Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

Дана робота була виконана з метою дослідження стану ринку реклами та рекламної індустрії України. При виконанні даної роботи аналіз був здійснений на основі глибинного дослідження поняття реклами, історії та розвитку реклами в світі та в Україні зокрема. Сам аналіз та висновки за ним здійснювались на основі статистичних даних що до експорту та імпорту послуг реклами за термін січень-лютий 2005-2007 років і законодавства України в галузі реклами. Актуальність даного дослідження є незаперечною, оскільки результати отримані під час його проведення визначають ряд основних проблем рекламної індустрії України та вказують на можливі шляхи щодо їх оптимізації.

Given work has been executed with the purpose of research of the state on the market of advertising and the advertising industry of Ukraine. Performing the given work the analysis has been made on the basis of in-depth study of the concept of advertising, history and developments of advertising in the world and in particular in Ukraine. The analysis and conclusions are made on the basis of statistical data of export and import of services of advertising during the period from January-February 2005 to 2007 and the legislations of Ukraine in the field of advertising. The urgency of the given research is conclusive as the results received during its carrying out, outline a number of the basic problems of the advertising industry of Ukraine and specify possible ways of their optimization.

Показники обсягу експорту-імпорту реклами першочергово визначають розвиток рекламного бізнесу в України. Експорт вказує на наявність в Україні компаній, що здатні не лише виробляти якісну, конкурентоспроможну рекламу та й експортувати її за кордон. Імпорт послуг реклами свідчить, що таких компаній в Україні ще недостатньо, або їх послуги є досить дорогими.

Аналіз показників експорту та імпорту послуг реклами, вивчення ринку, опитування громадської думки та обсягу експорту послуг загалом свідчить про збільшення експорту та зменшення імпорту послуг реклами.

Так, протягом 2005 -2007 рів показник експорту послуг реклами зріс загалом на 2012,2 мільйони доларів США. Показник імпорту збільшився на 1406,2 мільйони доларів США, тобто загалом збільшення відбулось за обома показниками, але збільшення експорту було більшим, що є загалом явищем позитивним, оскільки свідчить про приплив коштів в Україну/

Показники експорту реклами, вивчення ринку, опитування громадської думки збільшились протягом 2005-2007 років на 121,6 мільйони доларів США. Показник імпорту реклами в період з 2005 по 2007 роки зменшився на 2,9 мільйони, але слід відмітити що в 2006 році відбувся стрибок даного показника до позначки 143,3 мільйони доларів США. Загальні зміни цих показників свідчать не тільки про розвиток українського ринку реклами, але і про певні негаразди у цій галузі в 2006 році, які вдалось подолати вже в 2007 році.

Щодо причин різкого зростання обсягу імпортованої реклами в 2006 році то головною причиною цього, на мою думку, є вибори, що потребували великого обсягу якісної реклами, недостатність інститутів для виробництва якої в Україні, було компенсовано саме імпортованим рекламним продуктом.

Структура імпортованих послуг реклами в загальному обсязі послуг імпорту змінились протягом 2005-2007 років на 2,67%. Це свідчить про зменшення обсягів імпортованої реклами в Україну.

Загалом, основні тенденції 2005-2007 років – це збільшення прибутків держави(за рахунок збільшення обсягів експорту реклами) та зменшення видатків держави на закупівлю іноземної реклами. [2-4]

Рекламна індустрія та рекламний ринок України є досить молодими і саме цим визначається ряд особливостей притаманних цій індустрії в Україні.

Український ринок реклами має ряд проблем та недоліків. Серед основних проблем рекламної індустрії нашої держави можна виділити недоліки законодавчої бази, щодо реклами, часті зміни законодавства, незрозумілість певних статей, тощо. [1]

Всі ці проблеми головним чином слід оптимізувати, реформуючи відповідним чином рекламне законодавство держави.

Практичне дослідження, що було проведено мною, довело що рекламний ринок України хоча і не досить швидко, але все ж розвивається про що свідчать збільшення обсягів експорту послуг реклами. Але в практичному дослідженні мною також було виявлено, що в Україні не вистачає професійних спеціалістів, які могли б виготовляти якісну рекламу. Показником цього є підвищення обсягів імпорту реклами в Україну.

