.

Також важливим напрямом професійної підготовки фахівців з високотехнологічних спеціальностей є патріотичне та військово-патріотичне виховання. За сучасних умов існування демократичного суспільства патріотизм підноситься на вищий щабель, поширюється на всіх громадян країни, пронизує всі сфери суспільного життя, має спрямований характер виявляється у свідомому ставленні до праці, суспільно-політичної діяльності. Завдяки цьому патріотизм є одним з найважливіших чиників розвитку демократичного суспільства.

Мета патріотичного виховання студентів конкретизується через систему виховних завдань, серед яких найбільш вагомими є: виховання почуття національної гідності і гордості за свою Батьківщину, коригування уявлення про суспільні явища і події, норми поведінки, формування звичок громадської поведінки відповідно цих уявлень, дисциплінованості, толерантності, відмова від почуття національної меншовартості, що втілювалося в понятті поваги до "старшого брата"; розвиток відчуття причетності до розбудови національної державності та відповідальності за майбутнє своєї країни, потреби у постійному самоствердженні з метою власного духовного й інтелектуального зростання, що сприяє прогресу самого суспільства; утвердження принципів загальнолюдської моралі у поєднанні з моральним кодексом українців, прихильність до національних та загальнолюдських цінностей, почуття національної гідності та гордості. Патріотичне виховання студентів – це багатовимірний та багатокомпонентний інтегративний педагогічний процес, спрямований на формування цілісної системи якостей, які перетворюються на потреби служіння українському народу і Батьківщині.

Постійна присутність національно-історичного та національно-культурного виміру у навчальному процесі створює умови для патріотичного виховання фахівців з високотехнологічних спеціальностей.

УДК 37.041:811.111

А.В. Чирва, к.психол.н., доц.

Житомирський військовий інститут ім. С.П. Корольова

Національного авіаційного університету


ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ
ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ


Україна, знаходячись на перехресті Західної та Східної Європи, визначилася в стратегії розвитку і стала на шлях інтеграції до Європейського Союзу (ЄС). Входження до ЄС не лише відкриває широкі можливості для нашої держави, але й висуває значні вимоги, серед яких обов’язковим є пристосування усіх інститутів держави до стандартів ЄС. Даний процес у повному обсязі розповсюджується на Збройні Сили України як один з переважних інститутів держави. Це передбачає не тільки перехід на нову структуру, інші норми забезпечення, систему управління армії, але й нову систему підготовки майбутніх військових фахівців, що, в цілому, дозволило б вивести Збройні Сили України на новий якісний рівень діяльності. Процес підготовки військових фахівців передбачає не тільки схожу систему військової освіти, але й якісне знання іноземної мови. Аналіз ситуації, що склалася навколо іншомовної підготовки військових фахівців, свідчить про існування в цьому процесі суттєвих протиріч:

• між вимогами, що висуваються командуванням НАTO до компетентності військового фахівця в галузі іноземної мови і комунікації та вітчизняними стандартами у підготовці майбутніх військових фахівців;
  
• між встановленими науковими і практичними підходами до викладання іноземних мов у вітчизняній освіті й актуальними поглядами, що домінують у світовій практиці;
  
• між актуальністю проблеми формування іншомовної компетентності (ІК) майбутніх військових фахівців і недостатньою розробленістю необхідного педагогічного забезпечення в питанні впровадження у практику навчання іноземної мови.
  

Зазначені протиріччя і тенденції в розвитку України об’єктивно зумовлюють актуальність проблеми формування ІК майбутніх військових фахівців. Від того, наскільки у них сформована ІК, в багатьох ситуаціях залежатиме: якість виконання завдань, координування управлінням підрозділами й інші заходи, що полягають в основі співробітництва багатонаціональних військових контингентів.

