Інститут економіки та промисловості нан м

Вид материала

Диплом

Содержание Мелітопольський державний педагогічний університет Проблеми розвитку інноваційної Проблеми та шляхи активізаціїї The author gives a theoretical meaning of a category «innovative economic activity» and proves the necessity to intensification Малова Т.І. аспірантка кафедри «Економіка підприємства» Донецький національний університет Постановка проблеми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Результати дослідження. Определены некоторые подходы повышения инновационной активности предприятий в природоохранной деятельности.

Подобный материал:

• Інститут економіки та промисловості нан, 9724.62kb.
• Інститут економіки та промисловості нан, 9040.04kb.
• Кірізлєєва Аліса Салаватівна удк 336. 717. 061 (477) розвиток механізму іпотечного, 349.57kb.
• Наукові досягнення та розробки установ нан україни за 2011 рік, 233.7kb.
• Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни», 38.48kb.
• Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім., 14508.65kb.
• Інститут географії нан україни, м. Київ, 42.61kb.
• “матеріали електронної техніки, 168.29kb.
• Національна академія наук україни державна установа "Інститут економіки природокористування, 207.82kb.
• Заюкова Марина Сергіївна. Фінансова стійкість та її забезпечення на підприємствах м'ясної, 184.13kb.

Мелітопольський державний педагогічний університет

У статті розглядаються перспективи розвитку гендерної теорії у вищих навчальних закладах України. Увага зосереджується на тому, що першим етапом на шляху окультурення людей буде введення в структуру вищої освіти гендерної теорії і, тут не можна розмежовувати навчальні заклади на гуманітарно чи технічно орієнтовані, адже в такому випадку випускники одних будуть відноситись до гендерних проблем з повагою, а інших просто-напросто ігноруватимуть цю теорію.

In the article some perspectives of the development of gender theory in the establishments of higher education of Ukraine have been considered. The attention is paid to the fact that the first stage on the way of culturing people will be introduction of gender theory into the structure of higher education. And here educational establishments cannot be divided into humanitarian or technical ones. In this case, the graduates of the first establishments will respect gender problem's, but the graduates of the latter ones will just ignore this theory.


Світове співтовариство у минулому сторіччі пережило безпрецедентний переворот у статусі жінок, найбільш значущу трансформацію гендерних стосунків у світовій історії. Починаючи від права жінок брати участь у виборах і права на працю, до права прийому на роботу в усі сфери суспільної діяльності, права вступу до вищого навчального закладу і на військову службу адже ми живемо в епоху сучасного розвитку, але одночасно і фундаментальної кризи патріархальної цивілізації. Доказом цих змін є поява постмодернізму. Тому аналіз чоловічого і жіночого постало необхідним включати в структуру філософії. Вже сьогодні можна говорити про виділення філософії стати в окрему галузь філософських досліджень, треба відзначити, що ідеї філософії стати добре представлені в історії європейської філософської думки, в якій феномен статті, як правило, пов’язано з феноменом кохання.

У другій половині ХХ століття "gender" починає часто вживатися в англомовній літературі і означає саме соціальну стать на відміну від терміну "sex", біологічну стать. В сучасному світі все більше розповсюджуються гендерні дослідження – соціально психологічних та соціально-політичних проблем статі. Дослідники цих проблем критикують патріархальну цивілізацію за її комунікативну замкнутість, яка часто стає агресивною. Прогрес як чоловіча тенденція, яка зачинена в собі, приводить людство до фундаментальної екологічної, політичної і духовної кризи.

В наші дні жінка користується досить великими правами, можливо , їй навіть дозволяють відстоювати свою точку зору. Але остаточне рішення все ж таки залишається за чоловіком. Якщо вжити гендерну термінологію, то сучасний патріархат – це, коли чоловік має можливість регулярно показувати свою маскулінність, а вдячна жінка з радістю показує свою фемінність.

Нам здається, що ідею гендерної рівності підтримує невелика кількість жінок лише тому, що ці погляди нові для нашого суспільства. На жаль, більшість жінок не розуміють, навіщо їм все це потрібно і чи потрібно взагалі ... В цьому і полягає вся проблема, можливо, піднімаючи культурний рівень населення нашої країни (як чоловіків, так і жінок) можна змінити їх ставлення до гендерної проблематики. Тому, на нашу думку, першим етапом на шляху окультурення людей буде введення в структуру вищої освіти гендерної теорії. Нам здається, що тут неможна розмежувати навчальні заклади на гуманітарно чи технічно орієнтовані, адже в такому випадку випускники одних будуть відноситись до гендерних проблем з повагою, а інших просто-напросто ігноруватимуть цю теорію. В системі освіти треба провести начальні реформи, завдяки яким можна буде змінити в кращий бік відносини чоловіків і жінок.

Принцип рівності обох статей може бути реально досягнутий в суспільстві лише шляхом комплексного підходу до даної проблеми. Реалізація концепції комплексного підходу залежить від того, наскільки гармонійно ця ідея вписується у суспільну свідомість. Така необхідність органічного поєднання традиційних цінностей та пріоритетів кожної особистості із новою ідеєю абсолютної рівності статей може бути досягнута шляхом включення гендерного компоненту у всю систему освіти та виховання. Адже, значною мірою, саме через освіту та виховання людина стає особистістю, такою якою вона є, поступово засвоюючи набір життєвих установок та зразки поведінки і спілкування.

Освіта – це форма соціалізації. Соціалізація поділяється на первинну і вторинну. Вторинна соціалізація – це вища освіта. Ознакою вторинної соціалізації є те, що на цьому рівні відбувається закріплення, а часто і переосмислення певних базових понять і цінностей. Ця обставина робить навчання молодих людей у вищих навчальних закладах важливим етапом для усвідомлення ними потрібних сьогодні базових цінностей гендерної рівності. Освіта, що базується на врахуванні гендерного підходу, формує егалітарну свідомість майбутніх громадян, сприяє реалізації принципу рівних прав і можливостей. Вища освіта відіграє тут важливу роль, адже вік навчання у вузах – це переважно час встановлення стійкого відношення до світу, формування дорослої ідентичності. Вища освіта має визначальний вплив на формування ідентичності. Сучасна українська пострадянська жінка являє собою продукт традиційної школи. В традиційній школі принципи гендерної еквіваленції, розвитку жіночої суб’єктивності та ідентичності віднесені на периферію. Ціль гендерної освіти – формування ідентичності, альтернативної тоталітарним цінностям патріархального суспільства.

