Програма Tacis Європейського Союзу, Проект

Вид материала

Документы

Содержание Пакт про стабільність і зростання Selective distribution Specialisation agreement

Подобный материал:

• Програма Tacis Європейського Союзу, Проект, 947.47kb.
• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Усе про спільні політики європейського союзу, 9263.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Польсько – Український Тренінго – Консалтинговий Центр для мсп, 266.38kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Фінансований єс проект, 573.9kb.

Глосарій термінів

осіб, які є громадянами держав-членів, що її підписали, інших держав-членів або третіх країн.

Шенгенська Конвенція була підписана тими ж п‘ятьма державами 19 червня 1990 p., але набрала чинності у 1995 р. Вона встановлює заходи і гарантії щодо запровадження свободи пересування.

Угода, Конвенція, правила, що прийняті на їх основі та відповідні угоди разом складають “Шенгенський правопорядок”.

Шенгенська зона поступово розши–ювалася. У 1990 р. до неї приєдналася Італія, у 1992 р. - Греція, у 1995 р. Австрія, а у 1996 р. - Данія, Фінляндія та Швеція. Ісландія та Норвегія також є сторонами Конвенції.

Ірландія і Об’єднане Королівство не є сторонами угод, але згідно з Протоколом до Амстердамського Договору, вони можуть брати участь в усіх або у деяких положеннях цього правопорядку, якщо 13 держав-членів, які є сторонами угод, і представник уряду відповідної країни за це одноголосно проголосують у рамках Ради.

Перегляд

У травні 1995 р. Біла книга про підготовку країн Центральної та Східної Європи до інтеграції у єдиний ринок Союзу визначила початковий перелік законодавства Співтовариства, яке вони повинні імплементувати у національне право перед приєднанням до Європейського Союзу.

Аналіз законодавства всіх країн-заявників (окрім Туреччини) на відповідність правопорядку Співтовариства розпочався у квітні 1998 р. На першому етапі здійснювалась оцінка відповідності законодавства кожної країни-члена до права Співтовариства. Цей процес перегляду виконувався спільно Комісією і кожною країною-заявником. Він дозволив у всіх секторах кожної держави-члена скласти схему із зазначенням того, які нормативні акти повинні бути прийняті або змінені для того, щоб майбутній член був у змозі якнайшвидше після приєднання повністю застосовувати законодавство Співтовариства

Послуги загального економічного інтересу

Послуги загального економічного інтересу є комерщйними послугами загальної економічної корисності, на які органами державної влади покладаються особливі обов’язки (стаття 86 Договору про заснування Європейського Співтовариства, колишня стаття 90). Основними прикладами послуг загального економічного штересу є послуги у сфері транспорту, енергетики та телекомунікащй.

Спрощення законодавства

Спрощення законодавства означає вилучення непотрібних норм, паралельно здійснюючи перевірку того, чи воно є необхідним та пропорційним.

150

Спрощення переважно передбачає переробку і формальну або неформальну кодифікацію законодавства.

У травні 1996 р. розпочала свою дію Пілотна програма (“Спрощення законодавства щодо внутрішнього ринку - SLIM”). Програма охоплює чотири сфери і буде також розширена на інші сфери.

У додатках до Заключного акта Міжурядової Конференції 1997 р. міститься Декларація про якість складання законопроектів Співтовариства. Вона рекомендує Європейському Парламенту, Раді і Комісії прийняти настанови щодо покращення форми законодавства.

5 червня 2002 р. Комісія опублікувала план дій “Краще законотворення” і взяла на себе зобов’язання “приймати менше нормативних актів, але кращої якості”.

Соціальна хартія

У 1989 р. всі держави-члени, окрім Об’єднаного Королівства, прийнялиИ формі декларації Хартію основних соціальних прав працівників, відому як “Соціальна хартія”. Вона розглядається як політичний документ, що містить “моральні зобов’язання” і має на меті гарантування поваги до відповідних соціальних прав. Ці права передусім стосується ринку пращ, професійного навчання, рівних можливостей і трудового клімату.

