Історія, філософія педагогіка та психологія філологічні науки
| Вид материала | Документы |
- Cекції за фаховим напрямом 19 «Педагогіка, психологія, соціологія, українознавство,, 154.26kb.
- Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 674.46kb.
- Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 227.5kb.
- Програма навчальної дисципліни історія української культури напряму підготовки 040102, 264.69kb.
- Назва модуля: Соціальна взаємодія: людина в соціальному просторі, 20.06kb.
- Тема основні питання, 71.13kb.
- Педагогічний (педагогіка та психологія дошкільна, практична психологія), 67.46kb.
- За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна, 76.7kb.
- Робоча програма курсу "Філософія " Для спеціальності 030300 «Історія» напряму підготовки, 285.34kb.
- Т. О., Яресько К. В. Методологія педагогіки: багатовимірний аспект розгляду постановка, 111.36kb.
СТРУКТУРА МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ
СПОРТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ
Одним з основних чинників розвитку спортивних здібностей вважається мотивація досягнення (Дж.Аткінсон, Б.Кретті, Д.Макклелланд, Р.Найдіффер, Х.Хекхаузен).
Встановлено, що спортсмени вирізняються високим рівнем мотивації досягнення (В.Гошек, М.Ванек, Б.Свобода). Поряд з дослідженнями, в яких мотивація досягнення розглядається як передумова успішного оволодіння спортивною діяльністю, аналізуються й можливості її деструктивного впливу на розвиток особистості (В.І. Моросанова, Р.Найдіффер, В.Й. Степанський). На підставі теоретичного аналізу, зокрема досліджень Х.Хекхаузена, можна стверджувати, що на розвиток спортивних здібностей впливає не стільки висока мотивація досягнення, скільки особливості поєднання її структурних компонентів (потреби в досягненні успіху або в уникненні невдачі, пов’язаних з ними напрямків інструментальної активності, очікування успіху або невдачі, підтримки або перешкод з боку інших людей, переважного емоційного стану, реального позитивного або негативного результату, з яким пов’язана самооцінка) з іншими особистісними властивостями, які сприяють або заважають досягненню високих спортивних результатів.
Аналіз результатів емпіричного дослідження дозволив зробити висновок, що, окрім абсолютних показників мотивації досягнення (мотив досягнення успіху, мотив уникання невдачі), необхідною умовою розвитку спортивних здібностей є й інші показники, такі, як повнота та інтер- й інтраструктурна збалансованість. Щодо повноти мотивації досягнення, то у 62,88 % кандидатів і майстрів спорту розвинені всі компоненти мотивації (потреби в досягненні успіху або в уникненні невдачі, пов’язані з ними напрямки інструментальної активності, очікування успіху або невдачі, підтримка або перешкоди з боку інших людей, переважний емоційний стан, реальний позитивний або негативний результат, з яким пов’язана самооцінка). Натомість у спортсменів-розрядників цей показник сягає лише 34,58 %, що може порушувати циклічність мотиваційної регуляції та руйнувати зв’язок між основними етапами регуляційного процесу.
Про інтерзбалансованість мотивації досягнення як чинника розвитку спортивних здібностей свідчить те, що у структурі мотивації висококваліфікованих спортсменів представлений як мотив досягнення успіху (69,7 %), так і мотив уникнення невдачі (30,3 %). Натомість, у 68,9 % спортсменів-розрядників стійко переважає або мотив досягнення успіху (49,6 %), або мотив уникання невдачі (19,3 %), що обмежує варіативність ресурсів розвитку як у ситуаціях успіху, так і в ситуаціях невдачі. Про інтраструктурну збалансованість варто говорити тоді, коли забезпечена повнота мотивації та її інтерзбалансованість. Цей показник відображає не тільки оптимальне співвідношення компонентів мотивації у структурі мотиву досягнення і мотиву уникання невдачі, але й зв’язки цих компонентів з конкретними напрямками та ситуаційними характеристиками розвитку здібностей, такими, як розвиток соціальних стосунків, спортивних умінь, досягнення спортивних результатів, розвиток особистісних якостей.