Таким чином, гендерна освіта у вищій школі має перспективи і повинна бути використана як дієва стратегія гендерної політики. Нове покоління українців має виховуватись без обтяжливих стереотипів, в атмосфері поваги до кожного. Творення суспільства гендерної рівності передбачає визначення основних положень гендерної стратегії розвитку, а саме: вимагає змін усталеного соціального порядку, взаємин чоловіків і жінок задля того, щоб забезпечити рівну оцінку різних соціальних ролей, які вони відіграють як батьки, працівники, обрані посадовці тощо; це є підставою для запровадження рівного партнерства в процесах прийняття суспільно важливих рішень і побудови справедливого та паритетно організованого суспільства.


УДК 658.589

Проблеми розвитку інноваційної

діяльності в Україні

та шляхи їх вирішення

Problems of the innovative

activity development in Ukraine

and ways of their decision


Єсіна Валерія Олександрівна

аспірант, Харківська національна

академія міського господарств


Розглянуто проблеми розвитку інноваційної діяльності та проаналізовано причини кризових явищ. Визначено основні напрямки їх подолання. Викладено рекомендації для інноваційного розвитку як основного шляху подолання проблем в країні.

The problems of the innovative activity development are considered and reasons of the crisis phenomena are analysed. Basic direction of their overcoming are defined. Recommentedations on innovative development as the basic way to overcome the state problematical character are presented.


Багато експертів, політиків починають обговорювати новий тип економіки – економіки знань. Інтелектуальні ресурси, наукоємні та інформаційні технології залог забезпечення сталого та якісного економічного розвитку. На сьогоднішній день в Україні для досягнення стійкості та якості економічного росту на передній план виходить ефективне використання інноваційного потенціалу, який є основою інноваційної економіки. У порівнянні з більшістю країн світу Україна має досить великі можливості для інноваційного розвитку, але поки зберігається істотний розрив з промислово-розвинутими країнами. Головою проблемою поліпшення ефективності використання наукових розробок і впровадження результатів фундаментальних і прикладних досліджень у виробництво.

Вагомий внесок у розробку фундаментальних основ теорії та методології управління науково-технічним розвитком, визначення стратегічних цілей державної науково-технічної політики внесли академіки НАН України О.І.Амоша, В.М.Геєць, М.І.Долішній. Ґрунтовні результати наукових досліджень стосовно інноваційної діяльності, окремих аспектів теорії та практики управління регіональним розвитком, його програмного та наукового забезпечення, удосконалення організаційно-економічних механізмів реалізації нововведень у господарській практиці знайшли своє відображення в багатьох наукових працях учених-економістів: В.П.Александрової, О.Г.Білоруса, Б.М.Данилишина, В.М.Хобти та інших.

Основні труднощі в реалізації інноваційного потенціалу пов’язані з браком коштів у організацій, обмеженістю бюджетного та позабюджетного фінансування. Але дефіцит коштів не єдиний фактор спаду інноваційної активності. Україна йде шляхом ринкової економіки, а науково-технічна сфера не готова до роботи за новими вимогами. Науково-технічні розробки не завжди стають інноваційним продуктом, який готовий для виробництва та ефективної реалізації.

Існують проблеми правового та організаційного порядку в охороні та передачі інтелектуальної власності, сертифікації інноваційної продукції. Активізація інноваційної діяльності потребує державного управління і координації діяльності всіх її суб’єктів, а також створення умов, які поліпшать використання та впровадження досягнень науки та техніки в економіку країни.

Для забезпечення інноваційної діяльності висококваліфікованими кадрами необхідно:

• здійснення інтеграції частини фундаментальної науки з сектором вищої освіти;
  
• проведення політики максимального зближення навчальних закладів и реального виробництва з метою адаптації випускників до конкретних умов на підприємстві;
  
• підвищення якості підготовки кадрів та освіти.
  

Об’єктами державної інноваційної політики є ресурсний потенціал суспільства, великої кількості суб’єктів інноваційної діяльності, наданої різним організаціям (державним и недержавним), які зв’язані між собою договорами та коопераційними угодами. Ці угоду та договори виробляють таки правила взаємодії між державою та організаціями, що в результаті прийняття деяких з них інноваційний потенціал розвивається інтенсивніше.

Досвід розвинутих країн також показує, що найбільш ефективні сучасні економічні системи побудовані таким чином, щоб вони забезпечували масштабне відтворення, виробництво наукових знань і всебічно сприяли їх розповсюдженню і комерціалізації. Останнє надає широкі можливості передовим країнам світу масштабно та без істотних фінансових витрат використовувати інтелектуальний потенціал не тільки мешканців своєї країни, а й чисельного загону науковців з інших країн, насамперед – з найменш розвинутих. Тож цілком зрозуміло, що рівень науки, науково-технологічної сфери, освіти, наукомісткість валового внутрішнього продукту – це показники, які сьогодні все більше визначають межу між бідними та багатими країнами, закладають підвалини майбутнього благополуччя або постійного відставання у соціально-економічному розвиткові незалежно від засобів організації національних економік [3].

Разом з тим слід відзначити, що ще багато теоретико-методологічних питань удосконалення існуючої системи управління науково-технічним розвитком, особливо на регіональному рівні, залишаються нерозв’язаними. Недостатню наукову розробку та забезпечення мають також питання, пов’язані з виявленням і використанням як внутрішніх так і зовнішніх резервів підвищення ефективності науково-технічної діяльності та ступеню впливу наукової складової на інноваційний розвиток. Підходи до вирішення зазначених проблем, що існують сьогодні, мають різноспрямований вектор і носять суто рекомендаційний характер.

Створюючи сприятливі організаційно-економічні умови для розробки та реалізації науково-технічних програм у пріоритетних напрямках, фінансуючи відповідні області досліджень, формуючи необхідну інфраструктуру і законодавчу базу, держава здійснює безпосередній вплив на розвиток науково-дослідної сфери не тільки загальнодержавного, але й регіонального рівня. Ось чому цільова установка у розвиткові науково-технічного потенціалу повинна базуватися на засадах єдиної науково-технічної політики як на державному, так і регіональному рівні. Саме такий підхід може забезпечити гармонійний і цілеспрямований розвиток науково-технічного потенціалу.


Література

1. Закон України „Про наукову і науково-технічну діяльність від 1 грудня 1998 року” // Відомості Верховної Ради України, № 284-XІV.
   
2. Закон України „Про інноваційну діяльність від 4 липня 2002 року” // Відомості Верховної Ради України, № 40-ІV.
   
3. Иноземцев В. Постиндустриальное хозяйство и постиндустриальное общество // Общественные науки и современность. – 2001. - №3. – С.140-151.
   
4. Семиноженко В.П. Регіональні акценти й інноваційні перспективи європейського вибору України // Проблеми науки. – 2003. - №1. – С. 2-5.
   