Аналіз досліджень проблеми формування ІК (Л.Ф. Бахман, І.О. Зімняя, М.К. Кенейл, Ф.Мюллер, М.Свейн, Дж.Грім, І.І. Халеєва, Дж. ван Єк) у процесі навчання іноземної мови у вищий школі, а також питання впровадження різних методик і технік у навчанні іноземної мови (І.Л. Бім, Н.Д. Галькова, Н.І. Гез, Г.А. Кітайгородська, Ю.І. Пассов) дозволяють стверджувати, що одним з напрямків ефективного формування ІК є створення сприятливих психолого-педагогічних умов.

Метою роботи було виявлення психолого-педагогічних умов формування ІК.

Однак, перш ніж перейти до розгляду цієї проблеми, слід визначити, що ж розуміється під поняттям "ІК військового фахівця". Аналіз досліджень О.Є. Антонової, В.П. Беспалько, О.А. Дубасенюк, І.А. Зязюна, А.К. Макарової, Л.П. Маслак, Г.С. Монахова, М.Є. Павлютен­кова, А.І. Пискунова, Л.І. Шевчук, а також наші дослідження в цій царині дозволяють стверджувати, що це професійна якість військового фахівця, яка дозволяє здійснювати професійну діяльність в іншомовному професійному та соціокультурному середовищі. Змістовно ІК представлена мотиваційно-ціннісним, функціональним, комунікативним, контрольно-оцінним компонентами.

Узагальнюючи погляди спеціалістів з напрямку дослідження психолого-педагогічних умов, ми дійшли висновку, що під ними, по суті, розуміється сукупність обставин, що сприяють побудові навчально-виховного процесу з урахуванням потреб, інтересів, можливостей особистості та безпосередньо впливають на ефективність формування ІК майбутніх військових фахівців під час педагогічного процесу.

С
© А.В. Чирва, 2011
учасна методика навчання іноземної мови військових фахівців тісно взаємопов’язана з психологією. Цей зв’язок визначається тим, що методика повинна враховувати психологічні закономірності пам’яті й мислення, сприйняття й відтворення мовного матеріалу, формування ІК. Професійне самовизначення, оволодіння пізнавальними стратегіями разом з ціннісними підставами становлять особистісний мовний простір. Необхідність більш якісного формування ІК змусило виробити інші підходи до навчання, орієнтовані на навчання іншомовного спілкування. У зв’язку з цим найбільш ефективний результат навчання професійного іншомовного спілкування досягається за допомогою завдань, що мають професійну спрямованість. Для кожного етапу навчального процесу в цілому повинна бути розроблена своя система автентичних завдань з іноземної мови. У такій поетапній відповідності закладені досить широкі можливості для активних, творчих форм роботи, що продукують природну мову, яка вивчається.

Для того, щоб сформувати особистість військового фахівця, який практично володіє іноземною мовою, викладач повинен чітко знати, на що поширюється цілеспрямований вплив. Навчання, як і виховання, є процесом взаємопов’язаної діяльності викладача і того, хто навчається, який здійснюється при їх певній взаємодії. Ще К.Д. Ушинський писав: якщо педагогіка прагне виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна, насамперед, пізнати її теж в усіх відношеннях. Узагальнюючи результати аналізу процесу навчання іноземних мов, беручи до уваги особливості формування ІК військових фахівців, виокремлюємо чотири взаємопов’язані між собою блоки психолого-педагогічних умов: організаційні, методичні, технологічні та психологічні.

Організаційні розглядаються як сукупність дій та взаємодій, що забезпечують внесення прогресивних змін у цілісне функціонування раніше організованої та діючої системи іншомовної підготовки майбутніх військових фахівців. Вони передбачають визначення критеріїв та рівнів професійної компетентності, підбір технічного оснащення занять. До їх складу входять:

• організація навчального процесу в єдності професійного й іншомовного компонентів;
  
• залучення майбутніх військових фахівців до навчального процесу як суб’єктів професійного та особистісного розвитку;
  
• використання наявного в Україні та зарубіжного досвіду навчання військових фахівців;
  
• поєднання групового навчання з фронтальним та індивідуальним;
  
• застосування різних видів групової діяльності;
  
• управління і корекція діяльності малих груп з боку викладача.
  