Д
© О.М. Савиченко, 2011
ослідження наукової школи Х.Хекхаузена показали, що розвиток мотивації досягнення пов’язаний з формуванням інтегрованої самооцінки на основі самопорівняння та соціального порівняння результатів діяльності. Включення юнаків в експериментальні ситуації самопорівняння з власними досягненнями спонукає спортсменів-розрядників до розширення операціонального досвіду, а спортсменів вищих рівнів кваліфікації – до усвідомлення розвитку власних здібностей, порівняно з групою однолітків. Самопорівняння з нормативом сприяє розвитку цілеспрямованої активності та навичок саморегуляції. Помічено, що при надмірній орієнтації на спортивні нормативи порушується структура ціннісно-мотиваційної регуляції спортсменів: окремі її компоненти, такі, як рівень рефлексії, мотиви тощо, можуть втрачати свою регулювальну функцію. Очевидно, саме в юнацькому віці ситуації порівняння з нормативом мають максимально наближатися до ситуацій порівняння з власними досягненнями. Ситуації соціального порівняння з суперником є типовими для спортивної діяльності. І хоча вони актуалізують конфліктні цінності й мотиви спортсменів, все ж структура мотивації та структура рефлексії здібностей у них є досить повними. Соціальне порівняння з узагальненим або персоніфікованим ідеалом на окремих етапах оволодіння діяльністю виконує різні функції: від формування узагальненого уявлення про вид спорту до прагнення перевершити своїх кумирів в окремих аспектах. Зазначимо, що спортсмени-початківці та спортсмени з посередніми здібностями оцінюють відомих спортсменів та порівнюють себе з ними на основі узагальнених стереотипних уявлень, а критеріями оцінки для досвідчених та висококваліфікованих спортсменів є конкретні вчинки та спортивні результати. У ході експериментального дослідження більша частина спортсменів-розрядників вперше вдалася до детального аналізу поведінки відомих спортсменів (ситуації порівняння з ідеалом для них не є типовими). Натомість, спортсмени вищих рівнів кваліфікації доволі часто вдаються до аналізу механізмів досягнення успіху іншими спортсменами.
Слід зазначити, що в цілому експериментальні тренування дозволили актуалізувати окремі групи мотивів у спортсменів юнацького віку. Найбільш повна структура мотивації та рефлексії здібностей виявлена в ситуаціях порівняння з власними досягненнями та в ситуаціях порівняння з ідеалом. Однак у ситуаціях порівняння з нормативом та порівняння з суперниками були виявлені специфічні для спортивної діяльності поєднання компонентів мотивації та рефлексії, які недостатньо розвинені або ж практично відсутні при порівнянні з власними досягненнями та ідеалом. Таким чином, розвиток спортивних здібностей у юнацькому віці відбувається на основі ситуацій соціального та самопорівняння при домінуванні ситуацій порівняння з власними досягненнями та відомими спортсменами.
Вивчення ситуаційних чинників розвитку мотивації спортсменів дозволило виявити різносторонній вплив ситуацій успіху та невдачі на спортсменів різних рівнів кваліфікації. Так спортсмени-розрядники причинами невдач вважають зовнішні фактори, успішні ж ситуації вони описують, не демонструючи ознак мотивації досягнення, або не описують взагалі. Спортсмени з середнім рівнем спортивних досягнень в обох видах ситуацій проявляють високу активність, спрямовану на досягнення, і вважають їх зовнішньо детермінованими. Нетиповими виявилися протиріччя в мотивації таких досліджуваних: очікування успіху в ситуаціях реальної невдачі та висока активність, спрямована на уникнення невдачі, в ситуаціях успіху. Така поведінка розглядається нами як одна із причин недостатньо успішної спортивної діяльності. Спортсмени вищих рівнів кваліфікації в усіх ситуаціях проявляють високу активність, спрямовану на досягнення. Ситуації успіху вважаються наслідком наполегливої праці, а невдачі змушують аналізувати як внутрішні, так і зовнішні їх причини, викликають негативні емоції, але й розглядаються як передумова та етап майбутніх успіхів.
Характерною особливістю розвитку здібностей успішних спортсменів є отримання підкріплення, якого вони очікують та яке відповідає загальній меті діяльності. Спортсмени ж низького та середнього рівнів не завжди отримують таке підкріплення, а похвала тренера чи близьких часто не відповідає очікуванням самого спортсмена. Так, наприклад, часто виникає ситуація, коли спортсмен прагне розвинути свої вміння й очікує похвалу за це, а отримує її за окремі особистісні якості. Критика, зауваження, покарання також сприяють розвитку мотиваційної сфери, але обов’язково в належних умовах. Якщо спортсмен хоче розвинути силу волі, а його сварять за погані результати, то навряд чи це стане стимулювальним фактором у розвитку здібностей та мотиваційної сфери зокрема.