УДК ISSN 0135-5465

Стан та перспективи розвитку

туристично-рекреаційної галузі України

The state and the perspecnives of

the development of the tourist system in Ukraine.


Івашина Л. п.,

викладач кафедри державного управління

та педагогічного менеджменту Сумського ОІППО

ЖИЛА Т.П., магістрант факультету

перепідготовки Сумського ОІППО


Cтаття присвячена проблемі сучасного стану туристично-рекреаційної галузі в Україні. В роботі зроблено аналіз перспективного розвитку туристично-рекреаційної галузі. Автором визначені задачі, що пов’язані з удосконаленням рекреаційно туризму в умовах трансформації економіки України.

This article focuses on the problem of the modern state of Ukraine`s tourist system. The analysis of the perspective development of the tourist system is made in this article. The author determines the tasks of the improvement of tourism in the transformation of the Ukraine`s economic.


Туристично-рекреаційна галузь на рубежі XX та XXI сторіч перетворилася на один з пріоритетних напрямків світової економіки. Сучасні політичні та соціально-економічні перетворення в українській державі ставлять нові завдання перед туристичною системою країни – визначення теоретичних основ управління розвитком закладів рекреаційно-туристичного комплексу.

Управління розвитком підприємств рекреаційно-туристичного комплексу, безумовно, відображає специфіку розвитку галузі. Актуальною є проблема розвитку туристичної галузі і в даний час, коли відбувається її трансформація. Розроблено ряд законів, положень, нормативних актів, наказів, постанов, що регулюють та регламентують діяльність туристичної сфери в економічному, соціальному, фінансовому, екологічному, культурному, інформаційному аспектах.

У зв’язку із зростаючим значенням ефективності управління розвитком туристично-рекреаційної галузі розширюються наукові дослідження у сфері створення теотеричних і методичних основ у роботах Афанасьєва Н., Бейдики О., Веклич О., Вінниченко І., Герчикової І., Гудзя П., Мацоли В., Карсєкіна В., Мамутова В., Попова Е., Рассадникова С., Самочкіна В., Серебрякова А., Рогожіна В., Рудики В., Харичкова С., Черчик Л., Шмагіна В., Юр´єва В., Яхєєва Т.

Основною метою роботи є вивчення сучасного стану туристично-рекреаційної галузі як об'єкту державного управління в умовах трансформації економіки України.

Досягнення даної мети передбачає вирішення наступних завдань:

• вивчити історичний розвиток державного управління туристично-рекреаційної галузі України;
  
• дослідити напрямки державного впливу на діяльність виробників рекреаційних послуг на державному рівні;
  
• науково обґрунтувати сучасний стан та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу у сучасних умовах господарювання.
  

Державна служба туризму і курортів приділяє велику увагу розвитку співробітництва з Європейським Союзом з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності, посилення євроінтеграційних процесів у нашій державі. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів.

Україна поки що не належить до світових лідерів за кількістю відвідань туристами, однак особливості її географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природно-ресурсного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалу створюють можливості для інтенсивного розвитку багатьох видів і внутрішнього, і іноземного туризму.

Туристично-рекреаційна галузь – це багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті держави [3,10]. Розвиток рекреаційного комплексу повинен спиратися на нові методи господарювання, економічну свободу виробків, що в умовах конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними рекреаційними послугами.

Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший — становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий — формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристичного продукту.

Рекреаційний туризм як важливе соціально-економічне явище сучасності активно впливає на життєдіяльність суспільства, але в той же час залежить від нього. Розвиток рекреаційного туризму має велике значення у покращенні стану здоров’я населення України, підвищенні його культурного рівня, залученні до бюджету країни валютних надходжень, сприяє створенню нових робочих місць. Дана сфера є передумовою налагодження взаєморозуміння між регіонами країни та довіри між народами і є, по суті, одним із складових міжнародних відносин [4, 223].

Туристично-рекреаційна діяльність стимулює розвиток таких галузей господарства, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, торгівля, зв'язок, громадське харчування, культура, мистецтво, спорт тощо. Оскільки туризм та рекреація, на нашу думку, виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, то дана галузь може бути чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристичний ринок.

Перехід до ринкових умов господарювання в Україні сприяло значному розвитку туристично-рекреаційної діяльності, як масового соціально-економічного явища світового масштабу та як важливого стимулу регіонального розвитку. Досвід останніх років свідчить про те, що в умовах всезагальної стагнації галузей матеріального виробництва рекреація і туризм залишаються високорентабельними галузями, які функціонують стабільно і ефективно [7, 204].

На наш погляд, основна увага державних управлінців повинна приділятися розробці нормативних документів у галузі рекреації та вдосконаленню ефективного управлінського механізму, що може перетворити рекреаційне господарство на високорентабельну галузь національної економіки і зайняти Україні важливе місце у світовому суспільстві за рівнем отриманих доходів від рекреаційної діяльності та якості рекреаційних послуг [2, 24].

Отже, кризовий стан закладів, що забезпечують відпочинок і здоров'я нації, вимагає обґрунтування доцільності подальшого розвитку цієї сфери рекреаційно-туристичного комплексу України та перспективного аналізу при різноманітних комбінаціях зовнішніх і внутрішніх значущих чинників, які обумовлюють ту чи іншу стратегію виходу з кризи, де головна роль відводиться державній політиці України зважаючи на очевидну соціальну значущість діяльності цих закладів.


Література

1. Закон України «Про туризм» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України 18 листопада 2003 року №1282–ІV. - К.:Преса України. – 2003. – С. 28.
   
2. Бубкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. – Донецьк.: Юго-Восток, 2000. – С. 308.
   
3. Веклич О., Яхєєва Т. Урахування природного клімату як базового компонента економічного розвитку України // Економіка України. – 2004. - № 12. – С. 77.
   
4. Карсєкін В. І., Гопкало Л. М. Економіко-організаційні проблеми розвитку лікувально-оздоровчих закладів туристичної сфери в Україні // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274.
   
5. Рассадникова С. И., Шихалеева Г. Н. Эколого-экономическое обеспечение инвестирования в рекреационный комплекс (на примере зоны Кульяницкого лимана) // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274.
   
6. Юр´єв В. І. Роль туристсько-рекреаційної діяльності у економічному та культурному розвитку регіону (на прикладі Вінницької області) // Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: Перспективи культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу. – Трускавець, 2000. – С. 274.
   