Методичні визначаються як сукупність форм, методів, засобів навчання, які спрямовані на засвоєння знань, умінь та навичок з формування ІК. Вони містять:

• вибір завдань, що створюють проблемні ситуації у структурі навчальної діяльності;
  
• виконання навчально-пізнавальних завдань професійної спрямованості різної спеціалізації;
  
• вибір педагогічно доцільних форм, методів, засобів навчання;
  
• вибір технологій навчання зі спрямуванням на засвоєння змісту предмета, формування ІК, стимулювання пізнавальної діяльності;
  
• інтеграцію традиційних методів з активними.
  

Технологічні, що спрямовані на вдосконалення діяльності навчання, підвищення її результативності, інтенсивності, містять:

• організацію зворотного зв’язку (співвідношення результатів засвоєння навчального матеріалу курсу з особистісною і професійною метою та завданнями);
  
• розробку різноманітних шляхів стимулювання діяльності майбутніх військових фахівців;
  
• діагностику рівня знань курсантів (вхідне тестування).
  

Психологічні містять здійснення діагностики розвитку військових фахівців на кожному навчальному занятті, створення системи стимулювання та позитивної мотивації, атмосфери співпраці та співтворчості між усіма учасниками освітнього процесу. До них належать:

• формування мотивації до вивчення іноземної мови;
  
• прагнення самоаналізу, самооцінювання, самовдосконалення.
  

Викладена система психолого-педагогічних умов формування ІК майбутніх військових фахівців реалізується відповідно до дидактичних принципів, які є тими орієнтирами, що спрямовують педагогічну діяльність і навчальний процес у цілому.

ІК є однією з важливих професійних якостей, яка формується у майбутніх військових фахівців у процесі навчання у вищому навчальному закладі. Змістовно ІК представлена мотиваційно-ціннісним, функціональним, комунікативним, контрольно-оцінним компонентами. Рівень її сформованості залежить від того, наскільки системно, послідовно і диференційовано використано комплекс психолого-педагогічних умов щодо її формування ІК.

УДК 378.6.811.11

В.А. Шадура, ст. викл.

С.В. Суховецька, ст. викл.

Житомирський державний технологічний університет

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
В ГРУПАХ ПОГЛИБЛЕНОГО ВИВЧЕННЯ


Студенти груп поглибленого вивчення іноземної мови значно відрізняються від тих, хто має нижчий рівень, перш за все спектром потреб практичного використання як усного, так і писемного мовлення. Дехто з них має скласти сертифікований іспит, іншим необхідно надсилати та отримувати електронні листи, пов’язані з професійною діяльністю, або вдосконалити навички аудіювання. Для того, щоб відслідкувати та проаналізувати ці потреби, викладачеві, який працює в таких групах, рекомендується:

– запропонувати студентам анкетування, яке визначить пріоритети навчання. Враховуючи свої відповіді, студенти мають розробити індивідуальні плани, які в подальшому будуть відображати прогрес (або регрес) в навчанні;

– здійснювати індивідуальний підхід щодо інструкцій з виконання домашніх завдань, рекомендуючи кожному студенту виконувати відповідні його рівню завдання. Студенти мають бути зацікавлені в такому підході, оскільки це надасть можливість з’ясувати проблемні питання;

– під час виконання письмових завдань приділяти увагу тим студентам, які потребують удосконалення граматичних навичок;

– залучати студентів до обговорення тих видів діяльності, які є цікавішими та більш сугестивними.