Заняття спортом завжди супроводжуються виникненням певних емоцій. Так для спортсменів більш високого рівня ці емоції, здебільшого, пов’язані з когнітивно-операційним компонентом, тобто задоволення вони отримують від процесу діяльності, від набуття певних умінь і навичок. Натомість, для спортсменів низького та середнього рівня важливим для виникнення емоцій є результат діяльності або не пов’язані зі спортом дії. А оскільки результат діяльності не завжди високий, то спортивна діяльність неуспішних спортсменів часто буває емоційно непривабливою для них. Таким чином, емоційне насичення діяльності може вважатися не лише невід’ємною ознакою спорту, але й одним із факторів розвитку здібностей у цьому виді діяльності.
Таким чином, мотивація спортивної діяльності є складним особистісним утворенням, яке водночас детермінується ситуацією діяльності. Поведінка спортсменів визначається рівнем їх спортивних досягнень та набутого досвіду. Досягненню успіхів у спорті сприяє орієнтація на розвиток усіх компонентів здібностей у ситуаціях як соціального порівняння, так і самопорівняння.
УДК 811(477)
С.Б. Саннікова, викл.
Житомирський державний технологічний університет
РОЛЬ ЗАНЯТЬ З МОВИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ
У кожної людини, кожного народу є поняття священні, цінність яких невимірна. І зневажання їх – це не лише ознака безкультур’я, невихованості, а й бездуховності, з чим людина не є людиною. А тому кожна цивілізована держава має проводити таку мовну політику, яка б забезпечувала догляд і розвиток мови, передовсім державної, а також усіх мов, які функціонують у цій державі.
Ми, українці, схоже, любимо всіх, крім себе: тому й не дивно, що такі байдужі до всього рідного. Й у першу чергу – до своєї мови. Нині вже ні в кого не викликає заперечення той факт, що вивчення мови треба здійснювати на комунікативній основі, оскільки метою навчання є не оволодіння сумою лінгвістичних знань, а вміння спілкуватися залежно від умов і обставин. Глибокі знання мови, досконале володіння нею – одна з важливих ознак високої культури й освіченості людини.
Останнім часом актуальною є проблема підготовки технічної інтелігенції. Сучасна вища технічна школа потребує здійснення кардинальних змін, які спрямовані на підготовку нової генерації інженерів, спроможних створити технологічний та економічний потенціал України. Сьогодні наші інженерні кадри визнані у світі. Суть проблеми полягає у тому, що нашій країні потрібні національні кадри, які будуть зміцнювати своїми досягненнями у праці й науці нашу державу. Незважаючи на те, що Болонський процес інтегрує європейську освіту, українська вища освіта теж потребує збереження та розвитку. Завдання сучасної вищої технічної школи – не тільки підготовка компетентних фахівців у своїй галузі, але й інтелігентних особистостей. Відповідно до Державної національної програми “Освіта. Україна ХХІ ст.” та Концепції національного виховання, головні завдання мовної освіти – це виховання культури, формування інтелекту, розвиток мовленнєвих здібностей особистості в процесі вирішення життєвих проблем (побутових, виробничих, духовних) засобами мови.
Заняття з мови мають необмежені можливості у формуванні світогляду та світосприйняття майбутніх інженерів, їх мовленнєвої та загальної культури. Засобами мови здійснюється підготовка грамотних фахівців, високоморальних, культурних людей, в яких поєднуватимуться широкий науковий світогляд, професійна компетентність, прагнення самовдосконалення, пошук творчої самореалізації, загальнолюдські цінності, національна самосвідомість; особистостей, які орієнтуються в сучасній історичній, економічній, культурній ситуації. Піклуючись про грамотність, мовленнєву культуру, викладачі мови у вищих технічних закладах освіти намагаються переконати студентів у необхідності мовних та мовленнєвих знань для розвитку загальних знань, освіченості, інтелігентності. Фахівець повинен вільно володіти письмовою та усною формами національної мови, використовувати свої знання у професійній діяльності та міжособистісному спілкуванні.
Завдання викладачів-мовників полягає у зацікавленні студентів українською мовою не лише як навчальним предметом, а й як мовою нації, держави, духовним та культурним джерелом.
Знання стилів сучасної української літературної мови сприяє розвитку усного та письмового мовлення, вдосконаленню культури спілкування та створенню індивідуального мовленнєвого стилю.
Науковий стиль – найголовніший стиль у навчальному процесі. Його вивчення для майбутніх інженерів має методичне значення: розвиток термінологічного словника, вміння точно, логічно, послідовно висловлювати думку, доводити та аргументовано захищати свої технічні ідеї, систематизувати набуті знання тощо. Культурологічний аспект вивчення наукового стилю – зацікавлення студентів досягненнями вітчизняної науки та техніки, знайомство з іменами українських вчених, із внеском української науки у розвиток світового прогресу.
