Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

На основі аналізу показників сільського господарства доведена необхідність підтримки цієї галузі. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР. Зроблено порівняльний аналіз державної підтримки аграрних виробників в Україні та в інших країнах. Виявлені специфічні недоліки підтримки аграрних виробників в Україні. Запропоновано декілька пропозицій більш ефективної підтримки аграрних виробників в Україні.

Having analyzed the results of agriculture, the necessity of support of this branch was proved. The methology of evaluation of support of the agriculture was offered by EU. The comparative analysis was made. The analysis concerned the support of agricultural manufacturers in Ukraine and in other countries. Several ideas for the effective support of agricultural products produced in Ukraine were mentioned in this research work.

В роботі зроблено аналіз основних показників сільського господарства, починаючи з 1940 року. На основі цього аналізу доведена необхідність підтримки сільського господарства. Досліджена методологія оцінки підтримки сільського господарства, запропонована ОЕСР (організації економічного співробітництва і розвитку).

Існуючі в сільському господарстві України проблеми не є виключно результатом його реформування. Причини цих проблем лежать значно глибше — в колективізації і командно-адміністративній системі економіки, що проіснувала в країні понад 70 років. За часів Радянського Союзу сільському господарству надавалися значні субсидії, які наприкінці 80-х років XX ст. становили 80% валового доходу аграрних підприємств. За рахунок цих субсидій та інших чинників обсяги виробництва сільськогосподарської продукції в ті роки значно перевищували нинішні. Незважаючи на низьку економічну ефективність колгоспів і радгоспів, їхня підтримка ще з тих часів розглядається як панацея від усіх «хвороб».

Багато українських учених і політиків роблять висновок, що без залучення значних бюджетних коштів навіть не може бути мови про розвиток сільського господарства України в ринкових умовах. Щоб довести це можна зробити порівняльну характеристику з іншими країнами.

У 2004 р. ОЕСР вперше оприлюднила розрахунки рівня підтримки аграрного сектора України. Сьогодні ОЕСР розраховує три види трансфертів, пов'язаних з проведенням аграрної політики:

1) трансферти виробникам аграрної продукції;

2) трансферти на надання загальних послуг аграрному сектору;

3) трансферти споживача аграрної продукції.

Трансферти виробникам зведено в показник підтримки виробників (ППВ), який є індикатором річної монетарної вартості валових трансфертів від споживачів і платників податків. Трансферти споживачів відображаються в підтримці цін. Коли закупівельні ціни виробників усередині країни перевищують світові ціни, споживачі переплачують за аграрну продукцію.

Сільське господарство отримує загальні послуги - показник надання загальних послуг (ПНЗП). До них належать фінансування науки, аграрних навчальних закладів, інспекційних служб, розвитку інфраструктури в сільській місцевості і т. інш. Аграрні виробники та споживачі прямо не отримують ці платежі, але доходи виробників та видатки споживачів значною мірою залежать від кількості та якості цих "публічних товарів".

Ці показники є абсолютними. ОЕСР також оприлюднив інформацію про відносні показники підтримки. До таких належать процентна частка показника підтримки виробників і споживачів, номінальний захист виробників і споживачів, номінальний коефіцієнт підтримки виробників і споживачів, процентна частка загальних послуг у загальній підтримці та процентна частка цієї підтримки у вартості ВВП.

Подані відносні величини є ключовими для міжнародних порівнянь. Наголосимо, що саме відносні, а не абсолютні показники мають сенс при порівнянні підтримки сільського господарства. Тому що абсолютні величини не враховують економічних розмірів країни (тобто ВВП) та рівень купівельної спроможності, що значно залежить від цін на товари, які не продаються на міжнародних ринках (наприклад, земля, нерухомість, різні послуги).

Розрахунки ОЕСР показують надто низький рівень підтримки аграрного сектора України. Держава намагається надати підтримку аграрному сектору за допомогою бюджетних трансфертів і податкових пільг, але вони зводяться нанівець через заниження цін. Цінова підтримка в Україні є від’ємною.

Аналіз підтримки аграрного сектора України за останні роки показав, що, незважаючи на досить низьку, за методологією ОЕСР, підтримку виробників у міжнародному порівнянні, реальна підтримка сільського господарства залишається високою. Нині Україна витрачає значну частку загального ВВП на субсидування аграрного сектора, а частка державної підтримки у валових доходах виробників сягає 6%.