Соціальний діалог

Під соціальним діалогом розуміється процедура спільних консультацій, які охоплюють соціальних партнерів на Європейському рівні (UNICE, CEEP, ESC). Він передбачає дискусії, спільні дії та інколи переговори між Європейськими соціальними партнерами і інституціями Союзу.

Він був започаткований Європейською Комісією у 1985 р, а з моменту набрання чинності Єдиним Європейським актом Договір формально вимагає від Комісії розвивати діалог (стаття 139, колишня стаття 118b). На даний момент в його рамках були прийняті пятнадцать спільних висновків щодо, зокрема, економічного росту, впровадження нових технологій, освіти і професійного навчання. Соціальний діалог може також вести до встановлення договірних відносин, включно з угодами, імплементація яких здійснюється за рішенням Ради на пропозицію Комісії. Так, між роботодавцями і працівниками були укладені дві такі угоди - про декретну відпустку і про зайнятість на умовах неповного робочого часу.

Соціальні партнери

Якщо Комісія має намір представити пропозиції у соціальній сфері, вона зобов’язана консультуватися з різними соціальними партнерами. Соціальний діалог відбувається за участі трьох основних організацій, що представляють соціальних партнерів на Європейському рівні:

151

Глосарій термінів

• Європейської конфедерації профспілок (ETUC);
  
• Союзу галузей промисловості Європейського Співтовариства (UNICE);
  
• Європейського центру публічних підприємств (CEEP).
  

Соціальна політика

Згідно з Амстердамським договором до Договору про заснування Європейського Співтовариства була включена Угода про соціальну політику, підписана чотирнадцятьма державами-членами. Цим було покладено край складній ситуації, коли з 1993 по 1999 рік існували дві відмінні правові основи для заходів у сфері соціальної політики: власне Договір про заснування Єв’опейського Співтовариства і окрема угода, у якій не брало участь Обєднане Королівство. Зараз всі заходи у сфері соціальної політики можуть прийматися на підставі нового розділу XI Договору про заснування Європейського Співтовариства.

Цілі, встановлені Договором, Грунтуються на Європейській соціальній хартії 1961 р. і Хартії Співтовариства про основні соціальні права працівників 1989 р. Вони містилися в Угоді про соціальну політику і стосуються підвищення на роботі, належного соціального захисту, діалогу між менеджментом і працівниками, розвиток людських ресурсів і боротьбу з виключенням (стаття 136). Залежно від питання, що розглядається, Рада приймає рішення:

• або на підставі процедури спільного прийняття рішень після консультацій з Економічним і Соціальним Комітетом та Комітетом регіонів.
  
• або одностайно на пропозицію Комісії і після консультацій з Європейським Парламентом, Економічним і Соціальним Комітетом та Комітетом регіонів.
  

Пакт про стабільність і зростання

Пакт про стабільність і зростання потрібно розглядати у контексті третьої фази економічного і валютного союзу, яка розпочалася 1 січня 1999 р. Його мета полягає у забезпеченні того, що держави-члени і надалі дотримуватимуться бюджетної дисципліни після введення єдиної валюти.

Пакт складається з резолюції Європейської Ради (прийнятої в Амстердамі 17 червня 1997 р.) та двох регламентів Ради від 7 липня 1997 p., що встановили детальні технічні заходи (один про нагляд за бюджетними позиціями і координацію економічної політики, а інший - про процедури у випадку надлишкового дефіциту).

Пакт про стабільність і зростання надає Раді можливість карати будь-яку державу-член, яка не вживає належних заходів для запобігання надлишковому дефіциту. Спочатку покарання буде мати форму безвідсоткового депозиту у

152

Співтоваристві, але може бути перетворено у штраф, якщо надлишкові дефіцит не буде подолано протягом двох років.