Перелік використаної літератури

Закон України “Про рекламу” від 11.07.2003 р. № 1121-IV// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 8, ст.62
Статистичний щорічник України за 2005 рік/ За ред. Осауленка О.Г. –К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006.
Статистичний щорічник України за 2006 рік/ За ред. Осауленка О.Г. –К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2007.
ukrstat.gov.ua

УДК 338.2:323

Пріоритети продовольчої

безпеки України в умовах глобалізації

Priorities of food security of Ukraine

in terms of globalization

Мілєва Тамара Семенівна

ХарРІ НАДУ, ст. викладач

кафедри економічної теорії та фінансів

Розглянуто вплив глобалізаційних процесів на формування продовольчої безпеки. Проаналізовано стан продовольчої безпеки. Визначено пріоритетні завдання щодо забезпечення продовольчої безпеки в Україні.

The influence of globalization upon food security formation is investigated. The state the food security is analyzed. The priority tasks to ensure the food security of Ukraine are determined.

Сучасна світова економічна система знаходиться на якісно новому рівні розвитку, основною ознакою якого є глобалізація. Як зазначає в своїй роботі „Мистецтво управління державою” М.Тетчер, „початок ХХІ століття має свої особливості, що визначають зміст мистецтва управління державою в наші дні, які можна передати одним словом – „глобалізація” [6]. Тобто ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть відмінити невмолиму дію об’єктивних законів глобалізації розвитку [ 3].

Попри ті відмінності, які характерні для визначення сутності глобалізації, всі автори відзначають її суперечливий характер. З одного боку, глобалізація дозволяє підвищити ефективність розподілу і використання наявних ресурсів, а з іншого – підвищує ймовірність втрати державними органами влади контролю над економічними та соціальними процесами всередині країни та за її межами і можливості впливати на ситуацію [5 ].

Суперечливий характер глобалізації визначає необхідність дослідження впливу цих процесів на всі сфери життя і, насамперед, на одну із найважливіших складових економічної безпеки держави – продовольчу.

Під впливом глобалізаційних процесів продовольча безпека набула глобального характеру. Якщо в 60-і роки ХХ ст. продовольча безпека розглядалася як безпосередньо національна проблема, то в 90-і роки – як глобальна продовольча проблема. Нові підходи було визначено на спеціальній міжнародній конференції „Food Summit” в Римі в 1996 р., яка прийняла Римську Декларацію Продовольчої Безпеки Світу. Прийнятий на конференції план дій охоплює такі сфери: генеральні умови для економічного і соціального прогресу, що сприяють продовольчій безпеці; подолання бідності і доступ до адекватних продовольчих продуктів; стабільне підвищення виробництва продовольства; внесок торгівлі у продовольчу безпеку; задоволення потреб у продовольстві, що виникають; оптимальні інвестиції в людські ресурси і розвиток сільських територій; кооперація при впровадженні і моніторингу реалізації плану дій [4 ].

Продовольча безпека в українському законодавстві визначається як захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєдіяльності [1,2].

Формування продовольчої безпеки потребує розробки моделі продовольчої безпеки, яка має включати такі етапи:

розробка індикаторів стану продовольчої безпеки;
аналіз рівня продовольчої безпеки на основі розроблених індикаторів;
визначення існуючих проблем і потенційних загроз продовольчій безпеці;
розробка заходів з вирішення існуючих проблем і усунення потенційних загроз продовольчій безпеці;
організація моніторингу стану продовольчої безпеки на основі індикаторів.

Така модель дасть можливість оцінити стан продовольчої безпеки, визначити нові проблеми і загрози продовольчій безпеці, а також наслідки впливу державної політики на продовольчу безпеку. Дана модель може застосовуватися і на рівні регіонів. При цьому вона повинна враховувати специфічні територіальні особливості розвитку економіки даної території [ 7].

Необхідною передумовою ефективної державної політики щодо забезпечення продовольчої безпеки є розробка системи показників стану продовольчої безпеки.

Суттєвим кроком на цьому шляху є прийняття у вересні 2007 р. Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, в якій вперше законодавчо визначено критерії продовольчої безпеки держави, а саме: 1) достатність продовольчого споживання – відношення фактичного рівня споживання основних харчових продуктів на одну особу до науково обгрунтованих норм здорового харчування; 2) доступність продовольчого споживання – відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково обґрунтованим нормам здорового харчування, до річного розміру доходу на одну особу; 3) продовольча незалежність – частка продовольчого імпорту в загальному обсязі продовольчого споживання [2 ].