З упевненістю можна сказати, що без усунення головних причин низьких доходів та низької ефективності аграрних виробників України підвищення бюджетного фінансування не дасть очікуваних результатів.

Задача аграрної політики України — усунути диспаритет цін. При стабільному рівні інфляції в структурі індексу цін повинні зростати складові, пов'язані з продуктами сільського господарства.

Аграрні політики мають створити сприятливі рамкові умови для посилення співробітництва аграрних виробників з переробними заводами, прискорення процесів концентрації переробних підприємств, посилення нагляду за якістю продукції та відмову від неринкових методів регулювання ринку - таких, як фіксація цін на молоко і молочні продукти. Ці заходи мають підвищити конкурентоспроможність виробництва продукції тваринництва та наблизити закупівельні ціни до рівня світових. Лише за таких умов можна очікувати посилення реакції виробників на підвищення обсягів бюджетного фінансування та поліпшення ефективності бюджетної підтримки аграрного сектора України.

Список використаної літератури.

С.М.Злупко, Перехідна економіка: сучасна Україна. – К.: «Знання», 2006.
А.С.Гальчинський, П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін, Основи економічних знань. – К.: «Вища школа», 2002.
«Економіка України», журнал №12 – 2004.
«Економіка України», журнал №2 – 2005.
«Економіка України», журнал №10 – 2005.
«Економіка України», журнал № 7 – 2006.
«Економіка України», журнал № 12 – 2006.
Статистичний щорічник за 2006 рік.

УДК 657.1: 364.124.6

Прискорена амортизація як

засіб інтенсифікації відтворення

інвестиційних ресурсів для

модернізації основних фондів

готельного господарства

The accelerated amortization

as the method of the intensification

of investment recourses for the

hospitality industry basic assets.

Скринник Анна Володимирівна

Харківська національна академія міського господарства

Аспірантка кафедри Міської та регіональної економіки

Розглядається актуальні проблеми інвестування розвитку підприємств готельного господарства. Доводяться переваги використання методу прискореної амортизації як засобу інтенсифікації модернізації та оновлення основних засобів готельного підприємства, зокрема: меблів, устаткування та обладнання номерів.

The focus on the important problems of the capital investments in the hospitality industry development. The advantages from the using the accelerated amortization as the way of intensification modernization and renovation the hotel basic assets, namely the furniture and equipment in the hotel rooms to be proved.

Стан основних засобів визначає конкурентоспроможність продукції або послуг, а таким чином життєздатність на ринку самого підприємства.

Оновлення основних засобів та підтримка їх у конкурентному стані потребує значних обсягів інвестицій.

На сьогодні потреба України в інвестиційних ресурсах становить 80-100 млрд. дол. [9]

Пошук інвестиційних вкладень за межами України поки не дає потрібних результатів, а бюджетні асігнування виконуються в обсязі, неспроможному задовольнити інвестиційний попит.

В цих умовах підприємствам необхідно знаходити додаткові джерела фінансування для оновлення та модернізації основних засобів.

Всі джерела формування інвестиційних ресурсів можна поділити на такі групи: власні, позикові та залучені.[3] Серед власних джерел фінансування головну роль відіграють амортизаційні відрахування.

Вибір метода нарахування амортизації впливає на визначення стратегії відтворювання основних засобів. При цьому слід зазначити, що амортизаційні відрахування входять до складу собівартості продукції, визначають величину витрат, а також впливають на розмір податку на прибуток. Ці особливості необхідно враховувати при застосуванні методу прискореної амортизації, який ще не знайшов належного місця в економічній діяльності готелів.

Сутність прискореного методу амортизації полягає в тому, що без зменшення нормативних термінів експлуатації основних засобів підприємству дозволяється в початковий термін їх використання проводити амортизаційні відрахування в збільшеному розмірі, але з відповідним зниженням їх у наступних роках.

Суттєвою перевагою прискореної амортизації є те, що внаслідок росту амортизаційних відрахувань знижується обсяг оподаткованого прибутку, а відповідно відбувається відстрочення виплати податку, що по суті є безвідсотковим кредитуванням. Таким чином, у підприємства виникає можливість інвестувати кошти в ремонт, реконструкцію, модернізацію основних засобів.