Стимулювання до відповідального ставлення до навчання в групі поглибленого вивчення має стати для викладача інструментом постійного використання. Для більшості студентів факт навчання в такій групі є питанням престижу та «ключем» до успіху та прогресу. Отже, викладач має заохочувати студентів до:

• позакласного читання літератури мовою оригіналу;
  
• ведення нотаток з лексики;
  
• самостійного дослідження граматичних явищ, які є досить складними для сприйняття.
  

Однією з причин втрати студентами зацікавленості та мотивації до навчання є недостатня кількість матеріалу та обмеження видів діяльності під час проведення занять. Зазвичай студенти груп поглибленого вивчення англійської мови не скаржаться на те, що певні теми (як лексичні, так і граматичні) викликають труднощі в засвоєнні. Тому для викладача є дуже важливим здійснювати так званий «гнучкий підхід» до підготовки та викладання. Слід не приділяти уваги темам, які не викликають у студентів інтересу або є вже засвоєними. Доцільним буде взагалі ігнорувати такі розділи.

Досвід викладання в групах поглибленого вивчення доводить факт пасивного засвоєння нового матеріалу. Зазвичай студенти уникають вживання щойно вивчених лексичних одиниць та граматичних структур як у своєму усному мовленні, так і на письмі. Викладач може заохочувати студентів до активації нової лексики та граматики, застосовуючи диктофон. Монологічне мовлення фіксується записуючим приладом, студенти прослуховують запис, викладач коментує його та пропонує сказати те саме, вживаючи більш комплексні структури, що й буде відповідати поглибленому рівню. Іншим інструментом для практичного застосування можуть стати набори карток з лексикою для активного вживання. Такі картки роздаються кожному з учасників дискусії, і студенти мають «позбавитися» усіх карток до завершення обговорення. Такий підхід дозволить збагатити лексичний запас студентів та зробити його більш активним.

Ш
© В.А. Шадура, С.В. Суховецька, 2011
видкість та чіткість мовлення є основною метою для більшості студентів груп поглибленого вивчення, і викладачі дуже часто акцентують увагу на виправленнях. Хоча студенти дійсно потребують коректив, усе ж постає питання кількості та доречності виправлень. До початку мовленнєвої діяльності слід обговорити це питання в групі та з’ясувати, чи бажають студенти бути виправленими під час висловлювання або після нього. Найоптимальнішим буде виділити останні десять хвилин на коментарі помилок.

УДК 1(091):141.30

А.Г. Шубович, студ., ІІ курс, гр. ПІ-39, ФІКТ

Науковий керівник – к.філос.н., доц. Маслов А.О.

Житомирський державний технологічний університет


ФОМА АКВІНСЬКИЙ ЯК ОДИН ІЗ ЗАСНОВНИКІВ ІДЕЙ РЕНЕСАНСУ


Започаткування епохи Ренесансу приписують багатьом особистостям: Данте Аліг'єрі та Франческо Петрарці — у літературі, флорентійцям Брунеллескі та Донателло — в малярстві, а також іншим винахідникам та першовідкривачам у різних галузях. Початком епохи Відродження вважається хвиля відкриттів та створення видатних мистецьких робіт. Проте мало хто посилається на період пізнього Середньовіччя як на джерело ідей Ренесансу, а тим паче — на теологів тих часів. Для культури епохи Відродження характерна секуляризація та віддалення від церкви, а будь-яка наука середніх віків детермінувалася виключно як "допоміжний засіб для донесення релігії до народу".

Ім'я Фоми Аквінського відоме всім як ім'я філософа Середньовіччя. Епоха Середньовіччя характеризується поширенням теологічних ідей. На той час церква домінувала в релігійному житті, мала значний вплив у політичній сфері, а тому диктувала свої погляди науці. Відкидалися поняття саморозвитку та розуму як такі (незмінність фатуму й домінанта віри над розумінням, за працями Августина). Проте якщо розглянути основні ідеї Фоми Аквінського не з точки зору філософії Середньовіччя, а з боку епохи Відродження, абстрагуючись від релігійних основ, можна зробити доволі цікаві висновки щодо ідеологічних витоків епохи.