Державна допомога

Стаття 87 (колишня стаття 92) Договору про заснування Європейського Співтовариства встановлює, що “будь-яка допомога, яка надається державою-членом або з державних ресурсів у будь-якій формі і яка викривлює або загрожує викривленням конкуренції, надаючи перевагу певним підприємствам або виробництву певних товарів, за умови, що вона впливає на торгівлю між державами-членами, є несумісною зі спільним ринком”.

Відповідно, будь-яка перевага, надана державою, вважається державною допомогою, якщо вона:

• надає одержувачу економічну перевагу;
  
• надається вибірково певним підприємством або товарам;
  
• може викривити конкуренцію;
  
• впливає на торгівлю між державами-членами.
  

Однак, повністю заборонити державну допомогу неможливо, і частини 2 ї3 статті 87 передбачають ряд винятків для допомоги, яка за певних умов моИ бути сумісною із спільним ринком.

Субсидіарність

Принцип субсидіарності призначений для забезпечення максимальної наближення до громадян рішень, які приймаються, та для здійснення постійної перевірки того, чи діяльність на рівні Співтовариства є виправданою, беручи до уваги можливості, які існують на національному, регіональному або місцевому рівні. Він тісно пов’язаний з принципами пропорційності і необхідності і вимагає, щоб будь-який захід Союзу не виходив за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договору.

У грудні 1992 р. Единбурзька Європейська Рада визначила основні принци! на яких грунтується субсидіарність, і виклала керівні положення щодо тлумачення статті 5 (колишня стаття 3 ”b”), якою субсидіарність була введена у Договір про Європейський Союз. її висновки були зафіксовані у декларації, яка є підґрунтям для принципу субсидіарності.

Шенгенское Соглашение и Конвенция

В соответствии с соглашением, подписанным в Шенгене 14 июня 1985 Бельгия, Франция, Германия, Люксембург и Нидерланды согласились, что они постепенно устранят между собой пограничный контроль и введут свободу передвижения для всех ли, которые являются гражданами государств-членов, которые его подписали, других государств-членов или третьих стран.

153

Глосарій термінів

Шенгенская Конвенция была подписана теми же пятью государствами 19 июня 1990 г., но вступила в силу в 1995 г. Она устанавливает меры и гарантии касательно внедрения свободы передвижения.

Соглашение, Конвенция, правила, принятые на их основании и соответствующие соглашения вместе составляют “Шенгенский правопорядок”.

Шенгенськая зона постепенно расширялась. В 1990 г. к ней присоединилась Италия, в 1992 г. - Греция, в 1995 г. – Австрия, а в 1996 г. - Дания, Финляндия и Швеция. Исландия и Норвегия также являются сторонами Конвенции.

Ирландия и Объединенное Королевство не являются сторонами соглашений, но согласно Протоколу к Амстердамскому Договору, они могут принимать участие во всех или в некоторых положениях этого правопорядка, если 13 государств-членов, которые являются сторонами соглашений, и представитель правительства соответствующей страны за это единогласно проголосуют в Совете.

Просмотр

В мае 1995 г. Белая книга о подготовке стран Центральной и Восточной Европы к интеграции в единый рынок Союза определила начальный перечень законодательства Сообщества, которое они должны имплементировать в национальное право перед присоединением к Европейскому Союзу.

Анализ законодательства всех стран-заявителей (кроме Турции) на соответствие правопорядка Сообщества начался в апреле 1998 г. На первом этапе осуществлялась оценка соответствия законодательства каждого государства-члена с правом Сообщества. Этот процесс просмотра выполнялся Комиссией и каждой страной-заявителем совместно. Благодаря этому во всех секторах каждого государства-члена была составлена схема с указанием того, какие нормативные акты должны быть приняты или изменены с тем, чтобы будущий член мог как можно быстрее после присоединения полностью применять законодательство Сообщества.