Така система показників дасть змогу органам державної влади отримувати більш повну інформацію про стан продовольчої безпеки, ефективність заходів державного регулювання продовольчого ринку та покращить якість оцінки державної політики в цій сфері.

Пріоритетними завданнями щодо забезпечення продовольчої безпеки в Україні є запровадження ефективних соціально-економічних механізмів збільшення місткості внутрішнього продовольчого ринку і підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора.

Література:

1. Закон України „Про державну підтримку сільського господарства України” від 24 червня 2004 року №1877-ІУ // Урядовий кур’єр. – 2004. -№184.

2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року . Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р.№1158// www.kmu.gov.ua

3. Білорус О. Г., Лук’яненко Д.Г., Гончаренко М.О.,Зленко В.А. та ін. Глобалізація і безпека розвитку . – К.: ІСЕМВ НАНУ,2001. – 733 с.

4. Власов В.І. Глобальна продовольча проблема. – К.: ІСЕМВ НАНУ,2001. – 506 с.

5. Мудрак Р. Споживчий аспект продовольчої безпеки //Економіка України. – 2007. - №9. – С.82-89.

6. Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегии для меняющегося мира: Пер. с англ. – М.: Альпина Букс, 2007. – 504 с.

7. Ткаченко В.Г., Шпичка В.П. Комплексное развитие АПК регионов и обеспечение продовольственной безопасности //Економіка АПК.- 2006.- №5.- С.16-24.

УДК: 351: 332.146

Внутрішні інвестиції – основа

економічного розвитку держави

в умовах глобалізації

Internal investments is basis of

economic development of the

state in the conditions of globalization

Покотило Тетяна Василівна,

аспірантка ІІ-го року навчання

кафедри управління персоналом та економіки праці

ХарРІ НАДУ при Президенті України

тел. 8-050-197-13-01,

вул. Клапцова, 2, м. Харків

Охарактеризовано вплив глобалізації на забезпечення соціально-економічного розвитку України. Акцентовано увагу на важливості державного фінансування інноваційних проектів за пріоритетними напрямками науково-технічного прогресу.

Influence of globalization is described on providing of socio-economic development of Ukraine. Attention is accented on importance of the state financing of innovative projects after priorities directions of scientific and technical progress.

Глобалізаційні процеси, з одного боку, створюють об’єктивно передумови для прискореного розвитку технологічних новацій, гарантування ступеня індивідуальної свободи, з другого - сучасний етап науково-технічного розвитку людства свідчить про те що людина, володіючи новітніми технологіями, перетворилась на глобальну геологічну силу, здатну чинити кардинальний вплив на зміну довкілля, причому, як правило негативний.

Домогтися оптимального співвідношення взаємодії людини з природою, не допустити екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, в якій органічно поєднувалися б економічні умови життєдіяльності людини зі збереженням довкілля, нормальним розширенням відтворення населення в Україні та інших країнах, де ця потреба диктується особливостями національного розвитку, гармонійною взаємодією цивілізації та природи [1, с. 380].

В «Економічній енциклопедії» за редакцією Л.І. Абалкіна стверджується, що «об’єктивна необхідність соціалізації буржуазного суспільства у ХХ ст. стала загальносвітовою тенденцією», що «до загальних стратегічних тенденцій світової соціально-економічної трансформації належать процеси гуманізації і соціалізації економіки [с. 393, 830]. Мова йде, перш за все, про тенденції гуманізації, інтелектуалізації, інформатизації та екологізації, а також про відповідний перехід від економіко-екстенсивного до соціально-інтенсивного та інноваційного типу суспільного відтворення з пріоритетним розвитком п’ятого та шостого технологічних укладів і механізмами простого і розширеного відтворення [3, с. 77].

Вирішення даного питання потребує активної, обґрунтованої державної структурної політики, оскільки новостворені ринкові форми в умовах НТП самотужки неспроможні адекватно реагувати на стратегічні суспільні потреби. «Щодо України, то її загальний стратегічний вектор розвитку – розбудова змішаної соціально орієнтованої економіки постіндустріального типу. Трансформація індустріальної економіки в постіндустріальну передбачає орієнтацію на розвиток науковомістких високотехнологічних виробництв, споживчий сектор та сферу послуг і, як наслідок, на формування «зон зростання» на цих напрямках» [33, с.40].

Реформування економіки України та проблема залучення інвестицій і підйому на цій основі вітчизняного виробничого сектора є центральною. При цьому важливим є оптимальне поєднання як внутрішніх так і зовнішніх джерел інвестування.