Самофінансування за допомогою прискореної амортизації має особливо важливе значення для готельного господарства, тому що дозволяє обновлювати та модернізувати інтер’єр номерів готелю, підтримувати їх стан на сучасному рівні, що безумовно дозволяє готелю зберегти конкурентоспроможність, і в цілому позитивно впливає на його імідж.

Відповідно до п. 8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємства» норми прискореної амортизації застосовуються лише до третьої групи основних засобів.[1] Але у готельному підприємстві саме меблі та устаткування номерів слід відносити до групи активних основних засобів, які безпосередньо приймають участь в виробництві послуг та зношуються скоріше за інші основні засоби.

При зрівняльному розрахунку амортизаційних нарахувань для одного об’єкту основних засобів прямолінійним та прискореним методами можливо легко побачити, що сума амортизаційних відрахувань, яку підприємство отримує в перший рік використовуючи прискорений метод амортизації, при прямолінійному методу буде отримана підприємством лише на 3 або четвертий рік нарахування амортизації.

Використання методу прискореної амортизації стимулює інвестиційну активність і дозволяє швидко отримувати кошти на інвестування в основні засоби.

Метод прискореної амортизації як джерело самофінансування може використовуватися тільки при умові, що підприємство працює прибутково, і амортизаційні відрахування спеціального призначення не приведуть до появлення збитків.

Література

Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.97 р. №283/97 – ВР.
Положение (стандарт) бухгалтерского учета 7 «Основные средства», утвержденный приказом Минфина Украниы от 27.04.2000 г. №92.
Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 2005.
Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т.1. – К.: Ника-Центр: Эльга, 2000.
Безуглый А. Об изъятии части амортизационных отчислений и использовании мощностей предприятий//Экономика Украины . - 2000. - №1. - с. 34.
Орлов П., Орлов С. Ускоренная амортизация и ускоренный износ основных фондов//Экономика Украины. - 1999. - №5. - с.30.
Орлов С. Система амортизации и самофинансирование предприятий//Бизнесинформ. - 1998. - №13-14. - с.51.
Хобта В. М. Управление инвестициями:механизм, принципы, методы/Научный редактор А. И. Амоша: - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006.
ess-investor.info/journal/article-455.php

Регіональна інтеграція як фактор

подолання депресивного розвитку

країн Західної Африки в умовах глобалізації.

Regional integration as the factor for overcoming

depressive development of West African countries

under the condition of globalization.

Соколова Зоя Сергіївна

Кафедра “Міжнародні економічні відносини”

Інституту Міжнародних відносин

Національного авіаційного Університету

м. Київ

аспірантка

Країни Західної Африки знаходяться на узбіччі глобалізації. Вони відрізняються слабкою інтеграцією на регіональному рівні. Регіоналізація країн Західної Африки може сприяти покращенню їх конкурентноздатності за умови функціонування інноваційного механізму компенсацій між тими, хто виграв та програв від регіональної інтеграції.

The countries of West Africa are on the edge of globalization. They show weak integration on a regional level. Regional integration of the West African countries can advance their competitiveness. Prerequisite for this is a working mechanism which allow for compensation between winners and loosers of this integration.

На сьогодні очевидною є міжкраїнова асиметрія економічної глобалізації. На одному полюсі світової економіки концентруються держави – лідери, а на другому – більшість країн – глобальних аутсайдерів [1, с. 35], до яких відносяться країни Західної Африки.

Враховуючи тенденцію регіоналізації сучасної світової економіки, доцільно розглянути зв’язок між господарствами у форматі “світ – регіон”. На регіональному рівні пропонується розглянути регіональні економічні організації Західної Африки, а саме: Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЕКОВАС, ECOWAS – Economic Community of West African States, англ.) та Валютно-економічний союз країн Західної Африки (ВЕСЗА, UEMOA - L’Union Économic et monétaire Ouest African, фр.).