УДК 336.76(477)

Напрямки інноваційного розвитку

економіки України

Directions of innovative development

of economy of Ukraine


Кобринчук Вікторія Вікторівна

аспірантка ІІ року навчання

Волинського національного університету імені Лесі Українки


Сьогодні економіка України знаходиться на етапі піднесення після затяжної кризи 1994-2004 років. На даному етапі трансформаційних перетворень в вітчизняній системі господарства пріоритетним напрямком є активізація інноваційного процесу, що, враховуючи науково-технічний потенціал України, допоможе подолати негативні ознаки перехідної економіки та сприятиме становленню нашої держави як високотехнологічної країни.

Today the economy of Ukraine is on the stage of getting up after the protracted crisis of 1994-2004.The activization of the innovation process is the priority direction at this point of transformational changes in the native system of economy. And if taking into consideration the scientific and technical potential of Ukraine, this will help to overcome negative features of transitional economy and to become our state the high-technology country.


Кінець ХХ століття в світовій економіці відзначився бурхливим розвитком економічних систем, які за основу стратегії свого розвитку приймали побудову стабільної та ефективної національної інноваційної системи. Саме такий вектор виходу із глибокої та затяжної кризи майже всіх економіко-соціальних сфер життєдіяльності держави, яка на сьогодні спостерігається в Україні, вважають найоптимальнішим більшість міжнародних та вітчизняних експертів-аналітиків.

Головною метою для економіки України на нинішньому етапі розвитку є пошук джерел ресурсного забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, підвищення конкурентоспроможності економіки та наближення таким чином до європейських стандартів [1].

В умовах глибоких трансформаційних перетворень та напередодні доленосних рішень для України щодо вступу до СОТ великої актуальності набувають питання, які стосуються ефективної структурної перебудови системи національного господарства. Проте розв’язання потребує не тільки проблема стабілізації вітчизняної економічної ситуації, а й, можливо навіть в більшій мірі, проблема якісного забезпечення сталого розвитку національної економіки на основі чітко сформульованої інноваційної стратегії розвитку України.

Світова практика засвідчує, що загальносвітові тенденції трансформації економічних систем промислово розвинених країн до створення постіндустріального суспільства визначаються саме роллю, місцем та значенням інноваційного процесу в кожному секторів господарства країни.

В високорозвинених країнах Європи та світу в середньому 80% ВВП виробляється на основі використання результатів наукових досліджень і нововведень. Наука й інновації забезпечують економічне відтворення на новій економічній основі, яка є запорукою для розбудови суспільного добробуту в країні [2].

Якщо узагальнити першопричини кризового стану сучасної вітчизняної економіки (проблеми законодавчого, кадрового, економічного, фінансового, інфраструктурного характеру) , то можна дійти висновку, що вони складають складну взаємопов’язану систему причинно-наслідкових зв’язків, а подолання цих проблем можливе через реалізацію заходів двох напрямів: стратегічного і тактичного [3].

Стратегічний напрямок, в першу чергу, передбачає становлення теоретичної та практичної бази науково-дослідних робіт, оскільки саме дослідження на сьогодні являються найбільш пріоритетним напрямом щодо забезпечення розвитку інноваційного процесу.

Тактична складова заходів, на думку проф., д.е.н. Тимофєєва В., повинна мати характер форсованих і чітко керованих впливів щодо подолання затяжної кризи в умовах практичної відсутності інвестицій.

В даному аспекті вагома роль належить підвищенню ефективності державного управління, яке має реалізуватися наступним чином:

• по-перше, саме в секторі державного управління, на основі вдосконалення антимонопольного, податкового, митного законодавства, повинні створюватися передумови для управління конкуренцією. І при чому в даному випадку держава не повинна займати позицію “спостерігача” або “контролера”, а навпаки, маєстати повноправним учасником такого процесу;
  
• по-друге, для забезпечення розвитку інноваційного підприємництва сприятливим фактором стане існування належних систем сертифікації, ліцензування, патентування, які за своїм основним призначенням покликані захищати підприємців-новаторів від нелегітимного використання прав інтелектуальної власності та недобросовісної конкуренції;
  
• по-третє, наявність в державі чітко сформульованого мотиваційного механізму, безумовно, позитивно позначиться на темпах та якості піднесення науково-технічної сфери.
  

Кожен із перерахованих напрямків повинен мати механізми реалізації своїх функцій і відповідну внутрішню інфраструктуру, яка повинна складатися із установ та інституцій, що будуть пов’язані між собою величезною кількістю функціональних зв’язків.

Створення та подальше існування такої інфраструктури в обов’язковому порядку повинне мати ринкову орієнтованість, що дозволить їй виконувати покладені на неї функції за умов сучасного розвитку світового господарства.

В кінцевому результаті очікується не просто заповнення наукомісткого ринку суб’єктами господарювання у вигляді інноваційно спрямованих фірм та підприємств, а створення певного середовища, яке дозволить розвивати науково-технічний процес в інтересах суспільства. Це має відбутися через подолання окремих кризових явищ української економіки, таких як неконкурентоспроможність наукомісткого ринку, спад виробництва, структурна невідповідність промислової номенклатури.

Але варто відмітити, що для активізації інноваційної діяльності одних лише ринкових механізмів недостатньо, необхідна цілеспрямована регулююча функція держави в науково-технічній сфері, її відповідальність за загальну стратегію технологічного розвитку [4,242].

Отже, можемо зазначити, що вихід національного господарства України із кризи та економічне зростання, яке би базувалося на розвитку інноваційного сектору промисловості та сфери послуг, вимагає перебудови стратегії управління економічними процесами.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ.: - Київ.: Знання України, 2002. – 233 с.
   
2. Падерін И. Заходи для підтримки інновацій. – http:www.novekolo.info/ua/news/publications/?_m=publications&_t=rec&id=1329
   
3. Тимофєєв В., Тодоров В. Шляхи подолання кризи виробництва. – http:www.eu2001.narod.ru/1/3.php
   
4. Трансформаційні процеси економіки України в регіональному вимірі: Монографія/За ред. проф. Школи М. І. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2004. – 360 с.
   

УДК 338.467.6


Організаційно-економічний

механізм продюсування як

інноваційний засіб розвитку

інституту продюсерства в Україні


Лавринович Марина Володимирівна

аспірант

Харківської державної академії культури


Розглянуто термін механізм. Показано двоїстий характер інституту продюсерства. Систематизовані деякі методологічні орієнтири для розкриття сутності організаційно-економічного механізму продюсування.

Term mechanism has been considered. The existence of two levels of the producer institute has been established. Some methodological landmarks for opening of essence organizing-economic mechanism of producing has been systematized.


Сучасна соціально-культурна сфера України характеризується інтенсивним розвитком комерційних галузей, глобалізацією первинних і вторинних ринків, непередбачуваністю поводження ринкових суб'єктів, а відсутність концепції керування духовною сферою, невідповідність існуючого господарського механізму динамічним ринковим умовам переконливо доводять необхідність розробки організаційно-економічного механізму керування підприємствами соціально-культурної сфери.