Услуги общего экономического интереса

Услуги общего экономического интереса являются коммерческими услугами общей экономической ценности, на которые органы государственной власти возлагают особые обязанности (статья 86 Договора об учреждении Европейского Сообщества, бывшая статья 90). Основными примерами услуг общего экономического интереса являются услуги в сфере транспорта, энергетики и телекоммуникаций.

Упрощение законодательства

Упрощение законодательства предусматривает исключение ненужных норм с параллельным осуществлением проверки того, является ли оно необходимым

154

и пропорциональным. Упрощение преимущественно предполагает переработку и формальную или неформальную кодификацию законодательства.

В мае 1996 г. начала свое действие Пилотная программа (“Упрощение законодательства внутреннего рынка - SLIM”). Программа охватывает четыре сферы и будет также расширена на другие сферы.

В приложениях к Заключительному акту Межправительственной Конференции 1997 г. содержится Декларация о качестве составления законопроектов Сообщества. Она рекомендует Европейскому Парламенту, Совету и Комиссии принять руководства относительно улучшения формы законодательства.

5 июня 2002 г. Комиссия опубликовала план действий “Лучшее законотворчество” и взяла на себя обязательство “принимать меньше нормативных актов, но лучшего качества”.

Социальная хартия

В 1989 г. все государства-члены, кроме Объединенного Королевства, приняли в форме декларации Хартию основных социальных прав работников, известную как “Социальная хартия”. Она рассматривается как политический документ, который содержит “моральные обязательства” и направлен на гарантирование уважения к соответствующим социальным правам. Эти права, прежде всего, касаются рынка труда, профессионального обучения, равных возможностей и трудового климата.

Социальный диалог

Под социальным диалогом понимается процедура общих консультаций, которые охватывают социальных партнеров на Европейском уровне (UNICE, CEEP, ESC). Он предусматривает дискуссии, общие действия и, иногда, переговоры между Европейскими социальными партнерами и институциями Союза.

Диалог был развернут Европейской Комиссией в 1985 г., а с момента вступления в силу Единого Европейского акта Договор формально требует от Комиссии развивать диалог (статья 139, бывшая статья 118b). На данный момент в его рамках были приняты пятнадцать общих заключений относительно, в частности, экономического роста, внедрения новых технологий, образования и профессионального обучения. Социальный диалог может также вести к установлению договорных отношений, включительно с соглашениями, имплементация которых осуществляется по решению Совета после предложения Комиссии. Так, между работодателями и работниками были заключены два таких соглашения - о декретном отпуске и о занятости на условиях неполного рабочего времени.

155

Глосарій термінів

Социальные партнеры

Если Комиссия имеет намерение предоставить предложения в социальной сфере, она обязана консультироваться с разными социальными партнерами. Социальный диалог происходит при участии трех основных организаций, которые представляют социальных партнеров на Европейском уровне:

• Европейской конфедерации профсоюзов (ETUC);
  
• Союза отраслей промышленности Европейского Сообщества (UNICE);
  
• Европейского центра публичных предприятий (CEEP).
  

Социальная политика

Согласно Амстердамскому договору в Договор об учреждении Европейского Сообщества было включено Соглашение о социальной политике, подписанное четырнадцатью государствами-членами. Таким образом, была разрешена сложная ситуация, когда с 1993 по 1999 год существовали два различных правовых оснований для мероприятий в сфере социальной политики: собственно Договор об учреждении Европейского Сообщества и отдельное соглашение, в котором не принимало участие Объединенное Королевство. Сейчас все мероприятия в сфере социальной политики могут приниматься на основании нового раздела XI Договора об учреждении Европейского Сообщества.