Члени ВЕСЗА: Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того [2]. ВЕСЗА – найбільш інтегроване угрупування на континенті: тут скасоване внутрішнє мито, існує спільна валюта – франк CFA, спільні зовнішні тарифи, спільний гірничовидобувний кодекс, наднаціональне банківське законодавство, передбачена гармонізація політики. Інтрарегіональна торгівля складає лише 15,6% експорту та 8,4% імпорту [3, 404 p.]

Члени ЕКОВАС – 15 держав Західної Африки: Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д'Івуар, Ліберія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того [4]. В цьому об’єднанні скасовані внутрішні бар’єри, але й також існує значний диспаритет політик (найбільш відкриті режими мають Бенін та Гана). Інтрарегіональна торгівля оцінюється як 10,4% експорту та 12,3% імпорту [3, 404 p.].

Однією з особливостей глобалізації є підсилення взаємозалежності світової та національної економіки. В світі зростає обсяг споживання мінеральної сировини та палива, особливо в динамічних країнах Азії, зокрема Китаї та Індії [5, с.11]. Це обумовлює залежність світової економіки від мінеральних ресурсів, якими багатий регіон Західної Африки.

Країни Західної Африки для розвитку своїх господарств потребують зовнішнього фінансування, що обумовлює їх залежність від іноземного капіталу та від світової економіки [3, 398 p.]. Через аграрно-сировинну спеціалізацію, прибутки країн ЗА залежать від кон’юнктури на світових ринках сировинних товарів, тобто від попиту та коливання цін на сировинну продукцію [6, с. 703]. Таке становище обумовлює домінування зовнішніх чинників в господарствах країн Західної Африки.

Країни Західної Африки слабо інтегровані на регіональному рівні. В питанні інтеграції держава в цих країнах відіграє незначну роль [3, 403 p.]. Між колишніми британськими та французькими територіями існує обмежена взаємодія [7, с. 473].

ВЕСЗА відрізняється більшою інтегрованістю, але ні ВЕСЗА, ні ЕКОВАС не вдалося вирішити проблеми економічного розвитку країн Західної Африки: трансформації рентної економіки та покращення процесу нагромадження в тривалій перспективі. Це погіршує їх конкурентноздатність на зовнішніх ринках [3, 405 p.]

Для країн Західної Африки регіоналізація має особливе значення для їх економік: за умови функціонування компенсаційного механізму між тими, хто виграв та програв від регіональної інтеграції, вона може сприяти розвитку співробітництва, розширенню ринків, полегшенню налагодження діалогу [3, 420 p.]. З цього випливає необхідність розроблення та втілення такого механізму.

Враховуючи особливості країн Західної Африки, та спираючись на існуючі теоретичні дослідження [3, 421 p.], можна припустити наступні напрямки для регіональної інтеграції країн Західної Африки: 1) наділити ЕКОВАС інституційними повноваженнями, дозволивши йому розробляти стратегічні дії, 2) спираючись на регіональну валюту ВЕСЗА – франк CFA, втілити угоди з валютного співробітництва з країнами – не членами ВЕСЗА з метою сприяння конвергенції та обмеження коливання курсу валют, 3) сприяти полюсній інтеграції, яка б стимулювала територіальну конкуренцію з використанням механізму компенсації для периферії, а також залучення полюсних внутрішніх районів, 4) втілити на регіональному рівні державні та приватні проекти розвитку та забезпечення функціонування регіону (управління, забезпечення безпеки та ін.).

Список використаних джерел.

Лук’яненко Д., Чужиков В. Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних суперечностей. – К.: Інститут сучасного підручника, 2007. – 544 с.
Офіційна веб – сторінка .int/index.php
Jacqueline Damon et John O. Igué L’Afrique de l’Ouest dans la compétition mondiale. Quels atouts possibles ? – Karthala. Club du Sahel et de l’Afrique de l’Ouest – OCDE, 2004. – 503 p.
Офіційна веб – сторінка s.info/
Эльянов А. Развивающиеся страны в мировой экономике: тенденции и проблемы // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. - № 2. – с. 3 – 15.
Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 727 с.
Г. де Блій, Пітер Муллер, Олег Іванович Шаблій Географія. Світи, регіони, концепти. Пер. з англ. – К.: Либідь, 2004. – 738 с.