В даному контексті можна виділити ідею "симфонії розуму та віри", як часто характеризується філософія св. Фоми. Він виділив три основи цієї "співзвучності", розділивши істини на такі види: істини, котрі можливо осягнути розумом (сюди Аквінський відніс науки; в тому числі й філософію); істини, що неосяжні розумом і відкриваються залежно від близькості до Бога та через одкровення (тут виділяються питання спасіння душі, створення Всесвіту, воскресіння, божественної триєдності, благої звістки, божественного одкровення тощо), і, нарешті, ті, які можна осмислити не лише через розум, але й через віру. В останній категорії й визначена основна ідея "симфонії" – "Філософія і теологія повинні співіснувати та співпрацювати, не викликаючи непорозумінь. Та якщо непорозуміння все ж таки виникнуть, то перевагу слід надавати теології". Це й породжує нині актуальні проблеми вибору та компромісу. З іншого боку, філософ не розділяв решту наук на окремі елементи — він виділив, знову ж таки, три категорії вчень: теологію декларативну, теологію природну та філософію, котра й об'єднувала всі науки в єдине ціле.

Виділення філософії як окремої науки та відокремлення її від теології стало чи не найважливішим досягненням св. Фоми для філософії як науки в цілому. В добу Середньовіччя філософія була здебільшого представлена як конгломерат еклектичних та релятивістських ідей. Самостійних філософів фактично не було. Окреме філософствування існувало лише як відголос Античності з єдиним теоретичним інструментом — формальною богословською логікою. Філософія Середньовіччя базувалася на побутовому відношенні "Бог—людина". Так Августин в своєму трактаті "Про град Божий" пов'язував філософа, мудреця, вчителя етики, пророка та богослова в одну особу. За цього поняття й розглядалася решта розділів філософії — етика, естетика, гносеологія, онтологія. Саме тому подібний розподіл, створений Аквінським, розширив рамки розвитку філософського вчення.

Ф
© А.Г. Шубович, 2011
ілософія Середньовіччя містила в собі ще одне таке цікаве явище, як суперечка між номіналістами та реалістами. Основною ідеєю цієї дилеми було питання розділення універсалій ("загальних понять" за Сократом) та їх одиничних варіантів. Ця дискусія тривала кілька століть і породила донині актуальне питання про відношення одиничного до загального. Так реалісти (серед них — Фома Аквінський та Ансельм Кентерберійський) вважали, що осягнення загальних понять у людини відбувається на рівні розуму та понятійного апарату цього ж розуму. Саме тому, на думку реалістів, статус "реального буття" надавався спершу універсаліям, вже потім — розуму. З цієї точки зору, а також взявши до уваги теоцентризм усієї епохи, можна зробити висновок, що Бог, як вищий розум, є початком всіх і вся, а відтак, сутність кожного одиничного є ідея, створена у вищому розумі, а вже потім — осмислена людським розумом. На основі цієї ієрархії Фома Аквінський і розробив базис своєї теорії "про сутність та існування предметів".

З іншого ж боку, номіналісти (до них належали Вільям Оккам та Жан Буридан) запевняли, що загальні поняття існують лише як результат діяльності людського розуму і є не більш, ніж назвами конкретних одиничних предметів. Вони стверджували, що за самим одиничним не стоїть жодних універсалій. Звернувшись до Біблії як першоджерела своєї теорії, номіналісти заперечували ієрархію реалістів, вважаючи, що Бог — це вища воля, яка творить одиничні предмети, що є унікальними.

Такий розподіл питання "про відношення одиничного до загального" на дві протилежні сторони дав змогу розвивати два напрями філософії, згідно з якими й розподілялися методи досліджень: реалісти віддавали перевагу ідеям Середньовіччя про осягнення розумом вищих істин; номіналісти ж користалися більш "приземленими" засобами — відчуттями, досвідом, фактами. Різні методи досліджень, у свою чергу, дали потужний поштовх у розвитку методології як науки та напрямку у філософії.