На сьогодні актуальним лишається проблема пошуку внутрішніх джерел інвестування.

Фінансування інвестицій за рахунок коштів державного бюджету активно розглядаються у наукових колах упродовж останніх років. Як зазначає Лемішко О.О., «що за рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти. …потрібно брати до уваги такі принципи: швидка результативність, коли кошти в уже наявні інноваційні проекти, які перебувають на стадії реалізації. При цьому результативність виявляється не лише у відшкодуванні витрачених коштів, а в поверненні інвестованих ресурсів із приростом доданої вартості та прибутку; розподілу за часовим лагом – коли йдеться про інвестування проектів, які охоплюють усі галузі економіки країни. Для деяких науково-технічних та інноваційних проектів треба використовувати схеми змішаного фінансування. У такому разі фінансування проектів доцільно здійснювати на конкурсних засадах за умови, що не менше як 70% має покриватися власними коштами підприємства, а 30% - за рахунок щорічних видатків з державного та місцевого бюджетів [5, с. 52]».

Інші дослідники визначають, що існує потреба у посиленні державного впливу на інвестиційну сферу, формуванні бюджету розвитку, щорічному виділенні централізованих капіталовкладень у розмірі не менше як 3% від ВВП, спрямуванні бюджетних коштів на фінансування державних програм на конкурсних засадах із використанням інструментарію державних асигнувань. Такі заходи були б ефективними за умови створення Українського банку реконструкції та розвитку [6].

На важливість залучення та використання внутрішніх інвестицій на рівні регіонів та окремих територій, акцентує увагу Кифяк В.Ф. Він наголошує на доцільності використання місцевих фінансових ресурсів через здійснення муніципальної позики шляхом випуску муніципальних облігацій. Остання є одним із найефективніших інструментів залучення капіталу. Порівняно з іншими фінансовими інструментами емісія муніципальних облігацій має очевидні переваги: меншу вартість обслуговування боргу; позитивний вплив на кредитний рейтинг; продовження терміну запозичення; широке коло потенційних кредиторів. Погашаються облігації за рахунок грошового потоку від реалізованого інвестиційного проекту. Важливе значення під час організації муніципальної позики має процес розміщення облігацій на фондовому ринку. Тільки за повного розміщення позики втілюється проект і надходять заплановані доходи [7, с.35].

На нашу думку, у процесі розробленні регіональної інноваційно-інвестиційної стратегії, органи державної влади повинні визначити пріоритетність використання потенційно інвестиційних ресурсів та здійснити їх кількісну оцінку. Коли система має надлишок у фінансових ресурсах, то держава може вдаватися до фінансування проектів з не найвищими показниками ефективності. Коли ж фінансів бракує, то питанню відбору об’єктів інвестування слід приділити особливу увагу, а також залучати інші джерела інвестування. Оцінку фінансового забезпечення інноваційної діяльності в країні проводити з урахуванням технічного рівня основних засобів, які використовуються, рівень їх зношування, а також те, що економіка держави потребує інвестицій взагалі та інвестицій в інновації. Треба забезпечити інвестиції в поточний розвиток і, крім того, сформувати інвестиції для майбутнього розвитку. Саме ці завдання на часі… Пропонуємо «уряду щорічно визначати інвестиційну привабливість окремих галузей української економіки, щоб після реконструкції і модернізації ці галузі відповідали європейським стандартам і виробляли конкурентоспроможну продукцію [5, с. 60]».

Отже, головне завдання для інвестиційної політики України та її регіонів – не наздоганяти світове співробітництво, а виробити на основі аналізу такі рішення, які б дали можливість зайняти чільне місце у світових інвестиційних процесах та в глобальному інвестиційному ринку.

Список використаних джерел

Мочерний С.В. Методологія економічних досліджень. – Львів: Світ, 2001. – 416 с.
Экономическая энциклопедия // Под ред. Л.И. Абалкина. 3-е изд. М.: Институт новой экономики, 1998.
Тарасевич В.Н. Очерки теории переходной экономики. К., «Наукова думка», 2001.
Завгородня О. Структурна динаміка як фактор інноваційного розвитку національної економіки // Економіка України. – 2004. - №4. – С. 34-42.
Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України // Фінанси України. – 2007. - №7. – С. 46-61.
Затонацька Т.Г., Отецький В.Л. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки // Фінанси України. – 2006. - № 7. – С. 38-49.
Кифяк В.Ф. Внутрішні інвестиції – основа економічного розвитку регіону // Фінанси України. – 2005. - №8. – С.32-36.