Взаємозалежність національних

та міжнародних економічних інтересів:

проблеми визначення пріоритетів та

забезпечення захисту

Interdependence of national

and international economic interests:

problems of determination of priorities

and providing of defence

УДК 338.24 Ткаченко Ірина Петрівна,

Національний гірничий університет України

к.е.н, докторант

Розкрито необхідність формування системи економічної безпеки в умовах глобалізації економіки як складової національної безпеки, здатної забезпечити захищеність національних економічних інтересів та їх узгодженість з міжнародними економічними інтересами, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам України.

The necessity of forming of the system of economic security is exposed in the conditions of globalization of economy as component national safety, able to provide protected of national economic interests and their co-ordination with international economic interests, at which steady development of society, timely exposure, prevention and neutralization of the real and potential threats, is provided to national interests of Ukraine.

Стабільний, стійкий розвиток будь-якої держави неможливий без чіткого бачення ролі і місця цієї держави в сучасному світі, без наявності інтегральної стратегії на перспективу. У низці країн світу роль такої інтегральної стратегії відіграє Стратегія національної безпеки, наявність якої сьогодні стає необхідною передумовою сталого прогресу і розвитку будь-якої держави. Однак, слід зазначити, що жодна держава неспроможна вести справи ізольовано, піклуватися лише про власні національні інтереси, ігноруючи інтереси інших учасників світового співтовариства. Просуваючись до стабільних міжнародних господарських зв’язків, людство робить крок до становлення загальної системи безпеки.

Декларацією про встановлення нового міжнародного економічного порядку (1971 р.) відзначено: «Необхідність комплексного підходу до рішення багатьох взаємопов’язаних проблем існуючої системи міжнародних стосунків виникає в ситуації взаємозалежності сучасного світу… Взаємозалежність має прояв і в тому, що світ сьогодні зіткнувся з глобальними проблемами, рішення яких не під силу окремим державам або, навіть, їх групам.» У зв’язку з цим, світове співтовариство все більшу увагу приділяє міжнародній безпеці, особливо – міжнародній економічній безпеці.

Історично проблема національної економічної безпеки виникає одночасно з формуванням державності, створенням і усвідомленням національних інтересів взагалі й економічних інтересів зокрема. Серед факторів, що визначають рівень економічної безпеки та підходи до вирішення питання її забезпечення вирізняють два ключових:

стан національної економіки та рівень її конкурентоспроможності;
загострення конкуренції у світовому господарстві, боротьба за відповідне місце у світовому економічному табелі про ранги.

Другий фактор визначає стан міжнародної економічної безпеки країни. До основних принципів міжнародної економічної безпеки (МЕБ), які повинні гарантувати кожній державі захист її законних прав, відносять стабільність, надійність, передбачення, рівноправність, готовність до дійсного партнерства й об’єднання зусиль для рішення глобальних і міждержавних економічних проблем. Концепція МЕБ базується на положеннях, серед яких чи не найважливішим є дотримання принципу економічної недискримінації у справі забезпечення економічної безпеки держав світу.

Однак економічна безпека будь-якої країни одержує в умовах міжнародної економічної взаємозалежності нові виміри, їх непросто прийняти, ще складніше дотримуватися в конкретній політиці, «відкриваючи» народне господарство незнайомому світові конкурентних ринкових відносин. Ця ідея особливо справедлива щодо країн «молодого ринку», тобто країн колишнього соціалістичного співтовариства. Слід зазначити, що глобалізація не усуває протиріч у взаємозв’язках безпеки міжнародної та національної, але, потенційно додаючи до них глобальний рівень, ускладнює сукупну структуру безпеки в сучасному світі, що робить задачу досягнення взаємодоповнюваності усіх рівнів безпеки набагато складнішою, бо вона може тільки вбудовуватись, а скластися сама собою навряд чи здатна. В той же час «вбудовування» в уніполярну глобалізацію заперечувало б в принципі національну безпеку як право народу самостійно визначати перспективи та напрями свого розвитку, хоча могло б гарантувати відносно високу безпеку соціального положення правлячих еліт, лояльних у відношенні такого порядку.

