Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008, 8344.22kb.
- Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
- За загальною редакцією, 1428.32kb.
- Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
- М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
- Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
- Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.
- Программа по курсу "Уголовное право" / Сост проф. Б. С. Волков, проф. И. Д. Козочкин,, 638.15kb.
- Квалификационные тесты по дерматовенерологии Москва, 2267.11kb.
Cтратегія антибактерійної терапії при хірургічному сепсисі
Герич І.Д., Барвінська А.С., Ващук Вс.С, Кирик Т.П., Стояновський І.В.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
За останнє десятиріччя відбулася кардинальна зміна розуміння хірургічного сепсису (ХС): його патогенезу, систематизації, клінічних аспектів, діагностики, що і визначило еволюцію лікування цієї патології.
Мета. На грунті порівняння результатів лікування хворих на ХС оцінити стратегію АБТ при хірургічному сепсисі.
Клінічний Матеріал і методи дослідження. В гнійно-септикологічному центрі клініки загальної хірургії Львівського національного медичного університету за період 1991-2004 рр. проліковано 132 пацієнти з хірургічним сепсисом. За способами антибіотикотерапії (АБТ) увесь наведений період можна умовно розділити на три етапи: 1991-1994 рр., коли застосовувалися традиційні схеми АБТ (38 пацієнтів); 1998-2000 рр. – консенсусний підхід до АБТ (56 пацієнтів); 2001-2004 рр. – розпрацювання та апробація власної стратегії лікування за принципом деескалаційної АБТ (38 пацієнтів). До дослідження не залучено дані 1994-1997 рр. – перехідний період, коли не були системних підходів до лікування ХС. Критеріями ефективності лікування ХС визначено переживання пецінтами 14 діб захворювання і загальні показники летальності. З метою об’єктивізації аналізу виокремлено групу пацієнтів з тяжким сепсисом і септичним шоком (ТС+СШ) та групу хворих з так званим „нетяжким” сепсисом без септичного шоку (НТС).
Принцип апробованої в клініці деескалаційної АБТ полягав у наступному: первинна „ударна” АБТ зі застосуванням “резервних” антибіотиків, принципова відмова від монотерапії, обмеження первинного курсу АБТ 7-10 днями, скорочення терміну очікування ефекту від АБТ до 48 год, відмова від „нерезультативних” антибіотиків, синергічна підтримка (ретардовані пеніциліни, протигрибкові препарати, пробіотики і ін.). При виборі середника для „ударної” АБТ обовязково враховувалися дані епідеміологічного моніторингу лікарні та відділення, де знаходився пацієнт. За вислідами бактеріологічного контролю лікування проводилася адекватна заміна антибіотика.
РЕЗУЛЬТАТИ. За перший період переживання пацієнтами перших 14 діб захворювання становило загалом 31 %, серед хворих на ТС+СШ – 33 %, серед осіб з НТС – 30 % відповідно. Загальна летальність склала 42 %, у випадках ТС+СШ – 100 %, при НТС – 31 %.
У другому періоді результати лікування наступні: переживання пацієнтами 14 діб назагал склало 78 %, у випадках ТС+СШ – 50 %, при НТС – 92 %; загальна летальність становила 32 %, в групі хворих з ТС+СШ – 60 %, серед хворих з НТС – 26 %.
Показники ефективності лікування в третьому періоді: загальний відсоток переживання хворими 14 доби – 84 %, серед пацієнтів з ТС+СШ – 56 %, в групі з НТС – 100 %; загальна летальність склала 29 %, у випадку ТС+СШ – 44 %, в групі з НТС – 20 %.
Апробована схема АБТ передбачала застосування цефалоспоринів ІІІ-ІУ покоління в комбінації з аміноглікозидами (52,6 % хворих), цефалоспоринів ІІІ-ІУ покоління з ванкоміцином (21,1 % пацієнтів), меронему з ванкоміцином (26,3 % випадків). У 16 % пацієнтів була вимушена заміна антибіотика (головним чином цефалоспоринового ряду ІІІ покоління) з огляду на неефетивність впродовж 48 год.
