Geum.ru

Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006

Вид материалаДиплом

Содержание


Розповсюдження внутрішньо-лікарняних інфекцій у стаціонарах різних профілів Харківської області Кратенко І.С., Тонкошкур Т.І., К
Харківська обласна санітарно-епідеміологічна станція
Подобный материал:
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   119

Розповсюдження внутрішньо-лікарняних інфекцій у стаціонарах різних профілів Харківської області

Кратенко І.С., Тонкошкур Т.І., Комарова Л.І., Федорова Л.Г.

Харківська обласна санітарно-епідеміологічна станція


Боротьба з госпітальними інфекціями набуває надзвичайної гостроти в усіх, без винятку, країнах світу. В Україні теж сформувався новий штучний механізм зараження інфекціями, з’явились фактори, що сприяють зросту захворюваності ВЛІ. До них відносяться: поява нових складних технологій лікування; різке зростання кількості процедур, пов’язаних з порушенням цілісності шкіри і слизових оболонок; значний зріст числа антибіотико-резистентних госпітальних штамів, в тому числі до антибіотиків останніх поколінь; складність проведення дезінфекції та стерилізації сучасної медичної апаратури, яка потребує особливих умов її обробки; збільшення обсягу та видів медичних послуг, які надаються населенню амбулаторно-поліклінічними закладами та приватними ЛПЗ; зріст інфекційної захворюваності, у тому числі соціально обумовленими інфекціями. Проблема ВЛІ є соціально значимою, недарма у деяких країнах вона розглядається через призму національної безпеки. В Україні реєструється 3 - 4 тисячі випадків внутрішньолікарняних інфекцій на рік, з них 50% складають післяопераційні ускладнення, 40% - гнійно-септичні інфекції новонароджених та породіль, 10% - гострі кишкові інфекції та інфекції сечовивідних шляхів.

Проблема внутрішньо-лікарняних інфекцій є однією з найгостріших і для нашої області. За останні 10 років чітко просліджується тенденція до зниження числа внутрішньо-лікарняних інфекцій, якщо у 1995 році було 304 випадки то у 2005 році зареєстровано 119 випадків, показник захворюваності не перевищує 1 випадку на тисячу пацієнтів. Зареєстрована захворюваність – це лише верхівка величезної піраміди, це лише ті захворювання, які реєструються офіційно згідно з річним статистичним звітом (Ф №2).

Низький рівень захворюваності в області пов’язаний не з успіхами системи охорони здоров’я, а, навпаки, з недоліками роботи з цього розділу.

Серед внутрішньолікарняних інфекцій значне місце займають захворювання, пов’язані з внутрішньоутробним інфікуванням, у 2005 році зареєстрований 501 випадок, більше 50% склали внутрішньоутробні пневмонії. Низькі показники захворюваності обумовлені значним недоврахуванням випадків ВЛІ. Реєструються лише поодинокі випадки пневмонії, інфекції сечовивідних шляхів, інфекції кровотоку та ін.

Із зареєстрованих у 2005 році 119 випадків внутрішньолікарняних інфекцій 63, або 52,9% складають післяопераційні ускладнення. Із втіленням новітніх технологій щодо фізіологічного ведення пологів та догляду за новонародженими у родопомічних закладах, з’явилася тенденція до зниження гнійно-септичних захворювань у немовлят та породіль. У звітному році зареєстровано 50 випадків проти 57 у минулому, але захворюваність новонароджених превалює. В області не реєструвались внутрішньолікарняні інфекції сечовивідних шляхів, гострих кишкових інфекцій зареєстровано 6 поодиноких випадків.

Виключно важливу роль у профілактиці госпітальних інфекцій відіграє мікробіологічний моніторинг - багатоцільовий напрямок, який визначає лікувальну тактику та систему протиепідемічних заходів. Внаслідок нерозвинутої мережі бактеріологічних лабораторій (відділів) у лікувальних закладах області мікробіологічний моніторинг проводиться не в повному обсязі згідно вимог діючих НД, особливо в пологових стаціонарах. В районах області ця робота проводиться бактеріологічними лабораторіями рай СЕС здебільшого тільки в порядку поточного санітарного нагляду, що відображає лише санітарно-гігієнічний стан лікувального закладу.