Разом з тим в економічній літературі проблема організаційно-економічного механізму в соціально-культурній сфері, а тим більше механізму продюсування ще не одержала належного висвітлення в якості самостійного предмета дослідження. Теоретичним і практичним проблемам розробки й функціонування господарського в соціально-культурній сфері займалися такі вчені, як О. О. Гриценко, О. Н. Драгоманова, І. О. Столяров.

Сьогодні в більшості галузей СКС відсутні інноваційні засоби керівництва. Можна стверджувати, що в першу чергу необхідно закласти концептуальні основи механізму керування в комерційному секторі соціально-культурної сфери, елементом якої є продюсерська діяльність.

На сучасному етапі в економіці соціально-культурної сфери (СКС) панує точка зору, відповідно до якої механізм продюсування розглядається як складова частина господарського механізму соціально-культурної сфери. У той же час залишається дискусійним питання про його сутність та особливості.

Продюсування як процес реалізації продюсерського проекту є однією з найважливіших складових ефективного функціонування сфери культури. Це пов'язане із двоїстим характером інституту продюсерства. З одного боку, продюсерська діяльність спрямована на комерційний сектор соціально-культурної сфери й найбільше яскраво вона виявилася в таких сферах як шоу-бізнес, масові видовища (у тому числі естрада й хореографія), театральна й аудіовізуальна (у першу чергу, телебачення й кінематограф) сфери. З іншого боку, взявши до уваги педагогічну складову продюсерської діяльності, виділену, Н. В. Гарустович [2, с. 6], можна затверджувати, що однієї з функцій продюсера є естетичний та духовний розвиток особистості, культури й суспільства в цілому, збереження національної та світової культурної спадщини.

Якщо проаналізувати сучасні енциклопедії та словники [1, 3, 4, 5], то поняття «механізм» — у першу чергу, це відкрита система, у якій зміна стану хоча б одного елемента веде до зміни стану інших елементів. Разом з тим стосовно до сфери економіки механізм – це пристрій, сукупність важелів керування, що приводить у дію економічні процеси в строгій відповідності до законів економіки.

Таким чином, зроблена оцінка концептуальних особливостей господарського механізму дозволяє також намітити деякі методологічні орієнтири для розкриття сутності організаційно-економічного механізму продюсування:

підходити до організаційно-економічному механізму продюсування як до особливої системи керування продюсерськими проектами, що має внутрішні й зовнішні взаємозв'язки;

розуміти механізм продюсування як систему, що самостійно організується;

розглядати механізм продюсування в першу чергу як цілісну систему, а потім лише що як складається з елементів, сукупність яких є органічною єдністю;

визначити структуру організаційно-економічного механізму продюсування, спираючись на економічні категорії;

установити конкретний зміст терміну «організаційно-економічного», його відмінність від господарського та економічного;

розробити методики аналізу впливу кожного елемента організаційно-економічного механізму продюсування на функціонування й ефективність системи в цілому;

не зводити організаційно-економічний механізм продюсування тільки до керування, що є лише складовою його частиною;

організаційна структура продюсерського проекту забезпечує взаємозв’язок усіх функцій, що виконуються продюсерською системою й надає цілісність всьому механізму.

керуючим суб'єктом організаційно-економічного механізму продюсування є продюсерська система, а керованим об'єктом – продюсерський проект.

Теоретичні аспекти формування організаційно-економічного механізму продюсування доводять необхідність створення інституту продюсерства в соціально-культурній сфері, що е пріоритетною темою для подальших досліджень.


Література:

1. Большой экономический словарь / Под ред. А. Н. Азрилиян. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Институт новой экономки, 1997. – 864 с.
   
2. Гарустович Н. В. Продюсерская деятельность в современной социокультурной сфере Республики Беларусь // Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата педагогических наук. – Минск.– 2003. – 19 с.
   
3. Гуревич П. С. Современный гуманитарный словарь-справочник. – М.: Олимп: ООО «Фирма «Издательство АСТ», 1999. – 528 с.
   
4. Путятин Ю. А. Финансовые механизмы стратегического управления развитием предприятия: Монография / Ю. А. Путятин, О. И. Пушкарь, А. Н. Тридед. – Харьков: Основа, 1999. – 488 с.
   
5. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. совет изд-ва «Экономка», Ин-т экономики РАН; Гл. ред. Л. И. Абалкин. – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999. – 1055 с.
   

УДК 330.341.1


ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ АКТИВІЗАЦІЇЇ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

THE PROBLEMS AND WAYS OF ACTIVATION

OF THE INNOVATION ACTIVITY IN UKRAINE


Левківський О.В.,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

Інститут міжнародних відносин, студент


У запропонованій роботі розглянуті основні проблеми інноваційного розвитку України, визначені фактори, що заважають посиленню інноваційної активності підприємств. Представлені шляхи втілення інноваційної моделі розвитку економіки.

This article gives a survey of the main problems of the innovation development of Ukraine; the factors that prevent intensification of the innovation activity of the enterprises; the ways of implementation of the innovation model of the economy development.


Досягнення високого рівня життя й стійкого економічного зростання в трансформаційних країнах сьогодні неможливе без орієнтації господарської діяльності на модернізацію економіки, активізацію інноваційних процесів, створення сприятливого інноваційного клімату. Україна може претендувати на належне їй за потенціалом місце в Європі й світі лише за умови, що вона виявиться здатною опанувати інноваційний шлях розвитку – шлях реального економічного зростання.

Важливою проблемою економічного розвитку України є застарілість виробничого потенціалу. Середній вік діючих фондів в Україні нараховує 21,7 років, а середній ступінь їхнього фізичного зношування – 47,3%. Частка морально застарілого обладнання в промисловості досягла 65%, а в науково-технічних установах – 98% [5].

Зростання ВВП на основі впровадження нових технологій становить лише 0,7% (проти 90% - у розвинених країнах світу). У світовому рейтингу конкурентоспроможності (за даними Всесвітнього економічного форуму) Україна посідає 78 місце серед 117 країн, опустившись за 2005-2006 роки на 10 позицій [4].

Стан справ в інноваційній сфері, без перебільшення, критичний: сьогодні не більше 10% підприємств країни (в 2000 р. близько 18%) проводять роботи з інноваційного оновлення виробництва, що набагато менше, ніж у європейських країнах (у країнах ЄС цей показник становить 50-70%, а в Японії досягає 70-80%). Щорічно інноваційну діяльність припиняють близько 100 промислових підприємств. Залишилося трохи більше 1000 промислових підприємств, які займаються інноваційною діяльністю [3, с.41; 6, с.40; 9]. При такій динаміці в Україні через 10 років не залишиться жодного інноваційно-орієнтованого виробника.