Міжнародні організації відіграють як позитивну, так і негативну роль у житті багатьох країн світу. Всі міжнародні та загальносвітові організації і установи мають відстоювати принципи, закладені в статутах, однак, їх фінансування відбувається головним чином за рахунок великих держав, які натомість домагаються пільг або прийняття постанов, що надають їм переваги. В той же час, молоді держави, які не мають великих коштів та діють без достатньо обґрунтованого передбачення, втрачають державність через те, що потрапляють у тенета фінансових боргів, і тому не можуть проводити незалежну зовнішню і внутрішню політику, яка б відповідала їх інтересам, стають сателітами, віддають свої ресурси за низькими цінами, визначеними державами-кредиторами [1]. Отже, для глобалізації характерні не лише переваги, а й негативні наслідки: основну частину переваг від глобалізації отримують багаті країни, несправедливий розподіл благ породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях.

Можна говорити про можливість глобальної конвергенції доходів, аргументуючи це тим, що економіка бідних держав розвивається більш високими темпами, ніж багатих. Однак насправді швидке зростання було характерне лише для невеликої групи країн Південно – Східної Азії, тоді як у найменш розвинених в економічному відношенні країнах темпи зростання набагато нижчі, ніж у багатих державах. Їх вигоди від глобалізації мінімальні. В результаті відбувається не конвергенція доходів, а швидше їх поляризація. Внаслідок цього країни, які швидко розвиваються, входять в коло багатих держав, а бідні країни все більше відстають від них. Різниця у доходах, що зростає, викликає незадоволеність, породжує міжнародні конфлікти, оскільки слаборозвинені держави прагнуть приєднатися до клубу багатих країн і готові боротися з ними за свою частку в світовому виробництві [2].

Питання розподілу переваг є одним з найважливіших у процесі глобалізації світової економіки. Іншою проблемою пов’язаною з глобалізацією, як уже зазначалося, є взаємозалежність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Ще одна проблема, породжувана глобалізацією, викликана побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від суверенних урядів у інші руки, у тому числі до найсильніших держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. Тобто у процесі глобалізації можна побачити загрозу національному суверенітету.

До суттєвих загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки. Розумна відкритість економіки сприяє підвищенню її ефективності, конкурентноздатності, мобільності, в той же час незрілість ринкових відносин та кризовий стан економіки потребують обережності у визначенні ступеня такої відкритості. Відкриваючи економіку, потрібно враховувати стан захищеності вітчизняного виробництва, фінансів та банківської системи, грошового обігу, стратегічних галузей та сфер виробництва, що є, власне, функцією економічної безпеки. Важливо враховувати і те, що процеси глобалізації виводять за суто національні рамки проблеми боротьби з тінізацією української економіки. Досягнення тіньовою економікою порогових значень впливає на стан країни у системі світогосподарських зв'язків, значно знижує її конкурентоздатність на світових ринках капіталів через високу вірогідність потрапляння іноземних інвестицій у тіньовий сегмент економічного простору: країна стає привабливою головним чином для інвесторів, які є представниками тіньового транснаціонального капіталу.

Концепція національної безпеки України повинна передбачати необхідність введення певних обмежень на діяльність іноземного фінансового капіталу - банків, страхових компаній, на передачу в експлуатацію іноземним підприємствам природних ресурсів, які не відтворюються, транспортних шляхів. Не можна допустити встановлення контролю з боку іноземних компаній над стратегічно важливими галузями економіки, оборонної промисловості та природними монополіями. Усе вищесказане не означає, що Україна повинна замкнутися, ізолюватися від світогосподарських зв'язків. Йдеться необхідність законодавчого врегулювання допуску іноземного капіталу, яке відповідало б національним інтересам країни.

Забезпечення умов економічної безпеки є довгостроковою та стратегічною метою, що вимагає розробки та затвердження Державної доктрини економічної безпеки України, що відповідатиме вищим інтересам України.

Список використаної літератури:

Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави. Статика процесу забезпечення. Підручник / за ред.. професора Б. Кравченка. – К.: «Кондор», 2002.- с. - 15.
Дацків Р. Глобальні економічні війни та національна безпека // Банківська справа. 2005. №1 – с. 30 – 36.

УДК 338.45:622.276 336.225.6

Налоговый механизм как

основа развития нефтегазового

комплекса России

Шарф Ирина Валерьевна

Томский государственный

педагогический университет

Старший преподаватель

Blog

Інститут економіки та промисловості нан м