УДК 338.3(477)

СТРАТЕГІЯ стійкого

економічного розвитку України

Strategy of steady

economic development of Ukraine

Поливода Олексій Юрийович

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету

внутрішніх справ ім Е.О. Дідоренка, курсант

Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.

Стаття спрямована на визначення проблем, що перешкоджають стійкому та збалансованому економічному зростанню України та визначення механізму реалізації стратегії стійкого економічного зростання.

Clause is directed on definition of problems which interfere with the proof and balanced economic growth of Ukraine and definition of the mechanism of realization of strategy of steady economic growth.

Минуле десятиріччя за своїми соціально-економічними та політичними наслідками виявилося доленосним. Україна утвердила себе як незалежна держава. Однак процес розбудови свого дому ще не завершено. Завдання полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу.

Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Наступне десятиріччя має стати визначальним у розв'язанні саме цих завдань, інакше Україна може переміститися на периферію світових процесів.

Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей, їхньому збагаченню.

Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам.

Економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. Проте індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг. Попри всі загальновідомі негативні наслідки розвитку в умовах індустріального (економічного) суспільства, розвинені країни створили одну з найважливіших необхідних умов переходу до стійкого розвитку, а саме — створена матеріальна база, на якій виникає можливість реалізації достатніх умов для стійкого розвитку, що полягають передусім у розвитку особистості, її самоудосконаленні, продукуванні нових знань, інформації, здатних поліпшити не тільки навколишнє середовище, а й, що дуже важливо, кожну окрему людину і суспільство в цілому [1, c. 39].

Ключове завдання зовнішньоекономічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої економічної політики. Ця робота не повинна перешкоджати інтегруванню України у світовий економічний простір, поглибленню її співпраці з іншими державами.

Особливої уваги заслуговує питання щодо механізму реалізації стратегії збалансованого розвитку України. Його слід розглядати виходячи, перш за все, з особливостей ситуації, в якій знаходиться країна як частина світової спільноти. Саме недостатнє врахування та ігнорування фактору залежності процесів розвитку на рівні України у всіх їх аспектах від розвитку цих же процесів на глобальному рівні значною мірою зменшує ступінь ймовірності їх реалізації. Оскільки в нинішньому стані Україна не належить до числа країн - економічних чи політичних лідерів, не має значних розмірів території (за світовими масштабами) і надпотужного і збалансованого природно-ресурсного потенціалу, то ступінь її залежності від впливу зовнішніх чинників є дуже високим. Однак, цей фактор не знаходить належного врахування при розробці перспективних програм розвитку країни та при розробці стратегії і тактики їх практичного впровадження. Це зумовлює необхідність зміни підходів до їх розробки та політики реалізації [2, c. 140]. Вищезазначене є особливо актуальним для розробки концепції, стратегії та політики збалансованого економічного зростання України.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Мусіна Л.Л. Інтеграція програм підвищення конкурентоспроможності української економіки до стратегічних документів урядової політики // Вісник Інституту економіки та прогнозування. – 2007. – С. 32-43.
Лисовский С.А. Приоритетные географические аспекты исследования глобальных и региональных проблем устойчивого развития // География и природные ресурсы. - 2004. - №2 . – С. 135-140.

УДК 332.133.6

Роль кластеров в инновационной

экономической политике

Clusters role in innovational

economic politicy.

Сизов Валерий Владимирович,

Томский государственный

педагогический университет,

проректор по экономике,

заслуженный работник

высшей школы РФ, профессор

В статье рассмотрены содержание и роль кластерного метода в формировании инновационной экономической политики. Проанализированы экономические и финансовые основы формирования инновационно-производственных кластеров.

The article examines the contents and role of cluster method in innovational economic policy forting. It analyses economic and financial foundation of innovational industrial cluster forming.

Ведущей тенденцией современной инновационной экономической политики в России является создание эффективных форм научно-производственной кооперации и увеличение на этой основе доли наукоемкой конкурентоспособной продукции в общем объёме её производства на уровне фирмы, региона и страны в целом. Развитые страны, успешно конкурирующие на мировом рынке товаров и услуг, имеют долю наукоёмкой продукции в совокупном её выпуске от 60 до 80 процентов. Россия существенно отстает в этом от стран развитого капитала, имея долю наукоемкой высокотехнологичной продукции на мировом рынке в пределах 0,5 процента⁽¹⁾. Наиболее высокими в мировой практике уровнями конкурентности обладают крупные межотраслевые объединения, представляющие собой кооперацию научных, технологических, венчурных и производственных структур. Эти структуры координируют вокруг себя большой круг наукоемких средних и малых предприятий, образуя единый воспроизводственный инновационный процесс от создания научной идеи, её воплощения в опытные образцы с последующим их использованием в массовом производстве.