Найважливішим досягненням Фоми Аквінського в його роботах (з точки зору епохи Відродження) є те, що будь-яка субстанція є поєднанням форми й матерії (так само, як і в Арістотеля, в котрого Фома цю ідею й запозичив). Але Аквінський розрізняв чотири види форми: з одного боку — форма субстанціональна (через яку субстанція і детермінується у своєму бутті) та форма акцідентальна (випадкова), з іншого ж — форма матеріальна (котра існує лише в поєднанні з матерією) та форма субсистемна (повністю автономна й самодостатня, незалежна від матерії). Таким чином, усі духовні істоти мають виключно субсистемну форму; виключно духовні істоти (такі, як ангели) мають сутність та існування; людина ж має ускладнену будову — крім сутності та існування, вона має ще й матерію та форму.

У тексті Фоми Аквінського про красу згадується три основні складові краси — цілісність, пропорції (іноді трактуються як "співзвучність") та ясність (ідеальність самої форми). Іноді виділяють п'ять складових — до вказаних трьох долучають "частини" предмета та їх єдність. Якісна характеристика предмета, визначена частинами та їх різноманітністю, за роздумами Фоми, й детермінує предмет в ієрархії буття. Так цій ієрархії належать творіння, розташовані нижче людини, котрі не можуть самі досягти досконалості. Людина, котра може довести всю свою складність до єдності й досконалості, і є Бог, в якому сутність та існування рівносильні, таким чином формуючи Його досконалість.

Фома поставив людину на межі між світом тварин та світом чистих духів, між тваринами та ангелами. Хоча, порівняно з ангелами, особистість людська є набагато нижчою і недосконалою, проте в ієрархії тілесних створінь людина знаходиться на найвищому рівні, є досконалою серед інших земних істот. Людину відрізняє від них наявність нематеріальної розумної душі та вільної волі, завдяки якій людина є відповідальною за свої вчинки, адже саме наявність вільної волі дає людині змогу обирати між добром та злом.

На думку Фоми Аквінського, коренем будь-якої свободи є розум. Ідея домінування інтелекту над волею отримала назву етичного інтелектуалізму. Ця ідея базується на тому, що досить мати достовірне знання про добро і зло для того, щоб чинити морально.

З цього можна зробити висновок, що Фома був не тільки метафізиком, але й діалектиком. Виділення людини на фоні інших істот своєю складністю і спроможністю до саморозвитку дає тонкий натяк на ідею антропоцентризму, характерну рису всієї культури Відродження.

Як ще один приклад натяку на ідеї Ренесансу в творах Фоми Аквінського можна навести докази Фоми існування Бога. Він побудував систему раціональної теології, спробувавши підтвердити істини одкровення філософським вивченням. Усього він сформулював п'ять доказів існування Бога, серед яких найпомітніші — першопричинність руху всього сущого, Бога; кінцева мета існування всіх і вся — Бог; різниця в ступенях досконалості всього сущого. Ці докази, знову ж таки, свідчать про діалектичне мислення св. Фоми.

Таким чином, Фома Аквінський не започаткував жодних конкретних ідей Ренесансу та не став передвісником кінця епохи Середньовіччя. Однак у роботах цього філософа можна чітко виділити тонкі натяки на ідеї Ренесансу. Серед них варто зазначити поняття про субстанцію як про поєднання форми й матерії, ідею домінування розуму людини над волею, а також спробу побудувати систему раціональної теології. Такі погляди Фоми Аквінського не завжди зустрічали схвалення серед тогочасних учених-схоластів, проте заклали певне підґрунтя для філософських поглядів епохи Ренесансу.

УДК 130.12

Л.І. Шуляренко, викл.

Житомирський державний технологічний університет