Цели, установленные Договором, основываются на Европейской социальной хартии 1961г. и Хартии Сообщества об основных социальных правах работников 1989 г. Они содержались в Соглашении о социальной политике и касаются продвижения по работе, надлежащей социальной защиты, диалога между менеджментом и работниками, развития человеческих ресурсов и борьбы с исключением (статья 136). В зависимости от вопроса, который рассматривается, Совет принимает решение:

• или на основании процедуры совместного принятия решений после консультаций с Экономическим и Социальным Комитетом и Комитетом регионов.
  
• или единогласно по предложению Комиссии и после консультаций с Европейским Парламентом, Экономическим и Социальным Комитетом и Комитетом регионов.
  

Пакт о стабильности и росте

Пакт о стабильности и росте нужно рассматривать в контексте третьей фазы экономического и валютного союза, которая началась 1 января 1999 г. Его цель состоит в обеспечении того, что государства-члены и в дальнейшем будут придерживаться бюджетной дисциплины после введения единой валюты.

156

Пакт состоит из резолюции Европейского Совета (принятой в Амстердаме 17 июня 1997 г.) и двух регламентов Совета от 7 июля 1997 г., которые установили детальные технические мероприятия (одно о надзоре за бюджетными позициями и координации экономической политики, а другое - о процедурах в случае избыточного дефицита).

Пакт о стабильности и росте предоставляет Совету возможность наказывать любое государство-член, которое не принимает надлежащие меры для предотвращения избыточного дефицита. Сначала наказание будет налагаться в форме беспроцентного депозита в Сообществе, но может быть преобразовано в штраф, если избыточный дефицит не будет преодолен на протяжении двух

^■

Государственная помощь

Статья 87 (бывшая статья 92) Договора об учреждении Европейского Сообщества устанавливает, что “любая помощь, которая предоставляется государством-членом или из государственных ресурсов в любой форме и которая искажает или угрожает искажением конкуренции, предоставляя преимущество определенным предприятиям или производству определенных товаров, при условии, что она влияет на торговлю между государствами-членами, является несовместимой с общим рынком”.

Соответственно, любое преимущество, предоставляемое государством, считается государственной помощью, если оно:

• предоставляет получателю экономическое преимущество;
  
• предоставляется выборочно определенным предприятием или товарам;
  
• может искажать конкуренцию;
  
• влияет на торговлю между государствами-членами.
  

Однако, полностью запретить государственную помощь невозможно, и части 2 и 3 статьи 87 предусматривают ряд исключений для помощи, которая при определенных условиях может быть совместной с общим рынком.

Субсидиарность

Принцип субсидиарности предназначен для обеспечения максимальноИ приближения к гражданам принимаемых решений и для проведения постоянной проверки того, что деятельность на уровне Сообщества является оправданной, принимая во внимание возможности, которые существуют на национальном, региональном или местном уровне. Он тесно связан с принципами пропорциональности и необходимости и требует, чтобы любое мероприятие Союза не выходило за пределы того, что является необходимым для достижения целей Договора.

157

Глосарій термінів

B декабре 1992 г. Эдинбургский Европейский Совет определил основные принципы, на которых основывается субсидиарное, и изложила руководство относительно толкования статьи 5 (бывшая статья 3 ”b”), которая ввела субсидиарное в Договор о Европейском Союзе. Ее выводы были зафиксированы в декларации, которая является базисом принципа субсидиарное™.