ВИСНОВКИ. Епідеміологічний моніторинг лікарні та кожного відділення зокрема уможливлює розпрацювання адекватної стратегії антибіотикотерапії хірургічного сепсису. Застосування багатокомпонентної деескалаційної схеми антибіотикотерапії є ефективним у лікуванні хворих на сепсис і може бути рекомендованим як стандарт для ці.ї категорії пацієнтів.
корекція інтралюмінального гомеостазу при гострій абдомінальній патології
Герич І.Д., Барвінська А.С., Кирик Т.П.
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Одним з маловідомих і не вивчених виявів гострої абдомінальної патології (ГАП) є комплекс розладів інтралюмінального гомеостазу (ІЛГ), який в заавансованих випадках гострого панкреатиту (ГПа) і гострого перитоніту (ГПе) маніфестується синдромом ентеральної недостатності (ЕН). Традиційні методи лікування й профілактики зазначених зрушень поєднують оперативне втручання з комплексом терапевтичних заходів (зондова декомпресія травного каналу, системна антибіотикотерапія, селективна деконтамінація товстої кишки та ін.), що в цілому відображає загальновизнане розуміння етіопатогенезу ЕН. Проте, при подальшому дослідженні патофізіологічних змін, що супроводжують ЕН, була встановлена низка ключових факторів розвитку та прогресування розладів ІЛГ, які зазнавали недостатнього впливу за умов традиційної терапії ГПа і ГПе. Серед загалу етіопатогенетичних чинників провідні ролі в ініціації ендогенної інтоксикації посідають внутрішньочеревна гіпертензія, якісні та кількісні зрушення інтестинальної мікроекології й розвиток ультраструктурних морфологічних змін слизової оболонки товстої кишки.
Мета – на основі встановлених типових змін ІЛГ розпрацювати та апробувати комплексну медикаментозну програму їх корекції.
МАТЕРІАЛИ Й МЕТОДИ. Дослідженням було охоплено 38 осіб з ГПа і ГПе. Основну групу склали 18 пацієнтів, група контролю містила 20 осіб. Обидві групи рандомізовані за гендерно-віковими й основними вихідними клініко-лабораторними та інструментальними параметрами, проте на противагу контролю, лікувальна програма пацієнтів основної групи була доповнена розпрацьованим варіантом біофармакологічної корекції ІЛГ. Останній передбачав раннє ентеральне введення пробіотиків (Біфілакт Екстра, лактобактерин, біфідумбактерин) і пребіотиків (BRATT-дієта) у комбінації з біологічними антагоністами кишкових патогенів (Ентерол), протигрибковими (ністатин) й антибактерійними середниками (фуразолідон) локальної дії і симетикону.
РЕЗУЛЬТАТИ. В порівнянні з конвенційним лікуванням в пацієнтів основної групи спостерігали стрімкішу елімінацію проявів ЕН – на 70,1% до 6 доби спостереження (P<0,05); коротші терміни нормалізації функціональних проб печінки та нирок (на 62,3% до 8 доби спостереження, P<0,05); вірогідно нижчі показники ВЧТ (9,7±1,7 vs 13,8±2,6; на 4 добу спостереження, P<0,05). Долучення комплексної корекції забезпечило ефективнішу нормалізацію кишкового біоценозу: підвищення абсолютних показників біфідумбактерій і лактобактерій, суттєве зниження вмісту стафілококів (P<0,05), грибів роду Candida (P<0,05) і гемолітичної флори. З клінічних проявів особливу увагу звертали на інцидентність гнійно-септичних ускладнень, частота останніх в основній групі склала – 17,1 % проти 31,4 % в контролі (12 vs 27; P<0,05).
ВИСНОВКИ. Впровадження розпрацьованої схеми корекції ІЛГ зумовлює суттєве покращення перебігу ГПа і ГПе із суттєвим зменшенням інцидентності ЕН та типових каскадних наслідків бактерійної транслокації.