В економічній літературі існуюча ситуація характеризується як кризова [1, с.28; 2, с.33; 7, с.16; 8, с.164]. Посиленню інноваційної активності підприємств заважає не тільки відсутність достатнього обсягу власних коштів і велика вартість кредитів, але й вся система стимулів і ресурсів. Це і подвійність обліку, коли частина видатків (на навчання, дослідження, прискорену амортизацію) не включається у витрати при визначенні доходів, що оподатковуються; це й нестача кваліфікованих кадрів, й інфраструктурні проблеми. У результаті Україна виявляється несприйнятливою до тих технологій, які могли б прийти в країну.

Якщо в 1993 році Україна за рівнем технологічного розвитку відносилася до 20 найбільш розвинених держав, то сьогодні вона опинилася серед технологічно відсталих [7, с.16]. Серед 125 країн Україна займає 112-е місце за прямими іноземними інвестиціями і передачею технологій; 95-е – за освоєнням технологій на рівні фірм. Якщо в 2005–2006 роках і відбувалося зростання прямих іноземних інвестицій, то вони в більшій мірі призвели до зміни власника, а не до приходу в країну нових технологій [9].

Ігнорування інноваційного фактора в процесі ринкових перетворень в Україні призвело до величезних втрат в економічній, науково-технічній і соціальній сферах. На сьогодні понад 90% продукції, що виробляється на промислових підприємствах України, не має сучасного технічного забезпечення. Це служить причиною нерентабельності й неконкурентоспроможності більшості вітчизняних товарів.

Тому головна проблема для української економіки – якісне інноваційне оновлення основних виробничих фондів.

Інноваційна політика є потужним важелем, за допомогою якого можна перебороти спад в економіці, забезпечити її структурну перебудову й наситити ринок різноманітною конкурентоспроможною продукцією.

Першим кроком інноваційної політики повинно стати значне фінансування науки за рахунок збільшення як бюджетних видатків, так і позабюджетних асигнувань. Необхідно масово залучати приватний і банківський капітал до кредитування й інвестування новітніх досліджень і їхнього впровадження.

Для ефективного переходу виробництва на інноваційну модель важливо створити в країні дійсно сприятливий інноваційний клімат, застосовувати всі можливі механізми й стимули для підвищення зацікавленості виробничої сфери у впровадженні наукомістких технологій. Зокрема з метою заохочення підприємств постала необхідність включення видатків на проведення НДДКР у їхні валові витрати.

Важливу роль в інноваційному оновленні виробничого потенціалу можуть зіграти великі корпорації. У сучасному світовому господарстві саме вони є генератором і центральною ланкою в поширенні інновацій.

Особливого значення набуває стимулювання малих, венчурних підприємств як оперативних провідників інноваційного продукту від науково-технічного винаходу до масового виробництва.

Великі й малі інноваційні структури повинні доповнювати одна одну, а не протиставлятися.

Система організації інноваційної діяльності на українських підприємствах не повинна обмежуватися їх власними НДДКР, а, навпаки, повинна орієнтуватися на постійний зовнішній моніторинг і пошук інновацій у глобальному інформаційному просторі, на оцінку й придбання нових технологій, необхідних для їхнього інтенсивного розвитку.

На державному рівні необхідно модернізувати систему прямої підтримки інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової й грошово-кредитної політики.

Адміністративним шляхом втілити інноваційну модель неможливо. Тільки ринок, економічна конкуренція повинні, нарешті, визначати доцільність впровадження інновацій.

Необхідно зв’язати в одне ціле систему підготовки кадрів з інноваційними програмами й пріоритетами. Для підвищення доходів інноваторів потрібна «детінізація» інноваційного процесу й оплати праці. Крім того, необхідна державна система регулювання еміграції з погляду інноваційної активності.

1. Амоша А. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення //Економіст. – 2005. – №6. – С.28-32.
   
2. Голиков В.І. Наміри, реалії, можливості та шляхи реалізації інноваційної стратегії розвитку економіки України //Економіка і прогнозування. – 2004. – №1. – С. 31-38.
   
3. Захарін С. Стимулювання інноваційної активності корпоративних структур // Економіка України. 2006. – №8. – С.41-47.
   
4. Зеркало недели. – 2006. – 7-13 октября.
   
5. Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації. Парламентські слухання 20 червня 2007 року // ссылка скрыта.
   
6. Петрина М. Базові умови створення інноваційної моделі розвитку економіки України //Економіка України. – 2006. – №8. – С. 35 - 40.
   
7. Поплавська Ж., Поплавський В. Інноваційний процес в Україні: реалії і можливості //Вісник НАН України. – 2003. – №6. – С.12- 20.
   
8. Яремко Л.А. Проблеми інституційного забезпечення інноваційного розвитку регіону //Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. Випуск 103-3. – С.164-169.
   
9. Яценко Н., Сколотяный Ю. Инновационное развитие: венгерский опыт и украинские реалии // Зеркало недели. – 2007. – 10-16 февраля.
   

УДК 330.341.1

Факторы преодоления депрессивного

развития экономики Украины:

инновационная экономическая деятельность

Factors of overcoming of depressive

economic development in Ukraine:

innovative economic activity


Лукашова Елена Александровна

Донецкий национальный технический университет

студент

Дано теоретическое обоснование категории «инновационная экономическая деятельность» и доказана необходимость интенсификации инновационной экономической деятельности как фактора преодоления депрессивного развития экономики Украины

The author gives a theoretical meaning of a category «innovative economic activity» and proves the necessity to intensification the innovative economic activity as the factor of overcoming of depressive economic development in Ukraine


Именно инновации способны

преодолеть депрессию.

Г. Менш

Социально-экономические процессы на современном этапе развития отличаются крайней изменчивостью. Переход мирового сообщества в новое качественное состояние (к очередному технологическому укладу) ознаменовался значительными преобразованиями в экономике государств. Вследствие чего происходит формирование новой инновационной экономики, которая сочетает в себе положительные тенденции формационного и цивилизационного критериев развития экономических систем, находится под постоянным воздействием силы инновационной экономической деятельности как преобразующего фактора экономического и социального роста.

Обоснование сущности и структуры инновационных процессов впервые было осуществлено Й. Шумпетером[1], который характеризовал инновацию как стадию жизненного цикла, результат научно-технического прогресса. В современном понимании инновация – это специфическая форма жизне- и мыследеятельности человека, которая представляет собой совокупность особым образом организованных действий, позволяющих воплотить возникшие идеи на практике.