Аналіз мікробіологічного пейзажу виділених чинників при дослідженні змивів за 5 років свідчить про зниження питомої ваги кокової мікрофлори з 44% у 2000 р. до 31,4% у 2004, у той же час відмічається зростання грамнегативної мікрофлори та синегнійної палички з 47,9% до 59,3% та 7,99% до 9,3% відповідно.

Великі надії щодо організації заходів боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями покладались на госпітальних епідеміологів. На жаль, із зарахуванням їх до штату лікувальних установ, інфекцій реєструється ще менше. Відсутність єдиних підходів до визначення обов’язків госпітального епідеміолога призвела до того, що сфера його діяльності становиться практично неосяжною, при цьому страждає якість профілактичної та протиепідемічної роботи. Облік та реєстрація ВЛІ так і не були налагоджені, епідпроцес у цьому випадку стає безконтрольним.

Наші невдачі у боротьбі з госпітальною інфекцією пов’язані з тим, що основні зусилля медичних працівників, які і раніше, спрямовані на лікування, а не на профілактику хвороб. Ця схема ніколи не сприяла зниженню епідемічної напруженості. Вона, по суті, руйнівна і безперспективна. Навпаки, варто заохочувати керівників лікарень, де добре організована ця робота. З цією метою, за ініціативою обласної СЕС, розроблені рейтингові показники для оцінки роботи лікувально-профілактичних закладів з цієї проблеми, що регламентовано сумісним наказом УОЗ та обласної СЕС.

Відомо, що замовчування та ретушування проблеми – дорога в тупик. Необхідно чітко позначити масштаби проблеми і шляхи її вирішення у кожній конкретній установі. Тільки так можна залучити матеріальні ресурси для створення безпечних умов у лікарні. Жодна держава не стане витрачати кошти для боротьби з госпітальною інфекцією, якщо захворюваність практично відсутня.

Першим кроком у цьому питанні є розробка комплексної Програми на 2005 – 2006 роки, завданнями якої є підвищення ефективності санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і дезінфекційних заходів, а також удосконалення лікувально-діагностичного процесу. Програма дуже повільно втілюється у життя, світовий досвід підтверджує, що реально впливати на проблему внутрішньо-лікарняних інфекцій вдається там, де функціонує система інфекційного контролю. В свою чергу, система інфекційного контролю буде нежиттєздатною, якщо не налагоджено виявлення та реєстрація захворювань. Легалізація внутрішньолікарняних захворювань повинна дати відповідь не на запитання «хто винний», а на запитання «що робити».

Протягом останніх років змінилась структура шляхів передачі вірусів гепатитів (ГВ і ГС), зменшився ризик інфікування цими збудниками у медичних установах, однак до теперішнього часу відмічаються випадки зараження, пов’язані з проведенням лікувально-діагностичних перентеральних маніпуляцій. Підтвердженням актуальності цього питання є дані щодо поширення HBs антигену серед медичних працівників, за 2000 – 2005 роки середній показник складає 0,63%. Антитіла до вірусу ГС (anti HCV) виявлялись у 2,59%. В області щорічно реєструється захворюваність вказаними гепатитами серед медичних працівників на рівнях, що перевищують середньообласний серед всього населення (від 17 випадків у 2001 році до 12 у 2005).

Прогноз на найближчі роки щодо поширення внутрішньолікарняних інфекцій залишається несприятливим завдяки наявності чинників, які сприяють їх виникненню та розповсюдженню. На шляху їх подолання, звичайно, потрібно вирішувати фундаментальні питання. Проте, поки не зміниться оцінка фахівцями значимості раннього виявлення внутрішньолікарняних інфекцій, проблема не зрушиться з місця.