SELECTIVE DISTRIBUTION

I Distribution system whereby a supplier enters into vertical agreements with a limited number of selected dealers in the same geographic area. Selective distribution agreements, on the one hand, restrict the number of authorised distributors. On the other hand, they prohibit sales to non-authorised distributors. Selective distribution is almost always used to distribute branded final products. The possible competition risks are a reduction in intra-brand competition, the facilitation of collusion between suppliers or buyers and the foreclosure of certain type(s) of distributors, especially in case of cumulative effects of parallel networks of selective distribution in a market. Вибіркова дистрибуція Система дистрибуції, за якої постачальник укладає вертикальні угоди з обмеженою кількістю вибраних дилерів тієї ж географічної території. Вибіркові дистриб'ютора угоди, з одного боку, обмежують кількість уповноважених дистриб’юторів, а з іншого - забороняють продажі не уповноваженим дистриб’юторам. Вибіркова дистрибуція майже завжди використовується у випадку брендових кінцевих продуктів. Можливий конкурентний ризик полягає у зниженні конкуренції всередині бренду, спрощенні змови між постачальниками або покупцями і виключенні певного типу (типів) дистриб’юторів, особливо у випадку кумулятивних наслідків паралельних мереж вибіркової дистрибуції на ринку. Выборочная дистрибуция Система дистрибуции, при которой поставщик подписывает вертикальные соглашения с ограниченным количеством избранных дилеров той же географической территории. Выборочные дистрибьюторские соглашения, с одной стороны, ограничивают количество уполномоченных дистрибьютеров, а с другой, запрещают продажи не уполномоченным дистрибьютерам. Выборочная дистрибуция почти всегда используется в случае брендових конечных продуктов. Возможный конкурентный риск состоит в снижении конкуренции внутри бренда, упрощении заговора между поставщиками или покупателями и исключении определенного типа (типов) дистрибьюторов, в


особенности в случае кумулятивных следствий параллельных сетИ выборочной дистрибуции на рынке.

SPECIALISATION AGREEMENT

Agreement between undertakings relating to the conditions under which they specialise in the production of a narrow or specific range of goods and/or services. Agreements on specialisation can contribute to improving the production or distribution of goods, because the undertakings concerned can concentrate on the manufacture of certain products and thus operate more efficiently and supply the products more cheaply. Specialisation agreements are divided into agreements whereby one participant gives up the manufacture of certain products or provision of certain services in favour of another participant (unilateral specialisation), agreements whereby each participant gives up the manufacture of certain products or provision of certain services in favour of another participant (reciprocal specialisation), and agreements whereby the participants undertake to jointly manufacture certain products or provide certain services (joint production). The issue is covered by a specific block exemption regulation.

Угода про спеціалізацію

Угода між підприємствами, що стосуються умов, за яких вони спеціалізуються у виробництві вузького або специфічного набору товарів і/або послуг. Угоди про спеціалізацію можуть здійснювати внесок у покращення виробництва або дистрибуції товарів, оскільки задіяні підприємства можуть зосереджуватися на виготовленні певних товарів і, таким чином, ефективніше функціонувати та дешевше продавати ці товари. Угоди про спеціалізацію поділяються на угоди, де один учасник відмовляється від виготовлення певних продуктів або надання певних послуг на користь іншого (одностороння спеціалізація), угоди, за яких кожен учасник відмовляється від виготовлення певних продуктів або надання певних послуг на користь іншого учасника (взаємна спеціалізація) та угоди, за яких учасники беруть зобов'язання спільно виготовляти певні продукти або надавати певні послуги (спільне виробництво). На них поширюються особливі блокові виключення.

Соглашение о специализации

Соглашение между предприятиями, которые касаются условий, при которых они специализируются в производстве узкого или специфического набора товаров и/или услуг. Соглашения о специализации могут осуществлять взнос в улучшение производства или дистрибуции товаров, поскольку задействованные предприятия могут сосредотачиваться на изготовлен! определенных товаров и, таким образом, болем эффективно функционировать

159

Глосарій термінів

и более дешево продавать эти товары. Соглашения о специализации делятся на соглашения, где один участник отказывается от изготовления определенных продуктов или предоставления определенных услуг в пользу другого (односторонняя специализация), соглашения, в которых каждый участник отказывается от изготовления определенных продуктов или предоставления определенных услуг в пользу другого участника (взаимная специализация) и соглашения, в которых участники принимают обязательства совместно изготовлять определенные продукты или предоставлять определенные услуги (общее производство). На них распространяются особые блочные исключения.