Инновации в системе функционирования экономики выступают материальной основой повышения эффективности производства. Так, более 50% производительности экономики во второй половине ХХ века достигнуты за счет технологических нововведений[2]. Благодаря использованию новшеств обеспечивается качество и конкурентоспособность продукции, снижаются издержки. Инновационная деятельность активизирует экономический механизм, повышая, ее синергетический эффект.

Экономическая деятельность становится инновационной, когда ее целью является воспроизводство благ, обладающих новизной. Возникнув, как инновационная идея, инновационная экономическая деятельность устремляется к своему результату – экономическому новшеству (продукту креативности). Однако не всякая инновационная идея воплощается в экономическое новшество, а только та, которая находит свое применение в хозяйственной практике. Примененное в экономической системе новшество выступает как экономическая инновация или экономическое нововведение. Как особый, специфический вид экономической деятельности, она представляет собой совокупность продуктивных экономических отношений, в результате которых люди удовлетворяют свои экономические потребности, интересы и цели посредством воспроизводства материальных и духовных благ, обладающих новизной. Экономические отношения, возникающие в процессе инновационной экономической деятельности, можно охарактеризовать как инновационные экономические отношения[3]. Эти отношения в совокупности со своими объектами (различные типы новшеств и инноваций), субъектами (создатели, производители, потребители, продавцы и покупатели новшеств), их потребностями, интересами и целями, а также механизмом их обеспечения, образуют инновационную сферу экономической системы и выступают фактором ее развития. В случае, когда инновационные экономические отношения становятся достаточно распространенным фактором развития экономической системы, она трансформируется в инновационную экономическую систему[4] - набор элементов и связей, которые взаимодействуют в ходе производства, распространения и использования нового, экономически выгодного знания. Понимание взаимодействия инновационной экономической системы с общей экономической системой страны обеспечивает лучшую управляемость технологическим и инновационным развитием, позволяющим развивать в нужном направлении конкуренцию и обеспечивать соблюдение стратегических интересов государства и его экономической безопасности.

Реализация экономических инноваций представляет собой не только непрерывный, развивающийся процесс, но и имеет свои дискретные, прерывистые стадии и циклы, поэтому инновационная экономическая деятельность связана с понятием «инновационный экономический цикл». Инновационный экономический цикл и его обеспечение – это экономический процесс, рассматриваемый во временном аспекте, охватывающий определенные экономические отношения в период от зарождения идеи и до ее воплощения, реализуемый посредством отдельных фаз, стадий, объединенных в единый цикл. Инновационный экономический цикл и его активное обеспечение совпадают с жизненным циклом товара до тех пор, пока данный товар (услуга) является новшеством на конкретном рынке, т.е. до тех пор, пока его полезность для потребителя характеризуется новизной его потребительских свойств.

Таким образом, инновационную экономическую деятельность можно определить как специфически воспроизводящуюся систему экономических отношений между людьми по поводу создания, внедрения, распространения, потребления и обновления новшеств.

Инновационная экономическая деятельность в Украине пока не получила полноценного развития[5], которое способствовало бы преодолению последствий экономического кризиса, связанного с переходом государства к рыночным отношениям. Поэтому данный процесс сам по себе является сложным системным нововведением, способным вызвать изменения всех элементов данной системы. В связи с этим и возникло явление так называемой трансформационной рецессии, которое обусловило возникновение депрессивных тенденций в экономическом развитии Украины.

Преодоление такого депрессивного развития возможно посредством интенсивного и последовательного перехода на инновационный путь развития экономики. Особое значение в данном процессе приобретает создание условий, стимулирующих поиск и освоение классических инноваций. Эти вопросы должны решаться комплексно, через разработку государственной инновационной политики, создание экономических, правовых, организационных условий для инновационной деятельности, обеспечивающих рост конкурентоспособности национальной экономики на мировом рынке и решение задач социально-экономического развития внутри государства.


Литература:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития. М.: Прогресс, 1982
   
2. Крайнов С.Н. Инновационная политика государства как фактор обеспечения конкурентоспособности // Проблемы современной экономики – 2007 - №1 - с. 145-151
   
3. Посталюк М.П. Функциональная роль инновационных отношений в экономической системе// Проблемы современной экономики – 2006 -№1- с. 76-84
   
4. Lundvall B.A. National Innovation Systems: Towards a Theory of Innovation and Interactive Learning. London, 1992
   
5. Галуза С.Г., Микрюкова Е.А. Инновационно-инвестиционные приоритеты трансформации экономики // Актуальні проблеми економіки – 2007 – № 12 – с. 12-22
   

УДК 330.341.1

ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Малова Т.І.

аспірантка кафедри «Економіка підприємства»

Донецький національний університет

Обґрунтована теоретична значущість інноваційних процесів розвитку, визначені методологічні підходи регулювання інноваційної активності на мікроекономічному рівні шляхом виділення системи чинників і показників.

The theoretical importance of innovation processes of development is proved in the article. There were defined methodological approaches to regulating of innovative activity on microeconomical level by the help of allocation of systems of factors and indeces.


Постановка проблеми. В сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних обґрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись тільки після економічної оцінки кожного з можливих варіантів. Слід зважати на те, що підприємства (організації) будують свою діяльність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, насамперед можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з’являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. При такому підході вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами. Отже, в загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання оцінки економічної ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств України підтверджуються фундаментальними роботами вітчизняних учених. До них, перш за все, належать роботи Волкова О.І., Денисенка М.П., Гречана А.П., Ілляшенка С.М., Микитюка П.П. та ін.

Результати дослідження. Інноваційний процес повинен бути об’єктом планування і управління. Кожна інновація повинна забезпечувати певний технічний, економічний або соціальний ефект. При цьому важливо інтегрувати всі складові інноваційного механізму в єдину систему, здатну не тільки поглинати ресурси, але і видавати кінцевий конкурентноздатний продукт. У кожному випадку підприємство вкладає власні чи позичені кошти з надією, що їх віддача компенсує ці вкладення і принесе тривалі прибутки [3, с. 357].

Одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не тільки одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисним і потрібним, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, яке ініціює його впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації.

Способи і методи оцінки інноваційної діяльності достатньо широко представлені в економічній літературі. Практично всі вони базуються на співвідношенні ефектів і витрат, подальшому їх порівнянню з нормативною величиною, але кінцевий результат може бути досягнутий різними шляхами [2, с. 554].