Известно, что конкурентоспособны на рынке не отдельные предприятия, а их кооперация. Поэтому важнейшей составляющей инновационной экономической политики должно быть стимулирование создания эффективных форм инновационно-производственной кооперации. Одной из таких форм могут выступать инновационно-производственные кластеры. Специфика использования кластерного метода в инновационной экономической политике состоит в том, что этот метод соединяет участников межотраслевой инновационно-производственной кооперации единым технологическим процессом и соответственно, единым для всех участников конечным результатом: от научно-инновационной деятельности до создания и сбыта наукоемкой продукции. Необходимой составляющей структуры научно-инновационных кластеров должны быть специализированные образовательные учреждения, осуществляющие подготовку рабочей силы, требуемой квалификации для структурных подразделений кластера. Формирование и развитие в приоритетных отраслях экономики, в том числе и в регионах, инновационно-производственных межотраслевых кластеров непосредственно связано с необходимостью мобилизации новых ресурсов экономического роста. С этим должно быть непосредственно связано содержание современной инновационной экономической политики как в стране, так и на уровне региона.

Таким образом, инновационно-производственный кластер объединяет в себе две органически взаимосвязанные составляющие: индустрию создания инноваций (от идеи до её коммерческой применимости) и индустрию их реализации в массовом производстве. При этом научно-инновационная деятельность формирует потенциал прогрессивных технологических и структурных преобразований на предприятиях, создающих новую технику под новые технологии, и предприятиях, использующих эти технологии. Комплекс условий, способствующих формированию инновационно-производственной интеграции в виде кластеров, формирующей устойчивый интерес предпринимателей к инновациям, должен реализовываться в следующих экономических преобразованиях. Во-первых, в создании институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции, становлении нового экономического механизма управления НТП. Во-вторых, в формировании воспроизводимых источников финансовых ресурсов, необходимых для обеспечения саморазвития кластерной инновационно-производственной кооперации. Очевидно, что подобная институциональная модель инновационно-производственной кооперации должна направлять её саморазвитие на достижение высокоэкономичного результата реализации достижений НТП, способствующих росту эффективности общественного воспроизводства. Экономические преобразования, направленные на создание институциональных основ саморазвития инновационно-производственной интеграции в форме кластеров, посредством которой будет создана в России, конкурентоспособная инновационная экономика включают в себя:

преобразование отношений собственности, направленное на создание эффективных организационно-экономических форм кооперации научно-инновационной и производственной деятельности, объединяющих в себе весь цикл создания наукоемкой продукции: от научной идеи до её реализации в виде новой высокотехнологичной конкурентоспособной продукции;
формирование на основе эффективных форм собственности коллективных экономических стимулов вышеназванных субъектов хозяйствования к активному использованию инноваций и выпуску наукоемкой продукции;
преобразование организационной структуры производительных сил, связанное с созданием межотраслевых кластеров инновационно-производственной интеграции, адекватных объективной межотраслевой природе осуществления НТП. В этих условиях на базе крупных стратегических межотраслевых инновационных проектов произойдёт соединение в едином воспроизводственном процессе научно-инновационной и производственной деятельности. В этой связи субъектами собственности в сфере инновационно- производственной интеграции должны стать межотраслевые комплексы, в форме кластеров, объединяющих процесс создания, освоения и использования новых технологий и наукоёмкой продукции;
формирование в сфере труда экономических отношений ориентированных на рост эффективности хозяйствования на основе инноваций. Речь идет о замене отношений отчуждения работников от собственности и управления предприятием, на отношения, соединяющие работников с собственностью и управлением посредством создания системы заинтересованности рабочей силы в конечном результате деятельности кооперации в целом.