П
© С.Б. Саннікова, 2011
ри вивченні офіційно-ділового стилю студенти мають змогу не тільки отримувати теоретичні знання й практичні навички в оформленні ділових паперів, вдосконалювати письмову й усну форми ділового спілкування, регулювати ділові стосунки у різних сферах (від навчальної до виробничої), а й формувати відповідальне ставлення до документів, свій діловий стиль, імідж.
Ознайомлення з публіцистичним стилем відбувається через засоби масової інформації, призначення яких – формування суспільно-політичних ідеалів, вплив на громадянські почуття. Вивчення цього стилю збагачує словниковий запас, розширює інтонаційні, емоційно-експресивні можливості мовлення. Підготовка до прилюдних виступів (доповідей, промов, повідомлень) активізує мовленнєву діяльність студентів: спонукає до самостійного пошуку мовленнєвих засобів, письмового оформлення, вибору форм викладення матеріалу з врахуванням інтересів аудиторії; сприяє визначенню молодою людиною свого місця у суспільстві, своєї громадянської позиції.
Художній стиль сприяє не лише вихованню естетичних смаків студентської молоді, збагаченню мовлення, емоційному висловленню особистих думок, але й образному мисленню, спонукає до художньої творчості (про що свідчать виступи та публікації, участь у творчих конкурсах), має неоціненний вплив на формування особистості, емоційно розвинутої, духовно багатої. Маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна свідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли володіння словом як засобом вираження думки, бажання вдосконалювати мовлення стають постійною потребою.
Розмовний стиль заслуговує на загострення уваги. Суржик, жаргонні, лайливі, просторічні слова є ознакою людського мовлення сьогодні, що свідчить про внутрішню дисгармонію, безкультур’я, духовне зубожіння суспільства. Завдання викладача – залучати студентську молодь до народних мовленнєвих традицій, в основі яких толерантність, повага, доброзичливість до співрозмовника.
Використання на заняттях з мови текстових матеріалів як фахового, так і соціального спрямування дає знання з різних галузей, розуміння та усвідомлення історичних надбань, залучає студентів до громадських процесів та вирішення проблем суспільства. Змістовна спрямованість текстів допомагає викладачу досягти виховної мети навчання у вищому технічному закладі освіти – досягнення узгодженості між технологічним прогресом та моральним відродженням, переконати студентів у необхідності набутих знань у майбутньому житті, підготувати майбутніх інженерів з високим рівнем професійної компетенції, гуманістичним підходом до світу, які орієнтуються в сучасних історичних, економічних, культурних ситуаціях, здатних до вирішення сучасних проблем науки, техніки, суспільства.
Одним із завдань викладача мови є ознайомлення студентів зі словниками, їх систематизацією (лінгвістичними: одномовними, двомовними; орфоепічними, орфографічними, етимологічними, термінологічними, універсальними тощо), спрямування студентів на самостійну роботу з довідковою літературою. Знати, берегти і примножувати ці знання – обов’язок кожного громадянина України. “Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури, – писав В.Сухомлинський. – Мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, всього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності”. Формування культури мовлення – це завдання не тільки викладачів-мовників, а й усіх педагогів. Мовлення кожного викладача повинно бути взірцем для студентів. О.Гончар вважав, що “той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе”. Викладач повинен бути зразком поваги до рідної мови, не тільки на заняттях, а й у позааудиторний час. Викладачі всіх навчальних дисциплін мають зважати на неправильне мовне оформлення відповіді студента, вимову, наголос, слововживання, синтаксичну будову речень, виправляти мовні недоліки. Дбаючи про культуру мовлення, викладач впливатиме на загальну культуру студентів, через повагу до мови виховуватиме повагу до себе, пробуджуватиме людську гідність, національну самоповагу, любов до майбутнього фаху, науки, відповідальність за вчинки. Завдання вищих технологічних закладів освіти – виховання української технічної інтелігенції, якій не байдужі стан та розвиток національної мови, культури, науки, технологій, майбутнє держави.
Мета занять з мови у технологічному ВНЗ – формування мовних норм та мовленнєвих навичок у невід’ємному зв’язку з вихованням людини з високим рівнем культури, моралі, національної самосвідомості. Поєднання навчання і виховання, викладання українською мовою є рушійною силою у справі підготовки національних кадрів України, які повинні забезпечити прогресивний розвиток нашої країни.
УДК 378.1
Л.П. Сбродова, зав. навчально-методичного кабінету
Житомирський військовий інститут ім. С.П. Корольова
Національного авіаційного університету