Серед кількісних показників, що характеризують ефективність інноваційної діяльності підприємства, можна визначити коефіцієнт фактичної результативності роботи, рекомендований ЮНІДО (Організацією Об’єднаних Націй з промислового розвитку). Цей показник розраховується за наступною формулою:

, (1)

де – сумарні витрати на закінчені роботи, що прийняті до освоєння в серійному виробництві;

– фактичні витрати на НДДКР за -тий рік;

– кількість років аналізованого періоду;

– незавершене виробництво на початок періоду, що аналізується;

– незавершене виробництво на кінець періоду, що аналізується;

Для відображення змін результативності пропонується використовувати відношення кількості розроблених винаходів (технічних рішень, ідей), які відповідають вимогам підприємств, до загальної кількості розроблених інновацій (технічних рішень, ідей) [4, с. 334].

При цьому необхідно враховувати можливість взаємодії з зовнішнім середовищем підприємства, а саме: кількість об’єктів інтелектуальної власності, що купуються зі сторони і реалізуються в зовнішньому середовищі. Показник результативності інноваційної діяльності розраховується за наступною формулою:

, (2)

де – результативність інноваційної діяльності на стадії проведення НДДКР;

– кількість самостійно розроблених новацій (винаходів, технічних рішень, ідей), що відповідають вимогам підприємства в році;

– кількість придбаних об’єктів інтелектуальної власності, що відповідають вимогам підприємства в році;

– загальна кількість новацій, як результат проведення НДДКР і придбання об’єктів інтелектуальної власності в зовнішньому середовищі підприємством в році;

– кількість об’єктів інтелектуальної власності – результатів НДДКР, що реалізовані в зовнішньому середовищі і не використані в діяльності підприємства в році;

– кількість років періоду, що аналізується [1, с. 485].

Зіставлення показників ефективності та результативності інноваційної діяльності промислового підприємства за періодами надає змогу виявити тенденції динаміки й приймати управлінські рішення щодо інноваційного розвитку підприємства.

Висновки. Інновації сьогодні є найбільш ефективним засобом технологічного розвитку підприємств, забезпечення сильних ринкових позицій, які ґрунтуються на суттєвих конкурентних перевагах, що в свою чергу дає змогу вийти із стану економічної нестабільності.

Реалізація заходів щодо активізації інноваційної діяльності в Україні – це можливості підвищення рівня інноваційної активності промислових підприємств, стабілізації процесу оновлення основних фондів, розширення асортименту продукції, збереження і розширення традиційних ринків збуту, поліпшення умов праці, скорочення енергетичних і матеріальних витрат.


ЛІТЕРАТУРА

1. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Інноваційний розвиток промисловості України. – К: КНТ, 2006. – 648 с.
   
2. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. Економіка та організація інноваційної діяльності: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 662 с.
   
3. Заблоцький Б.Ф. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посібник. – Львів: Новий Світ, 2007. – 456 с.
   
4. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент : Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 400 с.
   

УДК 504. 001.895

Пути активизации экологических

инноваций предприятий

Ways of activation of ecological

innovations of enterprises


Мартиненко Володимир Олександрович

Вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України»

к. держ. упр., доцент кафедри менеджменту


Определены некоторые подходы повышения инновационной активности предприятий в природоохранной деятельности.

Some approaches of increase of innovative activity of enterprises are certain in nature protection activity.


Сегодня по уровню экологической безопасности Украина — на одном из последних мест в мире. Это тяжелое наследие, несмотря на существующий промышленный спад и остановку многих производств, пока не удается преодолеть. Загрязнение окружающей среды продолжается, причем расходы на предотвращение и ликвидацию последствий экологических нарушений все время уменьшаются. Доля затрат на предупреждение и ликвидацию последствий чрезвычайных ситуаций в структуре расходов украинского бюджета мизерна и составляет менее 1 % от ВВП [2; 4].

Выходом из этой крайне тяжелой ситуации может быть и должно стать вовлечение в природоохранную деятельность в Украине ресурсов коммерческих структур, формирование биобизнеса. Чтобы достичь в этом успеха, необходимо сформировать современную биополитику, задачей, которой должно стать формирование механизмов стимулирования экологически ориентированной инновационной деятельности и экологического потребления. Однако, отечественная практика свидетельствует [3], что при низкой инновационной активности предприятий частица экологических инноваций является крайне незначительной[1].

Повышение инновационную актианость предприятий в природоохранной сфере видится в создании экономических и организационных условий для использования в производственно-хозяйственной деятельности новых технологических процессов и приемов производственной и хозяйственной работы, обеспечивающих снижение удельных расходов сырья, энергоресурсов, отходов производства, количества загрязняющих вешеств, поступающих в природные сферы, повышающих экономическую и экологическую эффективность работы природоохранных сооружений. Для этого необходимо решить ряд вопросов в следующих направлениях:

- в усовершенствовании финансово-кредитной политики банковской системы Украины с целью создания возможностей кредитовать инновационную природоохранную и ресурсосберегающую деятельность предприятий и регионов;

- во введении в практику налогов на предприятия, причиняющих вред окружающей среде;

- в широкомасштабном внедрении биотехнологий;

- в эффективных методах управления ресурсами, поскольку национальная економика не в состоянии быстро переориентироваться на внедрение ресурсосберегающих технологий (ограниченность финансовых ресурсов, технологическая неготовность, значительные риски);

- в использовании эффективных экономических инструментов в управлении ресурсами: рента, аренда, налоги, оценка;

- во внедрении специализированных финансово-кредитных учреждений, в частности кредитных союзов, призванных осуществлять кредитование реализации инновационных программ природоохранного назначения;

- в создании безотходных производственных циклов;

- в усовершенствовании экологического законодательства;

- в воспитании в обществе гражданских добродетелей - взаимопонимания, внутренней культуры, культуры потребления;

- в создании благоприятных условий для иностранных инвесторов по вкладыванию их средств в развитие на Украине природоохранных и ресурсосберегающих технологий, соответствующих технических аппаратов и сооружений.

Реализация вишеперечисленных задач в кратчайшие сроки, позволит активизировать инновационную активность предприятий. Это позволит преодолеть отставание в природоохранной деятельности и соответствующим образом улучшить эколого-экономическую ситуацию, как в отдельных регионах, так и в Украине в целом.


Список литературы

1. Вайзеккер 3., Ловинс 3., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат -
   половина, отдача - двойная. Новый доклад Римскому клубу / Перевод А.П. Заварницына и В.Д. Новикова под ред. академика Г.А. Месяца. - М.: Асаdеmіа. - 2000. - 400 с.
   
2. Данилишин Б., Чижова В. Научно-инновационное обеспечение устойчивого экономического развития Украины // Экономика Украины. 2004, № 3. – С. 4 – 11.
   
3. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних
   інновацій: економічні основи управління: Монографія. / Під ред. д.е.н., проф. С.М.Ілляшенка. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2002. - 250 с.
   
4. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. К., Госкомстат України, 2006.