Отметим, что сферу научной деятельности (фундаментальные и прикладные исследования) целесообразно финансировать из государственных средств в достаточном для её саморазвития объёмах. Уменьшение вложений в научные исследования и образование немедленно отражается на эффективности воспроизводства в стране и его конкурентоспособности. Частный капитал может финансировать лишь те научные разработки, промышленное использование которых приносит ему гарантированную экономическую выгоду. Фундаментальные НИР, лежащие в основе новых технологий не приносят немедленной прибыли, требуя значительных затрат и времени на их проведение. Однако именно этот вид исследовательской деятельности открывает перспективы роста производительности труда и повышения конкурентоспособности предприятий. Поэтому в условиях рынка финансирование фундаментальной науки во всех странах мира осуществляется государством. Так в докладе Экономического совета при президенте США подчеркнуто, что «… правительственная поддержка важнейших фундаментальных исследований необходима, ибо рост экономики, в конечном счете зависит от потока новых идей»⁽²⁾. Очевидно, что наиболее важные направления научных исследований возможно определить только на уровне государства. На микроуровне этой цели не достичь. Поэтому государственное финансирование фундаментальной науки должно рассматриваться с позиций его участия в стимулировании и регулировании развития научно-инновационной сферы. В странах с развитой экономикой объёмы государственной поддержки науки неуклонно возрастают. В России наоборот, с 1990 г. наука была исключена из числа стратегических ресурсов, поддерживаемых из централизованных средств. А со стороны частного капитала спроса на научные исследования не сформировалось. Фактически фундаментальная наука поддерживалась в этот период бюджетным финансированием конкретных научно-технических программ и из средств в виде грантов, выделяемых из целевых государственных и международных фондов. Кризисные явления в нашей экономике во многом корреспондируются с сокращением государственной поддержки развития фундаментальной и прикладной науки. Так, ассигнования на науку в постоянных ценах 1991 г. из Федерального бюджета сократились в период 1992 –2005гг. в 2,5 раза, доля этих ассигнований в % к ВВП за этот период уменьшилось в 2,1 раза⁽³⁾. Соответственно за этот период в 2 раза сократились объёмы производства ВВП и основных отраслей реального сектора.

В отличие от государственной поддержки фундаментальной науки, финансирование развития инновационной сферы должно преимущественно осуществляться предпринимательским сектором. Государство должно лишь создавать благоприятные экономические и правовые условия для стимулирования привлечения частного капитала в развитие инновационного сектора. В качестве примера может служить опыт создания государственной системы стимулов, гарантий и преференций для притока частных инноваций в нефтяную, газовую и металлургическую отрасли. Отметим, что некоторому улучшению инвестиционного климата в нашей стране в период 2003-2006 гг. способствовала активизация долгосрочных вложений банковского капитала в развитие реального сектора экономики. Так, объём вложений российских банков в акции отечественных предприятий вырос вдвое в период 2003-2006 годов. Меняется в лучшую сторону и имидж России на мировых финансовых рынках. Иностранный капитал стал активнее вкладываться в отрасли не сырьевого сектора российской экономики, речь идет об отраслях, имеющие значительный инновационный потенциал. Так в период с 2000 г. по 2005 г. иностранные инвестиции в машиностроение и металлообработку возросли в 2.36 раза, в связь – в 10,53 раза, в химию и нефтехимию – в 1.4 раза⁽⁴⁾. В последующем научно-инновационная сфера России будет способна к саморазвитию на основе доходов от реализации собственной продукции. Это основывается на том, что научно-инновационные новшества как форма интеллектуального капитала имеют в современном мире возрастающий спрос и являются ключевым фактором формирования конкурентоспособного развития экономики.

В-третьих, инновационно-производственная кооперация должна развиваться в сопряжении с системой образования, поскольку нормальное функционирование инновационно-производственных кластеров невозможно без специально подготовленных кадров. При этом образовательный сектор должен работать с опережением потребностей структур, образующих инновационно-производственный кластер в квалифицированной рабочей силе.

Список использованной литературы

США & Канада № 1, 2002, с.27
Российская газета. 16 января 2007 года
Рассчитано по данным Российского статистического ежегодника 2005 г. М. «Статистика» 2006, с. 577
Российский статистический ежегодник 2005. М. «Статистика» 2006, с.515

УДК 338.432

Оцінка підтримки аграрних

виробників України в міжнародному порівнянні.

The evaluation of agricultural manufacturers

of Ukraine in comparison with the international level.

Сич Олена Леонідівна

студентка групи Е-51Ш

Шосткинський інститут

Сумського державного університету

Керівник

Новикова І.В., викладач

Blog

Інститут економіки та промисловості нан м

Содержание